Тарас Григорович Шевченко 03. 1814 — 10. 03. 1861) Ґеніальний український поет, художник, мислитель. Класик української літератури, національна гордість українського народу



Дата конвертації08.01.2019
Розмір445 b.


Тарас Григорович Шевченко (9.03.1814 — 10.03.1861) Ґеніальний український поет, художник, мислитель. Класик української літератури, національна гордість українського народу.

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її окраденую збудять...

Ох, неоднаково мені.

Народився в сім'ї селянина-кріпака в с. Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років узятий "козачком" до двору поміщика П. Енгельгардта.



Україну Тарас залишив 15-річним хлопцем, переїхавши з паном Енгельгардтом до Вільно (тепер - Вільнюс), а потім до Петербурга. Бажаючи мати власного живописця, пан віддав Шевченка в науку до малярних справ майстра Ширяєва

Україну Тарас залишив 15-річним хлопцем, переїхавши з паном Енгельгардтом до Вільно (тепер - Вільнюс), а потім до Петербурга. Бажаючи мати власного живописця, пан віддав Шевченка в науку до малярних справ майстра Ширяєва



Влітку «білими» петербурзькими ночами Тарас ходив до Літнього саду змальовувати скульптури. Там же 1835 року зустрів земляка — художника Івана Сошенка, який познайомив обдарованого юнака з відомими митцями …

Влітку «білими» петербурзькими ночами Тарас ходив до Літнього саду змальовувати скульптури. Там же 1835 року зустрів земляка — художника Івана Сошенка, який познайомив обдарованого юнака з відомими митцями …

Евгеном Гребінкою,

  • Евгеном Гребінкою,



Карлом Брюлловим,



Олексієм Венеціановим,



Василем Жуковським,



спільними зусиллями яких Шевченка було викуплено з кріпацтва 22 квітня 1838 року за 2500 крб.





24 березня 1847 р. Шевченко за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. На засланні Тараса Шевченка як художника включили до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.



У 1857 р., завдяки клопотанню друзів, поета звільнили з заслання. Визволення Шевченка відбулося в тому числі завдяки наполегливим за нього проханням віце-президента Академії художеств графа Ф.П.Толстого та його дружини графіні А.І.Толстої.



Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести "Щоденник". 2 серпня 1857 р. Шевченко відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньому Новгороді



Людина, на десять років викреслена з життя, знову поверталася до своїх друзів міцною духом. Заслання і солдаччина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоров’я поета, його фізичні сили були надламані. За свідченням редактора "Нижнегородских губернских ведомостей" Георгія Дем’янова, після повернення із заслання на обличчі Шевченка "лежала печать глибокого страждання".



Великою була моральна стійкість і сила революційного духу поета. Коли у 1857 році Шевченка, немолоду вже, змучену засланням людину, було звільнено, він написав у своєму щоденнику: "Мне кажется, что я точно тот же, что был и десять лет назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо".





В травні 1859 р. Шевченко одержав дозвіл виїхати на Україну. За поетом встановили суворий таємний нагляд. Влітку 1859 року Тарас Григорович поїхав на Україну, в рідне село Кирилівку, де жили його брат і сестра, щоб побачитися з ними після довгої розлуки. Сестра не відразу впізнала в змученій, старій людині, яка важко дихала, свого брата Тараса. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. В цей період він написав чимало поезій та малюнків, мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися на Україні.



На початку 1861 р. поет почував себе дедалі гірше. 13 січня він одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу "Основа", де на перших десяти сторінках вміщено його поезії під назвою "Кобзар". У рецензії "Современника" на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. В своєму останньому вірші "Чи не покинуть нам, небого" поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.



Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 р. почали з'являтися в пресі переклади деяких його творів. На початку 1859 р. вийшла збірка "Новые стихотворения Пушкина и Шевченко".



10 березня 1861 р. о 5 годині 30 хвилин ранку Тарас Григорович Шевченко помер. Смерть настала моментально, внаслідок параличу серця, зумовленого хронічною серцевосудинною недостатністю.



Смерть геніального поета, полум’яного борця за волю і щастя людей викликала глибокий сум народу, пекучим болем відгукнувся у серцях мільйонів. Для прощання з Т. Г. Шевченком труну з його тілом було встановлено в Академії мистецтв, поруч з кімнатою небіжчика. Багато квітів і лаврових вінків вкривало труну, заповняло кімнату.



28 лютого 1861 року на панахиді були виголошені промови не тільки російською, але й українською і польською мовами. Відомо, що царський уряд будь-що прагнув опорочити українську мову, заявляючи, що це мова не літературна, а простонародна. І треба було мати велику мужність, щоб виголосити над труною Т. Г. Шевченка промову українською мовою, тим більше, що в храмі цей час були присутні царські жандарми.



Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотати, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні. Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий.



26 квітня 1861 р. домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав "Кременчуг". 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут на Чернечій горі поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.



Вже більше ста років пройшло, як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета- революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України , жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертні могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї батьківщини, до свого народу.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка