Усе починаеться в житті з малого: з зернини-хліб, з промінчика-зоря



Скачати 45.29 Kb.
Дата конвертації10.01.2018
Розмір45.29 Kb.

Любов до Батьківщини починаеться з любові до рідного краю

Усе починаеться в житті з малого: з зернини-хліб, з промінчика-зоря...

Любов до Батьківщини також починаеться з малого-з любові до рідного краю. Я люблю свою Батьківщину, цю любов передали мені батьки, вчителі, література.

У мальовничому селі Заливному проживають Грєбєнніков Віктор Іванович, Кухленко Сергій Іванович, Пологова Наталя Володимирівна. Це звичайні люди-трударі, різні за віком, фахом, та єднає їх усіх безмежна любов до малої батьківщини, так натхненно оспівана в їх поезіях, прозі.

Я мала можливість зустрітися з ними особисто, познайомитися з їхнім життям та творчістю.

Своїми розвідками хотіла б поділитися із читачами шкільної газети.

Гребенніков Віктор Іванович народився 15 червня 1952 року в селі Терсянці.Мама-Марія Савівна-вчителька,уроженка Черкаської області, батько-Іван Федорович-родом з донських козаків.

З 1961 по 1967 навчався в Терсянській десятирічці. З1967 по 1971-й роки-закінчував Запорізький індустріальний технікум (нині коледж) за спеціальністю електромашинобудування.

У 1971 році призваний в Радянську армію. Після демобілізації(1973) працював лісником Новомиколаївської лісомеліоративної станції (нині лісництво) інженером .

З 1974 по 1979 закінчив заочне відділення сільгоспінституту(м.Кіров, Росія) за спеціальністю мисливствознавство. Працював кореспондентом і заввіділом районної газети "Ленінським шляхом", мисливствознавцем і начальником у військових господарствах (Луганська і Дніпропетровська), бригадиром на комбікормовому заводі.

Літературу любить все життя. Вірші пробував писати ще із шкільного віку. Любов до поезії дарувала йому сільська вчителка - мама, а також вчи-

телі Терсянської школи, нині покійні Марія Кузьмівна Дудник. Найбільше надихали в юності Єсенін, Лермонтов, Леся Українка, Шевченко. Зараз

Віктор Іванович - головний редактор районної газети "Наше життя", на сторінках якої друкуються його поезії під псевдонімом Віктор Горленко.

Нині, дійшовши пенсійного віку, дуже жалкує, що сучасна молодь віддаляється від лірики, поезії.

Його прозові твори друкувались у Всесоюзних і Всеукраїнських періодичних виданнях. Із поезії є надрукованою тільки одна книжечка.
Я запитала у Віктора Івановича, хто прищепив йому любов до поезії, і коли він написав свій перший вірш, на що він відповів:

- Хоча й це й банально, але любов до лірики, безумовно, зародила в мені моя неповторна мама. Ця проста сільська жінка змалечку розповіділа нам з братами казки, потім вголос читала щовечора художні книги. Коли всі казки ми вже знали - мама вигадувала їх сама, прикрашуючи казковість дійсністю і фантастикою.

«Кобзар» Шевченка і багато творів Пушкіна мама знала напам'ять. Перший свій вірш написав в 4-5 класі. А вже душа примусила римувати, коли доля подарувала перше раннє кохання. Я й тепер розумію,що всі відчуття перевернулись для мене все світосприйняття. А так як це кохання виявилось без відповіді, моя лірика все життя несла якийсь песимістичній, фатальний відтінок.
- У вашому розумінні, що таке лірика? Віктор Іванович відповів: для мене - це млосно - солодке сприйняття того, що все у світі плинне, невічне.

Це стан, коли я споглядаю оточуюче ніби у якихось інших вимірах, коли дивлюсь на цей світ, на своє "я" уже з якогось іншого світу. А передати цей стан душі найвиразніше, здається, можуть тільки образні, римовані рядки наших слів.

При зустрічі Віктор Іванович подарував мені свою збірку поезій "В полях над річкою малою". Я із великим задоволенням перечитала всі збірки, бо всі вони сповнені великою любов'ю до природи, Батьківщини, рідного краю.

Я хочу познайомити вас із творчістю Пологової Наталі Володимирівни. Народилася вона 1959 року в с.Підгірне.

Закінчила восьмирічну школу, а 9-10 клас навчалася в Новомиколаївській школі. До 2010 року проживала в Запоріжжі, працювала на коксохімічному заводі бригадиром коксосортувальні.

Зараз на пенсії, четвертий рік проживае в Заливному. Свій перший вірш написала в 9 років, присвятила Т.Г. Шевченку.

І так-з чого все почалось? Коли? Що надихнуло? А все дуже просто- з дитинства, надихнула любов і надихає.

Любов до світу, до природи, до людей, а найбільше - любов до книг, літератури.

А почалось це тоді, коли мені було рочків 7-8 і мої батьки привезли від тітки з Харкова буквально півмішка (так!)

дитячих книжок. Це були казки! Я дуже швидко навчилась читати і коли побачила цю купу яскравих книжок-уже

ніхто не міг мене від відірвати. Це були мої перші "вихователі"Так, бо батьки завжди на роботі, коли- не- коли був час заглянути в щоденник. А я зачитувалась так, що пропускала через свою дитячу душу всі переживання героїв казок.

Я поринала в світ казки-то я-гидке каченя, то Попелюшка, то спляча красуня...Дуже любила казки за те, мабуть, що там завжди добро перемагало і був кінець завжди щасливим. Оця віра в добро, що перемагає, пройшла зі мною все життя...

...Першим своїм віршем я завдячую своїм вчителям мови та літератури. Це були мої улюблені уроки. З цих предметів в мене завжди були тільки "відмінні" оцінки. Моєю першою вчителькою літератури була Надія Миронівна. А перший вірш був присвячений Т.Г.Шевченку. Так! Мені було 9 років, я добре пам'ятаю той момент, коли я вперше взяла ручку

і написала не щось, а Вірш! Дякувати Надії Миронівні, що так зуміла розповісти про Шевченка, про його талант, його життя.

Пам'ятаю: прийшла після занять додому (а у нас хата була прикрашена маминими та бабусиними рушниками,

і найкращий на величезному портреті Шевченка, що висів у світлиці над столом) підійшла до столу, дивлюсь на цей портрет і рядки самі собою рифмою лягли на папір:

Твої вірші- то блискавиці з України!

Твій Заповіт- виконували ми.

Тебе немає вже давно на світі.

Але в серцях народу ти-живий!

Ось так в 9 років напророчила. Адже й справді незалежність України здійснилася нашим поколінням...

Потім- літературні гуртки, художня самодіяльність. Писалось легко, бо з душі. і не тільки вірші. Мої твори в старших класах уже інша вчителька Таїсія Іванівна Байракова читала всій школі. мріяла і я вчити дітей, тільки чомусь хотілось маленьких "першачків". Та не склалось. (Жалкую)

А потім життя закрутилось! Сім' я, діти, робота. Особисте життя не склалося. Було важко і рятувала знов книга, а ще зошит і ручка. Писала щоденники. А коли переживала щось особливе-народжувався вірш...

Моїм натхненням завжди були почуття, які я переживала в той момент.



Прості люди можуть тонко і чуйно за допомогою слова передати найтонші почуття людини. В цій статті я хотіла відкрити дивовижний світ літературного Заливного, нетлінні імена поетів рідного краю своїм одноліткам, щоб не замулилося джерело духовності, щоб не поменшала їхня любов до малої Батьківщини, звідки простяглися незримі стежки у великий світ, ім’я якому – Україна.
Комарова Вікторія

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка