Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку



Сторінка6/16
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.39 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
40. Протекціонізм і його сучасні форми.

Державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Прихильники протекціонізму стверджують, що без державного захисту від іноземної конкуренції розвиток націо­нальної промисловості неможливий. Посилення економічної могут­ності країни і необхідний для цього перехід від аграрного методу ведення господарства до створення власної національної індустрії можуть бути досягнуті лише при встановленні для національних підприємців привілейованих, найбільш сприятливих умов).

Безмитна торгівля з її гострою конкурентною боротьбою в умовах світового господарства, відповідно до цього погляду, зовсім унеможливлює створення власної національної промисловості. Кож­на спроба економічно відсталих країн ліквідувати це відставання наштовхується на протидію пануючих на ринках іноземних виробни­ків. Можливості та засоби ведення конкурентної боротьби, якими володіють промислове розвинуті країни, позбавляють господарське слабкі держави шансу на успіх в їхніх зусиллях вийти із «зачарова­ного кола бідності».

Багато держав, декларуючи вільну торгівлю і палко захищаючи переваги безперешкодної міжнародної міграції капіталів і робочої сили, тим не менше досить вміло поєднують ці теоретичні концепції з практикою широкого використання захисних тарифів та інших видів обмежень. Існування цього протекціоністського частоколу пояснюється необхідністю проведення певних заходів у відповідь на захисну політику інших держав.

У різні періоди історії зовнішньоторгівельна практика схилялася то в одну, то в іншу сторону, ніколи, правда, не приймаючи жодну з екстремальних форм. У 50-60-ті роки для міжнародної економіки був характерний відхід від протекціонізму у бік більшої лібералізації і свободи зовнішньої торгівлі. З початку 70-х років виявилася зворотна тенденція країни стали відгороджуватися один від одного все більш витонченими тарифними і особливо нетарифними бар'єрами, захищаючи свій Розвиток протекціоністських тенденцій дозволяє виділити декілька форм протекціонізму:

• селективный протекціонізм направлений проти окремих країн або окремих товарів;

• галузевий протекціонізм захищає певні галузі, передусім сільське господарство, в рамках аграрного протекціонізму;

• колективний протекціонізм проводиться об'єднаннями країн відносно країн, в них що не входять;

• прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Правда, при цьому сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких областях. У відносинах розвинених країн між собою це області сільського господарства, текстиля, одягу і стали. У торгівлі розвинених країн з тими, що розвиваються це експорт промислових товарів країнами, що розвиваються. У торгівлі країн, що розвиваються між собою це товари традиційного експорту.


41. Світовий товарний ринок.

Дані про товарну структуру міжнародної торгівлі в світі загалом дуже неповні. Звичайно для класифікації окремих товарів в міжнародній торгівлі використовується або Гармонізована система опису і кодування товарів, або Стандартна міжнародна класифікація ООН . Найбільш значущою тенденцією є зростання питомої ваги торгівлі продукцією обробляючої промисловості, на яку до середини 90-х років доводилося біля 3/4 вартісного обсягу світового експорту, і скорочення питомої ваги сировини і продовольства, що займає приблизно 1/4.

Ця тенденція характерна як для розвинених, так і для країн, що розвиваються і є слідством впровадження ресурсозберігаючих і енергозберігаючих технологій. У товарній структурі світового експорту більше за 2/3 доводиться на продукцію обробляючої промисловості, причому її питома вага збільшується, і біля 1/3 на сировинні і продовольчі товари Найбільш значною групою товарів в рамках продукції обробляючої промисловості є обладнання і транспортні кошти (до половини експорту товарів цієї групи), а також інші промислові товари хімічні товари, чорні і кольорові метали, текстиль. У рамках сировинних і продовольчих товарів найбільш великі товарні потоки складають продовольство і напої, мінеральне паливо і іншу сировину, виключаючи паливо.

Основний об'єм міжнародної торгівлі доводиться на розвинені країни, хоч їх частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х років за рахунок зростання питомої ваги країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою. Основне зростання питомої ваги країн, що розвиваються сталося за рахунок нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Кореї, Сингапура, Гонконга), що швидко розвиваються і деяких країн Латинської Америки. Найбільші світові експортери в 1994 році (в млрд. дол.) США, Німеччина, Японія, Франція. Серед країн, що розвиваються найбільші експортери наступні Гонконг, Сингапур, Корея, Малайзія, Таїланд. Серед країн з перехідною економікою найбільші експортери Китай, Росія, Польща, Чехія, Угорщина. У більшості випадків найбільші експортери є і найбільшими імпортерами на світовому ринку.

Індустріальні країни займають приблизно 2/3 вартісних обєму світового експорту, тоді як на держави, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, доводиться приблизно 1/3 світового експорту.
42. Світовий ринок послуг, його структура і особливості розвитку.

Класифікація ГАТТ/ВТО, що включає більше за 600 різновидів послуг. Класифікація послуг заснована на Міжнародній стандартизованій промисловій класифікації, прийнятій Організацією Об'єднаних Націй і що визнається в більшості країн світу. І торгівля послугами входить в рахунок поточних операцій платіжного балансу будь-якої країни. Переговори про лібералізацію торгівлі послугами ведуться паралельно з переговорами про лібералізацію торгівлі товарами.

Саме внаслідок невідчутності і невидимість більшості послуг торгівлю ними іноді називають невидимим експортом і імпортом. Більш того на відміну від товарів, виробництво послуг часто об'єднане з їх експортом в рамках одного контракту і вимагає безпосередньої зустрічі їх продавця і покупця. Однак і в цьому випадку існують численні виключення. Наприклад, деякі послуги цілком відчутні (розпечатана доповідь консультанта або комп'ютерна програма на дискеті), цілком видимі (модельна стрижка або театральне уявлення), піддаються зберіганню (послуги телефонного автовідповідача) і далеко не завжди вимагають прямої взаємодії покупця і продавця (автоматична видача грошей в банку по дебіторській картці).

Види послуг: транспорт, поїздки, звязок, будівництво, страхування, фінансові послуги, компютерні і інформаційні послуги, роялті і ліцензійні платежі, урядові послуги та ін.

Протягом 70-90-х років частка комерційних послуг в світовому експорті становила 16-20%, досягши до середини 90-х років приблизно 1 трлн. дол.

Більше за половину вартісного обсягу експорту послуг доводиться на міжнародний транспорт і міжнародні приватні (туризм) і ділові (відрядження) поїздки. Біля 75% вартісного об'єму послуг експортується розвиненими країнами, 24 -країнами, що розвиваються і перехідними і 1 % міжнародними організаціями. За оцінками секретаріату ГАТТ/ВТО, на США доводиться 16,2% світового експорту послуг, Францію 10,2, Італію 6,5, Німеччину 6,4, Великобританію 5,5, Японію 5%. Ці ж країни з порівнянними частками займають лідируюче положення і в імпорті послуг.


43. Типи і форми міжн маркетингу

Можна виділити чотири критерії типізації маркетингу та шість форм міжнародного маркетингу.

Залежно від геополітичних меж діяльності суб'єктів виділяються два типи маркетингу: внутрішній та міжнародний.

Внутрішній маркетингмаркетингова діяльність, націлена на внут­рішній (основний для фірми) ринок. Міжнародний маркетинг — маркетингова діяльність фірми за межа­ми національних кордонів.

Маркетинг товарів народного споживання, виробничо-технічного призначення, послуг, промисловий, аграрний та банківський маркетинг — це типи маркетингу залежно від об'єкта, тобто суттєвих особливостей това­ру та відповідного товарного ринку, які визначатимуть особливості побудо­ви маркетингового комплексу.

Стратегічний та оперативний — це два типи маркетингу, які харак­теризують ступінь ринкової орієнтованості фірми. Стратегічний маркетинг — маркетингова діяльність щодо створення усталеної (довгострокової) конкурентної переваги шляхом постійного та систематизованого моніторингу бізнес-середовища та потреб ринку і фор­мування на цій основі ефективного маркетингового комплексу.Оперативний маркетинг — маркетингова діяльність, метою якої є використання певної ринкової ситуації або швидке пристосування марке­тингового комплексу до неї.

Мікромаркетинг та макромаркетннг виділяються за критерієм особ­ливостей суб'єкта: диверсифікованості діяльності та належності до певного ієрархічного рівня управління в структурі національної економіки.Мікромаркетинг — маркетингова діяльність стосовно конкретного виду товару, що продукується.Макромаркетинг — маркетингова діяльність відносно широкого ко­ла типів товарів (послуг) або сфер діяльності на рівні як фірми, концерну, фінансово-промислової групи, так і держави в цілому.

Міжнародна діяльність грунтується на використанні таких форм міжнародного маркетингу: 1. імпортний,2. експортний,3. зовнішньоекономічний,4. транснаціональний,5. мультирегіональний,6. глобальний.

Імпортний маркетинг — маркетингова діяльність, спрямована на за­купівлю (імпорт) товарів чи послуг із зарубіжних ринків.Експортний маркетинг — маркетингова діяльність щодо реалізації продукції за межі національних кордонів, при якій відбувається фізичне транспортування товару з однієї країни в іншу.

Зовнішньоекономічний маркетинг — маркетингова діяльність, зу­мовлена стабільністю чи зростаючими можливостями перебування фірми (у вигляді представництва, філіалу з продажу ...) на зовнішньому ринку, який включає вже, як правило, декілька країн.

Транснаціональний маркетинг — маркетингова діяльність, що ви­никла з практики функціонування транснаціональних корпорацій.

Вирішуючи проблему інтернаціоналізації ринків, ТНК повинна:

* мислити глобально, здійснюючи стратегічний маркетинг;

* діяти локально, здійснюючи маркетинг операційний.



Мультирегіональний маркетинг — форми та методи маркетингової діяльності, що застосовують фірми, працюючи в окремих регіонах чи в ме­жах інтеграційних угруповань.

Глобальний маркетинг — маркетингова діяльність фірми, яка роз­глядає світовий ринок як єдине ціле («Весь світ— мій ринок!»).
44. Система міжнародних маркетингових досліджень.

Міжнародне маркетингове дослідження — це система збору, оброб­ки, аналізу та прогнозування даних, необхідних для прийняття рішень у міжнародній маркетинговій діяльності.

Метою будь-якого міжнародного маркетингового дослідження є зменшення ризику від рішень стосовно міжнародної активності фірми. Мінімізація ризику досягається на основі використання висновків міжнародного маркетингового дослідження в прийнятті рішень. Під вис­новками міжнародного маркетингового дослідження розуміється система­тизована інформація про стан та можливі варіанти розвитку об'єкта дослідження.

Проведення міжнародного маркетингового дослідження необхідно для прийняття рішень з таких питань: • сегментація світового чи зарубіжного ринку, її необхідність, кри­терії та умови успішної сегментації;• вибір ринку, країни для розвитку міжнародної діяльності;• обгрунтування стратегії виходу на зарубіжний ринок (експор­тування, спільне підприємництво чи пряме інвестування);• обгрунтування елементів міжнародного маркетингового комплексу (товарної та ці нової стратегії, каналів розподілення, системи просування);• розробка міжнародної маркетингової стратегії;• створення міжнародного маркетингового плану.

Особливості міжн маркетингового дослідження: 1.Велике поле дослідження. 2. Технічні труднощі збору інформації 3. Висока вартість досліджень, особливо збору первинної інформації.4. Труднощі порівнянь та пояснень.5. Проблеми розробки рекомендацій.

Міжнародне маркетингове дослідження має чотири логічно взаємо­пов'язані, послідовні стадії:

І. Визначення вимог до інформації;II. Збір даних;III. Аналіз; IV. Упровадження Визначення вимог до інформації, як перший етап дослідження, містить в собі проблему ідентифікації цілей та завдань. Якщо маркетолог (чи замовник дослідження) може чітко сформулювати мету майбутньої ро­боти, то завдання стають певними етапами, складовими досягнення цілі. У цьому класичному підході визначення вимог до інформації формується зверху вниз: мета, завдання, перелік необхідних показників та процесів, що необхідно дослідити .

Зміст другої стадії процесу міжнародного маркетингового дослід­ження полягає в зборі даних і має такі складові:

- інвентаризація банку даних;- збір вторинної інформації;- планування дослідження; - проведення дослідження

Найскладнішою стадією є аналіз інформації. Отримана кількісна та якісна інформація аналізується за допомогою методів статистики, еконо­метрії, соціометрії, кваліметрії, біхевіоризму. Якщо отримана інформація не відповідає критеріям якості для прийняття маркетингових рішень (релевантність, точність, надійність, актуальність тощо), то необхідно по­вернутися на попередній етап та оновити банк даних.

На останьому етапі дослідницький колектив представляє результати та рекомендації.


45. Сучасний міжнародний маркетинговий комплекс.

Міжнародний маркетинговий комплекс— це система інструментів, методів, прийомів, підходів щодо товару ціни, просування, каналів розподілення, використання яких має на меті форму­вання конкурентних переваг на цільовому сегменті або певному за­рубіжному ринку.

Елементами маркетингового комплексу є:

• товар,

• ціна ,

• просування ,

• канали розподілення .

Сукупність цих маркетингових елементів та їх адаптація до вимог певного сегмента дістала назву «концепція маркетинг-мікс»

Залежно від ступеня пристосування міжнародного маркетингового комплексу до особливостей різних зарубіжних ринків (сегментів світового ринку) в маркетинговій практиці виділяються три типи маркетингового комплексу: індивідуалізований (диференційований), стандартизований, комбінований .

Індивідуалізований (диференційований) маркетинговий комплекс передбачає пристосування всіх його елементів до потреб кожного за­рубіжного ринку (сегмента світового ринку).

Стандартизований маркетинговий комплекс характеризується тим, що всі його елементи однаковою мірою пристосовуються до всіх за­рубіжних ринків або сегментів (в усіх країнах товар пропонується з стан­дартними, однаковими характеристиками, за однаковою ціною, з викори­станням однакових систем просування та каналів розподілення).

Комбінований маркетинговий комплекс передбачає одночасну як диференціацію деяких елементів, так і стандартизацію інших. Наприклад, стандартний товар може однаково рекламуватися на всіх зарубіжних рин­ках, а ціни та канали розподілення бути адаптованими до місцевих умов. Це — найбільш поширений підхід до побудови та реалізації міжнародного маркетингового комплексу.

Інтернаціоналізація світового господарства, тенденції до його гло­балізації, а також безумовні фінансові та організаційні переваги стандарти­зації роблять стандартизований підхід до створення міжнародного ком­плексу маркетингу найбільш ефективним. Але на заваді швидшого розпов­сюдження такого підходу до всіх ринків стоять особливості економічного, соціально-культурного, політико-правового середовища країн. Світовий досвід показує, що в стандартизації міжнародного маркетингового ком­плексу існують певні стадії. Спочатку на всіх зарубіжних ринках пропо­нується стандартизований продукт. На другій стадії до цього додається од­накова система просування. Третя стадія доповнює стандартизацію однако­вим рівнем цін та ціновими стратегіями. Завершує стандартизацію викори­стання однакових каналів розподілення .


46. Розробка міжнародної маркетингової стратегії.

Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та по­тенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм при­сутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ри­нок:

1.експортування,2. спільне підприємництво,3. пряме інвестування.

У випадку стратегії експортування виробництво залишається на національній території, що має свої недоліки та переваги. Спільне підпри­ємництво та пряме інвестування потребують вже організації виробництва за кордоном. При цьому деякі форми спільного підприємництва реалізуються на основі укладення контрактів, без додаткових інвестицій, а спільне во­лодіння та пряме інвестування передбачають інвестиції, тобто довгостро­кові вкладення капіталу в підприємства, соціально-економічні програми, підприємницькі та інноваційні проекти. Це зумовлює виділення контракт­них та інвестиційних форм стратегій виходу на зовнішній ринок Експорт— вивіз за кордон товарів, які продані іноземним покупцям з метою їх безпосереднього споживання, продажу або для перероблення.Непрямий експорт — продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників. Прямий експорт — продаж товарів на зовнішньому ринку са­мостійно.



Спільне підприємництво — об'єднання зусиль партнерів щонаймен­ше з двох країн з метою організації спільної комерційної справи. Ліцензуванняформа спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на ви­користання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на го­норар або ліцензійний платіж.

Підрядне виробництво — форма спільного підприємництва, за якої національний виробник (продавець) укладає угоду із закордонними вироб­никами на виготовлення своєї продукції. Управління за контрактом — форма спільного підприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру «ноу-хау» в га­лузі управління, а той забезпечує необхідний капітал. Спільне володіння — форма спільного підприємництва, за якої об'єднуються зусилля зарубіжних та місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, котрим вони володіють та керують спільно. Пряме інвестування — розміщення капіталу у власні закордонні складальні або виробничі підприємства, збутові філії.

Кожна із розглянутих вище стратегій виходу фірми на зовнішній ри­нок має свої недоліки та безумовні переваги, які треба розглядати в кон­тексті, насамперед, особливостей товару. Водночас доцільно зіставити стратегії за такими критеріями:

• контроль ринку (близькість до споживача, можливість швидко реагувати на зміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропонуван­ня);

• гнучкість (можливість швидко та адекватно адаптувати діяльність до елементів бізнес-середовища, що змінюються);

• ресурсні вимоги (необхідність мати певну кількість фінансових, матеріальних та трудових ресурсів для організації та розвитку діяльності);

• ризик (загроза виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу або майна, коштів у зв'язку з випадковими змінами умов економічної діяльності або інших обставин);

• причетність до міжнародного маркетингу (необхідність та ступінь використання концепції міжнародного маркетингу в організації діяльності фірми) Проблема вибору стратегії (стратегій) виходу фірми на зарубіжний ринок виникає в таких ситуаціях: при вироблені міжнародної маркетингової стратегії фірми; при виникненні можливості (або необхідності) розвитку діяльності на певному зарубіжному ринку.

Перше рішення є стратегічним, а друге — тактичним. В обох випад­ках на остаточне рішення щодо стратегії виходу фірми на зовнішній ринок впливає сукупність внутрішніх до зовнішніх (відносно фірми) чинників .


48. Міжнародний рух капіталу і характеристика його форм.

Капітал є одним з факторівв виробництва - ресурсом, який необхідно затратити, щоб виробити товар, і являє собою весь накопичений запас коштів в продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Міжнародний рух капіталу заснований на його міжнародному поділі як одного з факторів виробництва - історично склавшомуся або придбаному зосередженні капіталу, що склалося в різних країнах, що є передумовою виробництва ними певних товарів, економічно більш ефективного, ніж в інших країнах. Міжнародний поділ капіталу виражається не тільки в різній забезпеченості країн накопиченими запасами матеріальних коштів, необхідних для виробництва товарів, але і у відмінностях історичних традицій і досвіду виробництва, рівнів розвитку товарного виробництва і ринкових механізмів, а також просто грошових і інших фінансових ресурсів. Наявність достатніх заощаджень (капіталу в грошовій формі) є найважливішою передумовою для інвестицій і розширення виробництва.

По джерелах походження капітал, що знаходиться в русі на світовому ринку, ділиться на офіційний і приватний капітал.

Офіційний (державний) капітал - кошти з державного бюджету, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. У цю категорію руху капіталу відносяться всі державні позики, позики, дари (гранти), допомога, які надаються однією країною іншій країні на основі міжурядових угод. Офіційним також вважається і капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ, Світового банку, витрати ООН на підтримку світу і ін.). Джерелом офіційного капіталу є кошти державного бюджету, тобто в результаті гроші платників податків. Тому рішення про переміщення такого капіталу закордон приймаються спільно урядом і органами представницької влади (парламентом).

Приватний (недержавний) капітал кошти приватних (недержавних) фірм, банків і інших недержавних організацій, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням їх керівних органів і їх об'єднань. У цю категорію руху капіталу відносяться інвестиції капіталу закордон приватними фірмами, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування. Джерелом походження цього капіталу є кошти приватних фірм, власні або позикові, не пов'язані з державним бюджетом. Але, незважаючи на відносну автономність фірм в прийнятті рішень про міжнародне переміщення капіталу, що належить їм, уряд звичайно залишає за собою право його регулювати і контролювати.

По характеру використання капітал ділиться на:

Підприємницький капітал кошти, що прямо або непрямо вкладаються у виробництво з метою прибутку. Як підприємницький капітал, частіше за все використовується приватний капітал, хоча або сама держава, або підприємства, що належать державі також можуть вкладати кошти закордон.

Позиковий капітал кошти, що позичаються з метою отримання процента. У міжнародних масштабах як позиковий капітал в основному використовується офіційний капітал з державних джерел, хоч міжнародне кредитування з приватних джерел також досягає вельми значних об'ємів.

По терміну вкладення капітал ділиться на:

Середньостроковий і довгостроковий капітал вкладення капіталу терміном більш ніж на 1 рік. Всі вкладення підприємницького капіталу в формі прямих і портфельних інвестицій, так само як і позиковий капітал у вигляді державних кредитів, звичайно є довгостроковими.

Короткостроковий капітал вкладення капіталу терміном менш ніж на 1 рік. Переважно позиковий капітал в формі торгових кредитів.

Найбільше практичне значення для аналізу міжнародного руху капіталу має наступний його функціональний розподіл.

По меті вкладення капітал ділиться на:

Прямі інвестиції вкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Вони практично цілком пов'язані з вивозом приватного підприємницького капіталу, не рахуючи відносно невеликих по об'єму зарубіжних інвестицій фірм, що належать державі.

Портфельні інвестиції вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держава часто випускає свої і купує іноземні цінні папери.

Якщо протягом останніх десятиріч превалююче значення мали прямі інвестиції, то з початку 90-х років сталося різке зростання ролі портфельних інвестицій серед інших форм міжнародного руху капіталу. У 1993 році на розвинені країни доводиться 96% прямих і 97% портфельних інвестицій, а на всі країни, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, відповідно 4 і 3%. Правда, останнім часом в зв'язку з розвитком процесів приватизації і бурхливим становленням фінансових ринків в деяких з цих країн їх частка в міжнародному русі капіталу збільшується.


50. Міжнародне портфельне інвестування…

З початку 90-х років сталося безпрецедентне зростання об'ємів міжнародних портфельних інвестицій. Міжнародні операції з цінними паперами, які складали не більше за 10% ВНП в найбільш розвинених країнах світу, зросли по вартісному об'єму до 100% і більше за ВНП цих країн в середині 90-х років. Швидке переміщення портфельного капіталу між країнами стало причиною найглибшої економічної кризи в Мексіці на початку 1995 року і в ряді інших країн.



Портфельні інвестиції вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.

Такі інвестиції переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держави нерідко купують іноземні цінні папери. У рамках міжнародної економіки вивчаються тільки міжнародні портфельні інвестиції, тобто інвестиції в іноземні цінні папери. Тому класифікація цінних паперів, прийнята в рамках міжнародної економіки, дещо інша в порівнянні з теоріями внутрішнього фінансового управління. Міжнародні портфельні інвестиції класифікуються так, як вони відбиваються в платіжному балансі. Вони розділяються на інвестиції в:

акціонерні цінні папери грошовий документ, що обертається на ринку, який засвідчує майнове право власника документа по відношенню до особи, що випустила цей документ;

боргові цінні папери грошовий документ, що обертається на ринку, який засвідчує відношення позики власника документа по відношенню до особи, що випустила цей документ.

Боргові цінні папери можуть виступати в формі:

облігації, простого векселя, боргової розписки грошових інструментів, що дає їх утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток або на змінний грошовий прибуток , що визначається за договором;

інструменти грошового ринку - грошових інструментів, що дають їх утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від величини процентної ставки і часу, що залишився до погашення. У їх число входять казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти і інш.;

фінансових деривативів, що мають ринкову ціну похідних грошових інструментів, що засвідчують право власника на продаж або купівлю первинних цінних паперів. У їх числі опціони, ф”ючерсы, варранти, свопи.

Для цілей обліку міжнародного руху портфельних інвестицій в платіжному балансі прийняті наступні визначення:

Нота/боргова розписка - короткостроковий грошовий інструмент (3-6 місяців), що випускається позичальником на своє ім'я за договором з банком, що гарантує його розміщення на ринку і придбання непроданих нот, пролонгацію кредиту або надання резервних кредитів. Найбільш відомі ноти Евроноти.

Опціон договір (цінний папір), що дає покупцеві право купити або продати певний цінний папір або товар по фіксованій ціні після закінчення певного часу або на певну дату. Покупець опціону виплачує премію його продавцеві в обмін на його зобов'язання реалізувати вищезгадане право.

Варрант різновид опціону, що дає можливість його власнику придбати у емітента на пільгових умовах певну кількість акцій протягом певного періоду.

Ф'ючерс обов'язкові для виконання стандартні короткострокові контракти на купівлю або продаж певного цінного паперу, валюти або товару по певній ціні на певну дату в майбутньому.

Форвардний курс угода про розмір процентної ставки, яка буде виплачена у встановлений день на умовну незмінну суму основного боргу і яка може бути вище або нижче поточної ринкової процентної ставки на даний день.

Своп угода, що передбачає обмін через певний час і на основі узгоджених правил платежами по одній і тій же заборгованості. Своп по процентних ставках передбачає обмін платежу відповідно до одного типу процентної ставки на інший (фіксований процент на плаваючий процент). Своп по обмінному курсу передбачає обмін однієї і тієї ж суми грошей, вираженої у двох різних валютах.

Більше за 90% портфельних зарубіжних інвестицій здійснюються між розвиненими країнами і ростуть темпами, значно випереджувальними за прямі інвестиції. Вивіз портфельних інвестицій країнами, що розвиваються дуже нестабільний, а в окремі роки спостерігався навіть нетто-стік портфельних інвестицій з країн, що розвиваються. Міжнародні організації також активно купують іноземні цінні папери.

Міжнародний ринок портфельних інвестицій значно більше по об'єму міжнародного ринку прямих інвестицій. Однак він значно менше сукупного внутрішнього ринку портфельних інвестицій розвинених країн. Оборот у внутрішній торгівлі цінними паперами оцінюється в більш ніж 1 трлн. дол. в день, що в чотири рази більше, ніж в середині 80-х років. Протягом всієї історії портфельних інвестицій портфельні інвестори віддають абсолютну перевагу купівлі національних цінних паперів в порівнянні з іноземними.

Американські інвестори тримають 94% своїх капіталів в американських цінних паперах. Для Японії, Великобританії і Німеччині цей показник перевищує 85%. У числі причин концентрації портфельних інвестицій на внутрішньому ринку розвинених країн - велика ясність національного законодавства по цінних паперах, значно розвинена інфраструктура ринку, наявність великих гарантій виконання контрактних зобов'язань, більш висока ліквідність національних цінних паперів, більш високі витрати на проведення міжнародних операцій з цінними паперами. За оцінками, не більше за 5-10% портфельних інвестицій реально виходять за межі національних кордонів і вкладаються в іноземні цінні папери.


51. Офіційна допомога розвитку. Основні донори і реціпієнти технічної допомоги.

Международные программы техни­ческого содействия осуществляются как по линии международных организаций, так и на двусторонней основе. Они на­правлены прежде всего на оказание технического содействия развивающим­ся странам и странам, находящимся в переходном периоде, с целью ускоре­ния создания основ развитой рыночной экономики. Техническое содействие (которое иногда называют технической помощью) направлено на повышение технологического уровня стран-получа­телей. Техническое содействие — предоставление странам содействия на возмездной или безвозмездной основе в сферах техно­логии процессов, продуктов и управ­ления более часто техническое содействие предоставляется в области разработки программ экономического развития. С точки зрения степени вовлеченности получателя технической помощи в процесс ее распределения можно выделить несколько организаци­онных видов технической помощи. • Технологические гранты— безвозмез­дная передача развитыми странами тех­нологии, технологически емких товаров или финансовых средств на покупку технологии, обучение и переподготовку персонала. Гранты предусматривают предоставление донором в рамках про­екта ТС технологии и оборудования, командирование специалистов .В этом случае получатель вы­полняет чисто организационные функ­ции по приему и размещению техничес­кой помощи. Донор обычно имеет право участвовать через своих предста­вителей в распределении помощи и надзоре за эффективностью ее исполь­зования. • Софинансирование ТС предусматривает более серьезное участие и ответственность ее получате­ля, который в соответствии с соглаше­нием об оказании технической помощи должен не только организационно обес­печить ее получение, но и нести неко­торое бремя ее финансирования. Обыч­но финансовое участие получателя, хотя и составляет меньшую долю стои­мости проекта, рассматривается как свидетельство заинтересованности пра­вительства в эффективном использова­нии предоставляемой его стране техни­ческой помощи. Механизмы технической помощи: • Двустороннее ТС осуществляется по соглашениям между правительства­ми страны-донора и страны — получа­теля помощи. В бюджетах большинства развитых стран предусматриваются спе­циальные средства на оказание техни­ческого содействия развивающимся странам. В большин­стве случаев техническое содействие на двусторонней основе предусматривает некоторое участие страны-получателя в финансировании проектов. Однако во многих случаях такая техническая по­мощь оказывается • Многостороннее ТС включает осуществление совместных проектов ТС несколькими странами в отношении одной страны — получателя. В этом случае страны — поставщики ТС на основе многостороннего договора пре­доставляют отдельные компоненты тех­нологии или технологического обору­дования. К разряду многостороннего относится и ТС по линии международных организаций, финансируемой счет взносов стран—членов программы оказания технического содействия, другим членам, которые в ней нуждаются. Международные организации могут командировать своих штатных сотрудников, которые обладают экспертными знаниями в определенных областях, либо попросить правительства своих стран-членов подыскать специалиста из числа национальных кадров, который мог бы быть командирован на определенный срок за счет международной организации 8 развивающуюся страну.

Одной из первых международная организаций, которая стала оказывать техническую помощь развивающимся странам, стала Программа развития ООН. Большие программы технической помощи осуществляют МВФ, Мировой банк, ОЭСР и практи­чески все другие международные орга­низации.



52. Система факторів міжнародного інвестування.

Ми можемо виділити певні фактори, що впливають на розвиток міжнародного інвестування. Вони можуть бути за певними класифікаційними ознаками:

і.глобально-економічні фактори. До них ми відносимо:*стан розвитку світової економіки, міжнародних факторних ринків; *стабільність світової валютної системи; *рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції; *розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури.

2.політико-економічні фактори. До цієї групи належать: *політична стабільність; *ступінь втручання уряду в економіку; *відношення до зарубіжних та іноземних інвестицій; *дотримання дво- і башатосторонніх угод.

3.ресурсно-економічні фактори: *наявність природних ресурсів; *демографічна ситуація; географічне положення.

4.загально-економічні фактори: *типи економічного росту; співвідношення споживання і заощадження; *ставка позикового відсотка; *норма чистого прибутка; *рівень і динаміка інфляції; *конвертованість валюти; *стан платіжного балансу.


53. Міжнародний кредит, його функції та різновиди.

Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних роз­рахунків у кредит. Причому ця тенденція значно посили­лась останніми десятиріччями. Надання кредитів імпортерам є сьогодні досить звичним засобом ре­алізації продуктів на світовому ринку, однією із найпошире­ніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи терміни поставок.



Міжнародний кредит це надання у тимчасове корис­тування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через надання валютних і то­варних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик. Залежно від: і.об'єктів кредитування: * комерційні (це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі, що називається також фірмо­вим кредитом або кредитом постачальним, де позикова опе­рація поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позико­вого капіталу — з рухом товарного капіталута фінансові. проте внаслідок обмеження фінансових можливос­тей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призна­чаються в основному для модернізації та реконструкції ви­робництва, оновлення його технологічної структури.) *Фінансовий кредит (це надання коштів у грошово-ва­лютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжна­родному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть надаватись у валютах країни-кре­дитора та країни-боржника, а також у третіх валютах. 2.кредитора:* приватні (надаються приватними фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські), *урядові((міжурядові, державні позики) надають урядові кредитні установи); *кредити міжнародних і регіо­нальних організацій( мо­жуть бути надані переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, Європейський банк рекон­струкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інститути. При­чому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту); *змішані(беруть участь приватні підприємства, компанії і відповідні державні органи).3.цільове призначення:*виробничі призначені для розвитку економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліценцій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.);* невиробничі(використовують на утримання дер­жавного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовніш­ньої заборгованості за раніше одержаними кредитами); 4.строкі: * коротко­строкові (до і року); середньострокові (від і до 5 років);довгострокові (понад 5 років). 5. умови використання: *разові ( які надаються на певну суму і погашаються у визначений строк), * поновлювальні(визначається ліміт кредиту і загаль­ний термін користування ним, а погашена частина автома­тично поновлюється); 6. способом погашення:* про­порційні (погашення кредиту здійснюється рівними частка­ми протягом певного терміну),* прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один визначений строк. 7. способу забезпечення:* забез­печені (кредити, коли формою їх забез­печення е товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії про­мислових і торговельних компаній);*бланкові(не мають забезпечення).
55. Показники зовнішньої заборгованості країн. Характеристика сучасної світової боргової кризи.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'я­зань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашен­ню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються. Її причини охоплюють усю си­стему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відно­син розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що роз­виваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту. Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшен­ня виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси­ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкоду­вання боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можли­вості імпорту потрібного цим країнам виробничого устатку­вання та технології і негативно позначається на перспек­тивах їхнього економічного розвитку. У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Це не лише стримує економічний роз­виток молодих держав, а й практично не дає змоги підтриму­вати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, бло­кує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад. Країни, що розвиваються, економічно не спроможні спла­тити величезні борги і відсотки по них. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кре­дитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнарод­них фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розви­ваються. Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використо­вують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період(СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту то­варів і послуг (СВ): НОБ = СП : СВ • і00% .У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%, країна є неплатоспроможною.
56. Сучасна світова фінансова криза, її причини і наслідки для різних країн.

Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнято вважати нафтові шоки, які розпочалися з і970 р. і призвели до переростання заборгованості окремих країн, в основному країн, що розвиваються, у глобальну кри­зу заборгованості. Перший нафтовий шок і970 р. викликав різке збільшен­ня дефіцитів поточних платіжних балансів усіх країн — імпортерів нафти. Це, в свою чергу, призвело до великих за­позичень на міжнародному ринку капіталів. Розпочався сучасний етап глобалізації і фінансової інтег­рації. Другий нафтовий шок з і979 по і98і рр. ще більше усклад­нив ситуацію. За і974—і98і рр. сукупне негативне сальдо за поточними рахунками промислове розвинутих країн до-сягло і54,2 млрд. дол. США, а країн, що розвиваються, — 330 млрд. Водночас сукупне позитивне сальдо країн ОПЕК становило 393 млрд. дол. США. Третім вирішальним поштовхом до глобальної валютно-фінансової кризи послужила світова економічна криза по­чатку 80-х років, яка одночасно започаткувала і сучасну міжнародну кризу зовнішньої заборгованості. За цих умов навіть країни — члени ОПЕК мали дефіцит за поточними статтями платіжного балансу з і982 по і989 рр. Першим симптомом сучасної глобальної валютно-фінан­сової кризи як продукту новітньої світової фінансової сис­теми стала криза в Мексиці у і995 р. Мексика стояла перед загрозою колапсу всієї економіки, що мало б руйнівний вплив на весь Американський конти­нент. Треба було вживати термінових заходів. Президент США прийняв рішення: Мексиці було надано 76 млрд. дол. США. Мексику вдалося втримати на поверхні. Щодо інших країн Латинської Америки, то Чилі, наприклад, зазнала втрат у зв'яз­ку з банківською кризою, які перевищили 30% від ВВП. Проте почався новий етап. Криза спочатку вразила Японію (падіння ВВП в і998 р. становило більш як 2%).Однак у лютому і998 р. стало очевидним, що спочатку Таїланд, згодом Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Південна Ко­рея подібного удару не витримають. І це незважаючи на той факт, що темпи зростання ВВП цих країн впродовж останніх тридцяти років становили п'ять і більше відсотків на одного жителя. Валюти країн Південно-Східної Азії знеці­нились щодо американського долара на 40—72% залежно від країни, значних втрат зазнала реальна економіка цих країн, особливо постраждав приватний сектор.За прогнозами, докризового рівня економіки країни Півден­но-Східної Азії можуть досягти у кращому разі близько 2001 р. Спочатку вважалося, що валютно-фінансова криза матиме виключно регіональний азіатський характер. Однак невдовзі, в серпні і998 р., вона досягла Росії, згодом України та інших держав СНД . Наприкінці і998 р. криза знайшла відгук у Бразилії (було здешев­лення реала на 27. Як показує світовий досвід, країни, які залучають значні обсяги приватного капіталу, більш враз­ливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів, що можуть суттєво дестабілізувати їхню власну економіку і не­гативно позначитись на економіці інших країн. Саме країни Південно-Східної Азії і Латинської Америки пережили серйозні фінансові кризи, коли інвестори втратили довіру до їхньої економіки, а великий приплив капіталу змінився ма­совим відпливом.
57. Характеристика понять “валюта”, “валютний паритет” та “валютний курс”. Конвертованість валют.

Законодавством України дається таке визначення поняттю “валюта” – це такі валютні цінності, по відношенню до яких валютним законодавством країни встановлено особливий режим обігу на території країни та при перетині її корду. У перекладі з італійського валюта – цінність, вартість. Це грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках. До іноземної валюти також належать кошти у грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських установ за межами України, та міжнародні розрахункові одиниці.



Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової валюти однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Він є об’єктивним економічним показником, якій відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. На нього покладене виконання певних функцій: *сприяння інтернаціоналізацїї грошових відносин; *сприяння об’єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків; *порівння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах; *порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках; *перерозподіл національного продукту між окремими країнами; *інтернаціоналізація господарських зв’язків…

Види: і.форма конвертованості: *вільно конвертовані( не існує ніяких обмежень на поточні операцїї ($, DM)); *частково конвертовані (існують валютні обмеження на певні валютні операції або тільки для нерезидентів (більшість валют західноєвропейських країн); *неконвертовані ( повінстю зберігаються валютні обмеження на всі валютні операції). 2.режим: *фіксований (передбачає наявність певного зареєстрованого паритету, який підтримують органи державного валютного контролю); *плаваючий; *змішаний.

Основою визначення та порівняння валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності окремих іноземних валют. Під купівельною спроможністю розуміється вартість певного набору товарів та послуг, які можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів та послуг у двох країнах
58. Національна та міжнародна валютні системи і їх основні елементи.

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країн, хоча відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни. Національна валютна система – це форма організацїї економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством.



Її елементи: *національна валюта – грошова одиниця країни; *валютний паритет як основа валютного курсу; *режим курсу національної валюти; *організація валютного ринку; *національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни; *умови обміну національної валюти на золото та інші валюти – конвертованість валюти.

На основі національного законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності. До складу національної валютної системи входять відповідні інфраструктурні лданки – банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю.



Світова валютна система – це форма орагнізацїї міжнародних валютних відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Її елементи:*світовий грошовий товар (виступає носієм міжнародних валютно-грошових і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства (векселі, чеки..)); *валютний курс; *валютні ринки (першим такім ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договром); *міжнародні валютно-фінансові організації.

Сівтова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Головним завданням світової валютної системи полянає в ефективному опосередкуванні платежів за еспорт і імпорт товарів, капіталу, послуг…



59. Характеристика етапів розвитку світової валютної системи.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка