Творча особистість учителя як передумова інноваційних процесів у системі освіти 14 – 15 квітня 2005 року Полтава 2005



Сторінка3/17
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.34 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Олександр Ткач

Національний педагогічний

університет імені М.П.Драгоманова
РЕФЛЕКСІЯ ВЛАСНОЇ ПОВЕДІНКИ СТУДЕНТА ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ ПАРТНЕРСТВА В МІЖОСОБИСТІСНІЙ ВЗАЄМОДІЇ.

Актуальним напрямком дослідження різноманітних аспектів міжособистісної взаємодії є, на нашу думку, з’ясування можливих шляхів розвитку партнерських стосунків як найбільш продуктивних і толерантних. У психологічній науці партнерство здебільшого асоціюється з продуктивною взаємодією, з пануванням принципів взаєморозуміння та співпраці, з утвердженням діалогічного стилю спілкування як найбільш прийнятного. Особливо актуальною, на наш погляд, є необхідність практичного втілення принципів і механізмів партнерських стосунків серед молоді, зокрема, у студентському середовищі, що сприятиме успішному навчанню, а в подальшому - продуктивній виробничій діяльності, гармонійним сімейним стосункам, подальшому особистісному зростанню. Основними завданнями нашої статті є визначення ролі рефлексії як особистісної передумови партнерства, діагностика рефлексивних тенденцій в процесі самооцінювання студента до себе.

Рефлексія є тим психологічним механізмом, який здатний визначати особливості відношення особистості до інших суб’єктів, формувати характер її поведінки. Рефлексія в психології розуміється насамперед як “самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів і станів”[4;340] та розглядається як процес, який здатний значною мірою впливати на комунікативні процеси, а також на інтелектуальний та особистісний розвиток. Рефлексія являє собою не просто процес самопізнання, а ще й як своєрідний практично безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення. В цілому ж розвинута рефлексія передбачає “здатність особистості усвідомлено ставитись до себе, до власної самосвідомості, мислення, умов і способів здійснення життєдіяльності” [2;71]. Уміння ж особистості адекватно, самокритично, виважено оцінювати власні поведінкові акти відкриває шлях до такого ж сприймання партнера. Як зазначає Н. Пов’якель,” однією з ознак схильності особистості до партнерства та готовності, таким чином, до встановлення партнерських відносин є…наявність рефлексивної схильності особистості до пізнання себе та іншого і, нарешті, до рефлексивного аналізу власної поведінки…[3;104]. Щодо студентства, то специфіка юнацького віку, до якого здебільшого відноситься студентство, бурхливий розвиток особистості студента, специфіка пануючої діяльності - навчальної накладає свій відбиток як на формування і розвиток партнерських стосунків, так і на рефлексійні тенденції студентської особистості. На основі самооцінки власних вчинків, поведінки у різних соціально - психологічних ситуаціях та “використовуючи свій життєвий досвід, студент знаходить “розрив” між власною культурою спілкування і неможливістю за цією моделлю здійснювати прості і складні операції з учасниками навчального процесу” [1 ;15]. Подібне протиріччя, яке, до речі, є специфічною ознакою юнацького віку, і спонукає студента до рефлексії власної поведінки, що в кінцевому результаті повинно спричинити виробленню власного ефективного стилю спілкування, у якому, на нашу думку, партнерські стосунки повинні займати провідне місце.

Одним з прийомів рефлексії є самооцінювання, яке автор відносить насамперед до емоційної сфери особистості. Зміст самооцінювання визначається як самооцінка своїх якостей, загальна активна форма життєдіяльності [5]. На нашу думку, серед інших до найбільш важливих параметрів діагностики рефлексії варто віднести уміння адекватно самооцінювати власну поведінку та відношення з іншими суб’єктами взаємодії. У практичній частині нашого дослідження ми використали модифікований варіант методики Сакса і Леві, яка включає 28 незакінчених речень. Студентам пропонувалося на свій розсуд закінчити речення таким чином, щоб кожне з них набуло б певного смислу. Методика передбачає визначення ставлення до сім’ї, до осіб протилежної статі, до самого себе, до батька, до матері, до друзів і знайомих, а також аналіз життєвих цілей. Загалом нами було оброблено 40 анкет студентів Кіровоградського університету (1-ий курс, фізико - математичний факультет). В опитуванні, яке проводилося у 2004 році, брали участь 18 юнаків і 22 дівчини.

Рефлексійні тенденції, на нашу думку, проявляються насамперед в аналізі ставлення до себе (або хоча б у таких спробах), яке, як правило в тій чи іншій формі проявляється у відношеннях з іншими учасниками взаємодії. За характерними ознаками поведінки суб’єкта у різних життєвих ситуаціях і можна робити висновки про наявність або відсутність певних особистісних передумов партнерства у відносинах з іншими суб’єктами взаємодії.

Зміст методики незавершених речень дозволяє аналізувати ставлення до себе за кількома напрямками: в ситуації протидії зі сторони інших осіб, в процесі оцінки власних можливостей та слабких сторін, визначення життєвих перспектив і прагнень. Як відомо, адекватне сприймання самого себе, власного ”Я” є базовою особистісною умовою для втілення засад партнерства у практику. В нашому дослідженні ми особливу увагу звернули на відповіді студентів за шкалою “Ставлення до себе”, яка, на нашу думку, серед інших шкал методики найбільш конкретно дозволяє виявити оціночно - рефлексійні тенденції особистості . Зміст завдань виділеної шкали ми систематизували за кількома напрямками, на які ми будемо спиратися у подальшому викладі результатів. Обробку матеріалу ми здійснювали за допомогою методу конвент - аналізу, який, зокрема, передбачає пілотажне кодування матеріалу, в рамках якого виділяються найбільш характерні смислові одиниці. Виклад смислових одиниць у всіх субшкалах подається відповідно частоти згадування за рангами (перший-найвищий, другий-нижчий і т.д.). Отже, першою ознакою (субшкала А), яка була піддана аналізу, була поведінка студента у критичній ситуації (“коли всі проти мене”), а типовими смисловими одиницями у відповідях обстежених нами студентах виявилися наступні:

1. Намагання проаналізувати власну поведінку;

2. Демонстрація адекватної ситуації поведінки (“я буду проти всіх”);

3. Прийняття такої ситуації як неминучої або досить типової;

4. Звернення за допомогою до інших осіб.

Наступною ознакою, за якою проводився аналіз, була оцінка студентами власних можливостей (субшкала В). Найбільш характерним для нашого контингенту зміст відповідей був такий:

1. Самостійність у прийнятті рішень;

2. Оцінка професійних можливостей (“в майбутньому стати гарним вчителем”, “закінчити університет”);

3. Прагнення досягнути поставленої мети та конкретизація шляху досягнення;

4. Згадування про спроби розв’язати проблеми.

За іншою ознакою (субшкала С), яка передбачала виявлення слабких сторін студента (“найбільша моя слабкість…”), були виявлені такі основні смислові одиниці:

1. Викриття власних негативних рис, інколи в досить різкій і відкритій формі (“ я боягуз”);

2. Нехтування порадами сторонніх осіб;

3. Внутрішня невпевненість і довірливість;

4. Констатація неможливості керувати власною поведінкою (“не можу себе стримати”).

Зміст останньої ознаки (субшкала D) визначався характерними особливостями поведінки в ситуації невдачі (“коли мені бракує везіння”). Наводимо узагальнений зміст відповідей студентів.

1. Відчуття розгубленості, емоційні переживання (“Я втрачаю надію”);

2. Спроби пояснити причини такої ситуації;

3. Припинення виконання завдання або участі у певній діяльності.

Представлені вище узагальнені результати були піддані нами статистично-математичній обробці: групи смислових одиниць за кожним з параметрів були нами проранговані; також нами були зроблені розрахунки кількісних показників частоти їх згадування у відповідях опитаних нами студентах.

Таблиця 1.



Рангові та кількісні показники за шкалою “Ставлення до себе”.

Ранг ф-ми

поведінки



Субшкала А

Субшкала В

Субшкала С

Субшкала D

n

x

n

x

n

x

n

x

1-ий

15

37

14

35

20

50

21

53

2-ий

12

30

12

30

7

17

9

25

3-ій

9

25

9

25

5

15

5

15

4-ий

3

8

2

5

2

5

-

-

Примітка: n-загальна кількість згадування;

х-показник у відсотках від загальної кількості студентів.

Кількісний та якісний аналіз ставлення студента до себе дозволяє сформулювати певні висновки про особливості рефлексії як особистісної передумови партнерських стосунків. По-перше, у студентів виявилися високорозвинутими такі тенденції, які засвідчили про намагання розібратися у власних вчинках і проаналізувати як свою поведінку, так і взаємостосунки з іншими. По-друге, з аналізу відповідей можна зробити висновок про помірний рівень як внутрішньої, так і зовнішньої агресії, толерантне і виважене ставлення до себе ті інших. Такі висновки свідчать про розвиненість певних сторін особистісної готовності до партнерських стосунків. Але водночас аналіз результатів свідчить і про несформованість умінь адекватної поведінки у критичних ситуаціях, коли основною формою реакції було демонстрування емоційної розгубленості або використання стратегії уникнення як відповідь на труднощі. Намагання проаналізувати причини критичної ситуації продемонстрували тільки 25% опитаних. Подібні висновки свідчать насамперед про відсутність життєвої практики розв’язання складних ситуацій і можуть вважатися тільки як ситуативні, тимчасові перешкоди на шляху до впровадження партнерських стосунків.

Дослідження рефлексії як особистісної передумови партнерства є тільки одним з небагатьох напрямків, які потребують свого подальшого вивчення в контексті загальної проблеми впровадження засад партнерства у практику повсякденної взаємодії. Стосовно особистісних передумов партнерства, то найбільш перспективними напрямами подальших наукових розробок нам видаються наступні: місце і значення рефлекійних тенденцій суб’єкта у процесі засвоєння і усвідомлення засад партнерства, функціональна роль емоційно - емпатійних процесів особистості у адекватному ставленні до інших учасників взаємодії; культура саморегуляції власної поведінки як елемент готовності до партнерства.



Література:

1.Гапоненко Л. Розвиток рефлексії як психологічного механізму корекції професійної поведінки у педагогічному спілкуванні // Рідна школа, 2002. - №4.- С.14 -16.

2.Пеньковська Н. Рефлексія як об’єкт психологічного аналізу // Психологія і суспільство, 2000. - №2. - С. 66 -73.

3.Пов’якель Н. Психологічна готовність до партнерства і особливості професійної саморегуляції практичного психолога // Психологія. Зб. Наук. праць. - Вип.2. - К.: НПУ,1998. - С.102 -108.

4.Психология. Словарь / Под. общ. ред. А.В.Петровского. - М.: Политиздат, 1990.- 494с.

5. Юзбашева Г. Рефлексія як форма самореалізації учня в навчально-виховному процесі // Мандрівець, 2003. - №5. - С. 60 - 63.



Олена Погребняк

Полтавський державний педагогічний

університет імені В. Г. Короленка
РОЛЬ МОРАЛЬНОГО ІДЕАЛУ У ФОРМУВАННІ МОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ
Криза сучасного суспільства у політичній, економічні, соціальній сферах на особистісному рівні трансформується у проблему адаптації до змінних реалій сьогодення. Цінність нашого часу в тому, що ми стали твердішими, більш продумано дивимося на життя, намагаємося проаналізувати сутність кризи, причиною якої є зниження морального рівня суспільства, втрата морального ідеалу, зниження моральної культури людства.

На вирішення проблеми виховання морального ідеалу, спрямували свій науковий доробок такі вітчизняні науковці: Л. Кузнєцова, Г. Софінська, Н. Шевченко, Н. Міщенко та інші. Підсилений інтерес дослідників до вирішення існуючої проблеми зумовлює не лише її актуальність, але й зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями сучасної педагогічної науки.

Виділимо основні аспекти вивчення морального ідеалу особистості:

формування чітких уявлень про правильні моральні стосунки;

усвідомлення змісту справжніх моральних цінностей;

розуміння сутності морального ідеалу;

формування моральної свідомості підлітка.

Моральна основа – це базис функціонування громадянського суспільства. Без такої основи не діють належним чином економічні закони, не виконуються укази, не дає потрібних результатів навчально-виховна робота, відбувається руйнація соціальних інститутів.

Сьогодні наше суспільство, як ніколи раніше, потребує духовного стимулювання, морального розвитку, посиленої уваги до внутрішнього світу людини, культивування морального ідеалу. Пропагуючи кодекс псевдо-моралі, суспільство відучило людину вдивлятися в саму себе, порівнюючи з взірцем моральної краси.

Обов'язок, честь, совість, гідність – це форми моральної свідомості, ті внутрішні механізми, за допомогою яких в суспільстві здійснюється саморегуляція поведінки. Завдяки розвинутим свідомості і почуттям обов'язку, совісті, честі, гідності суспільні моральні вимоги виступають як особисті спонукання, потреби, мотиви. Гідність означає моральну цінність, значимість людської особистості. Вона нерозривно пов'язана з вірою в саму себе, у свої розумові й моральні сили, творчі можливості. Почуття власної гідності дисциплінує людину, спонукає ставити до себе підвищені вимоги, не задовольнятися досягнутим, прагнути до морального ідеалу.

Людське життя набуває сенсу, стає змістовнішим лише тоді, коли воно спрямовується, визначається великою метою. Ця мета робить життя повноцінним, красивим, гармонійним, сповненим високого змісту, творчої радості. Саме прагнення до ідеалу породжує невичерпну енергію, героїзм, мужність – все те прекрасне, що ми цінуємо в моральному обличчі людини.

Найсприятливішим періодом формування особистості є підлітковий вік, який відзначається докорінними зрушеннями, зумовленими перебудовою психологічних структур і виникненням новоутворень. Саме в цей час закладаються основи свідомої поведінки, визначається загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень та соціальних установок особистості. Уміння адекватно оцінювати і корегувати власні вчинки прищеплюються в підлітковому віці, тому що моральні якості в цьому віці стають виразнішими. У цей період виникає інтерес до свого внутрішнього світу, потреба в самоаналізі. Підлітки є вразливими до сприйняття оцінки і критики збоку дорослих та однолітків. Усе це разом із зростаючими психологічними можливостями підлітка зумовлює перехід до свідомого вибору морального ідеалу, до формування власного погляду на світ та визначення місця в ньому.

За визначенням С. Карпенчука ідеал являє собою взірець, модель досконалості морально сформованої особистості. Ідеальною є модель цивілізованого суспільства, вічно недосяжна, яка споконвічно рухає людину, народи, цілі держави до саморозвитку, самовдосконалення. На ідеалі, який стимулює людину розвиватися, духовно збагачуватися, позначаються вимоги суспільства до своїх членів щодо морально досконалої особистості – втілення кращих моральних якостей, суспільних уявлень про зразок поведінки і відносин між людьми. Проектувати такий ідеал, сприяти його формуванню в підростаючих поколінь мають різного роду навчальні заклади, сім'я, громадськість.

Моральне виховання ніколи не завершується, тому важливо формувати у підлітків прагнення до постійного самовдосконалення та самовиховання, вміння самоконтролю та саморегуляції.

Власні спостереження довели, що в підлітковому віці особистість зустрічається з протиріччями оточуючої дійсності, з різними протилежними оцінками. Усе це разом із зростаючими психологічними можливостями підлітка зумовлює перехід до свідомого вибору ідеалу, до

формування власного погляду на світ. Тому підлітковий вік можна назвати періодом "переоцінки цінностей", в результаті чого деякі з них відкидаються, інші набувають нового об'єктивного значення та особистого сенсу.

Спираючись на кардинальні положення педагогічної думки, ми дійшли висновку, що виокремлення підліткового віку, як фази періоду життєдіяльності людини зумовлене не тільки особливостями психофізичного розвитку, а й визначенням соціальної значимості індивіда. У цьому віці формується свідоме ставлення до себе, як до члена суспільства. Від того, як будуть сформовані моральні переконання підлітка залежить майбутнє ставлення соціально значимого індивіда. В цей період пріоритетного значення набуває підтримання моральної поведінки та пошук морального ідеалу, з яким підліток зіставляє особистісні якості, життєві цінності, що є стимулом для подальшого самовиховання і самовдосконалення. Проведені нами бесіди довели, що психологічна потреба в ідеалі задовольняється різними шляхами. В одних випадках це відбувається за рахунок вибору конкретного, реально діючого образу для наслідування, в інших – абстрактний образ, який інколи має зібраний характер.

У 14-15 років відчувається найбільш інтенсивна потреба в пошуку ідеалу. Підлітки наслідують найпривабливіші якості особистості у різних людей, перетворюючи їх у єдиний досконалий образ. Психолог та педагог В.Є. Кагач стверджує, що формуючи ідеал, слід звернути увагу на найкращі якості, пов'язані з такими поняттями: гуманізм, ввічливість, чесність, відповідальність, організованість, свідома дисциплінованість.

Вирішальним фактором морального виховання К.Д. Ушинський вважав особу вихователя, його особистий приклад. Говорячи про роль особистості вихователя у виховному процесі К.Д. Ушинський підкреслював, що процес виховання буде ефективним у тому разі, коли вихователь, по-перше, знатиме закони психологічного розвитку дитини, а по-друге, матиме певні

особисті та професійні якості. Хорошим вихователем може бути та людина, котра має "покликання, бажання і здібності до своєї діяльності." [5, с.128]

Зважимо, що завдання досвідчених педагогів – сформувати у молоді чіткі уявлення про правильні моральні стосунки, тверді погляди на власну поведінку та поведінку інших людей, допомогти усвідомити зміст і значення справжніх моральних цінностей, суть морального ідеалу, справедливості, принциповості, честі, гідності, обов'язку, совісті, переконати вихованців керуватися ними на кожному кроці свого майбутнього життя.

Тільки весь комплекс почуттів, поєднаних з відповідальними переконаннями, створює морально цілісну особистість, виховує у підростаючого покоління моральну свідомість, моральні почуття, моральний ідеал, а головне – формує моральну поведінку.



Література:

1. Дьюї Дж. Моральні принципи в освіті // Директор школи. – 2002 - №2 – ст.9-11

2. Карпенчук С. Володіти розумом, почуттям і волею // Рідна школа – 1997 - №5 ст. 22-25.

3. Киричук О. Вплив соціального середовища на процес формування морального світу особи // Радянська школа, 1984 - №1 – ст. 60-65

4. Щербань П. Людям потрібен культ моралі // П.Щербань Педагогіка почуттів – Київ, 1992 – ст. 15-22

5. Яцій О. Моральне самовиховання учнів // Педагогіка. Навчальний посібник., південноукр. ДПУ ім. Ушинського – Харків, 2003.



Анна Цимбалюк, Наталія Литвиненко,

Олена Потькало

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ СУЧАСНОГО СТУДЕНТА
Особистість – це продукт соціальних взаємозв’язків, суб’єкт соціальної активності, стійкої системи мотивів, установок. Сенс поняття особистості розкривається через поняття свободи відповідальності вчинку як дії вільно прийнятого рішення. У свою чергу дії особистого характеру є фактором саморегуляції суспільного організму.

Найважливіша особливість особистості – це вміння ототожнювати себе як певної цілісності з конкретними формами своєї соціальної поведінки, вміння “бути” і “здаватися, вважатися”, відокремлювати себе від своїх вчинків. Не існує “людини взагалі” – існують лише явища, “ролі”.

Якщо вивчати студента як особистість, то вік 18 – 20 років – це період найбільш активного розвитку моральних та естетичних почуттів, становлення та стабілізації характеру та, що особливо важливо, оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини: громадянських, професійно-трудових та інших. З цим періодом пов’язаний початок “економічної активності”, під якою демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії та створення власної сім’ї.

Студентський вік характеризується і тим, що в цей період досягаються чимало оптимумів розвитку інтелектуальних і фізичних сил.

Формування духовного світу студентської молоді зумовлено досконалістю зв’язків і відносин, притаманних даному вузу, де людина отримує основу, заряд для самовиховання та самоосвіти, при чому на все життя. Здатність особистості до самовдосконалення є критерієм становлення її моральної зрілості.

Спроможність студентів до розвитку залежить, насамперед, від батьків, сім’ї, але приклад викладача, образ вчителя грає найважливішу роль. При відсутності такого взірця доволі часто виявляється неадекватне відношення до себе, яке може доводити особистість молодої людини до постійної невпевненості у собі.

Юність – пора самоаналізу та самооцінок. Самооцінка відбувається шляхом порівняння ідеального “я” з реальним “я”, ще не всебічно оціненим самою особистістю. Ця об’єктивна суперечність в розвиткові особистості молодої людини може викликати у неї внутрішню невпевненість у собі й супроводжується іноді зовнішньою агресивністю, невимушеністю або відчуттям нерозуміння.

Факт вступу до вузу зміцнює віру молодої людини у власні сили, можливості і породжує надію на повноцінне та цікаве життя.

Студентський вік, за твердженням Б.Г.Ананьєва, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних потенціалів людини. Вища освіта справляє величезний вплив на психіку людини, розвиток її особистості. За час навчання у вузі, при наявності сприятливих умов, у студентів відбувається розвиток усіх рівнів психіки. Вони визначають напрямок розуму людини, тобто формують склад мислення, який характеризує професійну спрямованість особистості.

Успішність навчання визначається такою психічною рисою людини, як здатність до навчання. Під цим поняттям розуміють особистісні особливості (адаптованість, пластичність особистості, напруженість мотивації, ін.) та весь інтелектуальний потенціал людини.

Для успішного навчання у вузі необхідним є високий рівень загального інтелектуального розвитку, зокрема сприймання, уяви, пам’яті, мислення, уваги, ерудованості, широти пізнавальних інтересів, рівень володінь певним колом логічних операцій. Взаємозв’язок між інтелектуальними здібностями та діяльністю діалектичний: ефективне включення в будь-яку діяльність потребує певного рівня здібностей до цієї діяльності, яка, в свою чергу, значно впливає на процес розвитку та формування здібностей.

Успішність студентів залежить не лише від загального інтелектуального розвитку та спеціальних здібностей, що є досить зрозумілим з точки зору здорового глузду, але також і від інтересів, мотивів, рис характеру, темпераменту, спрямованості особистості, її самосвідомості, ін.

В основі спрямованості особистості лежать її потреби, які можуть бути матеріальними (потреба в їжі, одязі, житлі) та духовними (потреба в пізнанні, музиці, книзі, праці). Потреби припускають своє подальше задоволення, а тому дають початок потягам, бажанням, прагненням, емоційним станам, які змушують студента проявляти активність. Потреби можуть бути чітко усвідомленими та неусвідомленими або усвідомленими лише частково.

Прагнення стати гарним спеціалістом, засвоїти дисципліни, що викладаються, стати ерудованою та культурою людиною – це вираження чітко усвідомлених духовних та матеріальних потреб студента.

У діяльності й розвиткові студента велику роль відіграє світосприйняття – система уявлень, ідей, поглядів на оточуючу дійсність. Воно виявляється в розумінні й оцінці дійсності, різних фактів та подій, накладає відбиток на почуття, волю, мотиви. Істотні особливості в поведінці та діяльності студентів спричинені відмінностями в темпераментах. Темперамент впливає не тільки на прояв почуттів або швидкість перемикання уваги, але і на інші психічні процеси, а також на прояв рис характеру, на поведінку студентів на заняттях, на їх реакції в складних ситуаціях, на питання, завдання; оцінки. Темперамент впливає на хід та результати різних видів діяльності.

Також в діяльності студентів виявляється і їх характер – відносно стійкий психічний склад людини. Це сукупність рис, що впливають на всю його поведінку. Характер студента являє собою цілісне утворення, яке складається з ряду рис, які можна класифікувати по групах. Це, по-перше, група інтелектуальних рис – спостереження, розсудливість; по-друге, група емоційних рис – впевненість, життєрадісність, бадьорість; по-третє, група вольових рис – цілеспрямованість, ініціативність, витримка, рішучість, мужність, інші; четверта група – моральні риси – почуття обов’язку, чесність, правдивість, інтелігентність – вміння розуміти іншу людину. Наявність у студента совісті – це наявність у ньому внутрішньої інстанції, яка безперервно морально реагує на все, що відбувається, що він робить.

Той, у кого немає совісті, є моральним чудовиськом. Совість виконує регулятивну функцію, зберігає чистоту й духовну красу особистісних стосунків.

Характери поділяються на слабкі та сильні, замкнені та егоїстичні, цільні та суперечливі. Головне, що розкриває характер студента – це вчинки та дії, особливо поведінка в колективі, успішність та громадська робота. Характер формується в процесі діяльності в залежності від її мотивів та загального ставлення студента до оточуючої дійсності.

У діяльності студентів чітко виявляються здібності, тобто такі їх психологічні особливості, які дозволяють успішно оволодівати програмою вузу, ефективно удосконалюватися як майбутнім спеціалістам. У структуру здібностей входять увага, спостережливість, певні якості мислення, пам’яті, інші. Здібності студентів розвиваються разом з удосконаленням їх уваги, пам’яті, творчої уяви, мислення та інших психічних процесів та властивостей особистості, а також шляхом компенсації відсутніх якостей. Здібності складаються на основі закріплення психічних процесів, мотивації поведінки та властивостей людини у зв’язку з особливостями його діяльності.

Таким чином, особистість – це діяч, який цілеспрямовано потрапляє у суспільні відносини і змінює своєю діяльністю природу, самого себе, оточуючих людей та світ речей. Де відсутній простір для діяльності, там немає справжнього прагнення до діяльності; де немає простору для виявлення здібностей, де немає нагоди проявити талант, там немає ні здібностей, ні таланту.

Головна мета формування майбутнього спеціаліста – гармонійне поєднання його особистих прагнень і потреб суспільства, запобігання надзвичайно завищених життєвих сподівань, збереження активної соціальної позиції.

Література:


  1. Особенности развития личности студента // Педагогика и психология высшей школы: Учебное пособие для студентов и аспирантов вузов. – Ростов – на – Дону, 1998. – с.276-294.

  2. Падалка О.С. Діагностичний підхід до визначення якостей особистості // Падалка О.С. і інші. Педагогічні технології. Навчальний посібник для вузів. – К., 1995. – с.195-199.

  3. Студент на пороге ХХІ века. – М., 1990. – 149 с.

  4. Формування здорового способу життя студентської молоді. – Полтава, 2003.

  5. Формування творчої особистості вчителя в педагогічному Вузі. – К.,1991. – 20 с.

  6. Формування нової людини в умовах Вузу. – К., 1972. – 136 с.


Євгенія Мінченко,

Олександр Кречетов

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г. Короленка
ВИБІР СПЕЦІАЛЬНОСТІ ЯК ОСНОВНА СКЛАДОВА ЛАНКА ЖИТТЄВОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ
Процес становлення нового в суспільному житті, так само як і розвиток особистості, не проходить рівномірно. Досягнення якісно іншого рівня породжує нове коло проблем і протиріч.

Складовою частиною трудового самовизначення є трудові наміри молоді, які характеризуються множиною своїх проявів, починаючи з невизначених намірів освоїти ту чи іншу галузь діяльності до складної системи реальних дій по пошуку конкретного місця роботи чи навчання. Такі прояви, відображаючи конкретні потреби та інтереси молоді, носять свідомий, цілеспрямований характер.

Факт вибору одного із видів трудової діяльності називають інколи “професійною орієнтацією” чи іншими, близькими за змістом, термінами: “професійні прагнення”, “професійні наміри”, “професійні схильності”, “професійні переваги”. Незважаючи на деякі відтінки і відмінності цих термінів, вони означають одне і теж – внутрішню готовність особистості зробити вибір того чи іншого виду трудової діяльності, бажання оволодіти ним.

Особистість, яка стоїть в процесі трудового самовизначення перед вибором, з однієї сторони, враховує сукупність об’єктивних суттєвих умов, які визначають можливості її вибору, а з іншої сторони, виходить із власних ціннісних орієнтацій.

Частина молодих людей, закінчивши школу, реалізує на практиці свої особисті плани, інша частина – не досягає своїх цілей, і їх плани залишаються нереалізованими. Відповідно, на післяшкільному етапі трудового самовизначення для тих, хто досягнув мети, пошук можна вважати таким, який відносно закінчився, а для тих, хто їх не досягнув, він буде продовжуватись. І ця частина випускників зіштовхується з необхідністю корегування життєвих планів.

Це характеризує пошуковий період як серйозний етап трудового самовизначення молоді, який потрібно розглядати як об’єктивну реальність і сприймати упущення цього періоду як неминучі.

Зміни місць роботи в цей період залежать багато в чому від нестійкої психології тих, хто працевлаштовується, від відсутності нового динамічного стереотипу їх поведінки. Однак не слід змішувати психологічну готовність молодої людини до змін в її житті, до труднощів на шляхах реалізації життєвих планів з психологічною готовністю особистості до праці. Остання - досить складне багаторівневе утворення, яке включає операційну і особистісну підструктури. Різним стадіям процесу трудового самовизначення особистості відповідають різні рівні її сформованості.

Початковий рівень сформованості психологічної готовності до праці – готовність до праці як такої, без професійної і спеціальної її диференціації, реалізується, чи проявляється, головним чином, на стадії професійних намірів. В якості складової частини сюди входить готовність до професійного навчання. Ступінь практичної реалізації цієї готовності є критерієм успішного переходу до другої стадії – професійного навчання. Крім того, психологічна готовність до праці – це і фактор трудового самовизначення, який впливає на психологічні особливості його динаміки.

Наступний рівень сформованості психологічної готовності до праці є результатом професійного навчання і виражається в готовності індивіда до конкретної професійної діяльності, до входження в трудовий колектив, в систему професійних і виробничих взаємовідносин. Такий рівень готовності є передумовою успішної професійної адаптації і в значній мірі визначає динаміку трудового самовизначення на даній стадії. На етапі підготовки формується трудовий спосіб життя, вирівнюються частково матеріальна самостійність.

Але слід зауважити: чим гіршими у порівнянні з тими, що передбачались, виявляються умови професійної підготовки на цьому етапі, тим менше шансів на те, що вчорашній школяр без ускладнень перетвориться в діяльного, цілеспрямованого трудівника. Змістом трудового самовизначення молоді на цьому етапі, який співпадає по часу з відповідними стадіями її професійного самоутвердження, є формування її відношення до себе як суб’єкта трудової діяльності.

Одночасно з вирішенням цих питань і через їх рішення молода людина визначає свою моральну позицію відносно майбутньої трудової діяльності. Це проявляється у соціальній спрямованості вказаних виборів: змісті основних життєвих цілей, конкретних мотивів, а також у вимогах, які ставить перед собою майбутній суб’єкт праці. Від правильного трудового самовизначення залежить майбутнє особистості: її професійно-кваліфікаційний ріст, відношення до праці, задоволеність роботою, активна участь у суспільному житті. Вибір професії являється визначальним моментом у трудовому самовизначенні молодої людини. Професійне самовизначення передбачає позитивне відношення до обраного виду праці і певної професії в процесі оволодіння нею, формування і удосконалення необхідних для даної професії навичок і якостей.

Свобода у виборі професії – важливий показник свободи взагалі, досягнутої суспільством, і виражає міру свободи широких мас працівників від економічної необхідності. Але на практиці вибір професії завжди пов’язаний з певними об’єктивними і суб’єктивними обмеженнями, які являють собою своєрідний прояв необхідності. Найбільш загальним і суттєвим обмеженням свободи у процесі трудового самовизначення молоді являється структура суспільного поділу праці, обумовлена досягнутим рівнем і характером розвитку продуктивних сил і виробничих відносин суспільства. Протиріччя умов і обставин, в яких здійснюється професійний вибір молодих людей, обумовлює труднощі перших кроків на шляху до стійкого самовизначення. Молоде покоління, яке вступає у самостійне трудове життя, прагне знайти, гідне місце для реалізації своїх сил, для самовираження, а суспільство (промисловість, сільське господарство, сфера обслуговування, система освіти) може запропонувати певну кількість і якість вакансій, місць праці і навчання. Потреби народного господарства, науки і культури не залежать від престижної професії, оцінки їх привабливості, в трой час як особисті професійні плани молоді, як правило, орієнтовані на цікаві, привабливі професії, хоча потреба в таких працівниках тут відносно невелика.

Реально існуючі протиріччя між об’єктивними потребами суспільства в кадрах і професійними нахилами окремих індивідів, протиріччя між дійсністю і мрією є дієвими факторами, що визначають масову поведінку людей в процесі трудового самовизначення. Усвідомлення і врахування цих факторів є однією із суттєвих передумов розумної побудови особистістю свого життя. Слід також зауважити, що єдність особистих і суспільних інтересів при виборі професії являється найважливішим фактором адекватного трудового самовизначення молодої людини.

Вибір професії має також і суб’єктивні обмеження. Кожну людину відрізняє ціла сукупність фізичних і духовних здібностей. Здібність до певного виду діяльності базується на цій сукупності, що робить людину, в принципі, придатною до виконання найрізноманітніших видів діяльності.

У цьому плані розвиток якоїсь однієї здібності людини являється запорукою успішності його побічних здібностей, а загальний розвиток людини являється запорукою успішності його спеціального розвитку. Це положення відображається у процесах диференціації і синтезі професій. Всебічний розвиток своїх здібностей – призначення, завдання і покликання кожної людини, яка бажає принести максимальну користь суспільству, своїй Батьківщині і яскраво прожити власне життя.

Трудове самовизначення особистості не можна розуміти як дію, до якої людина готується все життя і, здійснивши яку, вона може вважати себе повністю реалізованою. Це – частина життєвого шляху людини, важлива ланка у безперервному ланцюгу актів її самореалізації. Тому проблема трудового самовизначення, діалектика його цілей і засобів – одна із основних проблем свідомої побудови життя. Трудове самовизначення являється, з одного боку, важливою складовою частиною цього процесу, умовою повноцінної самореалізації особистості, з другого – підсумком, який складає для індивіда і суспільства самостійну цінність.

Отже, трудове самовизначення являє собою багатовимірний і багатоступеневий процес співвідношення молодою людиною власних життєвих цілей, нахилів, здібностей з об’єктивними можливостями їх реалізації, а також з умовами, які створюють для цієї реалізації конкретні види діяльності.
Сергій Карабак, Наталія Власенко

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г. Короленка
ФІЗИЧНЕ САМОВИХОВАННЯ СТУДЕНТА В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Фізичне самовиховання розуміється як процес цілеспрямованої, планомірної роботи над собою і направлений на формування фізичної культури особистості. Він включає сукупність видів діяльності, які вирішують емоціональну позицію особистості у відношенні свого здоров’я, психофізичного стану, фізичного самовдосконалення і освіти.

Самовиховання ідентифікує процес фізичного виховання, закріплює, розширює і вдосконалює практичні уміння та навички “набуті” в процесі фізичного виховання. Необхідною складовою частиною самовиховання є воля, яка формується і закріплюється в роботі, подоланні перешкод. Вона може бути пов’язана з іншими видами самовиховання – інтелектуальними, трудовими, естетичними та іншими.

Основними мотивами фізичного самовиховання виступають: вимоги соціального життя і культури, професійної діяльності, признання в колективі, змагання, розрахунок власних сил. В якості мотивів можуть також виступати критика і самокритика, які допомагають зрозуміти особисті недоліки.

Процес фізичного самовиховання включає три основних етапи: І етап пов’язаний з самопізнанням своєї особистості, її позитивних психічних і фізичних якостей, а також негативних проявів, які потрібно подолати. До методів самопізнання відносяться самоспостереження, самоаналіз і самооцінка.

Самоспостереження – універсальний метод самопізнання, глибина і адекватність якого залежить від його цілеспрямованості і уміння об’єкта систематично спостерігати за якісними змінами своєї особистості.

Самоаналіз потребує розгляду своєї дії, вчинку, причин, які спонукали до цього (наприклад: відмова від запланованого комплексу вправ в режимі дня може бути викликано додатковою роботою по виконанню навчальних завдань, погіршенням самопочуття).

Самоаналіз допомагає з’ясувати головну причину вчинку і знайти спосіб подолання небажаної поведінки в наступний раз. Самооцінка тісно пов’язана з рівнем подолання труднощів, які стоять на шляху досягнення мети. Розходження між критикою і реальними можливостями ведуть до того, що студент починає неправильно себе оцінювати, внаслідок чого його поведінка стає неадекватною. Самооцінка залежить від його якості (адекватна, завищена, занижена). Якщо вона занижена, то сприяє розвитку невпевненості у власних силах, знижує життєві перспективи.

На ІІ етапі, виходячи з самохарактеристики, визначається мета і програма самовиховання, а на їх основі особистий план. Мета ставиться, як правило, на великий відрізок часу – роки (наприклад: досягнути високого рівня фізичної культури особистості); окремі завдання – на декілька тижнів. Схожа програма – орієнтир фізичного самовиховання – може бути представлена наступним способом. Мета – формування фізичної культури особистості. Завдання діяльності:

Вести в здоровий спосіб життя і зміцнити здоров’я.

Активізувати пізнавальну і практичну фізкультурно – спортивну діяльність.

Сформувати морально-вольові якості особистості.

Оволодіти основними методами фізичного самовиховання.

Покращити фізичний розвиток і фізичну підготовку в відповідності з потребами майбутньої професійної діяльності.

Загальна програма повинна розглядати умови життя, особливості самої особистості на її потреби.

ІІІ етап фізичного самовиховання пов’язаний з його практичним виконанням. Він базується на використанні способів дії на самого себе з метою самозміни. Методи самодії, направлені на вдосконалення особистості, називають методами самоуправління. До них відносять само- наказ, самокритика, самоконтроль.

Таким чином, спроможність студента відмічати навіть незначні зміни в роботі над собою мають важливе значення, так як укріплює його впевненість у своїх силах “активізує, допомагає подальшому вдосконаленню програми самовиховання”, реалізації здорового способу життя.



Світлана Приймак, Марина Рубан

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка
ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ СУЧАСНОГО СТУДЕНТА
Комплексне і всебічне формування особистості сучасного студента неможливе без занять фізичною культурою, яка сприяє веденню здорового способу життя студентом.

Фізична культура (ФК), розглядається як базова частина загальнолюдської культури, володіє величезним потенціалом у формуванні всесторонньо розвинутої особистості. Якщо не обмежувати потенціал ФК лише спортом чи іншими формами рухової активності, а, навпаки, розширювати його до формату “антропологічної естетики”, формування іміджу сучасного студента, досягнення ігрового характеру сучасної культури взагалі, то врахування цього нового змісту при побудові учбового предмету ФК в вузі явно не буде зайвим.

Разом з тим у звичній практиці роботи вузів цей зміст реалізується дуже слабо. Загалом система цінностей ФК залишається для більшості студентів на абстрактному, нейтральному у відношенні даної особистості рівні. Зовнішні нормативи, мало орієнтовані на можливості даного студента, технологізація і відчуженість особистісного початку на заняттях ФК, негативний, як правило, досвід шкільної фізкультури та ін. — це ряд дезорієнтуючих та антимотивуючих тенденцій ще можна поповнювати і поповнювати. Важливо відмітити, що лише комплексні виховні інновації є значимими у відношенні як дослідницьких, так і пропедевтичних завдань. Дослідження ряду вчених: М.В.Артюхова, І.М.Осмоловської, І.С.Якиманської свідчать про те, що диференціація та індивідуалізація освіти, створюють найбільш сприятливі умови для формування творчої, самостійної, соціально-активної особистості.

Результати соціологічних досліджень показують, що в процесі формування нової суспільної думки, відбулися зміни у сприйнятті ФК. Динаміка цінних орієнтацій значної частини молоді характеризується зрушенням в сторону матеріальних інтересів, послабленням серйозних культурних запитів, терпимістю до негативних соціальних явищ, ростом авторитету фізичної сили, агресивності. В той же час за останні роки збільшився інтерес студентів до соціальних аспектів здоров’я і здорового способу життя, котрі безперечно поєднані з розвитком ФК. Більшість дослідників сходяться на тому, що підвищення рівня здоров’я молодих людей залежить від багатьох факторів, однак рушійним серед них є позиція самої людини, її відношення до власного здоров’я.

Поряд з цим зростаюча цінність людської індивідуальності, розширення орієнтацій на майбутнє, на самореалізацію особистості супроводжується активністю “праці над собою”, в т.ч. і фізичної досконалості. Широкий розвиток нетрадиційних форм ФК є відповіддю на нові потреби, викликані соціокультурною ситуацією, що змінюється. Відмічені тенденції обумовлюють необхідність і можливість гуманістичних змін в сфері освіти по ФК. Гуманістичне оновлення освіти в інтерпретації ряду вчених, пропонується врахування 3 джерел: соціум, студент і вчитель (викладач). У самому загальному вигляді можна сказати, що при розвитку студента йде відштовхування від загальної соціальної установки “робити щось, як всі” до індивідуальної цілі “робити щось для себе”. Тому у вищій школі, де встановлюється остаточно особистість важливо отримати досвід індивідуального саморозвитку.

ФК повинна бути органічно внесена у структуру професіоналізації і особистісного розвитку, а для цього слід повернути їй статус фізичного стану. Особистість повинна відчувати і слухати своє тіло. Це є орієнтиром для дослідницької і інноваційної практики в області ФК. Досить важливою в цьому аспекті є і майбутня спеціальність студентів.

Отже, для формування фізично розвинутої особистості, студент повинен пройти такі етапи:

знання студентом свого фізичного потенціалу;

вміння оцінювати фізичні кондиції в аспекті соціальних і особистісних прагнень;

позитивне відношення до фізкультури;

орієнтація в середовищі фізичної культури.

Таким чином саме отримання позитивного досвіду від проходження цих етапів, дозволяє перейти студенту на творчий етап самореалізації особистості в сфері фізичної культури.



Література:

1. Пешкова Н.В. Педагогические условия реализации личностно развивающего подхода в физическом воспитании студентов //Теория и практика физической культуры. — 2003. — №4.

2. Стрельцов В.А. Физическая культура в контексте личностного развития студентов в современных условиях.

3. Дудина Е.М. К проблеме формирования личности студента в современных условиях //Воспитательная работа с учащимися РУНД в современных условиях: концепция, проблемы, организация. — М., 1997.


Павло Вітко,

Лариса Константиновська

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г. Короленка
ПРОФЕСІЙНІ ЯКОСТІ ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЇХ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ
У зв’язку з масовим розвитком спорту проблема професійного ставлення педагога під час навчання у вузі все більше хвилює громадськість. Ефективне вирішення проблеми високоякісної підготовки вчителя вимагає створення у вузах наукового фундаменту щодо професійної орієнтації та шляхів формування якостей, необхідних педагогові.

У процесі досліджень педагогічної діяльності вчителя фізичної культури були виявлені особливо важливі професійні якості та їх структурні компоненти.

У випускників і вчителів фізичної культури з малим стажем роботи рівень сформованості вмінь та навичок дуже низький. А вони є основною передумовою успішної педагогічної діяльності.

Вивчаючи рівень сформованості структурних компонентів специфічного сприйняття, необхідного для діяльності вчителя фізичної культури, треба визначити рівень сформованості комунікативних умінь і навичок, розробити деякі рекомендації щодо поліпшення оволодіння під час навчання.

Найефективнішою формою підготовки до професійної діяльності є педагогічна практика у школі. Це одна з основних керованих систем процесу навчання, в якому спеціальні знання трансформуються в професійні навички. Необхідною умовою функціонування цієї системи є одержання інформації про її стан в кожен момент управління. Тому за формуванням структурних компонентів комунікативності і специфічного сприймання спостерігали під час педагогічної практики.

Як свідчать дослідження деяких авторів, досвід роботи провідних вчителів, про те що в студентів, які пройшли педагогічну практику в школі, загальний рівень сформованості сприйняття недостатній для керування процесом навчання і виховання учнів.

Найменш сформовані сприйняття психічного і фізичного стану учнів під час уроку, визначення основних типових, а також незначних помилок при виконанні учнями стройових, підготовчих, підвідних вправ і спортивно-технічних прийомів, розпізнавання здібностей, інтересів, нахилів, поведінки учнів.

Підвищення самооцінок свідчить про те, що деякі студенти не усвідомлюють деяких труднощів, з якими стикається вчитель фізичної культури у процесі роботи, що в них ще не сформоване уявлення про його зразкову модель. Разом з тим самооцінка є регулятором поведінки людини, виражає його власний проект самореалізації, а також містить інформацію про зовнішні результати, до яких спрямована його діяльності. Саме тому формування адекватності самооцінки є першочерговим завданням.

Спостереження за професійною діяльністю вчителів фізкультури, результати інтерв’ю і опитування дозволили з’ясувати основні причини недостатнього рівня сформованості комунікативних вмінь і навичок.

Це недостатнє, поверхове знання молодим вчителям і практикантам особистості кожного учня, його інтересів, нахилів, мотивів, ідеалів, емоційних і вольових особливостей стосунків між учнями в класі в сім’ї тощо. Однією з причин є також недостатня підготовка студентів до педагогічної практики.

Основний орієнтир – педагогічна майстерність при проведенні уроків. Разом з тим практикант повинен набути навичок виховної роботи, вміти організувати різноманітні заходи.

Досвід роботи показує, що формувати ці особливо важливі якості під час навчання у вузі нелегко, оскільки педагогічна практика коротка. Підготовці до педагогічної практики значною мірою сприяє реальна, цілеспрямована попередня підготовка студентів, детальна розробка плану уроків, ознайомлення зі школою, методами роботи вчителів тощо.

Для пізнання специфіки праці вчителя, освоєння учбової та виховної роботи, ознайомлення зі зразками документів, вивчення характерів учнів, можливо потрібно студентів закріплювати за окремими класами, школами за місяць до початку педагогічної практики, на зразок базової школи.

Якість педагогічної практики, а також формування професійних вмінь і навичок багато залежить від усвідомлення студентом мети: чому він повинен навчатися, які розвивати якості, глибоко знати зміст основних компонентів педагогічної майстерності.

Таким чином, доцільно якомога раніше залучати студентів до безпосередньої педагогічної діяльності.

Олександр Донець, Юрій Щербак

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г. Короленка
ТВОРЧА СПРЯМОВАНІСТЬ ТРЕНЕРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
В умовах сьогодення відбуваються різкі зміни в процесі спортивного тренування. Нововведення з'являються навіть швидше Олімпійського циклу. А звичайно підготовку розраховували на чотирирічний цикл. Тепер сутужніше зрозуміти, що змінити в підготовці за цей термін, що б бути на рівні будучих вимог чергової Олімпіади. Треба встигнути перемінити свої тренувальні позиції, як у практиці, так і в осмисленні відбуваючого в перспективі.

Якщо продовжувати йти старими темпами і не випередити час у своїх ідеях, то поточне тренування не буде вирішувати необхідних цілей підготовки до майбутнього через кілька років черговій Олімпіаді. У цьому випадку тренеру важливо розробляти "випереджаючі" прийоми і методи. Виникла необхідність кардинального перегляду задач і засобів спортивного тренування.

Кожен тренер небагато мрійник і фантаст, але треба на цьому шляху бути реалістом. Кожна тренерська чи думка чи ідея фактично виступає спочатку як мрія, а реальне між ідеєю і мрією знаходиться в завзятому трудовому пошуку. Майбутнє в тренуванні - між наукою і фантастикою. Тільки, завзяті переборють цей шлях. Ми маємо часом мікроскопічні відомості для розуміння реакцій, що відбуваються, в організмі спортсмена. Тренер у більшості випадків, точно не знає, коли почнеться основна реакція на конкретний режим навантажень, що і коли відбудеться з можливостями спортсмена.

У кожній людині таланти сховані на поверхні глибоко і тільки час їх розкриває в роботі. Це стосується не тільки таланта спортсмена, але і мистецтва тренера. Парадоксальне в тім, що деяких починаючих спортсменів і тренерів вважають слабкими, але через кілька років вони розкривають свої сховані таланти. Не можна робити скоростиглих висновків, наприклад керуючись тільки "модельними характеристиками" чи першими успіхами.

Стандартні факти частіше виявляються нестандартними. Багато чого залишається схованим для погляду ковзного по поверхні фактів. Вони в основному, дійсні зараз, тому не завжди виправдано пізніше покладатися на них.

Наприклад, у заздалегідь складених "докладних" планах заснованих на минулому, намічене частіше виявляється зовсім не тим, що очікують. Планувати поточне треба, базуючи у своїх думках і рішеннях на ближню ситуацію. Величину навантажень і навіть їхній зміст приходитися визначати безпосередньо на тренуванні. Звичайно, це не виключає моментів виправданого ризику для розкриття нових можливостей.

Важливої особливістю є глобальна психологізація тренувального процесу. Необхідно включити, в органічну частину підготовки більш діючі прийоми. Спеціальна психологічна підготовка здобуває інші форми і засоби, тісно зв'язані з мистецтвом тренера, як психолога. Психологічне тренування варто розглядати не як окремий вид підготовки, а як спільний з фізичною напругою, єдиний навантажувальний вплив.

Навантаження у своєму вираженні змінюють сьогодні психологію контактних відношенні. Час в історії змінює багато чого, що було зі знаком плюс, виявляється зі знаком мінус. Пройшов той ідеальний час, коли тренер і спортсмен, становляться творчою групою, довіряють один одному і йдуть дружно по ступінях нагору. Зараз багато фахівців не можуть упокоритися зі зростаючою самостійністю спортсмена і саме це, є причиною багатьох розбіжностей.

Серед інших обставин, в останні роки активно втрутилися гроші одержувані за результати стартів. Тепер взаємозв'язок зі спортсменом часом регулюється контрактом. Потрібно відзначити, що в уявлені багатьох значення тренера, його мистецтво виявилося другорядним. На відміну від початку історії спорту, першорядна значимість, рівня тренерського мислення знецінилася. Змінилися можливості досягати результатів за рахунок таланта і величезної праці настільки характерного для чемпіонів минулої епохи.

Досягнення результатів усе більше залежать від допомоги інших фахівців. У деяких спортсменів з'являється бажання досягти вершин, але не самостійним шляхом, а за рахунок їхньої допомоги. У порівнянні з минулим, змінилися пороги реальних можливостей для тренерської майстерності. Загальна кількість факторів, що впливають, і обставини на успіх підготовки продовжують рости.

Якщо раніше, на зорі розвитку спорту досить було таланта і працездатності спортсмена, то сьогодні кількість параметрів, що впливають на успішний результат виступу на змаганнях перевалило за 10-12. Досить неспроможності одного з них, що б звести нанівець результати проведеної підготовки до старту. Тренеру, тепер треба вміти вгадувати взаємовплив усіх виникаючих численних ситуацій, щоб чітко забезпечити змагальний успіх.

В оцінці можливостей і характері ведучих тренерів яскраво позначилися важливі якості. Виявляється треба бути не тільки знаючим і з досвідом, але без втрат у своїй впевненості, переборювати безперервно зростаючу кількість труднощів. Тому тим, хто йде своїм творчим шляхом, як ніколи необхідне терпіння, наполегливість і впевненість у собі.

Сильні особистості продовжують щодня в будь-якій ситуації, самостійний пошук. Вони дійсно є оригінальними в мисленні й у діях. Вони працюють професійно. На їхні дії не впливають суспільна думка, загальні стандарти. Згадаєте хоча б як було зустрінуто з осудом у багатьох, спроби створити новий спосіб "фосбюри" чи штовхання ядра не зі стрибка, а з обертанням. Тепер ці ідеї завоювали тренерські розуми і стали в громадськості закономірними. У діяльності сучасного тренера характерне застосування безперервного, розумового пошуку для поліпшення якості тренування. Зміст конкретного тренування - у поліпшенні загального стану організму, що дасть якісну базу для прояву специфічних можливостей на більш високому рівні. Фізичні вправи приходитися творчо створювати в такий спосіб щоб вони вносили свій внесок і в скарбничку загального стану, це навіть можна зрозуміти, як широкий по своїх можливостях імунітет. Коли організм у більшій мірі захищений від будь-яких негативних впливів будь вони фізичного, психологічного чи звичайного хвороботворного характеру.

Наприклад, зміст підготовки стрибуна, вузько не спрямований для створення "сильного" поштовху. Навіть сугубо специфічні вправи в поліпшенні поштовху треба будувати таким чином, що б вони вносили свій внесок у скарбничку загального зміцнення психофізичного стану.

Основи сучасної майстерності тренера в тім, що б зуміти поліпшити якість у всіх елементах тренувального процесу. Інша задача - зробити більш зручним виконання навантажень, поліпшити робоче місце. Саме таким шляхом, якість фізичних впливів так само підвищується.

Тренерська майстерність виявляється в умінні сконцентрувати свою увагу до кожного руху, до кожного завдання. Тому тренеру треба думати не те, як більш об’ємно навантажувати, а як безперервно поліпшувати саме якісну сторону впливів. Мова тут йде про точно виконувані рухи, тут немає місця чи недбалості тривалій присутності перекручувань від перенапруг.

З іншої сторони важливо зуміти відразу заміняти невідповідну ситуацію іншими вправами, іншими сполученнями перемінити характер навантаження.

Не завжди навіть серйозно думаючий тренер відразу і, тим більше точно, розуміє , що відбувається зі спортсменом у результаті особливостей впливу саме сучасних навантажень. Переважна більшість представляє шлях своїх рішень головним чином на базі фізіологічних поглядів і принципів.

Фактично, у результаті навіть звичайних перевантажень, коли спортсмен хоче переборюючи себе зробити якнайбільше в організмі спортсмена відбуваються багато в чому мало контрольовані процеси. Різноманітні хіміко-електричні явища виникають при навантаженнях, але вони нами слабо керовані, про їх ми довідаємося побічно і звичайно навздогін.

Спробою полегшення виникаючих труднощів стало використання фармакології. Багато в чому підмінюють тренерські знання використання фармакології, методи лікарської терапії, а вони тільки частково дозволяють упорядкувати різноманіття процесів, що відбуваються в організмі. Але як показала практика змагань, спортсмен підготовлений нашими педагогічними методами в моменти психологічної боротьби виграти старт у того, хто сподівається на використану їм фармакологію.

Якщо говорити про придбання тренерського кругозору, то ми мало знаємо про природні явища, що впливають на стан організму. На спортсмена під час навантажень значною мірою діють енергії яких ми навіть у науці ще сьогодні не розуміємо. Вони непомітні, але дуже могутні за своїм впливом. Такі енергії, їхнього впливу часто створюють у деяких спортсменів зовсім несподіване для тренера сприйняття навантажень. Впливають магнетизм, гравітація, клімат, повітряний тиск, зміна водяного і харчового режимів, можна і далі продовжувати це перерахування. Спортивне тренування може виявитися мало ефективним. Можуть зненацька чи погіршуватися чи поліпшуватися можливості виявити себе на змаганнях.

Звичайно, не треба на тлі звичайних навантажувальних реакцій, перебільшувати ці зовнішні впливи, але їх варто враховувати. Коли навантаження виходять на сучасні рівні, тоді організм втрачає специфічну частину своїх імунних властивостей захисту і ці енергії можуть впливати в більшій мірі. Що б зрозуміти тренеру - професіоналу, що вірно в його мисленні і діях, тепер необхідні широкі знання з багатьох областей наук, з різноманіття їхніх ідей. Виявляється зовсім не обов'язково "потрібне" завжди витягати зі спеціальних спортивних видань. Вони нав'язують для мислення тренера конкретні думки, створюють у тренерському середовищі стандартні модні ідеї, але подібне мало обґрунтовано для індивідуальних особливостей практичної роботи.

Багато чого можна довідатися із сучасних науково-популярних статей у всіх областях знань. Виникають ідеї при поверхневому ознайомленні з деякими популярними науковими матеріалами. Величезне значення для широти мислення, має знайомство особливо з різними видами сучасної фізики. У них ми знайдемо зовсім несподівані взаємозв'язки й аналогії для процесів виникаючих у тренуванні. Важливо зрозуміти, що збільшення кругозору свого мислення дозволить значно поліпшити тренерську майстерність.

Дуже важливо конкретно в тренуванні бачити взаємозв'язок фізичних і психологічних станів. Коли є фізичні, та одночасно від них, виникають і психічні навантаження. Вони взаємозалежні, а це змінює багато чого в оцінках тренером усього що відбувається. Психологічне перевантаження може народжувати негативні настрої і тим впливає на якість пропонованих фізичних напруг.

Наприклад треба розрізняти психологічну втому. Вона веде до відсутності концентрації уваги, викликає неповноцінність сприйняття фізичних навантажень. У кожного спортсмена свої психологічні особливості, а це значить, що підхід до здійснення тренування, не повинен бути стандартним, схожими на попередній досвід. Тренеру часом важливіше спостерігати не за фізичним, скільки за психічним станом. Треба зуміти керувати одночасно єдиним процесом психофізичних впливів. Це дозволить регулювати навантаження в тренуванні, а не покладатися тільки на свої надії і бажання.

Варто розуміти, що використання свого досвіду - тільки часткова допомога тренеру в його роботі. Працювати приходиться в безперервно мінливих, фактично щораз у нових умовах. Тренування, це по суті щоденний практичний експеримент, безперервний пошук рішення найбільш придатного для підготовки нового учня.

Немає нічого остаточного і єдиного, тому що усе в спорті знаходиться в безперервному розвитку зусиллями багатьох творчо працюючих тренерів.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка