Таємниці Києва



Скачати 69.09 Kb.
Дата конвертації10.06.2019
Розмір69.09 Kb.

Київський театр російської драми імені Лесі Українки позначив перехрестя дивовижних доль, зокрема жіночих. І йдеться не лише про видатних актрис. Адже напроти театру до 1941 року була колишня Фундуклеївська жіноча гімназія.

Її вихованки, сестри Ліндфорс, з родини шведсько-фран­цузького походження, у 1870-х роках відкрили дитячий навчально-виховний заклад неподалік перехрестя з Володимирською вулицею. Одна з сестер – Софія Русова, стала видатною українською громадською діячкою.

Згодом у тій же гімназії вчилася Ганна Горенко – майбутня краща російська поетеса ХХ століття Анна Ахматова, а неподалік мешкала її приятелька Олександра Григорович, яка увійшла в історію футуризму під прізвищем Екстер.

Трохи вище перехрестя з Пушкінською була гімназія Титаренко, а її вихованка Алла Тарасова, по багатьох роках поневірянь, стала Народною артисткою СРСР, Героєм соціалістичної праці, лауреатом п’яти Державних премій та депутатом Верховної ради Радянського Союзу.

Наприкінці вулиці Пушкінської пройшла юність іншої Народної артистки СРСР – Еліни Бистрицької.

Проте найдивовижніші долі пов’язані зі скромним старовинним будиночком по Пушкінській, № 22, де колись мали за честь бувати представники кращих аристократичних родів! Адже він належав Дуніним-Борковським!

За статтею:

Кость БОНДАРЕНКО. Правнучка украинского Дракулы. Журнал «Профиль» №43 (62), 08.11.2008


Рід Дунін-Борковських дав світові чимало видатних особистостей. Дуніни – нащадки данських лицарів, які осіли на Волині ще у ХІІ столітті, й сперечалися за древність роду з Рюріковичами. 1638 року король Владислав IV пожалував полковнику Анжею-Касперу Дуніну село Борківка Борзненської сотні Чернігівського полку. З тих пір їх нащадки стали носити прізвище Дунін-Борковських, заснувавши ряд Борок, Борковок та інших подібних по всій Україні. Герб Дунін-Борковських – білий лебідь у червоному полі.

Найвідомішим представником роду був Василь Дунін-Борковський (1640–1702) – чернігівський полковник, генеральний обозний, граф Священної Римської Імперії, який організував змову проти гетьмана Івана Самойловича і 1687 року сприяв приходу до гетьманства Івана Мазепи.

За життя Василь Андрійович мав славу чарівника, і його смерть 7 березня 1702 р. викликала безліч пересудів. Незадовго перед тим на його гроші у Троїце-Іллінському монастирі Чернігова була зроблено розпис – потойбічна подорож упиря. Виявилося, що полковник не сповідався перед смертю і не велів кликати на похорон священика – нечуване на той час вільнодумство! Пішли чутки, що щоночі з могили вилітає карета, запряжена шестериком вороних, і мчить до родового маєтку Дуніних поблизу Бобровиці...

Наприкінці року в Чернігові розпочався мор, кілька десятків людей стали жертвами пошесті. Стали поговорювати, що провиною всьому – вовкулак Дунін-Борковський. Відтак, архієпископ Іван Максимович, автор епітафії на гробі Дуніна-Борковського, зібрав хресний хід і пізно вночі нібито зустрів карету на воротах Єлецького монастиря, де було поховано полковника. Архієпископ підняв хрест, і карета розчинилася в повітрі, а вовкулак провалився – про це всерйоз писали автори документів XVIII століття.

Архієпископ розпорядився провести обряд вбивства упиря. За легендою, після розкриття труни Дунін-Бор­ков­ський лежав рум'яним і з димлячою люлькою. В груди генерального обозного увігнали осиковий кілок. А на дворі ж була доба мазепинсько-петровської просвіти!

За статтею:

Катерина ДОЦЕНКО. Сповідь про мою Наталену



incognita.day.kiev.ua/spovid-pro-moyu-natalenu.html
…Ім’я Наталени Королевої (3 березня 1888 – 1 липня 1966) справляє якесь магічне враження. Жінка з легенди, овіяна міфами. Напів-іспанка – на-­чверть-полячка – на-чверть-українка, зі шляхетною блакитною кров’ю древніх родів, пов’язаних з Понтієм Пілатом та Ярославом Мудрим. Донька польсько-ук­раїнського графа Адріана-Юрія Дунін-Борковського та іспанської грандеси Марії-Клари де Кастро Лячерда і Медіна Селі.

Народилася Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Ната­лена (так звучить її повне ім’я) на півночі Іспанії, неподалік міста Бургос. Її мати покинула цей світ під час пологів, відтак, батькова мати, бабуся Теофіля зі старовинного польсько-ук­раїнського роду Довмонтовичів, забрала дитя у свій маєток Великі Борки на Волині. Але дівчинка втрачає любу бабусю вже у п’ять років, і знову повертається до Іспанії, де живе у свого дядька Еугеніо та тітки Інеси. Дядько вчить Наталену стріляти, фехтувати, їздити верхи, проте згодом родичі відправляють її до монастиря Нотр-Дам-де-Сіон, у Французьких Піренеях, де дівчина пробуває майже дванадцять років.

Батько, що постійно подорожував світами, одружившись вдруге з представницею поважного чеського роду, нарешті вирішив забрати доньку до себе. Так Наталена вперше потрапила до Києва, і батько з мачухою віддали її навчатися до Інституту шляхетних дівчат, де вона мала проблеми з російськими мовою та релігією. Закінчивши навчання, дівчина відмовилася вийти заміж за нелюба і втекла до Петербурга, де навчалася в Археологічному інституті, а водночас в Академії мистецтв, отримала освіту археолога та художника.

Подорожувала світами, відвідала розкопки в Помпеях та Єгипті, про що згодом відгукнулася у своїх нарисах «Помпейська згадка» та «Фарао Тут-Анх-Амон: З приводу розкопання його могили в лютому 1923 року».

Оскільки мачуха з батьком наполягали-таки на одруженні, дівчина вдалася до нечуваних для тодішньої дворянки вольностей: вступила до трупи французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом погодилася на контракт з паризьким «Theatre Gymnase», оскільки мала чудовий голос. Успішні гастролі довелося перервати через сумну звістку – в неї туберкульоз, і співи призведуть до його прогресування. Дівчина була змушена лікуватися на Закавказзі, а згодом продовжити лікування у Західній Європі, де при тому малювала та займалася археологією…

Іспанія, Італія, Франція, країни Близького Сходу… Знаючи іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську українську, російську й по­льську мови, вона всюди почувалася комфортно. Кілька разів Наталена виступала-таки у Венеції та Парижі з партією Кармен (!) в опері Бізе, але до театру повернення не було, лікарі одностайно проти.

Здавалося, життя буяло вповні, вона займалася улюбленими справами, почала публікуватися французькою в різних журналах під псевдонімами, намагалася примиритися з батьком. Дізнавшись про його хворобу, повернулася до Києва, та незабаром батько помер, і настав край мирному веселому життю.

Наталена потрапила у пекло Першої світової війни, стала сестрою милосердя. Сильна жінка впродовж трьох років врятувала чимало життів, за що була відзначена солдатським хрестом «За храбрость», отримала три поранення, підхопила тиф і кілька запалень легенів.

Доля подарувала її в цей час не тільки жахіття війни, а також найяскравіше кохання в житті – до Іскандера Гакгаманіша ібн-Куруша, перського князя, що воював на боці Російської імперії. Пристрасне почуття увінчалося одруженням, але за кілька місяців Іскандер загинув під Варшавою, залишивши молоду вдову з розбитим серцем. Супроводжуючи його труну до Ірану, Наталена познайомилася з дивним і незбагненним перським світом, ледь не втрапивши у друге заміжжя – адже, згідно традицій, молодший брат Іскандера мав одружитися з нею після втрати старшого.

Повернулася до Києва, звідки вирушила у щойно створену Чехословаччину з мачухою – до її родичів. Дорогою мачуха померла. Наталена, ледь діставшись Праги, почала працювати в системі шкільництва, поряд з Софією Русовою.

У Празі вона ближче познайомилася із Василем Королівом-Ста­рим, письменником, відомим культурно-громад­ським діячем і видавцем, колишнім членом Української Центральної ради, якому була представлена ще в Києві. Згодом Василь пропонує їй руку і серце, на що вона погоджується. І хоча великої пристрасті, як вона свідчила у спогадах, в їхніх стосунках не було, вони дружно й гарно жили на околиці містечка Мельнік, неподалік Праги.

Недарма говорять, що життя Наталени Королеви схоже на казку. Не належачи до української еміграції, чужоземка за походженням, вона прийшла до зацікавлення українікою уже в зрілому віці. Любов до української мови, літератури й культури прищепив їй чоловік, Василь Королів-Старий. Саме Василь вмовив її писати українською, допомагаючи на перших порах вичитувати і правити. Письменниця була дуже популярною у 30-і – на початку 40-х років ХХ століття.

У 1941 році Наталену знову спіткало горе, помер її коханий і шанований чоловік. Після чергового допиту в гестапо Василь повернувся додому, привітався з дружиною, впав і замовк навіки. Решту свого життя, у 40–60-ті роки письменниця прожила самітницею, у забутті.

Королів згадував у своїй біографічній повісті, що його дружина мріяла відвідати Іспанію, отримуючи листи від родичів, проте на історичну батьківщину вона так і не повернулася. Щоб якось прожити, давала приватні уроки іноземних мов. Продовжувала писати, але тягар самотності, мабуть, виявився заважким, тому видаватися не хотіла.

Життя в подорожах спричинило, що більшість творів письменниця присвятила подіям світової історії. Розмаїття сюжетів зі стародавнього світу в творчості Наталени Королевої можна пояснити й тим, що вона, як і Данте, Ґете, Леся Українка, шукала великих пристрастей у минулому. Через події всесвітньої історії письменниця прагнула уяскравити, поглибити і підняти до належного визнання історію України, яка за всіма параметрами має на це право. Адже в кожному її творі зримо чи напівсвідомо присутні образи, персонажі, ремінісценції та алюзії з давньої української історії, простежуються паралелі й зіставлення їх із найдавнішими цивілізаціями.

Стиль її розповіді витончений, із безліччю відтінків від суму до радості, сяє розмаїттям кольоративних і одоративних відтінків, підносячи українську мову до вершин найрозвиненіших мов світу. Безперечно, у цьому вона продовжила традиції найкращих творців українського слова – Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського тощо.

Могила Наталени – десь за сто кілометрів від Праги, у містечку Мельник… Це звичайний хрестик для двох, з одного боку – напис розмашистим почерком Наталени – «Василь Королів-Старий», а з іншого… порожнє місце. Жодної згадки, що тут останнє пристанище його дружини… Оскільки вона померла самотня, то нікому було навіть встановити табличку!
© Валерій Миколайович Лисенко, редагування, оформлення

067–179–53–26 V.Lysenko@i.ua

Більше інформації на моїй сторінці файлообмінника



ex.ua/user/VLysenko та у FaceBook.com/Valery.Lysenko.3

Наталена Королева



Дивовижна постать української літератури



Київ 2015

Скачати 69.09 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка