Управління освіти, молоді та спорту Городоцької рда, Районний методичний кабінет



Сторінка3/5
Дата конвертації11.05.2018
Розмір0.95 Mb.
1   2   3   4   5

Чого не слід робити?

Не називайте дитину «злодюжкою», «крадієм» та. не просторікуйте, що не любите крадіїв і таких «поганих дітей, які ганьблять сім'ю».

У жодному випадку не кажіть: «Я тебе не люблю». Дитина розуміє вас буквально, і це травмує її.

Не погрожуйте розправою, а тим більше фізичною. Погодьтеся, що це просто недопустимо у XXI сторіччі.



Що робити?

Спочатку слід заспокоїтися. Хоча б тому, що з цією проблемою стикається чимало інших сімей. Це лише один з тих життєвих уроків, які треба пройти разом з дитиною, щоб набути досвіду подолання складних ситуацій, піднятися на новий щабель у своєму особистісному і батьківському розвитку. Зрозумійте, що від вашої реакції на таку подію значною мірою залежить, як розвиватимуться стосунки з дитиною — на основі довіри чи на основі підозри і тотального контролю.

Скористайтеся ситуацією, щоб навчити дитину працювати над власними життєвими помилками.

Дайте зрозуміти дитині, що допоможете їй вийти із ситуації гідно і не дорікатимете їй у майбутньому.

Спробуйте з'ясувати, що саме змусило дитину скоїти негарний вчинок. Для цього проаналізуйте, якими взагалі можуть бути внутрішні мотиви, що здатні спонукати дитину взяти чужу річ. Саме від цих «внутрішніх» передумов залежить, яким чином краще спланувати розмову з дитиною, на чому слід зосереджувати увагу, як допомогти дитині озвучити свої почуття та донести до неї свої власні.

Варіант перший: «Не знав»

Присвоєння чужого може бути наслідком недостатнього усвідомлення того, що в дитячому садку є іграшки — спільні для всіх дітей, якими кожен може бавитися вільно, та іграшки, які діти приносять з дому і які не можна брати без дозволу господаря. Допоможіть дитині розібратися у поняттях «моє», «твоє», «чуже», «наше». Відповідну розмову можна будувати на прикладах з власного життя. Діти високо цінують відвертість дорослих, тому не слід боятися втратити авторитет через свої зізнання у дитячих капостях, муках сумління, каятті чи радості від перемоги над власною слабкістю. Корисним буде і читання літературних творів, перегляд мультиплікаційних і художніх дитячих фільмів, де відображено схожу моральну колізію. Радимо звернутися до творів Лесі Українки, Олени Пчілки, Наталі Забіли, Всеволода Нестайка, Григорія Бойка, Григорія Усача, Михайла Зощенка, Віктора Драгунського, Агнії Варто, Астрід Ліндгрен.



Варіант другий: «Дуже хочеться»

Інший спонукальний мотив взяти чуже — жагуче бажання мати саме таку річ. Потрапивши до поля зору дитини, омріяна іграшка, книжка чи інша річ заволодіває всіма її думками та емоціями. Як устояти перед спокусою, коли те, про що мріялось і що снилось, ось тут, поруч, достатньо лише простягнути руку і можна доторкнутися, взяти. Адже так хочеться! Дитина не може опанувати себе, іде слідом своїх бажань та піддається спокусі — бере те, що їй не належить. «Я так хотіла таку лялечку.»

Вона така красива. Я не могла випустити її з ручок, хотіла вдома ще попереодягати її, порозчісувати, вкласти спати на свою подушечку...» — так може пояснити подібний вчинок маленька дівчинка.

У такій ситуації слід емоційно бути разом з дитиною, адже ділячись своїми почуттями, вона розраховує на відгук, розуміння, підтримку і допомогу. Перебіг розмови з дитиною залежить від особливостей висловлених нею почуттів, розуміння її емоційного стану. З цієї довірливої бесіди може розпочатись дорослішання дитини у сфері саморегуляції, що є важливим свідченням особистісного розвитку. Саморегуляція, як і виховання волі, починається з уміння стримувати перший порив, контролювати свої бажання, узгоджувати «хочу» та «дозволено — не дозволено», «можна — не можна», «доречно — недоречно», «вчасно — невчасно». До речі, ігри з правилами (лото, доміно тощо) є незамінними помічниками батьків у нелегкій справі виховання довільної поведінки, вміння дотримуватися правил, керуватися ними, оволодіння навичками саморегуляції, самоконтролю. До того ж опанування іграми з правилами допоможе дитині досягти дошкільної зрілості і психологічно підготуватися до систематичного шкільного навчання.



Варіант третій: «Робін Гуд»

Негарний вчинок може бути реакцією на образливу поведінку власника речі, який хизувався нею, виказуючи свою зверхність, принижував інших дітей, вимагаючи «плату» за можливість погратися цікавою іграшкою. Дитина сприймає таку ситуацію, як несправедливу, а себе бачить жертвою несправедливості: «Чому у нього є, а в мене нема?! Я що — гірший? Ні! Я доїдаю кашу до кінця і одягаюсь на прогулянку першим, а він (власник привабливої речі) весь час дражниться. Так нечесно!» — ось приблизний хід думок маленького «винуватця» інциденту.

У такому випадку необхідно з'ясувати разом з дитиною, що таке «добре» і що таке «погано», як слід чинити, а від чого потрібно утримуватися, а відтак навчити її захищати себе та відстоювати свою гідність, протистояти маніпуляціям і провокаціям (прикро, але часто-густо провокаційній моделі поведінки діти навчаються підсвідомо, наслідуючи моделі поведінки батьків).

Варіант четвертий: «Агов, я тут!»

Можливо, на тлі матеріального статку дитина не отримує від батьків достатньої емоційної уваги, тепла і любові. Тоді вона знаходить ще не випробуваний, але, як виявляється, доволі ефективний спосіб привернути до себе їх увагу, змусити зосередитися на своїй особистості: порушує узвичаєні правила поведінки, свідомо ігнорує усталені вимоги. І досягає свого — опиняється у центрі уваги та яскравих емоційних реакцій (байдуже, що негативних!), стає об'єктом хай неприємних, але жвавих розмов. У такій ситуації дитина розуміє, що від неї хоч якось залежить те, що відбувається у сім'ї. Такий вчинок дитини — сигнал тривоги батькам, який міг би звучати так: «Може, хоч тепер тато нарешті помітить мене і відірветься від комп'ютера, а мама перестане годинами розмовляти по телефону та поспілкується зі мною. Вони все ж небайдужі до мене». Своїми діями дитина виявляє серйозну не стільки особисту, скільки сімейну проблему, що поступово «руйнує» стосунки у сім'ї, блокує вияви почуттів, віддаляє дитину від батьків. Небезпечно пропускати такі важливі сигнали від дитини, закривати на них очі, ставитися до них поверхово, обмежуючись покаранням дитини. Отримавши такий сигнал, батькам необхідно розпочати роботу над собою та шукати шляхи налагодження відкритих, довірливих стосунків у сім'ї, рівноправним членом якої є дитина.



Варіант п'ятий: особистий приклад

Подумайте, чи не провокуєте ви дитину на крадіжку власною поведінкою: легковажним ставленням до грошей (замість того, щоб покласти їх до гаманця, розпихуєте по кишенях або скрізь розкидаєте), завищенням значення матеріальних цінностей, нав'язливими розмовами про престижні речі, «шопоголізмом» та захопленістю переглядами фільмів про заможне життя тощо. Залучайте дитину до обговорення сімейного бюджету та планування витрат. Вона має знати, що гроші заробляють працею, чи фізичною,чи розумовою, і водночас вчитися адекватно визначати їх місце у системі цінностей, де пріоритетним залишається нематеріальне — дружба, любов, співчуття, взаємопідтримка.



Семінар-практикум для вихователів «Способи виходу з конфліктних ситуацій у роботі з родиною»

МЕТА:

• сприяти подоланню стереотипів мислення і звичних способів діяльності;

• розвивати здатність до емпатії, рефлексії і самоконтролю;

• стимулювати творчу активність.



ОБЛАДНАННЯ:

• роздруковані на окремих аркушах таблиці «Стратегії розв'язання конфліктів» за кількістю учасників.



ХІД СЕМІНАРУ-ПРАКТИКУМУ

Теоретичне обгрунтування конфліктів у системі «педагог - батьки»



Ведучий: Сьогодні ми поговоримо про конфлікти в системі «педагог — батьки».

Слово «конфлікт» у перекладі з латини означає «зіткнення». Визнаючи конфлікт нормою громадського життя, психологи наголошують на необхідності застосування механізмів психологічного регулювання й розв'язання конфліктних ситуацій. Оскільки під час професійного спілкування в системі «педагог — батьки» можливі такі ситуації, для вихователя є дуже важливим уміння грамотно обрати стратегію поводження в них.

Причини конфліктів різні: невідповідність цілей, недостатня інформованість сторін про подію, некомпетентність однієї зі сторін, низька культура поводження тощо.

Фахівці зазвичай виокремлюють чотири стадії перебігу конфлікту:

• виникнення конфлікту (поява протиріччя);

• усвідомлення певної ситуації як конфліктної хоча б однією зі сторін;

• конфліктне поводження;

• результат конфлікту.

Конфлікт «педагог — батьки» здебільшого розгортався за типом «керівник — підлеглий», а вихователь у цій ситуації поводився зазвичай як обвинувач. Якщо раніше таке становище влаштовувало обидві сторони, то тепер батьки, маючи певний досвід і знання з психології, прагнуть не допустити тиску на себе з боку працівників дошкільного закладу. Крім того, таке поводження вихователя може спричинити агресивну реакцію навіть у спокійних батьків. Тому, щоб уникнути поглиблення конфліктної ситуації, слід дотримуватися форми спілкування «на рівних», що передбачає партнерську взаємодію.

Інформаційне повідомлення «Стратегії розв'язання конфліктів»

Ведучий: Описуючи стратегії розв'язання конфліктів, американський психолог Кеннет Томас застосовував показники уваги до інтересів партнера і своїх власних:

• конкуренція — зосередження уваги лише на своїх інтересах і повне ігнорування інтересів партнера;

• ухиляння — брак уваги як до своїх інтересів, так і до інтересів партнера;

• компроміс — досягнення часткової вигоди кожної сторони;

• пристосування — підвищена увага до інтересів іншої людини на шкоду власним;

• співпраця — стратегія, що дає змогу врахувати інтереси обох сторін.

Ведучий роздає учасникам семінару- практикуму роздруковані таблиці, де описано стратегії розв'язання конфліктів.

Ведучий: Ви ознайомилися з основними стратегіями розв'язання конфліктів. У педагогічній практиці існує думка, що найефективнішими стратегіями виходу з конфліктної ситуації є компроміс і співпраця. Однак кожна зі стратегій може виявитися ефективною в певних умовах, оскільки у кожної є свої переваги і недоліки.

А тепер, коли вам відомі способи виходу з конфліктної ситуації, змоделюємо уявну ситуацію і спробуємо розв'язати конфлікт.



Вправа «Яблуко і черв'ячок»

Ведучий (м'яко й спокійно): Сядьте зручніше, заплющіть очі й уявіть на хвилину, начебто ви — яблуко. Спіле, соковите, гарне, ароматне, наливне яблуко, яке мальовничо висить на гілочці. Усі милуються вами, захоплюються. Раптом, де й узявся, черв'як і каже: «Зараз я тебе їстиму!». Що ви відповісте черв'якові? Розплющіть очі й запишіть свою відповідь. А тепер по черзі зачитайте її.

Учасники коментують відповіді одне одного.



Приклади відповідей учасників семінару-практикуму

Конкуренція: Зараз як упаду на тебе й розчавлю!

Ухиляння: Геть! Подивися, яка там симпатична груша!

Компроміс: Ну добре, відкуси трохи, а решту залиш моїм улюбленим господарям!

Пристосування: Така, здається, в мене доля тяжка!

Співпраця: Подивися, на землю вже впали стигліші яблука. Ти їх їж. Вони дуже смачні!

Ведучий: Для підтримки стабільного психологічного стану, а також для профілактики різних професійних психосоматичних розладів важливо вміти забувати, ніби «стирати» з пам'яті конфліктні ситуації. Зараз ми з вами спробуємо «стерти» з нашої пам'яті стресову ситуацію, яка нас турбує.

Антистресова вправа

Ведучий: Сядьте й розслабтеся. Заплющіть очі. Уявіть чистий альбомний аркуш, олівці, ластик. Подумки намалюйте на аркуші негативну ситуацію, яку вам хотілося б забути. Це може бути реальна картинка, асоціація, символ тощо. А тепер візьміть ластик і починайте ретельно стирати з аркуша паперу уявлену ситуацію. Стирайте доти, доки картинка не зникне з аркуша. Розплющіть очі.

А тепер перевірте себе. Для цього знов заплющіть очі й уявіть той самий аркуш паперу. Якщо картинка не зникла, візьміть ластик і стирайте, доки її зовсім не буде видно.

Через деякий час вправу можна повторити.

Коментар: Під час виконання антистресових вправ від-новлюється порушена взаємодія між півкулями головного мозку й активізується нейроендокринний механізм, що забезпечує адаптацію до стресової ситуації та поступовий психофізіологічний вихід з неї.

Рефлексія

Учасники обмінюються враженнями, відповідаючи на запитання ведучого:

• Що нового ви дізналися про стратегії розв'язання конфліктів?

• Чи вдалося вам «стерти» з пам'яті неприємні враження?

• Чи виправдалися ваші очікування?

Типові ситуації з практики спілкування педагогів з батьками вихованців

Ситуація 1

Вихователь розповіла мамі Миколки Р. про те, що нового хлопчик дізнався на заняттях, і запропонувала закріпити вивчений матеріал удома. Мама різко відповіла, що їй ніколи займатися з дитиною вдома і що це обов'язок вихователя — він «отримує за це зарплатню».



Коментар психолога:

Звичайно, дуже добре, коли батьки і вихователі спільно виховують і розвивають дитину. Але є сім'ї, де батьки, з різних причин, не хочуть (чи не можуть) займатися з дитиною самі. Якщо у вашій групі є дитина з такої сім'ї, необхідно за можливістю приділяти їй більше уваги.

Цей конфлікт не вдасться розв'язати шляхом конфронтації, адже змусити маму займатися з дитиною вихователь не вправі. Тож краще взагалі не конфліктувати. Це дасть змогу вихователю зберегти професіональну гідність. Дуже важливо не підтримувати нав'язаний мамою різкий тон спілкування. Краще спробувати опосередковано спонукати маму до занять з дитиною. Вихователь-методист разом з психологом можуть підготувати на стенд матеріали щодо організації занять та ігор вдома, розмістити там рекомендації щодо вивчення дітьми окремих тем, конкретні ігри, завдання.

Ситуація 2

Забираючи дитину з дитячого садка, батьки Олі 3. обурилися з приводу того, що одяг їхньої дитини забруднений. Вони звинуватили педагога у недбалому виконанні своїх обов'язків, недогляді. Вихователь пропонує батькам усю прогулянку тримати їхню доньку за руку.



Коментар психолога:

Якщо педагог запропонував батькам такий варіант розв'язання проблеми у жартівливій формі, можливо, це гарний вихід з цієї ситуації. Адже гумор — прекрасний засіб зняти психологічну напругу. Але варто одразу ж доброзичливо пояснити батькам, як важливо дитині «награтися», що обмеження рухової активності діти сприймають як покарання, а для дитячого садка підійде не такий дорогий одяг. Але замисліться над словами батьків, адже диму без вогню не буває.



Ситуація З

Ганнусю С. батьки приводять у групу після сніданку, тож дівчинка постійно пропускає ранкові індивідуальні заняття, ігри та зарядку.

Коли педагог зауважила, що потрібно дотримуватися режиму дня дитячого садка, батьки наголосили, що мають право приводити свою дитину тоді, коли їм це зручно.

Коментар психолога:

Можливо, на наступні батьківські збори вихователеві потрібно зробити яскраву презентацію ранкових занять з дітьми, використавши при цьому відеофрагменти, фотографії, провести улюблену дошкільнятами зарядку разом з батьками. Важливо наголосити на результатах ранкових індивідуальних занять з дітьми.

У спілкуванні з батьками не варто послуговуватися звинувачувальними інтонаціями, оскільки це змушує їх до психологічного захисту у вигляді «нападу». Краще застосувати метод «Я-повідомлення», висловивши свої почуття. Наприклад: «Мені прикро, що Ганнусі не було зранку, адже ми з дітьми розучували нову, таку веселу зарядку (гру)».

Ситуація 4

Варвара Р. — активна, рухлива дівчинка, але важко адаптується до умов дошкільного закладу. Вихователь порадила мамі звернутися до дитячого невропатолога. Мама дівчинки зустріла пораду «багнетами», звинуватила педагога у нетолерантному ставленні до її доньки, оскільки вона з татарської сім'ї. Також мама дівчинки пообіцяла поскаржитися завідувачу дошкільного навчального закладу.

Наступними днями Варя не відвідувала дитячий садок. Пізніше з'ясувалося, що дівчинку таки показали лікарю, який призначив їй лікування. Через місяць дівчинка знову стала відвідувати групу, проте стосунки вихователя і мами так і не налагодилися.

Коментар психолога:

Якби таку інформацію мама почула від лікаря дитячого садка або психолога, її реакція була б іншою. Звичайно ж, конфлікту можна було б уникнути. Не потрібно викликати вогонь на себе, звертайтеся за допомогою до фахівців. Пам'ятайте про межі своєї компетенції!



Ситуація 5

Вихователі тривалий час були свідками конфлікту між бабусею і мамою щодо виховання Марічки К. — однієї з вихованок дошкільного закладу.

Якщо дівчинка жила у бабусі, її приводили в дитячий садок вчасно, і весь день Марічки проходив у межах встановленого у дошкільному закладі режиму.

Коли Марічку забирала мама, то наступного дня вона приводила дівчинку в дитячий садок десь о 10.30, коли всі заняття добігали кінця, і лишалися лише прогулянка та спілкування з дітьми. Часто мама й зовсім не приводила Марічку в садок без поважних причин.

Оскільки Марічка відвідувала старшу логопедичну групу, вихователь зауважила мамі, що такі відвідування не принесуть користі дитині. Мама поскаржилася завідувачу дошкільного навчального закладу, а дівчинку забрали з дитячого садка і записали до підготовчої групи у школі.

Коментар психолога:

По-перше, абсолютно неприпустимо сприймати батька як суперника. Повчальна позиція може образити навіть урівноважену людину. Пам'ятайте, батьки і вихователі — співпрацюють, виховуючи дитину.

По-друге, твердження про те, що відвідування дитячого садка (навіть нерегулярне) не приносить користі дитині, щонайменше, непрофесійне. У будь-якому випадку, спілкування з однолітками не лише корисне для дитини дошкільного віку, але й необхідне.

Пам'ятайте, у старшій групі дитячого садка розв'язують не лише освітні завдання!



Ситуація 6

Богдан М. постійно бере чужі речі (цукерки, іграшки) з шафок дітей. Вихователь повідомила про це батьків, але вони почали звинувачувати у цьому усіх інших дітей, виправдовуючи Богдана. Ситуації повторюються, а бесіди з батьками не дають жодних результатів. Конфлікт не розв'язано.



Коментар психолога:

Дошкільний вік — період формування моральних цінностей та засвоєння морально-етичних норм поведінки. На цьому етапі розвитку дитині важко приборкати свої імпульсивні вчинки. Дуже важливо у цій ситуації не навішувати на хлопчика «ярликів», категорично заборонено називати його злодієм. Слід тактовно поводитися з батьками дитини й безпосередньо з малюком, висловлювати занепокоєння через його поведінку завдяки «Я-повідомленню» (Я засмучена ...) і спокійно пояснюйте кожного разу, що так робити не можна, така поведінка неприпустима. Віра батьків у свою дитину тільки допоможе. Набагато гірше, якщо вони починають «вживати заходів», оскільки страх зробить дитину легкодушною, посилить її неправильну поведінку.

Практичний психолог допоможе з'ясувати причини такої поведінки дошкільника.

Ситуація 7

Вихователь, залучаючи Юрка Р. до спільних ігор з іншими дітьми, помітив, що він увесь час хоче бути першим. Він робить усім дітям безліч заува¬жень, говорить, що вони грають не за правилами. Тож діти відмовляються з ним грати. Педагог також помітив, що вихованець здебільшого не правий.

Тож коли Юрко вдома поскаржився батькам, що з ним не хочуть грати діти у групі, батьки поцікавилися у вихователя, з чим це пов'язано. Вихователь проаналізував претензії Юрка стосовно інших дітей. Хлопчик з висновками вихователя погодився.

Щоб розв'язати цю проблему, педагог став брати участь в усіх іграх дітей, стежив за виконанням правил, заохочуючи дітей добрими словами, похвалою.



Коментар психолога:

Демонстративні діти часто мають певні труднощі у спілкуванні. У них недостатньо розвинена довільність поведінки. Вихователь поводилась цілком грамотно. Додаткову допомогу у розв'язанні цієї проблеми може надати практичний психолог дитячого садка, організувавши спеціальні комунікативні ігри.



Ситуація 8

Максима П. батьки записали на підготовчі заняття у школу, тож хлопчик нерегулярно відвідує дитячий садок. Вихователь спробував переконати батьків у важливості відвідування дошкільного навчального закладу, але мама хлопчика впевнена, що заняття у школі важливіші.



Коментар психолога:

На початку навчального року на батьківських зборах у старшій групі вихователі і практичний психолог зазвичай розказують і про переваги, і про недоліки шкільних підготовчих курсів, але рішення приймають батьки дитини. І це рішення потрібно поважати.



Ситуація 9

Тато постійно дає Мирославу В. із собою солодощі, жувальну гумку. Вихователь зауважила, що не варто цього робити. Тато досить грубо відповів, що це його особиста справа.



Коментар психолога:

У цій ситуації ефективні роз'яснювальні оголошення у роздягальні групи. Якщо і це не допоможе, необхідно звернутися до медичного працівника дитячого садка. Нехай фахівець ще раз нагадає батькам про вимоги і санітарно-гігієнічні правилах дошкільного закладу.

Цікаво, що подібні конфліктні ситуації найчастіше розв'язують саме діти: вони кажуть батькам, що приносити до дитячого садка солодощі «не за правилами».

Практикум для батьків «Батьки – гарячі, холодні, ніякі…»

Усі дорослі — батьки та вихователі — у процесі виховання часто орієнтуються на загальні психологічні особливості дітей. Насамперед вони приділяють увагу якостям, що мають відповідати певним соціальним вимогам, не зосереджуючись на тих, які є проявами унікальності внутрішнього світу дитини, її самобутності. Зазвичай у центрі уваги опиняються стандартні набори рис особистості:

• здібний — нездібний;

• уважний — неуважний;

• комунікабельний — некомунікабельний;

• емоційний — неемоційний.

Такі риси визначаються здебільшого ситуативно і, переважно, не відображають цілісності особистості дитини, яка є незаперечною. Навіть якщо батьки правильно сприймають ті чи ті особливості дитини, то часто не знають, як саме «підійти» до неї, щоб задіяти її внутрішній потенціал розвитку, саморуху. А місія педагогів та батьків полягає саме у тому, аби виховуючи та навчаючи дітей, ставити і спільно з дитиною досягати нових, вищих цілей. Інакше завжди є ризик того, що дитина може опинитися у ситуації постійних непорозумінь, дискомфорту і незлагоди. Саме тому локальні, прагматичні цілі виховання та навчання дітей мають бути підпорядковані виконанню своєрідного надзавдання — плекати у дітях прагнення стати вищим за себе вчорашнього, підтримувати у них радість від усвідомлення свого поступу.

Як же забезпечити саме такий підхід до виховання і навчання?



«Я хороший, мене люблять»

Загальна позитивна оцінка з боку дорослих є дуже важливою для дошкільників. Дитина прагне стати саме такою, якою її бачать близькі дорослі. Для неї так важливо, що її цінують, люблять не «за щось», а «просто так», за те, що вона є у цьому світі. Відчуття, що тебе приймають таким, який ти є, необхідне для повноцінного гармонійного розвитку дитини.

Отже, соціально-психологічне оточення дитини, ставлення до неї, очікування з боку близьких дорослих багато у чому визначають напрям, темп та специфіку її психічного розвитку. Наскільки широким є коло радості, у якому живе дитина, настільки благополучно складатиметься її доля.

Сучасні батьки зазвичай живуть у напруженому ритмі, коли кожен день розписано по хвилинах, а найменше відхилення від графіка є неприпустимим. Робота, навчання забирають багато сил, і батькам іноді бракує часу для повноцінного — зацікавленого, спокійного і неспішного — спілкування з дітьми. А саме спокою і неспішності так потребують сучасні діти. І знайти час для спілкування не так вже важко, якщо є усвідомлення важливості подій і переживань у житті дитини.

Тож, саме про такий взаємозв'язок варто подбати батькам, поки дитина росте і набуває самостійності. Адже в атмосфері злагоди діти відкривають дорослим свій внутрішній світ, діляться тривогами, розповідають про важливі таємниці, ставлять світоглядні запитання. Натомість в умовах поспіху і неспокою вони лише виконують те, чого від них очікують батьки, відповідають на звичні щоденні запитання, намагаються, хто як може, пристосуватися до шаленого темпу життя батьків.

Часом батьки простодушно вважають, що дитині достатньо знати: її люблять. Знати і відчувати — категорії різні. Дитина є чутливою саме до емоційного візерунка стосунків, а не до логічних пояснень та аргументів. їй непросто дійти висновку, що постійна відсутність тата, який затримується на роботі, або мамина зосередженість над конспектами якраз і є свідченнями батьківської любові та турботи, адже, напружено працюючи, батьки прагнуть забезпечити добробут сім'ї. Діти чекають, коли увага, енергія та емоції батьків будуть присвячені саме їм, чекають, коли їх пригорнуть ще і ще упродовж дня та скажуть лагідне слово. Зазначимо, що існує слушне твердження про те, що дитина протягом дня задля зміцнення психоемоційної сфери потребує щонайменше восьми обіймів від близьких. Бажано, щоб дитина отримувала якнайбільше таких проявів турботи з боку оточуючих.

Дітям необхідно не просто приділяти якомога більше часу, — важливішою є сама якість, хай і нетривалого, але повноцінного спілкування, яке насичене подіями та емоціями. Коли діти проводять час спільно з батьками, це гуртує сім'ю, бо з'являються спільні враження, переживання — як приємні та радісні, так і сумні. Труднощі, які треба долати разом, покликані згуртувати родину. Об'єднують дітей і батьків спільні спогади про пережите, спільні перемоги і поразки, радощі та печалі. Якщо для тата з мамою є важливим спілкування з дитиною, як кажуть самі діти, «просто так», і для цього завжди знаходиться час, вони можуть заздалегідь передбачити проблеми, що можуть виникнути, а отже, надати доньці чи сину необхідну інформацію на зрозумілому рівні і в доступній формі, попередивши небажані події, конфлікти, непорозуміння.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка