Тема: Злочини проти миру, безпеки людства та мыжнародного право-порядку в краънах снд



Скачати 469.39 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації14.07.2018
Розмір469.39 Kb.
ТипРегламент
  1   2   3


Курсова робота з теми:

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в країнах СНД

План
Вступ

  1. Правова природа та поняття злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

  2. Характеристика складів злочинів проти миру і мирного співіснування держав в державах-учасницях СНД

  3. Злочини, які посягають на регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни в державах-учасницях СНД

  4. Злочини проти безпеки людства в державах-учасницях СНД

Висновки

Список використаних джерел та літератури



Вступ

злочин мирний співіснування держава

Упродовж усього свого історичного розвитку людство потерпало від безкінечних злочинів міжнародного характеру, які ставили під загрозу його існування чи певних етнічних груп. Це спонукало міжнародне співтовариство працювати в напрямку формулювання норм, що забороняють найбільш суспільно небезпечні діяння і встановлюють відповідальність за їх вчинення. Не стали виключенням і країни учасниці Союзу Незалежних Держав (далі – СНД) до складу якого входить дев’ять держав: Україна, Російська Федерація, Білорусь, Молдова, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Вірменія, Киргизія.

Актуальність даної тематики обумовлена тим, що в наш час виникають постійні конфлікти (міждержавні і внутрішньодержавні), які створюють все більше можливостей для злочинної діяльності. Не уникнули такої діяльності і держави-учасниці СНД, які стоять на шляху створення незалежних держав з власними принципами організації влади і політичного режиму, що саме по собі є каталізатором до злочинної діяльності як з боку влади (підготовка до агресивної війни тощо.), так і з боку її противників (тероризм та ін.).

Боротьба з міжнародною злочинністю об’єктивно є загальним завданням, яке неможливо вирішити силами однієї держави і досягти вагомих результатів у цій сфері можна тільки завдяки співробітництву та взаємодії держав-учасниць СНД.

Вивчення злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в країнах СНД для теорії кримінального права є дуже важливим, оскільки це дає змогу перейняти досвід цих держав, які до отримання незалежності, мали спільне кримінальне законодавство з метою вдосконалення власного, що дасть змогу провести найскорішу імплантацію у національне законодавство, що полегшить входження держав-учасниць СНД до світової спільноти.

Поглиблене вивчення даного виду злочинів в країнах СНД дасть змогу пізнати правову дійсність даного регіону, що дозволить проводити плідну співпрацю в ньому, а також запропонувати шляхи вдосконалення форм та методів захисту миру, безпеки людства, та міжнародного правопорядку.

Також необхідно відзначити, що вивчення законодавства держав-учасниць СНД допоможе уніфікувати кримінальне законодавство у сфері охорони людства, що дасть змогу усунути недоліки, що використовуються правопорушниками для вчинення даних злочинів, проте слід зазначити, що така співпраця повинна проводитись з перенесенням норм до законодавства певної держави з урахуванням менталітету нації, а не точним їх перенесенням.

Об'єктом дослідження курсової роботи є злочини проти миру та безпеки людства та кримінальна відповідальність за їх вчинення в державах-учасницях СНД.

Предметом дослідження є особливості злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку та кримінальної відповідальності за їх вчинення в кожній із держав СНД.

Об’єкт та предмет досліджувались основними методами пізнання кримінального права, а саме:


  1. діалектичний – при встановленні зв’язку з соціальними процесами та сутністю держави;

  2. метод порівняльного правознавства, або компаративістський метод – при вивченні норм ближнього зарубіжжя, а саме країн СНД;

  3. догматичний – при аналізі норм що встановлюють відповідальність за злочини проти миру та безпеки людства;

  4. системно-структурний – при встановленні місця даних злочинів в системі кримінального права країн СНД.

При дослідженні теми курсової роботи були поставлені такі завдання: розкрити правову природу злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; виявити особливості даного інституту кримінального права в державах-учасницях СНД по відношенню до українського законодавства; встановити, яка кримінальна відповідальність передбачена за вчинення злочинів проти миру, безпеки людства, міжнародного правопорядку в країнах СНД.

План складається з чотирьох пунктів, які були виокремленні на основі безпосереднього об’єкту кожного злочину.

В курсовій роботі використовувались праці таких авторів: Карпець, Гагаров, Н.Г. Кадинков, А.В. Наумова , М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, М.В. Буроменського, Н.А. Бабий, И.О. Грунтова та інші.

1. Правова природа злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку
На зламі двох тисячоліть перед людством постала проблема необхідності пошуку ефективних шляхів розв’язання цілого масиву проблем масштабного характеру, які зачіпають інтереси усього міжнародного співтовариства, і потребують, відповідно, глобальної реакції (війни, та збройні конфлікти локального характеру, екологічні катастрофи, голод і епідемії тощо). В цих умовах перед міжнародною спільнотою стоїть завдання концентрації уваги на формах міжнародної злочинності – феномен, що вже давно не визнає таких державно-правових категорій, як «суверенітет», «цілісність» і «недоторканість кордонів», та посягає на основні загальнолюдські цінності, що стали надбанням людської цивілізації. Вона проявляється в різноманітних актах міжнародного тероризму, в тому числі у відношенні до всесвітньої мережі Інтернет, незаконному обігу зброї, наркотиків, екоциду та біоциду.

Під поняттям міжнародної злочинності слід розуміти різні за ступенем суспільно небезпечні діяння двох видів: міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру, що є предметом регулювання міжнародного кримінального права. Міжнародні злочини – це лише ті злочини, що представляють собою найвищий ступінь небезпеки для мирних відносин між державами незалежно від соціально-економічної формації та державного устрою. До них відносять тяжкі злочини проти миру безпеки людства та міжнародного правопорядку (наприклад, геноцид, біоцид тощо). Тобто поняття злочини проти миру та безпеки людства і міжнародні злочини є тотожними. Міжнародні злочини мають такі ознаки:



  1. здійснюються державами, посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;

  2. здійснюються в безпосередньому зв'язку із державою;

  3. зазіхають на міжнародний мир і безпеку,

  4. загрожують основам міжнародного правопорядку;

  5. спричиняють відповідальність держави як суб'єкта міжнародного права і персональну кримінальну відповідальності виконавців, що наступає в рамках міжнародної, а в деяких випадках внутрішньодержавної (національної) юрисдикції. [18, c. 318]

До злочинів міжнародного характеру відносять різного роду злочини, що представляють собою меншу небезпеку, ніж міжнародні і визначаються міжнародними актами. Вони заподіють шкоду нормальному міжнародному співробітництву держав, організацій та громадян (наприклад, незаконний обіг зброї, контрабанда людськими органами, торгівля людьми тощо). [22, c. 401-404]

Міжнародні злочини порушують права та інтереси всього світового співтовариства, загрожують знищенням міжнародного правопорядку, ставлять під загрозу існування народів, націй, навіть певної держави. Такі діяння завжди вчиняються з порушенням основних принципів міжнародного права (наприклад, принцип мирного співіснування держав, територіальної цілісності, мирного вирішення спорів тощо.), які покликані забезпечувати мир і безпеку людства. І тому співробітництво держав у боротьбі з міжнародними злочинами вимагає відповідного доктринального відображення в науці кримінального права.

Ознаки міжнародних злочинів та кримінальна відповідальність за їх вчинення визначені в міжнародно-правових нормах з урахуванням яких законодавець формулює в кримінальному кодексі злочини, які посягають на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства. Серед міжнародно-правових норм, які склали основу міжнародного права можна виділити наступні: Статут Нюрнбергського військового трибуналу (1945 р.), статут Токійського Міжнародного Військового Трибуналу (1946 р.), Міжнародна Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (1948 р.), Женевські конвенції про поводження з військовополоненими, про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях, про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали аварії на кораблі, із складу збройних сил на морі, про захист цивільного населення під час війни, Міжнародна Конвенція про ліквідацію апартеїду і покарання за нього (1973 р.), Декларація Генерального Генеральної Асамблеї ООН про заборону ядерної зброї для цілей війни (1961 р.), Міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1992р.) і Руанді (1993р.) та ін. норми міжнародного права. Також слід зазначити, що з 1947 р. Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства, який об’єднає найважливіші норми з кримінального права, що полегшить роботу судів. [23, c.920]

Міжнародні злочини відповідно до міжнародно-правових договорів (а саме ст. «б» Статуту Нюрнбергського трибуналу) і їх безпосередніх об’єктів мають наступну класифікацію:



  1. Злочини проти миру і мирного співіснування держав (наприклад, ведення агресивної війни тощо);

  2. Злочини, які посягають на регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни (наприклад, порушення законів та звичаїв війни тощо);

  3. Злочини проти безпеки людства(наприклад, геноцид тощо);

  4. Злочини, які посягають на безпеку представника іноземної держави чи співробітника міжнародної організації, які користуються міжнародним імунітетом(наприклад, посягання на життя представника іноземної держави). [23, c. 923]

Проте слід відмітити, що ця класифікація має дещо умовний характер, адже міжнародний правопорядок є найбільш широким поняттям, що охоплює і порядок, встановлений з метою забезпечення миру на планеті, і порядок, встановлений для забезпечення безпеки людства.

Цілком зрозуміло, що поняття «злочин», як і поняття «кримінальне право» мають насамперед внутрішньодержавне походження. Ними визначають найважчі та найнебезпечніші для суспільства протиправні діяння. Однак, з визнанням державою принципу приорітету міжнародного права над внутрішньодержавним, який закріплюються в Конституції (наприклад, ч. 4 ст. 15 Конституції Російської Федерації) та законодавстві держави (наприклад, закон «Про міжнародні договори Білорусії»), принципи та норми міжнародного права стають частиною їх правової системи. [21, c. 298]

Положення офіційно опублікованих міжнародних договорів, які не вимагають видання відповідних внутрішньодержавних актів, діють в державах СНД безпосередньо. Тобто при розгляді судами кримінальних справ безпосередньо застосовується міжнародний договір, який набрав чинності, тобто стає обов’язковим для виконання суб’єктами кримінального права і породжує права і обов’язки для суб’єктів національного права. Міжнародні договори, в яких передбачено ознаки складів злочинів не можуть застосовуватись судами безпосередньо, оскільки такими договорами прямо встановлюється обов’язок держави забезпечувати виконання передбачених договором обов’язків шляхом встановлення караності внутрішнім законодавством, а міжнародно-правові норми, які передбачають ознаки складів злочину повинні застосовуватись в тих випадках, якщо норма кримінального кодексу прямо встановлює необхідність застосування міжнародного договору.

Пряма дія міжнародного договору при розгляді кримінальних справ допускається лише в тому випадку, якщо міжнародний договір встановлює інші правила судового розгляду, чим передбачені кримінальним законодавством певної держави чи коли предметом судового розгляду стали врегульовані міжнародним договором. [23, 920-921]

Як і будь-яке суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним правом, злочин в міжнародному праві має складові частини, тобто склад злочину. Який складається з об’єкту, об’єктивної сторони, суб’єкту, суб’єктивної сторони.

Об’єкт будь-якого злочину поділяється на родовий і безпосередній. Родовим об’єктом злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку є суспільні відносини, які забезпечують мирне співіснування держав і народів світу, а також основні принципи міжнародного права, які стоять на захисті миру і безпеки людства, тобто це мир, безпека людства та міжнародний правопорядок. [23, c. 521]

Безпосередні об’єкти аналізованих злочинів загалом збігаються з родовими. Водночас, вони можуть мати комплексний характер (наприклад, при вчиненні найманства шкода заподіюється як миру, так і міжнародному правопорядку) чи підкреслювати специфіку суспільних відносин, яким спричиняється шкода в конкретній ситуації (наприклад, безпосереднім об’єктом піратства є безпека міжнародного судноплавства). Додатковими необхідними або факультативними безпосередніми об’єктами злочинів, які ми розглядаємо, можуть бути: життя, здоров’я, честь і гідність особи, її права та свободи, довкілля, власність, інші блага.

Потерпілим може бути фізична особа, юридична особа (наприклад, напад на заклад іноземної держави), суспільство і держава, а в сукупності мир і безпека людства чиї права та інтереси були заціплені в результаті злочинного діяння винного. Спеціальними потерпілими в міжнародних злочинах є: військовополонений або представник цивільного населення, члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, представник іноземної держави чи інша особа, що має міжнародний захист, члени екіпажу або пасажири морського чи річкового судна та деякі інші. [15, c. 890]

Предметом злочину можуть виступати хімічна, біологічна та ін.. вид зброї масового знищення забороненою міжнародними договорами, національне майно, флора і фауна, атмосфера і водні ресурси, службові чи житлові приміщення чи транспортні засоби осіб, які користуються міжнародним імунітетом.

Об’єктивна сторона. Злочини проти миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку в своїй більшості вчиняються шляхом активних дій, а використання заборонених засобів війни може бути скоєно у формі дії чи бездіяльності.

Склади майже всіх злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку мають формальний склад. В якості обов’язкової ознаки діяння винного необхідна наявність тільки суспільно небезпечного діяння, вказаного в диспозиції, а настання яких-небудь наслідків лежить в рамках складу. Склад злочину, екоциду, біоциду сформований як матеріальний і передбачає настання суспільно небезпечних наслідків передбачених законом. Посягання на життя представника іноземної держави є злочином з усіченим складом, а тому вважається закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків. [17, c. 519]

Спосіб, обставини, місце, засоби і методи вказані в міжнародних договорах – обов’язкові ознаки об’єктивної сторони екоциду, біоциду. Способи здійснення геноциду є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину.

Суб'єктом злочинів міжнародного характеру виступають осудні фізичні особи, які досягли певного віку. Однак, при вирішенні питання про вік кримінальної відповідальності може виникнути колізія між законодавствами різних країн, оскільки в них вік, з якого можливо притягати до кримінальної відповідальності визначається по-різному. Тому в загальній формі запропоновано настання відповідальності з 16 років, а за злочини, в яких суб'єктом виступає посадова особа, з повноліття. Як і при загально-кримінальних злочинах, при вчиненні міжнародних злочинів може підніматись питання про спеціальний суб'єкт злочину, яким виступають особи, окремо виділені в міжнародно-правових актах: найманці, посадові особи та ін. Що стосується осудності, то як і при звичайних кримінальних злочинах, якщо є сумніви у психічній повноцінності, необхідний висновок лікарів-спеціалістів про психічний стан осіб, які вчинили злочини міжнародного характеру. Осудна чи неосудна особа вирішує суд з урахуванням думки експертів.

Суб’єктивна сторона злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що скоює злочин проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку і бажає настання суспільно небезпечних наслідків.

Мета – повне чи часткове знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи (геноцид), провокація війни чи ускладнення міжнародних відносин (провокація війни) – є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складів зазначених злочинів. [23, c. 922-923]

Слід також мати на увазі, що давність притягнення особи до кримінальної відповідальності чи давність виконання щодо неї обвинувального вироку не застосовується в разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства.


2. Характеристика складів злочинів проти миру і мирного співіснування держав в державах-учасницях СНД
Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни, відповідальність за даний злочин закріплений кримінальним законодавством усіх держав СНД і має однакові ознаки в усіх цих державах. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: Статут ООН, Статути міжнародних військових трибуналів для суду над головними військовими німецькими і японськими злочинцями, Статути Міжнародних трибуналів по бувшій Югославії і Руанді 1991 і 1994 років і резолюція «Визначення агресії» прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1974 р.

Безпосереднім об’єктом даного злочину є суспільні відносини, які виникають в процесі охорони миру і мирного співіснування держав, суверенітет і територіальна недоторканість держав, їх політична незалежність. Під миром ми розуміємо відсутність ворожості, війни і воєнних (збройних) конфліктів. [23, c. 924]

Об’єктивна сторона виражається у формі дії. За своєю структурою склад злочину є формальним, тобто злочин є закінченим з моменту початку дії, яка може проявлятися у п'яти формах:


  1. планування агресивної війни чи воєнного конфлікту означає розроблення системи діяльності, яка передбачає порядок, послідовність, строки та інші суттєві умови щодо їх підготовки та розв'язування (обґрунтування ідеї війни, розробка її політичної концепції, стратегії і тактики мобілізації та початку воєнних дій тощо);

  2. підготовка агресивної війни чи воєнного конфлікту – це дії, пов'язані з попереднім готуванням засобів ведення війни, зосередженням збройних сил на певних напрямках, проведенням розвідувальних заходів, схиленням населення до ненависті до народів інших держав та інші дії, спрямовані на усунення можливих перешкод для вторгнення збройних сил на територію іншої країни або для іншого акту агресії, створення умов для успішного розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту;

  3. розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту – це знищення існуючих ідеологічних, політичних, дипломатичних та інших перешкод і надання можливостей для розвитку агресії (наприклад, ультиматум іншій державі тощо);

  4. участь у змові, що спрямована на планування, підготовку та розв'язування агресивної війни, передбачає наявність попередньої змови двох чи більше осіб про вчинення таких дій;

  5. ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій – це здійснення будь-якого акту агресії проти іншої держави.

Ключовими поняттями в цих діях є агресивна війна і воєнний конфлікт, які є видами актів агресії, що відрізняються між собою масштабами дій, і передбачають застосування державою чи від її імені збройних сил першою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або народу (нації). При цьому будь-який спір, що виникає між двома державами і викликає введення в дію збройних сил, є воєнним (збройним) конфліктом, незалежно від його тривалості, наслідків, а так само факту заперечення однією із сторін наявності стану війни. Війна або воєнні дії можуть бути кваліфіковані як агресивні лише Радою Безпеки ООН і може бути застосоване тільки щодо відповідальності держав, але не до персоналій. [19, c. 860-861]

Суб'єктом злочину є осудна фізична особа, що досягла 16 років. Проте у перших трьох формах, а також у п'ятій цей злочин може вчинюватися лише службовою особою збройних сил чи інших військових формувань країн СНД або службовою особою вищого органу державної влади чи центрального органу державної виконавчої влади, яка за своїми повноваженнями фактично може спланувати, підготувати чи розв'язати або ініціювати ведення агресивної війни (воєнний конфлікт).

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямими умислом. [16, c. 851]

Пропаганда війни, відповідальність за даний злочин передбачена у кримінальному законодавстві всіх держав-учасниць СНД і характеризується в них однаковими ознаками. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: Договір про відмову від війни як знаряддя національної політики («Пакт Бріана-Келлога») від 27 серпня 1928 р. СРСР приєднався до договору «б» вересня 1928 р., Декларація ООН про право народів на мир від 12 листопада 1984 р., Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р.

Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, які виникають в процесі охорони миру і мирного співіснування держав. Предметом злочину є матеріали із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту (друкована і рукописна продукція, аудіокасети, дискети, лазерні диски тощо). [23, c. 924]

Об’єктивна сторона проявляється у формі дії. По своїй структурі склад злочину є формальним. Дії передбачені в об’єктивній стороні проявляються у трьох формах, а саме:



  1. публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту;

  2. виготовлення матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту;

  3. розповсюдження матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту.

Для того, щоб пропаганда носила злочинний характер вона має бути публічною (доведеною до широкого кола людей) в усній, письмовій чи інших формах з метою переконати їх в необхідності початку агресивної війни проти будь-якого народу та держави.

Суб’єкт злочину загальний, осудна фізична особа, що досягла 16 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому винний бажає нав'язати певному колу осіб думку про необхідність агресивної війни чи розв'язування воєнного конфлікту. Не обов'язково, щоби винний сам вважав агресивну війну чи розв'язування воєнного конфлікту необхідними: він може, наприклад, діяти за корисливим мотивом (з метою отримати матеріальну винагороду за свою пропагандистську діяльність, одержати державне замовлення на виробництво зброї тощо), або з метою перешкодити процесу укладення договору про дружбу та співробітництво з іншою державою, із помсти певним державним діячам.

Кваліфікуючими ознаками в деяких державах-учасницях СНД цього злочину визнаються: пропаганда війни посадовими особами, що передбачено ч. 2 ст. 123 Кримінального Кодексу Білорусії, ч. 2 ст. 140 Кримінального Кодексу Молдови, ч.2 ст. 157 Кримінального Кодексу Казахстану. Іншою кваліфікуючою ознакою є пропаганда війни з використанням ЗМІ, яка визначається в Кримінальному Кодексі Казахстану (ч. 2 ст. 157).

Міжнародний тероризм – це організація вчинення або вчинення на території іноземної держави вибуху, підпалу або інших дій, спрямованих на знищення людей чи заподіяння тілесних ушкоджень, руйнування або пошкодження будівель, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв'язку або іншого майна з метою провокації міжнародних ускладнень, війни або дестабілізації внутрішнього становища цих держав. Відповідальність за даний злочин встановлюється в кримінальному законодавстві Вірменії (ст. 389 Кримінального кодексу Вірменії), Білорусії (ст. 126 Кримінального кодексу Білорусії), Узбекистану (ч. 1 ст. 155 Кримінального кодексу Узбекистану). [20, c. 695-697]

Особливістю даного злочину є те що безпосередніми об'єктами міжнародного тероризму можуть виступати: мир, якщо метою терористичних дій є провокація війни, мирне співіснування держав, якщо тероризм здійснюється з метою провокації міжнародних ускладнень, основи громадської безпеки або політична системи іноземної держави, якщо терористи діють з метою дестабілізації внутрішнього положення цього держави. Через це даний злочин не у всіх державах-учасницях СНД його віднесли до злочинів проти миру. В якості додаткових об'єктів можуть виступати життя і здоров'я людей, а також власність. Залежно від способу терористичних дій і характеру знищуваного майна в якості додаткових можуть виступати й інші об'єкти, наприклад екологічна безпека.

Об'єктивну сторону тероризму утворює вчинення будь-якої з наступних дій:


  1. організація терору. Організаційна підготовка акту терору має на увазі попередній етап приготувань. З огляду на підвищену небезпеку тероризму для суспільства, законодавець переніс момент виникнення відповідальності за злочин як вже за закінчений на стадію готування (усічений склад) ;

  2. вчинення вибуху, підпалу або інших дій, спрямованих на знищення людей чи заподіяння тілесних ушкоджень;

  3. вчинення вибуху, підпалу або інших дій, спрямованих на руйнування або пошкодження будівель, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв'язку або іншого майна.

  4. вчинення технологічного тероризму, тобто з використанням отрути і отруйних речовин, створення аварій на підприємствах, катастроф та аварій на транспорті, зараження місцевості, поширення небезпечних захворювань і т.п. Тероризм в даній формі може вчинятися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності, що прирівнюється до дії. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідних діянь незалежно від наслідків, які настали (формальний склад).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони тероризму у формі вчинення вибуху та інших подібних дій є місце вчинення злочину – територія іноземної держави. Відповідальність за організацію терористичних дій настає незалежно від місця здійснення організаційних дій, за умови, що організовувався вчинення тероризму на території іноземної держави.

  1. терористичний акт проти державного чи громадського діяча іноземної держав, який може вчинятися: вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень, заподіянням шкоди майну

Потерпілими від терористичного акту виступають державні чи громадські діячі іноземних держав. В якості мішені терористи обирають найбільш популярних у суспільстві осіб. У зв'язку з цим номінальна посада державного діяча в державному апараті носить другорядний характер. До числа громадських діячів належать не лише керівники і активні члени політичних партій та громадських об'єднань, але й видатні діячі мистецтва, науки, освіти, журналісти, правозахисники і т.п.

Склад терористичного акту є матеріальним. Злочин вважається закінченим в момент настання смерті, заподіяння тілесних ушкоджень або майнової шкоди. Тяжкість тілесних ушкоджень та розмір матеріальних збитків не впливають на кваліфікацію та враховуються лише при визначенні міри відповідальності. [22, c. 432-434]

Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочинного діяння.

Суб'єктивну сторону міжнародного тероризму утворюють дві обов'язкові ознаки - вина і мета. Вина виражається у вигляді прямого умислу на терористичні дії, стосовно ж до наслідків можливий непрямий умисел, наприклад, по відношенню до смерті потерпілої. Метою міжнародного тероризму є провокація міжнародних ускладнень або війни або дестабілізація внутрішнього становища іноземних держав. [21, c. 301]

Терористичний акт проти представника іноземної держави, склад даного злочину закріплений в кримінальному законодавстві Білорусії і Вірменії (ст. 124 БКК і ст. 388 ВКК), проте ознаки даного злочину охоплюються і в кримінальному законодавстві інших держав СНД(наприклад, ч.1 ст. 444 Кримінального кодексу України.)

Безпосереднім об’єктами даного злочину є мир – якщо ціллю злочину є провокація війни чи мирне співіснування держав, якщо ціллю цих дій є провокація міжнародних ускладнень. Обов’язковими додатковими об’єктами в основному складі є здоров’я і особиста свобода людини.

Потерпілими даного злочину можуть бути представники іноземної держави чи міжнародної організації. До них належать: глава держави, глава уряду, міністр закордонних справ, а також члени сім’ї , що його супроводжують, а також інші особи, що мають міжнародний захист, а також члени сім’ї, що проживають з ним разом.

Об’єктивна сторона злочину складає скоєння наступних дій: насильницькі дії, викрадення, позбавлення волі.

Насильницькі дії виражаються в психічному і фізичному насильстві. Психічне проявляється в погрозі нанесення фізичного болю чи вбивством. Фізичне насильство – це завдання болю, тілесних пошкоджень чи іншої шкоди потерпілому, враховуючи тяжкі тілесні ушкодження.

Викрадення означає захоплення і насильницьке утримання потерпілого незалежно від способів скоєння таких дій (відкрито, таємно, шляхом обману тощо).

Позбавлення волі пов'язане з насильницьким перешкоджанням фізичного переміщення потерпілого.

Склад злочину матеріальний.

Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочину. [22, c. 451-453]

Суб'єктивна сторона злочину включає в себе дві обов'язкові ознаки: вину і мету. Вина виражається в прямому умислі, при якому свідомістю винного охоплюються як приналежність потерпілого до числа представників іноземної держави або міжнародної організації, так і характер скоєних проти нього насильницьких дій. Метою застосування насильства є провокація міжнародних ускладнень або війни. До міжнародних ускладнень можуть бути віднесені: розрив дипломатичних відносин, введення економічних санкцій проти країни, виключення країни з міжнародних організацій і т.п. За відсутності спеціальної мети насильство по відношенню до представника іноземної держави або міжнародної організації кваліфікується як відповідний злочин проти особистості. [21, c. 352]

Напад на заклади, які користуються міжнародним захистом закріплений кримінальним законодавством всіх держав. Безпосереднім об'єктом злочину є мир, якщо винний має на меті спровокувати війну, або мирне співіснування держав, якщо метою є провокація міжнародних ускладнень.

Предметом злочину є службові або житлові приміщення, а також транспортні засоби установ, що користуються міжнародним захистом. Установи, про які йде мова при кваліфікації даного злочину, перераховані в різних міжнародних правових актах.

Об'єктивна сторона складу злочину утворюється вчиненням активних дій, які визначені як напад і спрямовані на насильницьке захоплення відповідних приміщень або транспортних засобів. Напад може бути скоєно як на будівлю або комплекс будівель, так і на окремі приміщення будівель, супроводжуватися вторгненням (проникнення всередину) і не супроводжуватися вторгненням у приміщення або транспортні засоби (блокування). Загальна тривалість нападу не має значення для кваліфікації.

Напад може супроводжуватися насильством над особами, що знаходяться в приміщеннях або транспортних засобах. У цьому випадку питання про кваліфікацію дій винного залежить від того, хто є потерпілим і яке до нього застосовано насильство. Якщо потерпілим є представник іноземної держави або міжнародної організації, то незалежно від тяжкості насильства відповідальність додатково настає за терористичний акт проти представника іноземної держави. Коли ж потерпілими виявляються інші особи, то застосування до них насильства, не більш небезпечного, ніж менш тяжкі тілесні ушкодження, охоплюється іншими складами цього злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту нападу безвідносно до того, чи вдалося винним здійснити захоплення і встановити контроль над приміщенням або транспортним засобом (формальний склад). Не впливає на відповідальність винного і досягнення чи недосягнення мети цього злочину. Місце вчинення злочину не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу даного злочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою провокації міжнародних ускладнень або війни.

Суб'єкт злочину загальний, відповідальності підлягають особи, які досягли на час вчинення злочину шістнадцятирічного віку.

Кваліфікований склад злочину, передбачає здійснення аналогічного дії, але вже призвело з необережності смерть людини або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження або сполученого з умисним знищенням майна або важливих документів.

Заподіяння смерті з необережності може бути результатом нетяжкий фізичного насильства, або наслідком пошкодження або знищення майна. Суб'єктивна сторона в цьому випадку характеризується складною виною, а злочин в цілому буде визнаний умисним.

Умисне знищення майна або важливих документів у процесі нападу може бути здійснено будь-яким способом (механічне пошкодження, підпал і т.п.). Розмір матеріальних збитків не впливає на кваліфікацію і враховується лише при визначенні міри відповідальності. Якщо винні мали намір здійснити напад з умисним знищенням майна або важливих документів, але проти своєї волі не змогли здійснити їх знищення, то відповідальність повинна наставати за замах на напад, поєднане з умисним знищенням майна або важливих документів. [16, 864]


Каталог: files

Скачати 469.39 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка