Своєрідність розкриття теми трагічного кохання в оповіданнях марії колцуняк



Скачати 145.36 Kb.
Дата конвертації10.01.2018
Розмір145.36 Kb.

УДК 821.161.2 - 3.09

Клейменова Т.В.,

аспірантка,

Національний педагогічний

університет імені М.П. Драгоманова
СВОЄРІДНІСТЬ РОЗКРИТТЯ ТЕМИ ТРАГІЧНОГО КОХАННЯ В ОПОВІДАННЯХ МАРІЇ КОЛЦУНЯК
Тема кохання та його впливу на долю людини – одна з найпоширеніших у художній літературі. Найбільше привертає митців тема трагічного кохання, колізії, перешкоди на шляху до щастя закоханих, що надають подіям життєвості, а образам – психологічної переконливості. В українській прозі трагедія кохання розкрита у багатьох творах як видатних, так і менш знаних белетристів, дослідження художньої спадщини яких стало актуальною потребою вітчизняного літературознавства.

Досі є відомим лише вузькому колу науковців і читачів ім’я і творчість західноукраїнської письменниці Марії Миколаївни Колцуняк (1884 – 1922). Серйозно ускладнює дослідження її художнього набутку відсутність повного зібрання творів й епістолярію, мізерне число критичних відгуків. Після смерті письменниці загальний огляд її художнього набутку здійснила О.Коренцева [4]. У 60-х роках ХХ ст. творчість М.Колцуняк, представлена малою прозою, повістями та перекладами, досліджувалась літературознавцями О.Морозом і Р.Кирчівим, які присвятили їй публікації, визначили деякі особливості творчої манери письменниці, упорядкували й підготували до видання книгу її кращих белетристичних творів “Настрічу сонцю золотому”, що побачила світ у львівському видавництві “Каменяр” 2004 р. Однак потребують детальнішого розгляду проблемно-тематичні домінанти та поетика новелістики М.Колцуняк, зокрема її індивідуальний підхід до висвітлення вічної теми кохання.



Мета статті – проаналізувати оповідання “Як не твоя, то й нічия…” та “Сама винна…” М.Колцуняк, з’ясувати особливості опрацювання в них любовної теми. Завдання нашої розвідки – дослідити специфіку моделювання у творах характерів та розкриття почуттів героїв, їх трагізму, взаємовідносин закоханих і впливу на них соціальних суперечностей.

Мала проза М.Колцуняк, як і більшість творів початку ХХ ст., характеризується взаємопроникненням рис реалістичного канону і модерних нововведень. Якщо письменники “старої школи” прагнули до об’єктивно-епічного розкриття аберацій соціуму, показу формуючого впливу соціального середовища, то літератори нового покоління мали за мету відтворити внутрішній світ особистості, змалювати образ дійсності крізь призму сприйняття героїв. Для них, за висловлюванням І.Франка, “…головна річ – людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах, усі ті світла і тіні, які вона кидає на ціле своє окруження” [1, 16].

Предметом зображення в оповіданнях М.Колцуняк стають трагічні події, буденні турботи, непорозуміння між рідними людьми, соціальні та психологічні колізії. У центрі її творів – рельєфно виписані жіночі образи. М.Колцуняк акцентує на проблемі жіночого безталання в умовах тогочасного суспільства, змальовує сильні жіночі характери. Письменницю з орбіти впливу І.Франка насамперед цікавить складний мікрокосм почуттів людини, насамперед дівчини чи молодої жінки, яка щаслива лише у взаємному коханні й щирих стосунках зі своїм обранцем. Втрата коханої людини (внаслідок примусової розлуки чи зради) для героїнь з кордоцентричним світовідчуттям рівноцінна втраті сенсу життя. Водночас М.Колцуняк акцентує увагу не лише на любовній тематиці, стосунках закоханих, а й розкриває соціальні і психологічні суперечності в житті гуцульського селянства.

Так, у невеликому за обсягом оповіданні “Як не твоя, то й нічия…”, яким вона дебютувала 1902 року в лютневій книзі “Літературно-наукового вісника”, письменниця розгорнула драму двох закоханих – дівчини Маланки та працьовитого сироти Данила, матеріальна незабезпеченість якого стала на перешкоді їхньому щастю. Твір із підзаголовком “Оповідання з гуцульського життя” вводить реципієнта у світ селян-гуцулів кінця ХІХ століття, де панують свої традиції, закони життя й моралі патріархальної родини. Авторка, яка підписала свій твір “Марійка К.”, “зосереджує всю увагу на сірому, буденному житті своїх героїв, розкриває одну з тих драм, які зумовлені не якимись особливими пристрастями виняткових натур, а конкретними умовами соціального буття” [2, 119].

В основу сюжету покладено звичайний для тогочасної дійсності факт: батько силує доньку вийти заміж за багатого нелюба. Дівчина, закохана в бідного парубка, чинить цьому рішучий опір. Сама колізія далеко не нова в літературі, представлена як у фольклорі (народних піснях, баладах), так і в художніх творах різних жанрів багатьох митців, зокрема українських – І.Котляревського, Т.Шевченка, Г.Квітки-Основ’яненка, Панаса Мирного, О.Кобилянської та ін. Однак, погоджуємось із думкою Р.Кирчіва, що “не можна не звернути уваги на нестандартність сюжетної ситуації і підходу авторки до її розробки, намагання показати повнокровні людські характери шляхом психологічного аналізу, імпонує простота і переконливість художнього розкриття соціальних коренів конфлікту і тих реальних обставин, якими мотивується його розвиток” [3, 8].

Очевидні спроби сімнадцятирічної авторки зануритися у внутрішній стан персонажів, відтворити їхні почуття і переживання, показати соціальну зумовленість душевного складу своїх героїв. Навіть у лаконічних портретних характеристиках персонажів М.Колцуняк прагне відтінити не лише найхарактерніші прикмети їх соціального статусу, а й психологічні особливості. “Був то гарний, чорноволосий парубок, високий, статний, хоч лице в нього було позападале, а руки густо вкриті мозолями, – знать, чужі були йому багатство та достатки, та не чужа праця і біда” [3, 27], – так характеризує авторка бідняка Данила.

Створивши реалістичні характери, М.Колцуняк багато уваги приділила психологічній мотивації поведінки героїв. Так, Василь Семчук обґрунтовує доньці своє рішення видати її заміж за старого Семена Бойчука бажанням їй матеріального достатку. Натомість підслухана Маланкою розмова батька з Семеном про необхідність запровадити Данила до в’язниці переконує дівчину в нещирості батька, що передусім бажає породичатися з найбагатшим чоловіком у селі, навіть ціною душевних страждань дочки. У внутрішньому монолозі Маланки з цього приводу проаналізовано й засуджено змову рідного батька й нелюба проти Данила, розкрито емоції й почуття дівчини до парубка, які вона має на меті відстояти: “Ага! – гадала собі, – то ніби вони хочуть Данила розпоїти та й ще до бійки допровадити, а потому у фурдигу, як якого останнього, заперти. А не діждуть вони! Хоч би знала, що мені смерть зроблять, не буде мій Данило ані пияк, ані арештант. Так і не знати, що дєдьо так наважилися мене за того, Біг би його скарав, віддати? Кажуть, що мені добра хочуть, але то, видно, собі добра…” [3, 26]. Відчайдушна дівчина у зимову негоду поспішає попередити коханого про небезпеку. Дрібновласницькі інтереси батька та його байдужість до почуттів власної дитини зрештою призводять до трагедій – смерті Маланки від застуди й самогубства Данила, який не зміг пережити розлуки з коханою.

Щире, непідкупне, але трагічне кохання Маланки й Данила у творі романтично забарвлене, лаконічне відтворення краси і сили їх почуттів позначено підкресленою емоційністю, ліризмом: “А любилися вони так, як то лиш діти гір уміють любити. Він готовий був і на смерть за неї, а вона вже довгі дні зносила за нього насмішки посестер і погрози та побої батька” [3, 28]. У діалозі закоханих авторка розкриває глибину їх почуттів, чому сприяло введення у репліки персонажів слів зі зменшувально-пестливими суфіксами, ніжних звертань (“Маланочко”, “Данилко”, “душко”, “любко моя солодка”), окличних, питальних речень і вигуків, що передають емоції і переживання героїв (“А я гадав, що ти вже і забула мене! Ади, таке я чув, що ти вже заручена Семенова! Йой, господи! Та чого той Семен мені в дорогу лізе?..”; “Що ти! Але якби ти знав!.. Слухай: я або умру, або буду твоя!”.

Горда і сильна натура, Маланка прагне до вільного вияву почуттів і здатна до кінця боротися за здійснення своїх мрій. Тому вона без вагань вступає в драматичний конфлікт із реальними життєвими обставинами, що стають на заваді її одруженню з Данилом. Маланка не боїться зізнатися батькам і старостам від нелюба Семена у своїх почуттях до бідного парубка і навідріз відмовляється одружуватися з іншим: “А я, як не буду Даниловою, то й нічиєю” [3, 22]. Як дарунок долі сприймає дівчина смертельну хворобу, яка звільнить її від непослуху батькові й обіцянки позбавити себе життя, не допустивши весілля з нелюбом. Щемкою ліро-трагедійністю сповнений епізод прощання помираючої Маланки з коханим Данилом: “Вона простягає до нього свої слабі руки, він схиляється над нею, і якась дивна сила ще раз притягає їх до себе, ще раз лучить їх уста. З тим останнім поцілунком душа її летить до неба” [3, 31].

У щирому розділеному коханні полягає сенс життя й для молодої жінки Калини, героїні великого за обсягом соціально-психологічного оповідання “Сама винна…” (1908), яке М.Колцуняк присвятила І.Франкові. На перешкоді прагненням головної героїні твору бути щасливою стають соціальні обставини, нав’язування її коханому парубкові батьківської волі, суспільна мораль. Причиною конфлікту тут, як і в попередньому оповіданні, є соціальна нерівність. Петро – син сільських багатіїв, Калина – бідна сирота. Намагаючись розлучити сина з дівчиною, батько в передсмертному заповіті позбавляє його спадщини, якщо одружиться з біднячкою. Не бажаючи коритись батьківській волі, Петро не розриває стосунків із дівчиною, хоча й не одружується з нею навіть після того, як вона стає матір’ю двох його дітей.

Оповідання “Сама винна…” високо оцінила О.Коренцева. На її думку, цей твір є найкращим у прозовому доробку М.Колцуняк: “…на перше місце вибивається оповідання “Сама винна” одноцільністю будови, послідовним переведенням теми і влучно нарисованою психологією дійових осіб” [4, 6]. Письменниця відтворює життя гуцульського селянства межі століть з його суперечностями і проблемами включно, особливу увагу звертаючи на долю покритки в тогочасному суспільстві, що поступово розгортається в життєву драму пригніченої соціальними обставинами жінки. Однак М.Колцуняк дає детальну характеристику не лише героїні. Порівняно з першим оповіданням, у цьому творі авторка більше уваги приділяє внутрішньому світу обох головних персонажів. Завдяки цьому читачеві стають зрозумілими почуття Калини і Петра, їх ставлення одне до одного, життєві пріоритети і зміни в поглядах.

На драматичному становищі закоханих авторка наголошує вже на початку оповідання у тексті наратора, умовно персоналізована присутність якого у фікційному світі твору відчувається через інтертекстуальні вказівники морального ставлення до зображеної історії: “Часом вони розмовляли між собою, та частіше сиділи отак, німуючи та гадкуючи. Бо й про що мали говорити? Чи про те, що любляться вже майже п’ять літ, а любитимуться, відай, довіку, та не поберуться і не будуть жити так, як люди, ніколи, ніколи... А то ж як? Таж він багацький син, що циндрить мамин крейцер, а вона найбідніша дівка в селі...” [3, 44].

М.Колцуняк не змальовує щасливі картини зустрічей закоханих та їх щирі взаємини, не вводить сповнені почуттям кохання монологи і діалоги. Лише завдяки спогадам героїв дізнаємося про історію взаємовідносин Петра і Калини. Адже письменницю насамперед цікавлять першопричини змін у поведінці головного персонажа і його ставленні до коханої жінки. М.Колцуняк детально розкриває психологію Петра, який зрештою стає нещирим із дівчиною, яка йому довірилась. Письменниця вдається до таких прийомів психологізації, як авторське психологічне зображення, діалог, уміло використовує техніку і виражальні можливості “внутрішньої мови”, щоб передати найскладніші психологічні стани. Так, ввівши у формі внутрішнього монологу роздуми Петра про свою подальшу долю, письменниця наголосила на згубному впливі на свідомість селянина дрібновласницьких інтересів, його залежності від землі, що поступово перетворили колись щирого закоханого парубка на черству егоїстичну людину, яка дбає лише про власний добробут: “…Женитися з Калиною? Як? На жебри йти, такий силенний маєток лишити, а до дрантивої хатчини запхатися та й, може, жидівським наймитом бути? Краще тепер свою працю пропивати. Що кому до того? Свою долю п’ю, не чию!... ”; “…коли хоч би що було, то він таки з Калиною не ожениться, бо ґрунту не зречеться. Що християнин варт без ґрунту?” [3, 60].

У судженнях й оцінках наратора авторка простежує згасання почуттів Петра до Калини, яка не вимагала нічого від батька своїх дітей і покірно очікувала на його відвідування. Так, якщо на початку твору парубок “…не йшов, а гнав…”, “…до неї, єдиної своєї, людьми і Богом проклятої та осміяної, чорнобривої Калини, до жінки своєї невінчаної йшов” [3, 43], то поступово під впливом багатих родичів й особистих міркувань кохана жінка перетворюється для нього на тягар: “…пішов собі в село до Калини… Хоч, правду сказати, то вже він не так радо, як перше, глядів на Калину. З журби та й праці поблідла і змарніла, часто поболювала її голова, та й не була вона вже така гарна, як давніше” [3, 51]; “Що правда, то правда, але Петро щораз рідше заходив до Калини… Коби ще Петро був такий, як давно, то все би терпіла. Але бо він став якийсь сердитий, а раз якось кинув їй злісно, що йому світ зав’язала” [3, 56].

Зауважимо, що порушена письменницею проблема впливу майнових цінностей, особливо землі, на поведінку, долю і навіть почуття людини, є актуальною для української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., розкрита у творах О.Кобилянської (“Земля”), Леся Мартовича (“За межу”, “Ось поси моє”), В.Стефаника (“Межа”), Б.Грінченка (“Серед темної ночі”, “Під тихими вербами”) та ін., в яких змальовано гострі, часом безглузді конфлікти між селянами, навіть найріднішими людьми, що призводять до трагічних наслідків. В оповіданні М.Колцуняк бажання Петра бути господарем на власній землі, вплив громадської думки й інтриги рідних зрештою призвели до його відмови від власних дітей та одруження з розпутною дівчиною Доцею, донькою заможних батьків. Розв’язання внутрішнього конфлікту персонажа – остаточне рішення парубка розірвати стосунки з матір’ю його дітей – письменниця відтворила у роздумах Петра про перспективи шлюбу з Доцею порівняно з можливим одруженням із Калиною: “…Стала перед ним Доця, за якою треба було лише руку простягнути, але для якої треба було виректися Калини і рідних дітей. Ну, він не вагався, бо з Доцею всміхались до нього ще й життя достатнє і повага, а з Калиною лише злидні, нужда і ганьба” [3, 63].

Образ Калини постає у творі контрастним до слабохарактерного й нерішучого Петра з його ваганнями між почуттями й матеріальною забезпеченістю, із заглибленням у власні проблеми, за якими непомітними стають страждання близьких. Калина – духовно сильна жінка-страдниця, що, незважаючи на насмішки, осуд, зневагу оточуючих, прагне до щастя з людиною, яку щиро кохає і стосунки з якою скрашують її нелегке безпросвітне життя. На почуттях своєї героїні авторка акцентує вже на початку твору, коли змалюванням міміки й виразу обличчя Калини (“видимої мови душі”) простежує найменші спалахи її емоційних реакцій на зустрічі з коханим: “Коли Петро входив у хату, то по Калининім лиці пробігало щось, немов тінь рум’янцю, а очі ясно сяяли” [3, 44].

Як і Маланка, героїня оповідання “Як не твоя, то й нічия…”, Калина керувалась в особистому житті почуттями. Однак якщо проти кохання Маланки до бідного парубка був лише її батько, на розуміння якого дівчині годі було сподіватися, то драма почуттів Калини виявилась набагато складнішою. Залишившись сиротою, вона, маючи можливість влаштувати особисте життя, відмовляє нелюбові, який її сватав. Замість того, щоб стати дружиною і господинею у власній хаті, Калина відкидає раціональний розрахунок і слухається серця: пов’язує своє життя з коханим парубком, не будучи впевненою, що він, син багатіїв, із нею одружиться. Таким чином, дівчина добровільно обирає нелегку долю покритки, і її стосунки з Петром засуджує вже не лише його родина, а й уся громада.

З метою глибшого проникнення у внутрішній світ героїні письменниця акцентує увагу на критичних епізодах її життя, простежуючи насамперед у її мовленні весь спектр переживань – від піднесення до емоційного спаду. Так, відчувши глибоку образу від Петра, який звинуватив її у власних проблемах зі спадком, Калина вперше дорікає коханому за свою долю покритки та вказує на його безвольність і небажання працювати заради добробуту дітей, які мали би бути найдорожчими для батька: “Таже я би нині ґаздиня була, якби не ти, таже я би нині свої діти, хоч у бідній, але чесній хаті розуму вчила, а не по закутках ховалася, аби люди пальцями не витикали… Але я тебе любила, гей як любила!.. Таки вже раз знай. Якби ти мужчина, то ти би плюнув на все маєтство, як воно має бути кривдою твоїм дітям, та й взяв би сокиру в руки та й працював би, як тогіднього року, та й не дав би нам загибати. А ти замість того мокнеш у горілці, дома бриверії заводиш, а прийдеш сюди, то й мені спокою не даєш. Дав би вже хоч спокійно сконати” [3, 58].

У найважчі хвилини життя Калина не загубила людської гідності і благородства. Незважаючи на зраду коханого, вона залишається вірною йому. Лише голод і материнська турбота про дітей змушують хвору беззахисну жінку прийняти незначну допомогу чоловіка, якому вона в юності була небайдужа. Назавжди прощаючись із Петром напередодні його весілля з іншою, Калина ні в чому не звинувачує коханого, хоча відчуває, що він не дотримає обіцянки опікуватися дітьми після її смерті.

М.Колцуняк зображує як драматичні життєві ситуації, так і викликані ними переживання героїв. Особливої емоційної напруги авторка зуміла досягти у поданих у формі невласне прямої мови внутрішніх монологах, які, передаючи емоції і почуття, хаотичність мислення персонажа, часом переходять у потік свідомості. Таким є останній монолог хворої Калини, яка, уже не маючи змоги нічим зарадити дітям, подумки передбачає їхню тяжку сирітську долю серед злиднів, поневірянь і принижень: “…Пазунька не втихала, а бідна мати не змагала встати, щоби взяти дитину до себе. Та й, врешті, нащо? Таж у її висохлій груді нема молока! Боже, боже, та й нізвідки милування, бо тато тих дітей жениться. Завтра його шлюб з іншою, а вона, його Калина, його чорноброва любка, конає з голоду та й муки. Коби вже сконала, то би ліпше, бо, однако, Опелюк обіцяв їй, що візьме Дмитрика до себе, а Пазуню дасть десь між добрі люди. Ну а відтак?.. Дмитрик буде орендарським попихачем, а Пазунька, Пазунька буде така, як її мама. Господи! Таже ліпше її задушити!” [3, 69].

М.Колцуняк бачить гуцульське село зсередини, вказує на роз’єднаність селян унаслідок майнового розшарування, безжурне сите життя одних і злиденне існування інших, акцентує на впливі соціальних суперечностей на долю окремої людини. Хрещена Петра підмовляє багатіїв не давати Калині можливості заробити на життя прядінням, і мати двох дітей фактично залишається без засобів для існування. Позбавлена мізерного заробітку, зневажена сільськими дуками, самотня Калина помирає в день весілля Петра.

У назві твору “Сама винна…” – реакція сільських багатіїв на передчасну смерть жінки, що посилює драматизм змальованої ситуації. Позаяк єдиною провиною Калини стало почуття кохання до людини, яка не була здатна зробити її щасливою у силу обставин і власної непевності.

Таким чином, на прикладі проаналізованих оповідань М.Колцуняк бачимо, що кохання її героїнь є трагічним. Драма жінок пов’язана з важкими соціальними умовами, з патріархальними родинно-побутовими устоями, котрі передбачають цілковите підкорення волі батька, із соціальною нерівністю, що стоїть на перешкоді їх стосункам з коханою людиною, зі світоглядними засадами і психологією самих героїнь, які керуються в житті насамперед почуттями. Лейтмотивом оповідань М.Колцуняк є проблема простого людського щастя, яке її духовно сильні жіночі персонажі вбачають у створенні родини з коханою людиною і чого прагнуть понад усе в житті, однак не можуть досягнути передусім унаслідок залежності від суспільно-побутових обставин. Це значною мірою й визначило драматизм зображеного, трагічну кінцівку обох творів. Проте, якщо “Як не твоя, то й нічия…” – твір про красу взаємного кохання, силу почуттів героїв, які залишаються до останку вірними один одному, то “Сама винна…” – оповідання про трагічну долю жінки, яка, щиро покохавши, стає жертвою людської обмови й зради близької людини.

Незважаючи на далеко не нові в літературі конфлікти та сюжетні ситуації (кохання заможного парубка до бідної дівчини чи намагання батьків видати доньку заміж за багатого нелюба), привертає увагу своєрідність їх опрацювання авторкою, залучення засобів психологічного зображення (оперування внутрішнім мовленням, невласне прямою мовою, психологічним аналізом) з метою розкриття людських почуттів, переживань і показу їх трагізму. Поділяємо судження Р.Кирчіва, що твори М.Колцуняк “не тільки становлять інтерес для історика українського літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст., але й своїм пізнавальним та ідейно-художнім змістом заслуговують того, щоб не загубитися в потоці пересічної письменницької продукції своєї доби, варті того, щоб їх знали сучасні й прийдешні читацькі покоління” [3, 3].

Перспективи подальшого дослідження в обраному напрямі вбачаємо в з’ясуванні особливостей відображення почуття кохання у повістях М.Колцуняк і визначенні специфіки їх психологізму.
Література


  1. Гонюк О.В. Українська література кінця ХІХ – початку ХХ століття: Навч. посіб. / О.В.Гонюк . – Д.: РВВ ДНУ, 2001. – 96 с.

  2. Кирчів Р., Мороз О. В обороні скривджених / Р.Кирчів, О.Мороз // Жовтень, 1967. – № 37. – С. 119 – 123.

  3. Колцуняк М. Настрічу сонцю золотому: [повість, оповідання] / Марія Колцуняк; [упоряд. О.Н.Мороза та Р.Ф.Кирчіва; вступ. стат., прим. Р.Ф.Кирчіва]. – Л.: Каменяр, 2004. – 206 с.

  4. Коренцева О. Марія Колцуняк-Кузьмова / О.Коренцева // Діло. – 1922. – Ч. 35.– С. 6.

Анотація

У статті досліджується специфіка відображення трагічного кохання в оповіданнях “Як не твоя, то й нічия…” та “Сама винна…” маловідомої української письменниці Марії Колцуняк. З’ясовано особливості розкриття в цих творах внутрішнього світу головних персонажів, їх емоцій та переживань, викликаних драматичними життєвими ситуаціями. Проаналізовано взаємини закоханих та вплив на них соціально-побутових обставин і психологічних чинників. Основна увага акцентується на характеристиці жіночих персонажів та причинах їх трагедії.



Ключові слова: тема трагічного кохання, колізія, жіночі образи, внутрішній світ персонажів, почуття героїв, драматизм зображеного.
Аннотация

В статье исследуется специфика отображения трагической любви в рассказах “Если не твоя, то и ничья…” и “Сама виновата…” малоизвестной украинской писательницы Марии Колцуняк. Определены особенности раскрытия в этих произведениях внутреннего мира главных персонажей, их эмоций и переживаний, вызванных драматическими жизненными ситуациями. Проанализированы отношения влюбленных и влияние на них социально-бытовых обстоятельств и психологических факторов. Основное внимание акцентируется на характеристике женских персонажей и причинах их трагедии.



Ключевые слова: тема трагической любви, коллизия, женские образы, внутренний мир персонажей, чувства героев, драматизм изображенного.
Summary

The particularities of reflection a tragic love in the stories "If not yours, then no one..." and "Guilty of herself ..." by little known Ukrainian writer Maria Koltsunyak are analyzed in the article. The features of depicting the inner world of main characters, their feelings and emotions caused by the dramatic conflicts of life are also defined. The relationship between sweethearts and influence on them social and living circumstances and psychological factors are analyzed in the article. Great attention is paid to the characteristic of woman images and the reasons of their tragedy.



Key words: a theme of tragic love, conflict, women image, inner world of characters, feelings of heroes, the drama of described.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка