Управління потенціалом підприємства



Сторінка13/15
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.42 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
ТЕМА 12: ОСОБЛИВОСТІ ІННОВАЦІЙНОГО ВІДТВОРЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
План викладу і засвоєння матеріалу

    1. Система інноваційного управління підприємством.

    2. Інноваційний потенціал і стратегія підприємства.

    3. Інноваційне відтворення потенціалу підприємства.



    1. Система інноваційного управління підприємством

Система інноваційного управління підприємством повинна бути спрямована на формування ефективної політики нововведень, що дозволяє йому функціонувати, уникаючи кризових ситуацій, і займати лідируючі позиції у своїй галузі.

Важливою умовою розуміння цілей і завдань інноваційного розвитку підприємства є теоретичні знання, що допомагають зрозуміти структуру інноваційного процесу, в основі якого лежать інноваційні цикли.


Найбільший внесок у розвиток теорії інновації належить, на думку фахівців, австрійському економісту І. Шумпетеру, що розробив на початку століття власну теорію економічного розвитку. Він вважав, що основу економічного росту складають нововведення. Відповідно до класифікації І. Шумпетера поняття "нововведення " розглядається як:

  • виготовлення нового, тобто ще не відомого споживачам, блага чи створення нової якості того чи іншого блага;

  • впровадження нового, тобто даній галузі промисловості ще практично невідомого, методу (способу) виробництва, в основі якого лежить нове наукове відкриття і який може полягати також у новому способі комерційного використання відповідного товару;

  • освоєння нового ринку збуту, тобто такого ринку, на якому дотепер дана галузь промисловості цієї країни не була представлена, незалежно від того, існував цей ринок колись чи ні;

  • одержання нового джерела сировини чи напівфабрикатів так само незалежно від того, чи існувало це джерело колись, чи вважалося недоступним, чи його ще тільки варто створити;

  • проведення відповідної реорганізації, наприклад, забезпечення монопольного становища (за допомогою створення трестів) чи підрив монопольного становища іншого підприємства.

У процесі прикладних досліджень нові знання втілюються в оригінальних зразках техніки і технології чи окремих елементах, що підтверджують можливість їх практичного застосування.

Етап проектно-конструкторських розробок — заключний для стадії дослідження. Дослідження повинно завершуватися пошуком діючих форм впровадження у виробництво отриманих знань, здатних забезпечити його якісні зміни. Виконання цієї вимоги можливе за допомогою нововведень, що сприяють впровадженню винаходів у виробництво.

У процесі проектно-конструкторських, дослідно-технологічних робіт формується нова науково-технічна інформація, відбита у відповідній документації. На даному етапі часто виготовляється перший зразок (прототип) нової техніки чи іншого нововведення, що є формою вираження отриманої інформації, її своєрідною ілюстрацією.

Основними цілями фази технологічного освоєння виробництва є його підготовка до впровадження результатів розробок і забезпечення необхідних для цього умов. Тут здійснюється безпосередня взаємодія науки і виробництва, від якого залежать темпи освоєння прогресивних нововведень, терміни їх впровадження і початок масового виробництва нових продуктів.


На наступній фазі відбувається тиражування нових продуктів. Стабільне виробництво покликане забезпечити задоволення потреб суспільства в конкретних видах виробів заданої якості і кількості. У цьому полягає суть даного етапу.

Остання фаза життєвого циклу продукції демонструє стадію, коли ринок досягає насичення, відбувається зниження обсягів продажів і подальше забезпечення попиту на продукцію можливе завдяки застосуванню нових технічних чи технологічних рішень з метою відновлення продукції, що випускається, і закріплення становища підприємства на ринку.


Вивчення життєвого циклу продукції приводить до ряду висновків, які корисно мати на увазі, визначаючи стратегію інноваційного процесу: криві зміни прибутку й обсягу продажів продукції демонструють випадок успішного впровадження нововведень на ринок. Після компенсації всіх стартових витрат, пов'язаних з НІОКР, що вимагають великих інвестицій, зростання прибутку значне. Однак інноваційний процес характеризується умовами невизначеності і завжди існує великий ризик ринкової невдачі нововведення, первісний успіх залежить багато в чому від здатності розробити дійсно новий продукт, що задовольняє попит ринку, тоді як наступний прибуток залежить в основному від маркетингу і рівня виробництва, що забезпечує необхідний обсяг продажів з найменшими витратами.

Інноваційний процес, будучи частиною життєвого циклу продукції, включає різні стадії, починаючи від дослідження і розробки нової технічної ідеї, технології і кінчаючи доведенням її до промислового впровадження, одержання нового продукту і його комерціалізації.

Заключний етап інноваційного процесу, пов'язаний з освоєнням масштабного виробництва нової продукції, вимагає реконструкції виробничих потужностей, удосконалювання технологи, підготовки персоналу, рекламної діяльності і т.д. На фінансування робіт на даному етапі буде потрібно значно більше (приблизно в 6-8 разів) витрат, ніж на дослідження і розробки. Величина цих витрат також залежить від обсягів освоєння нових видів продукції. Однак інвестиції продовжують носити ризиковий характер, тому що реакція ринку на цьому етапі ще невідома і ризики відторгнення пропонованого товару дуже імовірні.
Важливо пам'ятати, що новий продукт, створений з урахуванням усіх досягнень науково-технічного прогресу, може бути непотрібний на ринку. Тому дуже важливий етап комерціалізації, де через маркетинг формується попит на нову продукцію, здійснюється зворотний зв'язок зі споживачами зробленого нового продукту і визначається подальший хід досліджень і розробок.

Усі розглянуті етапи інноваційного процесу допускають свої методи організації праці, управління, фінансування, кадрового навчання. Для зменшення ризику і забезпечення успіху підприємство повинно інтегрувати різні етапи інноваційного процесу в єдиний ланцюг, кожна ланка якого виконує важливе завдання в досягненні загальної мети — одержання нововведення, а потім нового виробу чи технології.

Тут особливу важливість здобуває стикування ланок, що забезпечує безперервність, гнучкість і динаміку всього процесу, коли результат попереднього етапу є основою для поступального руху на наступний етап. Ці процеси супроводжуються прийняттям інноваційних рішень щодо пріоритетних напрямків інноваційної діяльності підприємства. Причому об'єктом інновації в антикризовому управлінні можуть бути не тільки нова продукція і нові технології, на що звичайно звертається основна увага, але і нові ринки, нові методи управління, нові організаційні структури і т.д.

В умовах загального прискорення науково-технічного прогресу, глобалізації й інтернаціоналізації ринку, посилення конкуренції, що супроводжується скороченням термінів дії конкурентних переваг і необхідністю поділу ринку на сектори, ніші і мікросегменти, інноваційність стає ключовим фактором успіху, якщо не єдиним засобом виживання. А стратегічне управління нововведеннями є найважливішим завданням антикризової політики підприємства, виконання якої багато в чому залежить від якості прийнятих інноваційних рішень, від можливості знаходити такі рішення, що організаційно й економічно зможуть забезпечити досягнення поставленої мсти із створення конкурентоспроможної продукції. При прийнятті такого роду управлінських рішень варто виходити з особливостей інноваційного процесу, враховувати ступінь новизни нововведень, їхній потенціал, ресурсні можливості підприємства.




    1. Інноваційний потенціал і стратегія підприємства

Стрижневим блоком економічної політики всіх розвинених держав с інноваційна політика, сприяння діяльності підприємців-інноваторів, які визначають здатність національної економіки до інноваційного розвитку, ефективного використання найновіших технологій.

Особливого значення інноваційний процес набуває для перехідних економік. А саме такою є економіка України. Ринкові відносини, що впроваджуються, різко висвічують спадщину адміністративно-командної системи — надвитратне, неефективне господарювання, що в умовах жорсткої міжнародної конкуренції та встановлення врівноважених цін ставить більшість існуючих підприємств перед загрозою банкрутства.

Подолання цього стану неможливе тільки через потужний інноваційний перерозподіл ресурсів суспільства, на користь конкурентоспроможних наукоємних виробництв.

Відсутність структурної перебудови інноваційного типу генерує потужні стагнації та інфляції. Виробництво ніби "виштовхує" капітал, призначений для відтворення неефективних підприємств, які втратили попит на свою продукцію. Подолання такої структурної кризи можливе тільки в тому разі, якщо цей капітал спрямовуватиметься в науково-технічні інновації, у нові виробництва, котрі визначають суть та напрями трансформаційних процесів.

Країна з перехідною економікою, яка програє "інноваційні змагання", залишається аутсайдером світової спільноти. Тому Україна може претендувати на належне їй за потенціалом місце в Європі та світі лише за умови, що вона виявиться спроможною опанувати інноваційний шлях розвитку. Для цього потрібно створити соціально-економічні умови та стимули для організаційної конвергенції в українському суспільстві пріоритету системи цінностей науково-технічного розвитку та ідеології ринкових реформ.

Негативні наслідки кризових явищ в економіці України та їх переплетіння в сфері науки освіти, техніки і технологічного розвитку зумовили істотне гальмування інноваційних процесів. Бюджетне фінансування науково-технічної сфери неухильно зменшується, залишається низьким рівень впровадження у виробництво результатів досліджень та розробок, наука поступово перестає бути суспільно визнаною приоритетною діяльністю держави. Відбувається незворотна втрата інтелектуального потенціалу країни.

Основним недоліком здійснюваної інноваційної політики залишається її спрямованість на управління переважно "процесом", а не "кінцевими результатами". Треба створювати матеріально-технічне підґрунтя для системи стимулів та необхідних організаційно-технологічних понять ефективної роботи хоча б найкращої частини науково-технічного та виробничого потенціалу. Тому для вдосконалення інноваційної політики дуже важливо формувати стимулююче економіко-правове середовище саме для тих суб'єктів циклу "наука-техніка-виробництво", які забезпечують відчутні позитивні кінцеві результати.

Державна інноваційна політика повинна стати найважливішою підоймою діяльності, спрямованої на виведення економіки України з кризи. Головною метою такої політики є стратегічна орієнтація розвитку виробництва на створення і широке застосування принципово нових машин, матеріалів, комплексних технологічних систем, ефективне освоєння науково-технічних розробок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу. Досвід показує, що значна частина науково-технічних інновацій пов'язана з інвестиційними товарами, які потребують капітальних витрат. Тому, якщо рівень нагромадження інвестицій у країни низький, то потенційні можливості розвитку науково-технічної сфери можуть бути втраченими. Цей аспект сьогодні дуже актуальний для країн з перехідною економікою, бо процес відтворення виробничого апарату переживає глибоку кризу.



Основні причини кризи інвестування:

  • екстенсивний характер відтворення в минулому;

  • відсутність економічного механізму стимулювання спад інвестиційної активності;

  • руйнівна сила інфляції.

В Україні ще не склався дієвий механізм інвестування масштабних технологічних змін. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують кінцевих результатів. Міністерства та відомства обтяжені соціальною необхідністю підтримки традиційних виробництв, не мають достатніх коштів для інноваційних трансформацій своїх галузей. Недержавні комерційні структури ще не можуть здійснювати довгострокові проекти, які б забезпечували базові технологічні зміни. Іноземні інвестиції здебільшого спрямовані на підтримку виробництв, які мають короткострокову експортну перспективу.

Спад інвестиційної діяльності є результатом і причиною подальшого погіршення структури економіки. Нова інвестиційна політика має сприяти пожвавленню інвестування в економіку України. Основні джерела капітальних вкладень не забезпечують достатньої кількості ресурсів, до того ж вони не використовуються повністю. Виходом може бути прогнозування розвитку економіки.

Проблеми поліпшення структури економіки, оголошені пріоритетними завданнями реформування, залишаються поки що нерозв'язаними. Спад інвестиційної діяльності набагато важливіший, ніж безпосередньо саме виробництво.

Падіння інвестицій спричиняє додаткове падіння виробництва, а це, у свою чергу, веде до скорочення інвестиційних ресурсів держави та власних джерел інвестування у суб'єктів господарювання. Якщо ж урахувати факт запізнення між термінами вкладення капітальних ресурсів та їх віддачі, то можна сподіватися, що, навіть зупинивши падіння виробництва, неможливо досить швидко відновити інвестиційний процес.

Основна причина в тому, що виробничий і споживацький попит на продукцію багатьох галузей надзвичайно обмежений, вона неконкурентоспроможна. Ці обмеження зумовлені структурними деформаціями, що склалися. У результаті звужуються можливості ефективного вкладення капіталу в конкурентоспроможні види діяльності. Вихід із ситуації реальний при ліквідації структурних перекосів і одночасному зростанні виробництва. Тільки так можна підвищити ефективність інвестування в структурно деформовані галузі.

На основі аналізу прийнятих у 90-ті роки офіційних документів можна виділити два етапи формування державної інвестиційної політики. Перший, протягом якого були закладені основи законодавства в даній галузі, охоплював 1991-1993 pp. Другий, що почався в 1994 р. і триває донині, виявив ступінь дієвості прийнятих нормативних актів в умовах поглиблення інвестиційної кризи. Ступінь цей надзвичайно низький, тому для створення сприятливіших умов інвестування необхідне прийняття нових серйозних рішень, які могли б втілитися в практику господарювання.

Основні засади нової інвестиційної політики України закладені в Постанові KM України від 1 червня 1996 р. №384, "Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки", яку затверджено Президентом України і "Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні" в Указі від 18 липня 1996 р. та ряді інших.
Таким чином держава вбачає своїм головним завданням створення сприятливих умов для активізації інноваційної діяльності, стимулювання приватних інвестицій при обмеженні своєї діяльності як інвестора.

Відповідно до нової інвестиційної концепції, яка надає вирішального значення зростанню обсягу та ефективності недержавних інвестицій, основним джерелом мають стати власні й залучені кошти. Передбачається посилення ролі в інвестиційному процесі вторинного ринку цінних паперів. Для зміцнення бази самофінансування підприємств велике значення надається новій амортизаційній політиці й використанню власного прибутку.

Поліпшення інвестиційного клімату, розширення інвестиційних ресурсів — необхідні, але недостатні умови для виходу з економічної кризи. Треба зробити економіку сприятливою до інвестицій через розвиток інфраструктури, форм і методів залучення в інвестиційну сферу капіталів інституту фінансових посередників, що діють у ній.

Якщо українська економіка не здатна на основі саморегулювання відновити процес акумуляції інвестиційних ресурсів і їх використання в накопиченні капіталу в реальному секторі економіки, держава може здійснювати й використовувати економічні прогнозування для впливу на економічне зростання і галузеву структуру капіталовкладень.

Політика державного регулювання має включати арсенал утримання вітчизняного капіталу в національному економічному просторі. Кредитна і процентна політика, методи фінансування бюджетного дефіциту не повинні підтримувати вищої норми прибутку в сфері банківських, валютних і спекулятивних операцій порівняно із середньою нормою прибутку, що існує в економіці. Залучення інвестицій було і залишається ключовим питанням розвитку регіональної економіки.

Найважливішим сучасним фактором стимуляції та підтримки інноваційного процесу є заохочення виробництва високоякісної продукції через систему державної сертифікації. Підтверджуючи відповідність товарів вимогам державних та міжнародних стандартів, сертифікація забезпечує можливість об'єктивного вибору інноваційної продукції та її спадкоємність. Існування на підприємствах систем якості є важливою передумовою комерційного успіху. Наявність у вітчизняної продукції визнаного сертифікату якості зумовлює не тільки її ціну на світових ринках, а часто й саму можливість виходу на них. Сертифікація базується на законодавчих актах, що встановлюють обов'язкові вимоги до продукції підприємств.


Якість продукції і її конкурентоспроможність у значній мірі залежать від стратегічних можливостей підприємства, його інноваційного потенціалу.

Інноваційний потенціал — це здатність підприємства (взагалі) чи суб'єкта господарювання (зокрема) робити нову, наукомістку продукцію, що відповідає вимогам ринку (особливо світового) і містить у собі:

  • виробничі потужності для виробництва засобів виробництва;

  • наукові проектні і дослідно-конструкторські розробки;

  • потужності експериментальної бази, пов'язаної з підготовкою нового виробництва;

  • інструмент і оснащення для проведення наукомістких операцій;

  • можливості впровадження нововведень і їх контролю.

Головними складовими інноваційного потенціалу залишаються все-таки люди, їхня кваліфікація, компетентність, професіоналізм і новаторство.

Інноваційний менеджмент створює суб'єкту господарювання, що виступає як носій інновації, сприятливі і вигідні конкурентні переваги. Вирвавши ресурси з рутинного кругообігу, підприємець використовує їх новим способом.

При цьому може бути не менше п'яти можливих різновидів нововведень:


  • створення нового товару (послуги);

  • створення нового способу виробництва;

  • відкриття нового ринку збуту;

  • застосування нового джерела чи виду сировини, енергії;

  • введення нових принципів організації діяльності фірми.

Від стану інноваційного потенціалу підприємства залежить вибір тієї чи іншої стратегії розвитку організації. Хоча, в свою чергу, будь-які стратегічні заходи, що починаються підприємством, носять, як було тільки що сказано, інноваційний характер. І навпаки. Практично всі інновації, як правило, поєднані зі стратегічним вибором, що носить довгостроковий характер.

Інноваційна стратегія задає мету інноваційної діяльності, вибір засобів їх досягнення і джерел залучення цих засобів. У цьому значенні стратегічне управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів безпосередньо через інноваційний процес (стадія дослідження, впровадження нововведень у виробниче використання, введення нового продукту в ринкове середовище). Стратегічне управління інноваціями є складовою частиною інноваційного менеджменту і вирішує питання планування і реалізації інноваційних проектів і процесів, розрахованих на значний якісний стрибок у підприємництві, виробництві чи соціальному середовищі підприємства.




    1. Інноваційне відтворення потенціалу підприємства

Інновації на сучасному етапі розвитку економіки стають головним засобом збереження конкурентоспроможності і стають невід'ємною часткою підприємницької діяльності. Управління нововведеннями здійснюється паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи управління інноваціями.

Оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення раніше неіснуючих продуктів, якісне оновлення виробничих сил та виробничих відносин.

Слід враховувати, що час постійно знецінює існуючі продукти та технології, тому для уникнення технологічного відставання нововведення слід прогнозувати і займатися ними постійно, а не тільки тоді, коли настають критичні обставини. Продуктові, технологічні та організаційні нововведення взаємопов'язані, тому проводити їх треба комплексно.

Отже, головними принципами управління нововведеннями є:



  • принцип безперервного прогнозування інноваційної ситуації;

  • принцип динамічного попередження технологічного відставання;

  • принцип системного впровадження новин у взаємопов'язаних сферах підприємницької діяльності;

  • принцип поєднання інвестицій з інноваціями;

  • принцип поєднання фінансового та інженерного аналізу результативності нововведень.

Якщо гроші на нововведення узяті з бюджетних коштів, будь-які нововведення з мінімальним прибутком підприємству вигідні. В умовах самофінансування гроші для реалізації НТД беруться з обігових коштів підприємства, тому інноваційний менеджер повинен шукати переконливі аргументи, обґрунтувати необхідність нововведень та відповідних капітальних вкладень у майбутній розвиток підприємства для збереження ним гідного місця на ринку товарів і послуг.

Період часу від зародження ідеї, її розробки до впровадження інновації називають життєвим циклом нововведення. З врахуванням послідовності проведення робіт життєвого циклу нововведення всю цю діяльність розглядають як інноваційний процес.

Основним товаром ринку нововведень є науковий та науково-технічний результат — продукт інтелектуальної діяльності, на який діють авторські права, оформлені згідно з діючим міжнародним правом та чинним законодавством України.

Розвиток ринку та конкуренція не тільки стимулюють, але й заставляють комерційні організації приймати участь у формуванні ринку нововведень за такими напрямками:



  • розвиток власної наукової, науково-технічної та експериментальної бази для проведення науково-дослідних робіт;

  • проведення досліджень на коопераційних засадах з іншими організаціями;

  • оформлення замовлень на проведення науково-дослідних чи експериментальних робіт з іншою організацією;

  • придбання ліцензій на право виробництва товарів чи послуг;

  • купівля готового виробу, технології, ноу-хау та іншої інтелектуальної власності;

  • придбання нематеріальних активів шляхом випуску акцій, облігацій, іноземного капіталу та організації спільного виробництва.

Основною умовою формування ринку інновації є об'єми інвестицій у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Враховуючи протяжність інноваційного процесу 3-6 років, головну роль відіграють довгострокові та середньострокові інвестиції, які забезпечують фінансування інновацій протягом всього життєвого циклу.

Інноваційний процес можна розглядати з різних позицій та з різним ступенем деталізації:

  • паралельно-послідовне виконання науково-технічної інновації, виробничої діяльності і маркетингу;

  • у вигляді тимчасових етапів життєвого циклу інновації від виникнення ідеї до її розробки на впровадження;

  • як процес фінансування та інвестування розробки на впровадження і розповсюдження нового виду продукту або послуги.

Таким чином інноваційний процес полягає в одержанні комерціалізації винаходів, нових технологій, видів продукції та послуг, рішень організаційно-технічного, економічного, соціального та інших результатів інноваційної діяльності.

Інноваційний процес здійснюється в чотири стадії:


Стадії І. Фундаментальні дослідження з академічних інститутах, вищих навчальних закладах, спеціалізованих лабораторіях.

Проводяться в усіх наукових організаціях і фінансуються як з бюджету, так і за рахунок замовників. Дослідження не завжди передбачені і носять тому ризиковий характер.

Проводяться дослідно-конструкторські та експериментальні розробки. Проводяться в підрозділах науково-дослідних інститутів, спеціалізованих лабораторіях, підрозділах великих промислових підприємств і т.п.

Фінансуються як з державного бюджету, так і за рахунок замовників, а також за власні кошти.

Проводиться процес комерціалізації, починаючи із впровадження в виробництво, виходу на ринок та продажу продукту.
Невчасне здійснення нововведень призводить до ефекту "футу-рошоку", тобто до такої ситуації, коли обставини спонукають здійснювати різкі зміни у короткий період часу з великими витратами ресурсів і надзвичайною напругою. Наслідком цього може стати не тільки втрата прибутку, а й взагалі руйнування підприємства або організації.

Поступове вичерпання потенціалу будь-якої ідеї і заснованого на ній нововведення є об'єктивним і викликається моральним зношенням. Тому необхідно завчасно резервувати кошти на нововведення з поточних прибутків, вишукувати інші джерела фінансування нововведень і постійно турбуватися про народження нових ідей розвитку підприємства. Незважаючи на те, що виявлення межі потенціалу технології є складним процесом, у залежності від ефективності капіталовкладень в тій чи іншій галузі настає момент, коли віддача від нововведення зрівняється із середньою віддачею капіталовкладень.

Термін вичерпання ефективності нововведень коливається в значних межах і залежить від типу нововведення та його потенціалу. Кращими є нововведення, що передбачаються вже в проекті підприємства і забезпечують докорінні зміни в технологічному процесі або випуск на ринок наукоємної продукції з високим рівнем конкурентної спроможності.
Наведені докази переконують у необхідності постійного оновлення продукції і виробництва задля уникнення загрози втрати конкурентоспроможності підприємства і вже згадуваного ефекту футу-рошоку. Будь-яке підприємство, що хоче вижити в умовах ринку, зобов'язане мати в розпорядженні механізм відновлення і володіти процедурами інноваційного менеджменту.

Слід врахувати, що нововведення завжди пов'язані з ризиком, проте відмова від них є ще більш ризикованою. Дуже часто необхідність оновлення продукції або технології виникає саме тоді, коли фінансові результати підприємства виглядають добре і складається помилкове враження, що підприємство ще довго може існувати в традиційному вигляді. Завдання інноваційного менеджера полягає в тому, щоб подолати це протиріччя, переконати керівництво та увесь колектив у необхідності змін, якщо є можливість за рахунок тимчасового зниження доходів забезпечити їх суттєве зростання в майбутньому. Справа в тому, що зменшення доходу від інвестицій в існуючу традиційну технологію спочатку уявляється незначним, але якщо конкуренти здійснюють прорив у нову технологію, споживачі можуть дуже швидко віддати переваги новій продукції конкурентів.


Динаміка оновлення виробництва полягає в тому, що кожна технологія спочатку повільно набирає темп, прискорює рух. А потім поступово втрачає свій потенціал, оскільки з'являються більш досконалі технології. Тому доводиться розставатися зі звичними продуктами та технологіями саме тоді, коли вони, як здається з суто фінансової точки зору, приносять найбільший прибуток.

Нижня частина кривої показує, що нововведення потребують посилених витрат, які спочатку не дають адекватних результатів. Крутий відрізок кривої свідчить про те, що, коли технологія набирає темп, відбувається різке збільшення результатів при порівняно невеликих витратах (це дозволяє випередити конкурентів на ринку). Верхня частина кривої показує, що подальші витрати на вдосконалення технології вже не дозволяють отримувати суттєвого зростання прибутку, тобто технологія досягла межі результативності і має змінюватися на нову.

Межа результативності показує, які технології починають старіти. Виявлення цієї межі є сигналом до оновлення, тобто до пошуку технології з більш високою межею результативності, яка б дозволила постійно знаходитися на рівні нової технологічної хвилі. Період переходу до нової технології зветься технологічним розвитком.

Водночас із діагностикою межі результативності повинна народжуватися ідея нового технологічного прориву. Швидкість технологічних розривів залежить від галузевих особливостей. Наприклад, японські фірми витрачають 4-5 місяців на постановку нової моделі кольорового телевізора від усвідомлення потреби в ньому до моменту його реалізації у великій кількості.

Слід звикнути до того, що управління технологіями потребує великих витрат ресурсів, накопичення великого обсягу знань та інформації, координації значної кількості виконавців, формування попиту на нову продукцію, психологічної підготовки колективу до сприйняття новин. Нововведення пов'язані з болючим перерозподілом ресурсів між діючим та новим виробництвом, з порушенням рівноваги в економічній системі, реорганізацією виробництва, перекваліфікацією робітників. Часом рішення керівництва щодо нововведень уявляються такими, що, штучно гальмуючи нововведення, можуть зумовити втрату перспективи на ринку товарів і послуг або взагалі збанкрутити підприємство.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Якому вченому належить найбільший внесок у розвиток теорії інновацій і чому?

2. Охарактеризуйте складові життєвого циклу продукції.

3. Що являє собою система інноваційного управління підприємством у загальному розумінні?

4. У чому полягають основні причини кризи інвестування?

5. З яких етапів складається формування державної інвестиційної політики?

6. У чому полягає ускладнення інвестування масштабних технологічних змін і чому?

7. Охарактеризуйте основні та необхідні умови виходу з економічної кризи..

8. Дайте визначення катерогії «інноваційний потенціал» та його складовим.

9. Який існуює взаємозв’язок між інноваційним потенціалом та стратегією підприємства?

10. У чому полягає необхідність інноваційного відтворення потенціалу підприємства?

Завдання, вправи, тести

Завдання 1:

1. Відповідно до класифікації І. Шумпетера поняття "нововведення " розглядається як:

а) одержання нового джерела сировини чи напівфабрикатів;

б) виготовлення продукту відомого споживачам;

в) впровадження відомого методу (способу) виробництва;

г) усі відповіді вірні.

2. У початковій фазі науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НІОКР) проводяться:

а) проектно-конструкторські розробки;

б) фундаментальні теоретичні дослідження;

в) прикладні вишукування;

г) усі відповіді вірні.

3. До основнх причини кризи інвестування не належать:

а) руйнівна сила інфляції;

б) екстенсивний характер відтворення в минулому;

в)відсутність економічного механізму стимулювання
спад інвестиційної активності;

г) інтенсивний характер відтворення в минулому.

4. Інноваційний потенціал — це:

а)здатність підприємства чи суб'єкта господарювання робити нову, наукомістку продукцію;

б) введення нових принципів організації діяльності фірми;

в) складовою частиною інноваційного менеджменту;

г)проведення досліджень на коопераційних засадах з іншими організаціями.

5. До різновидів нововведень належать:

а) створення нового способу виробництва;

б) відкриття нового ринку збуту;

в) застосування нового джерела чи виду сировини, енергії;

г) усі відповіді вірні.

6. Головними принципами управління нововведеннями є:

а) принцип практичності;

б) принцип динамічного;

в) принцип цілісності;

г) принцип комплексності.

7. До основних напрямків формування ринку нововведень відносять:

а)проведення досліджень на коопераційних засадах з іншими організаціями;

б) придбання ліцензій на право виробництва товарів чи послуг;

в) придбання нематеріальних активів шляхом випуску акцій, облігацій, іноземного капіталу та організації спільного виробництва;

г) усі відповіді вірні.

8. Інноваційний процес можна розглядати з різних позицій та з різним ступенем деталізації, а саме:

а) продукт інтелектуальної діяльності, на який діють авторські права;

б) мету інноваційної діяльності, вибір засобів їх досягнення і джерел залучення цих засобів;

в)у вигляді тимчасових етапів життєвого циклу інновації від виникнення ідеї до її розробки на впровадження;

г) усі відповіді вірні.

9. Скільки стадій охоплює інноваційний процес:

а) 3; в) 5;

б) 4; г) 6.

10. Невчасне здійснення нововведень призводить до ефекту "футу-рошоку", тобто:

а) до такої ситуації, коли обставини спонукають здійснювати різкі зміни у короткий період часу з великими витратами ресурсів і надзвичайною напругою;

б) втрати перспективи на ринку товарів і послуг;

в) до пошуку технології з більш високою межею результативності;

г) усі відповіді вірні.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка