Укладач: Кравець В. М



Скачати 321.57 Kb.
Дата конвертації06.01.2018
Розмір321.57 Kb.

Золоте

джерельце



http://school16.klasna.com/uploads/editor/4/87800/sitepage_187/images/dzherelce.jpeg

Умань 2013


Збірка творів учнів 5-8 класів на різні теми.

Укладач: Кравець В.М.


Казки


Кіт і гуска

Жив собі бродячий кіт. Він був дуже годним і шукав поживи. Побачив гуску, тихенько підкрався до неї, зловив. Пташка просила, благала, щоб він її відпустив. Хоча кіт і був голодний, але пожалів гуску, відпустив.

Гуска подякувала йому і пообіцяла допомогти, якщо раптом потрапить у біду.

Одного разу кіт попав у пастку. Гуска та її товариші побігли його рятувати. Вони обкусали мотузку, і кіт вийшов на волю. Він подякував пташкам і вони стали вірними друзями.



Літвінова Настя, учениця 5 класу

Казка про осінь

Давно це було, у краї щасливім та квітучім. Ніколи не було там холодно, ніхто не сумував і не журився. Правив цим краєм цар, що мав одну доньку – царівну Осінь. Росла вона стрункою та гарною: мала коси, як золото, очі – як синє небо. Коли виповнилося їй вісімнадцять років, посватався до неї славний лицар Вересень.

Погодилась Осінь, бо припав їй до серця цей юнак. Лише висловила бажання, щоб приніс він весільний подарунок – перли заморські. Вирушив лицар у путь-дорогу, а царівна взялася до роботи – гаптувати вбрання весільне. Була вона вмілою та спритною – і за якийсь тиждень вигаптувала і фату, і сукню. Одного дня сиділа вона біля вікна світлиці. Раптом бачить: вершник скаче до палацу. То був чаклун Жовтень. Під’їхав, гарцюючи, до вікна і вітається:

- Здрастуй, царівно Осінь! Почув я про твою красу незрівнянну, і от я біля твоїх ніг. Прошу тебе, будь моєю дружиною. Привіз я весільні подарунки: парчу золоту і корали багряні.

Промовляє Жовтень, а водночас чарує, чарує – та й зачарував царівну Осінь. Забула вона свого нареченого і дала згоду бути Жовтневі за дружину. Вже й день весілля з ним призначила.

От і настав цей день. З усіх усюд з’їхалися гості. Лине музика, пісні величальні. Веселяться гості, п’ють мед-вино за здоров’я молодих, танцюють, співають. Саме в цей час Вересень повернувся з весільним подарунком. Зупинив коня й питає в людей:

- Що це святкують?

- Наша царівна Осінь за Жовтня заміж іде!

Побачила царівна Осінь, що небо затягло хмарами, визирнула у вікно – а там у траві перли розсипані. Вмить згадала вона свого нареченого і зрозуміла, що була зачарованою. У гніві кинулась до Жовтня:

- Геть звідси, підступний! Хотів мене обдурити, так знай: не потрібен мені ні ти, ні твої подарунки!

Зажурилася Осінь, засумувала, але що ж робити? Пішла вона до мудрого Листопада за порадою, а той і каже:

- Не зможеш ти повернути назавжди свого синьоокого ласкавого Вересня, бо сильні чари має Жовтень. Проте позбався його подарунків, і тоді через рік прийде твій коханий. Однак лише на місяць. А зараз заспокойся і спочинь.

Так і зробила Осінь. Кинула шовки золоті, корали багряні, підхопив їх вітер та поніс. Зачепилися подарунки Жовтня за гілки дерев – і стали ті золотисто-багряними, але сумною була їх краса.

Багато води спливло з тих часів. Бачили ви, як щороку, наприкінці вересня, вкривається земля сріблястою памороззю? То Вересень дарунки свої Осені приніс. Потім знову чаклує Жовтень: золото і корали – свої принади – по деревах розкидає. Плаче, тужить Осінь за своїм втраченим нареченим, і втішає її мудрий сивий Листопад.

Гніденко Ярослав, учень 5 класу

Казка про Сонце, Мороза та гарного Птаха

Жив в одному лісі напрочуд красивий птах. Він мав не тільки гарну вроду, а й чудовий голос. Але був у того птаха один недолік – дуже вже він полюбляв вихвалятися. Кожного ранку вилітав він на високе дерево і співав. Всі пісні його були дуже мелодійні, та йшлося в них лише про одне, який же цей птах гарний, яке в нього блискуче різнобарвне пір’я, який чудовий чубчик на голові, які стрункі тоненькі ніжки, яке голосисте співуче горлечко і що одна тільки насолода дивитись та слухати його!

Так за співами минало літо. Всі інші птахи займалися підготовкою до зими, а наш співунець не затихав. Одного разу до нього звернулося Сонце, яке все бачить і чує на землі.

- Дуже гарно ти співаєш, пташе, шкода, що більше нічого не вмієш.

- А що мені потрібно вміти?, - здивувався птах.

- Як це що? А дім будувати, їжу шукати…

- Мій дім, - відказує птах, - це моя сцена – оце велике дерево, а їжі в лісі багато, навіщо вчитись шукати, он її скільки!

- Дарма ти так гадаєш. Нічого, от прийде Мороз, він тебе навчить.

Не звернув Птах на слова Сонця уваги, і продовжив далі виспівувати пісні.

І от прийшла зима. Землю засипало снігом, дерева вкрилися сніговою кіркою та інеєм. Холодно та слизько стояти на холодній гілці босими гарненькими лапками. Вже декілька днів Птах нічого не їв і співати на голодний шлунок ніяк не хочеться. Став він їжу шукати, та немає їжі, все снігом засипало. І де це інші птахи їжу добувають? Де вони гріються? Сидить птах, пригонить. Аж тут Мороз іде лісом та ще більшу снігову ковдру тягне за плечима. Згадав птах слова Сонця, та й каже:

- Ой, Морозе, казало мені Сонце, що ти знаєш де їжу шукати і як дім будувати, навчи мене.

- Та ні, пташе, я вмію лише зимові справи робити, а цього, що ти питаєш не знаю.

Засумував птах, зажурився. Почав він сам собі їжу шукати. Заглядав в усі маленькі шпаринки, радів найдрібнішій комашці. Знайшов на дереві покинуте старе гніздо, і став так зимувати.

- От якби зараз знайти кілька соломинок, тай зробити теплу перину у гніздечко, - все думав птах.

Але за щільним снігом важко щось відшукати. Знайшов він ще одну комашку, і каже:

- От якби вона трішечки більшою була! І чому це я влітку не збирав смачних жучків, ото були б зараз ласощі!

Так, з горем навпіл, і зима закінчилася. Як тільки зійшли сніги, став наш птах собі гарний дім будувати та робити зимові запаси. Тай ще й так завзято та вправно, що не відставав від інших. І пісні став інші співати, про природу та про птахів працьовитих. Побачило це Сонце, тай питає:

- Хто ж це тебе ділу навчив, що так вміло справляєшся?

А птах добре подумав, і відповів Сонцю:

- Так от Мороз і навчив.

Макарчук Дмитро, учень 5 класу

Дві білки

Були собі дві сестрички білочки. Ось якось вони знайшли горішка. Стали вони його ділити. Одна каже, що їй більше, бо вона його знайшла. А друга кричить, що їй більше.

Почув суперечку вовк. А він був дуже голодний. Підійшов до білочок та й каже:

- Давайте я вам поділю.

Одкусив раз.

- Ой-ой-ой, одна половинка більша.

Ще раз відкусив.

- А тепер ця половинка більша.

Ще раз вкусив. Ось і нічого не залишилося від горіха.

А білочки засвоїли урок і більше не довіряють вовкові.

Смикова Марина, учениця 5 класу

Дружба


Одного разу Їжак жив по сусідству з Білкою. Вона була спритна і гуляла. А Їжак готувався до зими. Він запитав Білку:

- Чому ти гуляєш, а не готуєшся до зими?

- Та зима ще далеко!

Подивився їжачок з подивом та нічого не сказав.

І ось настала сувора зима. Білочка тремтіла від холоду. Їжак пожалів її і впустив до себе пожити:

- Іди до мене, тут тепло.

Білочка погодилася і сказала:

- Дякую, ти справжній друг. А я зрозуміла, що восени не треба гуляти, а готуватися до зими.

Ось так Їжачок допоміг Білочці у скрутну хвилину, як справжній друг. І вона колись теж допоможе йому у скрутну хвилину.

Редчиць Ірина, учениця 5 класу

Чарівниця-Осінь

Одного разу прийшла до казкового лісу Осінь. І мала вона три сини: Вересень, Жовтень, Листопад.

І от сини посперечалися.

- Я початок осені, дарую людям урожай. Я головний, - казав Вересень.

Жовтень не погоджувався:

- У мене є свій талант. Я умію гарно розмальовувати листя в помаранчевий, червоний і жовтий кольори.

Листопад доводив:

- А от і ні. Я особливий, в пору мого місяця опадає останнє листя з дерев. Коли йдеш, під ногами шурхотить.

Осінь голосно сказала:

- Ви всі особливі, талановиті, а отже і найголовніші. Вересень – щедрий і багатий, Жовтень – гарний художник, а Листопад – дужий та сильний. Але один без одного не змогли б зробити землю такою чудовою.

Брати взялися за руки і хором кажуть:

- Ми найкращі, ми особливі. А ще ми дуже дружні.

Осінь усміхнулася, подумала і сказала:

- Яка ж буде гарна цього року осінь!

Сини погодилися:

- Так, це буде найкраща осінь!

Редчиць Ірина, учениця 5 класу
Суперечка

Жив собі один чоловік. І були у нього кіт і собака. Вони були найкращими друзями і ніколи не сперечалися та не підводили один одного.

Якось наказав їм господар стерегти мед. Стерегли-стерегли його, ось кіт і каже до пса:

- Я вже довго стережу, а ти тільки спиш.

Пес відповів:

- Я уже старий і мені потрібно більше спати, ніж тобі.

І почали вони сперечатися. Доти сперечалися, поки не втомилися і заснули.

Приходить вранці господар, а кіт і собака сплять, мед не стережуть.

Господар розсердився і вигнав їх із дому. Пішли вони до лісу, довго блукали, втомилися, сіли відпочивати, розговорилися і забули про суперечку.

Повернулися до господаря, попросили вибачення і стали далі жити щасливо. Більше ніколи не сперечалися.



Гриб Інна, учениця 5 класу

Лисиця, Заєць і Мишка

Лисиця, Заєць і Мишка сперечалися між собою, хто з них найкращий.

- Я найкраща, - каже Лисиця. – У мене гарне хутро, пухнастий хвіст, красиве обличчя.

- Я найкращий, - каже Заєць. – У мене маленький хвостик, чорненький носик, довгі вуха.

- Я найкраща, - каже Мишка. – У мене невеликий зріст, очі мої, як намистинки, хвостик тоненький.

Почула їхню розмову Сорока-Білобока і сказала:

- Всі ви різні, та по-своєму красиві.



Бесклепченко Саша, учениця 5 класу

Осінь


Давним-давно в центрі лісу жила Осінь. Так звали одну дівчинку. Коли наставав вересень, вона брала фарбу і розмальовувала все навкруги.

От одного разу забрали в неї календар. То було літо, воно не хотіло закінчуватися.

Осінь попросила своїх товаришів Вересня, Жовтня та Листопада допомогти шукати календар. Довго шукали, ніяк не могли знайти. Усіх запитували, ніхто не бачив календаря. Літо теж мовчало. Але кмітливий Вересень помітив, що у Літа з кишені щось виглядає. То був календар.

Тепер Осінь прийде до нас.



Семейкін Влад, учень 5 класу

Соловей та качка

Колись давно у великому лісі жила качка. Вона була сумна, тому що не мала друзів.

Одного похмурого дня вийшла качка надвір і побачила біля своєї хатинки пташеня. Це був маленький соловейко, він навіть ще не вмів розмовляти. Качечка забрала його в дім, доглядала, годувала. Соловейко підріс, навчився розмовляти та літати.

Він розповів качці, що, коли був ще маленьким, то його батьки полетіли шукати для нього їжу. Тут налетів сильний вітер і його занесло на качине подвір’я. Тепер він виріс і полетить шукати своїх мама й тата.

Качечка знову залишилася сама. Але тепер вона не сумувала, бо соловейко щодня прилітав до неї та співав веселих пісень.



Посухова Анна, учениця 5 класу

Дружба


Якось два котики Даня та Юрко дружили. І от одного разу вони посварилися, тому що Даня взяв без дозволу машинку у Юрка.

Юрко образився і не захотів спілкуватися із Данею, хоча той і просив вибачення. Тоді Даня подарував Юркові свою улюблену машинку, Юрко зрадів і вибачив свого товариша. Відтоді вони ніколи не сварилися.

І якось Юрко ненароком впав у річку. У той час біля річки проходив Даня, побачив, що друг потопає. Мерщій кинувся на допомогу. Витягнув Юрка і сказав:

- Наступного разу будь обережнішим!

- Дякую тобі, ти найкращий друг! – промовив Юрко.

З тих пір дружба котиків ще більше зміцніла.



Юхимчук Анастасія, учениця 5 класу

Пригоди в лісовій школі

Одного разу Лисичка пішла до школи. Вела себе там погано. Одного разу на фізкультурі вона вирішила збрехати. Учитель Вовк Іванович сказав, що усі будуть бігти крос. Лисичка побігла вперед і заховалася в кущі. І думала всіх обдурити і прибігти першою. Але їй це не вдалося. Маленьке зайченя побачило Лисицю у кущах і повідомило Вовка Івановича.

Лисиці ще ніколи так не було соромно. Вона попросила вибачення і пообіцяла більше ніколи не обманювати.



Зозуля Анна, учениця 5 класу

Оповідання

Прийшла весела зима

Не так давно все навколо переливаються різними кольорами. Під ногами шелестіло опале листя… І от прибула зима. З віхолами, завірюхами, морозами, що аж пече за руки, ніс, обличчя. Навколо нас так гарно, біло, чисто. Все вкрилося білою ковдрою, на деревах висять цілі купи снігу, ставки, річки скувало кригою.

У дворі весело кричать дітлахи. Вони на лижах та на санчатах з’їжджають з гірки. Їх голосний сміх лякає птахів. Недалеко від гурту, самотньо стоїть снігова баба, з червоним носом та мітлою. Це ми її зліпили, коли почав іти сніг та мороз був менший. Як весело було нам качати сніг, ставити бабу. Мий самі були схожі на неї: носи червоні, рукавиці мокрі,самі в снігу. З приходом зими змінилися наші розваги. Ідучи гуртом, хтось когось пне в кучугуру, ніби ненавмисне. Але образи нема: починається весела штовханина, чути сміх, крик, гамір. Люблю зиму!

Іщенко Іван, учень 5 класу
Прийшла весела зима

Пролітав дрібний сніжок, осідав білими купками поміж грудками. Неначе тополиний пух, сніжинки тулилися край дороги, западали між корінням дерев, віялись по стежинах. Дерева стояли у білім мареві.

Настала весела зима. Ми вийшли на вулицю і почали ліпити снігову бабу. Потім гралися в сніжки.

Непомітно підкрався вечір. Ми пішли додому. А вранці помітили, що хтось розвалив нашу снігову бабу. Але це не біда! Ми завзято взялися до роботи і зліпили ще одну. А потім зліпили зі снігу собаку, щоб охороняв нашу бабу.

Усім дітям подобається весела зима! А знаєте, чому вона весела? Тому що взимку дуже багато свят.

Зозуля Анна, учениця 5 класу
Прийшла весела зима

Прийшла зима, і всім стало весело. Діти граються на вулиці в сніжки, ліплять снігову бабу. Дорослі теж радіють зимі, бо немає ніяких клопотів. Біля хат розвішують годівниці для птахів, які залишилися зимувати. Дерева стоять, ніби в білих сукнях. Тому весела й радісна зима.



Посухова Анна, учениця 5 класу

Прийшла весела зима

Прийшла весела зима. Все накрила білим, пухнастим снігом. Усі діти чекають зими, але для Петрика це не радість.

От одного зимового дня вийшов Петрик надвір і побачив багато снігу. І сказав похмуро:

- Ось і настала зима.

Підійшла до нього Оленка і запитала:

- Чому не йдеш із нами гуляти?

Здивувався хлопчик:

- Хіба взимку весело? Не хочу я цієї зими.

Але коли побачив веселих, розчервонілих дітей, що каталися на санчатах, лижах, то зрозумів, що і взимку можна весело проводити час. Він сказав:

- Я відчув тепло зимових забав. Я думаю, що ця зима буде весела.

Щодня Петрик розважався із друзями, а коли зима закінчилася, сказав:

- Це була найкраща та найвеселіша пора!

Редчиць Ірина, учениця 5 класу
Прийшла весела зима

Настали гарні зимові дні. Пухнасті сніжинки кружляють у повітрі. Все навколо обгорнулося снігом. Дерева закуталися в білосніжні шати. Хустки напнулися пуховими хустками. Землю скувала крига.

Найбільше ці холодні зимові дні подобаються дітворі. Дітей не лякає мороз. Тепло вдягнувшись, вони біжать надвір. Як весело! Можна погратися у сніжки, покататися на санчатах. А ще можна побудувати снігову фортецю, зліпити снігову бабу! А можна ще відправитися на прогулянку в засніжену Софіївку, де чути галасливий гомін дітей. Вони разом із дорослими стрімголов летять із гори.

Справжня зима – веселий час розваг.



Макарчук Дмитро, учень 5 класу

Чарівна зима

Зима – чарівна пора року. Мені подобається, коли надворі морозна погода та падає сніг. На вікнах з’являються цікаві малюнки. Коли випадає багато снігу, можна кататися на санках, лижах, ковзанах, грати в сніжки, ліпити сніговиків.

Коли сильний мороз, то спочатку не хочеться виходити на вулицю, але якщо вийдеш, і під ногами буде рипіти сніг, то так легко стає на душі.

Узимку багато новорічних свят – цим мені подобається зима, а найбільше тому, що взимку моє День народження. Найбільше дітям подобаються День Святого Миколая, Новий рік, Різдво.

Я люблю Новий рік, тому що люди наряджають ялинки, і Дід Мороз приносить подарунки.

Я люблю зиму!



Злуніцин Руслан, учень 5 класу

Перший сніг

Осінь вже віддає свої права зимі.

Вранці стає холодно, з’являються перші приморозки. Вдень сонечко намагається прогріти повітря, але йому не вистачає сил.

А рано-вранці, немов пух, з неба посипалися перші сніжинки. Вони кружляли в танці і застеляли землю білосніжним килимом. Від цього снігопаду ставало дуже радісно.

А ось виглянуло сонечко, і сніг став танути. Так буває, адже це перший сніг! Радість для всіх.



Гриб Інна, учениця 5 класу

Твори – роздуми

У чому щастя людини?

Кожна людина по-різному уявляє у чому щастя. Одна людина вважає, що вона красива і щаслива від цього, інша, що багата. У мене інша думка.

Моє щастя полягає в тому, що у мене є сім’я, що я здоровий, маю домівку, ходжу до школи, маю багато друзів. Адже життя таке цікаве і різноманітне, з кожним днем дізнаєшся все більше нового. І це захоплює. Тому, я думаю, що треба жити і радіти кожній миті свого життя. Любити всіх людей навколо – це і є справжнє щастя.

Макарчук Дмитро, учень 5 класу
У чому справжнє щастя?

Справжнє щастя тоді, коли твої рідні здорові, коли здоровий ти сам. Тоді, коли маєш свій дім та родину. Коли маєш те, що ти хочеш, ходиш до школи, вчишся на відмінно. Коли твоя родина любить тебе, коли в тебе багато друзів.



Посухова Анна, учениця 5 класу
Що сниться деревам взимку?

Щороку у наш край на білій колісниці прилітає чарівниця-Зима. Усе замітає снігом. Особливо милують око взимку ліси та сади. Одягнені в біле, дерева стоять, мов моделі, і чекають свого художника.

Берізки, схилившись одна до одної, перешіптуються про щось дуже цікаве. Свій лист вони зронили ще восени і тепер щуляться від холоду.

Неподалік від них підслуховує їхню таємну розмову одинока красуня-ялинка. Зима не змінила її зелених шатів. Берізки заглядають на ялинку і уявляють собі, як заснуть, а коли прокинуться, то самі зазеленіють.

А що сниться деревам? Їм сниться тепле сонечко, яке зігріє їх навесні, спів дзвінких пташок, голос дітей та запах ранніх квітів.

Злуніцин Руслан, учень 5 класу

Що сниться деревам взимку?

Якось Оля та Іра пішли у зимовий ліс. Там вони побачили багато дерев, які, здавалося, спали. Що ж сниться деревам?

Тут дівчатка побачили сову. Але вона була незвичайна, бо біла-біла, мов сніг.

- Я дам вам відповідь на будь-яке запитання!, - сказала сова поважно.

- А ви знаєте, що сниться деревам взимку?, - запитали дівчатка.

- От коли вони прокинуться навесні, у них і запитайте. А мені пора летіти.

І от нарешті настала весна. Оля та Іра знову пішли в ліс. Побачили на галявині могутній дуб, підійшли, запитують:

- Що тобі, дубе, снилося взимку?

- Мені снилося, що дорослі і діти збирають мої жолуді, щоб посадити дубовий гай. Мені було так приємно.

Росла біля дуба тендітна берізка, вона й каже:

- А мені снилося, що біля мене сидить багато дітей і усі вони співають. Це було так гарно.

Ще запитували дівчатка про сни і у клена, і у горобини, і у горіха. Усім снилися різні сни, у кожного вони були цікаві. І зрозуміли подружки, що деревам сняться сни, так як і людям.



Смикова Марина, учениця 5 класу
Що сниться деревам взимку?

Нам всім цікаво, що сниться деревам взимку? Комусь зима, якої вони ніколи не бачили, бо завжди засинають. Іншим сниться, що вони перетворилися на людей. Я думаю, що майже всім сниться спекотне літо, як вітерець куйовдить їхнє листячко.

Насправді ніхто не знає, що сниться деревам взимку, хіба що вони самі.

Юхимчук Анастасія, учениця 5 класу

Що сниться деревам взимку?

З приходом осені у природі відбуваються значні зміни. Усі готуються до зими: тварини одягають теплі шубки, деякі готуються до зимової сплячки, птахи відлітають у теплі краї, дерева скидають своє золоте вбрання і засинають.

Їм сняться кольорові сни: коли прийде весна, пригріє тепле сонечко, розквітнуть квіти, прилетять птахи з теплих країв та звиють у їх верховітті затишні гніздечка, а самі дерева одягнуть квітчасто-зелені сукні.



Посухова Анна, учениця 5 класу

До батьків по розум

Кожна людина повинна поважати своїх батька і матір.

З давніх давен люди цінували свою Батьківщину, своїх батьків і червону калину. Це символізувало любов до країни і патріотизм людей.

Для дітей батьки упродовж усього життя – це скарб. Саме батьки дають нам життя, змалку допомагають пізнавати світ. З дитячих років навчають нас найголовнішого: ходити, писати і читати.

Із дитячої колиски, із неньчиної колискової ми беремо усе найцінніше для нашого життя: любов, піклування, добрі та лагідні слова, батьківську сильну і мужню підтримку. З самого дитинства і до глибокої старості батьки нас чогось навчають. Тож увесь світ починається з батьків. Цінуйте їх і поважайте!



Павленко Анастасія, учениця 8 класу

Твори про природу

Природа рідного краю

«Нема тієї драбини, щоб до неба дістала» - і справді – небо ж таке широке, вільне! Але і в природі є багато цікавих речей та явищ. Наприклад, веселка: усі сім кольорів дуже гарні.

Природа красива. Дерева дають нам кисень, різні тварини дають їжу. А без квітів ти не зможеш подарувати букет своїй мамі!

В Україні є все: річки, поля, гори, зірки. Без цього пейзажу моє життя стало б нудним і нецікавим.

Я дуже люблю природу. Це невід’ємна частина мого життя.

Іщенко Іван, учень 5 класу
Випадок у лісі

Якось зі мною стався такий випадок. Влітку минулого року тато поїхав на рибалку. Ну, і звісно, взяв мене.

От ми й приїхали. Пройшло півгодини, потім година. Улову не було.

Мені набридло рибалити. Поряд був ліс, я спитав у тата дозволу і пішов туди. Якраз недавно я читав книжку «Гриби. Отруйні та небезпечні»

Я взяв відро і пішов у ліс. Спочатку все було як на тій риболовлі, але потім я помітив опеньки, потім лисички, підберезники… Через деякий час я назбирав повне відро грибів. Я вже повертався до тата, як почув, що щось шарудить у кущах. Я підійшов, розгріб листя і побачив… маленьке кроленя. Я дуже здивувався, де воно тут взялося?

Взяв його на руки. На диво, кріль був ручний. Якось я умудрився дістатися до тата з кролем в одній руці і з грибами в іншій. Ми з татом його роздивилися, потім погодували морквиною (мама нам із собою дала овочі на юшку). Ми хотіли відпустити тваринку в ліс, але … Пушистик не захотів іти, а навпаки, просився до мене на руки. Так у нас з’явився кролик Пушистик.



Іщенко Іван, учень 5 класу

Хлопчик і пташеня

Одного дня хлопчик ішов зі школи додому. Він почув писк і в кущах побачив пташеня. Це був горобчик, у нього було поранене крильце. Хлопчик взяв маленьке пташеня і приніс додому. Хлопчик його зігрів, нагодував, перев’язав поранене крильце. Невдовзі горобчик підріс, крило у нього зажило. Хлопчик випустив його на волю.

Гриб Інна, учениця 5 клас

Ми живемо в країні

Зветься вона Україна,

Наша славна Батьківщина.

Має вона природу,

Як дівчина вроду,

Річки, як очі голубі,

Поля, як коси довгі.

Живемо ми щасливо,

І кожен день, як диво,

З’являється дитя.

І так продовжується життя.



Херенкова Марія, учениця 7 класу

Оповідання на основі фразеологізмів

Вік живи, вік учись

Якось хлопчина Ігор пішов гуляти надвір. Він побачив будівельника, який готував розчин для будівництва. Хлопець запитав у нього:

- Де ви навчилися цій справі? Навчіть і мене.

- Не так легко навчитися, і не так швидко. Чув приказку «Вік живи, вік учись».

- Нічого, я витерплю.

- Вибач, дитино. У мене дуже багато справ, не маю часу тебе навчати. Тай ще рано тобі. Спочатку закінчиш школу, потім підеш навчатися на будівельника. А вже потім, працюючи, станеш справжнім майстром.

Задумався Ігор і сказав:

- Я зрозумів суть приказки, дякую вам!



Юхимчук Анастасія, учениця 5 класу

Друзі пізнаються в біді

Я пішов зі своїм другом Вадимом погуляти. На вулиці до мене підійшов незнайомий дядько і сказав:

- Ходімо зі мною. У мене є дуже цікаві іграшки.

Мене мої рідні вчили не розмовляти і нікуди не ходити з незнайомцями, тому я відмовився. Тоді дядько почав мене силою кудись тягнути. І раптом Вадим вхопив мене за руку, почав тягнути і вирвав мене у дядька. Ми швидко побігли і сховалися у під’їзді.

Я сказав:

- Дякую тобі, Вадиме. Я був би потрапив у велику біду.

Вадим відповів:

- Не варто дякувати. Недаремно є прислів’я «Друзі пізнаються в біді».

І ми потисли один одному руки.



Терещенко Даніїл, учень 5 класу

Друзі пізнаються в біді

Одного разу я не змогла виконати домашнє завдання з англійської мови. Я попросила свою подругу допомогти мені. Але подруга відмовила, хоча я завжди їй раніше допомагала у скрутну хвилину. І тоді я зрозуміла, що це несправжня подруга.

Як кажуть, «Друг пізнається в біді».



Літвінова Анастасія, учениця 5 класу

Справжній друг пізнається в біді

У мене в класі є друг Женя. Ми нерозлучні друзі, як тільки зробимо уроки, відразу йшли разом гуляти, ходили один до одного в гості.

Та от одного разу я пропустив через хворобу декілька уроків з англійської мови. Коли я повернувся, учителька повідомила, що на наступний урок буде контрольна. Тоді я попросив Женю пояснити мені матеріал, що я пропустив. Женя відмовився, сказав, що дуже зайнятий. Зате мене виручив мій однокласник Ваня.

І тоді я зрозумів, що справжній друг пізнається в біді.

Злуніцин Руслан, учень 5 класу
Косо, криво, аби живо

Жив у нас в дворі Федько. Був він вихований, слухав маму й тата. От ми вирішили в дворі побудувати свій будиночок для ігор. На допомогу покликали Федька. Попросили його принести цвяхи.

- І молоток не забудь, бо цвяхи руками не заб’єш, - нагадав Вітя.

Прийшов Федько через кілька годин, приніс один цвях і палицю.

- Федьку, а де цвяхи, де молоток? – обурилися ми.

- Та вистачить вам і одного цвяха, а забити його і палицею можна, - заспокоював нас хлопець.

Потім Федько пообіцяв нам зробити стільця у будиночок. Довго чекали ми стільця, а коли прийшли до товариша, то він спав, а біля нього лежав недороблений стілець.

Так ми зрозуміли, що Федько хоч і вихований, але нероба. Він навіть коли і зробить, то сяк-так, як то кажуть «Косо, криво, аби живо».



Смикова Марина, учениця 5 класу

Хочеш їсти калачі – не сиди на печі

Одного разу жили два брати: один лінивий, а другий працьовитий.

От одного разу працював Іван на полі, там йому дали в’язку пшениці. Коли він прийшов додому, то одразу ліг спати, бо дуже втомився. А лінивий брат Василь весь день розважався.

Наступного дня попросив Іван Василя допомогти змолоти зерно. Відмовився Василь, бо знову поспішав розважатися з друзями.

Тоді Іван із сусідом поїхали до млина, змололи борошно. Повернувшись, Іван прибрав у хаті, замісив тісто, напік пирогів. Запросив сусідів на вечерю. Прийшов і Василь, почувши приємний аромат пирогів.

- А можна і мені до вас, - попросився.

Іван був добрий і щедрий, тому не прогнав брата, лише зауважив:

- Хочеш їсти калачі – не сиди на печі.

Семейкін Влад, учень 5 класу

Кожний край має свій звичай

Прочитавши прислів’я «Кожен край має свій звичай», я задумався, що воно означає. Це прислів’я мені здалося дуже цікавим. Дивлячись телепередачі, я бачив, на скільки відмінне життя в різних частинах нашої планети. Це не лише колір шкіри, мова, одяг… Я звернув увагу на звичаї та обряди.

Мабуть, ніде немає таких цікавих обрядів як у нас. Візьмемо колядки та щедрівки. Так цікаво проходить обряд колядування, з піснями, жартами, переодяганням, побажаннями та подарунками. Згадую Великдень, крашанки і писанки, сімейні обіди, смачну паску.

Дуже цікаво проводять у нас весілля. Я був недавно, то не міг надивуватися. Звучали весільні пісні, жартівливі, а танці такі запальні, веселі, аж підошви диміли!

Можна ще багато чого згадувати. Ось що означає прислів’я «Кожен край має свій звичай».



Іщенко Іван, учень 5 класу

Їжачок


Ось і вихідні. Як довго я їх чекав. Ось поїду до бабусі, заморю черв’ячка, а потім цілий день буду гратися з друзями.

Тільки-но я зайшов у хату, запах вареників пронизав мені душу. Як я й хотів, я з хлопцями аж до вечора грав у м’яча. Ми бігали, як коні. Аж надвечір ми побачили якусь тваринку коло плоту.

- Так це ж їжак! – закричали ми разом.

Лежав він, як убитий. Далі ми по черзі роздивлялися його, а потім понесли в будинок. Всі ойкали та айкали, коли дивились на нашу знахідку. Але бабуся сказала, що це самка, і її, мабуть, чекають діти. Це був як грім серед ясного неба! Адже я хотів його залишити.

Але ми з друзями вийшли на вулицю й відпустили їжака. Він зник так швидко, наче його й не було.

Іщенко Іван, учень 5 класу
Пригода

Якось ми з другом наламали дров – зробили рогатку. Взяли камінці і почали стріляти по вікнах. Коли нас побачив дідусь, ми з Сашком накивали п’ятами. Але татова тверда рука наздогнала нас вдома. Довго ми кусали лікті після цієї пригоди.



Рубашенко Євген, учень 5 класу

Моя хата скраю

Кожної весни та осені учні нашої школи беруть участь у прибиранні ділянок. З вікон деяких кабінетів видно чудові квітники, на яких ростуть кущі та квіти. За кожним класом закріплений куточок, який ми прибираємо.

- Сьогодні ми прибираємо свою ділянку, - сказала Ірина Олександрівна.

- Моя хата скраю! – вигукнув Дмитро.

- До чого тут твоя хата до нашого прибирання? – запитав хтось із дітей.

Учителька попросила Дмитра, щоб він пояснив свій вислів. Дмитро почервонів, але мовчав. Йому було соромно зізнатися, що він не хоче працювати з дітьми.

Злуніцин Руслан, учень 5 класу

Гуморески

Розмовляє дивний дядько

з продавцем костюмів.

Як купляв, мені здавалось,

Ніби річ хороша.

А тут в штанях одна довша

На палець холоша.

Продавець, примружив око

- От тобі й холоші!

Доведеться вам за довшу

Доплатити гроші.



Козубенко Джастіна, учениця 6 класу
На базарі вчора бабка

Кота вибирала.

За хвоста його тягала,

В зуби заглядала…

І щось там шептала.

Години дві котяру того

Мучила, зітхала.

Потім ціну запитала,

І почервоніла!

- Я за двадцять гривень

Миші сама ловитиму.

Кравчук Богдана, учениця 6 класу

Загадки


Він у лісі живе,

Одяг темно-сірий носить,

Ввечері на лови йде,

Коли він злий – не тривожте його.



Смикова Марина, учениця 5 класу

Були малі, там літери вивчали.

У 1 класі це було.

Коли скінчили книжечку, читати научились

Валя, Оля, Ксеня, Даня по складах.

А коли вже підростали,

Разом крикнули: «Прощай!»

Редчиць Ірина, учениця 5 класу

Біля вулика кружляю,

День і ніч я літаю,

Жде на мене праця влітку,

Облітаю кожну квітку.

Легко лину над лужком,

А частую всіх медком.

Юхимчук Анастасія, учениця 5 класу

Гуде вітер

І хитає листя.

Листя падає на землю,

Котиться клубочком.

А на дереві хитається те, що листя держить.



Зозуля Анна, учениця 5 класу
Кожен скаже: він красивий,

І пухнастий, і грайливий.

Там і там, у кожній хаті, люблять діти із ним гратись.
В кожній хаті воно є,

І велике, і мале.

Кажуть люди, через нього сонце б’є.

Не залізне, а скляне

Он воно стоїть.

Семейкін Влад, учень 5 класу

Сірі хмари налетіли,

Ніч казкову захотіли.

І бігом кругом-кругом

Гуляли всі разом.

Посухова Анна, учениця 5 класу

Зелена красуня в розкішній сукні

Прийшла до нас на Новий рік

Із подарунками.



Посухова Анна, учениця 5 класу

В ліску живе хитренька,

Спритненька і розумненька.

Хто ж це?



Юхимчук Анастасія, учениця 5 класу

З Кобзарем у серці


Кобзар у моєму серці

Він був поетом, якого ми до того не мали:

поетом для всіх, поетом народним,

поетом гноблених, але не скорених.

О. Гончар.

Дев’ятого березня тисяча вісімсот чотирнадцятого року в кривобокій хаті під солом’яною стріхою, з манюсінького заплаканого віконця блиснув промінець каганця: то народила сина вбога селянка. Хто сподівався, що цей промінець не згасне, що з кожним десятиліттям він палатиме все яскравіше.

Панська власність, сирота, лакей-козачок – він виріс у неволі і між чужими. Невільник, кріпак. Але не з похиленою головою, не принижений. Тяжкі випробування долі не зламали його, а лише духовно загартували.

Любив свою рідну Україну, згадував про неї, перебуваючи на чужині:

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою …

Мріяв про щасливу долю для своїх земляків, які могли б вільно і спокійно працювати, втішатися своїми діточками.

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Але не просто любив, не просто мріяв. Шевченко боровся. Зброєю обрав не меч, а слово. У поезіях розповідав про те, як добре бути вільним, як гноблять бідний люд пани, яким був би гарним наш край, коли б народ мав волю. І твердо вірив, що люди послухають його, здобудуть собі свободу.

Його вірші нікого не залишали байдужим, тому й стоїть «Кобзар» у кожному домі на почесному місці.

Зараз наша Україна вільна і незалежна, як і мріяв Тарас Григорович. Стоїть вона пишна, у вінку з пшеничного колосся та червоної калини, тримає на дужих руках вишиваний рушник з хлібом-сіллю для добрих людей. Несе майбутнім поколінням радість, мир, добро і віще слово Тараса.
Юхимчук Анастасія, учениця 5 класу

Кобзар у моєму серці

Немає, мабуть, в Україні людини, яка не знала б нашого великого поета, художника Тараса Шевченка, не читала його «Кобзаря».

З портрета на нас дивиться то хлоп’я, яке шукає, де ті стовпи, що підпирають Землю, то хлопчик з торбиною, який пасе овець… Але найбільше портретів, де поет вже дорослий. Він пильно дивиться, ніби заглядає в душу кожному, щоб перевірити, хто ти є, до чого прагнеш у житті.

Його життя – це приклад кожній людині. Він любив Україну, боровся проти її поневолювачів, вчив любити народ, рідну мову материнську. Ніщо не могло зламати його сили волі: ні переслідування, ні заслання. Мрія у нього була про вільну і щасливу Україну, а для себе хотів ще хату, сім’ю, спокій…

Для нас він є прикладом, людиною, яка живе в душі, допомагає, вказує шлях в майбутнє.


Іщенко Іван, учень 5 класу

Кобзар у нашому серці

В історії України було чимало спогадів про величних осіб, що зіграли важливу роль у політичному розвитку нашої держави. Найвизначнішою ж особою у культурному розвитку є Тарас Григорович Шевченко, відомий також, як Кобзар.

Кобзар-це невід’ємна частинка нашого народу, це невід’ємна частинка нас. Про його твори ходять легенди, а картини, проза та вірші письменника надихають. Тарас Григорович завжди вражав людей неповторністю своїх думок, їх глибокою філософією, що так тонко передавалася у його роботах. Історія життя Тараса Шевченка схожа на сучасний Голлівудський екшн, а способи виживання визначного українця є прикладом для захоплення його силою духу та надзвичайною витримкою.

У своїй творчості Кобзар відображав переважно ті настрої і проблеми, які були актуальними для його сучасників. Ми можемо самі пересвідчитися в тому, що його творчість торкнулася до сердець українців, адже, напевне, в кожного із нас вдома є його збірник під назвою «Кобзар», твори з якого, ми вивчили напам’ять.

Про Тараса Шевченка відомо не тільки на його Батьківщині, але й далеко за межами нашої країни. В усьому світі його глибоко шанують та люблять, захоплюються ним. На його честь поставлено безліч пам’ятників, названо багато вулиць і, навіть, населених пунктів. Також є чимало музеїв, створених задля вшанування пам’яті письменника.



Ми завжди пам’ятатимемо його і він назавжди залишиться в наших серцях.
Бондар Євгенія, учениця 8 класу


с

п

а

Т

О

н

ь

к

и

м

А

т

и

с

е

Р

ц

е

х

м

А

р

о

н

ь

к

у

С

и

в

и

й




в

и

Ш

н

е

в

и

й

в

Е

ч

е

р

я

т

ь




В

е

ч

і

р

н

я

н

а

у

Ч

а

т

и

с

о

л

о

в

Е

й

к

о

з

і

р

о

н

ь

к

а

м

а

л

е

н

ь

К

и

х

к

О

л

о

1. І сонце … зове. 2. Рожевою пеленою, мов … дитину. 3. Ніби … одпочине. 4. Закриває море і … рожевую. 5. Розтилає туман … . 6. Садок … коло хати. 7. А матері … ждуть. 8. … зіронька встає. 9. А мати хоче … . 10. Та … не затих. 11. Вечірня … встає. 12. … діточок своїх. 13. Поклала мати … хати.

Злуніцин Руслан, учень 5 класу


в

и

ш

н

е

в

и

й

м

а

т

е

р

і

в

е

ч

е

р

я

в

е

ч

і

р

н

я







с

е

р

ц

е

н

а

у

ч

а

т

и

х

м

а

р

о

н

ь

к

а

д

о

ч

к

а

1. Який був садок у вірші Т. Шевченка? 2. Хто жде вечерять у вірші Т. Шевченка? 3. Що сім’я робить коло хати? 4. Епітет до слова «зіронька» у поезії Шевченка. 5. Що мати хоче робити? 6. Що ніби одпочине у поезії Т. Шевченка «За сонцем хмаронька пливе»? 7. Що пливе за сонцем у поезії Шевченка? 8. Хто вечерять подає у поезії Шевченка «Садок вишневий коло хати»?
Юхимчук Анастасія, учениця 5 класу




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка