Теоретичні основи діагностики трудових ресурсів підприємства Показники ефективності використання трудових ресурсів



Сторінка1/4
Дата конвертації13.10.2018
Розмір0.61 Mb.
  1   2   3   4

ЗМІСТ
Вступ

  1. Теоретичні основи діагностики трудових ресурсів підприємства

  • Показники ефективності використання трудових ресурсів

  • Методика оцінки продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві

  • Фактори впливу на ефективність використання трудових ресурсів

  • Аналіз ефективності використання трудових ресурсів підприємства

  • Загальна характеристика об’єкту дослідження

  • Аналіз продуктивності праці

  • Аналіз динаміки заробітної плати

  1. Резерви підвищення ефективності використання трудових ресурсів підприємства

  • Стимулювання трудових ресурсів

  • Удосконалення організації виробництва і праці

  • Підвищення кваліфікації працівників

  • Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Додатки


ВСТУП
Із переходом до ринкової економіки аналіз трудових відносин стає вагомішим, оскільки робоча сила має вартісну оцінку і є конкурентною на ринку праці. Зростання виробництва продукції сільського господарства може бути досягнуте або за рахунок збільшення кількості застосовуваних ресурсів, або за рахунок підвищення ефективності їх використання. Важливу роль у цьому зв’язку відводять раціональному використанню трудових ресурсів.

Трудові ресурси – особливий і надзвичайно важливий вид економічних ресурсів, оцінка якого визначається чисельністю працівників, що мають певні професійні навички та знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.

Планування і аналіз трудових ресурсів є одним з напрямків економічної роботи на підприємстві, мета якого – виявити підвищення ефективності виробництва за рахунок збільшення його обсягу при кращому використанні трудових ресурсів, що безпосередньо залежить від умов праці і розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою ефективного ведення сільськогосподарського виробництва є досягнення високого рівня продуктивності праці, економічна суть якої полягає у зменшення її кількості на виробництво одиниці продукції. Тому значну увагу в даній роботі буде присвячено саме цьому показнику.

Одним із резервів підвищення продуктивності праці є мотивація праці, а отже неможливо провести діагностику трудових ресурсів без аналізу стимулювання праці. Мотивація праці є соціально-економічною основою активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результативності їх трудової діяльності. Необхідність формування нової мотиваційної системи пов’язана з тим, що в умовах колишнього соціально-економічного механізму, який протягом тривалого часу діяв в аграрній сфері, утворилась суперечність між інтенсивними перетвореннями матеріально-майнових факторів виробництва та екстенсивними змінами у відновлення робочої сили. Це суттєво підірвало мотиваційну основу трудової поведінки і діяльності працівників сільського господарства.

Кадровий потенціал суб’єктів господарської діяльності формується за рахунок трудових ресурсів, які пропонує ринок праці. Мета аналізу кадрового потенціалу підприємства полягає в якісній оцінці трудових ресурсів, ефективності їх використання та виявлення внутрішньовиробничих резервів підвищення продуктивності праці, виправданого зниження матеріаломісткості продукції та соціального захисту працівників.

Для реалізації мети аналізу кадрового потенціалу підприємства необхідно вирішити такі основні завдання: вивчення й оцінка забезпеченості підприємства і його структурних підрозділів робочою силою в цілому, а також за категоріями і професіями; оцінка ефективності використання робочих кадрів за рівнем продуктивності праці та трудомісткості продукції; дослідження організації праці на підприємстві; оцінка динаміки і структури коштів на оплату праці працюючих; виявлення резервів покращення використання кадрового потенціалу підприємства з огляду на виробничо-фінансові результати.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Показники ефективності використання трудових ресурсів підприємства
Діяльність підприємств, організацій, фірм оцінюють за допомогою великої кількості показників, які характеризують різні аспекти процесу виробництва. Усі вони зведені в єдину групу оцінних показників – техніко-економічні показ-ники виробничо-господарської діяльності підприємства. Один із розділів системи техніко-економічних показників становлять показники з праці та заробітної плати, тобто трудові показники.

Під системою трудових показників слід розуміти сукупність кількісних і якісних вимірників ступеня ефективності застосування живої праці в процесі виробництва. До основних трудових показників належать: трудомісткість виробництва продукції; продуктивність праці; чисельність персоналу; фонд заробітної плати підприємства, в т.ч. за категоріями персоналу і структурними підрозділами; середня заробітна плата (середньомісячна, середньорічна по підприємству); загальний фонд робочого часу; фонд робочого часу одного середньоспискового робітника; середня тривалість робочого дня; кількість відпрацьованих днів, годин одним працівником тощо.

Досягти збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості за статтею «оплата праці з нарахуваннями», а також забезпечити економію матеріальних витрат можна лише за умови раціонального використання всіх категорій працівників аграрного підприємства. Для оцінки такого використання застосовують декілька показників, зокрема показники найму і вибуття. Перший із них (Кн) розраховують за формулою:
де ЧПпр – чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року; ЧПнр – чисельність працівників на підприємстві на початок року.

Коефіцієнт вибуття (Кв) можна розрахувати з виразу:


де ЧПв – чисельність вибулих працівників протягом року.

За допомогою даних коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників на підприємстві (Тз) та коефіцієнт валового обороту робочої сили (Орс), а саме:

Тз = (Кн – Кв) · 100,

Орс = Кн + Кв.

Будь-яке підприємство має бути зацікавлене у збереженні стабільності трудового колективу, оскільки завдяки цьому досягається за інших однакових умов вищий рівень продуктивності праці. А це означає, що бажаною тенденцією зміни абсолютного рівня даних показників є тенденція до їх зниження. Якщо, скажімо, коефіцієнт валового обороту робочої сили зростає, то це означає, що на підприємстві посилюється плинність кадрового персоналу, створюються умови до погіршення використання робочої сили. Тобто показники динаміки робочої сили повинні бути детально проаналізовані, насамперед, з погляду з’ясування причин, що зумовили зміну їх абсолютної величини.

Аналіз ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві здійснюють і за таким показником як коефіцієнт використання запасу праці – частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці. В свою чергу запас праці визначають з урахуванням ефективного річного фонду робочого часу одного працівника. Останній розраховують так: від 365 днів віднімають 60 вихідних і святкових днів, а також 29 днів відпустки і невиходів на роботу через хворобу. В результаті отримують явочний фонд робочого часу в кількості 276 днів. Множенням цієї кількості днів на середню тривалість робочого дня (6,83 год) отримують ефективний річний фонд робочого часу одного працівника – 1885 год. Звідси запас праці можна визначити з виразу:

ЗП = 1885 · ЧПп,

де ЧПп – чисельність постійних працівників підприємства.

За раціонального використання трудових ресурсів коефіцієнт викорис-тання запасу праці може дорівнювати одиниці.

З розглянутим показником тісно пов’язаний показник трудової активності працівників. Його розраховують діленням відпрацьованих по підприємству постійними працівниками людино-годин на їх кількість. Із зростанням даного показника підвищується також коефіцієнт використання запасу праці, і навпа-ки.

Коефіцієнт (ступінь) виконання норм виробітку є часткою від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку. Якщо даний показник дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання на підприємстві трудових ресурсів.

Також застосовуються наступні показники:



  1. рівень використання трудових ресурсів:

де Кт – коефіцієнт участі трудових ресурсів у суспільному виробництві; Тф – трудові ресурси, зайняті у виробництві, чол.; Тн – середньоспискова чисельність наявних трудових ресурсів, чол.;



  1. коефіцієнт використання робочого часу протягом року:

де Рф – фактично відпрацьований робочий час, год.; Рм – можливий річний фонд робочого часу, год.;

Для визначення ефективності трудових затрат на виробництво найчастіше використовують показник продуктивності праці.

Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю часу (година, зміна, місяць, рік) або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за певну одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Продуктивність праці визначає ступінь ефективності процесу праці. Ріст продуктивності праці виявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або в економії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції.

Загалом, продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівника – головної продуктивної сили суспільства.

Роль і значення трудових показників необхідно розглядати з двох сторін – економічної і соціальної. Економічний аспект полягає у тому, що зміна абсолютних і відносних значень трудових показників безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, а саме на обсяг виробництва, собі-вартість, прибуток і рентабельність. Соціальне значення трудових показників визначається їх впливом на мотивацію праці, рівень зацікавленості працівників у підвищенні ефективності праці, їх соціальний захист. Крім цього, трудові показники тісно пов’язані іншими оцінними показниками, зокрема товарної продукції, собівартості, вартості основних виробничих фондів, прибутку тощо.


1.2. Методика оцінки продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві
Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють систему показників і методику обчислення продуктивності праці. Рівень продуктивності праці в сільському господарстві визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції і затрат живої праці. Обсяг валової продукції сільського господарства може обчислюватись як у натуральному, так і вартісному виразі. У галузях сільського господарства, де виробляється однорідна продукція (зерно, молоко, вовна тощо), обсяг валової продукції виражається в натуральних або вартісних показниках.

Оскільки у господарствах виробляється багато видів продукції різної споживної вартості, валовий обсяг її виражається у вартісній формі і оцінюється в порівнянних цінах.

При визначенні обсягу виробленої валової продукції сільського господарства враховуються не лише кількісні, а й якісні показники за встановленими стандартами якості певної продукції. Наприклад, виробництво молока різної жирності обчислюється в перерахунку на базисну жирність (3,6 %).

Затрати праці в сільському господарстві виражаються в одиницях робочого часу (людино-годинах, людино-днях), а також у чисельності середньорічних працівників сільськогосподарських підприємств. При виробництві сільськогосподарської продукції затрачається праця безпосередніх виробників (механізаторів, операторів машинного доїння, скотарів тощо) та спеціалістів і керівників господарств. В умовах підвищення рівня технічної озброєності сільського господарства прямі затрати скорочуються, а затрати праці інженерно-технічних працівників (агрономів, зооінженерів, ветеринарних лікарів), які обслуговують рослинницькі і тваринницькі галузі, постійно зростають.

Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих і непрямих показників (додаток А).

Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі.

До прямих показників продуктивності праці належать:


  1. виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції (зерна, молока, приросту живої маси тварин, яєць тощо) в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд.-год;

  2. прямі затрати праці (люд.-год) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткість продукції);

  3. вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год;

  4. вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Продуктивність праці визначають не тільки за вартістю валової продукції, а й за масою створеної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий доход, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу новоствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви подальшого її підвищення.

У сільському господарстві, як правило, кінцеву продукцію обліковують в кінці року, а не щодня і щомісяця, як у промисловості. Тому й продуктивність праці визначають за кінцевою продукцією. Проте при її визначенні в різних галузях сільськогосподарського виробництва слід враховувати і їхні специфічні особливості. Наприклад, у молочному і м’ясному скотарстві, птахівництві продуктивність праці можна визначати в різний час, тобто в період лактації корів, нагулу і відгодівлі тварин, утримання курок-несучок щоденно, щотижнево і щомісячно, тоді як у рослинницьких галузях – після завершення виробництва, наприкінці року.

Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою непрямих показників, які визначають із співвідношення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять:


  1. затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.-год);

  2. затрати праці на 1 голову окремих видів худоби (люд.-год);

  3. навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника;

  4. навантаження поголів’я худоби і птиці на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва.

Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу. Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначати його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. Непрямі показники дають можливість робити висновки про рівень продуктивності праці в період до одержання продукції, після чого можна визначати основні показники продуктивності праці. Отже, значення додаткових показників полягає в тому, що вони дозволяють вишукувати та використовувати резерви підвищення ефективності праці безпосередньо під час виконання сільськогосподарських робіт, чим сприяють підвищенню продуктивності сільськогосподарської праці.

Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це – обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами. Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов’язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства.

Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або на кількість поголів’я тварин, від якого отримана продукція. Розуміння суті цих двох показників є важливим при аналізі результатів виробництва і пошуку резервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в сільському господарстві нерідкі випадки, коли трудомісткість центнера різних видів продукції приблизно однакова (наприклад, трудомісткість центнера зерна і центнера цукрових буряків), тоді як трудомісткість виробництва таких видів продукції істотно відрізняється. З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники – погодинну, денну і річну продуктивність праці – відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів, середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.

Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв’язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом:

Рп = ЧпІп,

де Рп – річна продуктивність праці; Чп – погодинна (денна) продуктивність праці; Іп – інтенсивність праці – кількість відпрацьованих одним середньо-річним працівником людино-годин (людино-днів) за рік.

Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду за посівами, збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займає тривалий період ( дорощування і відгодівля рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тварин за певний календарний період – місяць, квартал, рік.

Важливим неповним абсолютним показником є норма закріплення певного виду тварин за одним працівником і норма обслуговування ним певних засобів праці (машин, верстатів, обладнання тощо). За інших однакових умов вказані норми зростають з підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва, поліпшенням організації праці. При цьому знижуються затрати живої праці на голову тварин (об’єкт обслуговування), і за тих самих показників (надій молока на корову, середньодобовий приріст живої маси тварин тощо) зростатиме її продуктивність.

Наведений механізм визначення повних показників продуктивності праці побудований на прямо пропорційній залежності їх рівня від обсягу виробництва продукції та обернено пропорційній залежності від затрат живої праці. Для оцінки дії цих двох факторів на продуктивність праці визначають показник – коефіцієнт випередження з виразу:

,

де Кв – коефіцієнт випередження; Пп1 і Ппо – продуктивність праці відповідно у звітному і базовому періодах; ВП1 і ВПо – обсяг виробництва валової продукції відповідно у звітному і базовому періодах.



Дані по країнах Заходу з розвинутим сільським господарством переконують, що швидке зростання ефективності виробництва в цій галузі відбувається тоді, коли на кожний процент збільшення обсягу виробництва продуктивність праці зростає на 2-5% за рахунок зниження технологічної трудомісткості виробництва.
1.3. Фактори впливу на ефективність використання трудових ресурсів підприємства
Як вже зазначалось вище, основним показником ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці, яка найбільше відображає результати впливу різноманітних факторів. Тому доцільно аналізувати фактори впливу на ефективність використання трудових ресурсів підприємства саме через цей показник. Важливою особливістю показника продуктивність праці є його динамічність. Він постійно змінюється під дією величезної кількості чинників. Одні з них сприяють підвищенню продуктивності праці, інші – навпаки, її зниженню. Крім цього, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких відбувається процес праці, об’єктивні або суб’єктивні причини, які можуть підсилювати дію того чи іншого чинника, або послаблюють його.

Чинники зростання продуктивності праці – це ті рушійні сили або об’єктивні і суб’єктивні причини, під впливом яких змінюється її рівень. Такими силами (чинниками) є: технічний прогрес; удосконалення організації виробництва, управління і праці; зміна форм власності тощо. Різноманітність конкретних шляхів і засобів досягнення вищої продуктивності праці викликає необхідність класифікації чинників її зростання. Сучасні економісти пропонують розрізняти чинники та умови (передумови) за ступенем дії на рівень продуктивності праці. Якщо перші безпосередньо визначають стан знарядь праці, предметів праці, робочої сили та ефективність їх взаємодії, то останні безпосередньо не діють на продуктивність праці, а створюють базу для активного прояву чинників, що визначають зміни продуктивності праці.

Умови поділяють на природні й суспільні. Природні умови – це природні ресурси, клімат, грунт тощо; суспільні умови – система виробничих відносин. Від виробничих відносин залежать форми суспільної організації праці, характер відтворення і використання робочої сили, ставлення працівників до праці і засобів виробництва.

Усі чинники, які діють на продуктивність праці, можна поділити на дві групи. Перша група включає чинники, які діють у напрямку підвищення проду-ктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя працюючих. Другу групу становлять чинники, які негативно позна-чаються на продуктивності праці. До них належать несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обста-новка.

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили, матеріальних елементів, що вимагає деяких зусиль щодо їх раціонального поєднання, розрізняють три основні групи чинників продуктивності праці, а саме:


  • матеріально-технічні чинники, що характеризують рівень розвитку, якість, ступінь використання засобів виробництва, передусім знарядь праці;

  • соціально-економічні чинники, що характеризують склад робочої сили, її кваліфікацію, характер та умови праці, ставлення робітників до праці;

  • організаційні чинники, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництва.

До матеріально-технічних чинників зростання продуктивності праці належить підвищення технічної та енергетичної озброєності праці на основі науково-технічного прогресу (впровадження комплексної механізації та автоматизації, удосконалення технології виробництва, зниження матеріало-місткості продукції, комп’ютеризація виробництва тощо).

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають соціально-економічні чинники. Вони визначаються якісними характеристиками людської складової виробництва та методами мотивації праці, ставленням робітників до своїх обов’язків, характером та умовами праці, соціально-психологічним кліматом у трудових колективах. До них належать: матеріальна і моральна зацікавленість у результатах праці кожного працівника і колективу в цілому; рівень кваліфікації працівників, якість їх професійної підготовки та загальний культурно-технічний рівень; ставлення до праці, підвищення дисципліно-ваності, активності, творчої ініціативи працівників; зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці.

До організаційних чинників зростання продуктивності праці відносять такі, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництвом: удосконалення форм організації суспільного виробництва, спеціалізація підприємств і їх надійна наступна кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування; підвищення якості планування, організаційно-технічної підготовки виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології, модернізація діючого обладнання; раціональні поділ і кооперація праці між різними категоріями і групами працівників; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці, впровадження підрядних, орендних форм організації та стимулювання праці; удосконалення системи управління виробничим процесом; організація внутрішньо-господарського розрахунку.

В.Г.Андрійчук пропонує усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за характером дії на цей показник об’єднати у три групи: перша – фактори, що сприяють збільшенню виробництва продукції, друга – скороченню затрат живої праці, третя – соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективнішої праці [3, с.237].




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка