Україна – держава європейська”



Скачати 437.86 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації23.01.2018
Розмір437.86 Kb.
  1   2

Україна – держава європейська”

Наша Батьківщина розташована в основному на південному заході Східноєвропейської рівнини, у Центральній та Південно-Східній Європі, тобто за своїм географічним розташуванням Україна – звичайно ж держава європейська. Навіть географічний центр Європи знаходиться поблизу с. Ділове Рахівського району Закарпатської області.

Україна – одна з найбільших держав Європи. Довжина кордону становить 7700 км. Наша Батьківщина межує з сімома країнами. Назвіть ці країни (Росія, Білорусія, Польща. Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова). Південну частину омивають води Чорного і Азовського морів, де проходять водні кордони з азіатськими країнами. Назвіть їх (Туреччина, Болгарія, Грузія та інші). Україна - єдина країна Європи, яка має стільки близьких сусідів.

Фактично Україна стала буферною державою між країнами Західної Європи і Російською Федерацією на сході. Сучасне геополітичне положення України в Європі визначає її винятково важливу роль у розв’язанні ключових економічних і політичних проблем усього континенту. Україна володіє найбільшою транзитною енергетичною мережею в Європі - через територію нашої держави проходять три з дев’яти транспортних кордонів. 40% її національного експорту спрямовано до європейських держав.

З уроків історії ви знаєте, який довгий і тернистий шлях пройшла Україна до своєї незалежності.






Четвертий Універсал Української Центральної Ради

22 січня 1918р.

Народе України!

Твоєю силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народна Республіка. Здійснилася мрія твоїх батьків. Борців за волю й право робочого люду!

Віднині Українська Народна республіка стає самостійною, від нікого незалежною. Вільною, суверенною Державою Українського Народу.

З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й іншими ми бажаємо жити в злагоді й приязні. Але ніяка з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республіки.

Власть в ній буде належати тільки народу України.

Всіх громадян самостійної Української Народної республіки зазиваємо стояти непохитно на сторожі добутої свободи й прав нашого народу й усіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої Української республіки.


У Києві,

9 (22) січня 1918 р. Українська Центральна Рада.

Майже століття сплинуло з моменту першого зачитання цього документу, але ці слова є актуальними і сьогодні. В день інавгурації президента України у своєму виступі Віктор Ющенко визначив перспективний шлях нашої держави: «Наш шлях у майбутнє – це шлях, яким іде Об’єднана Європа. Ми з її народами належимо до однієї цивілізації. Поділяємо одні цінності. Історія, економічні перспективи, інтереси людей дають чітку відповідь на запитання – де нам шукати свою долю. Наше місце – в Європейському союзі. Наша мета – Україна в Об’єднаній Європі». Що ж собою представляє Європейський Союз?



Європейський Союз (ЄС) – це сім’я демократичних європейських країн, що спільно працюють задля миру та процвітання. Це – не держава, що має замінити існуючі держави, але це і більше, ніж будь-яка міжнародна організація. ЄС – дійсно унікальне явище. Держави-члени ЄС утворили спільні інституції, делегували деякі зі своїх повноважень, таким чином, щоб рішення щодо окремих спільних питань можна було демократично вирішувати на європейському рівні.

Історично коріння ЄС сягає Другої світової війни.

Ідея європейської інтеграції мала на меті попередити убивчі війни та їхні руйнівні наслідки. Вперше вона була запропонована Міністром закордонних справ Франції Робером Шуманом у промові 9 травня 1950 року. Ця дата – день народження того, чим є зараз ЄС, відзначається щорічно як день Європи, який також святкується в Україні.

На сьогоднішній день в Європейський союз (European Union) входить 27 держав у Європі. Європейська Спільнота (організація-попередник Європейського Союзу) була створена на основі Римського договору, підписаного 25 березня 1957 року Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Німеччиною та Францією. У 1973 році до цих країн приєдналися Данія, Ірландія та Великобританія, у 1981 році - Греція, у 1986 році - Іспанія та Португалія, а у 1995 році - Австрія, Фінляндія та Швеція. Переговори про приєднання до ЄС успішно завершила Норвегія, проте під час загальнонаціонального референдуму 27-28 листопада 1994 року 52,5% норвежців з тих, що взяли участь у референдумі, проголосували проти членства в Європейському Союзі. У 2004 році до ЄС приєдналися Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чеська Республіка, Мальта, Кіпр. А у 2007 р. Болгарія та Румунія.

Карта Євросоюзу




Члени ЄС :

Засновники – Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція

з 1973 – Велика Британія, Данія, Ірландія

з 1981 – Греція

з 1986 – Іспанія, Португалія

з 1995 – Австрія, Фінляндія, Швеція

з 2004 – Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта , Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія.

з 2007 - Болгарія та Румунія.


– Чи запримітили ви, які європейські країни на сьогоднішній день не є членами ЄС?

(Норвегія, Швейцарія, Албанія, Ліхтенштейн, Хорватія, Сербія,...)

Тепер давайте подивимось, які інституції має ЄС
Інституції ЄС

В Європейському Союзі наразі п’ять інституцій:

1. Європейський Парламент (обирається народами держав-членів)

2. Рада Європейського Союзу (представляє уряди держав-членів)

3. Європейська Комісія (рушійна сила та виконавчий орган)

4. Суд ЄС (забезпечує законність)

5. Європейський Суд аудиторів (контролює управління фінансами)

Верховенство закону є фундаментом ЄС. Всі рішення та процедури ЄС базуються на договорах, які підписані всіма членами ЄС.

Єдність у розмаїтті: Європа – це континент різних традицій та мов, але, водночас, спільних цінностей. ЄС захищає ці цінності. Він заохочує співробітництво між народами Європи, сприяє єдності, зберігаючи розмаїття, та забезпечує соціальну спрямованість всіх своїх рішень.
Роль ЄС у зовнішніх відносинах ще більше посилилась після створення Європейського економічного і монетарного союзу та введення єдиної валюти.

Євро це єдина валюта Європейського Союзу, запроваджена в 12-х з 27 його країн-членів, які складають Єврозону ЄС. Три країни – Велика Британія, Данія та Швеція – не погодилися вводити євро в 1999 році.

В січні 1999 року євро було введено в обіг на світових фінансових ринках. Готівкові банкноти та монети з’явилися в обігу в січні 2002 року.

Європейський Центральний Банк, заснований у червні 1998 року у Франкфурті, здійснює управління та контроль за операціями в євро в усіх країнах-членах Єврозони.

У 2003 році Європейським Союзом було започатковано ініціативу "Ширша Європа", яка пізніше трансформувалась в Європейську політику сусідства, що охоплює країни Східної Європи, Північного Середземномор'я та Близького Сходу та (з 2004 року) Південного Кавказу. Україна належить до сфери застосування цієї політики. В рамках ЄПС (Європейська політика сусідства) у лютому 2005 року було підписанo План дій ЄС-Україна на 2005-2007 роки.


Основні права та свободи громадян ЄС:

Хартія основних прав вперше в історії Європейського Союзу поєднала в одному документі всі громадянські, політичні, економічні та соціальні права європейських громадян і мешканців ЄС. Вона базується, зокрема, на фундаментальних правах і свободах, проголошених в Європейській конвенції з прав людини, конституційних традиціях держав-членів, та інших міжнародних конвенцій, членами яких є держави ЄС або сам ЄС.



Головні вимоги до країн-кандидатів на вступ до ЄС:


  • Бути географічно європейською державою.

  • Прагнути до членства в ЄС.

  • Бути країною з усталеною демократією.

  • Мати ефективну ринкову економіку.

  • Бути згідним та спроможним перейняти весь нормативно-правовий доробок Співтовариства.

  • Отримати згоду Спільноти на приєднання.


Визначені також 4 взаємопов’язані етапи зближення з ЄС: 1) стабілізація, 2) базова європеїзація, 3) укладення асоціації та 4) набуття членства.

Стабілізація включає мирне співіснування з іншими країнами, дієве державне управління у боротьбі з організованою злочинністю та корупцією всередині країни, надійний контроль кордонів і запобігання нелегальних міграцій, становлення правової і заможної держави із прозорим урядуванням.

Базова європеїзація – перехід до усталеної демократії, правової держави та ринкової економіки.

Укладання асоціації – тут мова йде про різноманітні форми асоційованого партнерства, запровадження різних форм економічної інтеграції: приєднання до європейського єдиного ринку, створення митного союзу та зони вільної торгівлі з ЄС.

Набуття членства може тривати від 3 до 10 і більше років, має низку проміжних етапів (від подання офіційного прохання про вступ до офіційного членства у спільноті):


  • підготовка Єврокомісією детального звіту про стан готовності країни-кандидата;

  • ухвалення Європейською Радою рішення про початок переговорів з цією країною на основі звіту комісії;

  • ведення переговорів;

  • підписання угоди;

  • ратифікація угоди країною кандидатом та усіма країнами-членами

ВІДНОСИНИ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ:




  • Історія виникнення

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС країни, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

На сьогодні ЄС є вже найбільшим фінансовим донором України і зобов’язався значно підвищити свою фінансову допомогу Україні. Наприклад, лише за період 1998-2004 року допомога ЄС Україні за цілим рядом програм (Tacis, ECHO та інші), загалом становила близько млрд. євро.




  • Хронологія відносин




грудень 1991 р.

Були започатковані відносини між Україною та ЄС, коли Міністр закордонних справ головуючих в ЄС Нідерландів, від імені ЄС офіційно визнав незалежність України.

14 червня 1994 р.
м. Люксембург

Підписано Угоду про партнерство та співробітництво між Україною, з одного боку, і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, з іншого боку.

15 березня 2001 р.
м. Страсбург

Європейський Парламент ухвалив Резолюцію стосовно Спільної стратегії Європейського Союзу щодо України (визнається право України стати членом ЄС).

10-11 вересня 2001 р.
м. Ялта

П’ятий Самміт Україна – ЄС став важливою подією у відносинах між Україною та Європейським Союзом, надав новий імпульс розвитку співробітництва в енергетичному секторі, сфері юстиції та внутрішніх справ, європейської політики безпеки і оборони. На кожному з цих напрямків розпочалася конкретна робота.

16-18 січня 2002 р.

м. Брюссель



Перше засідання об’єднаного Підкомітету з питань енергетики, співробітництва у цивільному ядерному секторі, охорони навколишнього середовища, транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання Комітету Україна – ЄС (прийнято рішення про створення п’яти спільних робочих груп з питань: 1) відновлюваної енергетики та енергоефективності, 2) глобальних змін клімату, 3) транзиту газу, 4) космосу, 5) енергетичної стратегії).

10-11 липня 2002 р.

м. Київ


Міжнародна конференція "10-річчя Програми Тасіс з ядерної безпеки".

21 лютого 2005 р.

На засіданні Ради з питань співпраці між Україною та ЄС було офіційно схвалено План дій Україні–ЄС

23 грудня 2005 р.

Рада Європейського Союзу надала Україні статус країни із ринковою економікою.

02 лютого 2007 р.

м. Київ


Засідання Координаційної ради з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.


  • Договірно-правова база

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС), підписана 16 червня 1994 р, строк дії – до 28 лютого 2008 року. Угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. На період до укладення нового базового договору щороку автоматично продовжується чинність УПС за взаємною згодою сторін.

  • Інститути співробітництва

Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається у рамках щорічних засідань Самміту Україна-ЄС за участю Президента України та Трійки ЄС у складі глави уряду або держави країни-головуючої в ЄС, Президента Європейської Комісії та Високого Представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики та інших представників. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях.



  • Перелік сфер відносин між Україною та ЄС:

  • макрофінансова допомога ЄС Україні;

  • співпраця між Україною та Європейським інвестиційним банком;

  • дослідження економічних передумов укладання Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС;

  • розвиток співробітництва в енергетичній сфері, сфері торговельно-економічних відносин (зокрема, торгівля вугіллям, деякими сталеливарними виробами, зерновими культурами, торгівля текстильною продукцією, с/г продукцією тощо);

  • нафтогазотранспортна система;

  • питання митного і транскордонного співробітництва;

  • транспортні мережі;

  • наука та технології, дослідження та розробки, освіта, культура, громадське здоров’я, інформаційне суспільство, питання соціальної політики;

  • у сфері космічних досліджень та використання космосу в мирних цілях;

  • у сфері захисту прав інтелектуальної власності;

  • про використання ЄС українського авіаційно-транспортного потенціалу;

  • співробітництва з цивільних супутникових навігаційних систем (Galileo) і в галузі авіації;

  • з питань змін клімату, екології, санітарні та фітосанітарні питання;

  • ядерна безпека;

  • у галузі юстиції та внутрішніх справ;

  • з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

  • в питаннях європейської політики безпеки і оборони;

  • зовнішньої і безпекової політики (наприклад, листопад 1995 р. - питання безпеки та ситуація в колишній Югославії; вересень 1996 р . - стосунки з Росією та СНД; врегулюванням придністровського конфлікту в Республіці Молдова (січень 2004р. та вересень 2005р., листопад 2006р.)., ситуації у Білорусії);

  • з питань роззброєння, контролю над озброєнням та нерозповсюдження зброї масового знищення;

  • спільна робота у питаннях боротьби з міжнародним тероризмом;

  • з питань імміграції, кордонів та притулку;

  • питання, пов’язані з нелегальною міграцією, запобігання та боротьби з торгівлею людьми, „відмиванням” грошей та наркобізнесом, проти корупції;

  • питання покращання якості життя інвалідів;...



План дій ЄС–Україна, що поширюється на ключові сфери, у яких здійснюються відповідні конкретні заходи. Такими сферами є політичний діалог і реформа; торгівля та заходи, спрямовані на підготовку партнерів до поступової участі у внутрішньому ринку ЄС; правосуддя та внутрішні справи; енергетика, транспорт, інформаційне суспільство, охорона довкілля та дослідницько-інноваційна діяльність; а також соціальна політика та культурно-освітні контакти між людьми.
Багато країн, які є членами ЄС, підтримують євроінтеграційні наміри України.
На мою думку, хороші поради висловив у своєму інтерв’ю екс-посол США в Україні, віце-президент із зовнішньої політики Інституту Брукінза Карлос ПАСКУАЛЬ:

Україна є європейською державою, частиною Європи і заслуговує на місце в Європі.

Наша зацікавленість в інтеграції України до Євросоюзу полягає в тому, що ми відчуваємо появу історичної можливості Європі стати об’єднаною в такий спосіб, який інтегрує всі країни на континенті.

Допоки Україна не матиме чіткого бачення, чого вона хоче для свого майбутнього, буде дуже складно для Європи і США грати ефективну роль у просуванні українських інтересів у європейському контексті.

Але багато політиків наголошують на тому, що на сьогоднішній день політична система України повністю зосереджена на внутрішній боротьбі за владу.

Політичні проблеми в Україні вирішувати українцям. Після помаранчевої революції до влади приходили різні уряди, різні прем’єр-міністри,... За цей період відбулося багато змін, багато виборів, але, водночас, не було конструктивного порядку денного, який би просував країну вперед. І я почув від багатьох українців, у тому числі від політиків, що настав час насправді принести справжні вигоди для українців. І це потребує послідовності, стабільності, а від уряду — бажання створити конкретний порядок власних дій. Важливо, щоб цей порядок був позбавлений політичного змагання і спрямований на знаходження необхідного компромісу. І, насамкінець, це має призвести до вироблення політики, яка відповідатиме інтересам українського народу, а не політичним інтересам політиків.


Саме зараз у намаганні України просувати інтереси і в ЄС, і в НАТО найважливіше консолідуватися політично всередині країни. Єдина Україна з чіткою стратегією, з сильною економічною програмою є найкращим інструментом, який просуватиме інтереси країни чи то в ЄС, чи в НАТО. На сьогодні в Україні цього немає. Тому немає сенсу для України твердити про ЄС і НАТО. Найперше, що має зробити Україна — зосередитися на Україні. А коли це буде фактично зроблено, то Україна матиме значно сильнішу позицію і щодо ЄС, і щодо НАТО. В України буде кращий вибір, як діяти в майбутньому.
Потрібно пам’ятати, що європейське будівництво було і залишається проектом вільного об’єднання європейських демократій, який засновується на спільних ідеалах, соціально-економічній солідарності та прагненні скасувати існуючі розмежування та кордони. „Розшукувати Європу – це її творити!” (Ружмон, 1961 р.)
Перелік запитань:

до користувачів



  • Чи сподобалась вам сьогодні тематична година?

  • Що найбільше запам’яталось?

  • Чи хочете, щоб Україна вступила до ЄС?

  • Які переваги отримає наша країна, якщо стане членом ЄС, або хоча б буде намагатися увійти до ЄС?

  • Що для цього потрібно зробити нам усім?





УКРАЇНА У ПРОЦЕСАХ

ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
Європейська інтеграція є незмінним стратегічним пріоритетом

державної політики незалежної України та продиктована фактом на-

лежності України до європейської цивілізації. По суті, вона є проце-

сом реалізації унікальних можливостей Української Держави та її

громадян, що здійснюються завдяки розкриттю й утвердженню нашої

європейськості. Процес об’єднання європейських країн і зростання Єв-

ропейського Союзу як одного з найбільш потужних світових центрів

доводять успішність цього інтеграційного проекту. Тому європейська

модель суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку є

найбільш сприятливою для реалізації українського потенціалу та за-

безпечення поступального розвитку нашої держави.

Пріоритет європейського вибору України об’єктивно зумовлений

особливостями сучасного цивілізаційного процесу, що визначається

глобалізацією, прогресуючим зростанням значущості гуманітарної

сфери, високих інформаційних технологій, постіндустріальних прин-

ципів суспільного розвитку, підвищенням ролі інтелектуального капі-

талу та менеджменту, соціальних і гуманітарних чинників економіч-

ного прогресу, утвердженням пріоритетності базових засад стійкого

розвитку, який сприяє не тільки економічному зростанню, а й справед-

ливому розподілу його результатів, розширенню можливостей людей,

їхньому збагаченню.

Євроінтеграційний процес передбачає здійснення глибоких пере-

творень в Українській Державі, утвердження в ній демократії та вер-

ховенства права, модернізацію політичної системи задля захисту прав

людини, формування цілісної демократичної ідентичності українсько-

го суспільства, поширення сучасних технологій політичного й еконо-

мічного менеджменту, закріплення України як кДля України рух у напрямі європейської інтеграції – це питання

ефективності її включення в існуючу систему розподілу функцій і ро-

лей у сучасній світовій економічній і політичній системі. Активізація

євроінтеграційних процесів означає також її більш інтенсивне вклю-

чення в міжнародну співпрацю щодо врегулювання конфліктів і про-

тидії новітнім загрозам міжнародній безпеці.

Перспектива розвитку євроінтеграційних процесів в Україні без-

посередньо пов’язана з визначенням місця й ролі України у світі. Тут

можливі два варіанти: або активна і послідовна праця задля реалізації

курсу на євроінтеграцію з перспективою вступу до ЄС і належністю до

демократичного світу, або перетворення на буферну зону з усіма на-

слідками маргінального стану країни.

Розпад СРСР і проголошення незалежності України, докорінні змі-

ни в геополітичному просторі Східної Європи поставили перед новим

українським керівництвом нагальне завдання – розробити власну гео-

політичну стратегію. Особливості геополітичного положення Украї-

ни зумовлювали необхідність підтримувати збалансовані відносини

по всьому зовнішньополітичному периметру. Водночас особливість

україн ської геополітичної стратегії полягала в тому, що тут необхідно

було забезпечити домінування, пріоритет саме європейського геополі-

тичного вектору.

Для нашої держави він був не просто одним із напрямків зовнішньо-

політичної діяльності, а ставав найважливішим засобом та орієнтиром

для внутрішньої докорінної соціальної трансформації всього україн-

Розділ IV. Україна у процесах європейської інтеграції

ського суспільства. Україна, як і більшість інших постсоціалістичних

країн Європи, обрала для себе шлях затвердження загальнолюдських

цінностей демократизму, ринкових відносин, світових культурних

надбань. Отже, європейський вектор української геополітики цілком

природно почав відігравати винятково важливу, без перебільшення,

визначальну роль у розвитку українського суспільства.

Україна має бути задоволена геополітичними параметрами неза-

лежності, успадкованими кордонами та ресурсами. Вона не має підстав

висувати вимоги щодо територій і кордонів, а також ініціювати міжна-

родні суперечки, які б не сприймалися міжнародною спільнотою.

Україна, безумовно, налаштована підтримувати міжнародно-пра-

вові норми та правила гри, які складаються у європейському просто-

рі. Зважаючи на геополітичне становище України, її економічний,

науково-технологічний, людський, культурний потенціал, у перспек-

тиві вона може посісти поважний статус з-поміж європейських країн

(це є завдання, яким обумовлюються її перспективи на майбутнє).

Принципово важливим є той факт, що з-поміж впливових політич-

них сил в Україні немає жодної, яка б висувала амбіційні, небезпечні

для регіональної стабільності зовнішньополітичні плани. Україну не

сприймають як джерело класичних загроз, проте європейську спільно-

ту непокоїть розвиток соціально-економічної та екологічної ситуацій,

тобто проблеми, які є наслідком слабкості держави.

Очевидно, Україна поки не є суб’єктом, що формує геополітичний

простір довкола себе, а залишається здебільшого об’єктом політики ін-

ших держав та елементом масштабних процесів, що розгортаються на

Європейському субконтиненті.

Включення України у світову економічну й політичну системи, а

отже, і включення у глобалізаційні процеси, можливе у трьох основних

варіантах:

• самостійне (в економічному вимірі – протекціонізм);

• за допомогою євразійської геополітичної моделі (повернення до

старого – політичний та економічний контроль зовнішнього центру);

• завдяки європейській інтеграції (розвиток демократії та модерні-

зація економіки).

На стратегічний вектор розвитку Української Держави впливають

вагомі внутрішні чинники у вигляді позицій провідних політичних сил,

а також зовнішні стимули й тиск із боку світових держав. В умовах гло-

балізації Україна, якщо вона спроможеться виступити як суб’єкт, має

шанс використати її переваги для власного розвитку, тоді як залишаю-

чись об’єктом дії зовнішніх сил, отримає лише її негативні наслідки.

Самостійність виглядає досить привабливою, оскільки начебто

найбільше відповідає статусу незалежної держави та зміцнює її суве-

Європейський проект та Україна

. На цьому наполягають, з одного боку, певні націоналістичні

сили, а з іншого, якщо йдеться про безпеку держави, – прихильники

нейтралітету. Однак вадою надмірної самостійності є певна самоізо-

ляція та національний егоїзм, що фактично відокремлює країну від

світових процесів розвитку і перетворює її на маргіналізовану та пе-

риферійну державу. Це шлях Ірану, але без його потужних енергетич-

них ресурсів і релігійної основи внутрішньої консолідації. Євразійську

геополітичну модель розвитку Україна відкинула вже самим фактом

проголошення незалежності, отже, повернення до неї означає не що

інше, як реінтеграція у складі імперії, фактично встановлення неоко-

лоніального статусу. Великих переваг у протидії глобалізаційним ви-

кликам і загрозам реалізація такого проекту не надаватиме, оскільки

геополітичний центр реінтеграційного угруповання не має відповідних

переваг глобалізації – технологічних, економічних, інтелектуальних,

а отже, перебуватиме на задньому плані світового поступу. Скоріше,

цей варіант створить для України ще більше проблем без можливос-

ті серйо зної їм протидії в умовах відсутності суверенітету і права са-

мостійного прийняття рішень. Привабливість такого проекту в тому,

що його реалізація зберігає владні позиції значної частини існуючої

політико-економічної еліти.

Європейська інтеграція не викликає особливих заперечень з боку

основної частини української політичної та економічної еліти. Пи-

тання лише у стратегії і тактиці цього шляху. Існують погляди щодо

проведення інтеграційних процесів синхронно з Росією. А так звані

єврооптимісти переймаються здебільшого питаннями прискореного

входження до інституцій ЄС, тобто, скоріше, питаннями оформлення

членства та дипломатичним визнанням за Україною європейської пер-

спективи, аніж реальною і кропіткою роботою над підтягуванням краї-

ни до європейських стандартів життя. Реальне просування України

шляхом інтеграції в Європу потребує глибоких політичних та еконо-

мічних трансформацій, тобто перетворення її на європейську державу

з відповідними стандартами внутрішньої та зовнішньої стабільності й

безпеки.

Намагаючись дистанціюватися від реінтеграційних процесів у про-

сторі СНД і значно поступаючись західним сусідам за темпами сус-

пільних перетворень, Україна як учасник міждержавних відносин є в

обох регіонах периферійною. Це дуже суперечлива ситуація, що міс-

тить у собі загрозу зростання фактичної ізольованості. Об’єктивно

Україна, як і будь-яка інша держава, зацікавлена у ствердженні власної

ідентичності й підтриманні усталених конструктивних міждержавних

відносин. Натомість наявні тенденції загрожують погіршенням міжна-

родного становища держави.



Україна у процесах європейської інтеграції
Геополітична невизначеність України є не тільки українською

проб лемою, вона є перешкодою в розбудові нової Європи, закріплен-

ні та посиленні позитивних цивілізаційних і геополітичних зрушень

останнього періоду. Саме тому наша держава привертає стільки уваги

й відіграє роль важливого, хоча й пасивного актора міжнародних від-

носин. Інтерес до України за логікою тенденцій геополітичних змін,

безумовно, буде зберігатися, а вірогідно, й зростатиме.

Якщо об’єктивно, то незалежна Україна потрібна новій Європі, но-

вій системі континентальних міждержавних відносин, що формується

сьогодні. Але потенційних партнерів України, європейську спільноту

непокоїть і вірогідність повернення до влади в Україні недемократич-

них сил, і ризик зростання впливів деструктивного націоналізму, що

несумісне із засадами європейської цивілізації.

Доки зазначені загрози не буде усунено внаслідок зміцнення грома-

дянського суспільства та здійснення глибоких соціально-економічних

перетворень, доти внутрішні характеристики України не дозволять їй

інтегруватися в Європу. Однак своєрідна стабільність і поміркованість,

яку в Україні трактують як ознаку толерантності й цивілізованості

українського суспільства, насправді є наслідком його неструктурова-

ності та негнучкості.

У цьому контексті для розвитку незалежної України одним з на-

гальних питань є практичне забезпечення принципу цілеспрямова-

ності її зовнішньої політики у сфері інтеграції в міжнародні економіч-

ні й безпекові структури. Його впровадження гальмується не тільки

різноспрямованими, іноді діаметрально протилежними орієнтаціями

україн ських політичних еліт і громадян, а й різнорівневими процесами,

що мають реально забезпечити стратегію інтеграції.

У відносинах із ЄС чи не найбільш чутливою позицією на сьогодні є

питання про європейське майбутнє України. З одного боку, ЄС визнає,

що Україна має європейські прагнення (або європейські аспірації), але

всупереч рекомендаціям резолюції Європейського Парламенту від-

мовляється визнати за Україною право на європейську перспективу.

Різниця між цими двома поняттями досить значна: прагнення – це, так

би мовити, особиста справа України, Європейський Союз їх, звичайно,

схвалює, але позитивна оцінка не передбачає жодних кроків назустріч.

Натомість «європейська перспектива» – поняття набагато конкрет-

ніше, практично воно означає визнання за країною права на майбутнє

членство в ЄС. Україна – європейська країна, яка останнім часом до-

вела, що послідовно рухається в напрямку демократичного розвитку,

вона має усі підстави отримати чітку й недвозначну перспективу май-

бутнього членства в ЄС за умови виконання необхідних критеріїв і за

згоди країн-членів ЄС.

Європейський проект та Україна

Безпомилковість пріоритетності європейського вибору України

знайшла своє підтвердження у глобальній тенденції переходу до бага-

тостороннього світового співтовариства, де основою взаємодії держав

і їх економік є регіональна інтеграція. У зв’язку із цим від самого по-

чатку здійснення незалежної зовнішньої політики чітка та пріоритетна

орієнтація України на інтеграцію в Європейський Союз розглядалася

як основа стратегії економічного й соціального розвитку нашої держа-

ви на подальші 10 років і більш віддалену перспективу.

Для визначення параметрів української зовнішньої політики, її

загальної довгострокової спрямованості первинним комплексним по-

казником є цивілізаційна належність країни. Європейський досвід і

стандарти взаємин між незалежними державами свідчать, що самоіден-

тифікація є неодмінною передумовою органічної інтеграції нової краї-

ни в міжнародну спільноту. Саме ця приналежність, фундаментальні

характеристики Української Держави та українського суспільства не

можуть вважатися автоматично з’ясованими й породжують чимало за-

питань і сумнівів у потенційних партнерів.

Порівняльний аналіз практики незалежного існування посткому-

ністичних держав засвідчує, що має місце не просто відставання Украї-

ни від її західних сусідів, а якісна відмінність внутрішніх трансфор-

мацій. Україну характеризує брак суспільного вибору й відповідних

виразних тенденцій внутрішньої еволюції. Натомість цивілізаційна

приналежність фактично залишається предметом абстрактних диску-

сій і політиків, і науковців, і водночас найширших спекуляцій у сфері

формування масової свідомості, тобто з’ясування цієї приналежності

так і не стало суспільною потребою.

На сьогодні цивілізаційна невизначеність, притаманна Україні,

приховує в собі альтернативи, пов’язані з різними геополітичними орі-

єнтаціями, різними варіантами вирішення питання про місце й роль

країни у системі міжнародних відносин і, природно, з різними зовніш-

ньополітичними пріоритетами. Радянські звичаї суспільного життя,

відповідна система цінностей виявилися глибоко закоріненими у сві-

домості більшості населення. Водночас комуністична інтернаціоналі-

зація не створила нових життєздатних цивілізаційних засад.

У сучасному українському контексті питання підтвердження влас-

ної європейської ідентичності безпосередньо пов’язані з проблемами

інтеграції в Європейський Союз. Проблеми, з якими стикається Украї-

на у своєму розвитку, у формуванні та закріпленні своєї новітньої по-

літичної й культурної ідентичності, спричинені не тільки специфікою

нашої історії та географічного положення.

Не меншу роль відіграє у цьому загальний світовий контекст, особ-

ливості міжнародного середовища



Україна – центр Європи

Практично кожна держава світу прагне не ізолюватися від інших держав у світовому співтоваристві. Більш того, кожна держава прагне встановити тісну економічну, гуманітарну, безпекову співпрацю з іншими державами, особливо з близькими їй історично, ментально, духовно, і обов’язково на рівноправних началах. Такі прагнення з часом можуть перейти у створення союзів держав. Яскравим прикладом створення такого союзу може бути утворення Європейського Союзу.



Україна – держава європейська. Першим письмовим свідченням зв’язків України-Русі з Європою є договір 907-911рр., укладений з Візантією після походу Олега на Царгород. Україна-Русь виступає в ньому як держава, що не поступається своєю культурою перед Візантією, що має політичну організацію, устійнене право (згадується “закон... язика нашего”, “закон руский”). Значення цього договору ширше, ніж свідчення про культуру тільки України: це – перший документ, в якому східні слов’яни виходять на історичний кін, як рівноправні з греками. Історичні хроніки свідчать про стосунки княгині Ольги з цісарем Оттоном Великим. На її прохання до Києва у 961 році прибув за дорученням цісаря єпископ Адальберт, та заснувати кафедру йому на той час не вдалося. До наших часів дійшов опис перебування княгині Ольги в Царгороді Константина Порфірородного у вересні 957 року. Походи князя Святослава змусили багато держав Європи підтримувати стосунки з Руссю, його ім’я гриміло по всій Східній Європі та Західній Азії. Святослав був політичним діячем, який брав участь у великих подіях на сході Європи. Однак, у справах України він грав скоріше негативну роль, і мали рацію бояри, які закидали йому, що, шукаючи чужих земель, він нехтував своїми. Коротке правління Ярополка, сина Святослава, було дуже важливим з огляду на посилення зв’язків із Західною Європою. У 973 році його посли з великими дарами були на соймі у Кведлінбурзі, де перебував Оттон І. У 979 році до Києва прибуло посольство з Риму від папи Бенедикта VІІ. Це було перше посольство на Русь з Риму.
Багатий скарб, знайдений у Чорній могилі на Чернігівщині і датований Х століттям, мав мистецькі витвори, виготовлені на Україні. Чеський археолог І.Схраніл відзначає вплив цих ювелірних виробів на речі, знайдені у Чехії у Желеніцах; цей вплив мав місце і у речах, знайдених у Ресевіцах, Мельнику, Жаложе, Перемосте у Моравії. В ризниці собору св. Марка в Італії знаходиться чудової роботи тарілка, яку Ольга подарувала Констянтину Порфірородному.
Володимир як мудрий правитель розумів велику роль христианізації для всіх держав Європи, її об’єднуючу роль, і тому він ввів християнство в Україні-Русі, провівши обряд хрещення. Перед цим він сам прийняв хрещення і взяв за дружину сестру візантійських цісарів Ганну.
Прийняття християнства включало Україну в лоно православної Східної Церкви, яка, подолавши різні єресі, у Х-ХІ століттях являла собою міцну, єдину, оновлену Церкву.
Прийняття християнства посилило зв’язки із Заходом, що їх започаткувала Ольга. Посилилися зв’язки Києва з Римськими папами Іваном ХV та Сильвестром ІІ, який був відомим вченим, учителем цісаря Оттона ІІІ, мати якого, Теофано, вдова Оттона ІІ, була сестрою дружини Володимира Ганни. Приймав Володимир послів від угорського та чеського королів. Останній відомий акт взаємовідносин Володимира з папою – це проїзд через Київ до печенігів і назад у 1006-1007 роках єпископа Бруно з Кверфурту, родича цісаря Генріха ІІ.
Володимир, християнин і володар християнської держави, став у ряді найвидатніших володарів Європи. Літопис згадує, що він мав “любов” з “околними князі...с Болеславом Лядським, и с Стефаном Угорським, и с Андріхом Чеським”. Така ж “любов” була між ним і скандинавськими володарями. Олаф Трігвісон, майбутній король Норвегії, був другом Володимира і деякий час жив у нього, про що оповідають саги.
Своїх дітей Володимир одружив з членами родин західноєвропейських володарів. Старший син Святополк був одружений з дочкою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав – з дочкою короля Швеції Олафа Інгігердою-Іриною, дочка Премислава була одружена з угорським королем Лядиславом Лисим, друга – з чеським королем Болеславом Рудим, третя дочка Марія-Доброніга – з королем Польщі Казіміром-Обновителем. Шлюб Володимира з Ганною зв’язав його не лише з візантійськими, а і з німецькими цісарями.
Ярослав Мудрий у внутрішній і зовнішній політиці поглиблював те, що зробив Володимир. Ярослав мав широкі стосунки з Німеччиною, зокрема з цісарями Генріхом ІІ та Генріхом ІІІ, зі Скандинавією, з Угорщиною. Багато відомостей збереглося про шлюб дочки Ярослава Анни з королем Франції Генріхом І у 1049 чи 1050 році.
Наявність висококультурних людей, що зібрав навколо себе Ярослав, дала право М.Грушевському писати про першу “Академію Наук” часів Ярослава. Вияв їх колективної праці відчувається, зокрема, в укладанні “Руської Правди” – першої збірки законів. Уривки з неї приватного характеру все ж свідчать про кодифікаційну працю. Ярославова доба характеризується надзвичайним піднесенням мистецтва. Храм св. Софії був справжнім музеєм, що міг би бути поставлений в ряду найвизначніших мистецьких пам’яток Європи ХІ століття. Впливи візантійського, вірменського і романського мистецтва Західної Європи з’єдналися тут в одне нове, неповторне, що творив український народ і що й досі дивує своєю красою. Св. Софія не була єдиним такого роду твором: залишилися рештки інших київських церков, недобудований храм Спаса у Чернігові, є інформація про храми у Переяславі та інших містах.
Доба Ярослава Мудрого була найбільшою вершиною розквіту України-Русі. Після його смерті почався розклад української держави.
Татаро-монгольське іго не змогло знищити усталені зв’язки України-Русі і Європи. Посол папи Інокентія ІV де Плано-Карпіні у 1245 році писав, що з ним до Києва їхали купці з Царгороду, Польщі, Австрії, Франції, Генуї, Пізи, Венеції.
У вирі європейського життя перебувала Україна і за доби Богдана Хмельницького. Гетьман мав стосунки з багатьма європейськими державами. Одну з перших коаліцій він уклав ще до Віленського миру. До неї входили Швеція, Брандербург, Семигород, Молдавія та Литва. Метою коаліції був розділ Польщі, де Україні діставалися землі, залюднені українцями. Ці плани зруйнувала Данія, яка під впливом Австрії оголосила війну Швеції. Богдан Хмельницький своїм адміністративним талантом зумів розбурхане повстанське море, під час постійної війни, перетворити в міцну державу, зі стрункою системою адміністрації, з хистом лавірувати між ворожими сусідами і вивести Україну з того ярма, яке намагалася накласти Москва. Богдан Хмельницький спромігся перетворити “повстання рабів”, як називали українську революцію поляки, на міцну державу, з якою шукали союзу та зв’язків великі держави, а з маленького козацького міста Чигирина зробити осередок Східної Європи, де зустрічалися дипломати різних держав. Не Москва, а Чигирин став центром політичного життя Європи. Богдана Хмельницького порівнювали з Кромвелем, але була між ними велика різниця: Кромвель мав стару державу з налагодженою адміністрацією, армією, Хмельницький – розбурхану повстанням масу людей з протилежними інтересами та бажаннями. Богдан Хмельницький визначив шляхи, якими йшла Україна протягом 60 років незалежного життя – і на них треба шукати дороговказів Мазепи.
Іван Мазепа на час обрання його гетьманом був найпопулярнішою особою у Гетьманщині. Тоді він мав 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом, здобутим довголітньою участю в управлінні Україною під булавою двох видатних гетьманів: Дорошенка та Самойловича. Крім того, значно поширило його кругозір перебування у Західній Європі, зокрема у Франції часів Мазаріні. Війна Московії зі Швецією на території України у разі перемоги будь-кого з супротивників несла Україні повне знищення державності, тому Іван Мазепа і уклав союз зі Швецією. На жаль, результат був негативний.
Утворення у 20-х роках ХХ століття Української Народної Республіки знов ввело Україну у бурхливе на той час море європейської політики. На жаль, тоді незалежна Українська Держава не відбулася. Однак незалежна Українська держава відбулася у 1991 році, вона визнана світовим співтовариством. Нині вона прагне вступити до Європейського Союзу.
Україна – держава європейська. І справа навіть не в тому, що географічний центр Європи знаходиться в Україні, на Закарпатті. З Європою нас поєднують спільні цінності, однакове світосприйняття. Коли ми зможемо підняти у суспільстві рівень духовності і моральності, досягти європейських стандартів життя – вступ до ЄС стане суто формальною процедурою.
Як зазначено у щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України, Україна буде продовжувати взаємодію з НАТО, реалізовувати спільні проекти з країнами ОБСЄ, ОДКБ, іншими регіональними безпековими структурами. Україна і надалі буде брати активну участь в миротворчій діяльності ООН. Вже понад рік Україна реалізовує якісно новий зовнішньополітичний курс, в основу якого покладена концепція національного прагматизму. Фундаментальною складовою концепції національного прагматизму є стратегія європейської інтеграції України. Сьогодні Україна веде активний переговорний процес щодо Угоди про асоціацію. Підписання цієї Угоди створить передумови для повноцінної інтеграції України у європейський економічний, соціальний, культурний та правовий простори. Вже у цьому році ми прагнемо шляхом компромісу усунути розбіжності в позиціях і вийти на остаточне підписання Угоди про асоціацію та створення Зони вільної торгівлі. У 2010 році Україна та ЄС зробили якісний крок уперед у сфері безвізового діалогу. В ході Саміту Україна-ЄС було оголошено про надання Україні Плану дій з лібералізації візового режиму. Для подальшого просування до безвізового режиму з ЄС у 2011 році Україна має виконати ряд технічних завдань, зокрема, у сферах безпеки документів, міграції, охорони громадського порядку.
Отже, європейський шлях України визначено.

Державна символіка України

та її історичне походження

Україна як суверенна держава має власні державні символи. Державні символи — це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного, національного, історичного характеру і символізують суверенітет держави.

Згідно зі ст. 20 Конституції України державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Державний Прапор шляхом добору певних кольорів символізує певні ідеї національно-політичного та історичного характеру. Відповідно до Закону України від 28 січня 1992 р. «Про Державний Прапор» Верховна Рада визначила співвідношення ширини прапора до його довжини як 2:3. Закон передбачає підняття прапора на будинках органів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних представництв України за кордоном, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань. Державний Прапор синьо-жовтого кольору є на морський судах та літаках міжнародних рейсів України.

Синьо-жовті кольори вперше згадуються близько 1410 р. на корогвах Галицько-Волинського князівства. На них ще на синьому полі був зображений золотий лев. Жовто-блакитний прапор мали й запорізькі козаки, які використовували його в мирний час, на відміну від бойового стяга малинового кольору. Сині і жовті кольори містилися і в гербах українських земель, міст і старшинських родів. З XVIII ст. ці кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського, Ізюмського козацьких полків. Вони ж використовувалися при зображенні багатьох гербів українських гетьманів та козацької старшини (гетьманів Дорошенка, Брюховецького, Розумовського, кошового отамана Калнишевського, полковників Нечаїв, Богунів). Традиція поєднання жовтого і блакитного кольорів поширюється і на герби тогочасних міст України: Києва, Лубен, Миргорода, Прилук, Чернігова, Ніжина та інші. Але най більшого поширення ці кольори набувають на західноукраїнських землях. Прапори, на яких домінувало поєднання жовто-блакитних фарб, було піднято над міськими ратушами в містах Сам-борі, Станіславові, Коломиї, Стрию, Сяноку. Блакитні жупани й жовті свити носили учасники гайдамацького руху у XVIII ст. У 1848 р. у Львові на ратуші вперше було піднято жовто-блакитний прапор у вигляді двох горизонтальних смуг, тобто приблизно як тепер. Ця ідея, започаткована Головною Руською Радою, була підхоплена спортивно-просвітницькими організаціями, які почали діяти на Галичині наприкінці XIX ст. (у першу чергу «Соколами»). Після з'їзду «Соколів» та «Січей» у 1911 р. починається широке використання жовто-блакитного прапора на різ них масових заходах, зокрема під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка (1911 p.), 100-річчя з дня його народження (1914 р.) тощо. З 1914 р. Січові стрільці під такими ж прапорами воювали на полях Першої світової війни. Жовто-блакитні прапори масово з'являються на маніфестаціях українців після перемоги Лютневої революції 1917 p., під ними формувалися й перші українські національні військові з'єднання. У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила державний герб і держав ний прапор УНР. За гетьмана П. Скоропадського жовто-блакитний прапор був замінений на блакитно-жовтий. Блакитно-жовті прапори затвердили уряди Західноукраїнської Народної Республіки 13 листопада 1918 р. у Львові і Підкарпатської Русі як складової частини Чехо-Словаччини. Перший сейм Карпатської України 15 березня 1939 р. в м. Хусті ухвалив блакитно-жовтий державний прапор.

Згідно з Конституцією України Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним елементом Великого Державного Герба України є знак княжої Держави Володимира Великого.

Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст. Вона збереглася в болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни — дружинники князя Святослава, у руках яких прапори увінчані тризубцем. Тризуб зображувався на монетах великого князя Володимира Святославовича, а згодом Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише у ролі родового знака князів. Проте з часом він передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто стає власне гербом.

Зараз існує понад 40 версій, які пояснюють походження та інтерпретують суть тризуба. Усі дотеперішні пояснення тризуба можна зібрати в 6 головних груп, що об'єднують однорідні гіпотези: 1) символ державної влади (верхня частина скіпетра або корони); 2) церковна християнська емблема (Трійця, голуб святого Духа); 3) військова емблема (франціска (спис з подвійною сокирою), якір, лук зі стрілою, шолом, сокира, спис з тризубчастими вістрями); 4) геральдично-нумізматична фігура (норманський крук чи сокіл, генуезько-литовський портал); 5) монограма (сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для по значення імені, слова або вислову), (схематичне зображення слова воля, символ влади над трьома (небесним, земним, підземним) світами, літери «Ш», яка означала цифру 3, символ поєднання минулого, сучасного та майбутнього); 6) геометричний орнамент (стилізована квітка (трисвічник), колос).

Після розпаду Київської Русі тризуб утратив значення державного символу, зберігаючись на гербах провінційних міст, українських магнатів, дворян та козацької старшини. Інший елемент Великого Державного Герба — козак з мушкетом і шаблею як герб Війська Запорізького відомий з XVI ст., а з XVIII ст. та кий герб стає символічним зображенням Гетьманщини. У 1918 р. після проголошення незалежності УНР золотий тризуб на синьому тлі був затверджений Державним Гербом України. Він за лишався також гербом і за гетьмана П. Скоропадського й УНР часів Директори.

Державним Гімном України є національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами, затвердженими законом (над мелодією працювали й інші українські композитори, зокрема Кирило Стеценко). Музика до гімну народилася в 1864 p., коли Львівський український центр показав спектакль письменника К. Гейнча «Запорожці». Тут уперше було виконано пісню «Ще не вмерло Запорожжя», яку із захватом зустріла публіка. Це була музика М. Вербицького — мелодія майбутнього Гімну України. Ця мелодія «Ще не вмерла Україна» затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 р.

6 березня 2003 р. Верховна Рада України затвердила текст Державного Гімну України у другій редакції історичного тексту П. Чубинського, перші рядки якого такі:

Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу і тіло ми положим за нашу свободу

І покажем, що ми, браття, козацького роду.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка