Свято: Мені сорочку мама вишивала, неначе долю хрестиком вела…



Скачати 189.64 Kb.
Дата конвертації14.04.2019
Розмір189.64 Kb.
    Навігація по даній сторінці:
  • Учень.

Свято: Мені сорочку мама вишивала, неначе долю хрестиком вела…

Мета: розширити знання учнів про звичаї й традиції українського народу, , пов’язані з матір’ю і материнством, виховувати почуття любові, поваги й вдячності до матері, як носія всього світлого, чистого, порядного; розвивати почуття поваги до Батьківщини, до рідної домівки, розвивати у дітей естетичний смак, навички виразного читання, зв’язного мовлення, уміння тримати себе перед аудиторією. Ознайомити учнів із застосуванням вишивки в житті народу, зокрема, з традицією українців вишивати жіночі та чоловічі сорочки. Розкрити красу, поетичність народних виробів. Прищеплювати учням любов до вишивання, цікавість до народних звичаїві обрядів. Виховувати любов до матері , своєї Батьківщини та її культури.

Хід заходу

Епіграф: Я часто ночами згадую знов

Дитинства сполохану казку…

Спасибі Вам, Мамо,

Спасибі Вам , Мамо, за вічну любов

І щедору незміряну ласку!



Ведучий. Діти, сьогодні ми поговоримо з вами про найдорожчу для кожного з на людину – про маму. Тема нашого заходу: «Мені сорочку мама вишивала, неначе долю хрестиком вела…» З давніх - давен люди зверталися до теми материнства. Особливим ореолом оповитий він у християнстві. Давайте запалимо свічку, як символ незгасимої любові до матері, яка палає в наших серцях і звернімось з молитвою про маму до Пречистої Божої Матері.

Учень. Пречиста Мати,просять діти вірні

Сповнять наші просьби, сердечні,покірні.

Дай, щоб ми, невинні, в мирі зростали,

Тебе й твого сина з авжди прославляли.

Зволь нам, Мати Божа, Силу й долю дати.

Нашу рідну неньку любит й шанувати!



Учень Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров’я, рукам подай силу.

Щоб вивела діток у світ та й у люди,

Щоб нами раділа, пишалася всюди.

За це я складаю в молитві долоні,

До тебе, Царице на сонячнім троні.



Учень. Як добре нам жити і знати,

І вірити, друзі, весь час,

Що кращого слова, ніж «мати»,

Немає у світі для нас.



Учень. Воно ніби сонця усмішка,

Неначе дитинства привіт,

Де рідна домівка і книжка,

З якої побачили світ.



Учень. Кому ж ми заграєм, кому заспіваєм?

Знають це наші серденька.

Хай славиться мама кожна,

Хай благословенна буде кожна ненька!



Учитель: Мама… Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжне? Мама… це перше слово, яке з радісною посмішкою вимовляє дитина. Мама – це слово, яке найчастіше повторює дитина в хвилини страждання і горя. Якби стільки доброти, скільки випромінює серце матері випромінювали б всі оточуючі -зло б загинуло

Учень: Мамо рідна! З чим тебе зрівняти,

любові серцю в грудях тісно,

Як про тебе пісню заспівати,

Коли ти сама – найкраща пісня.

Ти як сонце, моя рідна мати,

тобі я уклоняюсь низько

Як про тебе пісню заспівати

Коли ти сама – найкраща пісня.

Учень: Найперша пісня, яку чує дитина-це колискова . Це пісня материнської душі, безмежної любові, ласки і неповторної ніжності. А тому в ній так щільно переплетені радість і біль, тривога і надія. Колискова пісня … Скільки їх створив народний геній. Лагідний материн заспів засіває дитячу душу любов’ю до людей, до природи, до усього живого. “Якби не мамина пісня, - сказав якось один історик, - яким убогим було б наше життя”.

Учень: Біля колиски, плетеної з лози чи різьбленої з дерева, творилася найбільша таїна людського буття – переливалися в душу дитини найщирі материнські почуття :

А щоб спало, щастя знаю,

Ой, щоб росло, не боліло,

Та серденько не кволіло,

Соньки – дітям в колисоньки,

Добрий розум в головоньки.

Учень. Мама, матуся, матінка… Чарівне, ніжне, щире слово вертає нас до батьківської оселі, де проходять наші найкращі дні. Це слово співуче, мелодійне, як і та пісня, що лине з вечора аж до ранку, з дитинства раннього до старості глибокої. Лебедина мамина пісня…вона оповита ласкою, загорнена тугою, заколисана серцем.

Учень. Любов до рідного краю починається з колискової пісні. То найперша материнська мова. В ній любов до сина і вболівання за долю доньки, і мудра настанова, і розмова з дитиною. Мамина колискова – це свята й незабутня пісня нашого дитинства.

Учень. Колискова… Пісня колискова –

То найперша мамина розмова.

Пахне вона м’ятою і літом,

чебрецевим і суничним цвітом.

Звучить колискова у виконанні учнів:

Спи, дитя, засинай,

Закривай повічка.

Сон приходить в рідний край

Спить діброва й річка.

Приспів : Вай-ду-ду-ду(2р.)

Ще не спить сопілка,

Горобця- стрибунця

Колихає гілка.

Сонце спить, та не спить

Материнська ласка,

Ходить сон край вікон,

І дрімає казка

Приспів.

Учень. Колискова… Скільки їх створив народний геній. Під спів неньчиної пісні виростали поети й композитори, хлібороби й воєначальники, філософи й мудреці.

Учень. Споконвіку у народі існував звичай: колиску, що вийшла з ужитку, ніколи не викидали доти, доки люди жили в оселі. А робили її з клена,калини або ясена, щоб діти були дужими та співучими.

Учень: Мама… Закрий очі і прислухайся. І кожен з вас почує мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть коли станеш дорослим, завжди будеш пам’ятати мамин голос, мамині руки, мамині очі. З образом матері пов’язано усе: і біленька хата, і вишні в саду, і зелений луг, і вишита в дорогу сорочка.

Пісня: “Мамина сорочка”

Мені сорочку мама вишивала

Неначе долю хрестиком вела

Щоб я легких стежинок не шукала

І до людей привітною була.

Виконуй доню, мама говорила,

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у житті.

Приспів


А сорочка мамина біла, біла

А сорочка мамина серцю мила

А сорочка мамина зігріває

Я її до серденька пригортаю.

Літа, неначе птахи, пролітають

Матусі коси димом зацвіли

А я сорочку білу вишиваю,

Як вишивала матінка мені

Виконуй доню, мама говорила,

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у житті.

Приспів

А сорочка мамина біла, біла



А сорочка мамина серцю мила

А сорочка мамина зігріває

Я її до серденька пригортаю.

Учень: Довгими зимовими вечорами вишивали дівчата сорочки. Сорочки вишивали і матері своїм синам, а коли син вирушав у далеку дорогу, то сорочка служила йому оберегом: оберігала від зла і недолі. Вишивали їх червоними і чорними нитками. Червоне - то радість, а чорне - печаль. Цим і пояснюється повір’я, що рушник, сорочка, хусточка, вишиті руками матері, дружини чи коханої, оберігають людину в дорозі від усіляких негараздів

Учень: Українська сорочка-вишиванка ввібрала в себе теплоту сонця і запах трави, шум гаїв і голубінь небес, всю розкіш землі і смуток чарівної пісні. Нині ми сприймаємо мову вишитої сорочки здебільшого як сукупність візерунків, гру кольорів, майстерність вишивальниць. А вона, між тим, народилася не тільки, як витвір мистецтва, а й як наш оберіг, бо закодована була одвічними життєдайними знаками сонця, землі і води. І захищала така сорочка, й сили додавала, й кохання берегла.

Учень: Сорочка належить до найдавнішого одягу наших предків. За княжих часів в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат.

Учень: Та з особливою ніжністю наші предки ставилися до своєї першої сорочки – льолі. ЇЇ шили із крижми – полотна, в якому хрестили дитину. Коло пазухи вишивали кілька хрестиків синіми шовчиками на чисте і щасливе життя. По долу сорочечки вишивали білими нитками ялинки, щоб дитя добре росло і мало силу. Льолю не можна було підперезувати, щоб дитині не боліло всередині. Не було на ній і комірців, щоб у дитини не роздвоїлася життєва дорога. Таку льолю носили до дев’яти років. А потім міняли фасон – у сорочки з’являвся комірець-стійка, обов’язково вишитий, щоб дитина швидше до людей доросла. І вже у 12 років дитині одягали „дорослу” вишиванку.

Учень: Орнамент сорочки складався не просто з малюнків, а із своєрідних оберегів – хрестиків, що уособлювали сонце; ромбів, які символізували землю, та інших знаків, проти котрих, згідно з народними віруваннями, була безсила всяка нечисть. Широко використовувався рослинний орнамент. Шию увінчувало безперервне поєднання квітки, листка і пуп’янка, що символізувало народження, розвиток і безперервність життя. Вишивка на грудях покликана захищати найважливіші центри людини – серце і душу. Тому тут широко застосовували символіку винограду, яка розкриває радість і створення сім’ї. А багата вишивка на рукавах – оберіг і шанування рук трудівниці. Дуже популярною у вишиванках є калина – символ невмирущості роду, улюблене дерево нашого українського народу.

Учень: Кожен колір у вишиванці має своє символічне значення. Біле полотнище – символ невинності і чистоти. Його вишивали здебільшого червоними і чорними нитками. Червоне – колір сонця, символ життя і свободи. Чорний – колір землі, означає добробут, достаток, іноді – смуток. Рідше вишивку доповнювали мережива, виконані зеленими, голубими, жовтими і синіми нитками.

Учень: Найбагатшими орнаментами прикрашали сорочки молодих дівчат. У цих сорочках вишивали комір або планки навколо горловини, полички і уставки, рукави біля зап’ястя і самі манжети, а також пазуху і поділ. До речі, за вишиванкою можна було судити про трудолюбивість дівчини: чим багатша вишивка, тим вправніша і роботяща дівчина. Жодна дівчина не одягала материну вишиванку, щоб не перейняти її важкий досвід. І ніколи дівчата не дозволяли переймати свій неповторний орнамент подругам, щоб ті часом не вкрали їхню долю. Значно скромніше оздоблювали свої сорочки заміжні жінки, переважно чорними і синіми нитками. Синій колір символізував довіру і безкінечність. У чоловічих сорочках вишивалися уставки і манжети.

Учень: Найбільше цінується у вишиванці її чистота. Сорочка шиється тільки з білого льняного чи конопляного полотна, за винятком траурної вишиванки, яка була чорного кольору. Вишиванка у давній уяві мала захисну магічну силу. Від цього побутує вислів „народитися у сорочці” – значить бути щасливою людиною. З часом магічний зміст забувся, проте з нього розвинувся зміст моральний : вишиванка стала уособлювати любов і відданість, що мали вберегти від усього недоброго. Ось чому саме сорочку дарує хлопцеві дівчина, синові – мати, чоловікові – дружина. Наречена, даруючи своєму коханому вишиванку, ще й прикріплює до її уставок барвінок, щоб в родині панувала любов, і колоски, щоб був достаток.

Учень: Чарівної сили набуває сорочка, яку вишивали з любов’ю, добрими думками і чистими помислами. Така вишиванка захищає людину від усього злого. Тож хай ніколи не переривається золота нитка життя, якою вишивали наші бабусі та мами свою долю на наших українських сорочках

Учень: Найбільше та найкраще вишиття на сорочках мають дівчата, молодиці вже скромніше вишивають свої сорочки, а старші жінки та бабусі найчастіше задовольняються лише вирізуванням або скромною однокольоровою, здебільшого чорною або синьою.

Про жіночу сорочку є такі народні приповідки:

«Рукава, як писанка, а личко, як маків цвіт»;

«Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті»;

«У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня».

Учень: Щодо крою, то жіночі сорочки, призбирані коло шиї, можна поділити на дві основні групи: сорочка з уставками і сорочка без уставок. Уставка - це вшиване плічко, що з'єднує передню і задню частини сорочки і призбирується коло шиї разом із станком сорочки.

Учень: У наші дні сорочок таких не шиють, а ось вишиту кофтинку має чи не кожна дівчинка. Кому вишила мама, а хто і сам постарався.

Учень: В наші дні можна часто побачити чоловіків у вишитих сорочках.

Не дивуйся, дівчино, що у свято

Одягну сорочку я не по моді,

Цю сорочку вишила мені мати

В себе вдома, у сільській господі.

Хоч вона не з дорогого шовку,

Полотняна з вишивкою в хрестик,

Та у ній я все життя пройшов би,

Лиш під нею б чисте серце нести.

Учень: Свої особливості мали і чоловічі сорочки. Стародавні слов'яни, наші предки, що жили на території сучасної України, носили довгі по коліна або нижче колін білі полотняні сорочки. Таку сорочку одягали безпосередньо на тіло і завжди поверх штанів «на випуск».

Учень: В Україні тепер поширений інший тип чоловічої сорочки, що вже скрізь відомий під назвою «українська сорочка». Така сорочка теж шиється з білого полотна, але вона вже значно коротша і при ношенні завжди вбирається в штани. Комірець української сорочки низенький, переважно стоячий, так званий «чумарочний»; тільки на західному Поділлі та на Волині часто зустрічаються і відкладні комірці.

Учень: Розріз української сорочки припадає посередині грудей. Виняток становлять тільки чоловічі сорочки Лемківщини, що мають розріз ззаду, проти потилиці.

Учень: Як уже згадувалося вище, українська сорочка шиється тільки з білого полотна. Національний характер білої сорочки підкреслюється в багатьох народних приповідках, як ось:

«К Великодню сорочка і лихенька, аби біленька»;

«Як неділя, то й сорочка біла»;

«Як мати рідненька, то й сорочка біленька»;

«Перша Пречиста любить паляницю м'якеньку, а друга - сорочку біленьку».

Учень: Дуже часто старші сестри вишивали сорочки для своїх менших братів та сестер, коли ті були ще маленькими.

Вишиваю вишиваночку

Я для братика Іваночка.

Вишиваночка у вишеньках,

Ягідками рясно вишита.

Вся в мережках вишиваночка -

Подарунок для Іваночка.

Учень: Здавна сорочці приписували магічну силу. Вона була не тільки одягом, а й оберегом, захисницею здоров'я.

Учень: Мереживом виткане наше життя,

Душею свій час відчуваєш.

І буде настільки цікавим буття,

Які в нього нитки вплітаєш.

Хрестиком маленьким мама вишиває

Краю мого милого віночки чарівні,

На них поглянеш — ніби оживають

Давнини сивої забутії пісні.

Учень: Кріпачка-мати мичку тихо пряла,

Тарас в колисці бачив милі сни,

Рабиня-мати квіти вишивала,

Що згодом в творах сина проросли.

Вишита сорочка. Хрестики дрібненькі —

В них сплелись надія, віра і любов...

Пісня українська, щебет соловейка

На зло яничарам повернулись знов.

Учень: І творять руки по підказці серця

Красу, якій земних не досить слів.

Шкатулки чарів відкриваєш дверці,

Щоб розбудити душ чарівний стан.

Спустилась північ над обійстям тихим,

Віконечко у ніч, немов зоря.

Нехай ту долю обминає лихо,

Де вишиванки зорями горять.

Учень: Вишивала мама синіми ниткам, —

Зацвіли волошки буйно між житами.

Узяла матуся червоненьку нитку, —

Запалали маки у пшениці влітку.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Шила-вишивала хрестики зелені, —

зашуміло листя на вербі й калині.

Золотилось сонце у розлогій кроні.

Вишивала долю, наче по долоні.

Щастя для дитини вишивала мати.

Білими по білім вишивала ненька,

до ниток вплітала всю любов серденька.

Дрібно гаптувала росяні мережки,

щоб не заростали у дитинство стежки.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стала рідна Україна.

Мамину турботу збереже сорочка,

Захистять від лиха хрестиків рядочки.

Учень. Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо грає веселка та гладить дитину по голівці рідна рука.

Учень. Із звуку сльозинки народиться одного разу святе слово «мама». У найтяжчу годину стогоном вирветься з грудей як остання надія на порятунок «мама». Український народ називає маму берегинею, бо вона береже оселю від напасті й лиха. І горе дитині, якщо вона зростає без матері.

Учень. Мати – всього початок. Мати – роду людського берегиня. Незмірну любов, ласку, ніжність і тепло дарує вона своїм дітям, оберігаючи їх і дім. Її завжди називали святою. Мати дарувала життя, співала дітям пісень. Розповідала казки, вчила добру й любові, охайності й працьовитості.

Учень: Вірш: “Поклін матерям”

Я вам вклоняюсь низько , матері,

За ваші ніжні і невтомні руки,

За те, що ви завжди на цій землі,

Приходили до нас в часи розлуки.

І ви вклоніться ніжно матерям своїм,

Чиїм теплом навіки ви зігріті.

Вклонімося за їхні руки,

І за те, що просто вони є на світі.

Вертаючи з віддалених країв

Після тривожних мандрів і розлуки,

Цілуймо руки наших матерів,

Натруджені й ласкаві рідні руки.

Ніщо не вічне, тільки матері

Уже й тоді, як нікому стрічати,

Допоки сонце сяє на вгорі,

У кожного живе у серці мати.

Звучить грамзапис пісні Ірини Лончиної «Дорогі матусі». На фоні музики презентація «Наші мами».

Учень: Кожному з нас дорогий наш край. Наше життя завжди супроводжують шум ланів, тихий плин води, казкова природа.

Учень: Дивлячись на наших матерів, ми бачимо в їхніх очах озерця любові, доброти, ласки сповнені красою. І поки в грудях б’ється серце ми повинні нести материнську любов через усе життя.

Полотном од рідного порога

В зоряні, омріяні світи

Простелилась радісна дорога –

Кращої дороги не знайти.

Не сумуй, матусенько, не треба

Не тривож очей ласкаву синь,

ясне сонце світить з неба,

Рідну матір не забуде син.

Учень:Як веселка світиться дорога,

Гожий ранок висіяв росу,

Де б не йшла од рідного порога,

Мамину святу любов несу.

Учень: Матері. Все життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди. Так і стоять на початку наших доріг, навіть коли їх не стає. З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. У тривозі й любові вдивляються матері в своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Усім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджують в нас кращі риси людяності й добра.

Учень: Стоять і дивляться. І бажають нам добра і щастя. Сподіваються від своїх дітей найвищих духовних злетів, бо й в останню хвилину думають про те, щоб діти їхні жили гідно серед людей і творили добро на своїй землі.

Учень: Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту.

Душа, мов калина, цвіте і росте від тепла,

Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

Лишень аби мати на білому світі була.

А діти – світами, а діти у веснах та зимах.

Приїдуть і скажуть: “Нам двері матусю втворіть”,

І доти всі діти живуть на світах молодими,

Допоки чекають, допоки живуть матері.

Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту.

Душа, мов калина, цвіте і росте від тепла,

не треба, нічого не хочу від світу,

Лишень аби мати на білому світі була.

Учень: Наші дорогі матері не досипали ночей, віддавали нам теплоту свого серця, не жаліли для нас своєї енергії і праці, повиваючи нас все життя добротою і теплом. Навчали нас добру, відданості, праці.

Учень. Ненька – всьому початок. Все прекрасне в людині – від променів сонця і від матері. Мати – берегиня роду, всього того, що передається з покоління в покоління.

Звучить пісня «Ніби вчора, рідна мамо!».

Учень. Де живе твоя мати – там твій рід, родина, твоє коріння.

Багато в світі різних слів,

І різних виразів чимало,

Та найласкавіше із них, і найрідніше –

Слово – мама.

Учень. Часто ми бачимо : вулицею іде жінка, слабка, немічна, і не думаємо, чому так відбувається. А про це нам розкаже « Легенда про матерів».

Учень. Мама – найдорожча в світі людина. Кожне її слово, мудрі поради, добрі діла – це книга життя, з якою ви рушаєте в дорогу. Скільки безсонних ночей вона провела над вами, скільки працює заради вас, скільки хвилюється.

Учень. Кожній матері хочеться, щоб дитина виросла чесною, порядною, роботящою людиною. Як наказ звучать слова :

Учень. Ти добре, синку, проживеш,

Як знатимеш, куди ідеш,

І як зумієш, там , де став,

Стояти так, щоб не упав.

Ти добре, синку, проживеш,

Коли нікого не пригнеш,

І пройдеш так житейську путь,

Щоб ані бить, ні битим буть.

Ти добре, синку, проживеш,

Як сироті сльозу утреш,

Слабих від сильних захистиш,

Живим їх духом підкріпиш.

Ти чесно, синку, проживеш,

Коли з неправдою порвеш,

Бо правдою ти пройдеш світ –

Се мій святий тобі завіт.

Ведучий. А інколи ми не просто не виконуємо маминих порад, а ображаємо маму і не помічаємо цього. Хочеться вірити , що це тільки герой нашого вірша буває таким, а ви всі інші. Отже послухайте вірш А. Костецького « Домашній твір».

«Домашній твір»

А. Костецький

Учень. Вітько – бідак, страждає так, аж здригує ногами,

Він за столом, він пише твір «Я помагаю мамі»,

Старанно олівець гризе та супить брови грізно,

але нічого – хоч умри - до голови не лізе…

та ось тихесенько зайшла в його кімнату мама:



  • Вітюнь, будь ласка в магазин сходи за сірниками.

  • Ідея! – вигукнув синок, а мамі: Ну й морока!

  • Сама іди! Я твір пишу. Роблю важкі уроки.

і мама вийшла, а Вітько швиденько пише в зошит:

  • Я в магазин завжди ходжу, коли мене попросять.

Хвилин за десять мама знов з’являється у дверях:

  • Вітюнь, картопельки начисть, а я зварю вечерю.

  • Сама начисть! – кричить Вітько , та так, що ледь не лопне.

  • Я твір пишу! Я зайнятий! Сама вари картоплю.

Виходить мама, а синок писати знов сідає,

  • Я мамі сам варю обід, сніданок і вечерю…

Радіє син: не твір, а люкс! Оцінка буде гарна!

І геть не думає проте, що він радіє марно!

Учитель. Серед вас, я думаю,таких немає.Всі ви ввічливі, чемні, турботливі, всі шануєте своїх мам і допомагаєте їм.

Учень. Однією з рис українців була гостинність. Сором тій господині, яка не дала перехожому шматка хліба чи води напитися

Учень. Основою кожної хати була піч. Вона охороняла родинне тепло. За станом печі судили про охайність господині. Тут господиня готувала їжу, навчала дочку поратися біля горщиків.

Учень. У сільській оселі існував звичай: коли заселялися в нову оселю, там повинні були бути піч, стіл і діжа. Багато чого можна було позичити чи взяти на користування у сусідів, а ось діжу ніколи не виносили з хати, вона вважалася недоторканною, бо народжувала хліб. Діжу шанували й доглядали особливо дбайливо. Коли у діжі переставав удаватися хліб, мати «правила» діжу, тобто шкребла її освяченим на Великдень ножем і добре вимивала теплою водою примовляючи: «Діжа, діжа, треба тобі віхтя й ножа». Натирала її сіллю й цибулею, а потім вимиту ставила біля криниці й наливала водою.

Учень. Перед тим, як пекти хліб, мати й старша дочка чепурили світлицю. Із словами: «Бог на поміч!»,- готували тісто. Вчиняли в четвер. А пекли вже в жіночий день, у п’ятницю. У день, коли пекли хліб, у сім’ї не повинно було бути сварок. Випечені паляниці клали на рушник і накривали рушником.

Учень. Всі ці звичаї передавалися від матері до дочки. Ненька навчала дочку мудрості життя. Хліб не клали догори підошвою – це був великий гріх. Святим правилом було не залишати шматок недоїденим: «Доїж, дитино, хліб, у ньому твоя сила», - говорила мама дітям.

Учень. Окремо треба сказати про рушники. Їх ткали в кожній родині. Майстерність у виготовленні рушників передавалась від матері доньці. По тому, які в хаті рушники , і скільки їх, судили про вправність господині, ії дочок , про достаток родини. Їх вішали на ікони, на рушник ставили молодих на весіллі, з рушником проводжали в останню путь, з рушником ішли провідувати новонародженого.

Учень: Чим витонченіше поєднуються узори у вишивці, тим щасливішою, кажуть, буде доля людини.

.

Учень: Наш відомий поет Василь Симоненко написав:



Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

Учень: Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

.Учень: На полотні співали солов'ї

І красувались кетяги калини.

Зелений хміль в'юнився по гіллі,

Зоріли в колосках волошки сині.

Неначе долю вишиту свою,

Заплівши в неї промінь світанковий,

Кохання, і пісні, і молоду зорю...

Світи мені повік, матусина любове.



Учень. Кожна мама щиро радіє успіхам дитини, її досягненням, але її серце страждає і болить від неповаги й образ, тож бережімо наших мам, поважаймо їх, віддаваймо їм часточку серця і нашої любові, тоді наші мами будуть ще більше любити нас і житимуть довго – довго.

Звучить «Пісня про матір» Муз.І. Поклада, сл. Б. Олійника.

Учень: Де живуть матері, там живуть і вітри, які обдували нас у дитинстві. Оті перші вітри, що пестили нас на маминих руках, і ми , відкриті їи, захлиналися від тотго незвичайного потоку безмежжя, краси і неосяжності. Здригалися, мружили очі, починали виходити в світ, який звело життя. Живуть там, довкола рідної хати, і вітри, і птаи, ісонце, і земля твоя, і твій рід, і твої перші кроки. Більшість людей носить це в серці повік. І якщо є щось святе на землі, то це перш за все, мама. І батькова хата. І мамине слово . І стежки, по яких вона ходила і вчила ходити тебе. Стежки, поля й дорога.

Учень: Закінчуючи наше свято хочеться подякувати вам, діти, за проведену копітку роботу і побажати, щоб у вашому молодому житті більше переважав червоний колір - ознака любові, щастя, радості, благополуччя. Тож нехай вам всім стелиться доля рушником!



Ведучий. Ми закінчуємо наше свято, гасимо свічку та не згаснуть у наших серцях ні любов до мами, ні її ніжність і доброта, ні те, чому вона нас навчає .



Скачати 189.64 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка