Українські жінки в астрономії



Скачати 313.29 Kb.
Дата конвертації04.01.2018
Розмір313.29 Kb.
ТипПрограма

Конференція для старшокласників

Українські жінки в астрономії”












Сценарій

На сучасному етапі розвитку освіти особливої уваги та нового змісту набуває національно-патріотичне виховання. Одним з основних завдань навчально-виховного процесу має стати здо­буття учнями знань про Україну та українців, засвоєння ними культу­ри українського народу, ознайомлення із внеском українських учених у розвиток вітчизняної та світової науки. Цьому значною мірою спри­яє реалізація українознавчого аспекту у викладанні фізики та астроно­мії. Форми, методи, різновиди українознавчої роботи, зміст і кількість заходів постійно змінюються завдяки творчому підходу вчителів, але неодмінна умова залишається сталою: форми українознавчої роботи, її методи, прийоми мають відповідати змістові основного задуму, бути доступними, привабливими, оригінальними.



Комети, комети –

Падіння і злети

Ви світу віщали

й себе вихваляли!

Ярослав Яцків

Програма

І. Вступне слово.

ІІ. 1. Мотря Василівна Братійчук — керівник найзахіднішої в Україні Станції оптичних спо­стережень за штучними супутни­ками Землі (ШСЗ).

2.Небесні механіки.

2.1.Дослідниця планет Олена Казимирчак-Полонська.

2.2.Наталія Самойлова- Яхонтова — видатний учений у галузі ефемеридної астрономії.

3.Пелагія і Григорій Шайни — одні з найкращих дослід­ників змінних зір, малих планет і комет.

3.1. Віра Федорівна Газе —співавтор «Атласа дифузних газо­вих туманностей».

4.Перше подружжя відкрива­чів малих планет і комет — Люд­мила і Микола Черних.

5.Мала планета «Каменяр».

6.Наталія Щукіна — сучасний дослідник фізики Сонячної си­стеми.

7.Раїса Теплицька — дослід­ник фізики Сонця.

8.Алла Олексіївна Корсунь — дослідник діяльності видатних астрономів світу, історик астро­номії.

ІІІ. Заключне слово.



Мета позакласного заходу: розвинути пізнавальний інтерес учнів до вивчення астрономії шляхом засвоєння ними нової інформації про наукові астро­номічні відкриття; ознайомлен­ня їх з видатними українськими астрономами-жінками, їхньою творчою діяльністю, науковими відкриттями малих планет, змін­них зір та комет; формування в учнів почуття національної сві­домості, патріотизму, гордості за співвітчизників.

Методичні поради

Науково-теоретичну учнів­ську конференцію доцільно про­водити за сценарієм, в якому передбачено виступи ведучих та доповідачів. Як правило, веду­чі — це двоє учнів; доповідачі — по двоє учнів на кожне питання програми. Доповіді мають бути цікавими, чіткими, короткими, відображати головне. Під час ви­ступу бажано не використовувати конспект чи план доповіді (які вкрай необхідні під час підготов­ки). Виступ триває 5—6 хв. Кон­ференцію варто проводити після вивчення тем: «Наша планетна система», «Зорі. Еволюція зір». Ефективність засвоєння учнями знань, безсумнівно, буде вищою, якщо вчитель не лише викладе відповідний фактичний матеріал, а й пов’яже його з конкретними історичними особами. Під час проведення конференції учні ді­знаються про цікаві факти з жит­тя і діяльності астрономів, обста­вини, за яких здійснювались їхні відкриття.

З метою емоційного насичен­ня конференції можна під час ви­ступів читати вірші в музичному супроводі та демонструвати від­повідні фрагменти відеофільмів. На сцені — портрети і фотогра­фії, що розповідають про життя і діяльність учених-астрономів, та­блиці, схеми тощо. Для підвищен­ня інтересу учнів до астрономії, унаочнення інформації варто ви­користати сучасну комп’ютерну техніку — мультимедійний про­ектор, ноутбук та ін.

На конференцію бажано за­просити астрономів-фахівців, провести екскурсію в найближчу обсерваторію. Наводимо можливий варіант повідомлень учителя, ведучих та учнів-доповідачів.



І. Вступне слово

І ведучий. Зоряне небо! Спо­конвіку воно супроводжувало земне життя наших пращурів. Ясним сонячним днем і погожої зоряної ночі, ранніми осінніми вечорами та весняними ранка­ми небесні світила були разом із людиною, з її радощами і печаля­ми, буднями й святами. Сьогод­ні вже важко точно встановити час, коли зоряне небо стало для наших предків і годинником, і компасом, і їхньою пам’яттю, за­карбувавши вірування та знання давно зниклих з лиця Землі окре­мих людей і цілих народів. Небо перетворилося й на своєрідне дзеркало, що відображало життя народу: котився небосхилом не­бесний віз, палахкотіли небесні Стожари, блукала небесна квочка з курчатами, йшла до крамниці дівка з відрами...

II ведучий. Проте небо не за­вжди було привітним: воно по­силало зливи, грози, спеку та інші напасті, а тому, безумовно, нашим пращурам хотілося при­хилити його до себе, щоб мати густо кіп на полі, багато роїв на пасіці, більше ягнят, телят, ло­шат, щоб мороз не поморозив жита, пшениці й усякої пашниці, щоб у садку родило дерево, а в дворі плодилася птиця.

Небо здавалося давнім укра­їнцям то полем, то морем, то просто кленовим листком, на ко­трому написані Сонце, Місяць і зорі. Хмари уявлялися лісами, ді­бровами, скелями, отарою овець; зорі — копами на полі або листом на воді, Сонце — соколом, блис­кавка — терном або терновим вогнем.



І ведучий. Які небесні світила повсякчас спостерігали наші пра­щури? Звісно — Сонце, Місяць і зорі. Саме цим світилам вони пе­редусім і давали власні назви.

Сонце — сила, що оживляє всю природу, — видавалося на­шим предкам мудрим, сивим дідом, статурним воїном або вродливим юнаком (парубком). Дуже часто уявляли його у вигля­ді колеса. «Колесом, колесом в гору Сонце йде» (народна пісня). Сонце було божеством (Дажбог, Я рило, Купало).

Місяць був одним із головних астрономічних символів наших пращурів. В Україні про Місяць

народ казав: «Це — предок Дідух, а зорі — то його рідня»



ІІ ведучий. Виокремили на зо­ряному небі українці й чимало сузір’їв. До наших днів дійшли лише деякі їхні назви. Найвідоміше з них, звичайно ж. Великий Віз — четверо коліс та троє коней (семизір’я Великої Ведмедиці), що з’явилася на зоряному небі наших пращурів у сиву давнину. Поява небесного Воза не була випадковою, адже віз — важли­ва деталь побуту хлібороба, не­одмінне його знаряддя праці. За допомогою небесного Воза наші предки визначали час.

Учитель. Разючий поступ у розвитку астрономічної науки відбувся у зв’язку з епохальним досягненням людства — запус­ком штучних супутників Землі (ШСЗ)! Як відомо, перший ШСЗ було запущено 4 жовтня 1957 р.

Початок 1960-х років був по­значений активними досліджен­нями небесних тіл, зокрема Мі­сяця і планет Сонячної системи за допомогою космічних апаратів (КА). У космічних дослідженнях та міжнародних програмах спо­стережень ШСЗ брала активну участь непересічна людина — астроном, професор Лабораторії космічних досліджень Ужгород­ського національного університе­ту М. В. Братійчук.



М. В. Братійчук — керівник найзахіднішої в Україні Станції оптичних спостережень за ШСЗ

1-й доповідач. Мотря Василів­на Братійчук — професор, кан­дидат фізико-математичних наук. За участь у міжнародних програ­мах спостережень за ШСЗ 1967 р. надано звання учасника Вистав­ки досягнень народного госпо­дарства (ВДНГ) СРСР (бронзо­ва медаль). Член Міжнародного астрономічного союзу (МАС) з 1985 p.; Почесний член Укра­їнської астрономічної асоціації. Внесена до списку Personalities у збірнику Optics in Ukraine (SPIE). Засновник та незмінний науко­вий керівник Лабораторії косміч­них досліджень Ужгородського національного університету.

За цими скупими анкетними рядками — життя чудової людини, вченого, організатора української астрономічної науки, педагога, який виховав багато науковців, учителів, фахівців своєї справи.

М. В. Братійчук народилася 8 вересня 1927 р. у с. Вербі Дубнівського району Рівненської області, в українській хлібороб­ській сім’ї. У 1934 р. вступила до польської школи (української не було), де навчалась протягом 5 років, а середню освіту змо­гла завершити лише після війни, 1947 p., у м. Дубно. Того самого року вступила на фізичний фа­культет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, а згодом продовжила навчання в аспірантурі, яку закінчила 1956 р. за спеціалізацією «астрофізика». На той час встигла попрацювати вчителем математики в київській середній школі № 97.

Цей піврічний період роботи в школі, за словами самої Мотрі Василівни, збудив у неї бажання стати викладачем. Із запропоно­ваних на розподілі місць роботи у вищій школі вона майже без вагань обрала Ужгородський уні­верситет, який став для неї рід­ним на все подальше життя.



2-й доповідач. Від осені 1956 р. М. В. Братійчук розпочала пра­цювати на фізико-математичному факультеті спочатку асистентом, потім старшим викладачем, до­центом. У 1959 р. захистила кан­дидатську дисертацію в Головній астрономічній обсерваторії АН СРСР (м. Пулково, Росія).

Навесні 1957 р. молодого ви­кладача направили на спеціальні курси до Туркменії, що їх орга­нізувала Астрономічна рада АН СРСР, для підготовки до спеці­альних астрономічних спостере­жень. Як виявилося згодом, то була школа для спостерігачів за рухом ШСЗ. Мета курсів — де­тальне вивчення зоряного неба, оперативне і безпомилкове ви­значення координат рухомо­го серед зір об’єкта. Того року М. Братійчук стала керівником найзахіднішої в СРСР Станції оптичних спостережень за ШСЗ,

підпорядкованої Ужгородському університету.

Відтоді вся її наукова діяль­ність була пов’язана із контролем близького космосу, вивченням закономірностей руху та пове­дінки на орбіті різноманітних ШСЗ. Саме на пій ділянці ро­боти вона виявила себе здібним керівником-організатором, ерудованим науковцем і виховате­лем наукових кадрів.

Завдяки успішній роботі станції та організаторським зді­бностям Мотря Василівна 1969 р. домоглася, щоб на базі Стан­ції оптичних спостережень була відкрита Лабораторія космічних досліджень, яка структурно, на правах відділу, увійшла до Про­блемної лабораторії фізики елек­тронних зіткнень Ужгородського університету.

1-й доповідач. У 1957 р. на теренах СРСР було відкрито де­кілька десятків станцій оптичних спостережень за ШСЗ. Та лише три з них — Ризька, Звенигород­ська та Ужгородська перетвори­лися на потужні науково-дослідні підрозділи астрономічного спря­мування з унікальною на той час тематикою, якою до них не за­ймався жоден астрономічний ко­лектив країни.

З часом Лабораторія косміч­них досліджень низько- та високоорбітальних ШСЗ запрова­дила у практику сучасні методи розв’язування актуальних при­кладних і фундаментальних задач астрономії, геофізики, геодина­міки, геодезії, фізики атмосфери тощо.

М. В. Братійчук доклала не­абияких зусиль для створення потужної астрономічної експери­ментальної бази Лабораторії кос­мічних досліджень з урахуванням навчального процесу та специфі­ки наукових завдань. Під її керів­ництвом було виконано десятки наукових тем. Завдяки успішній участі в багатьох міжнародних програмах, здійсненню унікаль­них астрономічних спостережень керований нею колектив став знаним далеко за межами Украї­ни і здобув всесвітнє визнання.

2-й доповідач. Разом з науко­вою і організаційною діяльністю Мотря Василівна не припиняла педагогічної. 1969 р. при кафедрі оптики Ужгородського універ­ситету було відкрито спеціаліза­цію «астрофізика» й аспірантуру астрономічного напряму. Астро­фізичну спеціалізацію здобуло понад 300 випускників Ужгород­ського університету, а шестеро з них під науковим керівництвом М. В. Братійчук стали кандидата­ми фізико-математичних наук.

Її любили і поважали студен­ти, вона відповідала їм тим са­мим. Талановитий і досвідчений педагог, Мотря Василівна пре­красно зналася на предметі ви­кладання, створювала навколо себе творчу атмосферу.

Як непересічна особистість Мотря Василівна підтримувала й цінувала талант. З її благосло­вення в Закарпатті працюють у загальноосвітніх школах, ліцеях, гімназіях сотні випускників фі­зичного факультету, які вже стали заслуженими вчителями України, вчителями-методистами, стар­шими вчителями. Всі вони, при нагоді, завжди заходили до неї поспілкуватися, поділитися здо­бутками, а то й за методичною порадою.

Вона наснажувала своїх учнів власного енергією та любов’ю до науки астрономії.



1-й доповідач. За успіхи на на­уковій та освітянський ниві за рекомендацією Астрономічної ради АН СРСР 1985 р. на 19-й Генеральній асамблеї МАС у Делі Мотря Братійчук була прийнята до членів цієї організації. А 26 листопада 1996 р. рішенням МАС малій планеті за № 3372 було присвоєно ім’я Братійчук.

Мотрі Василівни не стало 4 квітня 2001 р.

М. В. Братійчук є автором понад 150 наукових праць, ме­тодичних розробок, посібників. Її прізвище відоме читачам ба­гатьох державних та місцевих за­собів масової інформації, в яких вона популяризувала досягнення астрономічної науки для широ­кого загалу, прагнула донести до людей новітні знання про Все­світ. Вона чудово володіла пером, мала образне мислення, її твори завжди читалися з великим ін­тересом. Навіть тяжко хворіючи, вона не полишала роботи на про­світницький ниві.

Спілкуватися з нею було за­вжди цікаво. Вона вирізняла­ся ерудицією, добре зналася не тільки на астрономії, фізиці, а й пильно стежила за розвитком лі­тератури і мистецтва.

Вона дуже любила життя, лю­дей, Україну...

2. Небесні механіки

2.1. Дослідниця кометОлена Казимирчак-Полонська

1-й ведучий. Творча доля ві­домого вченого в галузі небесної механіки, дослідника руху комет, доктора фізико-математичних наук Олени Іванівни Казимирчак- Полонської склалася дуже нелег­ко. Звинувачення в шпигунстві й антирадянській діяльності, Бутирська тюрма, лихоліття Другої світової війни, втрата і пошуки рідних, смерть сина, черствість і безпощадність чиновників не зломили духу цієї стійкої і муж­ньої жінки — дослідниці зоряного неба. Вся її вина була в тому, що вона любила Бога, людей і свою батьківщину. І від цих святих цінностей не хотіла відмовитися ні під яким тиском. Але ця жінка ніколи не впадала у відчай.

1-й доповідач. Народилася Олена Іванівна 21 листопада (за н. с.) 1902 р. у м. Селці Володимирського повіту Волинської губернії, в сім’ї Івана і Євгенії Полонських. Вона на «відмін­но» закінчила гімназію в Луць­ку (1920 р.) і добре опанувала українську, польську, російську, німецьку та англійську мови. Життєві обставини змусили Оле­ну після гімназії працювати в канцелярії Луцького суду і допо­магати хворій матері доглядати за маєтком. У 1922 р. вона блискуче склала вступні іспити на фізико- математичний факультет Львів­ського університету, по закінчен­ні якого працювала в Львівській астрономічній обсерваторії, а з 1932 р. — в Астрономічній об­серваторії Варшавського універ­ситету.

2-й доповідач. У Варшаві на талановиту асистентку звернув увагу відомий учений, патрі­арх польської наукової школи з небесної механіки, профессор М. Камінський і запросив Олену до аспірантури. Темою її дисер­тації було вивчення руху комет у період захоплення їх великими планетами Сонячної системи. В 1934 р. вона здобула вчений сту­пінь доктора філософії.

1936 р. доля з’єднала її з Леоном Казимирчаком, ученим- іхтіологом, який також працював у Варшавському університеті. У 1937 р. у них народився син Сер­гій. Це було щасливе подружжя красивих, талановитих людей, сповнених великих творчих за­думів. Та війна зруйнувала їхні плани. У роки війни працюва­ла у Львові, а після переїзду до Варшави 1944 р. займалась при­ватним викладанням математи­ки. Вона мріяла повернутися в Україну та оселитися в теплій південній місцевості. Це було по­трібно і хворим синові та матері. Мрія здійснилася, та, як кажуть, «сталося не так, як гадалося». На війні безвісти пропав Л. Казимирчак, а на руках Олени Іванів­ни залишилися маленький син і хвора мати. Декілька разів, із ризиком для життя, вона робила спроби знайти чоловіка в конц­таборах. Скільки сил і здоров’я втратила Олена Іванівна для по­шуків своїх рідних, знає тільки Бог. Сотні кілометрів вона про­йшла босоніж скованою морозом землею, одягнена в гумовий пла­щик. Неушкодженою проходила крізь табори смерті, відшукуючи в смердючих бараках дорогих лю­дей — чоловіка і матір. Верталася звідти, звідки вивозили тільки трупи. Не раз стояла під дулами фашистських автоматів і дивила­ся смерті в очі. Але серце її ніко­ли не втрачало надії на Господа, який давав їй сили перебороти будь-які труднощі. Врешті-решт вона відшукала матір, з якою по­вернулася до сина.



1-й доповідач. У травні 1945 р. Олена Іванівна переїхала до Хер­сона й влаштувалася на роботу до Херсонського педагогічного ін­ституту. Мешкала вона із сином і матір’ю, а чоловік залишився в Польщі, не отримавши дозволу на переїзд. Щоб зводити кінці з кін­цями, працювала по 17 годин на добу, водночас працюючи над кан­дидатською дисертацією, оскільки її польський диплом доктора філо­софії в СРСР не визнавався.

Доля готувала їй нові удари. У 1948 р. за нез’ясованих обставин у херсонській лікарні помер син Сергій. Щоб відволіктися і загли­битися в наукову роботу, Олена Іванівна прийняла запрошення директора Інституту теоретичної астрономії АН СРСР М. Субботіна і переїхала в Ленінград (Росія), де 1950 р. захистила кандидатську дисертацію. Перед нею розкри­валися перспективи масштабних досліджень руху комет і любої серцю викладацької роботи в Ле­нінградському педагогічному ін­ституті ім. М. Покровського, та доля знову завдала удару.



2-й доповідач. Під час сталін­ської боротьби з «ворогами наро­ду» в 1951 р. її звільнили з роботи нібито за скороченням штату, а через рік заарештували за «шпи­гунську діяльність» і ув’язнили. Проте через брак доказів її не­вдовзі звільнили, втім про вла­штування на роботу в Ленінграді не могло і йтися. Олена Іванівна повернулася до Херсона, де ді­зналася, що під час її перебуван­ня у в’язниці померла мати.

У повоєнному Херсоні про­цвітав бандитизм. Багато разів і вдень, і вночі на молоду вчи­тельку (вона викладала в Херсон­ському суднобудівному технікумі) нападали грабіжники, забирали продуктові картки, речі, докумен­ти, вихоплювали з рук продукти. Квартиру декілька разів обкра­дали, а потім з вини сусідів вона згоріла. Після цього Олена Іванів­на впродовж 8 місяців жила про­сто неба. Описані життєві події змусили переїхати її до Одеси, де упродовж 1953—1956 рр. працю­вала в педагогічному інституті.



2-й ведучий. Переживши жит­тєві трагедії, жорстокі удари долі, Олена Іванівна не впала у відчай, вона заглибилась у духовність і науку. В Одесі на неї очікував особливо тяжкий удар — ректор педагогічного інституту під стра­хом звільнення з роботи заборо­нив відвідувати церкву. Вона не хотіла втратити роботу, й церкву залишити не могла. Вона задума­ла грандіозну наукову роботу — дослідження руху комет.

1-й доповідач. Така робота дала б змогу відповісти на запитання, чи народжуються комети в Со­нячній системі, чи вони є залиш­ками протопланетної речовини, чи міжзоряними утвореннями, захопленими Сонячною систе­мою. Ця робота вимагала велико­го обсягу обчислень і могла бути виконаною тільки в центрі до­сліджень з небесної механіки — в Інституті теоретичної астрономії в Ленінграді. Тому 1956 р. Олена Іванівна переїхала до Ленінграда. Уже в немолодому віці вона вла­штувалася на посаду молодшого наукового співробітника відділу малих планет, комет та супутни­ків, опанувала нову для неї спра­ву — програмування, підготувала для обчислень величезний масив даних про рух комет за 400-річ- ний період.

Вона розробила безперевну числову теорію руху дуже ціка­вої комети Вольфа-1 за сто років (1884—1984) її спостереження.

У 1968 р. Олена Іванівна за­хистила докторську дисертацію на тему «Теорія руху короткоперіодичних комет і проблеми еволюції їх орбіт» — роботу сві­тового значення, за яку їй того ж року було присуджено премію АН СРСР ім. Ф. Бредихіна. Вона вивчала динаміку малих пла­нет в Астрономічній раді СРСР, очолюючи групу вчених. У 1978 р. малу планету № 2006 назвали «Полонська» на честь Олени Іва­нівни.

2-й доповідач. Олена Іванів­на завжди приділяла велику ува­гу роботі з аспірантами, багато з яких згодом стали відомими вченими України, Росії, Польщі.

Олена Іванівна намагалася вихо­вувати в учнів риси виняткової відповідальності, наукової етики і високої моралі, самопожертви в ім’я добра інших.

Саме такі риси були прита­манні їй самій. Втративши сім'ю і здоров’я, незадовго до смерті, вона прийняла постриг під іменем монахині Олени, була організато­ром лікарні для одиноких, знедо­лених, бідних людей (1990 р.).

Прожиті нелегкі роки дали­ся взнаки. Олена Іванівна втра­тила зір, але не впала у відчай. Маючи добру пам’ять, вона ви­рішила викладати в Ленінград­ській академії теології, бо в серці завжди мала велику віру в Бога. Останні свої праці вона дикту­вала помічницям та публікува­ла під псевдонімом «Монахиня Олена». Померла Олена Іванівна Казимирчак-Полонська в 1992 р. Її поховали на цвинтарі видатних астрономів на території Пулковської обсерваторії (Росія, побли­зу Санкт-Петербурга).

Небесний механік — так на­зивають учених, які спостері­гають за небесними тілами і розраховують їх рух. Але для видатного астронома, докто­ра фізико-математичних наук, доктора філософії Казимирчак- Полонської це визнання під­ходить двічі: вона крім точних математичних обчислень орбіт уміла відкрити небо своїми мо­литвами.

2. Наталія Самойлова-Яхонтова — видатний учений у галузі ефемеридної астрономії

1-й ведучий. Нині, коли ми дізнаємося про видатних україн­ських астрономів у галузі небес­ної механіки, не можна обминути відомого вченого в галузі ефе­меридної астрономії — Наталію Самойлову-Яхонтову, доля якої пов’язана з Україною, а науко­ва діяльність здійснювалася за її межами.

1-й доповідач. Наталія Сер­гіївна Самойлова-Яхонтова на­родилася 14 серпня 1896 р. у м. Харкові. Навчалась на Вищих жіночих Бестужівських курсах у Петербурзі, а в 1917 р. перевелась до Харківського університету, який закінчила в 1919 р. З 1922 р. вона працювала обчислювачем в Астрономічному інституті, який 1943 р. став Інститутом теоре­тичної астрономії Російської академії наук (РАН) у м. Санкт- Петербург. У 1936—1942 рр. На­талія Сергіївна була завідувачем сектора теоретичної астрономії і небесної механіки Інституту. В роки Великої Вітчизняної війни працювала в Державному оптич­ному інституті, а з 1945 р. — керів­ник відділу малих планет і комет Інституту теоретичної астрономії (ІТА), з 1946 р. — професор. Нині (з 1998 р.) цей інститут — у скла­ді Інституту прикладної астроно­мії РАН.

2-й доповідач. Наукові до­слідження, що їх проводила H. С. Самойлова-Яхонтова, сто­суються визначення планетних і кометних орбіт, удосконалення методів диференціального ви­правлення цих орбіт, а також застосування розроблених нею методів для визначення руху ас­тероїдів. Головними напрямами її науково-дослідницької роботи були організація та. керівництво службою з обчислення ефемерид малих планет і випуск щорічних публікацій «Ефемериди малих планет», якими широко користу­ються в усіх країнах світу.

Слово «ефемериди» — грець­кого походження, означає «що­денник», тобто це заздалегідь обчислені астрономічні дані про положення на небі та умови спо­стережень світил для окремих або послідовних моментів часу.

Ефемеридна астрономія розв’язує задачі з обчислення положень небесних світил на небесній сфері та в космічному просторі на декілька років на­перед. Однією з головних задач ефемеридної астрономії є обчис­лення координат Сонця, Місяця, астероїдів та інших тіл Сонячної системи і космічних апаратів, а також з’ясування причин соняч­них та місячних затемнень, що є головним змістом астрономічних щорічників.

Основні ефемериди публі­кують в «Астрономическом ежегоднике», французькому Connaissanse des Temps, ан­глійському The Astronomical Almanach, у спеціальних ви­даннях, наприклад «Эфемериды малых планет», що їх видає Ін­ститут теоретичної астрономії РАН у Санкт-Петербурзі, який з 1948 р. є Міжнародним центром з вивчення руху астероїдів. Як ві­домо, ще Христофор Колумб під час плавання до берегів Нового Світу використовував ефемериди кутових відстаней зір від цен­тра Місяця, обчислені на 1475— 1531 pp.

У наш час обчислюють ефе­мериди для астрономічних спо­стережень і геодезичних робіт, морської та повітряної навігації, а також навігації космічних ко­раблів.

2-й ведучий. Отже, наша співвітчизниця, уродженка міс­та Харкова, Наталія Сергіївна Самойлова-Яхонтова. Служба малих планет, якою вона керу­вала упродовж багатьох років, провели величезні наукові до­слідження і посіли гідне місце в системі світових астрономічних спостережень і обчислень.

3.Пелагія і Григорій Шайни — одні з найкращих дослідників змін­них зір, малих планет і комет

1-й ведучий. На початку XX ст. усі астрономи світу мали май­же однакове обладнання, і ре­зультати досліджень визначалися мистецтвом і талантом ученого. Таким талановитим ученим був Григорій Абрамович Шайн, один із фундаторів сучасної астрофі­зики, перший директор Крим­ської астрофізичної обсерваторії (КрАО), дійсний член АН СРСР, член Королівського астрономіч­ного товариства, почесний док­тор Копенгагенського універси­тету, член Американської академії наук і мистецтв. Упродовж його багатогранної наукової діяльнос­ті поряд з ним завжди була його дружина Пелагія Федорівна, на­уковий працівник обсерваторії, незмінний помічник і порадник.

1-й доповідач. Пелагія Федо­рівна Шайн (Санникова) наро­дилася 25 вересня 1894 р. у се­лянській сім’ї в Солікамському повіті Пермської губернії, на­вчалася в Солікамській гімназії, а 1913 р. вступила на фізико- математичний факультет Вищих жіночих Бестужівських курсів. Після курсів працювала в Санкт- Петербурзі, потім учителю та в Томську. 1920 р. вийшла заміж за асистента Томського університе­ту Григорія Абрамовича Шайна, майбутнього академіка, засновни­ка і першого директора КрАО. У 1921—1925 рр. подружжя працю­вало в Пулківській обсерваторії, а 1925 р. разом із Г. Шайном Пе­лагія Федорівна була відряджена до Сімеїзького відділення (Крим) Пулковської обсерваторії, де пра­цювала до кінця життя.

Працюючи під керівництвом Г. Шайна, Пелагія Федорівна стала одним із найкращих фа­хівців у дослідженні зір і малих планет, відкривши понад 40 ма­лих планет та 165 нових змінних зір. Першу відкриту нею планету вона назвала Полонією на честь Польщі, виразивши тим самим вдячність пулковському астро­ному Л. Л. Маткевичу, поляку за походженням, який обчислив ор­біту цієї планети. То була перша мала планета, відкрита жінкою. Відзначаючи великий успіх Пе- лагії Федорівни, Г. М. Неуймін присвятив їй один із відкритих ним астероїдів, назвавши його Пелагеєю. У вересні 1949 р., ви­вчаючи знімки малих планет, П. Ф. Шайн відкрила періодичну комету.

Пелагія Федорівна пережила чоловіка на три тижні, померла 27 серпня 1956 р. Поховані вони в с. Лимени поблизу Сімеїзької обсерваторії.

2-й доповідач. Григорій Абра­мович Шайн народився 19 квітня 1892 р. в Одесі, в бідній сім’ї сто­ляра. В 1911 р. з відзнакою склав іспити екстерном на атестат зрі­лості. Захоплення астрономією виникло ще з дитячих років піс­ля того, як він прочитав книжки Н. К. Фламмаріона. Його першу

наукову працю «Визначення ра­діанта Персеїд» було опублікова­но 1910 р. У 1912 р. Шайн став студентом фізико-математичного факультету Дерптського (тепер — Тартуського) університету, який на час війни було евакуйовано в м. Перм (Росія). Після закінчен­ня університету був призначений асистентом кафедри астрономії Томського університету. Там він познайомився, а згодом і одру­жився з Пелагією Санниковою, яка стала його вірною дружиною і помічницею. У 1921 р. подруж­жя Шайнів переїхало на робо­ту до Пулковської обсерваторії. Тут Г. Шайн спочатку виконав декілька досліджень у галузі не­бесної механіки, а потім його за­хопила астрофізика — новий на той час напрям науки. Роботу в цій галузі він розпочав із вивчен­ня орбіт, мас та інших параметрів спектрально-подвійних зір.



1-й доповідач. У 1925 р. Шайни переїхали з Пулково до Сімеїза. Тут минуло все їхнє подальше життя. Саме в Сімеїзі розквітнув талант Шайна як видатного вче­ного, спостерігача, теоретика й організатора науки, одного з най­визначніших астрофізиків світу. Коло астрофізичних задач, якими цікавився Г. Шайн, було різнома­нітним. Будова й еволюція зір, кі­нематика Галактики, місце нашої Галактики серед інших галактик, сонячна корона, природа довгоперіодичних змінних зір, джерела зоряної енергії, походження зір і туманностей, магнітне поле Га­лактики — ось аж ніяк не повний перелік проблем, розв’язуванням яких він займався. Не менше значення для розвитку астроно­мії мала науково-організаційна діяльність Г. Шайна. Завдяки його зусиллям і енергії було від­новлено Сімеїзьку обсерваторію, зруйновану під час війни, а потім розпочато будівництво КрАО.

У січні 1926 р., незважаю­чи на складнощі, за допомогою встановленого 40-дюймового те­лескопа-рефлектора було одер­жано перші спектрограми зір. Упродовж наступних 15 років у обсерваторії нагромадили вели­

кий спостережений матеріал, що дало змогу визначити з високою точністю променеві швидко­сті близько 800 зір. На той час ця робота мала велике значення для вивчення руху зір і обертан­ня Галактики. Крім того, було одержано цікаві результати щодо природи подвійних зір, швидко­стей обертання зір, а також зі спектрофотометрії зір, зокрема холодних зір.

2-й доповідач. Лише у другій половині XX ст. стала зрозумілою фундаментальна роль обертання зір як кінцевого резервуара енер­гії всього різноманіття активності зір середньої і малої мас, як дже­рела магнетизму зір із конвективними оболонками. Тому від­криття цього явища Г. Шайном і О. Струве наприкінці 1920-х років є одним із найвидатніших результатів. Достатньо зазначи­ти, що на це відкриття очікували протягом трьох століть після від­криття обертання Сонця.

Під час сонячного затемнення 1936 р. в Омську Г. Шайн уперше вказав на високу температуру со­нячної корони, причиною якої є розсіяння на швидких електронах. Йому належить також відкриття аномального відношення ізото­пів Карбону С1213 в атмосферах карбонових зір. Це було одним із перших експериментальних сві­доцтв хімічної еволюції речовини у Всесвіті.

Результатом плідної наукової діяльності Г. Шайна стало обран­ня його в 1939 р. відразу дійсним членом АН СРСР.

1-й доповідач. Неможливо не сказати про громадянську по­зицію і мужність Г. А. Шайна. У 1945 р. було ухвалено урядо­ву постанову про будівництво в Криму поблизу Бахчисарая нової сучасної обсерваторії, де тепер розташоване селище Наукове — головна база КрАО, директором якої він був призначений.

Роль Г. Шайна у відбудо­ві нової обсерваторії на той час була винятковою. Уже з 1947 р. відновилися систематичні астро­номічні спостереження на різних телескопах, які один за одним

вводилися в дію. У відбудова­ній обсерваторії було спроекто­вано і виготовлено 2,6-метровий дзеркальний телескоп, котрий тепер носить ім’я його ідейно­го творця — академіка Григорія Шайна, баштового сонячного те­лескопа (БСТ), 22-метрового ра­діотелескопа (РТ-22). КрАО діяла та давала наукову продукцію ви­сокої якості. Тільки 1952 р., коли подальший розвиток обсерваторії було забезпечено, Г. Шайн уна­слідок погіршення стану здоров’я вирішив залишити директорську посаду, продовжуючи працювати завідувачем відділу туманностей і міжзоряного середовища.

2-й доповідач. Упродовж не­тривалого часу Г. Шайну у спів­праці з Вірою Газе вдалося ви­явити понад 150 нових емісійних туманностей та одержати важли­ві результати про природу цих об’єктів. Згодом даною методи­кою користувалися в багатьох об­серваторіях світу. Варто зазначи­ти, що Г. Шайн завжди морально і фізично підтримував нові ідеї та розробки молодих астрономів. «Це був титан духу і думок. Але був момент, — згадує Р. Є. Гершберг, — коли він розчарував мо­лодих астрономів. У середині 1950 х рр. набирала міць Бюроканська концепція народження зір із надщільної речовини. У той самий час інтенсивного розвитку набула протилежна концепція гравітаційної конденсації зір із дифузної речовини. У такій си­туації хотілося насамперед знати думку Г. А. Шайна. Він був вже недоступний для бесід, і ми, мо­лоді астрономи, вирішили при­скіпливо вивчити його статті та виступи останніх років. На жаль, він був твердий і, як завжди, абсолютно незалежний у сво­їх висновках: ні зорі із видимих туманностей, ні туманності із ви­димих зір, а в єдиному процесі народжуються зорі й туманності. Дивовижна інтуїція! Лише через 15—20 років, коли були відкриті молекулярні хмари і кокони зір, що народжуються, і за вирішаль­ної участі С. Б. Пікельнера була розвинута термодинаміка міжзо­ряного середовища, став зрозу­мілим цей єдиний процес, який об’єднав у межах концепції гра­вітаційної конденсації теорію на­родження зір і основних структур галактик у цілому. У наш час — це одна з основних концепцій природознавства».

1-й доповідач. Дослідження кримських астрономів того часу були помітним внеском у роз­виток астрофізики, їх визнали в астрономічних колах СРСР і за кордоном. До обсерваторії при­йшла талановита молодь з уні­верситетів, яка успішно опану­вала досвід астрономів старшого покоління. Це такі відомі тепер учені, як О. Боярчук, І. Копелов, Г. Іванов-Холодний, Е. Дубов, В.Хохлова, Н. Савич та інші. До Сімеїзької обсерваторії при­їздило багато астрономів з інших обсерваторій, щоб ознайомитися з роботами місцевих дослідників, установити з ними особисті кон­такти, обговорити одержані ре­зультати та власні плани. Але для всіх найбажанішими були зустрі­чі з академіком Шайном. Він із великим зацікавленням ставився до праці своїх колег незалежно від їхнього віку та становища в астрономічному світі. Всі праг­нули почути його думку й оцінку нових результатів, нових ідей.

Г. Шайн без перебільшення був совістю вітчизняної астро­фізики. Стиль роботи і життя співробітників, дух Сімеїзької обсерваторії повоєнного періоду, за свідченням багатьох відвідува­чів, уражав. То був золотий час в її історії. І це не диво, бо ідей­ним натхненником і керівником колективу обсерваторії була лю­дина з найвищими моральними та фаховими якостями, яка все життя віддала науці, - видатний астрофізик і організатор науки академік Григорій Шайн.



3.1. Віра Газеспівавтор «Атласа дифузних газових туман­ностей» (1952).

Особливо важливими були роботи, виконані Вірою Федорів­ною Газе у співпраці з видатним ! астрономом Григорієм Шайном під час виконання досліджень у Сімеїзькому відділенні Пулковської обсерваторії (Крим).



2-й доповідач. Віра Федорівна Газе (1899— 1954) — астроном. На­родилася в Петербурзі. В 1924 р. закінчила Петроградський універ­ситет. У 1921 — 1926 рр. працюва­ла в Астрономічному інституті в Ленінграді, в 1926—1940 рр. — у Пулковській обсерваторії (Росія), у 1940—1954 рр. — у Сімеїзько­му відділенні Пулковської обсер­ваторії, яке в 1945 р. увійшло до складу КрАО АН СРСР, одно­часно в 1941—1945 рр. працювала в Абастуманській астрофізичній обсерваторії.

Наукові праці присвячено спектроскопії зір та вивченню дифузних емісійних туманностей. Брала активну участь у вивченні світлих дифузних туманностей (Сімеїз, 1949). Відкрила велику кількість туманностей, виділила декілька нових типів дифузійних емісійних утворень.

Спільно з Г. Шайном дослі­джувала молекулярні спектри карбонових зір, виконала роботи з вивчення структури туманнос­тей, оцінки їх мас, вияснення ролі пилу і газу в туманностях, брала участь у гравіметричній експедиції Інституту практичної гравіметрії (1929) і експедиції Пулковської обсерваторії за спо­стереженням повного сонячного затемнення (1936).

4.Перше подружжя відкрива­чів малих планет і комет — Люд­мила і Микола Черних

1-й ведучий. Унікальним фе­номеном в історії спостережної астрономії є подружжя астро­номів — Миколи Степановича і Людмили Іванівни Черних. Вони здійснили дві третини від загаль­ної кількості спостережень і від­криттів малих планет у КрАО, що посідає перше місце у світі в цій галузі досліджень. Шляхи їхні перетнулися в Сибіру, хоч народилися в далеких від того краю місцях.

1-й доповідач. Людмила Іванів­на Черних народилася 13 червня 1935 р. в м. Шуя Івановської об­ласті в Росії у сім’ї військового. Доля закинула родину до Сибіру, де Людмила в 1954 р. закінчила середню школу в Братську і всту­пила до Іркутського педагогічно­го інституту. Тут під час вступних іспитів вона зустрілася з Мико­лою Черних, і відтоді вони разом навчалися, а в 1957 р. одружили­ся.

В історії досліджень малих планет зазначається, що пер­шою жінкою серед астрономів- спостерігачів і відкривачів малих планет була Пелагія Федорівна Шайн, другою — Л. Отерма з обсерваторії Турку (Фінляндія), третьою — Людмила Іванівна Черних. А от подружжя Черних стало першим у світовій історії спостереження малих планет.



2-й доповідач. Микола Чер­них народився 6 жовтня 1931 р. у м. Усмань Воронезької об­ласті (Росія), у сім’ї механіка- тракториста. З дитинства він мрі­яв займатися астрономією, і тому в 1954 р. вступив до Іркутського педагогічного інституту на спеці­альність «фізика і астрономія».

Як вважає М. Черних, його мрія здійснилася завдяки участі в його долі багатьох цікавих людей, зокрема доцента О. О. Каверіна, який читав курс астрономії в ін­ституті й університеті та заохотив його до спостережуваних і об­числювальних робіт в Астроно­мічній обсерваторії Іркутського університету. Через О. О. Каве­ріна М. Черних познайомився з начальником Іркутської лабора­торії часу та частот Всесоюзно­го науково-дослідного інституту фізико-технічних і радіотехніч­них вимірювань Л. Н. Надєєвим, з яким і почав працювати ше сту­дентом 4 курсу. Після закінчення інституту в 1958 р. Л. Н. Надєєв запросив на роботу подружжя Черних. Будучи вже досвідче­ним працівником служби часу, М. Черних зазначав, що спосте­реження на пасажному інстру­менті (астрономічному інстру­менті для визначення моментів проходження небесних світил крізь вертикаль) — це своєрідне мистецтво, а результати спосте­режень Людмили Іванівни були одними з найкращих.

Трирічна робота в Лабораторії часу та частот надала подружжю того досвіду, котрий став їм у пригоді для організації спостере­жень малих планет.

2-й ведучий.

Летить наша Земля

зі сходу і до сходу,

Летить у просторі поміж

комет,

Летить із року в рік,



Летить між зір, великих

і малих планет, в безмежнім Всесвіті летить....



1-й доповідач. У 1961 р.Микола Степанович вступив до ас­пірантури Інституту теоретичної астрономії (ІТА) в Ленінгра­ді. Його науковим керівником стала відома уже вам професор H. С. Самойлова-Яхонтова, фа­хівець з теоретичної астрономії і динаміки малих планет. У вересні 1963 р., продовжуючи роботу над дисертацією, М. Черних переїз­дить до КрАО. Людмила Іванівна починала свою роботу в КрАО з відділу фізики Сонця. Спільне обговорення проблем, пов’язаних зі спостереженням малих планет, спонукає їх до організації групи спостерігачів малих планет із за­лученням співробітників КрАО й ІТА.

2-й доповідач. Наукове й ме­тодичне керівництво групою було покладено на М. Черних, а керівництво поточною роботою цього невеликого колективу — на Л. Черних. Вона займалася на­вчанням учасників групи техні­ки спостережень та обробки ре­зультатів, удосконалила методику спостережень, розробила систему каталогізації об’єктів, карток і графіків, що уможливлювали відстеження «долі» будь-якої малої планети від моменту її виявлен­ня на знімку до надання їй но­мера та імені. Ця документація не втратила своєї актуальності й досі. На рахунку Л. Черних — 268 відкритих нею нових малих планет та багато тисяч визначень положень астероїдів. М. Чер­них відкрив 533 малі планети і комети, виконав дослідження особливостей малих планет, а та­кож астероїдів, що зближуються із Землею. Наукові досягнення подружжя було тричі відзначе­но медаллю Астрономічної ради AH СРСР (1975, 1979, 1982) «За відкриття нових астрономіч­них об’єктів», почесним знаком Болгарської АН (1984). Вони є лауреатами міжнародної премії «Слов’яни» Української академії екологічних наук (1998). Л. Чер­них — почесна громадянка міста Шуя.

1-й ведучий. Автори відкрит­тів малих планет — подружжя Черних увічнили в Космосі іме­на багатьох славетних людей та, як зазначає М. Черних, «здобули можливість висловити в назвах малих планет вдячність своїм учи­телям і наставникам, яким багато чим зобов’язані». Зокрема, серед відкритих ними є малі планети № 1976 Каверін і № 2394 Надєєв. Першу малу планету, яку вони відкрили в КрАО, названо іменем директора обсерваторії академіка А. Б. Сєверного, другу — на озна­ку вдячності завідувачеві відділу малих планет ІТА С. Г. Маковеру, який доклав багато зусиль для відродження спостережень малих планет у Криму.

На честь славетного подруж­жя відомий чеський астроном А. Мркос назвав відкриту ним малу планету № 2325 іменем Черних.

5. Мала планета «Каменяр»

2-й ведучий. А чи знаєте ви про існування малої планети під назвою «Каменяр», історію її від­криття, присвоєння власної на­зви, період її обертання, розміри, видимий блиск та інше?

1-й доповідач. У поясі асте­роїдів, що між Марсом і Юпі­тером, своєю орбітою довкола Сонця летить мала планета за № 2428. Відкрив її 11 вересня 1977р. Микола Черних. Це відкриття зафіксовано під № 5200 у Між­народному Циркулярі малих пла­нет. Станом на вересень 2006 р. каталог малих планет з точно визначеними параметрами орбіт налічує 136 563 таких об’єктів. Частина з них має власні на­зви. Як правило, це імена видат­них особистостей різних наро­дів — учених, філософів, поетів, письменників, державних діячів. Пріоритетне право присвоювати власні назви планетам належить їх відкривачам. Свої пропозиції із обгрунтуванням вони надсилають до МАС, де відповідна комісія їх розглядає і приймає рішення про присвоєння власної назви. Ми­кола Черних запропонував уві­чнити ім’я видатного сина укра­їнського народу Івана Франка в назві відкритої ним малої пла­нети № 2428. Про присвоєння цій малій планеті власного імені «Каменяр» повідомляє Циркуляр малих планет № 7471 за 1982 р. (в астрономічній літературі її назву пишуть латиною «Катепуаг».) Очевидно, таке рішення було на­віяне 125-ми роковинами від дня народження великого Каменяра, яке світ відзначав у 1981 р.

2-й доповідач. Що ж сьогодні відомо про малу планету «Ка­меняр»? Відомі точні елементи орбіти, які дають змогу обчис­лити її положення серед зір у будь-який момент часу. Серед­ня відстань планети від Сонця становить 3,17 а. о. (1 а. о. = = 149 597 870 км), ексцентриси­тет орбіти — 0,092, її нахил до площини екліптики — 9,3°. По­вний оберт довкола Сонця вона здійснює за 5,6 земних років (це тривалість року на планеті). З по­верхні малої планети «Каменяр» диск Сонця виглядає втричі мен­шим, ніж із Землі, а освітленість поверхні, перпендикулярної до сонячних променів, удень там у 10 разів менша, ніж у нас. З її поверхні Земля в найбільшій елонгації (кут Сонце — «Ка­меняр» — Земля) виглядає як яскрава зоря, з кутовими розмі­рами лише 5 кутових секунд (для порівняння: розмір диска Марса, видимого із Землі в протистоян­ні, становить 18 кутових секунд; роздільна здатність неозброєного ока — 1 кутова мінута).

Відомий також діаметр малої планети «Каменяр»; він стано­вить 28 км. Найбільших кутових розмірів вона сягає у верхньо­му протистоянні, коли відстань до неї є найменшою і дорівнює 0,02 кутової секунди. Кутові розміри зір, як правило, значно менші через їх віддаленість. Тому малі планети, рухаючись довко­ла Сонця, іноді затуляють собою світло далеких зір. Це рідкісні події, тому астрономи передбача­ють їх і реєструють всі явища, що пов’язані з ними. Це дає змогу уточнити розміри і форму малої планети, з одного боку, та модель атмосфери зорі, з іншого. Саме тому на малу планету «Каменяр» було наведено телескопи країн Європи в ніч 3 жовтня 2005 р., коли вона затуляла собою зорю із сузір’я Водолія. Подія тривала лише 2,7 с.



1-й доповідач. Відомий також видимий блиск цієї малої плане­ти, що коливається в межах від 15-ї до 17-ї зоряної величини, залежно від взаємного розташу­вання планет Земля і «Каменяр» у Сонячній системі. Сьогодні мала планета «Каменяр» роз­ташована в сузір’ї Візничого на відстані 2,93 а. о. від Землі, а її зоряна величина становить 16,7. Найближче до Землі вона була 12 грудня 2006 р. Її відстань від Землі становила 2,13 а. о., а від Сонця — 3,09 а. о. За таких умов вона мала максимальний блиск 15,5 зоряної величини. Але навіть у цьому разі вона у 15 000 разів слабша за зорю, яку ще можна бачити неозброєним оком (зорю із блиском 5 зоряних величин). Тому вивчати її можна лише за допомогою потужних чутливих телескопів. Для зоряного теле­скопа, який є в астрономічній обсерваторії Львівського універ­ситету (с. Брюховичі), гранична зоряна величина становить 14, Тому сьогодні планета недоступна для спостережень. Але за допомо­гою нового зоряного телескопа з діаметром дзеркала 80 см, який будується там і буде оснащений чутливою цифровою камерою, можна буде вивчати зміни блиску малої планети в різних фільтрах та поляризаційні властивості її поверхні.

Це дасть змогу визначити пе­ріод обертання малої планети до­вкола власної осі та його зміни в часі, характер і склад її поверхні. Таким чином, науковці й студен­ти Франкового університету, спо­стерігаючи малу планету з іменем Великого Каменяра, осягатимуть глибину його відчуття Космосу:

Мов планета блудна, я лечу

В таємничу безодню

І один чую дотик іще —

Дивну руку господню.



Іван Франко. Мойсей

6. Наталія Щукіна — сучасний дослідник фізики Сонячної системи Наталія Геннадіївна Щукіна (нар. 27.07.1948 р.) - астроном, кандидат фізико-математичних наук (1985 р.), доктор фізико- математичних наук (2000 р.). На­родилася в м. Броди Львівської обл. Закінчила Казанський уні­верситет (1971 р., Росія). Розпо­чала роботу в Головній астроно­мічній обсерваторії НАН України, у 1974—1976 рр. навчалася в аспі­рантурі, нині — завідувач відділу Сонця цієї обсерваторії.

Основні наукові праці стосу­ються фізики Сонця, ефекту Ханле для спектральних ліній, прихова­ного сонячного магнетизму, нерівноважного утворення спектраль­них ліній, діагностики атмосфери Сонця, зір, хімічної еволюції Сон­ця та зір, конвекції й поширення хвиль в атмосфері Сонця; багато­рівневих задач перенесення ви­промінювання та діагностики со­нячної і зоряної атмосфер.

Автор понад 70 публікацій, основні результати наукових до­сліджень відомі далеко за межами України і здобули всесвітнє ви­знання. Член МАС та комітету з космічних досліджень при Між­народній раді наукових товариств (КОСПАР).

Лауреат премії НАН України ім. М. П. Барабашова.



7.Раїса Теплицька — дослідник фізики Сонця

Теплицька Раїса Бенціонівна (нар. 13.11.1926 р.) - астроном, кандидат фізико-математичних наук (1962 р.), доктор фізико- математичних наук (1994 р.). Народилася в Одесі. Закінчила фізико-математичний факультет Одеського університету (1949 р.). У 1949—1957 рр. — старший на­уковий співробітник Астроно­мічної обсерваторії Львівського університету, у 1957—1963 рр. — науковий співробітник Астро­номічної обсерваторії Одеського університету, з 1963 р. — стар­ший, провідний науковий спів­робітник Сибірського інституту земного магнетизму, йоносфери і поширення радіохвиль Сибір­ського відділення АН СРСР.

Наукові праці стосуються фі­зики Сонця, фізики зоряних ат­мосфер, фізики активних зір.

Автор близько 103 наукових праць, відомих в Україні та за її межами.



8.Алла Корсунь — дослідник ді­яльності видатних астрономів сві­ту, історик астрономії

Алла Олексіївна Корсунь (нар. 16.11.1933 р.) — астроном, кандидат фізико-математичних наук з 1969 р. Народилася в м. Кам’янці-Подільському. За* кінчила Київський державний університет (1958 р.). У 1958— 1960 рр. працювала обчислюва­чем у Полтавській гравіметричній обсерваторії АН УрСР, з 1960 р. працює в Головній астрономіч­ній обсерваторії НАН України на посадах: інженер, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник.

Наукові праці стосуються до­слідження особливостей обер­тання Землі та їх геофізичної інтерпретації, а також історії астрономії. Брала участь у ви­значеннях унікальної однорідної серії координат полюса Землі за 1843—1969 рр., який широко ви­користовувався для досліджень з астрометрії. Як член Робочої гру­пи МАС з питань обробки спо­стережень за змінами широт і довгот міжнародних станцій кла­сичними оптичними методами сприяла збиранню та аналізу цих матеріалів спостереження.

Наукові роботи з історії астро­номії присвячено дослідженню діяльності видатних астрономів та історії обсерваторій в Україні та світі.

Автор та співавтор п’яти мо­нографій, серед яких такі широ­ковідомі книжки, як «Астрономи» (1972, 1986), «Астрономічний ен­циклопедичний словник» (2004), «Плеяда перших» (2004) та понад 100 наукових статей.

Лауреат Державної премії в галузі науки і техніки (1983).

III. Заключне слово

Насамкінець варто зазначити, що Всесвіт для наших пращурів був однією єдиною величезною домівкою. Людина із сивої давни­ни відчувала єдність світу і нама­галась облаштувати своє особисте життя, життя своєї родини, свого народу на засадах цієї всесвітньої єдності. Небесні світила — далекі й недосяжні — їй були так само близькі, як і все те, що оточувало її на Землі.

Астрономія відрізняється від інших натурфілософських наук насамперед своєю виключною старовинністю, що і визначає її місце в історії людської культури. Якщо фізика і математика набули свого розвитку в останні століття, то астрономія вже в давнину була наукою — системою теоретичних знань про Всесвіт.

Початки астрономії заглиб­лено в доісторичні часи. З епосів відомо, що древні знали небес­ні тіла, мали власний календар, знали 12 сузір’їв, називали їх зодіакальними. Помітний слід залишили в розвитку астроно­мічної науки великі вчені і фі­лософи давнини Платон, Аріс- тотель, Аполлоній, Гіппарх, Птолемей та інші.

Ідеї учених-астрономів про­никають в Європу в XI—XII ст. і набувають свого розвитку в XV—XVI ст. Важлива роль на­лежить працям Юрія Дрогобича- Котермака (народився в 40-х ро­

ках XV ст. у родині дрогобицького ремісника на Львівщині). В 1490 р. він написав трактат про затемнення. Астрономічні праці Юрія Дрогобича є першими на­уковими працями з астрономії на зламі переходу від астрології до наукової астрономії. Відомий польський астроном Миколай Коперник (1473—1543) був учнем Юрія Дрогобича, слухав його лекції з астрономії.

17 лютого 1600 р. на площі Квітів у Римі було спалено ви­датного італійського мислителя Джордано Бруно — філософа, який зруйнував «кришталеву сферу» зір, він обстоював думку про те, що Всесвіт безмежний у просторі й часі.

Характерним для XVII ст. є бу­дівництво обсерваторій. Найвідо- міші з них: Гринвіцька (Англія), Гарвардська (США), Пулковська (Росія) та ін. Цікавий історичний факт: засновником Пулковської обсерваторії був В. Я. Струве, з родини якого вийшло шестеро вчених Струве, і всі вони займа­лися астрономією.

Значний несок у розвиток астрономії зробили українські астрономи, в тому числі ті, з на­уковим доробком яких ми з вами сьогодні ознайомились.

Отже, астрономічні дослі­дження українських астроно­мів йшли в ногу з аналогічними дослідженнями в усьому світі. Науковий доробок українських жінок-астрономів збагатив астро­номічну науку, а нині сприяє ак­тивізації міжнародних зв’язків України з іншими державами світу.



1-й ведучий.

Прекрасний наш зелений

світ,

Ще кращим стане в плині літ.



1 міжпланетні кораблі,

Немов трамваї,

Стануть звичні.

У час дозвілля будь-куди

Лети, пливи чи пішки йди!...

Ми по галактиці мандруєм!

Чумацьким Шляхом крок

у крок


Ідуть земляни між зірок.

А в надвечір’ї при дворі

Влаштуються туристи-

В космічній млі Землі пісні

Дзвенять напрочуд чисто.
2-й ведучий.

Летить Земля Зі сходу і до сходу.

Летить із року в рік Під ногами пішохода.

В безмірнім Всесвіті — Летить.

Дзвени, моя розвихрена

плането!


Ударила в твій дзвін

нова доба...

У блиску Сонця, в спалахах ракети

Планета Марс у гості



вигляда.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка