«Такі різні шестирічки»



Скачати 163.46 Kb.
Дата конвертації26.12.2017
Розмір163.46 Kb.


ПОЛТАВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ВІДДІЛ ОСВІТИ

РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Упорядник Клюка Н.П.


«Такі різні шестирічки»

практичні поради батькам щодо адаптації дитини до навчання










Полтава 2009

Такі різні шести річки. Практичні поради батькам щодо адаптації дитини до навчання/ [ упорядник.: Н.Клюка]. – Полтава: Щербані, 2009. – 20 с.

До посібника включені практичні поради батькам щодо особливостей психофізіологічного розвитку та навчання дітей шестирічного віку.

Збірка буде корисна для батьків, педагогів та психологів для забезпечення психолого - педагогічного супроводу учнів 1-х класів.

Рекомендовано до друку педагогічною радою Щербанівської загальноосвітньої школи (протокол № 4 від 21.05.2008р.)

ПЕРЕДМОВА

Вступ до школи є однією з найважливіших подій у житті дитини. Оскільки сьогодні багато дітей починають навчання не з семи-, а з шестирічного віку, виникає багато проблем і запитань. Тому є необхідність знати психологію шестирічного учня, адже різниця між такими дітьми величезна.



За визначенням психологів, шість років - початок активності механізму уяви, відображення неіснуючого. Дитина, яка діє самостійно, постійно перебуває у стані «польоту». Книги, ігри, танці, спритні рухи - усе насичене гармонією, яку ця маленька особистість намагається опанувати власноруч. Гармонійна психомоторика сприяє особистісному розвитку, допомагає пізнавати навколишній світ і себе як частину світу, що сприяє розвитку дитини.

Індивідуальні особливості дитини, відповідність розвитку психічних процесів її віковим нормам свідчать про «шкільну зрілість» шести- і семирічок.

Дуже довго вважалось, що критерієм готовності дитини до школи є рівень її розумового розвитку. Л. Виготський визначив, що готовністю до шкільного навчання є не стільки кількісний запас уяв, скільки рівень пізнавальних процесів.

Д. Ельконін стверджував, що при вивченні дітей у перехідний період від дошкільного до молодшого шкільного віку «діагностична схема має включати діагностики як новоутворень дошкільного віку, так і початкових форм діяльності наступного періоду» та об'єднує чотири етапи визначення готовності дитини до школи: загальна, інтелектуальна, мотиваційно-вольова, особистісно-психологічна.



Загальна готовність

Загальний стан здоров'я: ріст, м'язовий тонус, зір, слух; дрібна моторика руки, графічні вміння; нервова система: ступінь збудження та врівноваженості; розвиток ігрової діяльності; зорово-рухова та зорово-моторна координація



Інтелектуальна готовність

Рівень розвитку арифметичних умінь; рівень розвитку механічної пам'яті; аналітико-синтетичні вміння; фонематичний слух і словниковий розвиток; уміння встановлювати послідовність подій, рівень уваги; навченість; творча уява; розвиток креативних умінь.



Мотиваційно-вольова готовність

  • рівень мимовільності;

  • рівень довільності;

  • бажання відвідувати школу.

Особистісно-психологічна готовність

  • форми мислення;

  • основні уявлення про природні та соціальні явищ;

  • короткочасна пам'ять;

  • саморегуляція;

  • емоційний стан.

Але слід пам'ятати, що показниками готовності дитини до шкільного навчання виступає комплекс якостей і характеристик, які свідчать про досягнення в розвитку дитини. Ці показники слід розглядати як діагностичну основу навчальної, розвивальної та виховної діяльності вчителів уже в першому класі.

Виділення індивідуальних варіантів шкільної готовності завдання не нове

Як стверджував Д. Ельконін: «Узагалі підхід до окремого періоду розвитку в дитинстві не можна розглядати вузько прагматично - як підготовку до наступного етапу розвитку. Усе відбувається якраз навпаки. Перехід до наступного, вищого етапу розвитку готується та визначається тим, наскільки повно прожитий попередній період, наскільки визріли ті внутрішні суперечності, які можуть розв'язуватися завдяки такому переходу». При цьому слід ураховувати, що всі етапи дитячого розвитку є цінними, і для збереження психічного здоров'я школярів не можна прискорювати перехід дітей з одного ступеня розвитку на інший.

К.Н. Поливанова, розглядаючи можливі типи ситуації «дитина – завдання -дорослий», виділяє п'ять основних типів учнів. А ким же стане в школі ваша дитина?

Основні типи готовності дітей до школи

Розглянемо можливі типи ситуації «дитина — завдання — дорослий». Саме вони утілюють в собі різні уявлення дітей про шкільне життя і визначають п'ять основних типів учнів.



Тип 1. «Дошкільники»

Ці діти орієнтуються не на правило, що задається дорослим, а на наочний зміст малюнка-зразка. Часто вони придумують власну казкову версію, додають до малюнка-зразка нові елементи, придумують свій сюжет того, що відбувається. Така поведінка взагалі характерна для дошкільників. Для них правило, яке пропонує дорослий, ще не стає предметом цілеспрямованого оволодіння.

До шести років у дітей зазвичай формується довільність поведінки. В даному випадку, проте, можна констатувати, що діти діють безпосередньо, керуються в своїй поведінці не завданням дорослого, не поставленою ним метою, а власним інтересом. Вони прагнуть трансформувати завдання дорослого у власне, збагативши його деталями, перетворивши на своєрідну гру. Схему шкільної ситуації «дитина — завдання — дорослий» вони перетворюють на ігрову: «дитина — гра — партнер». Дорослий перетворюється для таких дітей з наставника в товариша по грі. Виконуючи завдання, вони з великою зацікавленістю вимагають від дорослого схвалення, співучасті. Їм не важливо, чи сидить дорослий поряд чи «зайнятий своїми справами». У всіх трьох варіантах виконання завдання вони чекають від дорослого оцінки своєї роботи.

Відразу ж відзначимо, що діти цього типу можуть виявити вельми високий ступінь інтелектуальної підготовки до школи. Вони можуть прийти в школу читаючими, рахуючими і т.д. Проте у них відсутня загальна готовність прийняти шкільні організаційні форми навчання. Фактично ці діти не готові до школи. Іноді шкільна «незрілість» супроводжується і інтелектуальною пасивністю.



Тип 2. «Майже учні»

Діти, що належать до цього типу, — майже учні. Що ж їм не вистачає, щоб з повним правом називатися учнями?

Аналізуючи типову для таких дітей схему шкільної ситуації, можна констатувати, що вона має учбовий вигляд «учень — завдання — вчитель». Проте для актуалізації учбового відношення до завдання цим дітям необхідне з'єднання всіх елементів воєдино. Для того, щоб побачити зміст завдання, дітям потрібна реальна присутність дорослого у позиції вчителя, проте далі вони можуть діяти самостійно.

Саме остання особливість відрізняє дітей передучбового типу від інших, яких ми називаємо комунікативними, тобто любителями поспілкуватися.



Тип 3. «Учні»

Діти цього типу приймають правило незалежно від реальної присутності дорослого. Для них головним регулятором роботи є зміст запропонованого завдання.

Якщо застосувати до цих дітей схему шкільної ситуації, то вона, як і у попередньому випадку, виглядатиме «учень — завдання — вчитель». Проте цілісність цієї ситуації вже набагато менш стійка, зв'язки між її елементами — слабкішi. Такі діти вже можуть діяти як учні незалежно від реальної присутності дорослого, який для них, якщо справа відбувається в школі, стає вчителем.

Можна було б сказати, що дії такої дитини керуються вже пізнавальним інтересом. Точніше буде сказати, що таким дітям відкрита змістовна сторона шкільного життя. І для змістовного відношення до завдання їм не обов'язкові атрибути «шкільностi», зокрема, присутність дорослого в ролі вчителя.



Тип 4. «Псевдоучні, або школярi»

Ці діти в ситуації учбової взаємодії з дорослим віддають йому ініціативу, прагнучи отримати від нього формальні вказівки по виконанню завдання. Шкільна ситуація в цьому випадку виглядає так: «виконавець — команда (наказ) — інструктор (інспектор)». У певному значенні таке відношення до завдань дорослого при учбовій співпраці є тупиковим. Воно перешкоджає змістовним відносинам вчителя і учня в учбовому процесі.



Тип 5. «Комунiкатори»

Ці діти прагнуть до безпосереднього спілкування, а не до взаємодії з дорослим. Для них ситуація змістовного навчання представляється ще однією можливістю поговорити про те про це, привернути до себе увагу і т.д.

Важливо зрозуміти, що для таких дітей шкільна ситуація трансформується в ситуацію спілкування, з якої вихолощений зміст. Схема учбової ситуації перетворюється на схему безпосереднього спілкування «дитина — дорослий». Головний недолік цієї ситуації в тому, що вона не годиться для школи, для навчання. Вона цілком підходить для сім'ї, спілкування з друзями, в школі ж ігнорування змісту безперспективне.

Оскільки перший клас - це перехід дитини на новий, більш високий рівень життя з більш високими критеріями оцінювання поведінки, відносин та самоорганізації, це нове соціальне середовище, яке відкриває для себе кожна дитина, і пристосування до якого потребує певного адаптаційного періоду.

Поняття «соціальної адаптації» визначається сучасною психологією як процес пристосування людини до умов нового соціального середовища та формування:


  • адекватного сприйняття навколишньої дійсності й самого себе;

  • здатності до праці й навчання, до організації дозвілля та відпочинку;

  • здатності до самоорганізації;

  • здатності до зміни поведінки відповідно до рольових очікувань інших.

Діти, які в першому класі успішно адаптуються до нових соціальних умов і без надмірних потрясінь увійдуть у шкільне життя, удало виконуватимуть поставлені перед ними завдання, отримуватимуть задоволення від участі в навчальному процесі, надалі успішно навчатимуться в середній і старшій школі.

 Рівень та швидкість навчання, оволодіння необхідними навичками  залежить від багатьох факторів: від сімейних обставин, самого навчання в школі, в також від індивідуальних особливостей самої дитини. Досить важко розрізнити, що  саме являється причиною виникнення труднощів у навчанні : внутрішні, індивідуальні   відхилення, або якісь зовнішні обставини.  Ці причини досить різні та постійно переходять одна в іншу.                                   

  Давайте спробуємо більш детальніше ознайомитися з причинами виникнення труднощів у навчанні в початковій школі:

Ø  Одна з самих розповсюджених причин полягає в тому, що  велика кількість дітей приходить до школи не досягнувши рівня необхідної шкільної готовності.



Це можуть бути:

   - діти, яким ще не виповнилось 6 - и років

– або ж 6-и річні діти, розумовий рівень яких злегка менше необхідного  

- ослаблені діти, які в дошкульному віці часто хворіли.       

Вчителю початкової школи слід враховувати те, що у хлопців, які раніше 6-и років пішли до школи у три – п’ять разів частіше спостерігається затримка мовлення та розвитку взагалі.

Ø  Часто зустрічаються діти,  які своєчасно приходять до школи, мають досить високий рівень інтелекту, але часто хворіють, багато пропускають, досить швидко втомлюються.  (Сюди належать й діти з порушенням зору та слуху). Для таких дітей навчання після 3-го уроку проходить в пустую. Саме цьому рекомендовано у початковій школі проводити основні уроки в першу чергу. 

Ø      Ліворукість дитини  теж являється фактором негативного впливу на процес навчання в початковій школі. У таких дітей, як відомо переважає права півкуля мозку ( у більшості людей – ліва).  Ця особливість проявляється у більш творчім погляді на мир. Такі діти досить тонко, інтуїтивно сприймають дійсність. Важкість у даному випадку в тім, що сучасні предметні програми розраховані на «лівопівкульних» дітей. Тому задача вчителя при роботі з такими дітьми набратися терпіння. За даними психологічних досліджень: ліворуких професорів та науковців на 20% більше, ніж пишучих правою рукою.

Ø      Неврологічний діагноз (затримка психічного розвитку, легка розумова відсталість). При роботі з такою дитиною вчителеві слід по можливості запевняти дитину, в тому що її відсталість тимчасова та виправна – як правило так воно і є, якщо батьки доложать зусиль.

Ø      Педагогічна запущеність дитини. Це не обов’язково діти з неблагополучних сімей.  Буває так, що батьки не наділяють увагу дошкільному навчанню. Це може траплятися з різних причин, але  у результаті зовсім непідготовленій дитині набагато важче вчитися.

Ø      Конфлікти з однокласниками.  Часто буває так, що дитина сама не виказує бажання строїти відношення.  Здається, що їй не потрібне спілкування з однокласниками, а краще бути одної. Але це не так, скоріш за все така дитина просто не вміє це робити, можливо вона занадто сором’язлива, невпевнена.



 Залежно від психологічної атмосфери в класі, особистості та методів виховання вчителя у дитини розвивається потяг до навчання і колективної праці або навпаки, негативне ставлення до навчання та школи взагалі.  Тому саме від першого вчителя залежить успішність учня, його ставлення до навчання та школи взагалі.  

Як реагувати?

  • Першокласник приносить до школи іграшки, йому так значно легше звикнути до нових обставин. Дитина намагається мати із собою частину свого дому. Вчитель може зробити таку іграшку помічником та другом у навчанні, або зовсім не реагувати на таку поведінку. Але не у якому разі не заперечувати її!  Як правило дружба з іграшкою закінчується у 2-3 класі. Якщо цього не трапляється, та дитина так і буде приносити її у ранці, маючи шкільний стаж за плечима, це  сигнал звернутися до шкільного психолога.

  • Діти у першім класі знайомляться із поняттям «особиста власність». У садочку для кожної дитини була скринька, але (як правило)вона не закривалася, іграшками гралися усі діти  (навіть якщо їх принесли із дому, ними мали можливість погратися всі бажаючі).  У школі в дитини з’являється свій портфель з замком, свої зошити, олівці. Часто між дітьми виникають суперечки з цього приводу. Це  дуже важливий момент у вихованні. Вчитель у таких випадках може відзначати та підтримувати прагнення дитини поділитися. Але не у якому разі не називати дітей, які оберігають свою власність «жадібними» та не примушувати ділитися. Учень сам зрозуміє яку поведінку підтримує вчитель і обов’язково зміниться. Ваша задача побачити це, та відзначити його добрий поступок. 

         А що ж робити, коли учень  може заглянути у кишеню до іншого, або лізти не у свій портфель, брати без дозволу чужий олівець? Не варто відразу ставити діагноз «клептоманії» та вести дитину до шкільного психолога, або соціального педагога. Можливо це  наслідки домашньої  вседозволеності, а можливо дитині потрібен час для того щоб навчитися відокремлювати свою та чужу власність.  Придивиться уважніше до поведінці дитини, обсудить це питання з батьками, порадьтесь з психологом. У всякому разі виправити відхилення в поведінки на ранніх етапах набагато легше. 

  • Ще одна особливість початкової школи – це тяга до обміну. Особливо, коли розуміння своєї та чужої власності  вже сформовано, у дітей з’являється величезне бажання оволодіти недоступною річчю, хоч би на певний час. І вони починають пропанувати обмін.  Але не відомо що саме дітям подобається більше: азарт отримати бажане або сам процес обміну. Як би там не було,  суть явища від цього не змінюється. Ми можемо віднести таку поведінку до власних справ дітей. Однак, проблема в тому, що обмінні речі мають свою грошову цінність. Діти, зрозуміло не думають  про це, а керуються власними інтересами, але батькам від цього не легше. Тому, вчитель на батьківських зборах після ознайомлення дорослих з цією проблемою, може порадити: 

-         Все ж таки не купувати дитині дорогі речі, доки вона не навчиться оцінювати їх реальну вартысть.

- Роз’яснити  дитині, що хоч це і його власність, але в ній закладена праця батьків і якщо дуже хочеться обмінятися, то слід хоча б дізнатися про реальну вартість своєї речі.

– Дати зрозуміти дитині , що гарантуючи приятелю обмін, він не має права складати угоду тільки за своєю згодою. Тобто «якщо ти обіцяєш, а батьки не згодні, то тобі доведеться брати своє слово назад та повертати річ. А для того, щоб друзі не вважали тебе обманщиком,  не стоїть обіцяти, коли не все залежить від тебе.

– Признавайте за дитиною право повністю самостійно розпоряджатися знайденими, або власноруч зробленими речами, як вона забажає. – А головне, поясніть дитині, що навіть за саму дорогу річ він не зможе купити дружбу.  (це стосується дітей, які з легкістю  роздають свої речі, як правило вони це роблять з наміром завоювати собі друзів).



Дитина обманює та поводиться нечесно.

Сучасні дослідження стверджують, що неправда та обманювання с кожним роком все частіше зустрічаються серед молоді. На екзаменах більш 60% учнів використовують заборонені підказки, а плагіат серед учнів та студентів отримав широке розповсюдження. І це відносно не тільки до старших учнів. Нечесність широко зустрічається і у початкових класах.   До такої поведінки часто приводить неуважність та байдужість з боку дорослих. Тому давайте спробуємо приділити достатню увагу питанню виховання чесності та порядності наших учнів.



Поради «Як боротися з нечесністю»

Ø    Спробуйте наголосити на чесності та вимагайте правдивості. Таким правилом легко користуватися у початковій школі. Вчитель може створити девіз або кодекс чесності класу. А також підкреслювати своє відношення  до правди та кривди. Наголосити на тому, що «усі учні нашого класу, повинні бути чесними та відвертими один з одним».

Ø    Наші учні повинні зрозуміти, наскільки ми цінуємо їхню щирість та відвертість. Якщо дитина вас вже обманювала, не починайте розмову із згадування минулого, напроти, наголосить на тому, що «Я справді ціную в учнях саме чесність. І зараз розраховую на те, що ти скажеш правду».

Ø    У особистих бесідах використовуйте питання стосовно етики поведінки. Правильні запитання можуть стати самим суттєвим методом у вихованні чесності та порядності учня. Приклади суттєвих запитань: 

«Це було правильно?»,   «Як ти вважаєш, що мене непокоїть?»,    «Що станеться, якщо усі учні нашого класу почнуть весь час обманювати?»,     «Якщо б ти відчував, що тебе б обманула я?",   «Як ти вважаєш, що відчуває людина, коли взнає, що її обманюють?»

Ø     Дитина може (більшість навіть полюбляє) прикрасити правду, доповнити її вимишленими подіями. Діти використовують цей прийом, для того, щоб завоювати нашу увагу. Кращою реакцією буде запитати розповідача: «Це правда, або це ти придумав?».  Такі слова не так пугають, як «обман», «лож». Але спробуйте не пропускати такі випадки мимохідь. Наша байдужість часто привчає дітей до такої поведінки і  прикрашена правда з часом становиться обов’язковою частиною цікавої розповіді.

Встановіть штрафні санкції до нечесної поведінки під час самостійних, контрольних та залікових робіт. Якщо на уроці виявляється списування, то… «учень отримує додаткове запитання», «отримує прибавку до домашнього завдання», «починають виконувати інший варіант». Якщо ви виявили, що робота (реферат) написана учнем, скачана з Інтернет сайту: або надайте завдання на нову тему (чи переробити дану), при цьому оговорюючи «що таке плагіат», або задайте перевірочні запитання.  

В родині першокласник! Як знайти спільну мову з вчителем?
Якщо ви піклуєтеся про те, щоб ваш малюк – першокласник швидко адаптувався в школі, з цікавістю і задоволенням вчився, то роль вчителя в цьому важко переоцінити. А це означає, що ви повинні звернути увагу на те, як і які відносини складаються у вашої дитини з вчителькою з найперших днів. Причому, якщо ви чули про когось з вчителів багато хорошого, то віддайте дитину саме до неї в клас. Але з вчителем може і не повезти, і якщо вже ви віддали дитину в школу, не забувайте, що ви його союзник. Ваша допомога не в тому, щоб заганяти першокласника додатковими завданнями і нескінченним сидінням над уроками, а в тому, щоб твердо вірити, що у вашої дитини все вийде, переконувати в цьому малюка, а може бути, і вчителі теж. Всі діти різні: одна дитина, наприклад, не може передати форму фігури - не виходить викреслити подібну, дотримуючи пропорції; інший погано орієнтується на площині: виконати команди управо, вліво, вгору, вниз виявляється складно. Третій не може класифікувати предмети, виявити ознаку, по якій можна провести класифікацію, наприклад, відокремити фрукти від овочів. Жодна з цих труднощів не є протипоказанням навчанню в школі, але тільки за однієї умови: якщо доброзичливий вчитель почне із самого початку індивідуально працювати з дитиною. Багато батьків вважають, що втручатися в конфліктну ситуацію першокласника і вчителя не варто. Одні вважають, що це тільки підсилить антагонізм між вчителем і учнем. Інші упевнені, що дитина повинна сам вирішити конфлікт. Проте психологи вважають, що така пасивна позиція помилкова.

По-перше, страждаюча від конфлікту дитина може порахувати, що, відмовивши в допомозі, ви його зрадили. Це підірве його довіру до вас і, можливо, він наступного разу не звернеться по допомогу в складнішій ситуації.

По-друге, дитині необхідно навчитися вирішувати конфлікти, і хтось винен йому показати, як це робити цивілізованим шляхом. По-третє, конфліктуючи з вчителем, дитина знаходиться в дуже складній ситуації. Для нього вчитель - те ж, що для вас начальник. Наскільки спокійно і захищено ви себе відчуваєте, коли потрапляєте під удари начальницького гніву? Чи не так, вам важче вирішити цю ситуацію, чим сварку з другом або тим, хто займає ту ж соціальну нішу, що і ви?

Як правило, батьки починають бити тривогу, коли конфлікт дитини з педагогом дійшов до крайності, тобто у дитини розвинувся шкільний невроз. Чи можна до цього не доводити? Зрозуміло, тим паче, що на ранніх стадіях непорозуміння улагодити значно простіше, ніж коли учень і вчитель зляться вже при виді один одного. На жаль, багато дітей не повідомляють батьків про свої конфлікти в школі. Деякі бояться батьківського гніву, інші просто не можуть сформулювати суть проблеми: вони відчувають, що щось не так, але розповісти про наболілий не можуть - це особливо властиво першокласникам і учням молодших класів. Рекомендується обов'язково ходити на батьківські збори, навіть якщо боїтеся там почути неприємні для себе речі. Після зборів ви можете залишитися і наодинці з вчителем обговорити назрілу проблему. Уникайте звинувачень, оцінок, агресії, займайтеся доброзичливим обміном думками, обговорюйте загальні завдання щодо інтересів дитини. Не можна забувати, що вчитель - жива людина з своїми слабкостями, що має власні симпатії і антипатії, які, на щастя, не залишаються незмінними. Іноді буває досить поговорити з вчителем по душах — щиро, доброзичливо, - щоб його відношення до вашої дитини змінилося в кращу сторону. У ідеалі потрібно відноситися до вчителів і в першу чергу до класного керівника дитини як до важливих ділових партнерів: мати стратегію і тактику Ідеальним суддею в конфліктах з вчителем може стати фахівець, що володіє навиками психологічної допомоги, наприклад, грамотний шкільний психолог. На жаль, далеко не у всіх школах є такий співробітник, не менший жаль викликає і те, що часто посідають цю посаду не є професіоналами або вимушені встати на сторону вчителя, оскільки рятують честь мундира. Якщо у вас є можливість, зверніться до фахівця, щоб він проконсультував вас і дитини. Це стане великою допомогою, навіть, якщо спілкування з педагогом ви вестимете самостійно. Але, при цьому дитина повинна бути упевнена, що ця розмова не стане приводом для нотацій, що ви не зловживете його довірою. Якщо ви хочете поговорити з вчителькою, спочатку обговорите це з дитиною. Якщо дитина не хоче, щоб про ваш візит цей дізналися однокласники, виконайте його прохання - прийдіть в школу після уроків, спілкуйтеся з вчителькою наодинці. Як би там не було, не буває таких конфліктів, які не можна вирішити мирним шляхом, якщо тільки є бажання і терпіння. І потрібно зробити все можливе, щоб не дати розростися конфлікту, тому що це, в першу чергу, на користь дитини!



ЗМІСТ


        1. Передмова …………………………………………….3

        2. Основні типи готовності дітей до школи …………5

        3. В родині першокласник! Як знайти спільну мову з вчителем? …………………………………………………….16


Література
1. Возрастные и индивидуальные особенности младших подростков / Под. Ред. Д.Б.Эльконина и Т.В. Драгуновой. – М.:Просвещение, 1967
2. Клюєва Н.В., Філіпова Ю. В. Спілкування. Діти 5-7 років. – Ярославль: Академія розвитку, 2001
3. Локалова Н.П. 120 уроков психологического развития младших школьников. – М.: Педагогическое общество России, 2000.
4.Маркосян А.А. Вопросы возрастной психологии. – М., 1974
5.Эльконин Д.Б. Детская психология. – М., 1960



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка