У статті проаналізований вплив глобалізаційних процесів, що потужно розгортаються у світі, на мистецтво сучасності, яке поступово стає знаряддям багатих країн у змаганнях за право доміну¬вання на світовому культурному просторі



Скачати 165.13 Kb.
Дата конвертації14.02.2019
Розмір165.13 Kb.

УДК 18:7.01

Стоян Світлана Петрівна,

кандидат філософських наук,

доцент кафедри суспільних наук

НАКККіМ

Сучасне мистецтво в контексті глобалізації

У статті проаналізований вплив глобалізаційних процесів, що потужно розгортаються у світі, на мистецтво сучасності, яке поступово стає знаряддям багатих країн у змаганнях за право домінування на світовому культурному просторі.



Ключові слова: глобалізація, масова культура, сучасне мистецтво, позасвідоме, маніпуляція, арт-ринок.
In the article the influence of globalist processes on contemporary art, widely developing in nowadays world, are analyzed. Because of that the art becomes to be a tool of reach countries to have the right of domination in a world cultural space.

Keywords: globalization, mass culture, contemporary art, unconscious, manipulation, art-market.

Актуальність теми. Глобалізація потужною трансформаційною хвилею із кожним днем все більше докорінно змінює наше життя, настирливо і впевнено проникаючи в усі його сфери. Вона поставила людську цивілізацію, яка по суті і спричинила її виникнення, перед фактом свого існування й примусила усіх нас замислитися над причинами та наслідками цих глобальних перетворень. Попри оптимістичні надії на об'єднання людства під гаслами загальнолюдських цінностей утворилося безліч проблем, що суттєвим чином ставлять під загрозу реалізацію цих гуманістичних принципів.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Розробкою глобалізаціної проблематики займались С. Б. Кримський, В. Л. Іноземцев, В. І. Толстих, О. С. Панарін, В. Г. Табачковський, А. В. Толстоухов, П. Бьюкенен, Л. Харрісон, С. Хантінгтон та інші.

Мета статті: дослідити глобалізаційні процеси, які, трансформуючи усі сфери життєдіяльності людини, не можуть не впливати й на тенденції, що відбуваються у мистецькому просторі сьогодення. На розвиток мистецьких явищ сучасності впливають як об'єктивні явища глобалізації, що виявляються у взаємозалежності мистецтва та соціального й науково-технічного розвитку людства, так і політична стратегія неолібералізму, завдяки якій мистецтво стає знаряддям багатих країн у змаганнях за право домінування на світовому культурному просторі. У цьому контексті достатньо розповсюдженим стає переконання, радикально озвучене азербайджанським філософом і художником Теймуром Даімі, який вважає, що «глобалізація як легітимна експансія однополярного англосаксонського світу — це світоглядний кошмар...», її суть «в агресивно-нав'язливому експорті постмодернізму в світ, розповсюдженні по всій планеті гнійного ментального вірусу під прикриттям зовнішньо бездоганних ідеологічних лозунгів (демократії, плюралізму, свободи). Це є приведенням усіх існуючих у світі модусів мислення й духовних парадигм до єдиного загальнопланетарного знаменника - євроамериканської цивілізаційної моделі» [1].

Ці критичні висловлювання у достатньо різкій манері ілюструють побоювання багатьох авторів, що акцентують увагу на негативних наслідках глобалізаційних явиш, серед яких «на першому місці стоять уніфікація культурно-історичних форм, нівеляція цінностей, відділення знаків від ціннісних смислів, наслідком чого стає тотальна симулякризація культурного простору, втрата суб'єктної ідентичності (історичної, національної, етнічної, особистісної)» [2].

Альтернативою цим песимістичним побоюванням цілком слушно виступає позиція, відповідно до якої ідеї глобалізаційної всезагальності, універсальності, стають реальною можливістю об'єднання світу під гаслами загальнолюдських, зрозумілих і прийнятних для всіх цінностей. Подолання споживацько-гедоністичних настанов й перекодування сучасних суспільств на постматеріалістичні ціннісні орієнтири безумовно можливе лише на основі об'єднаних зусиль усього людства. Й невипадково, «в історичному досвіді самосвідомості культури ідея цілісності, універсальності протягом багатьох століть не сприймалася як загроза, а скоріше, навпаки, виступала як деякий культурний ідеал. Прообраз єдиного світу закладений в основних світових релігіях, в ідеї суперекуменізму, в різних гуманістичних концепціях, до пошуку універсалій прагнула філософська думка, (...) мистецтво відтворювало образ єдиного цілісного світу, а з XIX ст. цілеспрямовано велися пошуки універсальної художньої мови" [2].

Але незважаючи на позитивну потребу створення єдиного світового співтовариства, ідею відновлення колективної відповідальності людства за своє майбутнє, відкритості до культурного діалогу, глобалізаційні процеси несуть у собі також цілу низку ризиків та небезпек світового масштабу. Окрім глобальної екологічної загрози, перед людством постає загроза глобальної культурної руйнації, маніпулятивно спрямованої задля підкорення найбільш слабких та вразливих культурних ареалів за допомогою деструктивних мистецьких тенденцій, що своїм потужним психологічним впливом послаблюють і, врешті-решт, знищують традиційні культурні, ціннісні орієнтири. Задля підкорення інших народів вже не потрібно іти на них війною — потрібно лише примусити їх прийняти прості, модні й спокусливі вихідні, завдяки яким стане можливим ефективне керування «підкореними» територіями.

Однією з найефективніших спокус сучасності стала західна модель масової культури з її коміксами, «мильними» серіалами, бойовиками та різноманітними проявами поп-арту, завдяки яким поступово, але настирливо формувалась свідомість рядового споживача, вже практично не здатного до критичної рефлексії. Поняття масової культури у даному випадку використовується у найбільш розповсюдженому його значенні, яке застосовується в філософії, соціології тощо для характеристики стану культури середини XX століття та пов'язується із виникненням та глобальним розповсюдженням засобів масової інформації (радіо, телебачення, інтернет). Вже у радянській енциклопедії, на мою думку, дається достатньо ґрунтовна та чітка характеристика феномену масової культури, незважаючи на існуючу ідеологічну заангажованість подібних видань того часу. Разом із іншим там зазначається, що «через систему масової комунікації масова культура охоплює переважну кількість членів суспільства, через єдиний механізм моди орієнтує, підкорює усі сторони людського існування: від стилю оселі та одягу до типу хобі, від вибору ідеологічної орієнтації до форм і ритуалів інтимних відносин; претендує на охоплення й підкорення культури усього світу, його культурну «колонізацію» [3].

Відчуваючи загрозу подібної "колонізації", колишній СРСР та інші країни соціалістичного табору до моменту свого розпаду завдяки мінним кордонам «залізної завіси» у певній мірі утримували цю експансію споживацтва, надзвичайно жорстко протиставляючи їй ідеологічно структуровану культурну систему, яка, врешті-решт, не змогла витримати потужного натиску західного світу. Утворення значної кількості незалежних, але ще достатньо слабких держав призвело на початку 90-х років вже минулого століття до їх стрімкого захоплення потужною масовою культурою Заходу. Процес перекодування людської свідомості почав активно діяти у вільному просторі молодих країн, призвичаюючи новохрещених споживачів до «закордонних» цінностей. Мистецтво замість унікальних творів почало із конвеєрною швидкістю продукувати товар, ставши віртуозним інструментом маніпулятивного впливу на позасвідомість. На думку Пітірима Сорокіна, «як комерційний товар для розваг, мистецтво все частіте контролюється торгівельнимп ділками, комерційними інтересами та віянням моди» [4]. Він слушно зазначає, що подібне мистецтво створюється лише заради релаксації, споживацтва, розваг та задоволення. Воно покликано заспокоювати хворобливу нервову систему та стимулювати сексуальну енергію. Масова індустрія зорієнтована насамперед на попит споживача, вона не розрахована на створення істинних, вічних цінностей. Вона «призводить до масової продукції минущих «хітів» та недовговічних «бестселерів». [4]

Сучасна людина практично опиняється в ситуації облоги сумнівних, але надзвичайно привабливих цінностей масової культури. Однак, ця проблема виявляється достатньо складною й неоднозначною. З одного боку, ми маємо необмежений доступ до різноманітної інформації і в змозі (за бажанням) самостійно обирати ціннісні орієнтири. Ніхто нам не заважає купити квиток до філармонії, замість квитка на концерт однієї з численних поп-зірок. Також, на перший погляд, немає нічого поганого у тому, щоб отримувати задоволення від перегляду «мильного» серіалу або розважального шоу з метою релаксації після тяжкого робочого дня. З іншого боку, потужний пресинг масової індустрії, за відсутності сильних вольових настанов особистості, здатний призвичаювати нашу психіку до такої надзвичайно розповсюдженої спокусливої релаксації. Мистецтво поп-арту привчає невибагливого глядача до сприйняття «культових» робіт Енді Ворхола у вигляді яскравого тиражування всесвітньо відомих персонажів на кшталт Мерілін Монро або коміксоподібних шедеврів Роя Ліхтенштейна чи колажних варіацій Роберта Раушенберга. Серіально-розважальна атмосфера сучасного телебачення із часом викликає у своєї постійної аудиторії синдром майже наркотичної залежності, у стані якої людина беззастережно поглинає масивні дози маніпулятивної інформації у вигляді постійно повторюваної реклами та майстерно відрежисованих інформативних блоків. Середньостатистичній людині набагато простіше та зручніше у даній ситуації спокійно плисти за течією й не опиратися цим надто приємним спокусам.

На думку відомого європейського куратора, теоретика та критика сучасного мистецтва Акіллє Боніто Оліва, «саме поп-арт і став результатом того, що прийнято називати глобалізацією в мистецтві... У цьому сенсі мистецтво Америки, від «живопису дії» й через поп-арт до мінімалізму, продовжує дюшанівську лінію в мистецтві, яка звільняється тут від своєї ідеологічної складової та стає лабораторним експериментуванням з матеріалами з метою створення об'єктивно нової художньої мови" [5].

Але результатом цього «звільнення» стає повний волюнтаризм та безвідповідальність як перед сучасністю, так і перед майбутнім. Глобальними стають, на жаль, цінності масової культури, які, зазвичай, практично не мають відношення до вічної тріади істини, добра і краси. їм на зміну приходить культ насилля, сексу й безмірного споживацтва. «Ефект від глобалізації у першу чергу виявляється у сфері масової культури і полягає в тому, що нескладна, скроєна за певним лекалом розважальна продукція захоплює серце, душу і розум масового обивателя, готового по всьому світу до бездумних насолод голлівудськими бойовиками, мильними операми, музикальною попсою, крикливою модою й вульгарним дизайном. Якщо глобальна економічна система забезпечує циркуляцію фінансового капіталу, то поп-культура забезпечує циркуляцію масових культурних цінностей» [6].

Під впливом цих процесів сучасна людина все більше віддаляється від своїх коренів, пов'язаних із цінностями традиційної культури. Духовна спадщина минулого, яка протягом багатьох століть була джерелом базових життєвих орієнтирів, поступово витісняється на другий план, поступаючись місцем новим, «прогресивним» віянням, що позбавлені будь-яких обмежень та заборон. Нарешті відбувається омріяне Фрейдом вивільнення первісної енергії позасвідомого та її повнокровне втілення у різноманітних сферах новомодної масової культури. Мистецтво безвідмовно поглинає усі заборонені в минулому бажання, миттєво трансформуючи їх у комерційно привабливий продукт масової індустрії. Як песимістично зазначає Жан Бодріяр, «мистецтво розчинилося не у піднесеній ідеалізації, а у загальній естетизації повсякденного життя, воно зникло, поступившись місцем чистій циркуляції образів у трансестетиці банальності» [7].

Але масова, зрозуміла культура не в змозі у повній мірі спокусити більш освідчені, більш претензійні верстви населення, які завжди тяжіли до інаковостї та елітарності. Таким, більш винахідливим демоном-спокусником стало у світовому просторі сучасне, так зване актуальне мистецтво, яке взагалі не ставило за мету подобатись масовій аудиторії, а й навпаки — намагалося безперервно її дратувати, самоутверджуючись у подібному протиставленні. Воно постулює себе, за висловлюванням Ортеги-й-Гассета, мистецтвом для «обдарованої меншості». «Нове мистецтво, вочевидь, не є мистецтвом для всіх, як, наприклад, мистецтво романтичне: нове мистецтво звертається до особливо обдарованої меншості. Звідси — роздратування у масі. Коли комусь не подобається витвір мистецтва саме оскільки воно зрозуміло, ця людина відчуває свою «перевагу» над ним, і тоді роздратуванню немає місця. Але коли річ не подобається тому, що не усе зрозуміло, людина відчуває себе приниженою, починає неясно підозрювати свою неспроможність, неповноцінність, яку намагається компенсувати обуреним, розлюченим самоствердженням перед лицем твору» [8].

Таким чином, сучасне, актуальне мистецтво, з одного боку, отримало можливість спростовувати усі закиди на свій бік, зараховуючи незгодних до сірої когорти «усіх», а, з іншого боку, стало потужним інструментом підкорення та духовної руйнації так званої «обдарованої меншості», яка у прагненні відмежування від народних мас потрапляє у набагато більшу небезпеку — небезпеку свідомого прийняття деструктивно-руйнівних орієнтирів світу псевдоцінностей.

Отже, сучасне (актуальне) мистецтво «поступово входить у згоду із ритмом глобалізації, яка стандартизує економічні й фінансові структури, створюючи із різноманітності форм її пряму протилежність — однаковість» [9].

Воно стає потужним знаряддям формування необхідних психологічних настроїв у суспільстві, що активно використовується в політиці культурних експансій більш розвинених і багатих країн по відношенню до більш залежних і слабких, інструментом підкорення та ідеологічної обробки, каналом передачі необхідної інформації, що поступово, але наполегливо формує каркас суспільної свідомості. Так званий «експорт» демократичних цінностей окрім відверто агресивних іраксько-афгаисько-балканських варіантів набуває маніпулятивно-спокусливого вигляду мистецької анестезії, в результаті якої рівень інтоксикації суспільства досягає критичних меж і стає загрозливим для його подальшого існування. Але найбільш страшна руйнація відбувається на індивідуально-психологічному рівні — на «продуктах» сучасного, актуального мистецтва виховується ціле покоління, «нова» генерація молоді, для якої вигляд розчленованих тіл, замордованих тварин та жахливих видовищ стає буденністю, яка не викликає ані протесту, ані жалю, ані відрази. Фрейдівське «незадоволення культурою» активно реалізується його нащадками й виражається у звільненні тваринної енергії позасвідомого у безмежному просторі сучасного мистецтва. Але лікувальні властивості психоаналізу у даному випадку вже будуть малоефективними — глобальний характер сучасних процесів зі швидкістю епідемії розповсюджує хворобливі тенденції по всьому світу, інфікуючи свідомість новоствореними вірусами руйнації.

Сучасне, актуальне мистецтво претендує сьогодні на елітарність, протиставляючи себе масовому продукту. Класичні естетичні орієнтири проголошуються застарілими, прекрасне вже не є пріоритетом для митця, а скоріше навпаки — воно є вектором, що віддаляє нас від актуальної сучасності, лише занурюючи у минуле, до якого немає вороття. Потворне, примітивне, деструктивне, руйнівне — ось невеликий перелік домінант сьогодення, розрахованих на так звану «обдаровану меншість». Незгодні проголошуються ретроградами, їм пропонується ознайомитися з «абеткою» сучасного мистецтва, лише після вивчення якої вони будуть підготовлені для його сприйняття. Майже на кожний закид у бік «актуального» його адепти мають старанно заготований набір стандартних відповідей на захист свого священного фантому. Західні інституції в унісон шаленому попиту старанно готують цілі армії кураторів, які своїм чисельним десантом підкорюють все нові й нові території, привертаючи до своїх лав енергійну, але ще ідеологічно не сформовану молодь, що стає благодатним ґрунтом для формування нового, «актуального» коду сучасності. Шалені кошти вкладаються у цю обробку. Але руйнація свідомості коштує набагато менше, аніж відверта воєнна експансія. Тому сучасне мистецтво стає стратегічною зброєю у великих глобальних перегонах, головна мета яких — змагання наддержав за контроль на світовому культурному просторі. Глобалізаційні бренди у цих перегонах стають вдалим прикриттям мегазавойовницьких амбіцій. Замість інтеграції людства на базі загальноприйнятних, загальнолюдських духовних орієнтирів, відбувається планомірне отруєння світового культурного простору під лицемірною егідою його об'єднання.

Відбувається повальна комерціалізація мистецтва. Глобальні мистецькі мегапроекти сучасності на кшталт Венеціанської бієнналє, німецької Documenta, французького FІАС, швейцарського Арт-Базель тощо, авторитарно спрямовують мистецький мейнстрім у прогнозоване русло жорсткого арт-ринку. Основним, домінуючим критерієм стає «прибутковість і продажність» [10, с.117|. Так звані «твори» сучасного мистецтва стають вигідним об'єктом капіталовкладень, який, за прогнозами всюдисущих арт-дилерів, вже через декілька років будуть лише зростати в ціні. Сучасний покупець, що не є перекупником, для якого арт-торгівля є лише бізнесом й джерелом отримання коштів, вже не є, як раніше, цінителем, шанувальником мистецтва, який при придбанні роботи керується відчуттям власного естетичного смаку. Він просто вкладає кошти — йому байдуже що це — нерухомість, земля, картини, автомобілі, аби це у перспективі приносило прибуток і, бажано, працювало на твій імідж. Йому байдуже, що твори актуального мистецтва почасти жахливі й огидні — важливо, що він віддав за них шалені кошти. Адже на сьогоднішній день не завжди достатньо бути лише вельми заможнім, бажано мати репутацію «прогресивної» особистості, що іде «в ногу із часом» і знається на сучасному мистецтві, та ще й вкладає в нього немалі кошти. Наприклад, на останньому мистецькому ярмарку світового масштабу Арт-Базель, який заслужив звання Олімпійських ігор арт-світу, за даними представника женевської галереї Krugier, гіпсова робота Пабло Пікассо «Персонаж» була продана через п'ять хвилин після відкриття експозиції за 15 мільйонів доларів, а жахлива казкова деструкція із п'яти скульптур спаплюжених гномів, створена відомим сучасним художником із Лос-Анжелеса Полом Маккарті, «пішла з молотка» за не менш казкову суму — 3 мільйона доларів! [11]. Важко собі уявити подібну ситуацію, наприклад, за часів Веласкеса, роботи якого також продавалися за величезні кошти ще за життя автора, але, на відміну від теперішніх «шедеврів», завдяки тому, що були прекрасними і досконалими, а не жахливими й потворними. Окрім цього, автор мав можливість отримати за них такі величезні суми лише завдяки своїй геніальності й надзвичайній майстерності, що здобувалася протягом багатьох років кропіткою щоденною працею, чого не можна сказати про сучасних авторів, які тиражують свої «шедеври» із карколомною швидкістю й без зайвих зусиль. Головне — манінулятивний маркетинг та потужна реклама, за допомогою яких андерсенівська казка про «голого короля» в сучасному світі вже мало відрізняється від реальності.

Жан Бодрійяр ставить подібним явищам достатньо професійний діагноз: цей арт-ри-нок «влаштований за зразком оборотного капіталу фінансового ринку: це   спекуляція, всезагальна ленна залежність, яка, здається, не має іншої мети, аніж як кинути виклик закону вартості. Цей ринок мистецтва більше схожий на покер або потлач — на науково-фантастичний сюжет у гіперпросторі цінностей» [7].

Філософ із сумом зазначає, що безглуздо шукати в сучасному мистецтві будь-яке естетичне призначення. Воно виносить нас за дужки як прекрасного, так і потворного, не даючи можливості робити будь-які висновки, прирікаючи нас на байдужість [7]. Але з цим не у повній мірі можна погодитися, оскільки сучасне, актуальне мистецтво не залишає нам можливості знаходитися у стані байдужості, як правило, воно провокує на агресивні, негативні імпульси, що автоматично виникають внаслідок споглядання «актуальних» творів. Завдяки надзвичайно потужній арт-шокотерапії, Деміан Херст зробив собі ім'я, ставши найбагатшим художником сучасності. Відрубані коров'ячі голови, обліплені купою мух, розчленовані акули у формаліні, муляж підвішеної корови із розпоротим черевом та виваленими нутрощами тощо ледве можуть налаштовувати нас на відчуття байдужості. Жах, відраза, обурення — ось невеликий перелік того, що відчуває нормальна людина при погляді на подібні шедеври. Відверто кажучи, людина, що турбується про чистоту свого внутрішнього світу й взагалі не буде забруднювати свою психіку подібними речами, а не те що намагатися зрозуміти їх концептуальну значущість.

На жаль, до подібних умовиводів приходять далеко не всі. Зазвичай, на виставки подібного масштабу вишиковуються величезні черги переважно молоді, на яку ці заходи, насамперед, й розраховані. Окрім цього, безкоштовно ведеться потужна просвітницька робота, завдяки якій західні й вітчизняні «метри» арт-ринку доводять надзвичайну концептуальну значущість подібних робіт, що через відразливе й потворне допомагають нам вийти за межі буденності й доторкнутися до справжньої, істинної творчості.

А насправді — це безпрограшний психологічний прийом — відчуття жаху від побаченого максимально потужно впливає на людську позасвідомість, завдяки чому відбувається ефективне запам'ятовування твору, що викликав негативні емоції. Активізація позасвідомих тваринних інстинктів (куди нам подітись від доктора Фрейда) — благодатне поле для сучасних арт-маніпуляторів, й було б дуже дивно, якщо б вони цим вміло не користалися.

Як слушно зазначає Олександр Панарін, в сучасній культурі постмодерну домінують мефістофельські начала, «негативним поняттям, які означають «позасвідоме», «небуття», «вигадка», «потворне» (...) віддається явна перевага». [10, с. 196]

Окрім цього сучасне, актуальне мистецтво надзвичайно тяжіє до демонстрації відвертої сексуальності, яка іноді межує із порнографічністю, тим самим роблячи акцент на максимальній візуалізації людської тілесності й чуттєвості. «Емансипована чуттєвість сьогодні стає ставкою у великій глобальній грі». [10, с.289] «Народам країн, позбавлених справжнього суверенітету — разом із соціальними гарантіями й іншими досягненнями класичного модерну, глобалісти пропонують у вигляді компенсації небувалий набір засобів символічного задоволення, пов'язаних із потаканням насамперед «репресованій чуттєвості» (у першу чергу сексуальній)». [10, с.289]

Постмодерністський культ тілесності спонукає представників сучасного мистецтва до щонайбільш натуралістичної передачі людського тіла завдяки передовим досягненням науково-технічного прогресу. Але намагаючись до дрібниць наблизити створений образ до існуючої реальності, вони вихолощують з нього загадковість, неоднозначність, глибинність. Це мертвонароджене створіння стає черговим симулякром, оболонкою без внутрішньої суті, големом, тіла якого навряд чи торкнеться дихання життя. Таким чином, демонстрація деструктивної потворності, відвертої сексуальності, технократичної формотворчості, позбавленої глибинного змісту, стають у переважній більшості (оскільки завжди є виключення із правил) головними атрибутами сучасного, актуального мистецтва, яке аж ніяк цього не цурається. .

Знаходячись між «молотом» поп-арту і «ковадлом» актуального мистецтва, психіка сучасної людини почасти не витримує і піддається руйнівній трансформації, стаючи здобиччю та мішенню винахідливих маніпуляторів. Згадки про прекрасне все частіше асоціюються лише з минулими періодами людської історії й відвідування класичних музеїв на якийсь час вгамовує естетичну спрагу справжніх цінителів не менш справжнього мистецтва. Народження визначних творів мистецтва в умовах сучасності стає більше виключенням з правил — потужна індустрія арт-ринку настирливо приборкує або ламає інакомислячих, й лише одиниці в змозі протистояти цьому потужному наступу.

Але, незважаючи на достатньо песимістичну констатацію реального стану речей у просторі мистецтва сучасності, потрібно шукати вихід із цієї хворобливої ситуації. І як вже зазначалося у цілому ряді робот, присвячених проблемі глобалізації, лише підвищення статусу моральних, релігійних та особистісних цінностей у процесі подальшого розвитку людської цивілізації може дати нам шанс увійти у стадію одужання. Мистецтво, як і всі інші сфери культури, не може більше керуватися ідеями споживацтва, повного волюнтаризму й свавілля, прикриваючись при цьому принципами повної, нічим не обмеженої свободи творчості. Насамперед митець повинен відчувати внутрішню відповідальність за ті ідеї, які він несе у цей світ через свої роботи. Мистецтво завжди виконувало виховну функцію, впливало на свідомість та позасвідомість людей, формувало їх світогляд, задаючи базові ціннісні орієнтири. Воно не може повністю дистанціюватися від цих обов'язків, інакше   на ньому буде лежати відповідальність за можливу духовну руйнацію й занепад усієї людської цивілізації. Ідеали істини, добра та краси не можуть бути чимось застарілим — вони належать до вічних цінностей, і будь яке новомодне прагнення до минущих новацій не зможе підірвати їх загальнолюдської значущості. І якщо на основі саме цих глобалізаційних ідеалів буде відбуватися інтеграція усього людства, ми можемо сподіватися на реалізацію позитивного сценарію нашого майбутнього.


Література

  1. Теймур Дайми. Анатомия глобализации: экспансия мертвого http://kultura.az/articles.php?item_id=20110527052702341&sec_id=22

  2. Устюгова Е. Н. Глобализация и культура: исторический контекст http://www.academyrh.info/html/ref/20051205.htm

  1. Советская энциклопедия http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_philosophy/4495/

  2. Питирим Сорокин. Современный кризис в западных изящных искусствах http://www.istu.ru/unit/epign/siip/arispsi/3754/

  3. Акилле Бонито Олива. Искусство между идентичностью и гомогенностью http://xz.gif.ru/numbers/56/8/

  4. К. Бохоров. Современное искусство и глобализация http://www.ifapcom.ru/files/Monitoring/bohorov_iskusstvo_i_global.pdf

  5. Ж. Бодрияр. Прорачность зла http://www.philosophy.ru/library/baud/zlo.html

  6. Хосе Ортега-и-Гассет. Дегуманизация искусства http://lib.ru/FILOSOF/ORTEGA/ortega12.txt

  7. Николя Буррио. Глобализация и аппроприация http://xz.gif.ru/numbers/56/4/

  8. Панарин А. С. Искушенис глобализмом. — М., 2000 г.

  9. Анастасия Митюшина, автор «Эксперт Оnline» «Арт-Базель»-2010: история искусства снова в цене http://www.expert.ru/printissues/expert/2010/24/art_bazel_2010/



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка