Управління потенціалом підприємства



Сторінка12/15
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.42 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
ТЕМА 11: ВИЗНАЧЕННЯ РИНКОВОЇ ВАРТОСТІ МАШИН І ОБЛАДНАННЯ В ПРОЦЕСІ УПРАВЛІННЯ

План викладу і засвоєння матеріалу:

    1. Об’єкти, цілі та особливості оцінки машин та обладнання.

    2. Класифікація й ідентифікація ашин та обладнання.

    3. Методичні особливості оцінки машин та обладнання.




    1. Об’єкти, цілі та особливості оцінки машин та обладнання

Машини та обладнання створюють техніко-технологічну основу будь-якого підприємства, зумовлюючи значну частину його індустріального потенціалу.

Вживаний у практиці господарювання термін “машини та обладнання” має більш широке значення і не зводиться тільки до четвертої групи типової класифікації основних фондів, яка використовується діючими системами бухгалтерського обліку та статистики. До складу машин та обладнання нерідко включають такі об’єкти, як транспортні засоби, окремі види інструменту та виробничо-господарського інвентарю і деякі передавальні пристрої.

Як об’єкт оцінки машини та обладнання являють собою рухоме майно (власність). На відміну від об’єктів нерухомості (будинків і споруд), вони непов’язані жорстко з землею і можуть бути переміщені (відкріпленні від нерухомості) без нанесення непоправної фізичної шкоди як самим собі, так і нерухомості.

Специфічною рисою машин та обладнання є їх різноманітність по функціональному призначенню, типам, маркам, моделям, технічними характеристикам та конструкторським рішенням. Тому приступаючи до оцінки, слід визначитися з первинним об’єктом оцінки. Звичайно, для цього використовують інвентарний об’єкт, під яким розуміють закінчений пристрій, предмет чи комплекс предметів зі всіма пристосуваннями та приладдями, що відносяться до нього. У відповідності до цього, інвентарними об’єктами вважаються:



  • по передаточним пристроям — кожен самостійний пристрій, який не являється складовою частиною будинку чи споруди;

  • по силовим машинам та обладнанню — кожна силова машина з фундаментом та всіма пристосуваннями, приладдями, приборами та обмежувальною загорожею до неї;

  • по робочим машинам та виробничому обладнанні — кожен станок чи апарат, включаючи всі пристосування, приладдя, прибори та обмежувальну загорожу до нього, а також фундамент на який змонтовано даний об’єкт;

  • по транспортним засобам — кожен об’єкт транспортних засобів зі всіма його пристосуваннями та приладдями (наприклад, такий інвентарний об’єкт як вантажний автомобіль, включає запасні колеса з камерами та покришками, а також комплект інструменту);

  • по інструментам та інвентарю — кожен предмет, який має самостійне значення і не являється частиною будь-якого інвентарного об’єкту (машини, станка, апарату, агрегату тощо).

Пошук та ідентифікація інвентарних об’єктів проводиться за їх номерами, які є обов’язковими при постановці на баланс підприємства. До того ж на кожен інвентарний об’єкт машин та обладнання в бухгалтерії оформляється інвентарна картка, де відображені дані первинних документів. Наприклад, інформація акту прийняття чи передачі засобів праці, їх технічних паспортів, відомості про основні характеристики об’єкту, про його початкову, відновну та залишкову вартість, час виготовлення та введення в експлуатацію й інше, що необхідно для його оцінки. Крім того, визначається в якому структурному підрозділі підприємства знаходиться об’єкт та у якої матеріально відповідальної особи він стоїть на обліку.

У залежності від цілей, мотивів і масштабів оціночних робіт первинним об’єктом оцінки можуть виступати не тільки окремі інвентарні одиниці, виявлені та взяті на облік у процесі останньої інвентаризації майна чи безпосередньо у ході так званої роздрібної оцінки (“розсипом”), але й тим чи іншим чином скомпоновані групи інвентарних одиниць (групова оцінка), а також виробничо-технологічні комплекси взаємопов’язаних машин та обладнання (системна оцінка).

При груповій оцінці, яка частіше всього застосовується при директивних переоцінках основних фондів, внаслідок стислих строків їх проведення, виділяється об’єкт типо-представник, який найкращим чином враховує оціночні параметри машин, що включені до групи, а результати його оцінки автоматично розповсюджуються на всі об’єкти групи.

В якості первинних об’єктів, при системній оцінці, розглядаються комплекси технологічних машин та допоміжних пристроїв, поєднаних (локалізованих) в єдину систему або технологією виробництва кінцевої продукції, або місцем їх установки (дільниця, корпус, цех). До цього ж типу відносяться комплекси обладнання виробничих модулів міні-фабрик, міні-заводів з переробки сільськогосподарської продукції, виробництву продовольчих товарів та інше.

Таким чином, об’єктом оцінки техніко-технологічного потенціалу підприємств можуть бути:


  1. машинний чи верстатний парк підприємства в цілому та/чи його структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць тощо);

  2. технологічні комплекси (поточні і автоматичні лінії, роботизовані комплекси, гнучкі виробничі модулі тощо);

  3. функціонально самостійні машини, агрегати та установки.

Оціночні роботи мають на меті розрахунок та обгрунтування ринкової вартості машин та обладнання на певну дату. В окремих випадках, коли намічені комерційні угоди з продажем, купівлею та обміном обладнання розтягнуті у часі, то його оцінка може проводитися на декілька моментів. Такий підхід дозволяє враховувати зміни вартості машинної техніки в часі під впливом ринкового середовища, а також фізичного зносу, технологічного та функціонального старіння.

Цілі оцінки чи причини, що зумовлюють необхідність проведення експертизи, як правило, регламентуються національним законодавством. У цілому вони виникають у сфері правовідносин між фізичними, юридичними особами та державою, пов’язаних з володінням, розповсюдженням і використанням технічних засобів.

У кожному конкретному випадку, щоб отримати достовірні результати, оцінщик повинен знати завдання та мотиви, по яким організується оцінка. Це дозволяє йому правильно обирати потрібний методичний інструментарій, обгрунтовувати вид вартості та практичний метод оцінки. В разі необхідності замовник може поставити декілька цілей оцінки, наприклад, підприємець хоче дізнатися оціночну вартість транспортних засобів чи з метою страхування, чи з метою застави для забезпечення кредиту. Як справедливо відзначається у літературі, обидві цілі не виключають одна одну, а окремі процедури обстеження та аналізу для них співпадають, але кінцеві значення вартості, у даному випадку страхової та ліквідаційною, будуть різними.

Досвід оціночних робіт дозволяє визначити найбільш типові ситуації, тобто конкретні обставини й умови, які зумовлюють необхідність проведення оцінки машин та обладнання. До них належать:



  1. Продаж зайвих для виробництва машин та обладнання.

  2. Оформлення застави під певну частину рухомого майна з метою отримання кредитних ресурсів для реалізації комерційних угод.

  3. Страхування машин та обладнання як майна підприємства.

  4. Передача машин та обладнання у оренду, лізинг.

  5. Визначення бази оподаткування (у складі основних виробничих фондів) для нарахування податку на майно.

  6. Визначення інвестиційної вартості машин та обладнання при обгрунтуванні інвестиційних проектів.

  7. Оцінка вартості машин та обладнання, що імпортується , для нарахування мита, зборів та інших платежів.

  8. Оцінка вартості машин та обладнання як проміжний етап при загальній оцінці потенціалу підприємства (бізнесу).

  9. Передача та оформлення в якості внеску до статутного фонду іншого підприємства.

  10. Банкрутство підприємства і розподіл його майна в рахунок погашення боргів між кредиторами.

  11. Ліквідація та утилізація об’єктів внаслідок зносу, стихійного лиха і т.д.

  12. Примусова конфіскація засобів праці державним органом.

  13. Оцінка для цілей розподілу майна при розформуванні товариств, корпорацій тощо.

  14. Оцінка та вартісний аналіз техніко-технологічного потенціалу окремих виробничих підрозділів, технологічних комплексів, агрегатів та інших технічних засобів для підприємства.

  15. Оцінка вартості діючого машинного парку при обгрунтуванні варіантів проведення реструктуризації виробництва, оновлення і реконструкції технічної бази підприємства та при прийнятті інших управлінських рішень щодо більш інтенсивного та ефективного використання наявного науково-технічного потенціалу, а також забезпечення його оптимального розвитку.

Крім перерахованих можуть зустрічатися й інші ситуації, що потребують оцінки вартості машин та обладнання. Однак, в кожному конкретному випадку обгрунтованість і достовірність величини вартості цих та інших майнових об’єктів сильно залежить від правильно сформульованої мети оцінки та визначеної сфери її наступного використання.

Як об’єкти оцінки машини та обладнання характеризуються рядом особливостей, що відрізняють їх від інших елементів майнового потенціалу підприємства, і в першу чергу від будинків і споруд. До основних з них належать:



  • По-перше, кількість об’єктів оцінки на підприємстві може сягати десятків тисяч різних видів обладнання, що відрізняється за призначенням, експлуатаційним і конструктивним характеристикам. Серед них зустрічаються об’єкти, що важко ідентифікувати. Вони настільки сильно пов’язані з будинками та спорудами, що можуть бути віднесені як до нерухомості, так і до обладнання. Наприклад, настінні чи настільні освітлювальні прилади, стелажі, вентиляційні та опалювальні системи в будинках по своїй суті є обладнання, але відносяться до нерухомості. Ліфт в будинку, його кабінка, привід та система управління — це обладнання, а шахта ліфта — споруда. Крім того, оцінюються не сучасні, а зняті з виробництва машини та обладнання, аналоги яких слід шукати на вторинних ринках продаж чи в дореформених прейскурантах оптових цін та номенклатурних каталогах.

  • По-друге, в аналізованій предметній сфері оцінки немає таких узагальнюючих техніко-економічних показників як вартість 1 м2 площі, 1 м3 об’єму, 1 погонного метра довжини та інше, що широко використовуються при оцінці будинків та споруд, передавальних пристроїв та полегшують їх оцінку.

  • По-третє, для швидко мінливих поколінь машин більш актуальнішою, більш важкою для визначення і більш значимою за своїми наслідками, ніж для нерухомості, являється проблема фізичного зносу, функціонального, технологічного і зовнішньоекономічного старіння засобів праці, а також пов’язаного з цим їх знецінення.

  • По-четверте, оцінку вартості машин та обладнання дуже утруднює велика частка імпортного обладнання у складі машинного парку підприємства, яке, як правило, неспівставне з вітчизняними зразками не тільки по технічному рівню та якості, але й по вартісним (монопольно високим) параметрам.

Зустрічаються й інші оціночні ситуації, пов’язані з наявністю значної частки спеціального (нестандартного) обладнання, яке не має відкритого ринку, встановленням ремонтопридатності об’єктів оцінки, що визначається не тільки технічним оснащенням підприємства, складністю технології ремонту, але й можливістю придбання необхідних комплектів запасних частин, які часто вже не випускаються і т.д.

Постійне збільшення кількості видів, типів, марок, типорозмірів машинобудівних виробів, зростання кількості продавців і покупців призводять до прискорення накопичення цінової інформації. Така ситуація потребує створення і постійної актуалізації бази даних ринкових цін на машини та обладнання. Оцінка останніх без використання сучасних комп’ютерних технологій малоефективна, а нерідко зовсім неможлива.




    1. Класифікація й ідентифікація ашин та обладнання

Велика різноманітність машин та обладнання, їх конструкційних, функціональних та інших характеристик створює об’єктивні труднощі для побудови науково обґрунтованої та практично корисної класифікації. Інженерно-технічна складність даної проблеми ще більше ускладнюється через відмінності мети та завдань, заради яких будується певна класифікація.

Існуючі системи класифікації основних фондів, видів економічної діяльності, продукції та послуг, галузеві класифікатори машин та обладнання не враховують особливостей оціночної діяльності та відіграють допоміжну роль у її інформаційному забезпеченні.



Цільова орієнтація класифікації машин та обладнання, що підлягають оцінці, полягає у забезпеченні ідентичності інформаційно-довідкового матеріалу, методичного інструментарію та технології оцінки однорідних видів обладнання. Ця обставина визначає наступні способи групування об’єктів оцінки:

  1. за належністю до основних фондів — віднесені до виробничих чи невиробничих основних фондів;

  2. за роллю у виробничому процесі:

  • основне технологічне обладнання;

  • обладнання для виготовлення продукції (надання послуг);

  • допоміжне обладнання;

  • обладнання зайняте на побічних та обслуговуючих роботах.

  1. за правом власності: власне; безкоштовно отримане у тимчасове користування; орендоване у іншого власника (у тому числі по лізингу); здане у оренду.

  2. за способом придбання та походженню:

  • вітчизняне, придбане новим;

  • імпортне, придбане новим;

  • вітчизняне, бувше у вжитку;

  • імпортне, бувше у вжитку;

  • виготовлене власними силами.

  1. за етапом життєвого циклу:

  • недавно отримане обладнання та підготовлюване до експлуатації;

  • обладнання, що експлуатується;

  • обладнання, що перебуває у капітальному ремонті, проходить модернізацію, технічне доозброєння та інше;

  • законсервоване та запасне (в тому числі мобілізаційне) обладнання;

  • обладнання, що підготовлюється до вибуття, продажі та передачі;

  • обладнання виведене з експлуатації, що підлягає утилізації (у тому числі через технологічне, функціональне та економічне старіння).

  1. за рівнем універсальності: стандартно універсальне, вітчизняного чи закордонного виробництва; спеціалізоване, що випускається на базі універсального; спеціальне, виготовлене за індивідуальним замовленням.

Важливе значення при проведенні оціночних робіт має ідентифікація об’єкту оцінки, тобто встановлення відповідності між документацією на об’єкт та його реальним станом. У процесі ідентифікації складається чи уточнюється інвентарний список оціночних одиниць обладнання по їх фактичній наявності, перевіряється та приводиться у відповідність до їх реального стану основна вихідна інформація про об’єкти оцінки. Вона створює основу опису (лістингу) обладнання, що підлягає оцінці. Розгорнута структурна характеристика документу проілюстрована на прикладі металообробного обладнання і має наступний вигляд:

  • найменування та модель станка;

  • призначення та опис виконуваних функцій;

  • габаритні розміри та маса конструкції;

  • основні технічні характеристики, що дозволяють визначити споживчі характеристики станка (наприклад, відстань між “центрами” важлива для визначення потужності токарного станка, довжина та ширина фрезерування — для фрезерного, висота — для радіально-свердлильного, вагові параметри — для ковальсько-пресувального обладнання);

  • характеристика системи управління;

  • перелік додаткового приладдя, яким стандартно комплектується станок;

  • рік виготовлення, дата введення у експлуатацію, нормативний строк служби;

  • відомості про ремонт і технічне обслуговування, заміну окремих вузлів та агрегатів;

  • поточна продажна ціна чи вартість заміщення аналогічною технікою;

  • назва та реквізити фірми-виробника;

  • інша інформація по об’єкту оцінки;

  • відомості по додатковому приладдю, що не включаються у стандартну комплектацію станка.

У процесі збору, перевірки та вивчення техніко-економічних характеристик проводиться зовнішній огляд машин та обладнання, що дозволяє визначити загальний фізичний стан об’єкту, умови організації робочого місця, експлуатаційну готовність, надійність і безпечність роботи, його екстенсивне та інтенсивне завантаження, а також реальну продуктивність.

Якість ідентифікації і технічної експертизи машин та обладнання, що оцінюються, багато в чому залежить від повноти та об’єктивності необхідної інформації. Внутрішніми джерелами інформації служать інвентарні картки, технічні паспорти та описи, стандарти та технічні умови, акти прийняття-передачі, документи бухгалтерського обліку, а також додаткові відомості, отримані шляхом опитування спеціалістів і робітників підприємства. При укладенні договору на оцінку машин та обладнання вказується склад документів та строки їх надання адміністрацією підприємства для своєчасного початку оціночних робіт. Зовнішніми джерелами інформації можуть бути номенклатурні довідники, прейскуранти, каталоги, прайс-листи, бюлетені товарних бірж, рекламні матеріали на ярмарках і виставках, періодична преса, бази даних фірм-оцінщиків та інші інформаційні масиви.




    1. Методичні особливості оцінки машин та обладнання

Вірогідність (достовірність) оцінки технічного потенціалу підприємства залежить від правильного вибору методів оцінки, які ґрунтуються на трьох підходах: витратному, порівняльному та дохідному.

ВИТРАТНИЙ ПІДХІД базується на принципі заміщення і при оцінці машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням утрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення.

Сутність витратного підходу полягає у тому, що в якості міри ринкової вартості приймаються повні витрати на відтворення (заміщення) обладнання, тобто витрати на його виготовлення і реалізацію (відпускна ціна підприємства-виробника), транспортування, встановлення, підключення та інші підготовчі роботи необхідні для початку виробничого функціонування знарядь праці.

Отримана на основі витратного підходу вартість може значно відрізнятися від її ринкового еквівалента, тому що між витратами і корисністю немає прямого зв’язку. Не зважаючи на це, даний підхід часто являється єдино можливим при оцінці машин та обладнання спеціального призначення, унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальним замовленням, які не мають аналогів на ринку. Використання цього підходу також виправдано у випадку обчислення податків на майно, страхуванні транспортних та інших технічних засобів, судового розподілу майна.

Витратний підхід до оцінки машин та обладнання практично реалізується в наступних методах:



  1. розрахунок за ціною однорідних об’єктів;

  2. аналіз та індексація витрат;

  3. по-елементний розрахунок витрат;

  4. визначення собівартості за укрупненими нормативами.

Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкту базується на припущені, що собівартість виготовлення однорідного об’єкту, схожого за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показниками на об’єкт оцінки, дорівнює його собівартості, так як формується під впливом загальних для таких об’єктів виробничих факторів. У процесі розрахунку вартості, виходячи з ціни однорідного аналогу, визначається повна собівартість об’єкту оцінки, яка формує основу для визначення відповідного показника даного засобу праці. У разі необхідності використовуються коригуючі коефіцієнти, що пов’язані з відмінностями у масі (об’ємі) конструкцій порівнюваних об’єктів і рівнях серійності їх виробництва.

Відновну вартість об’єкту оцінки визначають шляхом сумування його повної собівартості та величини середньо ринкового прибутку, що припадає на однорідні об’єкти. Остання розраховується за такими усередненими значеннями рівня рентабельності:



  • для техніки, що користується підвищеним попитом — 25–35%;

  • для техніки, що користується середнім попитом — 10–15%;

  • для техніки, що користується незначним попитом — 5–10%.

При низькому рівні ліквідності, коли об’єкт оцінки не має ринкового попиту, його відновну вартість прирівнюють до собівартості.

Метод аналізу й індексації витрат є досить широко розповсюдженим прийомом приведення старої ціни (вартості) об’єкту до її сучасного рівня за допомогою коригуючих індексів. Для більшої точності розрахунків проводять не пряме індексування ціни об’єкту в цілому (як це відбувається при масовій переоцінці основних фондів, у т.ч. машин та обладнання), а індексують основні групи витрат, які формують його собівартість. У складі останніх виділяють матеріальні та енерговитрати, витрати на оплату працю та амортизацію. Для визначення структури витрат (частки окремих елементів у собівартості) використовують інформацію статистичних щорічників чи консультації з підприємствами-виробниками техніками.

У залежності від виду конструктивних матеріалів використовують цінові індекси чорних чи кольорових металів, пластмас. Витрати на енергоносії переоцінюють по ціновому індексу на продукцію електроенергетики. Коригуючий коефіцієнт витрат на оплату праці формують як відношення середньомісячної заробітної плати по промисловості на момент оцінки до відповідного базового показника. Для індексації амортизації використовують комбінований коефіцієнт, який на 40% складається з цінового попиту на будівельні матеріали та на 60% з цінового попиту на продукцію машинобудування.

Проіндексовані групи витрат сумують, визначаючи повну собівартість відтворення технічного засобу на момент оцінки, а потім, шляхом додавання прибутку формують відновну вартість об’єкту оцінки.

Метод по-елементного розрахунку витрат використовують для визначення вартості унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах, при незначних збірних роботах, можуть бути скомпоновані з самостійних, стандартизованих вузлів, пристроїв та агрегатів (що є на ринку) у готові засоби виробництва. Характерним прикладом може слугувати офісна і комп’ютерна техніка, оціночна вартість якої при по-елементному розрахунку визначається шляхом сумування витрат на придбання окремих комплектуючих, їх транспортування та збірку, враховуючи прибуток. Обсяг власних витрат виробника, пов’язаних зі збірними та монтажними роботами, приймається рівним 30 – 40% від загальної вартості основних частин об’єкту.

Метод визначення собівартості за укрупненими (збільшеними) нормативами. Технологічна схожість різних за функціональним призначенням і конструкцією машин та обладнання (ткацький верстат, фасовочний автомат, пакувальна машина тощо) відкриває можливості їх оцінки на основі загального алгоритму та єдиних укрупнених нормативів виробничих витрат.

Під укрупненими нормативами витрат розуміють відносні чи питомі показники витрати будь-яких виробничих ресурсів чи інших видів затрат на одиницю ключового фактора. Таким фактором, наприклад, при визначенні укрупненого нормативу матеріальних витрат, з урахуванням затрат на технологічну енергію та паливо, як правило, беруть масу (тоннаж) конструкції технічного засобу. Залежно від специфіки продукції та її виробництва можуть обиратись й інші фактори: об’єм конструкції, потужність, об’єм робочого простору, максимальні габарити виготовлюваних деталей і т.д.

Склад нормативів витрат обмежений та охоплює їх комплексні види, які у своїй сумі формують 70% собівартості виробу, а саме: витрати на основні матеріали, на комплектуючі вироби, на заробітну плату основних робітників і накладні витрати.

Питомі матеріальні витрати розраховують на основі калькуляцій на виготовлювані технологічно схожі компоненти обладнання шляхом розподілу основних матеріальних затрат за кожним аналізованим об’єктом на його масу, а потім визначають усереднене значення цього показника. У разі необхідності даний норматив диференціюють залежно від матеріальної структури і груп складності об’єктів.

Для визначення витрат на комплектуючі вироби використовують метод прямого рахунку, тобто шляхом перемноження їх числа у окремому об’єкті на покупну (сучасну) ціну кожного комплектуючого виробу. При великій специфікації комплектуючих використовують укрупнений норматив, у вигляді усередненого відсотку відповідних елементів у загальній сумі витрат на комплектуючі, які встановлюються на основі калькуляцій декількох технологічно однорідних об’єктів.

Заробітна плата основних робітників визначається за укрупненим нормативом, виходячи з її суми на один окремий технологічний вузол (станину, корпус, траверси тощо). Такий норматив може диференціюватися залежно від окремого параметру, наприклад, від маси конструкції. Для врахування конструктивно-технологічної складності певних вузлів і пов’язаних з цим одномоментних трудовитрат використовують бальний метод. Сутність цього методу полягає у тому, що кожному технологічному вузлу, враховуючи рівень складності та оригінальності його деталей, об’ємності конструкції та інших технічних характеристик, присвоюють число балів, при сумуванні яких отримують загальний показник складності об’єкту в балах. В якості нормативу використовують питому вартість одного балу.

Накладні витрати, до складу яких входять витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання, цехові, загальногосподарські та комерційні витрати, визначаються за допомогою укрупненого нормативу — коефіцієнта (процента) цієї категорії витрат відносно суми заробітної плати основних робітників.

Для успішного використання витратних методик визначення ринкової вартості машин та обладнання, у тому числі, за допомогою укрупнених нормативів, необхідно систематично збирати та оновлювати інформацію по підприємствах-виробниках технічних засобів і на цій основі розпрацьовувати вартісні нормативи.



ПОРІВНЯЛЬНИЙ ПІДХІД ґрунтується на визначенні ринкової вартості машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавніх продаж ідентичних чи аналогічних об’єктів. При виборі об’єктів порівняння, визначення відповідності їхніх основних характеристик об’єкту оцінки до уваги береться:

  • по-перше, функціональна схожість (ідентичність) основної функції, яку покликані виконувати порівнювані об’єкти;

  • по-друге, класифікаційна приналежність об’єкту оцінки і його аналога до одного класу (підкласу) чи виду за відповідним класифікатором об’єктів техніки;

  • по-третє, конструктивно-технологічна схожість, тобто подібність за конструкційною схемою, складу та однорідності елементів і в принципах технологічної дії.

При наявності у порівнюваних об’єктів функціональної та класифікаційної аналогії та частково конструктивно-технологічної подібності проводиться оцінка їх параметричної подібності. У випадку співпадіння двох чи трьох функціонально обумовлених параметрів, тобто характеристик призначення техніки (у металорізальних станків — розміри деталі та точність обробки; у вантажних кранів — вантажопідйомність та зона обслуговування; у електродвигунів — потужність та число оборотів статора тощо), порівнювані об’єкти (об’єкт оцінки та аналог) вважаються ідентичними. Якщо характеристики та параметри об’єктів не співпадають, але достатньо близькі по значенню, тоді об’єкти вважаються аналогічними. По рівню схожості значень параметрів визначають близьку чи далеку параметричну аналогію.

Найпоширенішими оціночними методами, заснованими на порівняльному підході, являються: метод прямого порівняння, метод статистичного моделювання ціни та метод процентного відновлення вартості. Вибір того чи іншого методу визначається характером об’єкту оцінки, умовами його використання і повнотою інформаційної бази щодо цін і параметрів аналогічних зразків машинної техніки.



Метод прямого порівняння базується на співставленні продаж об’єктів ідентичних (аналогічних) з оцінюваним, по яким недавно відбулися комерційні угоди чи відома інформація щодо ринкової ціни таких пропозицій. При ідентичності чи близькій схожості функціональних і параметричних характеристик аналізованих технічних засобів вносяться незначні поправки у вартість об’єкту оцінки, пов’язані в основному з його станом та особливостями місцезнаходження та умов ринку (умов продаж).

У випадку аналогового порівняння продаж вартість об’єкта-аналога коригується на всі відмінності від об’єкта оцінки. При цьому, для визначення відновної вартості (ВВ) машин чи одиниці обладнання використовують наступну загальну формулу [7]:



, (11.1)

де ЦАН — ціна об’єкта-аналога на момент продажу;

КМОкоефіцієнт моменту оцінки, тобто індекс зміни вартості аналогу з моменту його випуску до моменту оцінки;

КЗ.АН — коефіцієнт фізичного зносу (знецінення) аналога за період експлуатації з моменту випуску до моменту оцінки;

К1, К2, К3 … Кі — коригуючі параметричні коефіцієнти, що враховують відмінності технічних параметрів у об’єкта оцінки та аналога; даний коефіцієнт розраховується: 1) при відмінності параметрів не більше 20% за формулою:

, (11.2)

2) при відмінності параметрів більше ніж 20% за формулою:



, (11.3)

де Пі та ПАі — значення і-го параметра об’єкту оцінки та аналогу; n — показник степеня , що характеризує силу впливу і-го параметру на ціну об’єкту (коефіцієнт гальмування ціни);

ККП — коефіцієнт відмінності комерційної привабливості, який характеризує співвідношення якісних властивостей у порівнюваних об’єктів (визначається експертним шляхом за допомогою балів);

ЦДОП — ціна додаткових пристроїв на момент оцінки, наявність яких відрізняє порівнювані об’єкти;

ЦТЗ — ціна товарного (фірмового) знаку (наприклад, для комп’ютерів компаній Packard Bell вище у два рази за аналогічні комп’ютери IBM).

Поряд з уніфікованим, серійно виготовлюваним обладнанням, техніко-технологічний потенціал підприємства формується з багатьох нестандартних спеціальних технологічних і допоміжних видів обладнання, що не мають близьких аналогів. Така ситуація суттєво знижує можливості застосування методу прямого рахунку.

За відсутності близьких аналогів, але наявності сукупності конструктивно подібних об’єктів, достатньо надійні результати можна отримати за допомогою метода статистичного моделювання ціни. Особливість цього методу ґрунтується на тому, що оцінюваний вид обладнання виступає в якості представника певної сукупності однорідних об’єктів (параметричного ряду, класу машин) з відомою ціною. На основі інструментарію теорії статистики, параметричної та цінової інформації про об’єкти, що формують однорідну сукупність, розробляється математична модель залежності ціни від одного чи декількох параметрів. На базі сформованої моделі розраховують середньостатистичну ціну об’єкту оцінки, до якої вносяться поправочні коригування, пов’язані з наявністю додаткових пристроїв і/або товарного знаку.

Залежно від побудованих математичних моделей, розрахунки проводяться за питомими ціновими показниками і кореляційними моделями.



Метод розрахунку за питомими ціновими показниками базується на припущенні щодо наявності пропорційної залежності між вартістю об’єкту і його основними характеристиками. Розрахункова вартість (ціна) об’єкту (ЦР) визначається за формулою:

, (11.4)

де ЦПВ — показник питомої цінової ваги, тобто ціна нового об’єкту, яка припадає на одиницю головного параметру (продуктивність, потужність, розмір деталі, час обробки тощо);

ПГ — значення головного параметру об’єкту оцінки.

Різновидом цього методу є масо-габаритний метод, згідно якого основним параметром вважається об’єм по габаритним розмірам. Простота та наочність розрахунків сприяли широкому розповсюдженню даного методу. Відповідно до цього методу на основі ринкової інформації розраховують питому ціну однієї тони чи одного м3 габаритного об’єму для окремої номенклатурної групи машин і обладнання, а потім такі усереднені показники коригують враховуючи складності конструкції, точності обробки, рівня автоматизації та інших особливостей об’єкту оцінки.



Розрахунки на базі кореляційних моделей проводять на основі кореляційних залежностей (причинно-наслідкових зв’язків) між вартістю об’єктів і його технічними, функціональними та експлуатаційними параметрами. По статистичним даним щодо цін та параметрів декількох однотипних об’єктів проводиться кореляційний аналіз, за результатами якого розробляються чи проста (однофакторна) модель залежності вартості об’єкту від основного (провідного) параметра, чи складна (багатофакторна) модель, яка одночасно враховує вплив на вартість декількох параметрів-факторів. До складу кореляційних моделей, поряд з вище названими характеристиками, можуть включатися показники екологічності, ергономічності, естетичності тощо, визначені експертним шляхом.

Найбільш детально методика кореляційного аналізу, при проведені оціночних робіт, описана у навчальному посібнику А.П. Ковальова “Оценка стоимости активной части основных фондов”.

При практичній реалізації методу проценту відновної вартості визначається співвідношення між ціною продажу та повною відновною вартістю (відтворення чи заміщення) об’єкту на момент продажу, тобто між віком засобу праці, ціною продажу та його вартістю. Якщо середня ціна продажу об’єктів-аналогів такого ж віку як і на об’єкт оцінки коливається, наприклад, у межах 20-30% від вартості відтворення, то вартість оцінюваного засобу праці може бути розрахована шляхом визначення його поточної вартості відтворення, з урахуванням вказаних відсотків.

ДОХІДНИЙ ПІДХІД полягає у визначенні поточної вартості об’єкта майна як сукупності майбутніх доходів від його використання і реалізується в методах дисконтованих доходів, прямої капіталізації доходів та рівновеликого аналога.

Оскільки спектр і розмір майбутніх доходів від використання машин та обладнання безпосередньо визначити неможливо (дохід створюється всією виробничою чи комерційною системою, якою виступає підприємство у цілому, мікропідприємство, цех, дільниця, потокова лінія), то спочатку визначають загальний чистий дохід економічної системи, машинний комплекс якої оцінюється. При цьому враховують принцип найбільш ефективного використання машин та обладнання, у тому числі реальні можливості його технічного дооснащення.



Методи дисконтованих доходів і прямої капіталізації доходів використовуються за схожими алгоритмами, склад та етапність яких подано у табл. 11.1.

Описані методи дохідного підходу використовують у випадках, коли можливо розрахувати чистий дохід від тієї чи іншої виробничої системи і більшу частину цього доходу віднести до, так званих, бізнесо-утворюючих машин та обладнання. Як свідчить досвід, значна частина верстатного парку в цехах підприємств виробляє проміжну продукцію (деталі, вузли, напівфабрикати) чи виконує допоміжні роботи внутрішнього призначення (транспортні, складські, ремонтні), дохід від яких важко визначити.

Значні обмеження у використанні дохідних методів виникають також при відсутності надійної інформації щодо вартості земельної ділянки, будівель і споруд, а також через загальну економічну нестабільність та інфляційні процеси, що заважають прогнозуванню розмірів грошових потоків, витрат і процентної ставки доходів.

Таблиця 11.1

Склад і послідовність дій при розрахунку вартості машин та обладнання


Метод дисконтованих чистих доходів

Метод прямої капіталізації доходів

1. Виокремлюють (ідентифікують) машинний комплекс виробничої чи комерційної системи, що підлягає оцінці, та розраховують чистий дохід від функціонування цілої системи. При цьому, чистий дохід складається з чистого прибутку, амортизації та податку на прибуток.

2. Визначають поточну вартість виробничої системи за формулою:

,

де Е — чистий дохід, генерований усією системою та визначений на етапі 1; ST — залишкова вартість майна системи на кінець останнього року експлуатації машинного комплексу; F5 — функція одиничного ануїтету; F4 — функція поточної вартості грошової одиниці.



2. Визначають частину чистого доходу, який відноситься до земельної ділянки:

,

де ЕЗем — поточна вартість земельної ділянки у грошових одиницях базового року; r — реальна ставка дисконту.



3. Визначають частину чистого доходу, яка відноситься до будинків та споруд:

де SБуд.Спор. — поточна вартість будинку (споруди) у грошових одиницях базового року; КАм — коефіцієнт амортизації будинку (споруди).



3. Розраховують вартість машинного комплексу шляхом вирахування з вартості усієї системи вартість землі, будинків та споруд:



4. Методом залишку визначають частину чистого доходу, що відноситься до машинного комплексу:

,

де Е — чистий дохід від функціонування всієї виробничої чи комерційної системи.



5. Методом прямої капіталізації визначається вартість машинного комплексу:

,

де КА.Маш — коефіцієнт амортизації (повернення капіталу) для машин та обладнання, які входять до складу машинного комплексу. Цей коефіцієнт визначається за формулою фактору фонду відшкодування (третя функція у таблицях додатку)



Якщо необхідно визначити вартість окремої машини чи одиниці обладнання у складі машинного комплексу, то розрахунок проводять за допомогою пайового коефіцієнта:

,

де γод. — коефіцієнт, частки даної машини чи одиниці обладнання у балансовій вартості машинному комплексі, можна також використовувати співвідношення ремонтної складності даної машини до загальної ремонтної складності машинного комплексу.


За таких несприятливих умов важливого значення при оцінці машин та обладнання здобуває метод рівновеликого аналога. Він передбачає підбір функціонального аналога, який виконує однакові з оцінюваним об’єктом функції, хоча і може відрізнятися від нього продуктивністю, строком служби, якістю продукції та іншими показниками. У такому випадку слід також орієнтуватися на оцінку доходу від використання об’єкту оцінки, але лише на ту його частину, на яку він відрізняється від доходу об’єкту-аналога (функціонального аналога).

Вартість оцінюваного об’єкту виводиться з ціни об’єкту-аналога, за умови забезпечення їхньої рівної прибутковості (умова рівної ефективності):

, (11.5)

де ЦА — ціна об’єкту-аналога;

В та ВА— річні експлуатаційні витрати об’єкту оцінки та його аналогу (без амортизації);

V n A та V n А.А — коефіцієнти амортизації об’єкту оцінки та його аналогу, розраховані через фактор відшкодування (F3 додатку А);

Q та QA — річний обсяг продукції, яка виробляється за допомогою об’єкту оцінки та його аналогу.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення


  1. З якою метою використовують поняття «інвентарний об’єкт»?

  2. Що є об’єктом оцінки техніко-технологічного потенціалу підприємств?

  3. Чим зумовлена необхідність проведення оцінки машин та обладнання?

  4. Які особливості відрізнять об’єкти вартості машин і обладнання від інших елементів майнового потенціалу підприємсва?

  5. У чому полягають основні цілі оцінки вартості машин та обладнання?

  6. У чому полягає суть класифікації та ідентифікації машин та обладнання?

  7. За яким принципом відбувається групування об’єктів оцінки?

  8. Від чого залежить якість ідентифікації і технічної експертизи машин та обладнання та чим це пояснюється?

  9. Охарактеризуйте застосування витратного підходу до визначення вартості машин та обладнання?

  10. Охарактеризуйте особливості порівняльного та доходного підходів.


Завдання, вправи, тести

Завдання 1:

1. Інвентарними об’єктами вважаються :

а) кожна силова машина з фундаментом та всіма пристосуваннями, приладдями, приборами та обмежувальною загорожею до неї;

б) кожен станок чи апарат, включаючи всі пристосування, приладдя, прибори та обмежувальну загорожу до нього, а також фундамент на який змонтовано даний об’єкт;

в) кожен предмет, який має самостійне значення і не являється частиною будь-якого інвентарного об’єкту;

г) усі відповіді вірні.

2. Об’єктом оцінки техніко-технологічного потенціалу підприємств можуть бути:

а) кожен об’єкт транспортних засобів зі всіма його пристосуваннями та приладдями;

б) машинний чи верстатний парк підприємства в цілому та/чи його структурних підрозділів;

в) система зв’язків і відносин, що виникають (зникають) у процесі діяльності підприємства;

г) усі відповіді вірні.

3. Цілі оцінки чи причини, що зумовлюють необхідність проведення експертизи, як правило, регламентуються:

а) місцевим самоврядуванням;

б) міжнародним законодавством;

в) національним законодавством;

г) вірні відповіді б) і в).

4. До конкретних обставини й умови, які зумовлюють необхідність проведення оцінки машин та обладнання не належать:

а) визначення бази оподаткування (у складі основних виробничих фондів) для нарахування податку на майно;

б) продаж потрібних для виробництва машин та обладнання;

в) оцінка вартості машин та обладнання як проміжний етап при початковій оцінці потенціалу підприємства (бізнесу);

г) усі відповіді вірні.

5. Способи групування об’єктів оцінки включають:

а) основне обладнання;

б) допоміжне обладнання;

в) обладнання для виготовлення продукції;

г) усі відповіді вірні.

6. За способом придбання та походженню об’єкти оцінки включають:

а) обладнання, що експлуатується;

б) виготовлене власними силами;

в) основне технологічне обладнання;

г) вірна відповідь відсутня.
7. За етапом життєвого циклу об’єкти оцінки включають:

а) обладнання, що експлуатується;

б) виготовлене власними силами;

в) основне технологічне обладнання;

г) вірна відповідь відсутня.

8. За роллю у виробничому процесі об’єкти оцінки включають:

а) обладнання, що експлуатується;

б) виготовлене власними силами;

в) основне технологічне обладнання;

г) вірна відповідь відсутня.

9. Витратний підхід базується на принципі:

а) що собівартість виготовлення однорідного об’єкту, схожого за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показниками на об’єкт оцінки, дорівнює його собівартості, так як формується під впливом загальних для таких об’єктів виробничих факторів;

б) визначенні ринкової вартості машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавніх продаж ідентичних чи аналогічних об’єктів;

в) визначенні поточної вартості об’єкта майна як сукупності майбутніх доходів від його використання і реалізується в методах дисконтованих доходів, прямої капіталізації доходів та рівновеликого аналога;

г) співставленні продаж об’єктів ідентичних (аналогічних) з оцінюваним, по яким недавно відбулися комерційні угоди чи відома інформація щодо ринкової ціни таких пропозицій.

10. Масо-габаритний метод є різновидом методу:

а) проценту відповідної вартості;

б) дисконтова них доходів і прямої капіталізації доходів;

в) розрахунку на базі кореляційних моделей;

г) розрахунку за питомими ціновими показниками.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка