Тема. Коментар, стаття, огляд. Спільність І відмінність



Скачати 150.89 Kb.
Дата конвертації14.01.2018
Розмір150.89 Kb.
ТипПовідомлення

Тема. Коментар, стаття, огляд. Спільність і відмінність.

Мета: розвивати вміння аналізувати характерні особливості різних жанрів журналістики, пов’язувати із методами збору і відтворення матеріалу, визначати спільні та відмінні риси певних жанрів, вчити аналізувати матеріал і застосовувати на практиці.

Хід заняття

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. (показ слайдів)

Розглядаючи критерії поділу журналістських матеріалів на жанри, ми керувалися традиційним для журналістикознавства їх групуванням на інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні, грунтуючись на відповідних критеріях. У кожної з цих груп наявна своє­рідна внутрішня диференціація. Жанри вишиковуються у певну шеренгу від простіших до складніших: замітка, репортаж, стаття, нарис тощо. Однак у процесі детальнішого аналізу не все вкладається у лінійну схему. По-перше, вишикувані таким способом жанри інформаційного, аналітичного, художньо-публіцистичного відображення не закріплені там назавжди і на­мертво. Сформувалися такі універсальні жанри, які водночас викорис­товуються як в інформаційному відтворенні, так і в аналітичному відобра­женні. Це, зокрема, замітка і стаття. Ми вели мову про замітку як про універсальну, "чисту" форму інформаційного відтворення. Однак виріз­няють і замітку-критичний сигнал, полемічну й сатиричну замітки. А це вже, зрозуміло, не інформаційна група жанрів. Статтю прийнято трактувати як головний, найпоширеніший аналітичний жанр. Та є такі публікації, особливо у спеціалізованих виданнях, які йменують інформаційними стаття­ми. Стаття використовується і у системі публіцистичних жанрів, вживаючись з епітетом "публіцистична". А що вже говорити про досить невизначений жанр кореспонденції, яка майже постійно "перебігає" з інформаційної в аналітичну групу жанрів і навпаки.

Не вдаючись у складні теоретизування, зазначимо, що, по-перше, така відмінність - не завжди проста плутанина. В її основі різні критерії поділу. Якщо у разі загальної характеристики жанрів беруться до уваги такі мо­менти, як характер самого об'єкта відображення, мета написання твору, рівень осмислення, стилістичні засоби втілення задуму, то у групі ана­літичних жанрів твори різняться головно за широтою і масштабами охоп­лення реальності. По-друге, береться до уваги характер об'єкта ві­дображення. У системі аналітичних жанрів особливо помітна відмінність між матеріалами, які є безпосереднім відтворенням дійсності, і тими, що основуються на творах відтвореної реальності (огляди листів, огляди преси, рецензії, статті на літературні, мистецькі теми, телеогляди тощо).

ІІІ. Вивчення нового матеріалу. (показ слайдів)

Елементарним, найлаконічнішим аналітичним жанром у практиці за­кордонних, а сьогодні й наших ЗМІ, прийнято вважати коментар. Коментар найближчий до подієвої інформації. Він супроводжує новини і часто по­дається з ними в одній зв'язці. Це стосується насамперед інформаційних ви­пусків на радіо й телебаченні. Коментарями у газетах супроводжуються важливі повідомлення. Вони, як ми розглядали вище, настільки зростаються з новинами, що дехто схильний відносити коментар до інформаційного крила журналістики. Насправді ж коментар не повідомляє, не просто розширює повідомлення, а все-таки тлумачить подію. Саме слово "коментар" (від лат. соттепіагіит) - прочитання, тлумачення чогось. Сучасні словники подають три значення цього слова: тлумачення певного тексту, книги, додатки в кінці книги, примітки по тексту і, нарешті, міркування, пояснення з приводу якоїсь події, публікації, заяви. Журналістський або публіцистич­ний коментар виконує третю із перелічених функцій. Коментар у мас-медіа - це невеликий авторський виступ, у якому тлумачаться, роз'яснюються, елементарно аналізуються факти політичного, економічного, культурного, наукового життя з метою донесення до аудиторії суті, смислу події, явища, їх місця серед інших фактів і процесів. Автор коментаря, як підкреслюється у зарубіжних дослідженнях, йде від факту до узагальнення або до прогнозу.

Цінність коментаря у свіжості думки, оригінальності суджень і висновків, точності й образності слова. Найбільша вада значної частини коментарів - нудне розжовування загальновідомих істин і тенденційне, зацікавлене, однобічне тлумачення подій. Журналіст, здебільшого, сам тлумачить події, хоч буває й безіменний, редакційний коментар, спільна думка редакції. У коментар журналіст може органічно вводити думки компетентних людей. Нерідко журналіст просить прокоментувати подію чи явище фахівців, політиків, учених. Тоді факти і події, особливо важливі, тлумачаться з різних позицій. Часто за такими коментарями до певного кола людей звертаються "День", "Високий Замок". Це стало нормою у роботі української редакції радіо "Свобода". Окремі видання, наприклад, газета "Свобода", "Львівська газета" дають у кожному номері сторінку "Коментарі", хоч з погляду "чистоти жанру" це не завжди коментарі. Нерідко у цій рубриці подають есе, статті і навіть огляди. Однак, все-таки, головне у них - тлумачення подій та явищ.

Крім елементарного пояснювального, який тлумачить події, коментарі можуть бути полемічними і навіть сатиричними. Довгі роки автором таких блискучих за змістом і формою коментарів на "Свободі" був покійний уже Сергій Набока.



Близькими до коментаря за обсягом, оперативністю є репліки, відгуки. Вони добре сприймаються, коли є оригінальні, гострі, будуються на несподіваних зіставленнях і не є грубими й образливими.

Може найменше жанрово окресленою є кореспонденція - специфічне породження більшовицької преси, якого не знайти в жодній іншій, крім радянської, теорії жанрів. Кореспонденція - допис. Він може бути різним за формою і найчастіше нагадує листа, статтю. У період, коли в§8\партійна преса займалася описом виробничих, технологічних процесів, коли масовим був рух позаштатних кореспондентів, комусь здалося доцільним обґрунтувати існування не простого допису, а жанру кореспонденції. Під кореспонденцією прийнято було розуміти таку форму подачі інформації, коли описуються, аналізуються об'єднані спільністю теми факти дійсності, обмежені місцем і часом. Кореспонденція часто нагаду­вала мішок, у який зсипалися факти. Розуміючи дискусійність такого підходу до кореспонденції, зауважимо, що в сучасній періодиці, за винятком деяких архаїчних за характером районних газет, такий примітивно-описовий жанр майже відсутній, хоч кореспонденти у ЗМІ і сам процес кореспондування існуватимуть завжди. Бо в журналістиці завжди існуватиме потреба опера­тивно описати чи проаналізувати певну сукупність фактів, йти від конкретно­го до загального. Зразки таких публікацій трапляються і у сучасній періодиці.

Найпоширенішим, найуніверсальнішим, як уже зазначалося, жанром журналістики є стаття. Для необізнаної у тонкощах журналістики й літера­тури людини все, що друкується у періодиці, є статтею. Статтею іменують і власне статтю, і рецензію, і діалог, і огляд. У словниках, зазвичай, виріз­няють статті наукові та публіцистичні. Родовими ознаками творів цього жанру є невеликий розмір та місце оприлюднення - збірник, журнал, газета. Навіть у строго професійному підході твори цього жанру дуже різні за предметом відображення, за внутрішньою будовою, призначенням, стилем, способом донесення головної думки, аргументацією, складністю і доступ­ністю викладу тощо. Навіть призначені для масових видань, не беручи до уваги суто наукових публікацій, статті неподібні між собою. Бо одна річ стаття у діловій, комерційній газеті (наприклад "Бизнес") і, скажімо, в "Україні молодій", тижневиках "Корреспондент" чи "Універсум".

Що ж їх об'єднує? Насамперед - дослідницький підхід до життєвих явищ. І українські, і закордонні вчені наголошують на тому, що головне у статті не повідомлення фактів і новин, а певне питання, проблема. У статті розвивається чітко визначена думка, у ній співвідносяться певні фак­ти, явища, погляди. Цим стаття відрізняється від коментаря. Бо комента­тор має справу переважно з одним фактом, явищем, він намагається з'ясу­вати його сутність. Нарешті, незважаючи на тему, обсяг матеріалу, специфі­ку питання, що розглядається, стаття у мас-медіа має бути максимально, наскільки це можливо, зрозумілою, популярною, доступною та лаконічною. Це диктується вимогами не так жанру, як характером самої журналістики.

"Стаття, - слушно зазначає Олена Кузнецова, - це синтетичний жанр публіцистики, в якому журналіст, використовуючи палітру інфор­маційних, аналітичних і художньо-публіцистичних методів з явною перевагою аналітичних, досліджує актуальну соціальну проблему, щоб показати явище, його причини і наслідки для вдосконалення життя"'. Дещо з іншого боку трактуються жанрові особливості статті у збірці матеріалів за французькою методикою. На думку французьких авторів, "аналітична стаття - це журналістський жанр, в якому основне повідомлення є висновком або прогнозом, зробленим на підставі численних фактів та свідчень" .

Отже, стаття - це такий журналістський виступ, у якому автор аналізує факти і явища життя, доносить з допомогою відповідних аргументів певну думку, ідею. Діапазон творінь статейного типу дуже широкий. Якщо йдеться про газету і журнал, то на першому плані фігурує публіцистична стаття, передова стаття, полемічна стаття, науково-просвітницька стаття, проблемна стаття, замітки публіциста. Як загальнополітичні, так і галузеві видання, особливо галузеві, друкують немало теоретичних, науково-популярних статей, а також статей рекламних і практично-ділових.

Передова стаття вирізняється, насамперед, своїм місцем у газеті, важ­ливістю та актуальністю, а також тим, що в ній виражається колективна думка редакції. Передова, здебільшого, друкується без підпису. Саме на цьому наголошують закордонні автори. У посібнику "Гід журналіста" під­креслюється, що передова - один з найпоширеніших публіцистичних жан­рів, до якого газета чи журнал вдаються тоді, коли "вважають за необхідне висловити свою позицію з певної важливої суспільної проблеми" . Обсяг її у зарубіжній пресі, зазвичай, не перевищує однієї колонки.

Передова стаття у незалежній пресі - вияв позиції редакції. Звичайно, щоб виявляти позицію, треба її мати. Наявність передової статті у газетах і тижневиках - вплив плюралізму, породження громадянського суспільства, свідчення наявності "четвертої влади", чи, правильніше, "четвертої сили", сили громади. Авторитетні видання на Заході мають свою думку з приводу актуальних питань сучасного життя. Передова стаття - один з виявів цієї думки, на яку не може не зважати не тільки громада, але й влада.

У сучасній періодичній пресі України, як і в інших пострадянських країнах, передова практично зникла. Пояснити це можна, на нашу думку, двома головними причинами. По-перше, передова стаття, без якої важко було уявити будь-який номер партійної газети протягом понад 70-річного існування радянської імперії, настільки себе скомпрометувала і виродилася, що практично зійшла зі сторінок ще до розвалу тоталітарної системи. І хоч її називали прапором номера газети, хоч про неї писалося мало не у кожній директиві КПРС, хоч передовиці "Правди" обов'язково дослівно читалися по першій програмі радіо, хоч ці передовиці вирізалися і уважно зберігалися партійними функціонерами, вони не мали авторитету в читача. В них, зазвичай, не було свіжої думки, а нудне розжовування прописних істин і читання моралі. Передова стаття тоталітарно-комуністичного типу вмерла природною смертю, її ніхто не відміняв і не забороняв - вона виявилася нікому не потрібною.

По-друге, стан громадської думки, відсутність авторитетних громад­ських об'єднань і впливу громади на вирішення державних питань, не­високий професійний рівень та інтелектуальний авторитет української пе­ріодики, тиск на них з боку влади й олігархічних сил, деякі інші причини не стимулюють потреби редакцій висловлювати свою колективну думку у вигляді передових статей. Така потреба мусить визріти. Тим часом окремі видання вдаються до редакційних заяв чи навіть редакційних статей. Зрідка такі публікації з'являються у "Дзеркалі тижня". Щоб прочитати мораль прес-секретареві Президента Олені Громницькій, яка не те читає, не те говорить і не так себе поводить, як би хотілося декому з чиновників, редакція часопису "2000" друкує редакційну статтю проти неї.

Та відсутність передових у сучасних газетах не свідчить про те, що цей різновид статті не може у певній формі відродитися. Зарубіжний досвід свідчить, що передова редакційна стаття є одним з компонентів вагомості й авторитету видання. Передова стаття у кращих своїх зразках повинна вирізнятися оригінальністю і ясністю думки, чіткістю і продуманістю аргументів, строгістю стилю. її головна мета - не пропаганда, а вияв позиції та прогнозування можливих політичних, економічних, стратегічних рішень.

Типова стаття у сучасній газеті - це роздуми, міркування, критика, супе­речки. Зауважимо, що політичний дискурс статейного типу має в українській періодиці давні традиції. Достатньо назвати таких мислителів і публіцистів свого часу, як П.Куліш, І. Франко, Л. Українка, М. Костомаров, М. Драгоманов, Д. Донцов, М.Хвильовий, І. Багряний. Це була публіцистика висо­ких ідей та емоційного напруження, спонуки до чину. На прикладі досвіду сотень майстрів оперативного аналізу не важко переконатися в тому, що успіх журналістських виступів саме статейного типу залежить, насамперед, від глибини аналізу, вміння відокремити головне від другорядного, дати явищам слушне наукове пояснення.

Однак для газетного автора цього замало. Він повинен вміти захопити читача, зворушити його своїм словом. Йдеться не про лжепафос, якого так багато було у мітинговій публіцистиці, а про точність слова і загалом досконалість літературної форми у сучасному розумінні. Питання композиції статті, майстерності поєднання в ній логічного й образного, вибору тону розповіді мають неабияке значення.

Широкі можливості публіцистичної статті - в її композиційній гнуч­кості, у вільній асоціативній будові. У майстерно написаній статті є свій внутрішній конфлікт (назвемо його умовно публіцистичним), зіткнення, бурління думок і пристрастей. Публіцист завжди щось стверджує і запере­чує, він сперечається навіть тоді, коли у нього немає конкретного опонента. Зрештою, цей реальний опонент і не обов'язковий. Публіцист виступає не так у боротьбу з конкретною особистістю, він схвалює чи заперечує явище.

"Найбільше, чого інстинктивно не бажає наш політикум - називати речі своїми іменами", - починає статтю "Застібка для "ресурсу" Микола Неселюк. І далі досить тонко аналізує таке невинне слово, як "адмінресурс", його незаконне, злочинне за суттю застосування місцевими адмініст­раціями, міністерствами, коли, наприклад, керівник потужного відомства відверто заявляє, що його підлеглі голосуватимуть за "Єдину Україну", а інший керівник з радістю повідомляє, що сам гарант Конституції дав змогу йому балотуватися на цих же виборах. Вчорашні антагоністи заради цього ресурсу стають під один політичний прапор. Завдяки окремим вміло використаним деталям (наприклад, шляхом використання, як каже автор, улюбленого слівця найвпливовішого українського політика - "гаплик"), епізодом і зіставленням автор підводить читача до висновку про необхідність заборонити найвищим посадовцям висловлюватись на теми виборів, "поки вони не вивчать нову політичну лексику й поки з їх голів не вивітряться радянські стандарти поведінки".

Це типова, - не найкраща, але і не найгірша, - газетна стаття. Як і тися­чі інших, пропущених через нашу свідомість, вона доводить: якщо у статті немає постановки якоїсь важливої проблеми, якщо її автор повторює тільки загальновідомі істини, то така стаття, якими б квітами красномовства вона не прикрашалась, не може привернути увагу читача. Саме цей внутрішній конфлікт тримає читача в напруженні, саме він робить статтю цільною і стрункою. Конфлікт цей може бути дуже гострим, вихопленим ще гарячою жариною з вогнища самого життя, він може бути приглушеним, прихованим від зовнішнього ока в аргументах, міркуваннях автора. Окремі думки, живі картини, зіштовхуючись між собою, не знаходять, проте, свого розвитку в сюжеті. Можна вести мову про певні елементи дії. У публіцистичній статті можуть бути пенні відступи, екскурси, зокрема й лаконічні сюжетні епізоди, сценки. Та все це повинно бути підпорядковане головній думці статті, яку автор доносить до читача за допомогою цілої системи засобів. Публіцистична стаття, як і відкритий лист - вільна розмова, бесіда з читачем. Структурно вони чимось нагадують композицію безсюжетної лірики. Такі неписані закони жанру.

Аналізуючи животрепетні, оперативні публікації, не можемо не зверну­ти увагу на численні історико-політичні, історико-філософські, куль­турологічні дослідження. За останні 10-15 років в українській періодиці по­бачила світ така сила-силенна науково-просвітницьких статей і оглядів, скільки не надруковано у жодне інше десятиліття. І це зрозуміло: з'явилася можливість прочинити вікно на ту Україну, якої раніше, а подекуди й донині, не відало більшість її населення. Як приклад - промовиста рубрика газети "День" "Україна іnсоgnіtа". На підставі вміщених у ній публікацій редакція видала дуже повчальну книжку.

Особливу активність і компетентність у дослідженні минулого з проекцією на сучасний стан молодої держави виявили і виявляють сьогодні Я. Дашкевич, Ю. Шаповал, І. Дзюба, В. Мороз, М. Рябчук, Т. Возняк, С. Вовканич, М. Маринович, О. Гринів, О. Романчук, Ю. Саєнко. Йдеться насамперед про статті у періодиці. Вони досить розлогі. Ґрунтовність у підході до цих питань характерні для авторів "Дзеркала тижня", незалежного тижневика, але й щоденні газети вміщують широкі за обсягом статті, як, наприклад, гострі й дуже актуальні сьогодні роздуми Д.Павличка "Україна вчора, сьогодні, завтра"".

Науковий плюралізм, всебічний підхід до явищ сучасного духовного світу характерний для незалежного культурологічного часопису "Ї". Один з найавторитетніших і найпрофесійніших, за загальним визнанням, елітарний часопис "Критика" часто радує, а іноді й шокує небуденним поглядом на речі, гострою полемічністю, високою, часто недосяжною для пересічного інтелігентного читача, інтелектуальністю.

Якими б цікавими, потрібними не були публікації на ці теми, сучасна щоденна газета все ж таки повинна відчувати тенденції сучасної журна­лістики: зважаючи на важливість теми й авторитет автора, газета не може друкувати розлогих статей. Без них не обійтися, проте вони мусять пере­кочувати у тижневики, часописи.

Близьким за жанровими ознаками до статті є огляди (російське "обозрение"). їх ще традиційно називають оглядовими статтями. Відмін­ність огляду від статті насамперед у хронологічно ширшому, ніж у статті, об'єкті дослідження і, зважаючи на це, оглядовому способі мислення. Якщо, беручи схематично, коментар досліджує окремий факт, явище і те, що довкола нього, а стаття визначає співвідношення між двома і більше явищами, фактами, подіями, то предметом огляду є ціла низка однорідних явищ, які відбулись протягом певного часу - тижня, місяця, року, п'ятиліття тощо. Тому головна мета огляду - з'ясування певних тенденцій розвитку явища, процесу. Це можуть бути різні явища - від політичних подій до тенденцій у розвитку економіки, культури, літературного процесу тощо. Метод, підхід один, "матерія", з якою має справу оглядач - різна, отже, і компетентність повинна бути відповідною.

Найпопулярніші сьогодні суспільно-політичні огляди, рідше трап­ляються економічні й лише у спеціалізованих виданнях можна зрідка знайти літературні чи мистецькі. Систематичні огляди суспільно-політич­ного життя за тиждень подають телевізійні канали (і то не всі), а також перша програма Українського радіо. Змінюються їхні назви, ведучі, та незмінними залишаються проблеми і труднощі, бо увага господарів і влас­ників до таких програм завжди є найпильнішою. Крім того, сам процес підготовки таких програм потребує неабиякої майстерності. Глядач вимагає від них максимальної об'єктивності, що не завжди вдається досягти навіть досвідченим ведучим. Як свідчать опитування і практичний досвід, глядач надає перевагу "Подробицям тижня" з її ведучим О. Мельничуком. Так було досі. Ситуація змінюється з кожним днем. Незмінним є лише порівняно низький ступінь довіри до телебачення.

Жодна із доступних нам загальнополітичних газет не має постійної оглядової рубрики. Це не означає, що у газетах, тижневиках зовсім відсутні матеріали оглядового характеру. Бо й публікація Д. Павличка "Україна вчора, сьогодні, завтра" у "Молоді України" (що зазначали вище) за постановкою теми є певною мірою оглядовою. Кількість публікацій такого типу помітно збільшується під кінець чи на початок року, після завершення довготривалих кампаній тощо. Водночас вони можуть зумовлюватися негайною потребою з'ясувати важливе питання. Типовим політичним оглядом є, наприклад, цікаво, компетентно написаний матеріал Василя Дружбинського "Лівий марш", опублікований у "Дзеркалі тижня" . Автор подає досить детальний аналіз трансформації та характеру діяльності всіх комуністичних і робітничих, тобто крайньо лівих, партій східної Європи. Такий огляд цікавий своїм фактажем, не менш повчальний спробою відповісти на запитання, у чому все-таки живучість переконань тієї частини громадян різних країн, які воліють крокувати лівим маршем.

Зразком гострої оглядової статті може бути матеріал Анатолія Марциновського, присвячений діалектиці відносин України з Європою. Сам па­фос огляду, його образна структура, внутрішній авторський сарказм спря­мовані на те, щоб визначився державний курс України, щоб наша держава не була такою собі недобудованою, погано керованою, "що йде невідомо куди, й не знати, де пристане".

Відсутність у процесі колосального зростання потоків інформації вкрай потрібних систематичних оглядів пояснюється не тільки непродуманою інформаційною політикою редакцій, але. й браком належної компетенції, часу для аналізу, відповідного досвіду журналістів. Адже робота над оглядом вимагає високого інформаційного забезпечення, аналітичного оперативного мислення і вміння про складні, абстрактні речі говорити цікаво. Тому багато видань, щоб оцінити певну важливу ситуацію, хід політичних подій і складних соціально-економічних процесів, вважають за потрібне звертатися до експертів, щоб з їхньою допомогою відтворити більш-менш правдоподібну картину подій.

Великі можливості й вдячних читачів сьогодні має хіба що спортивний огляд. Не тільки такі спортивні видання, як "Команда", "Український футбол", але й загальнополітичні газети систематично друкують як оперативні повідомлення про те, що, коли, де і з яким результатом відбулося на спортивних аренах, репортажі з головних спортивних баталій, але й тижневі, місячні огляди за різними видами спорту. Відповідні спортивні програми мають майже всі радіо- і телевізійні канали. У редакціях працюють спортивні оглядачі. Правда, спортивні огляди мають переважно інформаційний характер. Головне їхнє завдання - відтворити картину, даючи певні оцінки, роблячи якісь очевидні висновки. Відеоряд на телебаченні дає можливість відтворити найголовніші епізоди тих чи інших змагань, частина глядачів може побачити їх уперше. Глибина і компетентність, а також цікавість розповіді залежить від рівня таланту і професіоналізму оглядача.

ІV. Узагальнення і систематизація знань (робота в парах).


  1. Визначають відмінні і спільні риси жанрів.

  2. Аналізують визначення жанрів і підбирають закінчення до них.

V. Практична робота.

Написання статті, коментаря, огляду.



VІ. Підсумок заняття.

Коментар, стаття, огляд.

Спільність і відмінність.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка