Управління потенціалом підприємства



Сторінка2/15
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.42 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Компонентність


Система складається із певної кількості частин, які називаються елементами


Економічна система визначається неоднородністю складових елементів, різнохарактерними та ієрархічними взаємозв'язками між ними

Складність


Нестаціонарність


Система містить постійно мінливі параметри та характеризується стохастичністю поведінки

Унікальність





У кожному окремому випадку система змінює свою ресурсну і організаційну структуру


Передбачає адаптацію параметрів системи до умов, що постійно змінюються

Адаптивність



Мультиплікативність


Прояв у геометричній залежності позитивних і негативних ефектів функціонування елементів системи



Елементи економічної системи мають граничний характер, що обумовлює її форму

Граничність



Протиентропійність


Можливість протидіяти руйнуючим тенденціям

Рис. 1.1. Властивості економічної системи

Кожен з представлених на схемі елементів підпорядковується досягненню цілей потенціалу підприємства. А саме, якщо існують засоби виробництва, кадри, приміщення з певними характеристиками та інші ресурси, то потенціал підприємства як економічна система здатний задовольнити постійно мінливі потреби потенційних споживачів.

Із закону цілісності системи витікає, що в результаті взаємодії всіх ресурсів, що створюють систему, з'являються нові якості, яких не має кожний окремий вид ресурсу. Але слід пам'ятати, про один з найбільш вагомих загальних законів організації – закон синергії, який стверджує, що для будь-якої системи (підприємства, організації, фірми) існує такий набір елементів, при якому її потенціал завжди буде або, значно більше простої суми потенціалів елементів, що до неї входять, або суттєво меншим.

Синергія може мати двояку користь: пряму і опосередковану.

Пряма користь – збільшення чистих грошових потоків від найбільш повного використання потенціалу підприємства. Вона має місце при операційній, управлінській та фінансовій синергії.

Операційна синергія – економія на операційних видатках за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового та логістичного потенціалів.

Управлінська синергія – економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної системи управління.

Фінансова синергія – економія за рахунок змін підходів щодо формування фінансового потенціалу підприємства.



Опосередкована користь – збільшення вартості потенціалу підприємства або зміна мультиплікатора ціна/прибуток.

Зважаючи на ефект синергії, процес оптимізації структури потенціалу підприємства слід проводити за наступними етапами:



Етап 1 – формування системи цілей підприємства (стратегічні, тактичні, поточні; для всього підприємства, його підрозділів, а також окремих видів діяльності);

Етап 2 – визначення необхідного для кожної цілі набору стратегічних ресурсів. Цей етап обов'язково треба узгоджувати з першим;

Етап 3 – оскільки для задоволення однієї і тієї ж потреби може існувати декілька варіантів наборів ресурсів, то доцільно провести оцінку альтернативних їх комбінацій, і після цього зробити остаточний висновок;

Етап 4 – виходячи з того, що підприємство не в однаковій мірі володіє всіма видами ресурсів, треба провести раціональний розподіл обмежених ресурсів, визначити куди вигідніше їх направити, щоб забезпечити високий рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства;

Етап 5 – після проведення попередніх 4-х етапів, необхідно оцінити отриманий результат.


    1. Методичні та організаційно-економічні засади формування потенціалу підприємства

Вивчення робіт вітчизняних і зарубіжних науковців по проблемам формування потенціалу підприємств дає змогу констатувати гостру нестачу досліджень системного характеру. Більшість дослідників, як правило, концентрують увагу на одному аспекті складного поліморфного явища: виробничому, маркетинговому, трудовому потенціалі. У найбільш загальному вигляді, елементами потенціалу можна вважати всі економічні ресурси, які залучені чи реально можуть бути залучені до господарського обороту, у єдності з можливостями їх цільового використання. Досить часто в зарубіжній літературі зустрічаються спроби авторів виокремити з єдиної системи один найважливіший елемент. В якості основи такого вибору найчастіше використовують систему цільових орієнтирів побудовану по ієрархічному принципу. Іншими словами, така точка зору реалізує цільовий підхід до оцінки ефективності функціонування підприємств.

Головна трудність аналізу процесів формування потенціалу підприємств полягає в необхідності дослідження всіх компонентів у взаємозв’язку та динаміці. Отже, закономірності формування та розвитку потенціалу не можуть бути розкриті через аналіз його складових та комплексу зв’язків між ними.

Нагадаємо, що структура потенціалу підприємства — це відносно стійкий спосіб організації елементів потенціалу, що розкриває його будову, елементний склад, спосіб формування та розвитку. Відповідно до цього саме поняття “структура потенціалу” має характеризуватися такими основними рисами: стійкість, стабільність, гнучкість, пропорційність, збалансованість тощо. У системі потенціалу підприємства можна виділити два типи закономірностей:


  • формуючі — закономірності розвитку, які призводять до переходу системи в інший якісний стан;

  • регулюючі — закономірності функціонування, які сприяють стабілізації існуючого рівня якості системи.

Слід відзначити, що базою загальносистемного потенціалу будь-якого підприємства виступає виробничий (операційний) потенціал. Проблемами дослідження саме цієї складової традиційно займалися вітчизняні науковці.

Характер виробничих (операційних) процесів визначає відносну роль живої праці, споруд, устаткування, фінансових ресурсів і сировинних матеріалів при формуванні можливостей розвитку підприємств, а специфіка організації виробництва обумовлює структурно-функціональні характеристики потенціалу сучасних підприємств.

У залежності від ролі того чи іншого фактору (ресурсу) при досягненні цільових орієнтирів розвитку підприємств, всі види бізнесу можна умовно розділити на машино-, трудо-, матеріало- та енергодомінуючі.

Ядром машинодомінуючих виробництв являються процеси, в яких працівники займаються обслуговуючими, контрольними та іншими другорядними операціями. При таких процесах матеріали відіграють пасивну роль та виступають в якості легкодоступних стандартних ресурсів. Прикладом такого типу виробництва може служити, добувна промисловість (вугільна, гірничо-рудна), хімічна промисловість, підприємства важкого машинобудування тощо.

Аналогічним чином, в трудодомінуючих виробництвах станки, устаткування, транспортні засоби та інші елементи основних фондів служать допоміжними засобами для ручних виробничих процесів. У таких сферах бізнесу основу потенціалу підприємств становить чисельність, освітньо-кваліфікаційний рівень і вікова структура персоналу. При цьому матеріали та сировина знову відіграє другорядну пасивну роль, так як стандартна сировина обробляється ручним способом. До цих підприємств можна віднести більшість організацій сфери обслуговування: громадського харчування, побутових послуг тощо.

Існування матеріалодомінуючих виробництв викликано унікальними характеристиками матеріалів і сировини, якість та специфічні властивості якої безпосередньо обумовлюють конкурентоспроможність продукції на ринку. При цьому унікальні матеріали чи сировина можуть оброблятися як вручну, так і з використанням техніки. В якості прикладу можна навести підприємства харчової промисловості.

Енергодомінуючі виробництва формують специфічну групу організацій, довгострокова ефективність та швидкість розвитку яких залежить від їх забезпечення енергоносіями. Всі інші компоненти підприємницької діяльності по суті не відіграють активної ролі, але створюють умови для найкращого використання енергоносіїв. Наприклад, електроенергетика, нафтохімічна промисловість тощо.

У виробництвах, наближених до капіталодомінуючих, підвищення продуктивності праці призведе до зниження питомої трудомісткості продукції, але майже не вплине на виробничий потенціал (не зростуть виробничі потужності та не покращиться ефективність їх використання, не зросте фондовіддача). Хоча, покращання використання основних фондів на таких підприємствах призведе до збільшення обсягів виробництва та зниження на цій основі питомих витрат живої праці. У трудодомінуючих виробництвах ситуація протилежна — підвищення ефективності використання основного капіталу підприємства не змінить його потенціал, який залежить від витрат живої праці. Відзначимо, що за таких умов зростання продуктивності праці дозволить підвищити ефективність використання основного капіталу. Крім того, в цих двох типах виробництв потреба в сировині та матеріалах змінюється пропорційно до зміни обсягів виробництва. Внаслідок цього при підвищенні продуктивності праці зростає відношення витрат матеріалів до витрат праці, а підвищення ефективності основного капіталу призводить до збільшення відношення витрат матеріалів до ефективних витрат основного капіталу. У зазначених процесах зниження питомих витрат матеріалів призведе до зменшення сукупних витрат, а не до підвищення ефективності використання інших чинників або виробничих операцій у цілому.

Сучасна практика господарювання досить багатогранна, що не дозволяє однозначно встановити ключові фактори довгострокового успіху підприємств. Наприклад, у видобувних галузях, де в основному існують капіталодомінуючі процеси, зміна вмісту корисних мінералів в породі може стати головним джерелом істотних змін продуктивності праці й ефективності використання основного капіталу.

На закінчення зазначимо, що при формуванні потенціалу сучасних підприємств слід враховувати фактор розташування, який відіграє вирішальну роль у деяких сферах бізнесу (наприклад, туристичному, підприємствах ринкової інфраструктури). Як правило, за таких умов організація орієнтована на надання стандартних послуг за допомогою традиційних технічних засобів з використанням звичайних матеріалів широкому колу споживачів. При цьому вибір такої організації споживачем здійснюється з міркувань про територіальну віддаленість, рівень якості стандартних послуг та інших (можливо, неформальних) чинників.

У цілому проблема територіального розташування підприємства вирішується на основі врахування:

1) витрат на поставку сировини;

2) витрат на збут готової продукції;

3) специфіки технологічного процесу.

Причому конкретне місце розташування підприємства — ближче до споживача чи до постачальника сировини — обумовлюється технологічним процесом. Прикладом можуть служити пивоварні, заводи безалкогольних напоїв, де в процесі виробництва пива чи напоїв до води додаються сухі компоненти та концентрати.

У цілому, проблему місця розташування бізнесу доцільно вирішувати на основі системи таких факторів (див. рис. 1.2)




Можливості забезпечення трудовими ресурсами в необхідній кількості та належної кваліфікації

Можливості забезпечення матеріальними ресурсами в необхідній кількоті та належної якості

Можливості обслуговування бізнесу (забезпечення водою, електроенергією, система тренажу території, утилізація відходів тощо)











Комунікаційні можливості (система транспортних шляхів, залізничних доріг, інформаційна система тощо)

Ринкові можливості (віддаленість ринку збуту, наявність спеціалізованих торгівельних установ тощо)


Урядове регулювання підприємництва по регіональній ознаці


Рис. 1.2. Система факторів, що зумовлюють вибір місця розташування підприємства

Оптимальним місцем розташування підприємства буде те, що забезпечить найкращий компроміс між перевагами та недоліками цих основних факторів. З метою формалізації управлінського вибору можна рекомендувати використання математичних методів та експертних систем.

Сучасні тенденції формування потенціалу підприємств. Нестабільність суспільного розвитку та глибинні трансформації економічної системи нашої держави спричинили перебудову всього господарського механізму підприємств, що проявляється у зміні пропорцій між елементами, формуванні нових і руйнації старих виробничих зв’язків, переоцінці традиційних орієнтирів розвитку.

Сьогодні в періодичних виданнях і наукових працях домінують дві точки зору на оцінку сучасного етапу суспільного розвитку: індустріальна та соціальна. Перша з них визначає ключовим фактором розвитку техніко-технологічну базу виробництва, а друга — соціально-трудовий фактор. Відповідно до цього, наші дослідження можуть бути також побудовані на цих двох концепціях.

Аналізуючи світові тенденції розвитку, слід вказати на основу формування потенціалу сучасних підприємств — персонал. Розвиток і широке поширення концепції управління трудовими ресурсами перетворюється в найважливішу тенденцію, що знаходиться в найтіснішому взаємозв’язку і взаємозалежності з іншими основними напрямками загальної еволюції економічної думки: появою і поширенням сотових організацій, формуванням “плоских” ієрархій і “прозорих” систем управління; реінжинірингом виробничо-господарської діяльності; переходом від традиційних принципів управління до нових (партнерство, гуманізація тощо); розширенням внутрішньофірмових ринків; розвитком комп’ютерного та телекомунікаційного забезпечення процесів управління та його віртуалізації.

Теоретичною основою визначення розміру та управління трудовим потенціалом підприємства виступає концепція “людських ресурсів”, яка виникла в середині ХХ століття та доводить необхідність використання економічних критеріїв для оцінки ролі соціально-трудового фактору у виробництві. Більшість практичних розрахунків по даній концепції базуються на можливості використання вартості створених робітником економічних благ, а також доходу, отриманого підприємством на цій основі, в якості критерію цінності співробітника. Іншими словами всі професійно-кваліфікаційні характеристики робітника оцінюється менеджерами лише за можливості їх реалізації в рамках конкретної організації.

Поступове проникнення прогресивних теоретичних концепцій у практику позначилося деформуванням структури потенціалу підприємств. Сьогодні більшість підприємств, розуміючи цінність власного персоналу, намагаються за будь-яких умов зберегти кваліфікованих працівників. Широкого поширення здобуває практика довічної зайнятості, особливо характерна для підприємств Японії. Зазначимо, що по своїй суті трудовий потенціал підприємств володіє здатністю до спонтанного нарощування, навіть при відсутності будь-якої фінансової підтримки.

Наступною важливою особливістю потенціалу сучасних підприємств є його інформатизація, що тісно пов’язана з соціально-трудовою складовою. Зв’язок реалізується через процеси накопичення та обробки комерційної інформації персоналом підприємства в процесі ведення бізнесу. Таким чином, цінність персоналу підприємства знаходить своє вираження в інформаційних потоках, які ним генеруються в процесі господарювання. Особливо слід підкреслити якість інформаційних потоків в організації, що прямо впливає її адаптивність, цілеспрямованість, а як наслідок на результативність діяльності. Інформація виконує функцію зв’язку всіх елементів підприємницької діяльності у єдину результативну систему. Вона регулює функціонування виробничої підсистеми, сприяє зростанню продуктивності праці персоналу, ефективності використання основних та оборотних фондів, якісно розвиваючи всю економічну систему.

Нарощування темпів науково-технічного прогресу визначає зростання частки основних фондів в елементній структурі потенціалу сучасних підприємств, хоча на вітчизняних підприємствах ця тенденція обумовлена скороченням всіх інших елементів. Аналізуючи досвід господарювання сучасних підприємств, відзначимо найбільш суттєві недоліки визначення потенціалу основних фондів через виробничу потужність підприємства:


  1. Слід визнати невірною практику визначення потенціалу основних фондів на основі виробничої потужності провідного структурного підрозділу чи виробничої дільниці. Виключення з поля аналізу всього спектру технологічних і комерційних операцій по виготовленню та представлені продукції на ринку дозволяє визначити тільки технічну продуктивність того чи іншого підрозділу. Такий підхід не дозволяє економічно об’єктивно сформувати вартість того чи іншого структурного підрозділу (центру господарювання).

  2. Виокремлення провідного структурного підрозділу (виробничої дільниці) для розрахунку потенціалу основних фондів значно деформує результати через врахування виробничих можливостей тільки одного виду устаткування, що здебільшого володіє незначною часткою в загальній вартості майна.

  3. Динамічність розвитку підприємств зумовлює необхідність врахування структурних змін і пропорцій між елементами потенціалу основних фондів. Важливість врахування вдосконалення технології, покращання організації виробництва, підвищення кваліфікації працівників тощо зумовлена колосальними альтернативними втратами сучасних підприємств.

Відзначимо, що згідно проведених розрахунків, елементна структура потенціалу сучасних підприємств формується приблизно на 60% за рахунок основних фондів, 25% — персоналу, 15% — інформації, фондів обігу та оборотних фондів. Ці розрахунки базуються на офіційній інформації статистичних органів, що дозволяє зробити висновок щодо асиметричності інформації, через значну тінізацію економічних відносин. Але навіть такі цифри дозволяють констатувати ресурсну природу потенціалу сучасних підприємств, який формується на екстенсивній основі. Слід вказати на те, що враховуючи темпи науково-технічного прогресу та зростання нестабільності ринкових відносин, у світовій практиці спостерігається збільшення частки наукомістких елементів.

Особливості формування потенціалу підприємств у залежності від специфіки підприємницької діяльності

Подальші дослідження процесів формування потенціалу сучасних підприємств будуть концентрувати увагу на ресурсному та галузевому аспектах. Вибір цих аспектів обумовлений такими міркуваннями:



  1. галузевий розподіл підприємств є найбільш традиційним для нашої економіки;

  2. ресурсна сегментація відображає найбільш поширений підхід до вивчення категорії “потенціал”.

Обидва аспекти будуть викладатися у діалектичній єдності, що дозволить по новому визначити галузі промисловості та їх місце у народному господарстві країни.

В основі аналізу галузевих особливостей формування потенціалу підприємств лежить специфічність технологічних процесів, особливості організації виробництва, відмінності у характеристиках кінцевого продукту та ресурсів, для його виробництва, відмінностях ринків збуту тощо.

У залежності від характеру споживання сировини всі промислові підприємства підрозділяють на підприємства добувної та обробної промисловості. У свою чергу добувна та обробна промисловості можуть бути розділені на ряд крупних галузей, що у системі створюють національну економіку. Так, наприклад, обробна промисловість включає машинобудування, чорну та кольорову металургію, легку, харчову промисловості тощо. В свою чергу ці загальні галузі підрозділяються на ряд менших підгалузей, які знову можуть бути сегментовані певним чином. Наприклад, машинобудування включає верстатобудування, автомобілебудування, суднобудування і т.д. Верстатобудування включає групи підприємств, що спеціалізуються на виробництві токарних, шліфувальних станків тощо. Подібним чином проводиться перегрупування підприємств відповідно до будь-якого ключового фактору, що випливає з мети аналізу.

Підприємства добувної промисловості, як вже раніше відзначалося, відносяться до капіталодомінуючих, що проявляється у високій фондомісткості продукції. Сьогодні фондомісткість продукції даної галузі приблизно у 2 – 2,5 рази перевищує середній показник по народному господарству. Для підприємств цієї сфери бізнесу колосальне значення має проблема компенсації витрат на геологорозвідувальні роботи. Наприклад, в нафтодобувній промисловості ці витрати сягають 40% всього обсягу інвестицій, а газодобувній — перевищують половину.

Отже, перша особливість потенціалу підприємств добувної промисловості полягає у деформації його структури у напрямку зростання частки виробництва, що обумовлено значними вартісними показниками основних виробничих фондів. Відтворюючи загальну структуру потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу на основі графоаналітичної методики, можна відзначити що саме вартість, технічний стан, рівень прогресивності основних фондів на 60% обумовлюють розмір їх потенціалу.

Додатково відзначимо, що на сучасному етапі економічного розвитку підприємства добувної галузі зорієнтовані на зовнішні ринки збуту своєї продукції. Така ситуація обумовлює поступове зростання ролі маркетингу для формування та реалізації їхнього потенціалу, розвиток якого в умовах адміністративної економіки та трансформаційний період традиційно відставав від інших складових.

Іншою особливістю процесів формування потенціалу підприємств видобувних галузей є визначальний вплив природних чинників на діапазон коливань витрат по підприємствах. До них можуть бути віднесені:



  • гірничо-геологічні умови розробки родовищ (розмір промислових запасів, потужність рудного покладу, глибина розробки, кут падіння вугільних шарів або рудних тіл, обводненність родовища і т.п.);

  • властивості корисних копалин (у гірничорудній промисловості — вміст корисних компонентів і шкідливих домішок у добутій руді, об'ємна вага руди, міцність руди в масиві й т.п.; у вугільній, торф’яній, сланцевій і газовій промисловості — теплота горіння, зольність, вологість, вміст сірки, спікаємість, об’ємна вага і т.п.; у нафтовидобувній промисловості — оліїстість, вміст сірки і парафіну у нафті, питома вага летучих речовин і т.п.);

  • географічний чинник (відстань від родовища до транспортних шляхів загального користування, до головних пунктів споживання, віддаленість від джерел енергії, освоєність і кліматичні умови району).

Отже, досліджуючи елементний склад потенціалу підприємств добувної промисловості, можна спрогнозувати зростання значення земельних ресурсів. Сьогодні, через відсутність законодавчого поля проведення комерційних угод з земельними ресурсами та гостру нестачу досвіду оцінки, унікальні земельні ділянки майже не враховуються при побудові стратегій розвитку та підлягають оцінці тільки в окремих випадках. Відсутність достовірної інформації щодо цього важливого фактору значно утруднює аналіз їх потенціалу.

Крім того, специфіка діяльності зумовлює належність добувних підприємств до капіталодомінуючих, що дозволяє виокремити певні функціональні зв’язки елементів потенціалу. Зростання виробничого потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу відбувається через покращання використання виробничих потужностей, а також через їх екстенсивне та інтенсивне нарощування. За таких умов підвищення продуктивності праці призведе до скорочення витрат живої праці на 1 т. вугілля, руди тощо, але зовсім не вплине на обсяги видобутку. Зростання ефективності використання основних виробничих фондів зумовить підвищення продуктивності праці внаслідок випереджаючого збільшення обсягів видобутку порівняно зі зростанням витрат живої праці. Таким чином, при формуванні потенціалу підприємств добувної промисловості слід особливу увагу приділяти діагностиці існуючого фондового потенціалу, можливостей його якісного та кількісного зростання, а також основних факторів, що перешкоджають максимальній його реалізації.

Особливо важливими для нашої національної економіки сьогодні вважають енергоносії, а саме нафта та газ, що використовуються у багатьох сферах бізнесу. Більша частина цих стратегічних ресурсів постачається в Україну з близького зарубіжжя, але поступово розробляються й вітчизняні поклади. Не зупиняючись на специфічних особливостях даної сфери бізнесу, відзначимо, що через стратегічне значення цих ресурсів підприємства сьогодні відчувають на собі колосальний вплив державних органів та кримінальних структур.

Основна проблема підприємств нафтогазової промисловості це транспортування видобутої нафти чи газу споживачам, а також повна оплата послуг останніми. Можливості транспортування залежать від діаметру трубопроводів, вмісту в сирій нафті парафіну, потужностей нагнітаючих (нафтопекачувальних) підстанцій. Крім того, фінансова ефективність діяльності підприємств даної сфери бізнесу залежить від складності розробки родовища, а тривалість життєвого циклу — від запасів нафти чи галузі у свердловині.

Таким чином, формуючи потенціал підприємств нафтогазової промисловості слід особливу увагу приділяти таким чинникам:

1) характеристикам родовища — глибинна та породи залягання, тиск, супровідні продукти, тощо;

2) характеристикам нафти чи газу — насиченість корисними компонентами, складність виділення корисних компонентів, вміст сторонніх домішок, можливості їх використання тощо;

3) географічне розташування родовища — віддаленість від магістральних нафтогазопроводів, відстань до основних споживачів тощо.

Отже, потенціал підприємств нафтогазової промисловості формується під сильним впливом гірничо-геологічного чинника, що визначає тривалість життєвого циклу підприємства, рівень цін на його продукції, розмір витрат на створення та експлуатацію родовищ. Методологія вартісної оцінки впливу цього фактору на загальну величину потенціалу сьогодні розроблена недостатньо.

Вугільна промисловість за обсягами видобутку палива у натуральних одиницях виміру посідає провідне місце серед інших добувних галузей. Тут зосереджено більшість працівників та основних фондів паливно-енергетичного комплексу, що зумовлено складністю розробки вітчизняних родовищ вугілля. Основними техніко-технологічними ланками підприємницької діяльності у сфері видобутку та продажу вугілля способом є: шахти (кар’єри) з комплексом підземних і надземних споруд, енергосиловий комплекс, підрозділи збагачення вугілля, водне господарство, транспортні комунікації, складське господарство та підрозділи утилізації відходів. Відповідно до цього, основними факторами формування потенціалу підприємств даної сфери бізнесу можна вважати: якість, глибина залягання та потужність пластів вугілля, наявність необхідної техніки, безперебійне забезпечення виробництва енергією та водою, прогресивність технології збагачення вугілля, наявність транспортних комунікацій (здебільшого залізничних колій), розмір площ зберігання відходів і товарного вугілля. Всі основні фактори впливу являються типовими для підприємств добувної промисловості, хоча є певна специфіка.

Дана підгалузь, як правило, не належить до трудодомінуючих, але складність вітчизняних родовищ підвищує роль соціально-трудової складової підприємницької діяльності. Зважаючи на погіршення соціального клімату на всіх підприємствах вугільної промисловості, що проявляється у страйках, маніфестаціях, голодуваннях, слід акцентувати увагу на розвитку ефективної кадрової політики. Зростання продуктивності праці за існуючих умов на 1% дозволить збільшити виробничий потенціал підприємства приблизно 0,67%. Враховуючи таку вітчизняну специфіку усереднена форма квадрату потенціалу підприємств вугільної промисловості буде мати наступну форму (див. рис. 1.5).

Електроенергетика відноситься до енергодомінуючих, а також частково до машинодомінуючих галузей національної економіки, що зумовлює особливу увагу щодо забезпечення підприємств енергоносіями та модернізації електрогенеруючих потужностей. Дана галузь впливає не тільки на розвиток всього народного господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. Довгострокова ефективність діяльності підприємств даної сфери бізнесу залежить від розміщення родовищ енергоносіїв та наявності ліній електропередач (з необхідною інфраструктурою). Нині майже третина електроенергії виробляється в районах її споживання, а дві третини — в районах концентрації видобутку енергоносіїв. Фінансові результати підприємств цієї галузі сьогодні залежать від рівня оплати поставленої електроенергії. Особливе значення набуває розвиток підприємств атомної енергетики, що визнана стратегічною урядом держави.



Загальна величина потенціалу електрогенеруючих компаній формується в основному під впливом таких внутрішніх чинників: рівень забезпеченості енергоносіями та їх якісні характеристики (нафтою, газом, мазутом, торфом чи атомним паливом), рівень прогресивності та технічний стан генеруючих пристроїв (тобто рівень втрат атомної, теплової, кінетичної енергії при її перетворені у електричну), рівень забезпеченості лініями передач електроенергії (раціональність територіальної розв’язки, рівень втрат при передачі електроенергії тощо).

Металургійна промисловість є основою розвитку машинобудування, металообробки і будівництва. Підприємства чорної та кольорової металургії, через специфіку виробництва, розташовуються поблизу родовищ руд, що дозволяє мінімізувати транспортно-заготівельні витрати. Рентабельність кінцевої продукції тісно пов’язана не тільки з якісними характеристиками руд, але й цінами на кокс та інші супровідні матеріали, які формуються під впливом вище згаданих чинників. Підприємства чорної та кольорової металургії належить до машинодомінуючих виробництв. Хоча на підприємствах кольорової металургії особливого значення набуває фактор матеріально-технічного забезпечення. Дані підгалузі є основними споживачами палива, електроенергії та води.

До складу чорної металургії слід відносити підприємства: з видобутку, збагачення та агломерації залізних, марганцевих і хромітових руд; виробництва чавуну, доменних феросплавів, сталі та прокату, металів спеціальних сортів (наприклад, вогнетривких сплавів), утилізації відходів.

Досягнення стабільного розвитку та забезпечення ефективності діяльності у поточному періоді підприємств даної сфери бізнесу залежить від: вмісту корисних елементів у вихідній руді, використання енергозберігаючих технологій для виплавки, асортиментної структура металів, запровадження переробки супровідних мінералів, тощо.

У загальній структурі чорної металургії виділяють підприємства повного циклу, підприємства переробки і “малу металургію”, розміщення яких значно відрізняється між собою.

При розміщені металургійних підприємств повного циклу визначальним фактором формування їх потенціалу виступає сировина та паливо, що складають приблизно 65–70% від собівартості кінцевого металу.

На металургійних підприємствах переробного типу найважливіше значення для успішного господарювання має сировина — металевий брухт, промислові відходи чорних металів.

Специфіка бізнесу зумовлює орієнтацію таких підприємств на джерела вторинної сировини, а використання достатньо економічних технологій плавки дозволяє їм позбутися впливу паливно-енергетичного фактору. Ефективність діяльності та стабільність розвитку підприємств “малої металургії” залежить від розташування поблизу споживачів їх продукції, а фактори сировини та палива не відіграють відчутного значення.

Специфічною рисою підприємств кольорової металургії є комплексне використання вихідної сировини та їх здатність комбінуватися з підприємствами інших галузей господарства.

Тобто ключовим фактором формування потенціалу підприємств кольорової металургії слід вважати можливості створення комплексних технологічних циклів, що дозволяє знизити собівартість основних металів на основі виробництва високорентабельної супровідної продукції (функціонально-структурна складова).

Як і в підприємств чорної металургії, основними факторами стабільного довгострокового розвитку та прибуткової діяльності в даній сфері бізнесу слід вважати сировину та паливо.

Відзначимо, що чорна та кольорова металургія належать до експортно орієнтованих галузей, підприємства яких мають враховувати не тільки регіональні, галузеві та державні фактори, але й прогнозувати зміни попиту на світових ринках.

Машинобудівний комплекс охоплює близько двадцяти різних спеціалізованих галузей, яким притаманна власна специфіка діяльності.

Машинобудівні підприємства створюють техніко-технологічну основу для розвитку підприємств всіх інших галузей промисловості, максимальної реалізації потенціалу окремих підприємств та нашої країни в цілому.

Вітчизняне машинобудування носить риси трудодомінуючих виробництв, хоча закордоном такі виробництва повністю автоматизовані і носять характер машинодомінуючих. Підприємства машинобудування глибоко включені до системи загальнодержавних кооперативних зв’язків, що зумовлює їх залежність від ряду інших підприємств.

Негативною спадщиною часів командно-адміністративної економіки є надмірна концентрація підприємств машинобудівного профілю в окремих районах нашої держави, що призводить до перевантаження регіональних екосистем.

Загалом можна вважати, що підприємства машинобудівного комплексу територіально не закріплені. Але, як правило, вони розміщуються поблизу джерел сировини (підприємств металургійної промисловості) та споживача (відповідно до призначення кінцевої продукції).

Хоча в даній сфері бізнесу існують напрямки, які сильно залежать від природних умов, наприклад, морське та річкове суднобудування.

У залежності від специфіки діяльності підприємства машинобудівного комплексу повинні формувати власний потенціал виходячи з наступних міркувань:


  • заходи щодо підвищення ефективності використання основних виробничих фондів є приоритетним у підгалузях важкого машинобудування, де загальна величина потенціалу формується за рахунок наявності, технічного стану, прогресивності, інтенсивності використання машин та обладнання;

  • заходи щодо підвищення ефективності використання, покращання кваліфікаційних характеристик та збільшення чисельності персоналу будуть сприяти збільшенню потенціалу в підгалузях точного машинобудування, де процеси носять трудодомінуючий характер;

  • маркетингові заходи, спрямовані на покращання збуту продукції, корисні для всіх галузей машинобудівного комплексу, хоча особливої актуальності вони здобувають у автомобілебудуванні, сільськогосподарському машинобудуванні, верстатобудуванні, авіабудуванні, потенціал яких найбільше залежить від ринкових факторів.

У найбільш загальному вигляді потенціал підприємств цієї сфери бізнесу має таку структуру. У перспективі необхідно розширити асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції й технічного переоснащення галузей промисловості високоефективними автоматизованими системами.

Хімічний комплекс включає: гірничо-хімічні підприємства, підприємства основної хімії, підприємства органічного синтезу, підприємства по виробництву складних полімерів, підприємства побутової хімії тощо. Розміщення підприємств даної сфери бізнесу зумовлено складними міжгалузевими, внутрішньогалузевими та технологічними зв’язками. Підприємства хімічної промисловості можна віднести до машино- та матеріалодомінуючих, так як саме сировина та устаткування формують найвагомішу частину валових витрат виробництва. При визначенні місця розташування підприємств слід враховувати наступні чинники:

1) корисний вихід продукції з сировини (відсоток хімічних відходів на тону кінцевого продукту);

2) рівень енергоспоживання (витрати палива та електроенергії на тону кінцевого продукту);

3) рівень водоспоживання (кількість витрат та якість спожитої води на тону кінцевого продукту, кількість та рівень забрудненості стічних вод);

4) наявність транспортних шляхів (можливості транспортування вогне- та вибухонебезпечних вантажів).

Ефективність роботи в даній сфері бізнесу залежить від рівня розвитку інтеграційних зв’язків: концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування. Використання тої чи іншої форми зв’язків зумовлена специфікою технологічних процесів, характером вихідної сировини, темпами науково-технічного прогресу, екологічним чинником, сегментом споживачів тощо.

Підприємства промисловості будівельних матеріалів відносяться до машинодомінуючих, хоча окремі підгалузі можна класифікувати як матеріалодомінуючі. За економічним призначенням продукція цієї промисловості споживається іншими галузями національної економіки та створює передумови для розширення виробничих площ, розвитку соціальної інфраструктури. На розташування підприємств впливають два основні фактори — сировина та споживач. Наприклад, цементні заводи розташовані поблизу родовищ вапняків і глини, що зумовлено значними витратами цих мінералів на тону цементу. Підприємства по виробництву скла, шиферу, залізобетонних конструкцій навпаки тяжіють до споживача, через складність транспортування готових виробів.

У залежності від рідкості (унікальності) сировини для виробництва, найбільшу частку у потенціалі підприємств промисловості будівельних матеріалів будуть мати земельна ділянка (вартість родовища вихідних мінералів) чи обсяг основних виробничих фондів (вартість основних фондів). Ці дві складові забезпечують приблизно 40 – 50% загальної величини потенціалу. Якщо ж у підприємства відсутні власні джерела сировинних мінералів, то основну частку у величині його потенціал займає робочий капітал, що визначає можливості закупівлі необхідних компонентів.

Переходячи до галузей, які виробляють продукти народного споживання, відзначимо надзвичайно широку різноманітність видів діяльності, сюди відносять: легку промисловість (що налічує понад двадцять підгалузей), машинобудування (підгалузі по виробництву радіо- та теле-, побутової техніки, точних приладів), хімічну промисловість (лаки, фарби, ґрунтовки для приватного сектору будівництва тощо), та багато інших. В найбільш загальному вигляді всі ці види можна підрозділити на виробництво товарів продовольчого та непродовольчого характеру. Така видова різноманітність не дозволяє однозначно визначити вид домінуючого фактору виробництва, що зумовлює необхідність більш детального дослідження. Зупинимося тільки на основних сферах бізнесу.

Легка промисловість забезпечує потреби населення та промисловості у тканинах, шкірах, нитках тощо. В цілому, підприємства цієї сфери бізнесу можна віднести до трудо- та матеріалодомінуючих, але подекуди зі значним впливом машин та устаткування на ефективність їх діяльності. Промисловість тісно пов’язана з сільським господарством (на стадіях первинної обробки сировини), з машинобудуванням та хімічною промисловість (в аспектах забезпечення устаткуванням та сировиною). Більшість підприємств орієнтуються на споживача своєї продукції, хоча бавовняні, вовняні, шовкові, льняні та трикотажні виробництва розташовуються поблизу джерел сировини. Динамічність ринкового попиту на продукцію легкої промисловості (в частині товарів для населення), викликає необхідність оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємств.

Найбільшу частку в загальній елементній структурі потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу мають соціально-трудова та функціонально-структурна складова, що знаходяться під сильним впливом ринкових чинників.

До сфери сільського господарства відносять власне саме сільське господарство та весь комплекс переробних галузей: харчову, м’ясо-молочну, борошномельно-круп’яну, комбікормову, мікробіологічну та інші промисловості. З розвитком цієї сфери тісно пов’язаний розвиток інших галузей, одні з них отримують сировину (наприклад, легка промисловість), а інші виробляють засоби праці та інші необхідні продукти для нього (наприклад, сільськогосподарське машинобудування, хімічна промисловість).

Діяльність сільськогосподарських підприємств продуктового комплексу характеризується сильним впливом природно-кліматичних умов: якість ґрунтів, кліматом у регіоні, річною кількістю опадів, середньорічною температурою та іншими факторами. Хоча відзначимо, що їх потенціал безпосередньо залежить від якості насіннєвого матеріалу чи племінного фонду, технології вирощування (посадки), догляду та збирання. Сьогодні більшість підприємств працюють традиційним способом не використовуючи ні нові сорти чи породи, ні нові технології догляду.

У силу обмеженості земельних ресурсів зростаючі потреби у продукції сільського господарства неможливо задовольнити обробляючи тільки найбільш родючі ґрунти. Тому обробляються середні та найменш родючі ділянки. Потенціал кожного сільськогосподарського підприємства на 70% формується за рахунок саме земельних ресурсів, їх якості, місце розташування. Оцінка всіх цих чинників повинна відбуватися через ринок, який сьогодні не функціонує внаслідок відсутності законодавчого поля.

Крім того, складна демографічна ситуація в нашій державі, особливо у сільській місцевості, спричинила відтік трудових ресурсів у міста. Тому другим за силою впливу фактором формування потенціалу сучасних підприємств цієї сфери бізнесу слід вважати рівень кількісного забезпечення та якісні характеристики трудових ресурсів. Ще одним критичним фактором виробництва у сільському господарстві є його технічна база, яка вже давно фізично та морально застаріла.

Сфера послуг займає важливе місце в розвитку національної економіки та у задоволенні різноманітних потреб населення. Відповідно до цього всю сукупність підприємств сфери послуг можна підрозділити підприємства виробничого та невиробничого характеру. Традиційно до сфери послуг відносять: організації освіти та охорони здоров’я, торгівлю та громадське харчування, підприємства побутового обслуговування населення, житлово-комунальні організації, транспорт і зв’язок, туристичні підприємства тощо. Відзначимо, що послуги можуть носити матеріальний та нематеріальний характер. Крім того, послуги не можна виробити завчасно та зберігати на складі до моменту споживання, що зумовлює розміщення підприємств безпосередньо в місцях проживання, роботи чи відпочинку споживачів.

Усі види бізнесу в рамках цієї сфери носять чітко виражений трудодомінуючий характер. Відповідно до цього, найбільшою складовою потенціалу підприємств сфери послуг є його соціально-трудова складова, від якості та ефективності використання якої залежить довгострокова успішність. В залежності від специфіки надання та споживання послуг можна виділити інший чинник, що носить ніби підпорядкований характер. Наприклад, матеріально-технічне забезпечення в освіті повинно досягати хоча б якогось певного мінімального рівня, без якого, навіть за наявності висококваліфікованого професорсько-викладацького складу, надавати освітні послуги неможливо.

Транспортні підприємства відносяться частково до тих, що формують інфраструктуру економіки, основна мета яких своєчасно та на певну відстань переміщувати людей та вантажі, забезпечуючи цим самим виробничі та невиробничі потреби. Крім того, транспорт виступає важливим фактором інтеграційних процесів на основі поєднання територіально віддалених суб’єктів господарювання.

Прийнято виділяти такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, гужовий, в’ючний), водний (морський, озерний та річковий), повітряний та трубопровідний. Враховуючи розвиток інформаційних технологій та сучасного рівня комп’ютерних технологій, слід відзначити виникнення електронного транспорту (наприклад, переміщення інформації яка сьогодні є економічним ресурсом, банківські переводи грошових ресурсів тощо).

Потенціал транспортних підприємств та рівень його використання безпосередньо залежить від рівня розвитку транспортної інфраструктури, під якою слід розуміти економічно збалансовану сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління та зв’язку, системи технічного обслуговування. Дефіцит енергоносії зумовлює нестачу пального різних видів, що зумовлює їх виключну роль при розрахунках потенціалу. Кризове становище національної економіки в цілому та транспорту зокрема підвищує значення фінансових ресурсів, нестача яких гальмує процеси оновлення рухомого складу, зумовлює нестачу палива, викликає погіршення транспортних шляхів та всіх інших елементів.

Фінансово-кредитні установи та організації формують специфічну сферу бізнесу, яка надає послуги фізичним та юридичним особам в процесі їх підприємницької діяльності. Крім того, такі установи повинні працювати в спеціалізованій системі організованій певним чином. Оцінка розміру потенціалу банків повинна враховувати наступні чинники:

1) розмір фінансових ресурсів та якість управління ними;

2) якість кредитного портфелю;

3) ефективність організації роботи ключових підрозділів.

Очевидно, що специфічність послуг обумовлює виключне значення фінансових ресурсів в загальній структурі потенціалу банківських установ, страхових організацій, інвестиційних компаній та фондів. Відзначимо, що поряд з обсягом та характером розміщення фінансових активів таких організацій надзвичайно важливе значення має організаційна структура та менеджмент. Саме ці два чинники частіше за все визначають стабільність банку, сприяють залученню додаткового капіталу, визначають надійність організації (банку чи страхової організації), обумовлюють гнучкість при динамічних змінах на регіональних та світових фінансових ринках тощо.

Проведенні дослідження дозволяють зробити висновок щодо існування особливостей формування потенціалу підприємств в залежності від сфери бізнесу. Досить часто саме ці специфічні фактори визначають успішність чи навпаки крах в довгостроковій перспективі. У структурі кожної соціально-економічної системи слід виокремлювати ключові точки, що зумовлюють розвиток всієї структури, внаслідок комплексних зв’язків, мультиплікативних ефектів та феномену синергії.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення


  1. Чому доречно потенціал підприємства розглядати як відкриту економічну систему?

  2. Що означає властивість цілісності системи стосовно потенціалу підприємства?

  3. Як діє закон синергії в процесі реалізації потенціалу підприємства?

  4. Поясніть на прикладі прояв властивості альтернативності елементів потенціалу підприємства в процесі його формування.

  5. Охарактеризуйте механізм застосування системного підходу в процесі формування потенціалу підприємства.

  6. Чому за сучасних умов зростає значення вивчення маркетингового, інноваційного і організаційного складників у формуванні та розвитку потенціалу підприємств?

  7. Охарактеризуйте вплив суспільно-політичних факторів на формування потенціалу відкритого акціонерного товариства в енергетичній галузі?

  8. Охарактеризуйте вплив умов конкуренції на ринку обладнання на формуання потенціалу невеликого приватного підприємства з виробництва пакувальних матеріалів?

  9. Якою може бути реакція керівництва підприємства на впровадження нових технологічних розробок з боку конкурентів з метою захисту існуючої конкурентної позиції?

  10. Назвіть основні передумови формування та розвитку потенціалу підприємства. Поясніть ієрархію їхнього визначення.



Завдання, вправи, тести

Завдання 1:

        1. Потенціал підприємства як економічна система включає:

а) ресурси і зв’язки між ними;

б) сукупність відділів і виробничих підрозділів;

в) зовнішнє оточення і внутрішні процеси, а також їхню взаємодію;

г) внутрішні граничні можливості підприємства при використанні всіх наявних ресурсів.



        1. Властивість цілісності систем означає:

а) первинність цілого, яке можна поділяти на компоненти;

б) первинність компонентів, з яких складається єдине ціле;

в) тотожність властивостей системи сумі властивостей її компонентів;

г) неможливість розчленування цілого на окремі складові частини.



        1. Кожен компонент системи може розглядатися як підсистема більш глобальної системи – це властивість:

а) цілісності;

б) структурності;

в) ієрархічності;

г) спадковості.



        1. Пріоритет якості при формуванні потенціалу підприємства як економічної системи означає:

а) забезпечення якості системи, починаючи з нижчих рівнів дерева цілей;

б) забезпечення високої якості пріоритетних компонентів виробничого потенціалу;

в) забезпечення якості системи на “вході”;

г) забезпечення високої якості об’єктивних складових потенціалу.



        1. Якщо вищий рівень дерева цілей фірми – максимізація прибутку, то відповідно до властивості ієрархічності систем ланцюжок показників від верхнього рівня до нижнього включає:

а) якість товару → його ефективність → надійність;

б) частка товару на ринку → якість товару → ефективність товару;

в)витрати на життєвий цикл товару → ефективність товару → довговічність товару;

г) ефективність товару → якість → надійність.



        1. Економія ресурсів споживачів за рахунок підвищення якості – пріоритетний напрямок:

а) системного підходу до формування потенціалу підприємства;

б)маркетингового підходу до формування потенціалу підприємства;

в) поведінкового підходу до формування потенціалу підприємства;

г) ситуаційного підходу до формування потенціалу підприємства.



        1. Елементами відтворювального підходу до формування потенціалу є:

а) застосування випереджальної бази порівняння показників;

б)забезпечення технічної й інформаційної сумісності елементів потенціалу;

в) розробка нормативів по окремих елементах потенціалу;

г) підвищення якості продукції відповідно з вимогами споживачів.



        1. Підвищення ефективності сукупного потенціалу за рахунок підвищення ефективності людських ресурсів – основна мета:

а) ситуаційного підходу;

б) адміністративного підходу;

в) оптимізаційного підходу;

г) поведінкового підходу.



        1. Результатом формування маркетингового (ринкового) потенціалу підприємства виступає:

а) потенційний обсяг чистого прибутку підприємства;

б) потенційний обсяг продажів;

в) потенційний обсяг виробництва продукції;

г) обсяг фінансових ресурсів,авансованих в інвестиційну, фінансову і господарську діяльність підприємства.




        1. Формування потенціалу підприємства будь-якого рівня є результатом:

а) взаємодії ресурсів, які залучаються до господарської діяльності;

б) впливу керуючої системи на керовану;

в) розподілу фінансових ресурсів по факторах виробництва;

г) реінвестування прибутку.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка