Та навіть на яблука й райдуги раю красу свого краю не проміняю



Скачати 86.47 Kb.
Дата конвертації15.01.2018
Розмір86.47 Kb.
ТипУрок



"ТА НАВІТЬ НА ЯБЛУКА Й РАЙДУГИ РАЮ КРАСУ СВОГО КРАЮ НЕ ПРОМІНЯЮ". ОБРАЗ РІДНОГО ВОЛОДАРСЬКОГО КРАЮ У ПОЕЗІЇ АНТОНА МИХАЙЛЕВСЬКОГО
Мета: Ознайомити учнів з основними віхами життя і творчості письменника-земляка Антона Михайлевського, сформувати в учнів сталий інтерес до особи митця і його творчої спадщини; виховувати любов до рідного краю, почуття гордості за славних земляків; розвивати естетичні та художні смаки учнів; виробляти вміння вирізняти й цінувати справжню поезію; удосконалювати навички виразного читання поетичних творів, розвивати артистичні здібності учнів.

Тип уроку: урок - літературні читання.

Обладнання: літературна карта Володарщини, виставка книжок поета, роздруківки текстів віршів, що розглядаються на уроці.

Випереджуючі завдання для творчої групи: під керівництвом учителя підготувати характеристики окремих творів Антона Михайлевського, дібрати для читання й аналізу твори, які найбільше сподобались.

Епіграф: " ... Та навіть на яблука й райдуги раю красу свого краю не проміняю ..."

Хід уроку

Вступне слово учителя. Володарщина - це прадавня земля, яка дає силу і наснагу багатьом майстрам слова. Серед них член Національної Спілки письменників України, лауреат республіканської літературної премії ім. А.Малишка, заслужений працівник культури України, журналіст, поет Антон Михайлевський. Сьогоднішній урок - зустріч з чудовою поезією нашого земляка. Ми з'ясуємо, що ж є джерелом творчого натхнення поета, де витоки його таланту, що живить гаряче синівське почуття відданості рідній землі. Сподіваюсь, що ви захочете більше дізнатися про поета, його творчість, глибше відчуєте любов до рідного краю, його славних людей.

Урок готувала творча група, яка й відкриє нам світ поезій нашого земляка та сторінки його біографії.

А поки що ми уважно прочитаємо епіграф до уроку і витлумачимо його. Хто хоче прокоментувати рядки, взяті за епіграф? Так, наведена строфа - це поетичне кредо автора, бо найдорожче для нього - його рідний дім, і він присягає в любові своїй малій Батьківщині.

"Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі," - писала відома українська поетеса Ліна Костенко. Саме такою неповторністю в літературному світі є поезія Антона Михайлевського, нашого талановитого земляка. Він не лише талановитий поет, журналіст, а й чудова людина, якій притаманна безкомпромісність, виняткова порядність і чесність, скромність. Кажуть, аби збагнути таїну художнього слова письменника, потрібно побувати на його Батьківщині. Отож ми помандруємо насамперед стежками дитинства і юності Антона Михайлевського, а потім познайомимося з його творчим доробком.

Мої помічники - юні літературознавці і літературні критики - мали завдання якомога більше довідатись про життя і творчість поета. Тож надаю їм слово.

Учень. Народився Антон Флоріанович Михайлевський 27 вересня 1943 року у селі Лобачеві Володарського району Київської області в родині колгоспників, тому він добре знає життя села, щиро піклується про його долю, долю сільських трудівників. В 1961 році закінчив середню школу, працював на новобудовах, вчителював, служив у лавах Радянської Армії. В 1967 році закінчив факультет журналістики Львівського вищого військово - політичного училища. Відтак працював військовим кореспондентом у Бурят - Монгольській АРСР, у Німеччині (Дрезден, Потсдам ), начальником відділу культури в газеті Одеського військового округу "Защитник Родины". Після звільнення в запас - керівником прес-служби Центральної Ради профспілки працівників морського транспорту України.

З 1995 по 2000 рік - перший заступник редактора газети "Одесский весник". Працював у газеті "Думська площа". Зараз - заступник редактора газети "Моряк".

Автор поетичних збірок : "Червоні полігони "( 1969р.), "Передній край "( 1974р.)," Гартована пісня" ( 1977), "Стою на посту"( 1980р.),"Крила любові "(1983р.), "Третє покоління"(1987р.), в яких він пише про будні захисників Вітчизни, які свято бережуть і примножують славні бойові традиції старших поколінь.

У 1996 році вийшла збірка "Подарунок білого місяця", у 2000 - "Вечір віку", а в 2002 - чергова збірка ліричних поезій "Півонія в чаші землі". В цих збірках поет розмірковує про вічні цінності людського життя: гармонійне поєднання з природою, любов до рідної землі, добро, благородство і честь, кохання, порядність, віра у краще майбутнє країни і народу.

Антон Михайлевський не лише поет. Він підготував до друку роман "Останні солдати імперії", повісті "На екваторі місяця" ( про американських астронавтів, які першими побували на Місяці ), "Ночі Куїнджі", "Хатина на Байкалі", "Кочове життя", "Діти Іуди", "Салаги", книгу оповідань "Жінка у фіолетовім платті", книгу документальних новел "Сталін і письменники".

Учитель. Найбільша радість для поета - усвідомлення того, що його вірші люблять, читають і шанують у народі. Тож давайте зараз проведемо літературні читання, побуваємо у світі чарівних поезій . Доторкнувшись до найпотаємніших струн душі митця, ми почуємо, як вони співають гімн красі рідного краю, чарівній природі України, бо саме свята материнська земля є джерелом творчої наснаги поета.

Їй, неповторно чарівній, посилає він щирі, повні любові поезії.

Читець. Ледь світає. Озеро туманне.

Вітер хилить яблуні в саду.

Я сьогодні дуже рано встану

Й напрямець до озера піду.

Там є берег жовтий і високий,

І тому мені вже в котрий раз

В серпні верби падають під боки,

Щоб свойого краю не цуравсь.

Хто про це хоч що-небудь напише?

Про цю тишу, озеро і сад?

Тут панує королівська тиша,

Як і двадцять літ тому назад.

Це Господь створив нам для людини

Все одно - у квітах чи в снігу.

Із цієї голубої глини

Можна черпать силу і снагу.

Я на цьому березі не вперше

І не вперше в рідному краю,

А прийду сюди і стане легше,

Наче я на сповіді стою.

Я останні сльози мовчки витер

( все-таки прекрасно на землі ),

І мене торкає ніжно вітер,

Наче мама гладить по чолі.

Учитель. Ліричний герой поезії Михайлевського - людина, залюблена у рідну землю, природу, здатна тонко відчувати її красу, почуватися невід'ємною частиною її.

Читець. Джерело

Вечір був у вогні золотому,

Пив із річки малиновий сік.

Я у червні приїхав додому -

Прямо в царство тремтячих осик.

Головата капустяна грядка

Думу думала ... Промінь, як плуг.

Я пішов не в село - через кладку

На вспокоєний косами луг.

Там нічого уже не осталось

З того дива, що поруч жило,

Лиш з підземних копалин сміялось,

Як піввіку тому, джерело.

Опустивсь перед ним на коліна.

До води я губами припав.

То не воду - саму Україну

Після довгих розлук цілував.

Пив за землю, що гарна на вроду,

За вітчизну, яку не забув.

Пив я сонцем розведену воду,

Як небесну сльозу - голубу.

Пив я воду цілющу і думав

Серед злагоди скошених трав:

У міському обпльованім шумі

Це ж за що я себе обікрав?

В небесах мене вилаяв жайвір,

Вітер боляче бив у плече

За обсмоктані труби іржаві,

За той бруд, що із крану тече.

Я у міста стояв на приколі.

Мою воду ніхто не святив.

Захотілося простору й волі,

Захотілося знов чистоти.

Сині ночі стоять на Вкраїні,

Наче спротив духовних пустель.

Дай нам, Господи, радість єдину:

Пити воду із рідних джерел.

Учитель. Антон Михайлевський не вживає високих патетичних слів, його поезії не властива рекламна піднесеність. Любов до України, до рідного краю виростає з його душі, з кожного слова, чемно пронизує поетичні рядки, освячуючи нерозривну єдність душі поета з кожною травинкою, каменем, птахом у рідному краї.

Читець. Добра трава материнка

Рано одплакали роси,

В хмарочки - дощ на крилі

Я перегонником босим

Хожу по Божій землі.

Знають пісок і сугливки:

Там , де повітря густе,

Добра трава материнка

Понад шляхами росте.

Визволить з болю і муки

Квітка її голуба,

Ніжна, як мамині руки,

Тиха, як перша журба.

Поки її не скосили,

Хай доторкнеться чола

Чари цілющої сили

Їй Матір Божа дала.

Зорі її колисали,

Місяць опівночі грів.

І не даремно назвали

Іменем всіх матерів.

Учитель. Мотиви нерозривної єдності людини і природи звучать у вірші "Зацвітає вода у протоках".

Читець. Зацвітає вода у протоках.

Там, де лілій вологі тіла.

Через далі земні, через роки

Моя стежка сюди пролягла.

Розірву своїх справ павутину.

Може трапитись так, що колись,

На узгірку збудую хатину,

Там, де сходяться річка і ліс.

Аби берег виднівся високий,

Стукотіли по вікнах дощі.

Аби мир мені був, аби спокій -

Голуба колисанка душі.

Буду слухати шелести дикі

І здаля милуватися сам,

Як засипані зорями ріки

Втихомирено світять лісам.

Як-не-як я пів віку подужав

І нехай мене Бог береже,

Бо зі світом тупим і байдужим

Я втомився боротись уже.

Накопичилось стільки відрази,

Що уже і прощатися час.

А природа мене не образить,

А природа мене не продасть.

Нас єднають пругкі біотоки.

Чую лагідне: " Голубе мій ..."

Зацвітає вода у протоках,

Ніжно сіється пил золотий.



Учитель. Є у поета і вірш про Володарку, слова з якого "центр Батьківщини там, де родивсь і виріс, - тягне туди ..."стали крилатими.

Читець. Володарка

Там верби величні, немов святині,

Думають не про нас.

Із одного села у інше мене пересадили -

Я ж не прийнявсь ...

Спасибі, Володарко, тобі за воду,

За кожну жменю твоїх ягід,

За білі стіни маслозаводу -

Твоїм я стати не зміг.

Мамо, поклич мене на вечерю,

Я приїду до тебе здаля.

Той пісок на околиці Лобачева -

Рідна моя земля.

Світить вечір, як вино на винос,

Пригнувшись, біжать сади.

Центр Батьківщини там, де родивсь і виріс, -

Тягне туди ...

Учитель. Кожна людина будь-якого віку, робітник чи інженер, учитель чи лікар, вчений чи поет завжди повертається своїми думками і помислами в найпрекраснішу пору свого життя - дитинство, де завжди поряд мама. Глибоким сумом наповнені рядки поезій Антона Михайлевського, присвячені матері, якої уже не має на цій землі. Мати, батько, рідна земля - це для нього поняття невіддільні.

Читець. Господи, як я люблю ці ліси,

Що підступають до самих околиць.

Я написав би прекрасні листи.

Жаль, що немає до кого...

Кліпають чорні вії ожин

( знов їм закапує вії негода)

Ходять дорогами люди чужі -

Їм тут нічого не шкода.

Так і зостались оздобою літ

Мамині пригоршні, повні ягід.

В соснах здригається щастя моє -

Там, де сокира дерева клює.



Учитель. У своїх поезіях Антон Михайлевський закликає любити свій рідний край, ніколи його не цуратися, бо ми нікому не потрібні на чужині "і просимо у долі вернутися назад" ("Оливкова Вітчизна"). Саме рідна земля допоможе в години смутку і розпуки, саме вона є справжнім раєм.

Гостіть в садах мойого краю,

Коли в вас смутку через край,

І не шукайте, люди, раю,

Земля і є той самий рай .

Підсумкова бесіда.

Яке уявлення у вас склалося про Антона Михайлевського як людину і поета?

Яка з поезій вам найбільше припала до душі?

Учитель. Сьогодні прозвучали вірші поета. Хтось відкрив для себе цікаві сторінки з біографії нашого талановитого земляка, хтось - його поезії. Але сподіваюсь, що у всіх у вас виникне бажання ще більше дізнатися про життя і творчість поета. Маю надію, що усі ви перейметеся почуттям краси й добра, які бринять у кожному творі. Побажаємо ж нашому талановитому землякові невичерпної творчої наснаги. Нехай радує він нас новими поетичними творами.

На цьому урок закінчено. Дякую всім за плідну роботу, за активність, за небайдужість до поезії.



Домашня робота. Пропоную вдома написати невеличкий твір "Моє враження від поезій А.Михайлевського".

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка