Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку



Сторінка9/16
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.39 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16
77. Світові центри експорту та імпорту робочої сили. Регулювання трудової міграцїї.

Ми можемо виділити декілька центрів робочої сили. Я хочу розгалянути кожен з них більш детально:і.в країнах Західної Європи (країни, що приймають основну частину імігрантів: Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія, Бельгія, Швеція, Нідерланди. Особлива роль іноземців як додаткової робочої сили полягає у тому, що у міждержавному пересуванні в основному приймала участь молодь до 25 років. До останнього часу іноземні робітники використовувались в сферах, де велику роль грало використання ручної праці та у тих сферах, де праця була дуже небезпечна, грязна або вважалась негідной місцевих робітників (доля іноземців 70%). Зараз ми можемо бачити певні зміни: кількість іноземців у сфері послуг, а також у сферах де це було дуже рідке явище( фанансові установи, торгівля нерухомістю))2. Близький Схід ( на початку 90-х р ми могли спостерігати стрімке кількості іноземців. Головним експортером робочої сили є Єгипет. Іноземці являють собою основну робочу силу, яка розвиває ці країни, а також і важлий чинник стимулювання економіки та власності держав. Приватні переводи є суттєвими ресрусами надходження іноземної валюти та інколи перевищують суми от експорту товарів. Проте зниження цін на нафту призводе до кількості безробітних у цьому регіоні. Також до вад ми можемо віднести дуже високий темп прирісту економічно активного населення. Деякі країни арабського світу є одночасно і експортерами і імпортерами. Для прикладу, Іорданія експортує низькокваліфікованих робітників та експортує кваліфіковану та висококваліфіковану робочу силу).3. США (післявоєнна міграція сладалась з 2-х етапів: і-потужна європейська міграція (6,6 млн чол з Західної Європи), 2- іноземці з Азії та Латинської Америки. США ще з 50-х років розпочала політику залучення висококваліфікованих кадрів. Основними постачальниками робочої сили є Індія та Єгипет. Основну частину імігрантів складають низько- та полукваліфікованих робітників. Проте, враховуючи, що іміграція носе ассимільований характер, ми можемо стверджувати, що цей центр є не переспективним для трудової міграції)4. Австралія (іміграційна політика 50-60р була сорієнтована на імігрантів зі східної та Центральної Європи, особливо з Італїї, Греції. З 70-х р вона переорієнтувалась на Азію. Потім вона почала проводити нову міграційну політику спрямовану на стимулювання бізнеса в країні. У відповідності до неї в першу чергу приймались імігранти, які здійснили інвестиції в економіку країни. Зараз Австралія як і США проводить ассиміляційну політику)5.країни Азіатсько-Тихоакеанського регіону (основними імпортерами рабочої сили є Бруней, Японія, Гонконг, Пакістан, Корея. Для АТР характерно декілька форм трудової міграції: регульована (Малайзія, Сингапур, Бруней, Гонконг), скрита чо нелегальна (Східна та Західна Малайзія, Гонконг, Японія, Пакістан, Тайвань), міграція робочої сили високої кваліфікації, яка супроводжується прямимі іноземними інвестиціями, які здійснюються Японією, Гонконгом)6. Латинська Америка (найбільш поширена форма міграціїї – сезонна. Проте існує і більш довга – робітники промисловості та сфери послуг)7. Африка (внутрішня міграція. Більш богаті беруть некваліфікованих робітників з суміжних країн.). Регулювання: *професійна кваліфікація, *обмеження особистого характеру (здоров’я), *кількісне квотування, *економічне регулювання (фінансові обмеження), *часові обмеження (максимальні строки перебування), *географічні приорітети, *заборона.
78. Світовий ринок праці, його структура і січасні особливості розвитку.

Одной из форм современных международных экономических отношений является миграция рабочей силы, под которой понимается перемещение |переселение трудоспособного населения из одной страны в другую поисках работы и лучших условий жизни. Миграция является одной из главных составляющих формирования мирового рынка. Формирование мирового рынка рабочей силы осуществляете по двум направлениям: а) формирование внутреннего рынка рабочей силы, I б) формирование внешнего рынка рабочей силы. Оба эти рынка тесно взаимосвязаны между собой и дополняю друг друга. ВНУТРЕННИЙ рынок рабочей силы основывается на движении кадров между предприятиями, фирмами, отраслями, ре дюнами внутри отдельного государства. Он регулируется сводов законодательных или коллективно-договорных нормативных актов которыми руководствуются партнеры по реализации политики занятости.

ВНЕШНИЙ рынок рабочей силы предполагает мобильность ра­бочей силы между фирмами на общемировом уровне. Здесь меха­низм его регулирования охватывает более широкий круг экономи­ческих, юридических, социальных и иных факторов, определяющих функционирование этого рынка. Эти отношения регулируются на основе международных норм и соглашений, определяющих условия | порядок перемещения рабочей силы через границу, трудоустрой иностранных граждан, их юридическую и социальную защиту в стране пребывания.

Внешний рынок рабочей силы формируется под воздействием двух потоков - эмиграции и иммиграции рабочей силы. ЭМИГРАЦИЯ - это выезд работников данной страны на работу в другие граны. ИММИГРАЦИЯ - это обратный процесс, то есть выезд иностранных рабочих на работу в данную страну. Базовой формой организации внешней трудовой миграции, принятой в международной практике, являются двухсторонние соглашения между заинтересованными государствами, где, в частности, оговариваются социальное и трудовое равноправие между иммигрантами и гражданами страны пребывания. Важное значение для внешней трудовой миграции имеет закон о въезде и выезде, который принимается каждым отдельным государством в целях защиты внутреннего рынка. Так, ряд экономически развитых стран ввели количественные ограничения (ежегодные квоты) на въезд иностранцев в страну. Более того, некоторые из них определяют круг профессий квалификацию рабочих-иммигрантов, устанавливают возрастные ограничения, определяют другие условия въезда в страну. В международной практике управления миграционными про­цессами функции найма рабочей силы в стране эмиграции (иммиграции) обычно выполняет частный агент. Правительствен­ные органы, как правило, также обращаются к услугам частных агентов как по вопросам найма рабочих, так и поиска рабочих мест.


80.Поняття, предмет, принципи та джерела міжнародного економічного права.

Для урегулювання міжнародних економічних відносин користуються нормами міжнародного економічного права (МЕП). Існує декілька концепцій міжнародного економічного права. Основні: 1) це концепція англійського юриста Шварценбергера (міжнародне економічне право — галузь міжнародного публічного права. Воно включає в себе такі компоненти: 1) володіння природними ресурсами та їх експлуатація; 2) виробництво та розподіл товарів; 3) невидимі міжнародні угоди господарського або фінансового характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідні послуги; 6) статус і організація суб'єктів, які здійснюють таку діяльність. Міжнародне економічне право включає в себе лише ті економічні аспекти, котрі є об'єктом впливу міжнародного публічного права, і виключав внутрішнє регулювання через те, що при цьому не створюються єдині для всіх держав норми і принципи. Основний висновок -норми МЕП це частина міжнародного публічного права. Вони створюються суб'єктами міжнародного права і використовуються для урегулювання відносин, що виникають між ними.) 2) німецьких юристів П. Фішером і В. Фікентшером (в систему МЕП слід включати і норми внутрішнього права, які регулюють міжнародну господарську діяльність., що згідно з цією концепцією в систему міжнародного економічного права включаються не лише норми міжнародного публічного, а й міжнародного приватного права, національні норми, які регулюють міжнародні економічні відносини.) Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництває самостійною галуззю міжнародного публічного права. Система джерел МЕП включае в себе міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних оргашзащй, міжнародні кодекси поведінки. Джерела є формою юридичного втілення, вираження норм і принципів міжнародного економічного права. Водночас норми і принципи МЕП характеризують зміст їх джерел. Під принципом взагалі прийнято розуміти керівні ідеї, основоположні засади або правила здійснення якоїсь діяльності. Міжнародна економічна діяльність базується на принципах, які виражаються насамперед у нормах міжнародного права, а потім розвиваються і набувають відповідного специфічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне право. Саме ці принципи, знаходячи своє закріплення у міжнародно-правових актах, і визначають закономірності правового регулювання міжнародних відносин і міжнародних економічних відносин, відбивають з урахуван­ням практики тенденції і потреби їх оптимального і прогре­сивного розвитку. Види принципів:1) основні (загальні) принципи міжнародного економічного права (1) принцип мирного співіснування; 2) принцип суверенної рівності держав; 3) принцип співробітництва держав; 4) принцип невтручання; 5) принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань; 6) принцип взаємної вигоди 2) спеціальні принципи міжнародного економічного права). Група спеціальних принципів міжнародного економічного права включає: 1) принцип розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами; 2) принцип юридичної рівності і недопустимості еконо­мічної дискримінації держав; 3) принцип свободи вибору форми організації зовнішньо­економічних зв'язків; 4) принцип невід'ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю; 5) принцип найбільшого сприяння; 6) принцип національного режиму.
81. Характеристика держави як суб’єкта міжнародного економічного права.

Міжнародне економічне право покликане регулювати суспільні відносини між різними суб'єктами. Під суб'єктом права взагалі розуміють особи (фізичні і юридичні), які відповідно до закону наділені здатністю мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки, що дає їм можливість брати участь у відповідних правовідносинах. Головним суб'єктом міжнародного економічного права є держава. За існуючими як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі визначеннями, держава — це політична форма організації суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу пануючого класу або всього народу. Так, у Декларації про державний суверенітет України зазначено, що народ України є єдиним джерелом державної влади. Повновладдя народу забезпечується на основі Конституції як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад України. До ознак будь-якої держави слід віднести такі: І) публічна влада; 2) державний суверенітет; 3) територіальний поділ населення; 4) державний апарат; 5) податкова систелш; 6) право. Держави можуть бути різними за своїми соціально-економічними системами, політичним режимом, формою правління та формою державного устрою. Але незалежно від цього кожна з них на основі свого суверенітету має право бути суб'єктом міжнародно-правових відносин і, зокрема, міжнародних економічних відносин. Нині держави світу або їхні групи функціонують в умовах інтернаціоналізації господарського життя, міжнародного поділу праці, різних можливостей у забезпеченні виробництва сировинними, енергетичними, трудовими та іншими необхідними ресурсами, монополії ряду держав на випуск окремих видів продукції та дії інших факторів, які обумовлюють необхідність міжнародного економічного співробітництва. Вихід сьогодні будь-якої держави на шлях науково-технічного прогресу, інтенсифікації національної економіки практично неможливий без активної діяльності у сфері міжнародних економічних відносин, створення найсприятливіших умов для інтегрованості національної економіки у світову, наближення її до ринкових структур розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростанню економічної могутності держав, піднесенню народного добробуту та вирішенню інших соціальне важливих для кожної країни завдань. Імунітет — слово латинського походження і в перекладі на українську мову означає звільнення від чого-небудь. У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип, відповідно до якого державі або її органам не може бути пред'явлений позов у суді іноземної держави. Як уже зазначалося, коли держава виступає суб'єктом міжнародних економічних відносин з іншими державами або з міжнародними організаціями, то такі відносини регулюються нормами міжнародного економічного права. Водночас вона може вступати у відносини міжнародно-правового характеру з різними іноземними юридичними особами, окремими громадянами інших держав. Відносини, які при цьому виникають, регулюються нормами міжнародного приватного права. Розглядаючи питання про імунитет держави, не слід робити висновки про те, що всілякого роду спірні питання, що виникають не можуть взагалі розглядатись. Наявність імунитету не означає, що ним наділені і відповідні господарські організіції. Форми співробітництва держав: *держава вступає з іншими державами в економічні стосунки, *держави вступають до міжнародних організацій і становяться її членами, *держави об’єднуються у певні групи, * співробітництво держави через міжнародні організації з державами, які не є членами цих організацій.
82. Міжнародні економічні організації, їх правовий статус та порядок прийняття рішень.

У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним укладення лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних перевезень, будівництва тощо) на основі багатосторонніх міжнародних економічних відносин. Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва є створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін. Перші міжнародні економічні організації (комісії, сгілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIX ст.

Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість виділити їх чотири групи:1) універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних соціально-економічних систем; 2) міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни; 3) міжнародні організації, які об'єднували капіталістичні країни; 4) міжнародні регіональні організації, до складу яких входять країни, що розвиваються.

Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародної організації, як 00Н, можна виділити дві підгрупи. Перша — спеціалізовані установи 00Н і друга — допоміжні органи 00Н, які користуються статусом міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої — Конференцію з торгівлі та розвитку. Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові галузеві організації.

Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під міжнародними економічними організаціями слід розуміти такі організації, які на основі міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з організацією та здійсненням міжнародного економічного співробітництва.

Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах.

Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня 1980 р., майно і активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету (ст. 4).
83. Міжнародні економічні договори, їх види та забезпечення виконання.

Під міжнародним договором, як правило, розуміють добровільну угоду між двома або кількома рівно­правними державами чи міжнародними організаціями щодо їхніх взаємних прав і обов'язків у політичних, економічних, культурних та інших відносинах. Міжна­родний економічний договір — це, насамперед, різновид міжнародних договорів. У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зовнішньоекономічний договір (контракт) розглядається як матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1).

Основою поділу будь-яких договорів є їх класифікація. При поділі на односторонні й двосторонні договори береться до уваги те, що одна чи дві сторони мають відповідні обов'язки. Якщо договірні зобов'язання має лише одна сторона, то це — односторонній договір, якщо дві — це двосторонній договір. Більшість договорів є двосторонніми. До односторонніх належать лише окремі види договорів, наприклад, договір позики, договір дарування. Друга група договорів — сплатні і безоплатні. Практика міжнародного економічного співробітництва свідчить про те, що переважно договори укладаються на взаємовигідній, сплатній основі. Це відповідає одному із уже згадуваних загальних принципів міжнародного права — принципу взаємовигоди. В межах оплатних договорів, коли одна із сторін отримує якусь користь, вона повинна забезпечити іншій стороні відповідну, як правило, еквівалентну вигоду. Безоплатними називаються договори, для яких не характерна взаємна компенсація. Інколи їх називають ще добродійними, або благодійними, договорами. Це договори дарування, безвідсоткової позики, звільнення від оплати боргу, надання безоплатних послуг та ін. До формальних договорів слід віднести такі, для укладення яких, крім взаємної згоди сторін, потрібне дотримання певної форми. Відповідно до чинного в багатьох країнах законодавства недотримання форми договору веде до визнання його недійсним з усіма негативними наслідками, що випливають з цього. Як правило, згода, до якої дійшли сторони, має бути викладена у письмовому документі, який підписується сторонами, а якщо це передбачено законодавством, то й зареєстрована у відповідних державних органах (нотаріаті, суді та деяких інших). Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не лише досягнення згоди, а й їх гарантоване виконання. Консенсуальні договори — це такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаються укладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент досягнення згоди. Однією із особливостей міжнародного економічного права, як і міжнародного права в цілому, є відсутність міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у цій справі належить самим державам, які діють самостійно, індивідуально або об'єднуються у відповідні міжнародні організації. Засоби забезпечення: *дипломатичні переговори ( ведуться від імені держави їх главами, главами урядів…) *посередництво (а)держава виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. -добрі послуги. б) третя держава на запрошення сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін - особисте посередництво)) *погоджувальні комісії, *міжнародний арбітраж, *міжнародний суд, *суд європейського економічного співтовариства.)
84. Особливості міжнародного торгового права. Міжнародні торгові договори.

При розгляді системи міжнародного економічного права зверталася увага на те, що його Особлива частина об'єднує систему правових норм і принципів, які регулюють міжнародну торгівлю, міжнародні валютні відносини, міжнародні пере­везення та інші важливі напрями міжнародного економічного співробітництва.

Таким чином, міжнародне торгове право — це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою частиною між­народного економічного права. Якщо міжнародне економічне право — галузь міжнародного права, то міжнародне торгове право — його підгалузь.

Як і будь-яке право, міжнародне торгове право має свої джерела: *міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торгові договори; міжнародні торгові звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торгових відносин; *судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів; *національне законодавство країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних торгових відносин; *міжнародно-правові акти міжнародних організацій. Система міжнародного торгового права складається з окремих інститутів. В них визначені поняття і система міжнародного торгового права; правові принципи здійснення міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі, міжнародні торгові договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі…

Під міжнародним торговим договором слід розуміти угоду між двома або кількома державами, в якій визначаються їх взаємні права та обов'язки в галузі торгівлі. Торгові договори (інколи вони мають ще й інші назви, а саме: "договір про торгівлю і мореплавство", "договір про торгівлю і судноплавство", "торгова угода" тощо) встановлюють принципи торгово-економічних відносин між двома країнами, а також закріплюють певні норми (правила), що створюють правову базу таких відносин. У межах цих договорів вирішуються питання митного збору, торгового мореплавства, транспорту, діяльності торговельних представництв та іншої діяльності юридичних та фізичних осіб на території відповідної держави. На підставі цих договорів встановлюються, змінюються або припиняються відповідні міжнародні економічні відносини між державами в галузі торгівлі. В міжнародних торгових договорах (угодах) визначаються не лише принципи, а й створюється певна правова база для торгових відносин. Зокрема в них вирі­шуються правові питання, пов'язані із стягненням мита, регулюванням ввозу і вивозу товарів, торговим мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо. Торгові договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торгового договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Види: *договори про торгівлю і мореплавство (укладаються між державами на тривалі строки), *угоди про торгівельні відносини (про встановлення міжнародних торгівельних відносин), *угоди у галузі морського судноплавства (підписуються на основі торговельних угод), *угоди про товарооборот іплатежі (визначають асортимент товару,строки, умови поставки, порядок розрахунку), *клірингові угоди (передбачають порядок розрахунків шляхом заліку зустрічних вимог), *торговельні конвенції (визначають зміст відносин між державами в вузьких спеціальних питаннях у галузі торгівлі), *протоколи ( угоди з конкретного питання в галузі зовнішньої торгівіл).
86. Міжнародні організації (МО) в системі регулювання сучасних МЕВ та їх типізація.

Особливість МО полягає в тому, що вони є одночасно і суб'єктами міжнародних економічних відносин (нарівні з фізичними та державами), і частиною механізму регулювання цих відносин.



Механізм регулювання міжнародних економічних відносин мас два взаємозв'язані рівні: *національний (система дій держави (уряду), що спрямо­вана на регулювання зовнішньоекономічних відносин і використовує на­звані елементи (принципи, методи, інструменти)); *міжнародний (погоджений вплив двох або більше дер­жав на економічні відносини між країнами взагалі, або на окремі їх фор­ми (міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, експорт та імпорт капіталу); цей рівень механізму регулювання являє собою систему координації зовнішньоекономічних політик кожної з країн та ок­ремих дій, які потребують колективного міжнародного регулювання) Елементами регулювання МЕВ є:* принципи управління як фундаментальні правила, що характризують певну “ідеологію” підходу до міжнародних відносин в економічній сфері; *інституційно-правові структури як сукупність міжнародних та національних норм, правил, звичаїв та угод, що регламентують здійснення співробітництва; *інструменти та методи управління як сукупність конкретних заходів впливу на окремі процеси, наприклад валютні курси, субсидії, митні тарифи, квоти і ліцензії' на експорт та імпорт, система встановлення цін на товари й послуги для міжнародного обміну тощо. Координація економічних дій — це процес погодження певних па­раметрів національних економічних політик з метою регулюючого впливу на свігогосподарські, регіональні чи функціональні зв'язки. Об'єктами ко­ординації можуть бути: *цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих цілей); *інформація (обмін, оприлюднення, зберігання..,); * інструменти економічної політики; *час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій. Від кількості сторін, які беруть у цьому участь, координація міжнародної економічної діяльності може бути *двосторонньою ( досягаються безпосередніми переговорами між парт­нерами) або *багато­сторонньою (погодження різних аспектів між народної економічної діяльності щонайменше трьома суб'єктами з різних країн). Від засобів здійснення поділяється на два види:

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка