Уроки 18-19. В. Рутківський. «Джури козака Швайки» («На козацьких островах»). Творчість



Сторінка1/7
Дата конвертації25.10.2017
Розмір1.31 Mb.
ТипУрок
  1   2   3   4   5   6   7



Уроки 18-19. В. Рутківський. «Джури козака Швайки» («На козацьких островах»). Творчість відомого українського письменника. Твір про волелюбних, сміливих героїв, які вміють вистояти у складних ситуаціях. Тема боротьби українських козаків проти татарської орди.

Мета: ознайомити учнів із змістом твору, його історичною основою; навчити пояснювати поєднання у творі фантастичного і реального, аналізувати роль художніх засобів; удосконалювати вміння знаходити і коментувати описи природи, портрети персонажів, висловлювати власні судження про геройство та вміння з честю вийти із найскладніших ситуацій козака-характерника Швайки та його юних помічників Грицика та Санька; розвивати усвідомлення лицарства, сміливості, фізичної, духовної сили наших предків, виховувати й утверджувати цих якостей у наш час.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Засоби навчання: портрет В.Рутківського, виставка його творів, ілюстрації до них, карта України ХV століття.

Випереджувальне завдання: учні-біографи готують повідомлення та презентації про життя Володимира Рутківського; учні-історики – про історичну основу роману «Джури козака Швайки»; учні-літературознавці – розповідь про саму книгу; учні-художники – ілюстрації до роману.

Майбутнє сходить чорною сівбою.

Що я додав до того врожаю?

Усі держави б’ються між собою.

Ми ж за державу билися свою.

Л. Костенко



Перебіг уроку

І. Організаційний етап.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

Слово вчителя.

  • Кожен із вас, мабуть, любить читати книги про минуле України, наших славних предків – козаків. Усі ми знаємо імена Северина Наливайка, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи. А ким були найперші козаки? Звідкіля вони взялися? На ці запитання ми знайдемо відповідь у гостросюжетному історичному романі «Джури козака Швайки» одного з найблискучіших сучасних українських дитячих письменників, ім’я якого, на жаль, ще донедавна було майже невідоме широкому загалу. Пропоную вам самим назвати його, «розшифрувавши» акровірш.

Виразне читання вірша Наталі Марченко.

Весняніє, брунькується затято,

Обори зимні спрагло прорива!

Лошам гривастим Боже потерчатко,

Окрилюючись, звихрює слова!..

Димлять мости згорілі…Степ гуде…

Минаються і броди, й перепони.

Рве кінь шалений шовкові попони.

Рук не прийма... На поводу не йде…

Уп’ється зранку зорями – і в лет!

Туман гуде передчуттям утрат…

Коли ж гукне прорватися вперед

Іржавцем древнім висвячений брат?!..

Весна. Доріг!!! Шаленства марнота.

Сьогоднішнього дня п’янкий окраєць

Кидає вкотре в торбу мудрий заєць

Й солодкі крихти Янголу зміта…

ІІІ. Сприймання й усвідомлення учнями нового навчального матеріалу.

Повідомлення учнів-біографів «Знайомство з письменником».

(Орієнтовний матеріал для учнівських повідомлень чи презентацій.

18.04.1937 р. народився в селі Хрестителеве на Черкащині

1944–1954 рр. навчався у Богодухівській середній школі та у середній школі села Велика Бурімка

1955–1957 рр. навчався в Одеському інституті харчової та холодильної промисловості

1958 р. навчався в Одеському політехнічному інституті

1959 р. перша публікація вірша в обласній газеті «Чорноморська комуна»

1959–1966 рр. працював на Одеському суперфосфатному заводі

1966 р. вийшла перша збірка віршів «Краплини сонця»

1968 р. вийшла друга збірка віршів «Плоти»

1969 р. прийнятий до Спілки письменників України

1968–1973 рр. працював редактором Одеського облтелерадіокомітету

1973–1975 рр. навчався на Вищих літературних курсах у Москві

1977 р. вийшла збірка віршів «Рівновага»

1977 р. вийшла повість для дітей «Аннушка»

1981 р. вийшла повість-казка для дітей «Бухтик из тихой заводи»

1985 р. вийшла книжка нарисів «Земля мастеров»

1986–1989 рр. працював відповідальним секретарем Одеської філії СПУ

1987 р. вийшла поетична збірка «Знак глибини»

1988 р. надруковано казкову повість «Гості на мітлі»

1989 р. вийшла книжка дитячих повістей «Канікули у Воронівці»

1992–2001 рр. працював завідуючим відділу газети «Одеські вісті»

1993 р. постановка п’єси «Пришельці» в Одеському театрі юного глядача

1994 р. вийшла казкова повість «Слуга баби Яги»

2001 р. вийшла історична повість «Сторожова застава»

2004 р. вийшов роман у трьох книгах «Сині Води»

2005 р. вийшла поетична збірка «День живої води»

2007 р. вийшов історичний роман «Джури козака Швайки»

2008 р. вийшла повість «Потерчата»

2009 р. вийшов історичний роман «Джури-характерники»

2010 р. вийшов історичний роман «Джури і підводний човен»

2012 р. трилогія «Джури» була удостоєна найвищої нагороди України – Національної премії імені Тараса Шевченка).



Повідомлення учнів-істориків про історичну основу роману В.Рутківського «Джури козака Швайки».

(Орієнтовний матеріал для учнівських повідомлень (з використанням карти України). Наприкінці XV століття українські землі – Волинь, Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина, Переяславщина – входять до Великого князівства Литовського. Основна маса населення в цей час зосереджувалася на обжитих землях Галичини, Поділля, Волині, Полісся, північної Київщини. Решта території України – Середнє Подніпров'я, Побужжя, Запорожжя – була майже не заселена. Ватаги так званих ухідників із прикордонних селищ селились на уходах – в гирлах річок – і там рибалили, добували мед, полювали. Невдовзі до ухідників почали приєднуватись селяни-втікачі з Галичини, Волині, Полісся, Західного Поділля. Вже у другій половині XV – на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворились загони вільних озброєних людей із різних соціальних прошарків. Біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська – в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорозькі козаки.

Не меншою була для українців загроза й з півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. У 1449 р. на території Кримського півострова утворено незалежне Кримське Ханство на чолі з Хаджі Ґераєм. В 1475 р. кримська правляча династія в особі Менґлі I Ґерая визнала сюзеренітет османського султана. У XV–XVII ст. південь України був охоплений полум'ям безперервної боротьби з татаро-турецькими загарбниками. Не маючи надії на захист степових кордонів державою, український народ організував його самотужки.

Про складний період протистояння українців турецько-татарським набігам і сваволі польсько-литовських магнатів та зародження козацтва розповідається в романі В. Рутківського «Джури козака Швайки»).



Повідомлення учнів-літературознавців «Роман «Джури козака Швайки» твір про волелюбних, сміливих героїв, які вміють вистояти у складних ситуаціях».

(Орієнтовний матеріал для учнівських повідомлень. Історико-пригодницький роман «Джури козака Швайки» – це перша книга з історичної трилогії В. Г. Рутківського для дітей. Видана вона видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» у 2007 році, тоді ж була визнана найкращою книжкою для дітей та юнацтва. Та найвищою оцінкою повісті видається зізнання Івана Малковича, що його син назвав «Джур...» «найкращою книжкою, яку видав батько».

«Джури…» поєднують максимально достовірний опис реалій часу та художній вимисел, зосереджуючись, насамперед, не на ознайомленні читачів зі звичаями та подіями певної історичної епохи, а на творенні характерів, становлення яких у непростих умовах порубіжжя розкриває перед дітьми захоплюючий світ козацької романтики. Вдаючись подекуди до фантастичних моментів (як-от, незвичайні здібності Санька, приручені дідом Кудьмою вовки), письменник розкриває вічне прагнення українців до волі, яке змушувало їх виступати проти утисків польської шляхти і підіймати шаблю на татарську орду навіть тоді, коли за спиною не було майже нікого.

Події твору відбуваються на Наддніпрянщині та у степах України в 1487-1488 роках. Та сюжетним стрижнем твору виступає не видатна історична особа, а герої, створені уявою письменника (Пилип Швайка, Санько й Грицик), які опиняються в центрі важливих історичних подій періоду боротьби українських козаків проти татарської орди.

Головні герої твору – друзі-підлітки Санько та Грицик, які долею випадку вимушені шукати щастя поза рідним селом. Ставши на свій шлях, хлопці вже не мають вибору, бо кожний крок веде все далі й далі від узвичаєного мирного життя до сповненого тривог і дорослої відповідальності козакування.

Старшим другом та прикладом для хлопців є воронівський сирота, козацький вивідник Пилип Швайка, чиє ім’я винесене в заголовок твору, тим самим вказуючи, що саме він є зразком, витвореним письменником для наслідування і юними читачами. Швайка – людина-легенда, вовкулака-перевертень зі стома лицями, боєць і шпигун й, водночас, щира, відкрита та добра душа. Він має вірного друга – коня Вітрика, який розуміє людську мову й самостійно виконує доручення господаря. А ще він має вовка-побратима Барвінка, що не раз рятував козакові життя. Та й сам Пилип – людина неабияка: знає всі козацькі хитрощі, уміє бути «своїм» і серед татар, і серед поляків, знається на травах і зброї. Та головне в ньому – самовіддана любов до своєї землі і щира відданість людям, які на ній живуть.

Серед позитивних персонажів твору є й улюблені письменником типи дідів-мудрагелів – Кібчика та волхва Кудьми, образи молочного брата Швайки – татарина Рашита, юного богатиря Демка та відважних козаків – Вирвизуба, Перепічки та багатьох інших.

Як і в попередніх творах письменника, власне негативних персонажів у романі небагато, насамперед це пан Кобилянський, його слуга Тишкевич, а також татари – страшні, умілі й підступні воїни, достойні вороги і водночас – сусіди «урусів», які так само мріють про благополучне заможне мирне життя, люблять лицарські поєдинки та лови, уміють щиро товаришувати й любити.



Роман В.Рутківського «Джури козака Швайки» настільки сподобався читачам, що автор написав ще дві книги про джур – «Джури-характерники» та «Джури і підводний човен». А 9 лютого 2012 року трилогія «Джури» була удостоєна найвищої нагороди України – Національної премії імені Тараса Шевченка).

IV. Осмислення об’єктивних зв’язків і взаємозалежностей у виучуваному матеріалі і розкриття внутрішньої суті явищ і процесів.

Слово вчителя.

  • Роман В.Рутківського «Джури козака Швайки» складається з трьох частин:

  • Частина 1. Втеча з рідного дому

  • Частина 2. На козацьких островах

  • Частина 3. Джури вирушають у дорогу

На уроках ми ознайомимося із другою частиною твору – «На козацьких островах».

Словникова робота.

  • Джура – зброєносець при козакові; зброю чистить, коня доглядає, його за це вчать козацької справи.

  • Швайка – те саме, що й шило.

  • Уруські села (татар.) – українські села.

  • Ногайці, ординці – татари.

  • Плавні – заболочені, порослі очеретами береги річки, що затоплюються під час повені.

Читання та коментування змісту твору за питаннями.

  • Чи сподобалися вам прочитані розділи роману В.Рутківського «Джури козак Швайки»? Чи легко було їх читати?

  • Назвіть імена персонажів, про яких найбільше розповідається у творі. За яких обставин відбулося перше знайомство з ними?

  • Як і чому головні герої твору потрапили до кам’яний острів? Як козаки прийняли Швайку, Грицика і Санька?

  • Якого звіра злякався Грицик уночі? Чому Пилип Швайка зустрів вовка як найкращого друга? Чим особливий був цей вовк?

  • Через що Грицик, Санько та Барвінок залишилися самі на острові? Чим вони займалися?

  • Хто такий Тишкевич? Чим небезпечний він був для козаків? З якою метою Тишкевич прибув на кам’яний острів? Розкажіть, як хлопчаки взяли його в полон і як в’язневі вдалося утекти.

  • Куди попрямував Тишкевич, рятуючись від переслідування Пилипа Швайки? Що пов’язувало його з татарами?

  • Зачитайте розмову Іслам-бека і Тишкевича на вершині пагорба. Чого найбільше боялися вороги?

  • Як врятувалися Швайка, Грицик і Санько від татарів? Який Саньків талант допоміг їхньому порятунку?

  • Розкажіть про зустріч Тишкевича з Демком на прізвисько Дурна Сила. Як Демко опинився в степу? Чому він повірив Тишкевичу? Хто допоміг зрозуміти Демкові, що Тишкевич не той, за кого себе видає? Як Демко виправив свою помилку?

  • Хто такий дід Кудьма? Чому він шукав таких хлопців,як Санько?

  • Про кого з татарів Пилип Швайка казав, що вони з ним немов брати? Яку роль відіграв пастух Рашит у долі головних героїв твору?

  • Прочитайте фрагмент розділу «Козацькі розмови», починаючи від речення «За казаном запала мовчанка…» і до слів «Біда лиш у тім, що все сирі гілки трапляються». Про що говорили козаки? Поясніть прихований зміст останніх слів діда Кібчика.

  • Розділом «Козацькі розмови» завершується друга з трьох частин роману «Джури козака Швайки», але не весь роман. Як, на вашу думку, склалася подальша доля героїв твору?

Проблемне питання.

  • Кого з героїв роману «Джури козака Швайки» ви б узяли собі за приклад і чому?

Робота в групах.

- Учні об’єднуються у групи і складають паспорт одного з героїв твору – козака-характерника Швайки та його юних помічників Грицика та Санька, вказуючи такі відомості:

* ім’я та прізвище;

* вік;


*місце проживання;

* портрет;

* особливі прикмети;

* риси характеру;

* уподобання;

* відомості про рідних та друзів;

* факти біографії тощо.

- На основі прочитаного та почутого на уроці складіть узагальнюючий образ українського козака.



Творче завдання.

  • Уявіть, що ви знаходитеся серед героїв роману «Джури козака Швайки». Чи були моменти, коли вам хотілося втрутитися в перебіг подій, дати якусь пораду, щось змінити? Якщо так, то коли це траплялося і якими були б ваші вчинки, поведінка?

Мистецький практикум.

  • Розгляньте ілюстрації до твору, намальовані художником Максимом Паленком та вашими однокласниками і доберіть до них підписи. Чи погоджуєтеся ви зі словами, що ілюстрації Максима Паленка «можна «читати» ніби ще один текст у тексті, де кожна деталь промовляє, а кожний малюнок приховує в собі власну історію».

Пошукове завдання.

  • Знайдіть у тексті описи природи. Які художні засоби використовує в них автор?

  • Простежте, що є уявним, фантастичним, а що реальним у творі. Свої думки підтвердьте цитатами з тексту.

V. Узагальнення і систематизація знань.

Літературна вікторина.

1. В якому столітті відбувається дія роману? (15 століття).

2. Що означає татарською мовою слово «козак»? (Вільна людина).

3. Про яку історичну подію згадується у творі? (Битва під Синіми Водами).

4. Де жили Санько, Грицик і Демко? (У Воронівці).

5. Ким був козак Швайка? (Розвідником-вивідувачем).

6. Яке прізвисько отримав Демко від діда Кібчика? (Дурна Сила).

7. Чому Грицик і Санько змушені були тікати з села? (Рятувалися від гніву пана Кобильського).

8. Хто одночасно служив і татарам і шляхті? (Тишкевич).

9. Чого мав навчати Санька дід Кудьма? (Ворожби і знахарства).

10. Хто став джурою козака Швайки? (Грицик).

11. Як називалося житло козаків? (Курінь).

12. Якому герою належать слова: «...Україна не сьогодні-завтра готова спалахнути, як оце багаття. Біда лише у тім, що все сирі гілки трапляються»? (Дідові Кібчику).

Робота з епіграфом.


  • Прочитайте та прокоментуйте епіграф до уроку. У чому актуальність слів Ліни Костенко та роману В.Рутківського «Джури козака Швайки»?



VІ. Підсумки, оцінювання, рефлексія.

Незакінчене речення.

  • Книга В.Рутківського «Джури козака Швайки» вчить нас…

Заключне слово вчителя.

  • Кожному, хто із запоєм читав про неймовірні пригоди мушкетерів і хрестоносців, самураїв і вікінгів, ковбоїв і могікан, зрештою спадало на думку: «А де ж наші, українські, звитяжці та бійці?! Де ті неймовірні козаки та таємничі характерники, про яких із таким запалом розповідає історичка? Хто про них розповів без шкільного пієтету, по-людськи – цікаво і просто?!»

Відколи з’явилася перша книжка трилогії В. Рутківського, я щиро відповідаю: читай «Джур»!

Це справжні «хлоп’ячі» книжки, в яких багато суто чоловічого у вчинках і долях, у характерах героїв і сюжетах. А ще це – захоплююча історико-пригодницька оповідь, на сторінках якої знайшлося місце вовкулакам і волхвам, бродникам і характерникам, дітям із телепатичними здібностями та мудрим дідам, першому коханню та справжній чоловічій дружбі. Ми дізнаємося, наскільки складним, небезпечним і водночас неймовірно цікавим було життя на українському порубіжні. Переконуємося самі, у який тугий клубок сплелися тут інтереси кількох народів і держав та як складно доводилося вашим ровесникам та їхнім старшим і молодшим товаришам у хитросплетінні тих історичних перипетій.

Окремими рисами головні герої трилогії Грицько, Санько та Демко чимось нагадують французьких мушкетерів Атоса, Араміса та Портоса, але троє сиріт із українського Степу куди цікавіші!

Переконана, що і вам, і вашим батькам, і навіть дідусеві з бабусею буде цікаво з цією дивовижною книжкою. Можливо, комусь із них видасться, що насправді все було не так, і тоді вся родина матиме змогу поритися в численних наукових дослідженнях і довідниках, щоб на власні очі переконатися, що фактично (про історичні події, реальних персонажів тощо) письменник нічого не вигадав. Ну, хіба зовсім трішечки… про вовкулаків, волхвів, характерників і підводного човна… А можливо, і ви, і ваші батьки з насолодою прочитаєте повний текст книги В.Рутківського «Джури козака Швайки», а потім й інші книжки про наших героїв – «Джури-характерники» та «Джури і підводний човен» (За Наталею Марченко).



VІІ. Домашнє завдання та інструктаж до його виконання.

Обов’язкове: підготувати усний переказ епізоду, який найбільше сподобався; виписати із тексту фрази, які ви вважаєте ключовими для розуміння теми твору.

За бажанням: порівняти героїв роману «Джури козака Швайки» з персонажами інших літературних творів і розіграти діалог на одну із тем: «Українські мушкетери», «Українські Гаррі Поттери», «Українські лицарі» тощо.



Частина друга.

На Козацьких островах

 

 

НА КАМ’ЯНОМУ ОСТРОВІ

 

Під вечір вони вирушили углиб дніпровських плавнів. Та перед тим Швайка скочив на Вітрика, випростався на повен зріст і довго вдивлявся з-під долоні у татарський степ. Схоже, Швайку щось дуже непокоїло. Нарешті він зістрибнув з Вітрика, взяв його за повід і повів в очерети.



Земля стала пружною, під ногами зачвакала твань.

Було тихо і парко. Після сухого степового повітря хлопцям стало важко дихати. Хтось, невидимий за очеретами, раз по раз гучно ляскав по воді. Чи бобри, чи велика риба. Кілька разів до мандрівців долинало запитливо сердите рохкання, і тоді Пилип надовго завмирав, вслухаючись у байдужий, невпинний шурхіт густих очеретів.

Одного разу навіть вирішив повернути назад.

- Кабани тут люті, - пошепки пояснив він хлопцям. - Їх зараз краще оминати.

Але найбільше дошкуляли комарі. Тонкоголосими хмарами вони накидалися на мандрівців. Тож хлопці затято шмагали себе по обличчю, шиї та литках. Зрештою Грицик не витримав і намазюкав обличчя чорним намулом.

- Тепер не кусатимуть, - сказав він.

Санько подумав і теж намазюкав обличчя. І справді, комарі хоч і дзвеніли над ним, проте кусати перестали.

Пилип озирнувся на них і схвально хитнув головою.

- Справжні козаки, - сказав він. - Самі здогадалися?

- Та ні, - відказав Грицик. - У Воронівці всі так роблять, коли йдуть у болото.

А от Пилипа комарі не чіпали. Мабуть, тому, що він смалив люльку.

Незабаром очерети почали рідшати. Крізь просвіти зблискувала дніпровська блакить. Нараз в обличчя подув теплий вологий вітерець, і комарі кудись щезли.

Мандрівці вийшли на берег. Заплава, що відкрилася перед ними, була подекуди покрита лататтям. За нею виднівся острів із звивистими берегами. На ньому гайками росли крислаті дерева. Понад берегом звисали до води кущі верболозу та очерети. У прогалинах між ними жовтів пісок. За островом, аж до самісінького небокраю, виблискувала під останніми сонячними променями неозора просторінь дніпровської води.

- От і прийшли, - сказав Пилип.

Він підніс до рота долоню і тричі прокричав пугачем. Затим помовчав і пугукнув іще раз.

У відповідь з глибини острова долинуло качине крякання. А через певний час гойднулися кущі біля низького, мабуть, болотистого берега, і на хвилі загойдався широкий, опецькуватий човен плоскодонка. У човні стояв здоровань у полотняній, розхристаній на грудях сорочці. Якусь мить він вдивлявся у прибульців, а тоді заходився шалено відштовхуватися довгою тичкою.

- Пилипе! - ще здалеку загукав він. - А щоб тебе мухи покусали! Ми тут уже таке передумали…

Човен з розгону вилетів на берег. Здоровань кинувся до Пилипа з обіймами - у того аж кісточки затріщали. Люлька випала з Пилипових вуст і задиміла в траві. А здоровань то обіймав Пилипа, то відсторонював його і ляскав широкою долонею по плечу.

- Гей, живемо, друже! Ще не раз загонимо татарам швайку в одне місце, га?

- Та постривай, бугаю бісів! - боронився Пилип. Нарешті він вирвався з обіймів і підняв люльку. - Як там Лимар?

- Та врятувався. І хлопців привів за собою. Каже, якби ти не взяв тих бузувірів на себе - не бачити б їм Дніпра. А ти ж сам як викрутився, га?

- То довга історія…

- Гаразд, розкажеш потім. О, а це що за чортенят привіз? Невже, втікаючи від татар, заодно і в пеклі побував?

«Чортенята» теж не зводили здивованого погляду із здорованя. Когось він їм нагадував. Нарешті одне з них блиснуло в усмішці білими зубами.

- А я вас знаю, - сказало воно голосом Грицика. - Ви Байлемів Василь, еге ж?

Василь ошелешено втупився в хлопців. Тоді повільно мовив:

- Щось у мене серед таких замазур знайомців не було. Ану, йдіть-но сюди!

Не встигли хлопці й отямитися, як вже тицьнулися писками у воду. А Василь пополоскав ними, як ото жінки полощуть білизну, провів долонею по обличчю, зганяючи краплини, і знову поставив їх навпроти себе.

- Тепер інша справа, - сказав він. - Стривай, ти ж, здається, воронівським будеш? Чи не син тітки Мокрини?

Санько лише кивнув. Говорити він не міг. Лише відпльовувався від трави, що разом з водою потрапила до рота.

- А ти, хлопче, постривай, - повернувся Василь до Грицика. - Та ти ж син Степана Кореня, чи не так?

- Так, - відказав Грицик.

- То це ж чи не про вас розказували, буцімто ви так перелякали нашого пана Кобильського, що той бідолаха аж за Переяславом зупинився?

- Це вони і є, - підтвердив Пилип.

- От молодці! А сюди чого потрапили?

- Більше їм діватися нікуди, - відказав за хлопця той же Пилип. - Ти ж пана знаєш. Таких жартів він не пробачає.

Василь в задумі почухав потилицю.

- Та знаю, - згодився він. - Але ж… у нас тут теж не мед з маслом їдять. Сьогодні живемо, а взавтра татарин налетить. Чи ще якийсь бузувір.

- Нікуди їм більше податися, - повторив Пилип.

- Воно звісно…- зітхнув Василь. Тоді почастував хлопців легеньким потиличником і сказав: - Ну, гаразд, хай лишаються. Якось воно та буде.

Грицик аж підстрибнув.

- То ви… то ти що - береш нас у козаки? - запитав він.

- Ну, це ще треба заслужити…

З острова долинув легкий вітерець. Пилип принюхався.

- Кулішем пахне, - сповістив він.

- Та ним же, проклятущим, - згодився Василь. - Нічого іншого хлопці варити не вміють.

- То чого ж ти тут нас голодом мориш? - обурився Пилип. - Ех, ти, господар!

Човен-плоскодонка, черпаючи облавками воду, рушила до острова. Трохи позаду з задоволеним пирханням плив Вітрик. Схоже, вечірнє купання в теплій дніпровській воді йому подобалося.

- Добре, що ти надибав нас, друже, - досі не міг заспокоїтися Василь. Він відштовхувався тичкою так, що неоковирний човен стрілою летів по сліпучій водній поверхні. - А то тут без тебе сам дідько ради не дасть.

У глибині острова палало багаття. На рогачках булькотів здоровенний казан. Навколо нього сиділо чоловік з десять. Вони запитливо втупилися в прибульців.

За деревами почулося голосне кінське іржання. Вітрик стріпнув гривою і подався у той бік.

- Ану, хлопці, вгадайте, кого я вам привіз? - запитав Василь і, не чекаючи відповіді, сповістив: - Самого Швайку злапав, от кого!

Ті, що сиділи довкола вогнища, хутко звелися на ноги і з шанобливим подивом оточили Швайку.

Проте ще більше були вражені Санько з Грициком. Як? Ось уже майже цілий день вони пліч-о-пліч з цією людиною разом ховалися від татар, діставалися до плавнів - і досі не знали, з ким зустрілися? Який сором!

Проте, схоже, соромно було не лише хлопцям. Біля вогнища похнюпився дядько з вогненною чуприною. Він лише зиркнув у бік Швайки і знову схилив голову.

- Що ж це ти, Мацику? - звернувся до нього Швайка. - Ніби ж маєш кебету в голові, а схопили тебе, мов малу дитину. Чи, може, до гурту не хотілося?

Вогненночубий Мацик важко зітхнув.

- Та я все чекав, що от-от мають підійти мої, - озвався він по паузі. - І вже з ними мав приєднатися до вашого гурту. А воно, бач, як вийшло…

Крім Мацика та Байлемового Василя тут були всі дорослі воронівські хлопці. Левко Заярний, і Володко Кривопичко, і Перепічка з Одудом. Засмагли, подорослішали, хоча лише з місяць як пішли з Воронівки. Скидалося на те, що їм тут було краще, ніж удома.

Проте Санько з Грициком лише мигцем поглянули на них і повернулися до багаття. Друзі не могли відвести погляду від казана з кулішем. Це ж скільки днів вони не куштували гарячого!

Здається, про те саме думав і Швайка.

- Ви що - так і будете морити гостей голодом? - запитав він.

Василь Байлемів зняв казана з вогню. Затим підморгнув Левкові, і той метнувся кудись у темряву. Невдовзі повернувся з в’яленим судаком. А Кривопичко порився в попелі і витяг звідтіля запечену в глині дрохву.

- Непогано живете, - заздро сказав Швайка.

- Бо знаємо, хто нас охороняє, - відказав Василь. - Їжте, не соромтеся. У нас цього добра поки що вистачає.

Припрошувати йому не довелося. Дерев’яні ложки застукали по казанових боках, немов барабанні палички.

По вечері почалося розпитування. Левка Заярного цікавила Оксана з тарасівського кутка. Тиміша Перепічку - чи не передала мама хлопцями чогось смачного. У Байлемового Василя близьких родичів не лишилося, то ж він цікавився трохи дальшими. А таких виявилося чи не з півсела…

Спочатку Санько з Грициком відповідали досить бадьоро. Та врешті язики їм почали заплітатися, а неслухняні голови раз по раз падали на груди.

Врешті, Швайка не витримав:

- Ну, чого ви причепилися до дітей? Нехай посплять, буде ще час для розпитувань.

А далі хлопці вже й не пам’ятали, куди їх віднесли і хто укрив їх свиткою.

Серед ночі Грицик прокинувся. Виявляється, вони з Саньком лежали край берега на підстилці з сухої трави. Повівав легкий вітерець, і комарів майже не було. Багаття все ще горіло, а козаки тихо гомоніли між собою.

Вогненний Мацик ніяк не міг заспокоїтися.

- Дурень, от же ж дурень, - мабуть, уже вкотре картав він себе. - Гадав, що не сьогодні-завтра зі своїми яворівцями пристану до гурту. І де їх лиха година носить? Може, їх теж хтось злапав, як оце й мене…

- Мало того, що татари стали нам як кістка в горлянці, - зітхнув Заярний, - то ще й свої, схоже, грабують.

- Та які вони свої? - відмахнувся Перепічка. - Вони гірші від вовків!

- Вовків не чіпай, - застеріг його Швайка.

- Це ж чому?

- Тому, що зелений ще.

- До чого тут зелень? Хіба я не відаю, що страшнішого звіра, ніж вовк, немає? Коли вже унадиться, то не відстане, допоки всю отару не переріже. Що, не так?

- Так, та трохи не так, - пихнув люлькою Швайка.

Несподівано його підтримав Мацик.

- Ти, Тимоше, й справді помовчав би, - сказав він. - Бо не такий уже й страшний цей звір, як його малюють. Хто мене порятував? Вовк.

А Грицикові чи не вперше закортіло втрутитися в розмову дорослих. Звісно, не всі вовки страшні, особливо влітку. Он один з них скільки часу скрадався за хлопцями - і нічого, не з’їв. Гірші за вовків ті, хто прикидається ними.

Грицик лежав край берега, дивився на тьмяну дніпрову поверхню і пригадував усілякі жахи, які розповідали йому про вовків та вовкулак. І так йому стало моторошно від тих згадок, що хоч бери та й перебирайся поближче до багаття.

Проте підніматися не хотілося. Поруч затишно сопів Санько. Над ними миготіли зірки. Раз по раз крайнеба зблискували зірниці.

Грицик повернувся набік і сонно зітхнув. І тут його увагу привернув невиразний плюскіт. Щось кинулося у воду з боку плавнів і попливло до острова. Це щось пливло досить швидко. Над водою виднілася лише голова. Від неї навсібіч розбігалися сріблясті водяні вуса, підсвічені місячним промінням.

«Видра, чи що? - промайнуло в голові. - А може, якесь оленятко? От дурне. Тут же повно людей!»

Проте це була не видра і не оленятко. Коли голова підпливла трохи ближче, Грицик зрозумів, що це пес.

- Цюцю, - тихо проказав він. - На-на… Йди-но сюди…

Собача голова слухняно звернула до нього. За мить вона вибралася з води.

Грицик отетерів.

Над ним стояв не пес. Над ним стояв величезний вовк. Він обтрусився і зробив ще один крок до хлопця. Зблиснули здоровецькі ікла…

А козаки все ще тихо гомоніли навколо багаття. І раптом їх підкинув у повітря пронизливий вереск:

- Рятуйте!!!





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка