Твір «Мій рідний Харків»



Дата конвертації04.01.2018
Розмір31.7 Kb.


Твір «Мій рідний Харків»


Автор: Пеліхова Дар’я

учениця 11-Б класу



Мій рідний Харків

Харків... Для кожного жителя нашого міста це слово майже святиня. І нехай вчені-лінгвісти ламають голову над тим, звідки пішла ця назва: чи то від прізвища полкового сотника Харька, чи то від назви річки Харків, чи то взагалі від назви племені «хорвати» (є і така думка). Нам, пересічним громадянам, все одно, бо для нас Харків — це, перш за все, не назва, а саме поняття, символ.

Мабуть, кожна людина вважає, що її місто, або село, де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місце - єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзів. Ти - його часточка, його любий син і надія.

Таким для мене є мій Харків - добрий і чесний трудівник, допитливий дослідник, культурний діяч. У ньому дивовижно переплітають ся сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови й величезні шедеври архітектури минулих століть. Він серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. Він гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже близько трьох з половиною століть. Найбільше Харків подобається мені у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання. Яскраве сонце заливає свіжі асфальти і молоду траву, віддзеркалюється у вимитих відчинених шибках. А який він загадково-дивний взимку! Цієї пори він найошатніший увечері, коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерева, вгамовують ся і затихають будинки. Золотом вкриває мій Харків осінь. Мені здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в місті багато дерев, особливо кленів, і коли вони скидають своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою. Кому як, а мені жаль наступати на цю красу. Літо розмальовує вулиці Харкова різнобарв" ям. Та, зізнаюся, я чомусь не дуже люблю моє місто влітку. Може тому, що після прозорої дзвінкої весни на нього лягає спека, пилюка і загазоване повітря. Стає сумно. Хоч, може, цей сум має іншу причину? Літні канікули розлучають мене з багатьма друзями.

...Я йду вулицями Харкова, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати - одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу - і його буття залежатиме від мене і таких, як я. Це саме нам дбати про наше місто вже через декілька років, і від нас залежатиме його майбутнє. Я впевнений: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Харкова, то повік не згасне його слава!




Харків... Для кожного жителя нашого міста це слово майже святиня. І нехай вчені-лінгвісти ламають голову над тим, звідки пішла ця назва: чи то від прізвища полкового сотника Харька, чи то від назви річки Харків, чи то взагалі від назви племені «хорвати» (є і така думка). Нам, пересічним громадянам, все одно, бо для нас Харків — це, перш за все, не назва, а саме поняття, символ.

Ми живемо у місті, яке має не тільки багатющу історію, а славне й донині. Ми маємо пам'ятки архітектури та історії не тільки українського, а й світового рівня. Наприклад, Харківський державний університет ім. Каразіна. Мільйон разів ми проходимо повз нього. Заснований ще 1805 року, університет був третім у Росії — після Московського та Казанського. До речі, перший випуск (1808 року) нараховував усього 28 студентів.

А площа Свободи? Хіба не є вона предметом нашої гордості, адже це найбільший у Європі майдан, до того ж один з найбільших у світі. А величезний Держпром? Це ж пам'ятка архітектури світового рівня! Замисліться тільки — перша залізобетонна конструкція в світі.

Дзеркальний струмінь... Дорогий серцю кожного харків'янина символ міста. Вода невеликим каскадом спадає, відіграючи всіма барвами веселки. Біля нього завжди гамірно, малеча пустує на галявинці перед струменем, літні люди відпочивають у парку, а щасливі молодята фотографуються. Аякже! Це ж місце, без якого не можливо уявити Харків.

Можна до безкінечності перераховувати всі пам'ятні місця Харкова: і Благовіщенський собор, і Успенська дзвіниця, і одна з найдавніших — церква Покровського монастиря, і найкращий у світі пам'ятник поету — Тарасу Шевченко (архітекторів Манізера та Лангбарда). Але головне — це не самі пам'ятки, а наше ставлення до них. Отже, дорогі харків'яни, примножимо честь і славу нашого рідного міста.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка