Тобі яблучко мені грушечка любе дитя, хочу показати тобі ще одне деревце, яке здавна цінують українці. «Яблуні в цвіту — яке це диво»



Скачати 250.14 Kb.
Дата конвертації05.01.2018
Розмір250.14 Kb.

ТОБІ ЯБЛУЧКО - МЕНІ ГРУШЕЧКА

Любе дитя, хочу показати тобі ще одне деревце, яке здавна цінують українці. «Яблуні в цвіту — яке це диво», — співається и пісні. Гарне дерево і коли пломеніє червоними яблуками під кінець літа. Послухай вірш Вадима Крищенка:



Медом яблуко налите

Зачепилось на гіллі.

По садочку ходить літо

У солом'янім брилі.

Літо яблука зриває

І підносить дітлахам,

Гарну пісеньку співає:

Трам-трам-тара-ра-рам.



Цьому дам і тому дам...

А маленькому — найбільше,

Подарую цілий ківш.

Покуштуйте, любі діти,

Подаруночок від літа.

І до першого снігу висять яблучка на дереві, ніби снігурі. Яблуня — морозостійке деревце, досить витривале. Коли воно цвіте — то пелюсточки білі або біло-рожеві і пахучі-пахучі! А як пахнуть різнокольорові яблучка! Ти нюхав їх, любий Пізнайчику? Ні?! То спробуй понюхати і сказати, чим вони пахнуть. Так, літом, медом, травами і ще чимось невловимо приємним.

Яблуня — символ краси. Та щоб ти знало, миле дитя, яблука мають і лікувальні властивості.

Певне, тому це дерево і вважають оберегом. Недарма в народі кажуть: «Якщо з'їсти хоч одне яблучко вдень, то й лікуватися не треба». А якщо ще й горішок один чи два...

А ще, рани на руках і губах можна лікувати натертими яблуками, перемішаними з жиром. Свіжим соком антонівки натирають бородавки, щоб позбутися їх. Цілющий чай з листя та пелюсток квітів давали малюкам від кашлю і застуди. І ще багато чого лікували яблуками.

Яблука — у великій пошані в українців. Певне, тому їх і святять у церкві на Спаса, 19 серпня. Складають до кошика пор з іншою садовиною і несуть до церкви, а вдома потім ласують медом.

А які смачні страви з яблук! Любий Пізнайчику, признайся мені — ти ж любиш і пиріжки з яблуками, і пироги. І певне, не раз смакував яблучними варениками, повидлом, джемом. А які смачні компоти з яблук, а взимку — узвари з сушених яблук.

А ще, любе дитя, яблуню використовували у весільній обрядовості — обруч для весільного вінка виготовляли з молодих пагінців та цвіту яблуньки, прикрашаючи колосками жита. Про це і в пісні весільній співали:



Яблуне, яблунечко,

Золотая верховинечко!

Треба тобі вершечок стяти,

Старосту почастувати.

Є про неї і казки, й оповідання, і вірші.


Яблунева літературна скринька

Яблуня

(Казка)

Жили колись чоловік з жінкою. Та була в них дочка Яблуня. Ще маленькою усе господарство на собі тримала. Своїх батьків любила та піклувалася про них. Росла Яблуня в любові, красі, доброті та праці. Ніщо, здавалось, не порушить таке щастя.

Яблуня виросла, стала жінкою гарною, вродливою. Мала довге каштанове волосся, карі очі, довгі вії та лагідні, працьовиті руки. Та її спіткало горе. Вона залишилася без батьків. її серце було оповите смутком та жалем. Кожен день вона біля вікна дивилась на небо, затягнуте хмарами, і гірко плакала, змиваючи біль гарячими слізьми. «Я одинока, я одна, як місяць 11.1 небі, — казала Яблуня. — Чому ж, чи довго так буде? Прошу тебе, Господи, наділи мене щастям, вилікуй пекучі рани хворого серця».

І так було кожного дня, поки не прийшов жаданий Яблунею день — день її щастя. Яблуня гуляла садом, сіла на траву, заплакану росою, і теж гірко заплакала. До неї підійшов хлопець, високий , з чорним, як ніч, волоссям і голубими, як небо, очима. Він лагідно доторкнувся до неї і тихо промовив:



  • Ви гарна, як казка; ваш голос, як музика, а ваші сльози чисті, наче прозора річка, яка пробивається своїми хвилями з-під каміння поміж гір. Я знаю, моя кров пломеніє, коли я бачу образ ваш, оповитий і болем серця, і радістю душі. І не кохати вас не можу я. Ви та, чиє ім'я б'ється в кожному імпульсі моєї руки, чий погляд я міцно закарбував у далеких глибинах свого серця. Я вами дихаю й живу.

  • Нащо ви мені обіцяєте вічне кохання до смерті, нащо кажете неправду? — промовила Яблуня.

  • Я не хочу втратити кохану людину. Ми мусимо бути разом, — сказав юнак.

Так у любові проживали вони свої дні. Разом дивились на небо, яке блищало зорями, на сонце, що посміхалось промінням, слухали сердечне щебетання солов'я. Вслухалися у звуки дерев, що хилились журбою до долу. Вони були разом. їхні серця були з'єднані вічним коханням.

Та настав день, коли Яблуні треба було жити далі без кохання. Коли її коханий сидів на березі ріки, згадуючи Яблуню, у нього сильно застукотіло серце. І він помер. «Ні, чому все так? Ти, Господи, жорстокий, камінь, що закрив прохід річковій течії. Невже кохати було гріх? Не буду жити так. Помру з коханим», — сказала Яблуня. Вона взяла гострий ніж і встромила собі у серце. Повз неї проходив чоловік, йому стало шкода Яблуню, він взяв її на руки і закопав у саду. На тому місці виросло дерево із соковитими плодами. З тих пір люди називають це дерево яблунею.


Казочка про яблуню

На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, вільце, зеленіло деревце. І зайчатка, і лисичка називали його дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:



  • Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке, п'ю водичку од кринички, що прозора, наче скло... Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя... Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю...

Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:

  • Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!

Засміялись лопухи:

  • Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть П люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!

Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився:

  • Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур'янах густих вона, але в корені міцна, набирається снаги...

Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:

  • Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене, — станеш щепою у мене!

І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі... Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.

От і казка невеличка вам про яблуню, про дичку.



Андрій М 'ястківський
Яблука на стовпцях

Дядько Роман викохав садок. І в садку в нього справжні дива! На одній гілці яблуко сніжно-біле. А на сусідній — золотисте або й зовсім червонощоке, як циганка. Визирають яблука з-поміж листя, сміються до сонця, наливаються, спіють.

І от настає час, коли дядько Роман виходить із двору з великим тугим вузлом. З чистої білої хустки випинається боками щось кругле. Польова доріжка сіріє поміж стернями.

Дядько ступає, де менше пилюки, на хвильку зупиняється біля межового стовпчика і шугає рукою в загадковий свій вузол. З вузла з'являється яблуко. Та яке! Червонобоке, свіже, велике, просто мов сонце вранішнє.

Дядько, ніби милуючись, потримає його перед собою і кладе обережно на стовпчику. Так він іде собі і йде — і від яблук, що кладе на стовпчики, польова доріжка змінюється на очах. Сіра, буденна, в пилюці, вона стає зовсім іншою — лежить між стернями вже весела, празникова, вся наче засвітилась від яблук. Іде дядько Роман і вдає, що не помічає хлоп'ят, які, мов зайчата, причаїлись в бур'яні край дороги. Насправді ж він знає, що хлопчики-пастушки поблизу, що вони з хвилюванням ждуть — цілого півліта ждуть — цього незвичайного дня.

Біля одного стовпця дядько затримується трохи довше звичайного і, обернувшись, якийсь час дивиться на уквітчану яблуками дорогу. Ніби сам себе перевіряє: ну як в нього вийшло? І усмішка в нього добра, підбадьорлива. Та тільки він зникає за пагорбом, пастушки зриваються разом на ноги, щасливо мчать чимдуж від стовпця до стовпця і на льоту, як вершники, схапують яскраві дарунки, що для них так розкішно вродили на голих придорожніх стовпцях.



Олесь Гончар



Яблунька

Яблунька, ти царівенька.

У короні твоя голівонька.

Твої рученьки — вишиванка.

Дай нам яблучко лля Іванка!

Лідія Повх
Яблунько!

— Яблунько, яблунько зелененька,

Кинь мені яблучко солоденьке!

Хочу того яблучка скуштувати,

Та не можу гілочки я дістати.

Катерина Перелісна
Яблуко

Медом яблуко налите

Зачепилось на гіллі.

По садочку ходить літо

У солом'янім брилі.

Літо яблука зриває

І підносить дітлахам.

Гарну пісеньку співає:



  • Цьому дам і тому дам.

Вадим Крищенко
Яблуко

Налите сонцем,

Налите соком,

З гілки зірвалось,

Впало звисока.


  • Боляче, певно?

  • То вам здається.

Лежить рум'яне в траві

Й сміється.



Дмитро Онкович

Яблуко

На галузці яблуко висіло.

Каменем я кинув — перебив

Гілочку, аж серце заболіло:

І навіщо я таке зробив?

Не подумав. Лютий недотепа,

За добро я розплатився злом.

І стоїть коло дороги щепа,

Наче птах з підстреленим крилом.

Яблунько моя зеленокрила,

Може, ти й заплакала тихцем.

Ти для мене яблуко вродила,

Я ж у тебе кинув камінцем.

Дмитро Павличко
Яблучка

Ой, хороші яблучка

У саду,

Та високо виросли



На біду!

У зеленім листячку

Миготять,

А упасти з гілочки

Не хотять.

Не відірве яблучка

І вітрець,

Хоч нагне нам гілочку,

Молодець!

— Нижче, вітре,

Гілочку

Нахили,


Щоб дістати яблучко

Ми змогли!



Катерина Перелісна
* * *

  • Кучерява яблунько,

Дай мені хоч яблучко!

  • Ти носила з річки

У відрі водичку?

Мене доглядала?

Мене напувала?


  • Так, носила, яблунько,

З річки я водичку.

Хоч сама я, яблунько,

Ростом невеличка.


  • Спасибі тобі, дівчинко,

Що про мене дбала,

Водою напувала,

Щоб я не зів'яла,

Щоб я на гілочках своїх

Багато яблук мала.

З народного



Яблуневий цвіт

При стежині яблунька цвіла,

Йшла до школи Ганночка мала.

Зупинилась глянути на мить,

А пелюстка кожна аж бринить.

Ніжиться, купається в теплі,

Наче промінь ронить до землі.

Обліта додолу білий цвіт,

Застеляє стежку до воріт.

Яблунька була ж така мала,

Та школярку вже переросла.

День весни для розквіту наспів,

І слова з'явились, наче спів:

— Яблунько, рясніше зацвітай,

Весели плодами рідний край.

Ой, плодів доспіє на гіллі,

Аж зігнеться віття до землі.

Тож і ти, Ганнусю, пам'ятай:

Цвіт рясний — то щедрий урожай.

Микола Сингаївський



Є про яблука загадки:


Кругленьке, червоненьке,

Всередині смачненьке,

Соковите, наливне,

Просить: «Скуштуйте мене».


Невеличке — в кулачок,

Та рум'яненький бочок.

Доторкнешся — гладеньке,

А відкусиш — смачненьке.



Є й лічилка:

Котилося яблучко

В огород, в огород,

Хто взяв яблучко?

Воєвод, воєвод.

Воєводова жона

Народила три сина —

І попа, і дяка, і серебряника.

Дзень, брязь. Вийшов князь.
Мирилка

Тобі яблучко, мені — грушечка.

Помирімося, моя душечка.
А ось жменька яблуневих повір'їв.

На Водохреща, наприклад, господиня, коли місить тісто на пироги, витягнувши руку з тіста, не витирає її, а йде у садок і обв'язує яблуні соломою. При цьому вона промовляє: «Щоби на той рік родили яблука такі добрі та м'які, як тісто».

На Уманщині існував інший цікавий звичай: дівчата на Великдень йшли в садок, ставали під яблуню, лицем до сходу, і чекали сонця. Як тільки сонце з'являлося, дівчата складали руки і молилися, після молитви позначали дерево, під яким стояли, плели вінок з нього і одягали на голову, а потім берегли і чарувати ним на любов.

Любий Пізнайчику! Хочу розповісти тобі ще про одне деревце — грушу, яку також люблять українці і за цвіт, і за смак.




Як це грушці не радіти?

Люблять грушку бджоли й діти.
Таня, Аня, Дмитрик, Вова

-Бо у неї смак чудовий!

Віра Паронова


Поговорімо про грушу

Має вона і лікувальні властивості. Так, з давніх-давен відвар з кори груші використовували для лікування шкірних захворювань; служила вона і як заварка. Відвар листя — природний барвник у жовтий чи коричневий колір. У побуті використовується грушева деревина для виготовлення прикрас, скриньок, ложок.

А ще про грушу є багато казок, легенд, загадок, повірі'їв. Це саме стосується й іншої садовини, що росте на подвір'ї чи в саду: абрикоси, сливи тощо.

З цією садовиною випікають смачне печиво, з неї варять компоти, роблять різні заготовки на зиму. Допоможи мені пригадати, кохана дитино, як можна заговляти фрукти на зиму? Що робить твоя мама? Так, і компоти, і варення, і джеми, й іншу смакоту. Але не забувай, що запаси садовини на зиму роблять і звірі, й птахи.


Дарунки груші

(Казка)

Жили-були два брати — Петро та Іван. Петро жив добре. Мав гарну хату, і в хаті, й коло хати. А Іван мав хижку, маленьку піч і повну хату дітей. Іван працював з ранку до ночі, але ледве міг прогодувати сім'ю. Не знав, як із злиднів вийти. А тут і зима настала. У хаті холодно, діти плачуть. Він затулив руками вуха, щоб не чути плачу, і вийшов надвір. Дивиться кругом, що б порубати на дрова. Нічого не було, крім єдиної груші в дворі, яка росла вже тут кілька десятків років. Весною радувала цвітом, літом ховала діточок від пекучого сонця, а восени годувала всю сім'ю смачними плодами. Хоч як жалко було йому груші, але іншого виходу не було.

Узяв сокиру, закрив очі, замахнувся, щоб рубати, але чує голос груші:


  • Не рубай мене, чоловіче добрий.

Іван з переляку аж сокиру випустив з рук. А груша далі каже:

  • Вилазь на самий вершечок, відломи найвищу гілочку з мене. Що будеш хотіти мати з їстівного, то швакни прутиком тричі і промов: «Пічко, затопися, борщику, варися». І їсти матимеш, і в хаті тепло буде.

Хоч як важко було вилізти на засніжене дерево, але Іван добрався до вершечка, зрізав найвищий прутик і зайшов до хати. Діти хотіли просити в батька їсти, але, побачивши в його руках прут, притихли в куточку, притулились один до одного. А Іван махнув тричі прутиком і сказав:

  • Пічко, затопися, борщику, варися.

І сам з дива мало не впав. У печі вогонь затріщав, а в горщику вже кипів запашний борщ із м'ясом.

Жінка й діти обступили піч, гріються і з нетерпінням чекають борщу. У хаті тепло. Готову страву мати насипала у велику миску, і всі їдять. Веселі, щасливі.

Тим часом багатому братові аж дивно, чому це Іван не прийшов сьогодні до нього робити у хліві, хоч він платив йому лише напівгнилою соломою, яка не горіла, а лише смерділа і чаділа в хаті. Багач вийшов надвір, бачить, що з димаря братової хижки куриться, і не може уявити собі, звідки брат узяв дров або соломи. Цікавість узяла верх. Такий лютий, грізний, ступив у хату, грюкнув дверима і вже кричати хотів. Але з дива не міг слова промовити. Він побачив, що всі веселі, борщ їдять, діти кісточки облизують, у хаті тепло. І так там борщем смачно пахне, аж самому їсти хочеться.

Бідний брат з радощів забув про всі кривди, заподіяні багатим братом, і гостинно запросив його до столу. Той сів, почав їсти, а сам улесливо говорить, який він радий, що сім'я брата і сита, і в теплі сидить. Але його мучила думка, звідки все це взялося. Бідний брат похвалився, що в нього є чарівний прутик. І показав багатому братові, як цим прутиком користуватися.

Пішов багатий брат додому. Довго думав, як дістати той чарівний прутик. А потім вирішив викрасти його від брата і підмінити іншим. Кілька днів ходив до рідного брата, придивлявся до чарівного прутика. І одного дня таки побачив, де його ховає бідний брат. Потім виліз на грушу, зломив подібний прутик з вершечка, заховав його за халяву чобота і став чекати хвилини, коли бідний брат піде кудись з дому.

Не довелося довго чекати. Пішов бідний брат з відром воду. А криниця досить далеко була. Тим часом заздрісний брат – шусть у хату. Витяг чарівний прутик із-за селемена, а на йо місце поклав другий — і бігом з хати.

Прийшов бідний брат з водою, а діти кажуть, що старший приходив. У бідного аж в серці тьохнуло, ніби передчував, що трапилося лихо. Глянув на селемено, бачить — прутик на місці, й заспокоївся. Пішов далі робити свою роботу.

Ось настав обід. Бідний брат зайшов до хати, а діти вже в біля столу. Помив руки, взяв чарівний прутик, махнув ним три і промовив:



  • Пічко, затопися, борщику, варися.

Але ні пічка не затопилася, ні борщик не варився. Тут зрозумів бідний брат, чому так часто відвідував його багатий брат.

Цим-тим пообідали. Але бідного брата робота не бере. Думає, що йому діяти. Однак до вечора нічого не надумав і пішов до груші. Обняв її, постояв трохи, а потім говорить, що хай пробачає йому груша, бо не зміг вберегти подарунок. Але разом з тим хай змилосердиться вона над ним і дасть пораду, що робити йому тепер. Груша пожаліла бідного чоловіка й каже, що вже кращого гостинця для нього не має, як одну торбу, яку він знайде в дуплі. До торбинки треба примовляти: «Раз, два, три, торбинко, розв'яжись!»

Бідний брат подякував груші і пішов додому. Дітей послав гратися надвір, а жінку по воду. Коли сам залишився, то взяв торбинку і каже:


  • Раз, два, три, торбинко, розв'яжись!

Не встиг вимовити останнє слово, коли торбинка розв'язалася, звідти вискочило сорок чоловічків і почало його бити. Як набили добре, він здогадався і каже:

  • Раз, два, три, торбинко, зав'яжись! Чоловічки знову в торбинку сховалися.

Думав-думав бідний брат, що йому за користь з тієї торби. Потім узяв торбу і прямо у двір до багатого брата. Зайшов до хати, а багатий брат аж крикнув на нього, чого прийшов. А він так тихо каже, що прийшов до нього поради просити. Справа в тому, що на цей раз має він чарівну торбинку, але вже боїться 76 залишати її вдома, бо чарівний прутик хтось обміняв. Чи не взяв би багатий брат на зберігання.

Багатий брат дуже зрадів і почав випитувати у бідного брата, що за торбинка і як нею користуватися. Бідний брат сказав, що треба лише сказати: «Раз, два, три, торбинко, розв'яжись!» — і побачить, що буде.

Багатий брат узяв торбинку і сказав, що заховає її надійно, хай не журиться брат. А сам ледве чекає, щоб той вийшов з хати. Бідний брат подякував за ласку і пішов собі додому, а багатому цього й треба було. Закрився в кімнаті, узяв торбинку, довго розглядав її, а потім каже:


  • Раз, два, три, торбинко, розв'яжись!

Не встиг сказати, як вискочило з торбинки сорок маленьких чоловічків і почали його бити та примовляти:

  • Віддай братові чарівний прутик!

І все б'ють його. А потім у хаті почали бити, що попадало на очі.

Уже ледве дише багатий брат, а слів не знає, щоб торба закрилася. А чоловічки своє роблять. Почав просити їх, аби відпустили, і чарівний прутик віддасть бідному братові. Тоді старший з чоловічків скомандував усім знову до торбинки влізти. А багатий сам узяв торбинку й чарівний прутик і поніс до бідного брата. Хоча нічого й не казав, але бідний брат і не питав, бо знав, що сталося.

З тих пір бідний брат живе з діточками у теплі й достатках. А за всякі кривди, заподіяні багатіями та панами, відплачує подарунком з торбинки.
Чудо-груша

(Казка)

Жив на світі один бідний чоловік. Тільки й багатства в нього було, що дітки. Була ще в них і корівка, але така вже вона стара була, одні кості та шкура. Ні телят, ні молока вже від неї не було. Вже не раз люди казали йому, щоб зарізав її, так діти хоч кістку якусь обгризуть.

— Ні, — говорить він, — я цього не зроблю, скільки років годувала нас, а тепер її різать та їсти, нехай уже від своєї смерті гине...

А корівка вже й не встає. Підійшов він до неї та й говорить, як з людиною, оплакує її, що вже скоро не стане її, як погано їм буде без неї. Чухає, ласкає її. Коли чує, корова заговорила д нього людською мовою. Каже:



  • Добрий мій хазяїне, спасибі тобі за все, за ласку, за те, що ти пожалів мене, не зарізав, а даєш мені від своєї смерті вмерти. Тепер же ти послухай мене і зроби так, як я кажу. Коли мене не стане, закопай мене у себе біля хати під вікном, а там побачиш, що буде.

Так він і зробив, як корівка казала. Закопав під вікном, землю розрівняв. На третій день бачить, на тому місці, де закопана корова, росте якесь дерево. З кожним днем все більшає і більшає. За весну виросла велика груша. Зацвіла, а на осінь і груші вродили, та так рясно. А які груші! Здорові та гарні, а добрі вже які! Таких груш ще ніхто не бачив. Посмакували вони грушами, сусідів пригостили. Тоді хазяїн каже, що треба ще й пана грушами угостить. Бо пан у них був добрий, не такий, як інші, що з людей знущаються. Поніс він до пана цілий кошик груш. У пана якраз були гості — інші пани. Побачили такі груші, а як покуштували, то й кажуть:

  • Це чудо, а не груші. Таких груш у світі нема. Питає пан:

  • Де такі груші ростуть?

Розказав чоловік панові все про корову. Всі здивувались. Пан тоді каже:

  • Дам я тобі корову, нехай твої діти молоко їдять. Веде чоловік корову додому радий-радісінький.

Зустрічає його один багач, питає, де корову взяв. Розказав чоловік і багатому, як йому пан корову подарував. Не вірить той. Захотів сам побачить грушу. А як побачив та покуштував груш, то від заздрості мало не тріс. А тут пани приїхали груші куплять. Гарні гроші дають за груші.

Є вже в бідного і молоко, і гроші. А багач злує, місця собі не знаходить, що в бідного така груша є.

«Як у мене нема, то і в тебе не буде», — подумав він.

Діждавшись ночі, нагострив він сокиру і пішов грушу рубать. Думає: «Зрубаю, а тоді груші обірву». Як розмахнувся, з усієї сили вдарив по груші, а груша була дуже тверда. Як відлетить сокира та цюкне його по нозі! Перерубала йому вени й кістку зачепила. Від болю він знепритомнів, упав під грушею.

А хазяїн чув, як щось бухнуло, виглянув у вікно і побачив, що хтось лежить біля груші. Вийшов з хати подивитись. Побіг людей покликати, по лікаря послав. Зійшлися люди, побачили, іцо багач сам собі накоїв. Комусь зло робив, а воно обернулось проти нього. Поки лікаря діждались, багач кров'ю зійшов, і вже ніхто його не міг врятувати. Ніхто і не жалів його, кажуть, що заробив, те й одержав.

А груша росла собі, кожний рік врожай добрий давала. Хазяїн і продавав груші, і роздавав. Уже він не був бідний, як раніше, мав добро сам і з іншими ділився. А люди шанували його. На цьому казці кінець, а хто слухав — молодець.


А ось ще жменька віршів про садовину.


Спіла груша

Бачу, спіла груша

На самім вершку,

Роззуваюсь миттю,

Миттю на сучку.

Раптом каже грушка:

— Робиш це дарма.

Злазь мерщій додолу —

Я впаду сама.

Дмитро Куровський
Грушка

Грушка я хоч невеличка,

Та солодка і м'яка,

І цвіла я, й напивалась,

І поспіла — глянь яка!

Понеси мене до мами —

Подаруночок зроби,

Хоч я знаю, що матуся

Всю мене віддасть тобі.

Катерина Перелісна
Сливка

Сливку якось навесні

Посадив я при вікні.

Дощик їй давав водичку,

Вітер гладив, як сестричку.

А у сонячну погоду

Я їй сам приносив воду.

І від бурі вперта сливка

Не схилилась все одно.

А тепер уже велика

Заглядає у вікно.

Микола Сингаївський
Слива

До сонечка сміється слива,

На ній сливки, вона щаслива,

Сливки солодкі, соковиті,

Достиглі, сонечком налиті.

Ліна Біленька


Вереснева стежка

Синьоокий вересень ходить садами,

всіх пригощає соком, плодами.

Груші звисають, мов глеки медові, —

у садівників вже кошики повні.

Збирають дорослі, діти збирають —

груші та яблука з віття зривають.

Яблуням легше — не гнеться гілля.

Повниться щастям рідна земля.

Дух яблуневий стоїть у коморі, —

пахне у хаті, пахне надворі.

Осене-просине, щедра пора.

Буде в людини більше добра.

Микола Сингаївський

* * *

Мизатий хлопчик, як горобчик,

З таким, як сам, до річки йде.

Іде над хлопчиками дощик,

Іде над ними й більш ніде.

А фіолетово, а синьо

При хаті півники цвітуть!

Цвіте над півниками слива,

І абрикоса пахне тут.

Микола Вінграновський
Навколо абрикоси

Під музику бджоли

Взялися ми за руки

І пісню завели...



Анатолій Качан
Сливи

Сливи поміж вітами

Сяють самоцвітами,

Виснуть над криницями

Синіми зірницями.

Дмитро Мегелик
Осопас

Ось осінні оси — ось!

Я пасу осінніх ос.

Синю сливу роздушу,

спілу грушу надкушу 

відкушене сам з'їм,

надкушене дам їм.

А кісточку та зернятка

Хай ковтає чорна грядка.

Богдан Стельмах



Загадки про садовину

  • Весною біле, влітку зелене, восени жовте, взимку смачне.

(Груша)

  • Золотисті ліхтарики на дереві висять. А діти на них дивляться і скуштувать хотять.

(Груші)

  • Синя спинка, жовта серединка, А в середині начинка.

(Слива)

  • Кругленьке, довгеньке, смачненьке, а посередині хвостик.

( Сливка)

  • Синій мундир, біла підкладка,

А в середині — сладко.

(Сливка)

  • На гілках шари висіли Та на сонці посиніли.

(Сливки)
Закличка:

Літечко, літечко, підійди,

Яблуньку в таночок ти запроси.

Хай танцюють вишеньки і сливки,

Рясно родять хай грушки,

Хай по всьому саду буде новина,

Що в нас рясно родить садовина.
Повір'я

У народі існувало повір'я, пов'язане з грушею. Вірячи в її чудодійну силу, дівчата влаштовували в ніч на Андросія (20 грудня) цікаве дійство.

Зібравшись в одній оселі, кожна дівчина мала приміряти до себе 12 одежин й одягти найзручнішу. Якій не діставалося за розміром, то прив'язувати спідницю до поперека і відправляли «трусити груші» — сухі гілочки з верби. Зібравши «груші» — «хлоп'ячі душі» — йшли на досвітки. Котрій уночі присниться хлопець, за того, вважалося, й вийде заміж.
Народні ігри

(Можна навчити цієї гри дитину і запропонувати погратися і шшими дітьми.)

Грушка

Діти стають у коло, беруться за руки й співають. Посередині «грушка» — хлопець або дівчина.



Як послала мати

Грушки садити.

Моя грушка отака, отака,

Бийте, дівки, гопака, гопака.

Як послала мати

Грушки поливати.

Моя грушка отака, отака,

Бийте, дівки, гопака, гопака.

Як послала мати

Грушки наглядати.

Моя грушка отака, отака,

Бийте, дівки, гопака, гопака.

Як послала мати

Грушки трусити.

Моя грушка отака, отака,

Бийте, дівки, гопака, гопака.

При цьому «грушку» починають трясти, потім піднімають угору.


Грушка

Найменшу з дівчат — «грушку» — підкидають на руках і співають:



А вже наша грушка —

цвіт полів ненька,

цвіт полів ненька.

А вже наша грушка

от така, от така, от така.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка