Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку



Сторінка2/16
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.39 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

МПП-це вищий ступінь розвитку сусп. поділу праці, який виходить за межі нац-них економік.

МПП є поділом праці між країнами та між їхніми суб’єктами у певних якісних і кількісних співвідношеннях, опосередкованим обміном між ними товарами, послугами та інш. рез-тами суспільно-корисної д-сті.



МПП-це процес відособлення різних видів труд. д-сті на міжн. рівні, які взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжн. обміну товарами, послугами та рез-тами інш видів д-сті.

Формами МПП є міжн. спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технолог. спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Поглиблення спеціалізації зумовлює розвиток видів і форм міжн. кооперації - міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих п/п.

На форм-ня МПП і ступінь залучення до нього окремих країн (груп країн) впливають такі фактори:



  1. природно-географічні (відмінності у клімат. умовах, тер-рії, чисельності нас-ня, економіко-геогр. положенні, наділеності прир. ресурсами, наявності моря чи виходу до моря, наявності великих річок чи озер);

  2. соціально-економічні (робоча сила, НТП, виробничий апарат, масштаби і серійність вир-ва; темпи створення об’єктів виробничої і соц. інфрастр-ри; особливості істор. розвитку, виробничих і зовнішньоекон. традицій; соц.-ек. тип нац-ного вир-ва і зовнішньоекон. зв’язків; соц.-ек. розвиток сусідніх народів (країн);

  3. науково-технологічний прогрес (розвиток науки, рівень розвитку НДДКР, технолог. диверсифікація, рівень морального зношення осн. засобів вир-ва; оптимальність розмірів п/п).

Певний, а іноді і виріш. вплив на МПП справляють також політ. фактори, серед яких виділяють: ступінь розвитку держ. суверенітету, міжн. ек. позиції в ООН та на світовій арені вцілому, співвідношення політ. сил в країні, х-р і ступінь впливу держ. інститутів на ек. процеси тощо.

Комбінація зазначених факторів не тільки формує мікро-та макромотивацію участі у МПП окремих країн (груп країн), але й визначає її ефект-сть. Проблема пошуку об’єкт. основи МПП для забезпечення постійного багатства сусп-ва була й залиш-ся центральною в ек. теорії.


8. Середовище МЕВ, його особливості та структуризація.

Середовище МЕВ-це с-ма умов і ф-рів існування міжн. ек. зв’язків. Його можна розділити на внутрішнє і зовн. середовище.

Внутр. середовище МЕВ-це внутр. будова с-ми МЕВ разом з її внутр. законами існ-ня, функц-ня й розвитку. Елементи внутр. середовища МЕВ:

  1. ЗЕД країн та їхніх суб’єктів;

  2. упр-ня міжн. ек. процесами, регулювання МЕВ;

форми і види МЕВ;

  1. внутр. закони функц-ня системи МЕВ, тобто це ті явища і процеси, що

  2. відбуваються у світ. ек-ці і мають чітко виражений причинно-наслідковий х-р, постійно чи періодично повторюються за певних умов.

Зовн. середовище МЕВ-це зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико-правові, економічні, соц.-культурні та інфраструктурні умови реалізації форм МЕВ на різних рівнях.

Зовн. середовище МЕВ можна поділити за двома критеріями:

а) за сферами впливу: політико-правове, соц.-культурне, економічне та інфраструктурне;

б) за безпосередністю впливу дії:

- серед-ще прямого впливу (постачальники, споживачі, конкуренти тощо);

- серед-ще непрямого впливу (політ. та ек. устрій, заг. нормативна законодавча база, соц.-ек. традиції тощо).



Особливостями зовн. середовища МЕВ є насамперед:

- тісний взаємозв’язок між його сегментами;

- складність та різноманітність;

- відносна невизначеність багатьох параметрів.

Вцілому, зовн. середовищу МЕВ притаманне певне протиріччя. З одного боку, воно є досить стабільним внаслідок інерційності розвитку політ., екон., соц. структур. З іншого боку, за рядом параметрів воно є досить динамічним, особливо в процесі розвитку сучасних інформаційно-комунікаційних систем.

З точки зору суб’єкта МЕВ важливо:

- бути інформованим про серед-ще;

- вміти його аналізувати, оцінювати та розуміти з метою впливу на одні фактори (які піддаються впливу) і врахування інших факторів (що впливу не піддаються).

В суч. теорії та практиці напрацьовано багато різноман. методів та інструментів оцінки зовн. серед-ща. Оцінка зд-ся як нац-ними, так і безпосередньо міжн. інститутами (рейтингові агенства, засоби mass media тощо). Найвідомішими заг-ними рейтинг. с-мами є BERI (Німеччина), II(інституційний інвестор), Євромані.

Рейтинг BERI враховує: політ. стабільність; ставлення до заруб. інвесторів; ризик націоналізації та девальвації; платіжний баланс; бюрократичні питання; темпи ек. росту; рівень зарплати і продуктивності праці тощо.

II-це насамперед рейтинг кредитоспроможності тієї чи інш. країни, який дають експерти 100 найкрупніших банків світу.

Євромані враховує 3 групи показників:

- політико-економічні (40%);

- ринкові (40%);

- спеціальні кредитні (20%).
11. Ек. середовище розвитку МЕВ і суч. класиф-ції країн світу.

Оскільки МЕВ є підсистемою ек. с-ми, то найважлив. елементом серед-ща МЕВ є їх ек. серед-ще. До пок-ків ек. потенціалу країни відносять:



  1. ефективність використання прир. ресурсів;

  2. стан наук. досліджень;

  3. демограф. ситуація, наявність кваліфік. кадрів;

  4. фін.-кредитна с-ма країни;

  5. рівень доходів і рівень спож-ня;

  6. стан інтегрованості країни у світ. госп-во та інші.

Отже, складність вивчення та оцінки ек. серед-ща в першу чергу пов’язана з тим, що нац. ек-ки різняться між собою за кільк і як. пок-ками.

Для оцінки відмінностей країн застосовують метод їх систематизації за ознаками:



  1. географічними;

  2. організаційними;

  3. економічними;

  4. соц.-економічними.

Найбільш стабільною є систематизація країн за 1) ознакою: Європа, Азія, Лат. Америка тощо.

За 2) ознакою країни систематизують в залежності від їх участі в МО. При цьому МО поділяють:

  1. за юр. природою: міжурядові, позаурядові;

  2. за складом учасників: універсальні, регіональні;

  3. за масштабом д-сті: заг. х-ру, спец. компетенції;

  4. за х-ром д-сті: оперативно діючі, координуючі, консультативні;

  5. за терміном д-сті: постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.

До останнього часу за 4) ознакою країни поділяли на 3 групи: кап. країни; соц. країни; країни, що розвиваються з відповідною орієнтацією. З 1994 р. універс-ним є поділ країн на наступні групи: розвинені країни з ринк. ек-кою (24 країни); країни з перехідною ек-кою; країни, що розвиваються.

Багатоваріантність притаманна систематизації країн за 3) ознакою.



  1. стр-ра госп-ва: промислово-розвинені (Нідерланди); аграрні (Болг., Мальта); аграрно-промислові (Бразилія, Аргентина); пром.-аграрні (Греція, Укр.);

  2. рівень ек. розвитку: розвинені; ті, що розвиваються;

  3. ступінь розвиненості ринк. відносин: з розвин. ринк. ек-кою; з ринк. ек-кою; з централіз. план-ням;

  4. рівень самоорганізації ек-ки: зрілі ек-ки; уразливі ек-ки.

Важливим критерієм є поділ країн за рівнем ВВП на душу нас-ня:

  1. доход на душу нас-ня понад $9 тис. (за даними 1996 р.) - країни Зах. Євр., США, Канада, Японія, ОАЕ, країни Перської затоки;

  2. $750-$8999 - Греція, Венесуела, Бразилія, постсоц. країни;

  3. $750 - понад 60 держав (країни Лат. Америки, африк., азіат. країни).

Ще одним важливим критерієм є показники зовн. заборгованості. Виділяють:

- країни з бездефіцитними ек-ками;

- країни з низьк. рівнем заборг-сті;

- країни з вис. рівнем заборг-сті.

Важливим також є поділ країн за інш. ек. критеріями. Зокрема, виділяють так звані країни-експортери нафти (коли експорт нафти становить 50% заг. експорту країни).

За рівнем і х-ром зовн.-ек. зв’язків країни поділяються на країни з відкритою і закритою ек-кою.

13. Заг. хар-тика країн, що розвиваються (КЩР).

КЩР (це 3/4 країн світу) займають понад 60% тер-рії Землі, де проживає 77% світ. нас-ня. Сюди входять всі азіат. країни, крім Яп., країни Лат. Америки, Африки. Тут зосереджено 89,3% розвіданих світ. запасів нафти й 50,5% газу. Більше 50% світ запасів і видобутку марг. руди, кобальту, ванадію, золота, платини, алмазів припадає тільки на країни Африки. Більшість КЩР утворилися завдяки нац. визвольному руху, розпаду колон. с-ми 60-70-х років. За роки незалежності ці країни здійснили складні соц.-ек. перетворення, досягли певних цспіхів у створенні основ нац. ек-ки. Проте переважній більшості з них не вдалося істотно скоротити відставання від ПРК.



Спільні риси КЩР:

  1. багатоукладність ек-ки: ек. с-ми цих країн представлені різним набором форм вир-ва від патріархально-общинної і дрібнотоварної до монополістичної і кооперативної. Багатоукладність ек-ки передбачає різний соц.-ек. зміст вир. відносин в межах окремих секторів. що існують як вілносно автономні стр-ри зі складним мех-змом їх внутр. і зовн. зв’язків. Різні уклади формують 2 відносно автономні сектори: традиційний і сучасний. В традиц. секторі, що представлений гол. чином сільськ. госп-вом, тривалий час зберігаються вис. рівень вилучення продукту докап. методами (рента, лихварський %, купецькі доходи). Ними вилуч-ся до 15% ВВП;

  2. слаборозвиненість КЩР, яка виражається в якісній неоднорідності і системній неупорядкованості сусп-ва, яке склад-ся з різних ек. та неек. інститутів традиц. і суч. типів, а також проміжних перехідних структур;

  3. відсталість, яка відображає стан госп-ва цих країн, який характериз-ся низьким рівнем розвитку ПС. Відсталість має 2 аспекти:

- історичний: відставання у розвитку одного типу сусп-ва від іншого в момент колонізації цієї групи країн;

- сучасний: пов’язаний з низьким рівнем розвитку ек-ки цієї групи країн.



  1. залежність КЩР від ПРК: проявляється у відносинах домінування і підкорення, які в останні 10-річчя реалізуються ек. методами. Залежність впливає на політику, ідеологію, культуру цих країн;

  2. соц. стр-ра сусп-ва. Соц. організми афро-азіат. країн включають в себе різні утворення класові, неокласові, етнічні, релігійні, кастові та ікші. Встановлення тов. відносин в цих країнах супроводжувалось поширенням декласування. КЩР, на відміну від зах країн, не подолали общинний тип соціальності, який бере ще свій початок від родового укладу. Він визначається особистісним х-ром соц. відносин, зв’язками, заснованими на родинних відносинах, на сусідчтві, роді, племені;

  3. в цілому ряді цих країн не сформувалось розгалужене і стійке громадянське сусп-во як соц. організована стр-ра, що склад-ся із самод. орг-цій добров. членства.

Регіональні відмінності КЩР:

  1. у 80-ті рр. значно поширили свої позиції Сх. і Півд. Азія;

  2. скоротилась у світ. вир-ві частка Зах. Азії (12%, а була 33%), дещо послабли позиції Лат. Ам. (24%, а було 35%);

  3. поява в 70-ті рр. НІК, які за темпами ек. розвитку перевищували аналог. пок-ки решти КЩР та навіть ПРК. Провідною галуззю НІК стала обробна пром-сть, яка стала статею експорту, а також створювались переважно трудомісткі п/п-ва по випуску мас. споживчої продукції. В латиноам. НІК осн. увага приділена розвитку матеріало- і капіталомістких галузей вир-ва.

В залежності від рівня ек. розвитку КЩР поділяються на 3 групи:

1. країни з вис. рівнем на душу нас-ня, хар-ним для ПРК (Бруней, ОАЕ);

2. країни з сер. пок-ками на душу нас-ня (країни-експортери нафти, НІК);

3. бідні країни, в яких ВВП на душу нас-ня не перевищує $750 (перев. частина КЩР).



14. Країни-лідери світ. ек-ки та їх заг. хар-тика.

Цей регіон складає 16% всього нас-ня. Саме ця група країн визначає динаміку розвитку світ. госп-ва. До ПРК належать 23 країни: Австралія, Австрія, Бельгія, GB, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція, Японія. На ПРК в 1990р. припадало 71,5% світ. експорту і 72,4% світ. імпорту. Серед ПРК виділяється група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни ЄС (серед 15 країн ЄС, в свою чергу, виділяється ФРН).



ПРК мають багато спільних ознак:

  1. в сусп.-ек. плані розвиток їх госп-ва базується на кап. способі вир-ва, тобто на певній єдності і взаємодії ПС і вир. відносин, яка визначається пануючою формою власності;

  2. відповідно до концепції ек зростання Ростоу, ПРК пройшли стадії підйому, зрілості, мас. споживання. Стадія підйому хар-ся подоланням старих традиц. укладів, що перешкоджають стійкому зростанню. Період підйому у ПРК привав від поч-ку пром. рев-ції у GB до 20-х рр. 20 ст. На стадії зрілості ек-ка здатна перейти від традиц. галузей до наукомістких і ефективно використовувати шир. спектр ресурсів. Зріле сусп-во забезпечує постійне перевищення випуску продукції над зростанням нас-ня. Ця стадія наступила у GB на кінці 19 ст., у Фр., США, Німеччині -на поч-ку 20 ст., у Швеції-у 30-і рр., в Яп.-30-40-і рр. На стадії мас. спож-ня гол. роль починає відігравати вир-во предметів тривал. використання та послуг. Найраніше ця стадія розпочалась в США, GB, Австралії ще в 20-30-і рр.;

  3. ПРК виділяють серед інших підсистем світ. госп-ва дуже вис. рівнем їх ек. розвитку. За вир-вом ВВП на душу нас-ня вони майже в 5 разів перевищують загальносвіт. рівень. І цей розрив все більш поширюється;

  4. соц. стр-ра сусп-ва у ПРК досить однорідна, що є рез-том бурж. рев-цій. В 20 ст. соц. стр-ра ПРК представлена 2-ма групами: буржуазія, дрібна буржуазія, наймані робітники;

  5. в ході сусп.-ек. розвитку в 16-18 ст. в зах. країнах сформувалось громад. сусп-во, що являє собою сук-сть форм соц. орг-ції, що пошир-ся на все сусп-во і його осн. складові частини. Суттєву роль в ньому відіграють самодіяльні громад. орг-ції.

Особливості ПРК на суч. етапі:
15. Соціально-культурне середовище розвитку МЕВ та його осн. хар-тики.

Соц.-культурне серед-ще займає особливе, специф. місце у розвитку міжнар. ек-ки.

Узагальнено соц.-культ. серед-ще можна звести до ф-рів, що випливають з поведінки людини, яка являє собою діалектичну єдність фізіологічної та соц-ної поведінок, бо людська поведінка формується саме під впливом фізіологічних і соц-них засад.

Фізіолог. поведінка людини-це внутрішньоприродна її поведінка, яка спонукається нейрофізіологічними особл-стями чуттєвих органів, тобто причинно зумовляється особл-стю її відчуттів. Основу фізіолог. людської поведінки складають відчуття голоду, смаку, запаху, звуку і його тембру, світла і його відтінків, спектру кольорів, дотику, холоду чи тепла. Переваги тих чи інших чуттєвих особл-стей у великих группах людей (нас-ня регіону, нації, народності) зумовлюють виникнення певних нужд і потреб цих людей, що відповідно впливає на їхні запити і в кінцевому випадку відбивається на їхніх зовнішньоек. відносинах.

Соц-на поведінка людини-це поведінка індивідума, яка причинно зумовлена його х-ром, що склався під впливом його соц. статусу протягом певного проміжку часу. Соц. поведінка людини залежить від таких осн. соц. засад, як стать, вік, сімейний стан, каста, раса, етнос, нац-сть (задані хар-тики); професія, ідеологія, релігія (набуті хар-тики). Поєднання таких засад у різні комбінації породжує різноманітність соц. статусів людей і їхніх запитів.

Поєднання фізіолог. і соц. засад породжує такі похідні хар-тики людської поведінки, як політ. орієнтація, вегетаріанство, патріотизм та інше, що також справляє вплив на МЕВ.



Основними хар-тиками соц.-культ. серед-ща є:

1.Розвиток форм мотивації до праці. Чим розвиненіша країна, тим більше прогресивних видів заохочення до праці там використовують, тим краще там труд. законод-во. Це набирає великої значущості в ЗЕД, з одного боку, і приваблює висококваліфік. труд. ресурси, з іншого боку.

2. Ще однією важливою хар-тикою соц.-культ. серед-ща є мовні (вербальні) та немовні (колір, дистанція, час, імідж) комунікації.

3. Окремо слід виділити ще такий елемент соц.-культ. серед-ща, як морально-етичні норми поведінки людини. (Напр., тепер бізнесмен чи велика ТНК повинні бути максимально чесними і пунктуальними, якщо хочуть надовго закріпитися на світ. ринку.)

4. Помітний вплив на МЕВ здійснює культура (пануюча в сусп-ві с-ма моральних цінностей, звичаїв, традицій, що розділяються усіма або абсолютною більшістю сусп-ва), а також

5. менталітет і особл-сті уподобань суб’єктів МЕВ, від урахування яких досить часто залежить підписання ділового контракту чи виконання якихось спільних програм.


16. Складові суч. інфраструктури МЕВ та їх заг. хар-тика.

Як і всяка с-ма, МЕВ потребують існ-ня інфраструктурного забезпечення, яке б здійснювало регулювання їхнього функціонування і розвитку.

Інфраструктурне забезпечення МЕВ-це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, орг-цій) і правових норм. вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.

Слід розрізняти міжнац-ні й наднац-ні органи регул-ня МЕВ.



Міжнац-ні органи регул-ня МЕВ-це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські ф-ції, постанови яких бажані для виконання.

Наднац-ні органи регул-ня МЕВ-це інституції (як пр., блокових обєднань), які здійснюють наказово-координаторські ф-ції і їхні постанови моють виконуватись беззаперечно.

Міжнар. конференції, конгреси, наради в основному являють собою інститути, які виробляють норми в певних напрямках розвитку міжнар. відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Напр., конференції ГАТТ чи валютні конференції.

Міжнар. комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основному представницькими чи виконавчими органами. Це-постійно діючі інститути, завданнями яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнар. нарадах, конференціях, конгресах, а також комітетами і комісіями називають підрозділи орг-цій. Працюють, як пр., постійно, але бувають тимчасові комісії,завдвнням яких є виконання одного якогось завдання. При одному з гол. органів ООН - ЕКОСОР працює 5 комітетів і 5 регіон. комісій.

Міжнар. орг-ції (МО)-це стійкі, міцно зорганізовані інститути, зі своїми органами упр-ня, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. МО можна класифікувати наступним чином:

  1. за юр. природою: міжурядові, позаурядові;

  2. за складом учасників: універсальні, регіональні;

  3. за масштабом д-сті: заг. х-ру, спец. компетенції;

  4. за х-ром д-сті: оперативно діючі, координуючі, консультативні;

  5. за терміном д-сті: постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.

Кожна з цих інституцій по-своєму впливає на розвиток ек. відносин, але всі вони разом складають упр-ську с-му, котра регулює їх.

Слід відзначити, що інколи упр-ські інститути, особливо на нац-ному рівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Напр., корумповані уряди деяких країн сприяють задоволенню інтересів тільки окремих кланів, дозволяючи займатись незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважає розвитку МЕВ і протекціоністська політика багатьох країн, надзвичайно високі митні тарифи.


17. Сутність меркантилізму. Співвідношення понять “відкрита економіка” і “закрита економіка” у сучасній теорії і практиці.

I. Меркантилізм – напрям ек. думки, розроблений європ. вченими, які підкреслювали товарний х-р вир-ва.

Ця теорія з’явилась в період, коли відбувався занепад середньовічного феодалізму, укріплювались нац. держави, а найбільш сильні з них захоплювали колонії і боролись за розподіл сфер впливу, міста почали відігравати все більш вагому роль як ек. центри. На цьому істор. фоні була потрібна ек. теорія, яка б змогла вийти за межі феод. теорій самозабезпечення і змогла б обгрунтувати роль товару в рамках нової госп. с-ми і довести потребу в ек. експансії нац. держав за кордон.

Меркантилісти дотримувались статичного погляду на світ, який, з їхньої точки зору, мав лише обмежену к-сть багатства. Тому багатство однієї країни могло збільшитися лише за рахунок обнищання іншої. Оскільки збільшення багатства можливе тільки за рахунок перерозподілу, кожній нації окрім міцної ек-ки необхідна сильна держ. машина, що включає армію, військовий і торг. флот, яка б могла забезпечити перевагу над іншими країнами.

Ек. с-ма, на думку меркантилістів, склад-ся із 3-х секторів: виробничий сектор, сільський сектор і іноземні колонії. Торговці розглядалися як найбільш важлива для успішного функціонування ек. с-ми група, а праця - як осн. фактор вир-ва.

Асоціюючи багатство країн з к-стю золота і срібла, яким вони володіють, меркантилістська школа зовн. торгівлі вважала, що для укріплення нац. позицій держава повинна:


  1. підтримувати позит. торг. баланс, оскільки це забезпечує приток золота в якості платежів, що, в свою чергу, дозволить збільшити внутр. затрати, вир-во і зайн-сть;

  2. регулювати зовн. торгівлю для збільшення експорту і зменшення імпорту з метою забезпечення позит. торг. сальдо за допомогою тарифів, квот та інш. інструментів торг. політики;

  3. заборонити або суворо обмежити вивезення сировини і дозволити безтарифний імпорт сировини, яка не видобувається в середині країни, що дозволить акумулювати запаси золота і утримувати низькими експортні ціни на готову продукцію;

  4. заборонити будь-яку торгівлю колоній з іншими країнами, крім метрополії.

Переваги теорії: вперше підкреслили значимість міжн. торгівлі для ек. росту країн і розробили одну з можливих моделей її розвитку; вперше описали те, що в суч. ек-ці називається платіжним балансом.

Недоліки: меркантилісти не змогли зрозуміти, що збагачення однієї нації може відбуватися не тільки за рахунок обнищання інших, з якими вона торгує, що міжн. ек-ка розвивається, а тому розвиток країн можливий не лише за рахунок

перерозподілу вже існуючого багатства, але і за рахунок його нарощування.

Меркантилістська школа панувала в ек-ці протягом 1,5 століть.

II. В суч. теорії і практиці за рівнем зовнішньоек. зв’язків країни поділяються на країни з відкритою і закритою ек-кою.

Відкрита ек-ка-це таке госп-во, напрям розвитку якого визнач-ся тенденціями, що діють в світ. госп-ві, а зовн.-ек. зв’язки постійно розширюються. При цьому, зовн.-торг. оборот (ЗТО) досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальноекон. зростання.

ЗТО=експорт+імпорт.

Вважається, що коли ЗТО досягає 25% від ВВП, тоді він стимулює загальноекон. зростання.

За інш. умов ми можемо говорити, що країна є замкнутою (з закритою ек-кою). Ек-ка СРСР вважалася закритою.

Іншими словами, відкрита ек-ка- ек-ка країни, яка здійснює експорт товарів і послуг. А закрита ек-ка - ек-ка країни, яка не експортує і не імпортує товари і послуги.
18. Абсолютні і порівняльні переваги в теорії міжн. економіки.

У відповідності до теорії абсолютних переваг (absolute advantage theory), розробленої А. Смітом, міжн. торгівля є вигодною в тому випадку, якщо 2 країни торгують такими товарами, які кожна з них виробляє з меншими витратами, ніж країна-партнер. Країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у вир-ві яких вони мають абс-ну перевагу), і імпортують ті товари, які виробляються інш. країнами з меншими витратами (у вир-ві яких перевага належить їхнім торг. партнерам). Оскільки праця є єдиним фактором вир-ва, умова абс-ної переваги у витратах означає лише, що одній країні потрібно менше часу на вир-во одиниці товару, ніж інш. країні.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка