Урок: «Рідну землю, де живемо, Україною зовем»



Скачати 60.26 Kb.
Дата конвертації05.02.2019
Розмір60.26 Kb.
ТипУрок

Перший урок:

«Рідну землю, де живемо, Україною зовем»

Підготувала вчитель Бородянської

спеціалізованої школи-загальноосвітнього

закладу І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим

вивченням окремих предметів

Сироїд Людмила Анатоліївна

2015рік


Мета. Виховувати любов до Батьківщини, інтерес до історії України, викликати у дітей почуття гордості за неї.

Учень

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Учитель

Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, традиційний звичай взаємодопомоги, криниця, давня пам’ятка на околиці села – все це родовідна пам’ять, наші символи, історія.

Сьогодні ми ближче торкнемося цієї історії, в ній корінь роду українського. І де б ми не були,скрізь відчуваємо поклик рідної України, з хвилюванням чуємо рідну мову, пісню.

( Звучить пісня «Чом, чом, земле моя» на сл. К. Малицької, муз. Д. Січинського)

Чом, чом, чом, земле моя,

Так люба ти мені,

Так люба ти мені?

Чом, чом, чом, земле моя,

Чарує так мене

Краса твоя?

Чим, чим, чим манить мене

Пташні твоєї спів,

Пахучий цвіт лісів?

Чим, чим, чим манить мене

Вода річок твоїх,

Що тут пливе?

Тим, тим, тим, дитино, знай,

Що тут ти вперше світ

Узнала в цвіті літ.

Тим, тим, тим, дитино знай,

Що води ті й ліси –

Твій рідний край!

Тут, тут, тут діди твої

Пролили кров свою

За віру й свободу!

Тут, тут, тут усі твої

Найближчі серденьку

І дорогі!



1-й учень

Україно! Краю милий.

Краю золотавий.

Поля твої широкополі,

Пісні дзвінкоголосі,

Міста наші рідні,

Сади пишноцвітні,

Городи багаті.



2-й учень

Українська земле!

Де є краще? Де миліше,

Як не на Вкраїні?



3-й учень

Струмок серед гаю, як стрічечка.

На квітці метелик, як свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля.

Добридень тобі, Україно моя!

Учитель

Україна – золота чарівна сторона. Земля рясна, уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть.

У глибину століть сягає історія нашого народу. Пізнати минуле отчого краю і рідної мови нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу: мелодійні пісні та думи, барвисті коломийки та ліричні хороводи, чарівний фантастичний світ казок.

Любіть Україну у сні й на яву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову

І мову її солов’їну.

Учень

Вся історія народу в мові.

Мова – душа народу,

Позбавити народ рідної мови –

Це означає вбити народ.

Учениця

Її, незміряно багату,

Дзвінку, і ніжну, і завзяту,

Як день сьогоднішній чудовий,

Люблю, люблю вкраїнську мову.

Учень

Зневажить мову – зрадити себе.

(А зрадників хто може поважати?)

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

Учениця

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Учитель

Бабусина вишиванка, батькова хата, мамина пісня, дідусева казка, добре слово, традиції і обряди – це криниця невичерпного народного життя. Бережіть свою одвічну колиску і спокій на землі.

О, не згуби ти свого родоводу,

Безсмертна мово, рідна і терпка,

Ти є душа співочого народу,

Що був і є, і буде у віках.

(Звучить мелодія пісні «Лебеді материнства», сл.. В, Симоненка. Учениця читає молитву.)

О Мати Божа, о райський цвіте,

Тебе благають вкраїнські діти:

Не дай в неволі нам пропадати,

Вкраїну нашу верни нам , Мати,

Де наші предки вмирали в ранах,

Не дай нам, дітям , жити в кайданах,

Позволь зібрати жертв наших жниво,

Вкраїну нашу верни нам, Діво.

Учитель

Із сивої давнини бере початок наша мова. Її розвиток – тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-польських і своїх панів та підпанків недолугих.

Перетерпіла вона, мова наша рідна, укази Петра І і Катерини І, і Миколи І.

І «дикунських» циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив книги українською мовою, окрім творів художніх, і найганебніший Емський указ 1876 року, який заборонив зовсім друкувати книги українською мовою.

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу безрідний,

І волочила два крила

Під царських маршів тупіт мідний,

Але свій дух велично гідний,

Як житнє зерно берегла.



Учень

Де Канівські кручі високі

Встають над широким Дніпром,

Ми твій зберігаємо спокій,

Тебе споминаєм добром.

І слава про тебе лунає,

Наш Тарасе дорогий,

Твоя Україна буяє,

Як мріяв про це ти завжди.

Учитель

З-під пера Великого Кобзаря українська мова не тільки заграла всіма барвами своїми, а й запалила гнівним вогнем.

Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова.

Ну що здавалося слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!..

(Пісня на слова Т. Шевченка, музика Миколи Лисенка «Учітеся, брати мої!».)

Учітеся, брати мої!

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Свого не цурайтесь:

Бо хто матір забуває

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають,

Чужії люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Оніміть те ж, брати мої,

Найменшого брата,

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати!

Благословіть дітей своїх

Твердими руками,

І діточок поцілуйте

Вольними устами!

І забудеться срамотна

Давняя година

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній,

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!



Учениця

Я маленька українка,

Восьмий рочок маю,

А про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він дитя з-під стріхи,

Він в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре, не загине,

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України.

Учень

Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б’ється

Те серденько дитяче.

За тебе вічно б’ється.

За твої заповіти,

Чого батьки не зможуть,

Те сповнять їхні діти.

(Діти виконують «Заповіт» Т. Шевченка)

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро , і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу… отоді я

І лани, і гори –

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися… а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Учитель

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій,багатій, мальовничій землі на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає давнини. Де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово, рідну пісню.



Учень

Зацвітає калина, зеленіє ліщина,

Степом котиться диво-луна.

Це – моя Україна, це – моя Батьківщина,

Що, як мама, як тато – одна.

Учениця

Хай і знов калина

Червоніє, достигає,

Всьому світу заявляє:

Я – країна Україна,

На горі калина.

(Пісня «Ой, у лузі червона калина», слова Степана Чарнецького, Григоріха Труха, музика Степана Чарнецького.)

Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну гей-гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці на крівавий лан,

Визволяти наших українців з московських кайдан.

А ми наших братів-українців визволимо,

А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Гей у полі, ярої пшенички золотистий лан,

Розпочали стрільці українські з москалями тан.

А ми тую ярую пшеничку збережемо,

А ми нашу славну Україну,гей-гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,

То прославить по всій Україні Січових стрільців.

А ми тую червону калину збережемо,



А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка