Урок. Презентація книги Василя Шкляра«Чорний Ворон»



Скачати 88.31 Kb.
Дата конвертації11.05.2018
Розмір88.31 Kb.
ТипУрок

Бібліотечний урок. Презентація книги Василя Шкляра«Чорний Ворон» (10 клас)
Вчитель історії Антонюк Г.А.,

бібліотекар Самусенко А.В.
В рамках Всеукраїнського тижня дитячого читання проходив День історії. Відбувся усний журнал «Наша історія» по книзі В. Шкляра «Чорний Ворон».

Зміст заходу:

1 сторінка журналу «Василь Миколайович Шкляр – ім’я в сучасній українській літературі».

2 сторінка журналу «Історична довідка. Громадянська війна 1917-1922 рр.».

3 сторінка журналу «Чорний Ворон? Хто він…».

4 сторінка журналу «Трагізм подій ХХ століття. Відеофрагменти із зустрічі письменника з вчителями та учнями в Немішаївській ЗОШ І-ІІІ ст. № 2».
1 сторінка журналу

Василь Шкляр

Василь Микола́йович Шкляр ( 10 червня 1951,

c. Ганжалівка Лисянського району Черкаської області) — український письменник, політичний діяч. Один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників (деякі оглядачі називають його «батьком українського бестселера»).

Рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року.

Біографія

Народився в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині, де й пішов до початкової школи. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю (1968), а відтак вступив на філологічний факультет Київського університету. Звідти його хотіли вигнати за те, що під час трудового семестру в колгоспі грався бомбою (див. повість В.Шкляра «Стороною дощик іде»), але він перевівся до Єреванського університету, де 1972 року отримав диплом про вищу освіту.

Працював у пресі, 1986 року перейшов на творчу роботу.

Писав прозу, видав більше десятка книжок, зокрема романи «Тінь сови», «Ностальгія», збірки повістей та оповідань «Сніг», «Живиця».

Член Спілки письменників України з 1978, Асоціації українських письменників з 1999.

1988—1998 — займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім'ї генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворив у романі «Елементал» (2001).

1991 — стає членом Проводу Української республіканської партії та прес-секретарем Українська Республіканська Партія (до 1998 р.).

У березні 1998 був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт».

Популярність як письменника прийшла з виходом роману «Ключ» (1999), який зібрав низку нагород. Це був перший твір автора після тривалої паузи — з 1990 року. Сам Шкляр пояснює цю паузу так: «Далася взнаки різка зміна епох». Роман писався 1998 р., після того як автор потрапив до реанімації зі смертельним діагнозом, але вижив і у лікарні почав писати «Ключ». Роман неодноразово був виданий в Україні (станом на 2009 р. — 12 разів) та за кордоном (перекладений зокрема шведською, російською, вірменською).

2000—2004 — головний редактор видавництва «Дніпро» .

Володіє вірменською мовою. Перекладав з вірменської та новогрецької. 2011 — входить до складу журі літературного конкурсу «Юне слово»

Наприкінці 2011 року Василь Шкляр створив Міжнародну благодійну організацію „Фонд Василя Шкляра „Холодноярська Республіка”, головна мета якої є здійснення благодійної діяльності, спрямованої на розвиток українського кіномистецтва, надання благодійної допомоги на створення, прокат і популяризацію художнього кінофільму та його можливої наступної телеверсії за твором лауреата Шевченківської премії Василя Шкляра «Залишенець» («Чорний Ворон»).



Роман «Чорний ворон»

Особливий резонанс викликав роман Шкляра «Чорний ворон». Він вийшов наприкінці 2009 року у видавництві «Ярославів Вал» (Київ) і майже одночасно під назвою «Залишенець»).



Роман відтворює одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 1920-х роках. Відразу після виходу роману в світ з'явилося багато рецензій і навіть з трибуни Верховної Ради промову про цей роман виголосив народний депутат України Володимир Яворівський.

Твори

Перший сніг (1977)

Живиця (1982)

Праліс (1986)

Ностальгія (1989)

Тень совы (1990)

Ключ (1999)

Елементал (2001)

Кров кажана (2003)

Декамерон (українська версія твору Дж. Боккаччо, 2006)

Репетиція сатани (2006)

Черешні в житі

Залишенець. Чорний ворон (2009)

Нагороди

1995— «Золоте перо», СЖУ .

1999— «Золотий Бабай», за найкращий гостросюжетний роман (роман «Ключ»).

2001— «Коронація слова», перша премія в номінації «Роман» — за роман «Елементал».

2003— «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації "За найкращу україномовну фантастику (КиївКон-2003, роман «Ключ»).

2011 — Національна премія України імені Тараса Шевченка, за роман «Залишенець. Чорний ворон» (Комітет з Національної премії України ім. Т.Шевченка визначив її лауреатом В.Шкляра в середині лютого).



17 квітня 2011 р. у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Ч. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.



Автограф-сессія автора

2 сторінка журналу
Довідник з історії України пояснює, що громадянська війна – це війна, яка відбувається в одній країні, між її громадянами. В Росії вона тривала з 1917 до 1920 рр. А на окраїнах – до 1922 року.

На жаль, Україна теж була втягнута у її вир. Самим вирішальним роком війни був 1919, бо тоді вирішувалася доля війни – хто – кого?

Воюючими сторонами у цій війні були червоногвардійці (прихильники нової влади на чолі з В.І. Леніним) і білогвардійці (прихильники царської влади).

В Україні в цей період були при владі різні уряди, натиску білої гвардії вони не витримали, бо їй допомагав закордон. Доля війни вирішилася на користь нової, радянської влади, яка своїми Декретами обіцяла селянам – землю, робітникам – фабрики та заводи, солдатам – мир. Громадянська війна закінчилася перемогою більшовиків і встановленням радянської влади. Нова влада здебільшого трималася на примусі і терорі. Це викликало незадоволення нею. Особливо рішучий опір новій владі чинили повстанці Холодного Яру, що в Звенигородському повіті на Черкащині. На їх прапорі був напис: «Воля України – або смерть».



Саме про події цих років ми можемо прочитати у книзі В. Шкляра «Чорний Ворон».
3 сторінка журналу
Хто ж такий Чорний Ворон? Ось що про нього пишуть чекісти:

«Черный Ворон — непримиримо хитрый и упрямый враг. Воз­раста около тридцати лет. Высокого роста, черная борода, длин­ные черные волосы до плеч. Глубоко посаженные глаза тоже тем­ные, взгляд тяжелый, медлительный, выражение лица суровое. Политически грамотен, бывший офицер царской, а потом пет­люровской армии. Одет в защитное. Опоясан двумя портупеями, говорит, что с ними родился. Якобы мать ему рассказала, что когда он появился на свет, то был вот так накрест опутан пу­повиной. Теперь имеет привычку постоянно закладывать руки за портупеи, так как очень неторопливый, почти неуклюжий в сво­их движениях. Даже странно, как при этом ему удается быть отличным наездником и метким стрелком.

Сын лесничего, сочиняет стихи. Отряд Черного Ворона в настоящее время насчитывает около 300 пеших и 75 конных хорошо вооруженных бандитов. Оперирует преимущественно в Звенигородском, Черкасском, Чигиринском уездах, в частности в том же Холодном Яре, Лебединском и Шполянском лесах. По последним сведениям, то ли убит, то ли тяжело ранен в бою с 102-м батальоном, в результате которого батальон потерял помощника комиссара, разведчика, 23 бойца, тачанку, три ло­шади. Смертельно ранен командир батальона.

Уполномоченный Какавишников».

(Із донесення уповноваженого Кременчуцького губ чека в Чигиринському повіті від 4 листопада 1921 року).

А хто ж він насправді! Штабс-капітан Черноусов закінчив Омську школу прапорщиків, воював за царя, потім за Керенського, сам напросився до батальйону смерті. Першого Георгіївського хреста отримав за те, що зняв з колючого дроту трьох солдатів. Перед лютневою революцією 1917 року дістав призначення до 2 девізії Умані, якраз за 50 км від батьківської хати. Революція докотилася і туди… Порядки встановлювалися жорстокі. Проти них і виступив солдат, до нього приєдналися місцеві жителі. Вони з весни до осені ховалися в лісах, а взимку поверталися додому.

Якось в лісі він стояв біля старого граба, на якому сидів сліпий, глухий, старий ворон. Він все бачив, але не міг зрозуміти дивакуватих людей та їх дій. Стоячи біля дерева, солдат Чорноусов тихо сказав: «Якщо почуєш, батьку, щось про Чорного Ворона, то знай – це я ». Був у нього вірний друг – кінь Мудей, який рятував його багато разів. Коли Чорного Ворона поранили, він впав біля нього, ніби запрошуючи на себе і вивіз в надійне місце.

Загони Чорного Ворона не давали спокою владі. Ось що писали більшовики про його дії в 1921 році:

«Бандой Черного Ворона совершен дерзкий налет на Лебе­динский сахзавод, где во время агитационного культурного ме­роприятия в клубе завода бандиты устроили националистичес­кий шабаш. При этом они произвели кровавую расправу над ответственными советскими работниками, вследствие кото­рой есть много убитых и раненых.

Бандиты также забрали с завода около 100литров спирта, двести пятьдесят миллионов советских рублей из кассы. Труд­ность их поимки состоит в том, что активное ядро банды Хо­лодного Яра распыляется на мелкие группы с целью ускользновения из под удара охвативших его со всех сторон частей 74 бригады, 467 и 68 полков. Пользуясь густотой леса и чрезвы­чайной пересеченностью местности, бандиты вновь активно группируются вне холодноярских лесных массивов шайками по 40—80 человек, а потом при первой необходимости собираются в более крупные отряды.

Губинформатор Антропов».

(З інформаційного зведення Кременчуцької губчека від 28 серпня 1921 року).

Ніяк влада не могла напасти на слід тих, хто розповсюджував листівки по селах такого змісту:

Брати селяне!

Російська потолоч вчинила наругу над нашою святинею Мотриним монастирем. Кацапи-безбожники та жиди-анцихристи зняли церковні дзвони, які всіх нас єднали не тільки го­лосом Божим, а й погуком до боротьби з московською навалою. Вони тяжко позбиткувалися над сестрами обителі, розорили Божі храми, спалили дзвіницю. Але їм це так не минеться. Катів жде кара Господня і помста нашої зброї.

Брати селяне!Не спіть, убивайте де тільки можна московсь­ку нечисть. Хто ще дужий узяти в руки зброю ідіть до лісу. Не вірте обіцянкам москалів і христопродавців. Не суньте го­лову в ярмо кацапщини!Найбільше наше повстання попереду ще повіє новий огонь з Холодного Яру! Слава Україні!

Отаман Чорний Ворон».

Жителі місцевості дійсно брали в руки зброю і поповнювали загони повстанців, які до 1924 року не давали спокою владі. Звичайно серед них були втрати, загін ставав все меншим і меншим. Якось Чорний Ворон повертався додому і разом із двома солдатами попав у засідку. Друзі були вбиті, а сам отаман заховався в печері біля монастиря. Побачивши, що його оточили, він підірвав там 2 гранати. Чекісти не знали, але думали, що на них підірвався і він сам. Нічого про цей випадок не писали. Тільки в 1925 році з’явилося повідомлення: «Банда Чорного Ворона - ліквідована». А кінь Мудей так і не дав нікому себе осідлати. Його запрягли у воза, взялися лишаї, обсіли воші і він легко відійшов у інший світ.

До сьогодні серед холодноярців є така легенда: «В 1964 році на святкування ювілею Т.Г. Шевченка сюди приїхало багато іноземних гостей. Серед них був чоловік із жінкою, по одягу якого видно, що від не тутешній. Довго стояв він над яром біля лісу, звідки видно було залишки монастиря. Кажуть, що це був Чорний Ворон».

4 сторінка журналу

Цікаво, а що сам письменник розказав про свій роман «Чорний Ворон». Перегляд відеофрагментів із зустрічі письменника з вчителями та учнями в Немішаївській ЗОШ І-ІІІ ст. № 2.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка