Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку



Сторінка10/16
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.39 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16
*дискретний (уз­годження, досягається шляхом дискретних (окремих) дій, коли по кожному конкретного випадку держави домовляються самостійно використовувати деякі заходи з метою досягнення на­лежної єдності дій. *Інституиіональний (погодження, яке виробляється з використанням встановлених законів, правил, норм, звичаїв та практики, організаційних структур) При цьому міжнародні організації виступають водночас і як проду­центи, і як користувачі сукупності законів та норм. МО можно типизувати за такими ознаками: 1. Членство: *міждержавні (об’єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктність, *недержавні, *змішані, 2. Географічне охоплення: *глобальні (представники всіх країн), *регіональні ( представники певного регіону), 3. Функціональне охоплення, спрямованість: *універсальні (створені для вирішення широкого спектору питань) (ООН), *спеціальні (МВФ), 4. Юридичний статус: *міжнародні (утворення конфедеративного типу (створюється спеціальний спільний орган)), *наднаціональні (федеративний тип (створюються наддержавні органи влади)), 5. Характер діяльності: *регулюючі, *контролюючі, *координаційно-інформаційні, *консультативні, 6. Період функціонування: *тимчасові, *постійні.
87. ООН та міжнародне економічне співробітництво.

26 жовтня 1945 вважається офіційною датою створення ООН. Цілі: *підтримувати міжнародний мир та безпеку, *розвивати дружні відносини між націями на основі поважання принципу рувноправ’я, * здійснювати співробітництво для розв’язання міжнародних проблем різного характеру.. ООН відноситься до універсальних організацій. Вона має 6 керівних органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат.

Питання економічного співробітництва посідає важливе місце у діяльності ООН. У 1961р на засідання Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція “Міжнародна торгівля як важливий інструмент економічного розвитку”, у 1974р була прийнята Хартія економічних прав. Економічна і Соціальна Рада була створена у 1946р як один із головних органів ООН, покликаний розв’язувати конкретні завдання міжнародного економічного співробітництва. Фона складається із 54 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на три роки. Найвищим органом ЕКОСОР є чергова сесія, яка скликається два рази на рік. Штаб-квартира знаходиться в Нью-Йорку (США). При ЕКОСОР діє п'ять регіональних економічних комісій О ОН: Економічна і Соціальна комісія 00Н для Азії і Тихого океану, Економічна комісія 00Н для Африки, Економічна комісія 00Н для Європи, Економічна комісія 00Н для Західної Азії, Економічна комісія 00Н для Латинської Америки і Карибського басейну. Крім того, при ЕКОСОР діє понад 20 постійних комітетів і комісій (з природних ресурсів, планування, розвитку, застосування досягнень науки та техніки в цілях розвитку, становища жінок, народонаселення, прав людини та ін.).

Регіональні економічні комісії, як зазначалося, створені й функціонують під керівництвом ЕКОСОР. Їх основним завданням є сприяння проведенню погоджених заходів з економічного співробітництва країн відповідного регіону. З цією метою вони здійснюють необхідні дослідження, поширюють інформаційні та статистичні матеріали. Постійно діючим органом комісій є їх секретаріати, до складу яких входять різні комітети. Суттєвим для правового статусу цих комісій є те, що вони, на відміну від допоміжних органів ЕКОСОР, мають ширшу і самостійнішу компетенцію. Вони, наприклад, мають право безпосредньо давати рекомендації державам відповідного регіону без затвердження їх ЕКОСОР.

Важливе місце в системі міжнародних організацій посідає Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (КТР), яка була заснована у 1964 р. як орган Генеральної Асамблеї 00Н. Підставою для її заснування стала резолюція Генеральної Асамблеї 00Н від ЗО грудня 1964 р., яка, в свою чергу, була прийнята відповідно до рекомендацій І Конференції 00Н з торгівлі та розвитку, що проходила в Женеві з 23 березня по 15 червня 1964 р. До складу КТР входять держави — члени 00Н. Зміст діяльності КТР визначається такими її функціями: 1) заохочення міжнародної торгівлі, особливо торгівлі між країнами, що мають різний соціально-економічний устрій; 2) визначення принципів і політики щодо міжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку; 3) розробка рекомендацій щодо реалізації зазначених принципів і політики, вжиття в межах своєї компетенції інших заходів, які можуть сприяти досягненню поставленої мети з урахуванням різних рівнів розвитку і відмінностей в соціальне-економічних системах. 4) розгляд і сприяння координації діяльності інших закладів у межах системи О ОН в галузі міжнародної торгівлі і вирішення відповідних проблем економічного розвитку у співробітництві з Генеральною Асамблеєю 00Н і ЕКОСОР…
88. ГАТТ/СОТ у системі регулювання торгівельно-економічних відносин.

20 жовтня 1947р представниками 20 держав вдалося розробити Генеральну угоду з тарифів і торгівлі. Вона складається з 3 частин. ГАТТ виконує функції: *впливає на державну зовнішньоекономічну політику шляхом розробки правил міжнародної торгівлі, *є форумом для переговорів, які сприяють лібералізації і передбачуваності торговельних відносин, *організує врегулювання спорів. Основна мета є забезпечення стабільного зростання і ризику міжнародних торговельних відносин через: *ліквідацію митних та інших торгівельних обмежень, * усунення всіх форм дискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості населення; *підвищення реальних доходів і попиту, поліпшення використання сировини, зростання виробництва і торговельного обміну.



Принципи ГАТТ:* принцип найбільшого сприяння, *захист за допомогою мита (система захисту національного виробництва має будуватися тільки на митних тарифах, а не на будь-яких інших комерційних чи адміністративних заходах.)* забезпечення стабільної основи торгівлі (“заморожування” рівня митних ставок, які для кожної країни визначені в тарифних таблицях) *Заохочення справедливої конкуренції (однакові фіскальні правила та інші регламентації для товарів національного виробництва та імпортованих товарів; заборона демпінгу і дозвіл застосування анти­демпінгових заходів; можливість нейтралізації експортних премій або суб­сидій за допомогою компенсаційних зборів; гармонізація методів розра­хунку митної вартості товарів; недискримінація постачальників залежно від країни походження при здійсненні державних закупок) *Усунення кількісних обмежень (контингентування імпорту) *Проведення консультацій, примирення та врегулювання спорів * Визнання регіональних торговельних угод — існування регіональних торговельних угруповань (зона вільної торгівлі, митний союз) допускається як виняток за умови дотримання певних вимог, оскільки регіональна інтеграція. ГАТТ планувалась як частина Міжнародної торговельної організації, але угода з МТО не була ра­тифікована, а ГАТТ всі роки діяла як тимчасовий орган. З метою підвищення статусу міжнародних торговельних правил і забезпечення відкритості торговельної системи Уругвайський раунд прийняв рішення, що ГАТТ стає постійним органом, який займається загальною процедурою міжнародної торгівлі товарами і послугами та правилами інтелектуальної власності. Світова організація торгівлі втілюватиме в життя конкретні до­мовленості останнього раунду переговорів. ВТО — це нова міжнародна організаційна структура, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх погоджень, а також домовленостях, до­сягнутих під час Уругвайського раунду. Країни, що вступають до ВТО, визначаються як “члени”, а члени ГАТТ тільки як “договірні сторони”, оскільки спочатку ГАТТ розглядалася як договір між державами, а не як міжнародна організація. ВТО на відміну від ГАТТ має статус юридичної особи. До членства у ВТО ставляться більші вимоги, ніж до членства в ГАТТ. Вищим органом ВТО с конференція міністрів, яка скликається що­найменше раз на два роки. У період між конференціями керує генеральна рада. Обидва органи складаються з представників усіх країн-членів. Крім цього, у структурі є: комісія з оцінки торговельної політики, рада з товарної торгівлі, рада з торгівлі послугами та рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності. Конференція міністрів призначатиме генераль­ного директора, що буде головою секретаріату. На відміну від більшості міжнародних організацій до системи ГАТТ-ВТО приєднуються, а не всту­пають. Це зумовлено тим, що кожна країна приєднується власне до системи угод, тобто бере на себе обов'язки їх виконувати, а організація, зі свого бо­ку, перевіряє здатність держави їх виконувати. Швидкість приєднання країни до ГАТТ за­лежить від рівня відповідності національного законодавства стандартам ГАТТ-ВТО.
89. Міжнародні валютно-кредитні організації. Створення МВФ і його сучасна роль.

Необхідність створення організації для регу­лювання світової валютної системи стала зрозумілою в часи Великої депресії, котра зруйнувала світову економіку в 30-ті роки. Загальна недовіра в умовах кризи до паперових грошей підвищили попит на золото понад наявні запаси його у фінансових органах. Через це ряд країн на чолі з Великобританією був змушений відмовитись від золото­го стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота, визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну ве­личину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали більше фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота, призвела до того, що обмін грошей між країнами, котрі зберегли золотий стандарт, і країнами, котрі відмовились від нього, значно ускладнився. Країни почали запасати золото і гроші, які можна було використати для його купівлі. Ско­ротилась кількість і частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя. Порушилось співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістю різних валют. На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) та Джон Кейнс майже одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після довготривалих переговорів, що відбувались у тяжких умовах воєнного часу, міжнародна спільнота погодилась на прийняття но­вої системи та створення організації для контролю над нею. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн. Він створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за виникнення валютних труднощів, зу­мовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових позик в іноземній валюті. Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована установа 00Н. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи. Цілі: *сприяти міжнародному співробітництву шляхом забезпечення ме­ханізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валют­них питань; *сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку ви­робничих можливостей країн-членів; *сприяти стабільності валют і впорядкованим валютним відно­синам та запобігати конкурентному знеціненню валют; *сприяти створенню багатосторонньої системи платежів та пере­казів по поточних операціях і прагнути до ліквідації валютних обмежень…Функції:* здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних ва­лют; *надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для вста­новлення більш ефективного співробітництва; надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування). Форми діяльності: *інспектування (було зв'язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют. При цьому члени МВФ вирішили, що фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартост і, і неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для всієї спільноти членів), *консультації (вико­ристовує три типи консультацій: щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній еко­номічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать “кодексу поведінки” і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, еко­номічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки),*надання послуг, *фінансування (Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких ме­ханізмів: 1.резервний транш (-перевищення квоти країни в МВФ над “скоригованою” сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів) 2.кредитні транші(МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти.)
90. Международная организация труда, задания и направления деятельности.

МОТ была создання в 1919г согласно Версальскому договору, объединяя на равных правах правительства, предпрнимателей и трудящихся.

Цели: *обеспечение полной занятости и роста уровня жизни, *поощрение экономических и социальных программ, *соблюдение основных прав человека, *охрана жизни и здоровья трудящихсся, *поощрение сотрудничества между предпринимателями и трудящимися, *обеспечение мира через социальную справедливость.

МОТ собирается, как правило, каждый год в июле и состоит из делегаций государств-членов (171 государство). Структура: 1. Международная конференция труда, “. Административный совет, 3. Международное бюро труда, 4. Трехсторонние комитеты, 5. Региональные и специальные конференции.

Деятельность МОТ распространяется в основном на четыре сферы: 1. Улучшение условий труда и жизни 2. Стимулирование занятости, 3. Раскрытие потенциала рабочей силы, 4. Развиттие социальных институтов.

Для выполения своих задач МОТ пользуется тремя дорполняющитми друг друга методами:

1. Установление международных норм и контроль за их соблюдением (с этой целью МОТ опубликовала Международный трудовой кодекс. Он устанавливает минимальные нормы в сфере, за которую отвечает МОТ. Эти нормы содержатся в конвенциях или рекомендациях Международной конференции труда. Если государство-член ратифицировало конвенцию, то оно обязагнно регулярно представлять МБТ отчеты по ее выполнению. Что касается рекомендаций и нератифицированных конвенций, то МОТ может обратиться к правительствам с просьбой о предоставлении информации о соответсвии национадльного законодательства содержащимся в конвенции нормам),

2. Техническое сотрудничество (эта программа большей часстью финансируется за счет Программы развития ООН, разрабатывается совместно с ООН. Остальные средства предоставляются из бюджета МОТ и из фондов, создаваемых по определенные проэкты. Проекты затрагивают различные регионы пеланеты и концентрируються на таких областях: *занятость и развитие, *подготовка кадров, *деятельность в отдельных отраслях...

3. Исследовательская работа, подготовка документации и распространения информации ( эти программы поддерживаются путем изучения определенных проблем с целью их решения и выдвижения практических предложений).
91. Сутність, рівні й фактори розвитку міжнародної економічної інтеграції.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядалась нами як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами -представниками різних держав. Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами: • економічним розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів; • закономірностями науково-технічного прогресу; • тенденціями демографічного розвитку; • наявністю і необхідністю розв'язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної, використання Світового океану та космосу, економічного зростання та народонаселення, економічної безпеки, роззброєння); • різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж; • ринковою "уніфікацією" економічного розвитку.



На мікро рівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку. Горизонтальна інтеграція супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування. Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції: 1) інтеграція "вниз" (на мікрорівні виникають ТНК); 2) виробнича інтеграція "вгору" (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції); 3) невиробнича інтеграція "вгору", що включає сферу розподілу.

Основні форми міжнародної інтеграції на макрорівні є: *Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є Преференційна система Британського Співтовариства (1932 р.), що об'єднувала 48 держав. *У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі "США-Канада" (1988 р.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА)." *Митний союз являє собою угоду двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), в Європейському союзі (з 1968 р.). *У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні тепер для Європейського Союзу.* В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.


92. Шляхи формування і фактори ефективності регіональних міжнародних інтеграційних угрупувань.

Для створення економічного інтеграційного угрупування двох чи кілької країн необхідно певні політики-правові (сумісність політичних устроів та основного законодавства країн), економічні (крітерій розвитку країн, їх ресурсний та технологічний потенціал, ступінь зрілості ринкових відносин), соціально-культурні та інфраструктурні умови.

При цьому економічні інтеграційні угрупування можуть формуватися різними шляхами: * “знизу-догори”, у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами рол створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв’язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв’язки активно підтримуються на державному рівні і водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці насамперед між США та Канадою. *“згори-донизу”, коли з різних політичних та соціально- економічних причин створюється інтеграційне угрупування країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції, * переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у д,яльності інтеграційних угруповань, як, вже функціонують Зокрема, такий шлях характерний для сьогодення кра.н Східної Європи як, ставлять за мету інтеграцію до Європейського Союзу.

Ефективність міжнародної регіональної економічної інтеграції досягається за рахунок таких чинників: * усунення дискримінації та бар’єрів між країнами-учасницями інтеграційних угрупувань у русі товарів та послуг, капіталу, *стандартизація та уніфікація у виробничо-комерційній сфері, *динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва, *забезпечення достатнього рівня конкуренції.

Для зрілих інтеграційних угрупувань (спільний ринок, економічний та політичні союзи) характерні:* синхронізація процесів відтворення; * створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік з пріоритетом власного розподілу праці; *особливі механізми регулювання, переважно через наднаціональні органи; *узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та групами країн.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння політичних і соціально-економічних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі: * політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; *зростання затрат при реалізації регулівних функцій на наднаціональному рівні; *суперечності розширення складу інтеграційних угруповань, *ідеологічні розходження.


93. Європейський Союз, його склад, напрямки і перспективи розвитку.

ЄС являє собою інтеграційне угруповання п'ятнадцяти західноєвропейських країн (Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, Іспанії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Данії, Ірландії, Португалії, Греції, Австрії, Фінляндії, Швеції), які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів.Початком західноєвропейської економічної інтеграції можна вважати 1950 р., коли було запропоновано створити Європейську Федерацію, що грунтується на економічному об'єднанні. Мета: передбачалась інтеграція в гірничо-металургійних галузях, де традиційно велась жорстка конкурентна боротьба. Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) було створено ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом 1951 року (Паризька угода) і почало функціонувати з 1952 р. Римський договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний 1957 року і набрав чинності з 1958р. Римським договором передбачалося ліквідувати всі національні бар'єри на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики. Інстутиційна структура ЄС: *Рада Європейських Співтовариств (скликається двічі на рік у складі глав держав і урядів) як вищий орган інтеграційного угруповання, наділений законодавчою владою; *Комісія Європейських Співтовариств (складається з голови та 17 членів комісії, які призначаються урядами країн-членів за встановленою квотою) як постійний виконавчий орган; *Європарламент (складається з 518 депутатів, які обираються прямим загальним голасуванням громадян країн-членів за встановленою квотою) як основний консультативно-наглядовий орган; *Суд Європейських співтовариств (складається з 13 суддів) як орган юридичного контролю, *Європейськое політиче співтовариство, *Рада міністрів ЄС, *Економічна і соціальна рада (консультативний орган), *Контрольна палата (складається з 12 чоловік). Злиття трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в єдине Європейське співтовариство відбулося 1967 року, 1968 року було утворено митний союз країн ЄС Мета: • відміну митних податей і зняття кількісних обмежень; • введення єдиного митного тарифу для інших країн; • проведення єдиної зовнішньоторговельної та аграрної політики. З 1973 р. діє угода про вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС, з одного боку, і країнами Європейської асоціаці вільної торгівлі, з іншого. 1979 року завершується процес створення Європейської Валютна Системи (ЄВС), вводиться в дію ЕКЮ. Цілями: *зменшити коливання валютних курсів, *витіснити з міжнародних розрахунків долар США,*стимулювати подальший розвиток інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС. 1991 року підписується угода між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського Економічного Простору (ЄЕП). Цього ж року приймається Маастріська угода, суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС. Передбачається створення економічного і валютного союзу (ЄВС). Мета:* усунути ще діючі обмеження вільного руху капіталу в Португалії та Греції. Країни ЄС орієнтуються на прийняття заходів щодо стабілізації грошової системи і закріплення бюджетної дисципліни, хоча проведення економічної, грошової і валютної політики залишається прерогативою окремих країн; *створити Європейський валютний інститут, який має готувати документи для проведення єдиної грошової та валютної політики, * створити Європейський центральний банк в 1999р
94. Цілі й особливості формування Чорноморського економічного співробітництва.

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань різних масштабів і форм може посісти Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), вдекларацію про створення якого 1992 року підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Греції, Росії, Румунії, Туреччини, України. Особливості: 1.ЧЕС, являючи собою потенційно місткий внутрішній ринок зі значним науково-технічним потенціалом, може стати і ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Практично створюється трансрегіональне інтеграційне угруповання. 2. це перше велике інтеграційне угруповання країн пост-конфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке може поєднати країни, що до останнього часу розвивались, маючи різні політичні та економічні установки. 3. до ЧЕС увійшли новоутворені незалежні країни - колишні республіки СРСР, які вперше роблять спробу зінтегруватись на певній організаційній основі без явного домінування Росії, на відміну, наприклад,від Економічного Союзу на основі СНД. ЧЕС лише в одному відповідає інтеграційним критеріям: це є інтеграція на регіональній основі з яскраво вираженим об'єднуючим фактором - Чорним морем. Загалом ЧЕС можна розглядати як потенційний феномен. Тут очевидні майже всі ключові дезінтеграційні фактори - від політичної нестабільності країн-учасниць, їх економічної та інфраструктурні несумісності, яскраві соціально-культурні відмінності, глибокі інструменти регулювання торговельно-економічних взаємовідносин. Проблеми:*функції регулювання зовнішної торгівлі в країнах-учасницях реалізуються на різних рівнях: * істотно різняться не лише механізми та інструменти, а й стратегії і тактики регулювання * для країн ЧЕС характерні різні масштаби, терміни та глибина участі у ГАТТ, *істотні відмінності в ключових параметрах інвестиційного клімату. До основних напрямків причорноморського співробітництва можна віднести такі: • формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних фінансових та інформаційних мереж; • будівництво спільними зусиллями об'єктів транспортної інфраструктури, розвиток транспортно-експедиторського співробітництва; • комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря; • співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі раціонального енергоспоживання; • реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання металургійних виробництв країн-учасниць; • співробітництво в агропромисловій сфері, розвиток харчової і переробної промисловості; • участь у конверсії оборонної промисловості; • розвиток сучасної системи телекомунікацій, зокрема реалізація проекту будівництва оптиковолоконної лінії зв'язку між Туреччиною, Болгарією, Румунією та Україною; • кооперація в розвитку уніфікованої митної системи та вироблення ефективного механізму взаємних розрахунків з орієнтацією на створення в майбутньому Чорноморського платіжного союзу; • співробітництво в розвитку процесів приватизації підприємств, стимулювання малого і середнього бізнесу тощо.

З точки зору основних інтеграційних критеріїв ЧЕС слід розглядати як потенційну зону вільної торгівлі
95. Особливості інтеграції центральноєвропейських країн.

Передумови загальноєвропейської економічної інтеграції складаються в процесі поглиблення інтернаціоналізації господарського життя європейських країн в умовах динамічних глобальних змін у розвитку світової економіки та політики. Важливе значення при цьому має внутрішньоєвропейська політико-правова, економічна, соціально-культурна та інфраструктурна інтеграційна сумісність. З політичної точки зору Європа являла собою, з одного боку, перенасичений озброєннями регіон з комплексом воєнно-політичних проблем, а з іншого - регіон, де в період після Другої Світової Війни успішно розробляються механізми співробітництва в цій сфері, особливо нині в рамках Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Формуються умови та структури забезпечення загальноєвропейської безпеки. Важливу інтегративну роль відіграють географічна компактність Європи в поєднанні з різними природно-ресурсними умовами, та великими можливостями розширення ринків товарів, капіталів і праці. Соціально-культурна сумісність європейських країн випливає з історично тривалого сусідства їх народів, постійного взаємовпливу культур. При цьому відмінності національних традицій, культурних особливостей, мовне розмаїття є не бар'єрами, а каталізаторами інтеграції. Проте слід урахувати, що політичні рішення в напрямку загальноєвропейської інтеграції не відразу стають адекватними соціальній свідомості населення країн, особливо постсоціалістичних. У цьому контексті зростає роль Ради Європи, до якої входять 21 Європейська держава. Розвитку загальноєвропейських інтеграційних процесів сприяють очевидні переваги формування спільної інфраструктури, а також необхідність скоординованого вирішення екологічних проблем. Ключовим зовнішнім фактором, що стимулює загальноєвропейську економічну інтеграцію є глобальна конкуренція, яка в сучасних умовах переходить на рівень континентальних регіональних інтеграційних угруповань. Важливе значення, має те, що східноєвропейський регіон стає епіцентром розвитку глобальної конкуренції, де свої економічні інтереси прагнуть реалізувати США, Японія, нові індустріальні та інші країни. Очевидно, що ядром загальноєвропейської економічної інтеграції є Європейський Союз. Саме від інтеграційної політики ЄС насамперед залежить організаційне оформлення європейських інтеграційних процесів. При цьому можна вирізнити два підходи: • реалізація скоординованої інтеграційної політики ЄС щодо інших європейських країн та угруповань. Концептуально така політика обгрунтована в інтеграційній моделі "концентричних кіл" Жака Делора, згідно з якою ядро інтеграції (Європейський Союз) має розвивати взаємодію в економіці і політиці з країнами ЄАВТ (перше коло) і спів­робітничати в торгово-економічній сфері з іншими країнами Європи та східноєвропейськими країнами (друге коло). При цьому механізми спів­робітництва не ущемлюють національних суверенітетів країн першого і другого кіл. • реалізація інтеграційної політики на основі поетапного розширення



складу ЄС. Практиці розвитку Європейських інтеграційних процесів притаманні елементи обох підходів. З одного боку, формується європейський економічний простір у рамках відповідної угоди між ЄС і ЄАВТ, установлюються все тісніші зв'язки ЄС і ЄАВТ з іншими європейськими країнами, а з іншого - робляться практичні кроки щодо приймання до ЄС нових членів. З 1995 року членом Європейського Союзу стають Австрія, Фінляндія, Швеція. Реальне прагнення до вступу в ЄС виявили Туреччина, Кіпр, Мальта, Норвегія, Швейцарія
96. Особливості й проблеми інтеграції в межах СНД.

Процессы взаимного экономического сотрудничества на базе су­ществования новых независимых государств начались с осени 1992 г. В 09.1993 г. на уровне глав государств и правительств был подписан Договор о создании экономического союза стран СНГ. Он декларировал поло­жение о поэтапном формировании общего экономического про­странства: зона свободной торговли — таможенный союз — платежный и валютный союзы и, наконец, — общий рынок товаров, услуг и капиталов. Предполагалось сво­бодное перемещение товаров, услуг, капиталов, со­гласование денежно-кредитной…, сближение ме­тодов регулирования экономической деятельностью. Государства СНГ унаследовали от Союза ССР единую энергети­ческую систему, единую систему транспорта, связи, телекоммуни­каций, взаимосвязанные народнохозяйственные комплексы, общую систему нафто- и газопроводов, свободу передвижения рабочей силы, единую техническую стандартизацию. Свои экономические цели и приоритеты, сознавали невозможность лик­видации исторически сложившегося разделения труда между быв­шими союзными республиками. Взаимозависимость и взаимозаме­няемость между бывшими союзными республиками была столь важна и велика, что понимание необходимости если не восстанов­ления в полном объеме, то хотя бы поддержания основных хозяй­ственных связей было достаточно сильно. Факторы, осложняющие развитие интеграции между странами Содру­жества: *в интеграции на постсоветском пространстве участ­вуют органы, заметно отличающиеся друг от друга по экономичес­кому потенциалу, структуре хозяйства, уровню экономического раз­вития. *интеграция в СНГ осуществляется в условиях глубо­кого экономического кризиса. Он породил дефицит материальных и финансовых ресурсов, увеличил разрыв между странами в уров­нях развития и жизни населения. * в странах СНГ не завершены рыночные преобразова­ния. Имеются расхождения в подходах к темпам и путям их осу­ществления. Это породило различия в национальных хозяйственных механизмах, что препятствует формированию единого рыночного пространства. *существует определенное противодействие веду­щих мировых держав интеграционным процессам стран СНГ. Им не нужен единый сильный конкурент на международных рынках, в том числе и на постсоветском пространстве. Соглашение о создании зоны свободной торговли было принято 15 апреля 1994. Соглашение о ЗСТ рассматривалось как переходный этап к формированию таможенного союза. Таможен­ный союз мог быть создан государствами, которые выполняют ус­ловия о ЗСТ. Со времени подписания соглашения о ЗСТ между странами СНГ наметились две основные тенденции в развитии взаимной торговли между странами Содружества:1 связана с объективным желанием государств Содружества регулировать вопросы взаимной торговли через многосторонний механизм зоны свободной торговли. Однако меха­низм функционирования такого режима пока несовершенен и тре­бует доработки. 2.многие государства СНГ не желают себя связывать многосторонними обязательствами через многостороннюю ассоциацию свободной торговли. Внешним достижением интеграционного процесса в рамках СНГ стало образование в апреле 1997 г. “Союза двух” России и Бело­руссии. В экономической сфере задачами Союза, в частности, являются: • обеспечение динамичного экономического развития госу­дарств участников Союза; • создание равных условий и гарантий деятельности хозяйству­ющих субъектов; • создание и развитие общей инфраструктуры, системы, систе­мы связи, единого научно-технологического и информацион­ного пространства.
97. Етапи й особливості розвитку інтеграційних процесів у Північній Америці. Мета, склад, специфіка взаємовідносин у НАФТА.

Для північної Америки тривалий час був характерний розвиток економічних зв'язків переважно на корпоративному рівні, в результаті чого на початку 80-х років почав формуватися регіональний американсько-канадський господарський комплекс. Посилення міждержавної економічної взаємодії зумовило створення 1988 року зони вільної торгівлі "США-Канада".Мета: •усунути тарифи у взаємній торгівлі двох країн в десятирічний період. • зняти національні преференції на всі урядові контракти вартістю понад 25.000 доларів, •заборонити обмеження у взаємній торгівлі паливом та енергією, за винятком тих, що пов'зані з національною безпекою і запобіганням виснажені я енергетичних ресурсів, •усунути тарифні і лібералізувати нетарифні бар'єри у взаємній торгівлі сільськогосподарською продукцією , •увести національні режими для взаємного інвестування;• створити спільну Комісію для координації дій, спрямованих на реалізацію угод.1993 року було створено нове інтеграційне угруповання за участю США, Канади, Мексики - Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА). Формується торговельний блок, що об'єднує країни. Відповідними угодами в рамках НАФТА, зокрема, передбачається: • істотно пом'якшити тарифне регулювання. Протягом 5 років від мита вивільниться 65% американського промислового і сільськогоспо­дарського експорту до Мексики, а також 70% мексиканського експорту до США (одразу після ратифікації угоди); • скоротити наполовину податки на імпорт в Мексику автомобілів і запасних частин до них негайно після ратифікації відповідної угоди, а через 5 років 75% цієї торгівлі зробити безтарифною; • забезпечити вільний допуск американських компаній на мексиканський ринок телекомунікацій (що оцінюється в 6 млрд.дол.США) до 1995р.; • терміново відмінити тарифи на текстильні товари на суму 250 млн. дол, • терміново відмінити ліцензії з боку Мексики на імпорт сільськогоспо­дарської продукції; • відкрити мексиканський фінансовий ринок для партнерів за НАФТА до 2000 р.; • забезпечити активну діяльність американських компаній на Мексиканському страховому ринку (оцінюється в 3,5 млрд.дол. США); • лібералізувати взаємне інвестування, зокрема зняти обмеження з боку Мексики на такі дії американських фірм, що експортують з Мексики, коли ці фірми отримують право на інвестиції в її економіку; • відкрити мексиканську транспортну мережу для американських фірм у два етапи (1995 та 1999 роки. США використовують механізми НАФТА для інтенсифікації дій на перспективних ринках Південної Америки. Водночас НАФТА може і негативно вплинути на економіку США, коли ліквідація обмежень підштовхне процес масового перебазування американських виробництв до Мексики із значно дешевшою робочою силою. Сучасні американсько-західноєвропейські економічні взаємовідносини розвиваються в умовах, коли ринки ЄС більш значущі для економіки США, ніж японський, канадський та інші ринки. Так, сукупна вартість експорту і продажу дочірніх підприємств США в ЄС оцінюється в 600 млрд. дол., що втричі перевищує аналогічний показник у Канаді і в чотири рази - в Японії. Крім цього, значення ринків ЄС для підприємців та інвесторів США вище, ніж американського для ЄС. Водночас країни ЄС залежать від американського ринку меншою мірою, ніж Японія і Канада. У Цьому контексті поглиблення європейської інтеграції може мати для економіки США як позитивні, так і негативні наслідки.
98. Порівняльна характеристика процесів економічної інтеграції країн Латинської Америки, Азії і Африки.

Країни Латинської Америки першими з країн, що розвиваються, пішли шляхом регіональної економічної інтеграції. З 1960-х років активно формуються і розвиваються великі та малі регіональні й субрегіональні інтеграційні угруповання:• Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР, 1960 р.); • Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ, 1960 р.); а з 1980 року - Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ; • Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРІФТА, 1965 р.); а з 1973 р. -Карибський спільний ринок (КАРІКОМ;• Андська група (Картахенська угода, 1969 р; • Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС, 1975 р.), до якої увійшли 26 країн Латинської Америки. Аналіз латиноамериканських інтеграційних угруповань ускладнюється істотними змінами їх політики, орієнтації, складу, а також назв. Дослідження міжамериканського банку розвитку виявило три моделі інтеграції у Латинській Америці: зона вільної торгівлі (ЛАВТ, КАРІФТА); спільний ринок (Андська група, ЦАСР, КАРІКОМ); модель часткових економічних преференцій (ЛАДІ).

Передбачається поетапне формування системи торговельне-економічних відносин: а) зниження митних тарифів на половину товарів;

б) усунення митних тарифів у торгівлі між Аргентиною і Бразилією до 1995 року; в) розробка єдиних програм розвитку аграрно-промислового комплексу;

Наприкінці 1980-х років інтеграційна політика країн Азії все більше орієнтується на пошук шляхів і форм економічної взаємодії країн регіону в контексті розвитку континентальної економічної інтеграції, насамперед європейської, північне- та латиноамериканської. Перспектива перерозподілу світу на відносно замкнені економічні блоки стимулює відповідні інтеграційні процеси і в Азії. Утворена Організація азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС, 1989 Через торговельні угоди, поглиблення взаємного економічного співробітництва можливе створення економічного союзу східноазіатських країн.

Незважаючи на бідність країн та їх низьку економічну активність Африка має певний досвід розвитку різноманітних форм регіональної економічної інтеграції. Серед них слід назвати такі: • Західноафриканське економічне співтовариство (ЗАЕС;• Рада згоди; • Економічне співтовариство Західної Африки (ЕКОВАС) • Митний та економічний союз Центральної Африки (МЕСЦА); • Економічне співтовариство країн району Великих озер (Бурунді, Заїру, Руанди). • Зона преференційної торгівлі (ЗПТ) держав Сходу і Півдня Африки; • Південноафриканська конференція з координації розвитку; • Організація африканської єдності, до якої входять майже всі країни Африки. Особливості інтеграційних процесів країн Африки виявляються в різнорівневій валютній інтеграції, яка полягає ось у чому: 1) двосторонні (Бурунді, Заїр, Руанда) і багатосторонні (в Економічному співтоваристві країн Західної Африки та Митному і економічному союзі Центральної Африки) клірингові та розрахункові угоди; 2) кредитні союзи, зокрема між членами Арабського валютного фонду (Алжир, Єгипет, Лівія, Маврикій, Марокко, Сомалі, Судан, Туніс) з використанням розрахункової одиниці – арабського динара, 3) валютні союзи з емісією єдиної валюти та спільним органом валютної політики.

Більшість офіційних механізмів інтеграції африканських країн виявились у цілому неефективними.


100. Сутність, види та мотивація міжнародного бізнесу.

Усталена кількісна динаміка інтернаціоналізації економіки в сучасних умовах набуває специфічних рис, зумовлених новою якістю міжнародного поділу праці. У структурі сучасних МЕВ це проявляється насамперед через вихід за межі нац. економік поряд з факторами і результатами в/ва безпосередньо виробничого процесу. В свою чергу докорінні зміни відбуваються і у міжнародному бізнесі – сфері практичної реалізації форм МЕВ.

Суб”єктами міжнародного бізнесу є його учасники, які здатні активно і відносно незалежно працювати для реалізації своїх економічних інтересів. До числа основних суб”єктів належать: фізичні особи, юридичні особи, їх об”єднання, держави, міжнародні організації.

Найбільш численними, значущими, динамічними в міжнародному бізнесі є фірми, що існують у двох організаційно-правових формах – власні підприємства та об”єднання підприємств.

Крім організаційно-правової застосовують диференціацію фірм за такими ознаками:


  • рівнем гоподарської самостійності (материнські або головні; філії; дочірні; асоційовані)

  • характером власності (приватні, державні, кооперативні, змішані)

  • видами діяльності (промислові, торгівельні, фінансові, транспортні та ін)

Загальними мотивами, що спонукають фірми брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу, придбання нових джерел ресурсів, диверсифікація.

Розвиток фірми може бути обмежений зменшенням обсягу внутрішнього ринку через недостатню кількість споживачів або їх низьку купівельну спроможність. За сприятливої економічної кон”юктури в інших країнах або в світі в цілому фірма має змогу нарощувати обсяги продажу через вихід на міжнародні ринки,збільшуючи свої прибутки.

Збільшити ринки збуту та свій прибуток фірма може також за рахунок купівлі за кордоном окремих компонентів, напівфабрикатів або послуг. В окремих випадках вирішальне значення має винятковий характер закордонних товарів або послуг, використовуваних фірмою.

Уникнути різких коливань у виробничій та торгівельній діяльності фірми дає змогу диверсифікація, коли підтримуються оптимальні обсяги продажу (на випадок економічного спаду в своїй країні) за рахунок виходу на ринки країн, економіка яких перебуває в стадії пожвавлення та росту.


101. Порівняльна характеристика форм міжнародного бізнесу.

При виході на зарубіжні ринки (тобто при перетворенні бізнесом у його міжнародні форми) підприємство має такі альтернативи:

Внутрішнє виробництво:


  1. Непрямий експорт (торгівельні доми, міжнародні посередники)

  2. Прямий експорт (експортний відділ, збутове відділення, закордонна філія, комівояжер з експортних операцій, дитриб’ютори, агенти)

Зовнішнє виробництво:

- спільне підприємництво ( ліцензування, франчайзинг, підрядне виробництво, управління за контрактом, спільне володіння, створення стратегічних альянсів)



  1. Пряме інвестування (володіння) (складальні підприємства, виробничі підприємства, збутові філії)

Підрядне виробництво – форма спільного підприємництва, за якої національний виробник (продавець) укладає угоду із закордонним виробником на виготовлення своєї продукції).

Управління за контрактом – форма спільного підприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру ноу-хау в галузі управління, а той забезпечує необхідний капітал.

Критерії (Експорт/ СП/ Володіння): Низька/Середня/Висока

Контроль ринку (близькість до споживача, можливість швидко реагувати на зміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропозиції) Н/С/В

Гнучкість (можливість швидко та адекватно адаптувати діяльність до елементів середовища, що змінюється) С/В/Н

Ризик (загроза виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу чи майна) Н/С/В

Переваги експорту: Збереження повного контролю за діяльністю, підтримка виробництва у країні базування (політично вигідно-зайнятість)

Недоліки експорту: Вразливість стосовно зарубіжних протекціоністських заходів, чутливість до коливань валютних курсів

Переваги Контрактних коопераційних угод включно з ліцензуванням: Невисока потреба в інвестиціях.

Недолік: Мінімальний рівень матеріального контролю.

Спільні підприємства переваги: мінімальність ризику, потреба у менших витратах порівняно зі створенням власного підприємства.

Недоліки: потреба у високодеталізованому розмежуванні прав та обов’язків сторін, закріпленому контрактно, проблеми в узгодженні управління

Створення власного виробничого підрозділу переваги: забезпечення повного контролю, локалізація виробництва

Недоліки: необхідність значних кошів для інвестицій, рішення політично непопулярне (перенесення робочих місць з країни).


102. Економічна природа, суттєві ознаки і систематизація міжнародних спільних підприємств. Стратегічні альянси.

Мотивами входження на зарубіжний ринок є зниження капітальних витрат та зниження ризику при створенні нових потужностей; придбання джерел сировини або нової виробничої бази; розширення діючих виробничих потужностей; реалізація переваг нижчої вартості чинників в/ва; можливість уникнення циклічності або сезонної нестабільності в/ва; пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції; підвищення ефективності існуючого маркетингу; придбання нових кеналів торгівлі; можливість проникнення на конкретний географічний ринок; вивчення потреб; набуття управлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни що приймає.

Очевидною є виробничо-економічна та маркетингова мотивація партнерів. Не слід ігнорувати й інші, як правило, не декларовані та рідко досліджувані мотиви – пропагандистські та престижні, характерні як для діяльності за кордоном великих корпорацій, так і для міжнародного бізнесу в окремих сферах (туризм, сервіс тощо); персональні, коли СП створюються засновниками однієї національності або на родинних засадах; екологічні, коли розв”язується завданя виведення екологічно брудних виробництв.

У свою чергу фірми країн, що розвиваються, при створенні СП орієнтуються також на можливість доступу до нових технологій та передових методів управління, використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок, мобілізацію додаткових фінансових ресурсів тощо.

Слід зазначити, що спільні підприємства використовуються не тільки дла освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою виходу на ринки сусідніх країн, або цілих регіонів світу.

Аналіз розвитку спільних підприємств потребує їх систематизації з виділенням ознак з точки зору організації (спосіб, шлях, форма, місце реєстрації); структури учасників (безпосередні учасники, країни-учасники); вкладення у статутний фонд (зміст, якість, спосіб, мета, структура, участь партнерів); а також сфер, видів та строку діяльності.

Стратегічними альнсами називають угоди про співробітництво між фірмами, що йдуть далі за звичні торгівельні операції, але не доходять до злиття фірм. Альянс підрозуміває проведення спільних досліджень, обмін технологіями, спільне використання виробничих можливостей, просування на ринок продукції один одного або об”єднання зусиль у в/ві компонентів або зборці кінцевої продукції. Стратегічні альянси являються для фірм однієї і тієї ж галузі, але розташованих в різних країнах, засобом конкурентної боротьби на світовому ринку при збереженні їх незалежності.


103. Еволюція форм міжнародного бізнесу. Сутність ТНК та оцінка їх ролі у міжнародній економіці.

Міжнародний бізнес включає будь-які транзакції між фізичними та юридичними особами за межами національних кордонів. У відносно систематизованому вигляді міжнародинй бізнес з’явився 5 ст. до н.е.

Створення перших міжнародних фірм створюються під час промислової революції в Європі. В ті часи велика кількість компаній почала відкривати філіали за кордоном.

Термін ТНК традиційно означає фірму, що має філіали в двох аьо більше країнах. Інші дослідники вважають, що для ТНК потрібна наявність виробничих потужностей щонайменше в 6 країнах.

ЮНКТАД визначає ТНК як підприємтво, яке об’єднує юридичних осіб будь-яких правових форм і видів діяльності в двох або більше країнах, яке проводить спільну політику і стратегію.

Виділяють три основних критерії ТНК:


  1. структурний критерій – присутність в декількох країнах, а також різне громадянство управлінського персоналу.

  2. Критерій результативності – в залежності від питомої ваги активів, цінних паперів, доходів за кордоном.

  3. Поведінковий критерій – менеджмент ТНК повинен думати інтернаціонально. Тобто потрібно розглядати весь світ як сферу своїх ділових інтересів.

Окремо виділяють глобальні компанії та багатонаціональні компанії. Глобальні компанії використовують стратегію стандартизації виробництва і активної економії на масштабах виробництва. Багатонаціональні компанії відрізняються більшою диференціацією продуктів з метою повного врахування специфічних маркетингових факторів країн та регіонів.

На сьогодні за даними ООН нараховується близько 10000 ТНК. На 600 лідуючих ТНК рпипадає більше чверті світового виробництва товарів. ТНК є найбільшими експортерами капіталу. На їх долю припадає дві третини прямих закордонних інвестицій. В останні роки ТНК значно розширили свою діяльність в сфері послуг.

ТНК справляють дуже потужний вплив на укономіку країн що розвиваються. Інвестиції ТНК в багатьох випадках позитивно вплинули на структурну перебудову економіки цих країн, її диверсифікацію, підвищили їх рівень життя. Проте монополістичний характер діяльності ТНК ставить країни в залежність.

Ще однією тенденцією стало посилення ТНК, що з’явилися в країнах третього світу.

Гголовною конкурентною перевагою ТНК є можливість швидкого випуску великої кількості продукції, високий ступінь адаптивності до специфічних особливостей національних ринків.
104. Характеристика сучасних теоретичних підходів у дослідженні ТНК.

Загальною теоретичною базою, що пояснює ПЗІ є теорія ринковим імперфекцій. Проте вона не дає відповіді на окремі аспекти діяльності ТНК.

Це призвело до розвитку в 70-х роках загальної теорії ТНК. Найбільш відомою з цих є теорія інтерналізації.

Ця теорія пояснює існування ТНК можливістю створення власного інтернального ринку, що поєднує постачання, виробництво та збут. При цьому фірма анулює дію зовнішніх факторів і уникає додаткових трансакційних витрат. Концепція інтерналізації була запропонована Баклі та Кесоном а потім доповнена Ругманом. Вона базувалася на поняттях вертикальної та горизонтальної інтеграції. Вона дає пояснення економічному механізму ТНК0, а також визначає основні критерії вибору конкретних форм зовнішньоекономічної діяльності.В той же час ця теорія не повністю враховує вплив екстерналій зарубіжних країн.

Це призвело до формування багатофакторної моделі інвестиційної поведінки ТНК Данінга. Згідно з його еклектичною моделлю ПЗІ відбуваються на основі врахування трьох груп факторів. 1) Переваги володіння – конкурентні переваги фірми, опит, імідж, кваліфікований персонал. 2) Переваги дислокації – виробничі витрати в країні, тарифи, податки, політичний ризик, розвиток інфраструктури. 3) Переваги інтерналізації – переваги пов’язані з можливістю більш ефективної діяльності в країні ніж опосередковано через дистриб’ютерів, ліцензіатов тощо.

Використання моделі Данінга дозволяє значно підвищити ефективність міжнародного менеджменту. Дозволяє ТНК підібрати рівень інтерналізації, який якнайбільше підходить конкурентноспособності фірми.

В 90-х роках велику цікавість викликали питання сутності і структури ресурсного потенцалу ТНК. Так виникла теорія конкурентних переваг країн Портера. Модель Портера намагається висвітлити специфічні характеристики країн базування ТНК, що впливають на їх міжнародну результативність. Портер поєднав ці фактори в Даймонд, який є динамічною системою, параметри якої тісно взаємопов’язані.
105. Особливості внутрішньоекономічного механізму ТНК. Моделі вибору форми транснаціональної діяльності.

Серед концепцій формування та розвитку ТНК особливе місце займає теорія інтерналізації. Сформована у 70х і доповнена у 80х вона є базою, що пояснює головні пріоритети економічної поведінки ТНК.

Найзагальніше інтерналізація є процесом створення внутрішньокорпоративного ринку через організацію власних філій дочірніх підприємств та через отримання контролю над вже існуючими фірмами у циклі “постачання-виробництво-збут” . Необхідною умовою є зменшення транзакційних витрат у порівнянні з витратами на підтримання функціонування створеного ринку. Транзакційні витрати – на дослідження та вибір партнерів, переговори, страхування ризиків порушення зобовзань.

Крім того додаткові переваги пов’язані з обходом протекціоністських бар’єрів, безпосереднім контролем якості сировини, напівфабрикатів, продукції, що продається кінцевому споживачу, отримання додаткових доходів від масштабів діяльності, компенсація відсутності ф’ючерсних товарних ринків у певних країнах, контроль торгових мереж (також і тих, що можуть використовуватись конкурентами).

Інтерналізація не завжди доцільна. Вона буде здійснюватись до того часу, доки вигоди від її реалізації перевищують витрати на здійснення.Виділення транзакційних витрат, витрат пов’язаних з збереженням контролю над технологією та ноу-хау, витрат пов’язаних з організацією та управлінням внутрішньофірмових ринків дають інструментарій для вивчення моделей діяльності ТНК.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка