Свято нового року



Скачати 128.14 Kb.
Дата конвертації14.05.2019
Розмір128.14 Kb.

СВЯТО НОВОГО РОКУ

Це одне з найбільш таємничих, урочистих і «родинних» свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду.


1. Історія святкування Нового року

Більшість древніх народів святкували Новий Рік, коли наступало відродження природи – в основному в березні. Це свято ознаменовувалось, в основному, вшановуванням місцевих богів, урочистими приношеннями дарів та веселими забавами. Наприклад, стародавні Єгиптяни відзначали відродження бога Осіріса. Старогрецькі жерці та народ надягали на себе маски і виходили на вулиці з піснями та танцями.

На думку багатьох вчених, найдавнішою є традиція святкування Нового року в древній Месопотамії. Усі роботи на полях починалися наприкінці березня, після прибуття води в річках Тигр і Євфрат. Настання Нового Року пов'язували з перемогою бога, Мардука над силами смерті.

Цілих дванадцять днів відбувались святкові ходи, маскаради, карнавали, які ознаменовували цю подію. Протягом цього часу було заборонено працювати. Було знайдено дуже цікавий стародавній клинописний текст на глиняній табличці. Там розповідалось, що на ці дні мінявся весь порядок, і раб перетворювався на пана.



Святкування Нового року в Стародавньому Єгипті було приурочене до часу розливу ріки Ніл, коли сходила священна зоря Сиріус. Це були благодатні для народу часи, адже Єгипет був землеробською державою і посуха могла поставити під загрозу саме його існування. Тому приходом зірки Сиріус починався новий період в древніх єгиптян, які до цього часу вже закінчували сівбу.

Готуватись до святкування Нового року починалось заздалегідь. У господарствах при храмах запасались ароматичними оліями і смолами, відгодовували бичків та птахів для принесення в жертву богу Верхнього і Нижнього Нілу – Хапі. Напередодні розливу, люди збирались біля храмів куди їх запрошували жерці. Коли прибувала вода – починалось саме святкування. Свято відбувалось з танцями і піснями. Єгиптяни набирали воду (яка вважалась цілющою) у великі посудини. Звільнені від робіт люди відвідували своїх родичів, де вшановували предків і разом прославляли богів.

У Стародавньому Римі рік мав 304 дні і поділявся на десять місяців. Зима не ділилась на місяці. Початком року, як і в багатьох древніх народів, був березень – початок землеробських робіт. Деякі місяці успадкували свої латинські назви з порядку свого слідування. Наприклад, September (вересень) у перекладі означає сьомий, October (жовтень) – восьмий. У 153 році до нашої ери імператор Нума Помпілій додав ще два місяці – Ianuarius (січень) на честь бога світла Януса та Februarius (лютий) на честь бога сонця Феба і встановлює святкування Нового року на 1 січня.

За візантійською традицією святкування нового року відбувалось 1 вересня. Таке рішення було прийняте на Нікейському соборі. Воно мотивується тим, що в цей час Ісус Христос, після хрещення та спокус дияволом в пустелі почав проповідування Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтва Старого Заповіту та початок Нового. Дата вибрана, через те, що перша проповідь відбулась під час іудейського свята жнив, яке відбувається з першого по восьме вересня.

Як і у більшості стародавніх народів у стародавніх слов’ян прихід Нового року приурочували до відродження природи. Найпевніше Новий рік святкували з появою нового місяця в переддень весняного сонцестояння. Це свято називали «Нове Літо».

Із прийняттям християнства на Русі Новий рік було встановлено 1 березня, що відповідало церковній даті створення світу.

В тих землях, які були під владою Великого князівства литовського початок року було встановлено на 1 січня, а літочислення велося від Різдва Христового. Це ми зустрічаємо в багатьох тогочасних літописах.

У 1918 році указом Раднаркому СРСР було здійснено перехід на більш точніший Григоріанський календар. Але люди традиційно продовжували святкувати Новий рік за старим стилем. Так в Україні, Росії, Білорусі та ще деякий країнах появився такий культурний феномен, як Старий Новий рік.

Джерело:http://phone-ua.at.ua/publ/novij_rik/istorija_viniknennja_novogo_roku/28-1-0-564
2. Новорічні традиції в Україні

З-поміж багатьох сучасних свят Новий рік є найулюбленішим. Можливо, тому що обіцяє зустріч із чимось таємничим, дає надію, що прийдешній час буде кращим, ніж минулий.

У світогляді наших предків Новий рік, як межа, що відокремлює старе від нового, вмираюче від ще ненародженого, вважався своєрідним порталом у майбутнє. Від поведінки людини напередодні свята, її слів та моральності вчинків, від обрядових дій залежало життя у наступному році. З часом переважна більшість населення забула традиції предків. За останні двадцять років у святкову культуру українців увійшли окремі елементи масової культури, обрядовості західноєвропейських і східних народів. Та навіть сьогодні, коли головними учасниками новорічних святкувань стали телевізор, спиртні напої та наїдки, українці все одно намагаються додати до новорічного застілля певні ритуали.

Вилучення сакрального, духовного зі сфери сучасної святково-обрядової культури в Україні перетворює їх на низку видовищ, розваг, що змінюються у календарній послідовності, залишаючи своїм учасникам лише синдром святкової втоми. Можливо, варто знову згадати про історію та походження свят, народні традиції їх відзначення?

Давня традиція називати роки «літами» і поділ року на дві половини (літо та зиму) були обумовлені господарськими потребами хлібороба. Новий рік у дохристиянський період відзначали 1 березня, саме з цього часу наставало «літо», яке тривало до початку вересня. Тому у щедрівках, які виконуються на Новий рік, ідеться про ластівочку, що щебече під вікном господаря або ж сиву зозуленьку, що літає в його саду.

Якого числа святкувати Новий рік

Із прийняттям християнства на Русі почали впроваджувати візантійську систему християнського літочислення, відправною точкою якого вважалося 1 вересня 5509 р. до н.е. – день створення світу (офіційно затверджений VI Вселенським собором 681 р.).

Західні церкви в цей час користувалися літочисленням від Різдва Христового, дату якого в VI ст. вирахував монах Діонісій Малий. В обох системах літочислення послуговувалися юліанським календарем, розробленим александрійським ученим Созігеном і впровадженим у Римській імперії Юлієм Цезарем ще у 45 р. до н.е. Датою Нового року в юліанському календарі було 1 січня, а у візантійському – 1 вересня.

Як кожне правило, що запроваджується «згори», вересневе новоліття не надто впливало на побут звичайних людей, які для власних потреб продовжували користуватися старим землеробським календарем, відраховуючи кожен наступний рік із березня. У 1492 році минуло 7 тисяч років з дня створення світу. Початок нового тисячоліття сприймався як можливий апокаліпсис, і, коли кінця світу не сталося, у Московському царстві був виданий указ про відзначання Нового року у вересні як церковно-державного свята. У 1699 році Петро I «лучшего ради согласия с народами европейскими в контрактах и трактатах» видав указ про зміну літочислення, починаючи із 1 січня (рахунок почав вестися не від створення світу, а від Різдва Христового). Російським царем був запроваджений і новий порядок зустрічі 1700 року на кшталт європейських країн – з салютами, пострілами, розпиванням спиртного, прикрашанням будинків ялинками чи ялинковими гілками. Варто сказати, що після смерті царя звичай швидко забувся, і ялинки під Новий рік можна було зустріти лише на дахах шинків.



Коли в Україні почали прикрашати ялинку

В Україну звичай прикрашати до свята ялинку також прийшов із європейської святкової традиції, що з середини ХІХ ст. побутував, переважно, у середовищі знаті. Іван Франко на Гуцульщині записував матеріали про різницю різдвяних звичаїв панів та простого народу: «Пан ставить смереку, русин кладе сніп» (ідеться про різдвяний сніп (дідух), який вносили до хати і ставили на покуті на Святвечір). За християнськими переказами, ялинка – це символ Дерева життя, яке стереже архангел з вогняним мечем, забороняючи грішникам повертатися до Едему. Різдво – це час сходження Бога на землю для того, щоб повернути людині втрачений рай, а зірка на верхівці ялинки символізує Віфліємську зорю, що сповіщала про народження сина Божого.

Тож 1 вересня не втратило свого значення в календарі українців, залишаючись до сьогодні датою церковного та шкільного нових років. У православних святцях 1 січня – день Обрізання Господнього та день пам’яті одного з отців церкви святителя Василія Великого.

На думку Михайла Грушевського, із святкової культури наших предків доби язичництва до наших часів збереглися лише ті з її елементів, яким вдалося вписатися в коло церковних свят. Значною мірою це стосується і новорічної обрядовості. Перенесення дати святкування Нового року на 1 січня не вплинуло на зміст народних обрядів. Новоліття зустрічали після Різдва (25 грудня за старим стилем).

За народними переказами, Христос ходив і по українській землі. Тож свято Різдва об’єднувало людину і Бога, живих та померлих (яких поминали під час трапези), людей і тварин (яким виносили святкову вечерю), особу і колектив, «зшиваючи» докупи полотно буття, пошкоджене тривогами і страхами, горем чи злиднями.

Як українці зустрічали Новий рік

Новий рік наші предки зустрічали у гарно прибраній оселі, з ялинкою чи дідухом в залежності від статків господарів. Новий час, що мав наступити після свята, творився за участі самих людей, адже від їх поведінки у минулому році залежала доля майбутнього. До свята готували не лише страви та напої, але й душу та тіло – молитвою та сорокаденним постом. Вечір напередодні Нового року мав назву «щедрий», «багатий». М’ясо і ковбаси, холодець і тушкована капуста, печеня, смажена риба, налисники – чого тільки не було на святковому столі. Обов’язково у цей вечір крім куті готували пироги. Господар дому ховався за мискою з пирогами і бажав, щоб і наступного року родина мала таку саму гору пирогів.

Православна церква шанує у передвечір Нового року святу Меланію Римлянку, а 1 січня за старим стилем – пам’ять святого Василія Великого. За іменами святих ці дні отримали назву «Маланки» та «Василя». На Бойківщині до свята навіть випікали спеціальні хліби – «Василі». Повсюди в Україні побутував звичай вітати тезок святого.

Радянський Новий рік

Суттєві зміни у новорічні традиції українців принесла революція 1917 року. Одним із перших указів радянської влади у 1918 р. став декрет про перехід на григоріанський календар. У 1582 році юліанський календар був реформований Папою Римським Григорієм ХІІІ і, попри численну опозицію духовенства, прийнятий католицькими країнами у кінці XVI ст., а протестантськими – у XVIII ст. Керуючись догматом про те, що юліанський календар більш точно відбиває біблійну історію, згідно з якою християнська Пасха не може передувати єврейській, православна церква не визнала календарної реформи і досі послуговується старим стилем, що має різницю з новим у 13 днів.

Таким чином, народ переніс свої звичаї новорічного святкування на 14 січня за новим стилем. Із приходом радянської влади Різдво було оголошено пережитком минулого, «шкідливим святом», разом з ним під анафему потрапила і різдвяна ялинка. У пошуках нових способів ідеологічного впливу на маси, радянські вожді з часом переглянули своє ставлення до різдвяного символу, і у 1930 році для дітей робітників було встановлено ялинку у Кремлівському палаці з «правильною» п’ятикутною зіркою на верхівці. До побуту широких верств населення новорічне дерево увійшло лише після статті П. Постишева «Давайте організуємо дітям до Нового року гарну ялинку», опублікованої в газеті «Правда» 28 грудня 1935 року. «Ялинкою» стали називати і самі новорічні свята, що їх організовували на підприємствах та в школах. З’явилися масові сценарії дитячих свят та їх обов’язкові нині персонажі – Дід Мороз, Снігуронька. У селянському ж побуті новорічні ялинки поширилися приблизно в 1960-х роках.

Люди старшого віку і досі розрізняють «державний» та «свій» Новий рік, більш натхненно святкуючи свій. Оскільки, крім прикрашання ялинки, відзначення «державного» нового року не супроводжувалося жодними обрядами, народ став придумувати їх самостійно, запозичуючи окремі елементи і зі Старого нового року, і зі східного.

Типовий сценарій сучасної зустрічі Нового року містить елементи різдвяного свята (прикрашання ялинки, обмін подарунками), радянського побуту (слухання виступів вождів, бою курантів), східних традицій (вибір кольору одягу відповідно до року певної тварини), а також магічні обряди (спалювання записки з бажанням і ковтання попелу від неї разом із шампанським).

Звідки на новорічному столі шампанське

Шампанське – головний новорічний напій хоч і з’явився у ХVII ст. в Англії та Франції, а до України прийшов лише у ХІХ ст. У 1878 році в Новому світі (Крим) князем Л. Голіциним був заснований завод шампанських вин. Утім, українська знать напою не жалувала, надаючи перевагу рейнським винам, мальвазії, меду, добрій горілці, різним настоянкам – калганівці, анісовці і т.п. Та навіть незаможні родини могли дозволити купити собі до свята трохи горілки, подати до столу різні домашні наливки – з вишень, терносливу, малини, чорниці. Винайдена на початку 1960-х років радянськими виноробами технологія «шампанізації в безперервному потоці» дозволила здешевити цей напій. Той факт, що саме це ігристе вино стало неодмінним атрибутом і символом новорічного свята, пов’язаний зі специфікою його відкорковування. Гучний виліт корка з пляшки нагадує постріл, а за традицією, що зустрічається у багатьох народів світу, і в українців у тому числі, саме пострілами, шумом у дні великих свят наші предки намагалися відганяти нечисту силу, щоб не зіпсувала свята.

Від благочестивої спокійної атмосфери зустрічі Різдва новорічне свято відрізнялося гамірним, шумним характером. У цей день дозволялися парубоцькі бешкети. Церква ж закликала вірян бути стриманими у святкових забавах, не зловживати спиртним, не переїдати, утримуватися від непристойних жартів. Розуміючи, що в чомусь вони могли «передати куті меду», учасники новорічних ряджень на Гуцульщині і нині після завершення свят йдуть до потічка, «щоб змити гріхи». Подекуди, духовенство знімає заборони на споживання скоромних страв мирянами в новорічну ніч, розуміючи слабкість людської натури, хоча православні мають тримати піст до 7 січня за новим стилем. Наші предки вірили, що в ніч під Новий рік оновлюється небо і земля, небо буває в цей час відкритим, тому збуваються усі бажання, якщо встигнути опівночі їх подумки продумати чи побажати чогось хорошого іншим.

Джерело: http://ethnography.org.ua/content/novorichni-tradyciyi-v-ukrayini
3. Традиції святкування Нового року в різних країнах світу

Усі звикли, що Новий Рік – це сімейне свято і відзначати його треба вдома. А от жителі Бразилії з Тобою не погодяться. Адже вони рівно опівночі у цю святкову ніч збираються на узбережжі океану.


Бразилійці вшановують богиню моря, даруючи їй прикраси, коштовності, солодощі, сувеніри. Вони відправляють їх у відкритий океан на маленьких човниках і всім серцем вірять, що у новому році неодмінно будуть здоровими і щасливими.


Уявляєш? Святкувати Новий Рік не обов’язково першого січня! Адже у багатьох країнах святкування відбуваються і не в січні, і навіть не взимку. Як, наприклад, в Ірані, де Новий Рік відзначається 21 березня.


Новорічні традиції Індії

Екзотична Індія відома всім своїм спекотним кліматом, нескінченними джунглями, пам'ятниками архітектури, слонами і ароматом прянощів. Але що знають європейці про те, як відзначають в Індії Новий рік?

З поступовим проникненням європейської культури на Схід жителі Індії також стали долучатися до святкування Нового року в ніч на 31 грудня, але відзначається він, як правило, лише у великих містах і не вважається найбільшим і найважливішим святом.

Святкування свого традиційного Нового року Дували в індійців відбувається навесні, причому в кожному штаті він відзначається в різний час — у березні і в квітні, а закінчуються святкування у жовтні та грудні.

Новорічні традиції Індії — це карнавали, ярмарки, фестивалі вогнів, веселощі та вручення близьким і рідним подарунків. Як карнавального костюма у індусів виступають спіднички, зроблені з листя банана. А для того, щоб ніхто не міг їх пізнати в такому екзотичному вбранні, вони носять маски, надійно приховують обличчя.

Зустрічають індуси Новий рік у сімейному колі, а перший день свята вони називають Гору Биху (тобто, свято корів). Усі святкування в цей день зводиться до шанування корів, яких пригощають різними смаколиками.

У два наступні дні жителі Індії проводять фестивалі пісень і танців, у кінці яких вибирається найкраща танцівниця.

Індуси прикрашають свої оселі до Нового року помаранчевими прапорами, а вночі на даху кожного будинку запалюються вогники. За традицією, що нагадує російську Масляну, в це свято індуси спалюють опудало або святково прикрашене дерево і стрибають через вогонь. Також незмінними атрибутами цього свята є запуск повітряного змія, поливання один одного різнокольоровими фарбами і змагання зі стрільби з лука.



Новорічні традиції в Китаї

Звичай святкування Нового року у китайців зародився дуже давно. Спочатку це були жертвопринесення божествам і поминання предків, сам свято називалося «синьнянь», а після того, як сталася Синьханьская революція (1911 році), країна перейшла до іншого стилю літочислення, і Новий рік тут став іменуватися Святом Весни — Чуньцзе або Гонянь. Китайский Новий рік в 2016 році настане у лютому.

Древнє китайське переказ свідчить, що «гонянь» — це дика тварина, від якого люди терпіли безліч бід і неприємностей. Своїм страшним виглядом цей звір лякав все живе — з дерев осідала листя, а земля стала неродючою. З відходом «гоняня» природа знову пробуджувалася, і все навколо покривалося розпускається квітами. Щоб вигнати цього злого звіра, китайці відлякували його різноманітними хлопавками, які удосталь запускалися у свято Нового року.

Китайці вважають червоний колір кольором сонця і радості, тому свято весни рясніє червоним: вітальні новорічні листівки, різноманітні прикраси та іграшки у формі собак.

Наряджати ялинки в Китаї не прийнято, а ось апельсини або мандарини, як і в європейців, тут завжди присутні на новорічному столі. При цьому кожна посудина повинна бути наповнена не більше і не менше, ніж вісьмома фруктами, викладеними в коло або восьмикутник. Вісімка в Китаї — символ довголіття і нескінченних благ, тому ця цифра має важливе значення.

Інші фрукти в Китаї також шануються. Так, з недавнього часу тут стало прийнято прикрашати інтер'єр за допомогою штучних дерев, обвішаних свіжими фруктами в цукрі або сухофруктами. Китайці надають велике значення фруктам і вірять, що вони здатні приносити в дім щастя і благополуччя. Приміром, диню використовують для залучення здоров'я, насіння кавуна — щастя, кокос — мирного життя в будинку. Якщо ви побачите в будинку китайця на Новий рік деревце, прикрашене квітами лотоса, значить, сім'я мріє про поповнення в сімействі в майбутньому році.

Підготовка до свята починається задовго до його початку. Китайці напередодні Нового року ретельно прибирають свої квартири, фарбують вікна і двері в червоний колір, набувають нову одяг і готують святкову їжу. Нова взуття, куплена в переддень Нового року, вважається символом хвороб і нещасть, тому таких покупок китайці намагаються уникати. Також вони не стрижуть волосся, щоб не «відрізати» щастя в Новому році.

Новорічні традиції в Китаї не припускають підношення подарунків, виняток становлять лише діти, яким прийнято дарувати в цей день кишенькові гроші.

Китайці вірять, що вулиці міст у переддень Нового року наповнюються злими духами, тому в цей час тут завжди щільно зачинені всі двері і вікна заклеєні всі щілини. Для відлякування духів жителі Китаю набувають у величезних кількостях різноманітні хлопавки та феєрверки.

Відразу ж після настання Нового року китайці залишають свої щільно закупорені будинку і на вулицях починають запускати всі приготовані хлопавки. Китай в цей момент осяяний вогнями, спалахами і посмішками людей. Вважається, що Новий рік не змикати очей ні на хвилинку, оскільки на сплячої людини можуть напасти злі духи, тому святкування триває до світанку.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка