Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку



Сторінка7/16
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.39 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16

Валютна с-ма (ВС) – форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена нац чи міжнародним законодавством. Вирізняють нац, міжнародну регіональну і світову ВС (,,СВС)

Сучасна СВС виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів: *С-ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931)*С-ма золотовалютного стандарту (Генуезька) (між І та ІІ св в)*Бреттон-Вудська (1944-1971, офіційно до 1976) *Ямайська (1976-до тепер)

Перші 2 часто об’єднують в с-му золотого стандарту: кожна національна грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст, тобто була забезпечена певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au пари­тету. (Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлін­га складав 1/4 унції золота, а долара США — 1/20, то це значить, що 1 фунт стерлінг = 5 доларам США). Існував порядок вільного продажу та купівлі Au. Банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au. Позитивне: досить жорстка, але раціональна с-ма, що забезпечувало фін стабільність нац е-к, не дозволяла д-вам фінансувати свої витрати шляхом емісії та інфляції, обмежувала вал спекуляції. Недоліки: її могла використовувати тільки д-ва, що мала Au запаси в якості офіційних резервів; д-ви не могли проводити незалежну грош і вал політику; не забезпечувала зростаючого торговельного оборту.

Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів (ці валюти розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн конвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. Курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60 у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками, відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введено стандарт СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основі валютного кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася кілька разів і зараз складає 5:$, DM, ₤, ¥, французький франк). Проголошено повну демонетизацію Au у сфері вал відносин. Припинено конвертованість вал в Au. Розширено повноваження МВФ. Дозволено як фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано держ та міждерж контроль над ринками Au.

60. Світовий фінансовий ринок та його структура.

Особливості фінансового ринку: *великі масшаби. .. Це зумовлено діяльністю позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує зв’язок між депозитами та збільшенням позикових операцій шляхом створення міжбанківських депозитів., *відсутність чітких просторових та часових меж. Фінансовий ринок безперервно функціонує, преодолевая обмеженість годинних поясів у пошуку оптимальних умов для кредитно-фінансових операцій. *інституційна особливість. З інституційної точки зору світовий фінансовий ринок – це сукупність фінансових установ, крізь які здійснюється рух позичкового капіталу у галузі МЕВ. *обмеження доступу кредиторів на світовому ринку позичкових капіталів. Головними кредиторами на цьому ринку є ТНК, держави, міжнародні валютно-кредитеі та фінансові організації, *універсальність світового ринку позичкового капіталу. На ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахункові, гарантійні операції. *спрощена стандартизована процедура здійснення угод з використанням найновішої комп’ютерної технології. *вартість кредиту на світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять відсотки та різні комисійні, *диверсифікація секторів світового ринку позичкових капіталів, включаючи євроринок Діяльність світового кредитного ринку тісно пов’язана з світовим фінансовим ринком.

Світовий фінансовий ринок спеціалізується в основному на емісії цінних паперів та їх купівлі-продажу. Попит формують підприємства, у тому числі банки, шляхом емісії цінних паперів, а також держава, яка видає займи. Розрізняють іноземні т міжнародні облігаційні займи. Класичні займи у формі вільного випуску облігацій на іноземному ринку цінних паперів заснованих на принципі єдності місця, валюти та біржової котировки. Також у 70-х р виник ринок єврооблігацій. Єврооблігаційний займ має деякі особливості: *розміщується одночасно на ринках ряду країн на відмінність від традиційних іноземних облігаційних займів, *емісія здійснюється банківським консорциумом або міжнародною організацією, *єврооблігації купляються інвесторами різних країн на основі котировки їх національних бірж… Ринок єврооблігацій – одне з головних джерел фінансування середньострокових та довгострокових інвестицій ТНК. Держави використовують єврооблігаційні займи для покриття дефіцита держбюджета та рефінансування старих зайомів. Ринок євровекселів невеликий за обсягом. Він включає загалом короткострокові єврокомерційні папери та середньострокові векселі. Світовий ринок євроакцій став розвиватися з 1983 р. З випуском облігацій, що конвертуються у акції, відбувається інтеграція цих сегментів світового фінансового ринку.
61. Євроринок та особливості його функціонування.

Євроринок – частина світового ринку позичкового капіталу, на якомй банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євроівлютах. Євровалюта – валюта, яка переведеня на рахунки іноземних банків та яка використовується ними для операцій в усіх країнах, включаючи країни-імпортера цієї валюти. Хоча євровалюти функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Ринок євровалют, спочатку євродоларів, виник з кінця 50-х р. На розвиток впливали наступні фактори: *об’єктивна необхідність у гибкому іжнародно-валютному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності, *введення конвертованості головних валют з кінця 50-поч 60-х, *національне законодавство стимулювало розміщення коштів банків і фірм у іноземних банках з метою отримання прибутку. Особливості: *великий розмір: обсяг-брутто – 4,5 трлн дол.. Це зумовлено діяльністю позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує зв’язок між депозитами та збільшенням позикових операцій шляхом створення міжбанківських депозитів., *відсутність чітких просторових та часових меж, *інституційна особливість – відокремлення категорій євробанків та міжнародних банківських консорциумів. Костяк створюють транснаціональні банкі. *обмеження доступу кредиторів на світовому ринку позичкових капіталів. Головними кредиторами на цьому ринку є ТНК, держави, міжнародні валютно-кредитеі та фінансові організації. *використання конвертованості валют головних країн і ЕКЮ в якості валюти кредитних та фінансових угод. На ринку євровалют домінує долар США. Також здійснюються операції з євромарками, євроєнами.. Термін “євровалюта” відноситься к коштам не тільки у Західній Європі, а і за її межами. *універсальність світового ринку позичкового капіталу. На ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахункові, гарантійні операції. 2/3 операцій євроринка здійснюються на міжбанківському ринку, *спрощена стандартизована процедура здійснення угод з використанням найновішої комп’ютерної технології. Угоди на євроринку здійснюються по телефону, теелфаксу…, *вартість кредиту на світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять відсотки та різні комисійні. Специфіка відсоткових ставок на євроринку – відносна самостійність по відношенню до національних ставок. Оскільки євробанки не підпадають під дію місцевого законодавства та не обкладається податком на прибуток, то вони можуть проценти по своїм кредитам, зберігаючи високі прибутки, *більш висока прибутковістьоперацій в євровалютах, ніж в національних валютах, *диверсифікація секторів світового ринку позичкових капіталів, включаючи євроринок.

Форми єврокредиту:* надання єврокредиту по твердій ставці на весь строк в повній сумі, *на різних умовах: +для кредитування інвестиційний банк звичайно надає усю суму однарозово відразу після підписання угоди або через певний час. Погашення кредиту відбувається повністю чич частково, +найбільш поширений релловерний кредит, який передбачає максимальний ліміт, в межах якого кредитор має право отримати кредит у необхідному обсягу на початок кожного проміжного строка його використання, + в крдитній угоді фіксується дати перегляду відсоткової ставки та обсяг позички.
62. Валютний ринок, його функції та структура.

Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валют­них відносин є світовий валютний ринок. Валютний ринок це: і) підсистема валютних відно­син у процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах; 2) інституціо-нальний. механізм (сукупність установ і організацій — бан­ки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечу­ють функціонування валютних ринкових механізмів.



Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіж­них документів в іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторго­вельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти по­купцями, продавцями, посередниками, банківськими устано­вами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку: • державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн; • юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;• комерційні банківські установи, які забезпечують ва­лютне обслуговування овнішніх зв'язків, особливо брокерські контори; • валютні біржі та валютні відділи товарних та фон­дових бірж. Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціо­нальні банки.З практичної точки зору під валютним ринком розуміють офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних операцій. Найбільшими міжнародними валютни­ми ринками, представленими сукупністю банків, бірж і фінан­сових компаній, є ринки Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франк -фурта-на-Майні, Парижа, Сінгапура, Цюриха, Гонконга.

Головними функціями валютного ринку є:• реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розши­рення зовнішньоекономічних зв'язків;• сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;• визначення і формування попиту та пропозиції на іно­земні валюти;• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;• регулювання валютних курсів;• хеджування валютних ризиків;• диверсифікація валютних резервів;• одержання прибутку від операцій з валютою та валютни­ми цінностями тощо.

Види:і. Регіональні ринки: *європейський (Лондон, Цюрих, Па­риж, Франкфурт-на-Майні), *північноамериканський (Нью-Йорк), *азіатський (Токіо, Сінгапур, Гонконг).2. Національні ринки, які забезпечують рух валютних по­токів у даній країні та обслуговують зв'язки з міжнародними валютними центрами.3. Ринки за видами валютних операцій: *ф'ючерсні, *опціон-ні, *форвардні, депозитні тощо.4.Спеціальні ринки: відсоткових ставок на іноземні валюти, *конверсійних операцій, *окремих міжнародних розрахункових одиниць.

Залежно від рівня організації валютного ринку розрізня­ють біржовий та позабіржовий валютні ринки. Біржовий ри­нок представляють валютні біржі, а позабіржовий, який ще називають міжбанківським, — банки, фінансові установи, підприємства та організації.


63. Валютні операції та їх основні види.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання валютних цінностей як за­собу платежу; вивезення, ввезення, пересилання та переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахуван­ня відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповідних ліцензій Національного банку України. Валютні операції поділяють на поточні та термінові. До поточних операцій відносять операції з короткими термінами валютування — в межах трьох робочих днів. Розрізняють такі поточні операції: • "тод" (поставка валюти сьогодні — "сьогодні на сьогодні");• "том" (поставка валюти наступного робочого дня — "сьо­годні на завтра");• "спот" (поставка валюти на другий робочий день — "сьо­годні на післязавтра"). Такі операції використовуються переважно для обслугову­вання зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одер­жання додаткового прибутку в разі коливань валютних курсів(становлять 60% від загального обсягу міжбанківського ринку). Банки можуть використовувати поточні операції "спот" для підтримки мінімально необхідних робочих залишків у іноземних банках на рахунках "ностро" для зменшення за­лишків у одній валюті та покриття потреб в іншій Купівля-продаж валют на умовах "спот" означає, що курс валют фіксується на день купівлі-продажу, а її поставка здійснюється протягом 2-х робочих днів. Строковими операціями є валютні операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад три дні з дня її укладен­ня. Стандартними термінами виконання строкових контрак­тів є, як правило, і, 3, 6, 9 і і2 міс. Форвардні валютні операції — це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, за фіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеть­ся про ринок стабільних валют можливе оформлення угод на п'ять або більше років. Операція "своп" це валютна операція, при якій по­єднуються форвардні умови та умови "спот”(продаж готівкової валюти здійснюється з одночасною її купівлею на строк). Ф'ючерсні валютні операції — це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в мо­мент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше від трьох днів і до двох-трьох років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає посередником між продавцем та по­купцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов'язань. Валютний опціон — це договірне зобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на напе­ред узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. В обмін на одержання такого права покупець опціону спла­чує продавцю певну суму, яку називають премією. Ризик по­купця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик про­давця опціону знижується на величину одержаної премії. Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку через використання у визначений мо­мент часу існуючих на фінансових ринках розривів між кур­сами і відсотковими ставками по касових і строкових опера­ціях. Валютні біржи
65. Ринки золота та сучасні особливості їх функціонування.

У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється регулярна його купівля-продаж. Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних зливків:

• міжнародного зразка в 400 тройських унцій (і2,5 кг) з пробою не менш як 995;• великих зливків з пробами від 900 до 9і6,6 і вагою в кілька кілограмів;• малих зливків від 1005 до 990 г. Об'єктами операцій на ринках золота виступають також золоті монети як старого карбування, так і сучасні ювілейні та сувенірні монети.

Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:• у Західній Європі (Цюрих, Париж, Лондон, Женева та ін.) — іі;• в Америці — і4, в тому числі п'ять у США;• в Азії — 19;• в Африці — 8.

Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюриху.

Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота поділяють на:• світові ринки (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Гонконг, Ду-бай та ін.);• внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жа­нейро); • місцеві контрольовані (Афіни, Каїр);• чорні (Бомбей та ін.).

Загальна кількість золота, якою користується сьогодні людство і яке знаходиться в банках, у приватних осіб, у ви­гляді монет, зливків, прикрас, накопичувалася тичоліттями. З і493 по і993 рр., тобто за 500 років, було взято на облік іі0 тис. т вдобутого золота.У середньому на планеті щорічно видобувається близько і350 т цього благородного металу. Найбільшим у світі видобувачем золота є Південно-Африканська Республіка (близько 70% загальносвітового видо­бутку золота щороку).

З економічної точки зору розрізняють наступні джерела попита на ринку золота: *промислово-битове використання у ювелірному виробництві, інших галузях, *приватна тезаврація та інвестиції. Як реакціяна нестабільність економіки, грошового обігу… попит на злитки, нагороди.., *спекулятивні угоди, *купівля золота центральними банками.

Організаційно ринок золота є консорциумом з декількох банків, уповноважених здійснювати угоди з золотом. Вони є посередниками між покупцями та продавцями.

До 1974 р було багато готівкових угоди з золотом, які здійснювались через 48 г після їх заключення.зараз на ринку форвардних операцій розрізняють 3 види операцій з золотом: 1.хеджування з метою страхування ризику зміни ціни золота. 2.спекулятивні срочні угоди, 3.арбітражні операції з золотом які аналогічні валютному арбітражу.

Види акціонів золота: *”класичний метод” (покупці, в заявках яких ціни више рівня встановленого продацем, платять ціну, вказану в заявці), *”голандський” (продавець встановлює єдину ціну, по якій задовольняються усі заявки з більш високими цінами).
66. Міжнародні розрахунки і фактори, що впливають на їх розвиток.

Під міжнародними розрахунками розуміють систему органі­зації та регулювання платежів у сфері міжнародних економіч­них відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товар­но-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами. Вирішаль­не значення мають валютно-фінансові умови, які включають такі основні елементи:• валюта ціни (валюта, в якій виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума наданої міжнародної позички;)• валюта платежу;• умови платежу;• засоби платежу;• форми розрахунків;• банки, які обслуговують міжнародні розрахунки.

Міжнародні розрахунки виступають як загальноденна діяльність банків, які здійснюють розрахунки з закордоном на основі вироблених міжнародним співтовариством та прийнятих у більшості країн умовах, норм та порядку здійснення розрахунків. Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків є об’єктом державного регулювання. В основному міжнародні розрахунки здійснюються безпосередньо через банкі шляхом встановлення кореспондентських відносин між кредитними установами різних країн. З цією метою банкі заключають кореспондентські угоди про відкриття рахунків (“ностро” – рахунок цього банку у інших банках, “лоро” – рахунки інших банків у цьому банку), в яких обумовлюється порядок розрахунків, величина комісійної винагороди, а також методи поповнення кореспондентського рахунку. Банки можуть здійснювати міжнародні розрахунки і крізь свої філії. Світова практика розробила такі форми та методи міжнародних розрахунків: інкасо, акредитив, банківський переказ, авансові розрахунки, розрахунки по відкритому рахунку, векселі, чеки, кредитні картки.



Вибір форм розрахунків визначається рядом факторів. Інтереси експортерів та імпортерів товарів та послуг не співпадають: еспортер намагається отримати виплату від імпортера у найменьший строк, у той же час, як імпортер намагається відкласти виплату до моменту кінцевої реалізації товара. Тому, вибрана форма розрахунку є компромісом, в якому враховується економічна позиція контрагентів, ступінь довіри один до одного, економічна кон’юктура, політична ситуація… Крім того важливе значення має вид товару – об’єкт угоди, а також рівень попиту та пропозиції на товар. Оскільки міжнародні розрахунки тісно пов’язані з кредитними відносинами, то наявність чи відсутність кредитних угод також впливає на вибір форми розрахунків. Досягнення компромісу не значить, що експортер та імпортер отримують однакові переваги: деякі з них більш вигідні для експортеру, інші - імпортеру. Самою надійною формою з точки зору експортера є авансовий платіж, а найменьш надійний – розрахунок за відкритим рахунком.
67. Форми міжнародних розрахунків та їх порівняльна характеристика.

Основними формами міжнародних розрахунків у здійсненні зовнішньо-економічної діяльності є: •банківський переказ (Операція банку з виконання доручення клієнта по переведенню грошей в іншій банк для виконання його грошових зобов’язань. Недолік: затримка в часі надходження виручки до експортера); •документарне інкасо (банківська операція по стягненню грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового доручення останнього з наданням відповідних документів. Документарне інкасо — це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцент) того, що ця сума буде сплачена в установлені строки. Для імпортера вигодна: він знаходиться під захистом свого банку і документи, які отримує для оплати по акредитивах, залишаються в розпорядженні його банку до моменту розрахунку. А при несплаті повертаються банку-ремітенту із зазначенням причин несплати або неакцепту. Для експортера вигідно те, що йому належить юридичне право розпоряджатися товаром до повної сплати коштів за нього. Недоліками інкасової форми розрахунків є: * значний термін проходження документів через банки;* можливість відмови імпортера сплатити кошти за надані документи;* значний розрив у часі між відвантаженням товару та отримання експортної виручки, особливо в разі тривалого транспортування вантажів) •документарний акредитив (Акредитивце документ, виданий банком імпортера, який зобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис то­вару, додаткові потрібні документи і кінцевий термін сплати. Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер не отримує передоплати і не хоче покладати­ся лише на обіцянки імпортера заплатити, він може вимага­ти підтвердженого безвідзивного акредитива. Непідтвердмсений акредитив означає, що банк експортер обмежується тільки повідомленням експортера про відкритті акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортер перераховує йому відповідну суму. Документарний акредитив – іменний документ, що містить доручення про сплату коштів отримувачу протягом певного терміну з додержанням вказаних в ньому умов. Недоліки: це найскладніша та найдорожча форма розрахунків), ; •розрахунки по відкритому рахунку (метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-фактуру покуп­цеві, який має заплатити у визначений час після її отриманн); •розрахунки з використанням чеків, векселів (Простий вексель – безумовне письмове зобов’язання однієї особи перед іншою виплатити певній особі наказом векселедавця або пред’явника, обумовлену суму грошей на вимогу, або на фйіксовану дату, або на визначений момент у майбутньому Переказний вексель (комерційна трата) це безумов­ний письмовий наказ, адресований однією стороною (трасан­том) іншій (трасату), що зобов'язує останнього заплатити певну суму грошей третій стороні (ремітентові) у визначений час у майбутньому. Цей метод платежу більш ризикований, ніж передоплата чи акредитив, оскільки виконання платежу пов­ністю залежить від імпортера (покупця). Імпортер може відмо­витись від товару навіть за наявності векселя на пред'явни­ка, і експортер буде змушений шукати іншого покупця на свій товар, зазнавши при цьому збитків. Чек – безумовний наказ клієнта банку, який веде його поточний рахунок, про сплату пеіної суми грошей пред’явнику чеку, або іншій, вказаній в сумі особі: 1. Іменний, 2. Ордерний. 3. На пред’явника)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка