Світова культура



Скачати 264.1 Kb.
Дата конвертації04.01.2018
Розмір264.1 Kb.
















День захисника Вітчизни виник у 1918 році після перемоги під Нарвою і Псковом над німецькими завойовниками. У 1922 році цей день був офіційно оголошений "Днем Червоної Армії". Пам'ять про перший бій і першу перемогу. Саме тоді цей день став великим всенародним святом. Треба сказати, що багато істориків ставлять під сумнів факт якої б то не було помітної перемоги у ці дні 1918 року. Газети того часу не містять переможних реляцій. Не говорили про роковини перемоги і через рік - в 1919 р. Подібні згадки почали з'являтися лише на початку 20-х років.




З 1922 року 23 лютого набуло характер великого всенародного свята, як День Народження Червоної Армії. 22 лютого 1922 на Красній площі відбувся парад військ Московського гарнізону, а ввечері - урочисте засідання Московської Ради спільно з представниками військових частин Московського гарнізону. З 1946 року свято стало називатися День Радянської Армії і Військово-Морського флоту. У 1995 році Державна Дума Росії прийняла федеральний закон "Про дні військової слави Росії", в якому цей день названо "Днем захисника Вітчизни".


23 лютого - день військової слави Росії, яку російські війська здобули на полях битв. Спочатку в цьому дні закладений величезний сенс - любити, почетать і захищати свою Вітчизну, а в разі потреби, вміти гідно її відстояти.


Шановні захисники Вітчизни!

Щиро, від усього серця вітаємо Вас зі святом - Днем захисника Вітчизни. Насправді - небагато в нас таких важливих дат, як день тих, чия професія - Батьківщину захищати.



Нащадки славних козаків,
І січових стрільців,
І нині ви від ворогів
Бороните краї.


За Тарасом Шевченком, "у своїй хаті - своя сила, і правда, і воля", - то маємо обов'язково шанувати тих, чий святий обов'язок - захищати свою хату, боронити свою правду - своєю силою і своєю волею.

Сьогодні в кожному домі віддають данину шани й поваги тим, хто в лиху годину війни мужньо боронив українську землю.

Захисників Вітчизни вшановує вся Україна. Та найбільша шана вам, дорогі ветерани. Перед вами ми схиляємося, у вас вчимося любити Батьківщину.



Щиро вітаємо всіх із справжнім чоловічим святом, історія якого сягає початку минулого століття - Днем захисника Вітчизни!

23 лютого – визначна дата для всіх чоловіків, хто колись мав честь носити погони і військову форму, а також – для всіх жінок, які з тривогою і гордістю чекали на повернення з лав Збройних сил своїх синів, братів, коханих.

Ми виросли з цим святом, дорослішали й мужніли, беручи за приклад історію свого народу та його найкращих представників.

Попри зміну часів і політичних систем, нині 23 лютого, як і десятиліття тому, асоціюється насамперед з мужністю та стійкістю людського характеру, силою духу та відданістю Батьківщині.

Дорогі колеги! Вітаємо Вас із Днем Захисника Вітчизни!

У пам'яті сьогоднішніх і майбутніх нащадків назавжди збережуться подвиги багатьох поколінь воїнів-захисників, їх безмежна відданість і любов до рідної землі, мужність та героїзм. Нарешті, 23 лютого – свято чоловіків – чоловіків, які захищають спокій наших домівок, лицарів, здатних завжди підставити своє сильне плече чарівній половині людства.

Зі святом Вас – чоловіки!Тому сьогодні ми вітаємо весь славний колектив МВПУ- зв’язку зі святом. Здоров’я, витримки й нових фахових висот, щастя і родинного затишку кожному з Вас!


День захисника Вітчизни. Або просто день чоловіків.. Але чому ж саме 23 лютого? Що трапилося чи відбулося у цей день?


Історія свята починається з 1922 року, коли Лев Бронштейн (відомий під псевдонімом Троцький) підписав документ Реввоєнради. Офіційні папери свідчать: цього дня у 1918 році уряд робітників і селян прийняв рішення про створення армії, необхідної для захисту від зовнішніх ворогів.
Спочатку день цей називався на честь Червоної армії, нагадуючи про велику мобілізацію по декрету Раднаркому з гордим заголовком «Соціалістичне суспільство в небезпеці».

Паразитична пропаганда більшовиків змусила залишки російської армії покинути країну. В той же час німецькі війська продовжували просуватися по території Рад. Утомлені від війни люди з не дуже великим бажанням попрямували в ряди збройних сил.

У результаті занепаду патріотизму, і особливо – після подій, що трапилися напередодні під Нарвою, 24 лютого Рада Народних Комісарів повністю і беззастережно прийняла ультиматум німецького командування. 3 березня керівництво країни підписало Брестський світ, умови якого цілком диктувалися німцями

Події розверталися з приголомшливою швидкістю. Вже 25 лютого Ленін в матеріалах статті "Важкий, але необхідний урок", багато говорив про ганьбу військових, які не просто не послухалися наказу, але проявили себе останніми розтяпами. Безпорадними нехлюями, що загрузнули в хаосі і безладній втечі, показали себе залишки колись могутній армії.

Німецькі загони поступово заглиблювалися на радянську територію, практично не зустрічаючи опору. Юрій Фельштінський, історик за освітою, неодноразово відзначав проблему чуток і міфів, якими покрилося просування німецької армії.

Часто траплялося так, що міста і залізничні станції залишались людьми задовго до прибуття військових. Так, місто Двінськ (нинішній Даугавпілс) було узяте загоном, чисельність якого не перевищувала сотні чоловік. Псков був відданий німцям, що приїхали на мотоциклах, а в Режиці німецький загін був настільки нечисельним, що не зміг впоратися з охороною телеграфу, який ще добу працював у звичайному режимі.


Що ж трапилося 23 лютого 1918 року під Нарвою? Про це чернігівцям розповів минулої п’ятниці під час круглого столу «Білі плями» в радянській історії України» заступник голови Українського інституту національної пам'яті Владислав Верстюк.

- Ніщо так не допомагає історику встановити істину, як вивчення першоджерел. Таким першоджерелом по історії свята 23 лютого є робота Леніна «Важкий, але необхідний урок». Яким же таким геройством прославилися у цей день в 1918 році більшовицькі загони під Нарвою? Ви будете сміятися, але було ось як. Угледівши авангард німецької армії, солдати і матроси під керівництвом уславленого в майбутньому, а потім репресованого Павла Дибенка, зробили кілька пострілів у бік ворога і… кинулись тікати. Тікали вони добрих сто кілометрів, аж до самої Гатчини. Увірвавшись на залізничну станцію, захопили поїзд, причепивши до нього цистерну зі спиртом, котра випадково стояла на сусідній колії.

І поїхали бійці «непереможної» армії гуляти по Росії! Зупинити чи щось заперечити їм на жодній зі станцій ніхто не міг, адже як заперечиш п’яним і озброєним? Більше двох місяців гуляли солдати і морячки по країні,доки на початку травня їх не роззброїли десь на Уралі. За законами військового часу Павла Дибенка, як командира, мали б розстріляти, але така доля спіткає його лише через 20 років. А тоді його тільки виключили з партії.
Така ось історія від фахівця-історика. Така ось історія свята. Справжнього. Чоловічого…

А Червону армію врешті-решт створили. І почала вона воювати: з повсталими матросами Кронштадта, з тамбовськими селянами, з кубанськими і донськими козаками, з українськими студентами…



Скільки років триває історія під назвою «Розгадка єгипетських таємниць» і кожна епоха призводить людство до нових питань. Загадки, перш за все, криються в тому, яким чином древніх жителям Єгипту вдалося звести такі монументальні споруди як піраміди без технологій, до яких звикли ми?

Для розгадки цієї таємниці потрібно просто уважніше вивчати єгипетські документи древньої епохи. Учені часто не надавали значення цим документам, тому що їх автором є Геродот, грецький історик, що жив через багато століть після будівництва пірамід. Тут мова йде про нотатках, надісланих Геродотом під час його поїздки до Єгипту.

Геродот в своїх записах відзначає, що метод будівництва полягав в покроковому режимі. Єгиптяни, за словами Геродота, будували піраміди терасами. Спочатку будувалося основу піраміди, під час його зведення на нього ж за допомогою дерев’яних важелів заносилися елементи конструкції верхніх ярусів. Блоки піднімали всякий раз на нову висоту. Далі на кожен ярус встановлювалися аналогічні важільні системи, що і дозволило будівельникам звести такі гігантські конструкції.

На будь-якому ряду піраміди був власна система механізмів, що переміщає важкі блоки. Кінець же будівельних робіт йшло зверху вниз, при цьому важільні конструкції розбиралися і спускалися на землю.

Якщо врахувати, що записам Геродота близько 2500 років, то не зрозуміло, чому їх не сприймали всерйоз такий тривалий час. Можливо, що й просто не зрозуміли. Згадуючи картинки з підручників історії, важільна конструкція на будівництві у єгиптян була одна для кожної піраміди. Це доводить, що сучасні історії не до кінця усвідомили праці Геродота.



Але недавно Рон Уайетт, археолог-аматор із США, все ж знайшов розгадку таємниці багатовікової давності. Він спробував розшифрувати записи, зроблені єгиптянами. Записи стосувалися зміни династичних ліній. Рону попався на очі дивний ієрогліф, який вказував на те, що при будівництві пірамід використовувався метод декількох важелів систем. Археолог замалював механізм так, як він собі його уявляв, і, несподівано для самого себе, зрозумів, що принцип будівництва пірамід був надзвичайно простий!Керуючись працями Геродота, Уайетт своїми силами спорудив модель важільного підйомника з картонних смуг, а потім він зробив за допомогою колективу однодумців кілька дерев’яних моделей. Вся команда переконалася, що навіть така нехитра система легко піднімає дуже масивні вантажі. Робота Уайетт доводить, що єгиптянам зовсім не допомагали якісь надприродні сили при зведенні пірамід. Принцип побудови таких колосальних споруд тепер ставав зрозумілим! У 1978 Рон Уайетт демонстрував свій підйомник з дерева на торговельній виставці, що проходила в штаті Теннесі. Подивитися на механізм Уайетт зібралися люди, серед яких були й відомі єгиптологи, і археологи, і історики, і просто мисливці за сенсаціями. Всі вони намірилися зрадити механізм обструкції, але не змогли повірити своїм очам, коли невигадливий важіль заробив! Він піднімав вантажі, які зміг би підняти, мабуть, автокран. Новина тут же розлетілася по Сполучених Штатах, а потім і по всьому світу. Інформаційні агентства поширили дані про «диво в Теннесі» за лічені години.Вже навесні наступного року Рон Уайетт зміг продемонструвати свої розробки безпосередньо в Єгипті – на піраміді Хефрена. Рон уклав контракт з місцевою фірмою, керівником якої був пан Нассеф Мохамед Хассан. Нассеф зважився на співпрацю, тому що схеми Уайетт привели його на справжній захват.Тоді Рон Уайетт і показав усьому людству, як саме древні єгиптяни будували свої знамениті усипальниці – піраміди фараонів. Про це вели репортаж телекомпанія «Ніппон ТВ». Через деякий час Уайетт і Нассеф вже давали інтерв’ю «Голосу Америки».Ці роботи викликали сенсацію в науковому світі і змусили говорити про Уайетт навіть самих звичайних громадян. Крім того, припущення Уайетт знайшло підтвердження і завдяки численним знахідкам дерев’яних конструкцій. Вони зберігалися в музеї Каїра, але до робіт Уайетт про їх застосування могли тільки здогадуватися. Тепер стало очевидно, що це і є ті самі важільні пристосування для будівництва пірамід. За інженерним підрахунками ці системи здатні були підняти вантаж масою до 45 тонн. Тому можна з упевненістю заявити, що розгадка пірамід Гізи відбулася ще у далекому 1978 році.

Матеріал підготувала заступник директора з НМР , викладач культурології Корсун А.В.


У світовій літературі Кнут Гамсун посів одне із найпомітніших місць як "поет кохання", який відкрив і відтворив нові його відчуття. Разом з тим його вважали славою і водночас - ганьбою Норвегії через те, що заплямував себе підтримкою тоталітарного режиму. Поет Нудель Гріг відзначи: "...Гамсун віддав реакції головне, що в нього було: і своє ім'я. А ми зберегли ті скарби, які він подарував світові".

А. П. Чехов назвав норвезького письменника "натхненним співцем кохання", який показав чарівність і драматизм бурхливих пристрастей. Дійсно, Кнута Гамсуна завжди цікавили процеси, що відбувалися в людській душі. Він вважав, що почуття і переживання - це "особливе повітря, яким дихала кожна епоха, і головне, щоб воно завжди лишалося чистим і свіжим, наповненим ароматом трав і дерев, а не гірким смаком цивілізації". Його думки знайшли відображення і у його творах.

А.П.Чехов



Основна тема: змалювання світу у процесі безпосереднього бачення, у мінливості, швидкоплинності

Справжнє прізвище Кнута Гамсуна - Педерсен. Літературиний псевдонім автор узяв від назви хутора Гамсунд, де мешкала його родина. Випадково під час публікації однієї його газетної статті загубилася остання літера цієї назви.

Утворилось прізвище Гамсун. Воно сподобалося письменникові, і під ним Кнут Педерсен увійшов у світову літературу.



Педер Педерсен

Народився майбутній письменник в родині на крайній півночі Норвегії. Його батько, Педер Педерсен, був сільським кравцем. Спочатку його батьки оселилися у Гармутреті на невеличкому хуторі, де в оточенні трьох старших братів і двох молодших сестер Кнут провів три перших роки життя. Згодом родина переїхала до Хамароя, містечка в Нурлані. Там вони орендували Гамсунд, маленьку ферму, що належала дядькові Кнута. Хлопець пас корів, насолоджувався красою норвезьких фіордів, укритих снігами вершин.

Невдовзі сім'я заборгувала велику суму господареві ферми. Дев'ятирічний Кнут змушений був працювати на свого дядька, людину сувору, який часто бив його і не давав їсти. Лише серйозна хвороба дядька звільнила хлопця від постійну приниженнь і нарікань. Юнак пішов у світ шукати щастя. Він змінив багато професій - був помічником прикажчика при лавці, дрібним торгівцем, рахівником. Освіту здобув у сільській школі, де лише опанував грамоту. Решту знань брав з книг, читаючи все підряд. По суті, був самоуком.

Перший твір - повість "Загадкова людина" - був надрукований за гроші нур-ланського торгівця у 1877 році. А через рік побачили світ велика балада "Побачення". Ці книги мали величезний успіх у читача, і Кнут Гамсун вирішив присвятити своє життя художній творчості. На гроші купця він вирушив до Копенгагена - культурного центру Скандинавії. Там він мав намір видати любовну повість із сільського життя "Фріда". Проте твір жоден із видавців не захотів опублікувати. З великими труднощами юнак повернувся у рідну Норвегію і зупинився у Кристіанії, нинішньому Осло. Він звернувся за допомогою до відомого письменника Бьорнсона, але той не оцінив "Фріду", і тому автор знищив рукопис.

Гамсун пережив неймовірно складні часи, бідність принижувала його, не давала змоги займатися літературною справою. Бідуючи, він став дорожнім робітником у Східній Норвегії. У 1882 році, заручившись рекомендаційними листами до впливових емігрантів з Норвегії, поїхав у Сполучені Штати, де працював спочатку наймитом у штаті Вісконсін, а згодом секретарем норвезького проповідника в Міннесоті. Серйозно хворим, він повернувся на батьківщину. Певний час жив у Вальдерсі, де під псевдонімом Гамсунд написав працю про Марка Твена. В Осло його літературна кар'єра не склалася, він бідував. У 1886 році знову поїхав до Сполучених Штатів, працював кондуктором трамвая, а влітку наймитував на пшеничних полях Північної Дакоти.

Повернувшись до Європи, Кнут переїхав до Копенгагена, показав нову повість редакторові щоденної газети Едвардові Брандеру, братові відомого літературного критика. Наприкінці того ж року повість з'явилася на сторінках одного з датських журналів, а в 1890 р. була опублікована під назвою "Голод". Автора твору помітили, стало зрозуміло, що в літературі з'явився сильний і самобутній талант. Цей роман приніс славу, про яку Гамсун давно мріяв. Після виходу в 1892 році "Містерій" стало зрозуміло, що талант письменника перейшов у нову фазу.

1894 року вийшов роман "Пан", написаний у формі спогадів Томаса Глана, який відмовляється від цивілізованого існування й жив життям мисливця і рибалки поблизу провінційного містечка. "Я спробував, за аналогією Ж. Ж. Руссо, представити щось на зразок культу природи, чутливості, точніше надчутливості душі", - зізнався Гамсун своєму другові, коли працював над "Паном".

У 1904 році письменник видав збірку поезій "Дикий хор", яка не поступилася найкращій прозі.

Незадовго до початку Першої світової війни прозаїк зі своєю родиною переїхав до себе на батьківщину - в Хамарей, а потім на південь у Грімстад. Це була не просто зміна проживання. Для письменника селянство з його патріархальними традиціями, органічним зв'язком із землею стало основним фактором стабільності, джерелом духовного здоров'я народу. Він написав один із найбільш монументальних епічних творів світової літератури XX століття - роман "Соки землі", за який у 1920 році одержав Нобелівську премію.

Нова повоєнна дійсність викликала у Гамсуна скептичне ставлення, про що свідчили такі твори, як "Жінки біля колодязів" (1920), та "Останній розділ" (1923). Роман "Коло замкнулось" (1936) показав духовну деградацію людини в умовах тогочасного світу.

Особисте життя письменника завжди було насиченим. У 1898 році він одружився з Берглют Бех, від шлюбу з якою народилася дочка. Через 8 років подружнього життя вони розлучилися, а в 1908 р. він одружився з актрисою Марією Андерсен, яка була молодшою за нього на 22 роки. У них народилося дві доньки і два сини. З Марією Кнут прожив до останнього свого подиху.

Друга світова війна відіграла фатальну роль у подальшій долі митця. Він співпрацював з нацистами, за що після визволення Норвегії був переданий суду. Кнут Гамсун висловив свою точку зору про нацистську державу в деяких опублікованих статтях. Він подарував Нобелівську медаль Геббельсу і захоплювався його дивовижними дітьми, виступав проти руху Опору, вважаючи, що молоді норвежці даремно жертвували життям - з гітлерівською військовою силою боротися неможливо. І нарешті зустрівся з Гітлером, про що повідомила німецька пропаганда. Тисячі читачів на знак протесту повернули авторові його книги. Але разом з тим він заступився перед Геббельсом за норвезького письменника, який заховався у Данії, і в такий спосіб врятував йому життя. Норвезький письменник захищав перед рейхскомісаром Тербовеном, однак без успіху, репресованих норвежців, надсилав телеграми і листи Гітлеру, Герингу, Геббельсу на захист своїх земляків. Ного бесіда з Гітлером закінчилася розчаруванням. Він так і не вступив до національно-соціалістичної партії, на що гітлерівські кола мали великі надії. Коли це все відбулося, Кнуту Гамсуну було за 80 років. У 1947 році після психіатричної лікарні прозаїк уник вироку лише через діагноз "інтелектуальна деградація". Але це не позбавило його розплати. Ні в'язниця, ні будинок для престарілих, ні повне обстеження у психіатричній лікарні не мали на нього такого впливу, як тавро "зрадник батьківщини" На нього поклали відповідальність за спричинені країні збитки. Старий, глухий, напівсліпий письменник був розорений. Однак йому залишили маєток Дормунд. Тут він у 90-то років написав чудову книгу про останні роки свого життя, про самотність без скарг і виправдань.

Треба віддати належне норвежцям, які вибачили свого співвітчизника Ганебне тавро було зняти і він знову посів належне місце на вершині письменницької піраміди однієї з найлітературніших країн світу.

Помер Кнут Гамсун 19 лютого 1952 року.

Час визначив і помилки, і цінність його доробку як художника, котрий змалював красу і силу кохання, із глибокою проникливістю відобразив складність людського життя і ті нові конфлікти, що висунуло XX століття.

Майстер психологічного аналізу, Кнут Гамсун назавжди ввійшов в історію світової літератури як тонкий лірик і спостережливий реаліст, що вміло передав непомітні порухи людської душі.

Одним із перших творів став психологічний роман "Голод". Роботу над ним автор розпочав після повернення із Америки до Європи влітку 1888 року. Події охопили 1886 рік - один із найскладніших періодів життя письменника, коли він знаходився на межі голодної смерті. Його герой відчував не лише фізичний, а й духовний голод. Розповідь йшла від першої особи, яка стояла поза звичайним людським існуванням і не могла знайти в ньому свого місця. Голод загострив внутрішній зір героя, він помічав найдрібніші факти зовнішнього життя. Юнак відчував фізичну муку від голоду, зіткнувся з жорстокістю оточуючих людей. Лише десь "на дні" життя знайшов співчуття чи розуміння його становища. Суспільство не бажало нічого знати про тих, кого викинуло за межу життя, тому що кожна людина в цьому світі зайнята собою, власними думками і справами. Замкнутість людини в полоні своєї індивідуальності зробило майже неможливим людське взаєморозуміння.



А.Гітлер


У новелі: "Переможниця". Ліричний герой -кондуктор на лінії Холстед, а потім - Котедж. Він обслуговував состав із двох-трьох потягів. Напередодні Різдва відбулася невеличка пригода: увійшов у вагон пан і запропонував йому заробити десять доларів. На перехресті з Монрострин необхідно було зупинити трамвай і витягнути його з люка, хоча він буде чинити опір. Цей спектакль пан влаштовував для своєї дружини, яка мала власними очима переконатися про його серйозний намір померти. Дружина поїде цим трамваєм, буде сидіти в кабіні вагоновожатого. Це місце з усіх боків відкрите вітрам.

Водій попередив, що з лядою люку треба поквапитися, оскільки може наїхати інший трамвай, інтервал три хвилини. З вагоновожатим пасажир домовився теж. Кондуктор повинен, побачивши, як той висунувся з люка, дати сигнал зупинитися. Кондуктор став багатшим на 10 доларів, які йому були так необхідні. Усю зиму він проходив з прив'язаними до спини і грудей газетами, щоб не було так холодно. Тепер на ці гроші зможе пошити жилет, щоб було тепліше.

Нарешті у вагон увійшла молода, красива, з блакитними очима панна в коричневій шубі. Вагоновожатий щось прошепотів їй, хоча йому заборонялося розмовляти під час роботи. Під'їжджали до умовного місця. Кондуктор показав, збавити швидкість, але вагоновожатий не послухав. Кондуктор побачив людську голову, яка стирчала з-під землі, крикнув, що в колодязі людина - ніякої реакції. Він схопився за гальма, але було вже пізно. Голову нещасного знайшли під заднім вагоном, тіло у колодязі. Молода жінка кричала: "Жахливо"! В обличчі її не було провини, вона не непритомніла, а просто пішла додому. Вагоновожатий пояснив кондуктору, що той мав зробити, щоб дібратися до станції самому.

Минув час. Одного разу під Новий рік кондуктор йшов по місту і зайшов у залізничний вокзал, де зустрів вагоновожатого, який їхав на Захід, щоб купити землю і стати фермером. Кондуктор дізнався, що гроші у його товариша від жінки, яка заплатила йому, щоб спекатися свого чоловіка. На ці гроші він і зібрався змінити життя на краще.

У буржуазному суспільстві нікому немає справи до іншого, кожен зайнятий лише собою. Людське життя нічого не варте. Заради збагачення, свободи, уникнення відповідальності люди готові на ганебні вчинки, що свідчить про відсутність їх духовності і милосердя.

Не менш цікавою і повчальною була новела "Олександр і Леонарда". Автор зустрівся з Олександром у фортеці Аперсхюс, куди його заточили за розбій. Проте він помер, не витримавши в'язниці як міри покарання. Перед смертю розповів, як одного разу через нього загинула дівчина.

У Нурлані жив заможний рибалка Енса Олап. Одного разу на його пристані з'явився циганський табір. Він наказав циганам покинути територію, але син ватажка Олександр не захотів підкоритися. Тоді рибалка запропонував йому роботу вдома: допомагати дружині і дочці. Той погодився служити. Минув певний час. Енс Олап та його сини пішли у море, в маєтку залишилася дружина і 20-річна донька Леонарда.

Олександр поводився досить пристойно, взявся доглядати за коровами і кіньми. Дружина рибалки навіть поклала на нього око, хоча їй вже було близько сорока. Він відмовився від неї, посилаючись на те, що у човні батька в нього залишилася кохана, і ні про яку іншу він і думати не хоче. Ображена жінка стала шпигувати за донькою, а потім послала Олександра копати торф на болоті подалі від дому.

Леонарда розмовляла з Олександром бридко, взагалі він мало що значив для неї. З її скрині стали зникати речі. У всьому дівчина звинуватила Олександра. Щоб полагодити скриню, вона попросила цигана перевезти її на той берег до сина місцевого теслі Конрада. Хлопець з дитинства був знайомий з Леонардою. Саме це і роздратувало Олександра, він готовий убити юнака. Через тиждень скриня була полагоджена і привезена в дім. Коли дівчина перекладала добро, знайшла усі речі, яких не було раніше. Після ремонту тесля став приходити до Леонарди майже щодня, але й Олександр приставав до неї. Поступово дівчина поступилася язичнику. Від ревнощів мати божеволіла, вона все зробила, щоб швидше одружити Леонарду з Конрадом. Коли рибалка повернувся з синами додому, то запропонував Олександру покинути родину. На прощання Леонарда попросила юнака перевезти її на той берег, оскільки вже почала готуватися до весілля з Конрадом. І, щоб героїня не дісталася іншому, Олександр спрямував човен на скелю, зламав весло, човен ударило об скелю. Цигану вдалося врятуватися, а Леонарда загинула. Були відсутні докази причетності героя до смерті молодої дівчини.

У новелі автор показав пристрасть, яка знищила на своєму шляху усе і стала причиною страждань не лише моральних, але й фізичних.

У 1894 році був написаний роман "Пан", який став помітним явищем тогочасного літературного процесу. Він відкрив епоху психологічного роману в норвезькій літературі. У творі відчувалися ідеї Ж.- Ж.Руссо щодо "гармонії природного життя". Але, якщо французький просвітитель вірив у безперечну перемогу почуття і природи над цивілізацією, то Кнут Гамсун трагічно сприйняв майбутнє.

Прикладом такого твору, як "Пан", в українській літературі стала повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків".

Спільні риси творів:

-душевна піднесеність персонажів;

- певна загадковість обставин, у яких опинилися герої;

- зворушливе і невтримне прагнення героїв до свободи і справедливості;

- кришталева чистота їхніх душ.

Письменник цікавився Сходом та теплими країнами, тому опублікував у журналі "Самтиден" уривок, який мав назву "Смерть Глана". Це вважалося останнім розділом книги, дія якої відбувалася в Індії.

Не було ніякого сумніву, що образ Томаса Глана був навіяний Стриндбергом. У той час жодна людина не справила на Гамсуна такого враження, як Август Стри-ндберг. Він назвав себе твариною, яка прагнула назад до лісу.

Прототипом Едварди стала Лаура Валсе - перше кохання письменника. Спочатку він назвав твір "Едварда" - ім'ям головної героїні, але коли книга вже була готова до друку, змінив назву на "Пан", бо центральним образом, не зважаючи ні на що, все д залишилася сила природи, бог Пан.

У класичній міфології Пан - син Гермеса, бог лісів, отар, пастухів, який переслідував німф у пориві закоханості. Коли народився великий Пан, то його мати, німфа Дріопа, глянувши на сина, втекла, бо той мав цапині ноги, роги і довгу бороду. Але батько, бог Гермес, зрадів народженню сина, узяв його на руки і відніс на світлий Олімп, де всі Боги гучно вітали народження бога. Пан не залишився жити на Олімпі, а пішов у тінисті ліси й гори, де пас стадо, грав на дзвінкій сопілці. Як тільки чули німфи її чудовий звук, одразу юрбами поспішали до нього і невдовзі веселий танок рухався зеленою відлюдною долиною під звуки музики Пана, який і сам любив брати участь у танцях німф. А коли настав жаркий полудень, він йде у гущавину лісу і відпочивав. Небезпечно його тоді турбувати. Пан запальний і міг у гніві наслати тяжкий гнітючий сон чи панівний страх. Але якщо бог не гнівається, то він милостивий і добродушний.

Схожість Глана з Паном у тому, що він мав безмежну владу над жіночими серцями. Поява Пана на порохівниці Глана засвідчила те, що як мисливець він знаходився під опікою бога. З богом Паном герой роману тісно пов'язаний невидимими ланцюгами. Для письменника людина - це передусім частина світу. Пан - втілення стихійного життєвого начала, яке живе у кожному з героїв: і в Глані, і в Едварді, і в Єві. Цю особливість роману помітив О. Купрін: "Головна особа залишалася майже не названою - це могутня сила природи, великий Пан, дихання якого відчувалася і в морській бурі, і в білих ночах з північним сяйвом... і в таємниці кохання...".

За жанром "Пан" - це психологічний роман, бо автор сконцентрував увагу на психологічному боці кохання. Розповідь йшла від першої особи, від імені головного героя. Це своєрідні нотатки про те, що сталося з ним декілька років тому. Така форма розповіді надає більшої достовірності подіям, про які йшлося у творі. Роман став "сповідальною прозою" письменника, оскільки виявилося схожість головного героя і автора твору, позиція письменника вимірювалася через світогляд головного героя. Всі події відбувалася на лоні природи.Головною темою стала тема кохання, кохання-страждання. Воно виникла як непереборна сила, яка не контролювалися розумом, не знало перепон, не зважало на моральні устрої та норми. Кохання у Гамсуна не привело до щастя і не дало спокою, а стало вічним двобоєм ворогуючих сил, котрі прагнули єднання.

Роман "Пан" складний за проблематикою. Він порушив філософські і морально-етичні проблеми: сенс людського буття, сутність щастя і страждання, стосунки людини і природи, їх взаємоіснування.

Останній прозовий твір Кнута Гамсуна 90-х років - Роман "Вікторія". Він був написаний за надзвичайно короткий час: ще в липні 1898 року Гамсун не уявляв собі його повного обсягу, а в кінці вересня "Вікторія" була готова до друку.

Сюжетну основу твору склала історія трагічного кохання. Недаремно Кнут Гамсун зауважив, що "Вікторія" - "це ліричний твір", у центрі якого любовний конфлікт, подібний до того, який був показаний у "Пані". У романі звучав не лише мотив фатальної приреченості сильного почуття закоханих, а й мотив суспільної нерівності.

Син мірошника йшов і думав, що коли виросте, то буде виробляти сірники. Це робота небезпечна: вимастила руки в сірку і жоден сміливець не наважиться привітати. В лісі юнак провідав своїх птахів, які були його друзями.Юханнес, так звали хлопця, був 14-річним підлітком, широкоплечим, загорілим на сонці, великим майстром вигадувати різні нісенітниці. Батько повідомив, що за ним послали із Замку. Хлопець зустрів молодих вельмож, допоміг їм розміститися у човні. Всі діти були взуті у чоботи і лише Вікторію, взуту в черевички, дівчинку 10 років, треба було перенести на руках.

Юханнес хотів це зробили, але Отто, молодик з міста, випередив. Хлопець хотів разом з усіма піти на острів, але йому треба було берегти човен. Він думав і уявляв, як рятує Вікторію.

Пройшли роки. Юханнес виріс, йому було двадцять, цілими днями сидів над книжками. Виросла і дівчина подорослішала, не впізнала Юханнеса. Між ними відбулася розмова. Юнак витягнув з води утоплену Каміллу. Вікторія хотіла зробити спробу зізнатися, але не змогла. Минали дні, герой поїхав до міста і зустрів там Вікторію. Виявилося, що вона заручена з Отто, який випадково загинув під час полювання. Після цієї пригоди Вікторія стала вільною, але доля знову розвела шляхи двох закоханих людей. Юханнес одержав від коханої листа (його приніс учитель), якого та написала перед смертю. У ньому дівчина зізналася у коханні, з трепетом описала всі найтонші переживання та відчуття, що переповнювали її душу у моменти зустрічей з Юханнесом. Вона просила вибачення за неприємності, яких завдала коханому і не встигла вимолити пробачення. Вікторія обірвала листа і попрощалася з героєм назавжди.

Автор робить висновок, що трагедія головних героїв була обумовлена об'єктивними умовами життя.Значення творчості Гамсуна надзвичайне. Він виступив як неоромантик. Його творчості були, властиві такі риси:

- відчуття природної краси світу;

- опис життя, людських почуттів, дисгармонії внутрішнього світу людини, конфлікту і антагонізму взаємин, прихованих за об'єднанням людських істот;

- насичений ліризм;

- пошук соціальної і історичної опори в традиціях і устоях норвезького селища;

- створення циклів романів, в яких відображено зміни нового в житті історичного процесу XX століття, погляди і думки людей;

- зображення масштабних, узагальнених характерів героїв;

- заперечення сірого, приземленого натуралізму;

- відтворення підсвідомого душевного буття людини;

- звернення до оригінального жанру суб'єктивно-психологічного роману, завдання якого - аналіз внутрішнього життя особистості;

- розроблення прийомів лірико-суб'єктивної, ритмізованої оповіді, в словесну тканину якої вплетені кругові лейтмотивні повтори одних і тих самих ідей, думок, почуттів.

Творчість Кнута Гамсуна близька українській літературі, в якій теж були подібні мотиви. Багато спільного знаходила в творчості норвезького романіста та М. Коцюбинського. Головним лейтмотивом їхніх творів стала любов і ненависть, життя і смерть, людина і природа.

- створення циклів романів, в яких відображено зміни нового в житті історичного процесу XX століття, погляди і думки людей;

- зображення масштабних, узагальнених характерів героїв;

- заперечення сірого, приземленого натуралізму;

- відтворення підсвідомого душевного буття людини;

- звернення до оригінального жанру суб'єктивно-психологічного роману, завдання якого - аналіз внутрішнього життя особистості;

- розроблення прийомів лірико-суб'єктивної, ритмізованої оповіді, в словесну тканину якої вплетені кругові лейтмотивні повтори одних і тих самих ідей, думок, почуттів.

Творчість Кнута Гамсуна близька українській літературі, в якій теж були подібні мотиви. Багато спільного знаходила в творчості норвезького романіста та М. Коцюбинського. Головним лейтмотивом їхніх творів стала любов і ненависть, життя і смерть, людина і природа.


Книги Кнута Гамсуна


Цей день в історії(23 лютого)


Події,відкриття:

1525— Битва при Павії.

1874— англійський майор Волтер Вінгфілд запатентував нову гру на свіжому повітрі, що нині усім відома як теніс.

1886— американець Ч. Хол електролітичним методом зробив алюміній.

1893— 35-річний німецький інженер Рудольф Дізель отримав патент на створений ним двигун.

1919— Муссоліні заснував італійську партію фашистів.

1922— у Радянській Росії прийняте рішення про вилучення з храмів церковних цінностей на потреби голодняків.

1927— Раднарком України прийняв постанову про допомогу бродяжим циганам при переході на «трудовий осілий спосіб життя».

1944— розпочалася депортація чеченського народу.

1993— Україна заявила про невизнання Росії єдиною правонаступницею СРСР.

1997— вчені з Единбурга (Шотландія) повідомили про успішне клонування дорослої вівці. Народжена одержала ім'я Доллі.

У 1863 році англійські мандрівники оголосили про відкриття ними джерел річки Ніл.


Народилися:

1685— Ґеорґ Фрідріх Гендель, німецько-британський композитор.

1850— Цезар Рітц, швейцарець, що побудував готель у Парижі, ім'я Рітц стало синонімом елегантності й розкоші.

1878— Казимир Малевич, видатний художник-абстракціоніст.

1883— Віктор Флемінг, американський кінорежисер, лауреат «Оскара» (Віднесені вітром).

1909— Микола Шпак, український поет.

1925— Єлизавета Чавдар, українська співачка, народна артистка СРСР.

1944— Олег Янковський, російський актор.

В 1920-му - Борис Некрасов, російський письменник.

В 1929 році народився Алексій II (Олексій Рідігер), російський церковний діяч, патріарх Московський і всієї Русі (РПЦ) у 1990-2008 роках.


1944 рік - Олег Янковський, російський актор (фільми :"Служили два товариші", "Той самий Мюнхгаузен", "Закоханий за власним бажанням").

Кожна країна має свою неповторну історію, яка невідривно пов’язана зі створенням рідних святинь, архітектурних будівель-споруд, скульптур, живописних картин і іншого. Кожна країна славиться своїм культурним надбанням, пам’яткою історії, яка вирізняє її поміж інших країн.


Україна – це могутня держава, яка має досить великий культурний розвиток, який найбільше зосереджений у Києві - культурному, науковому, освітньому центрі всієї країни. Київ має безліч пам’яток, які дивують своєю величчю, пишністю, незвичайністю, красою. Одного із найвідоміших пам’яток історії України безсумнівно є Києво-Печерська Лавра.

Успенська Києво-Печерська лавра – одна із найбільших православних святинь України, визначна пам’ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври. З часу свого заснування як печерного монастиря у 1051 році Києво-Печерська лавра була постійним центром православ’я на Русі. Разом із Софіївським собором вона занесена до світової спадщини ЮНЕСКО.



На території Верхньої Лаври діє «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник», якому було надано статус національного у 1996 році. Монастирське життя зосереджене на території Нижньої Лаври. Обидві частини Лаври відкриті для відвідувачів. Києво-Печерську лавру занесено до Семи Чудес України у 2007 за результатами голосування експертів та користувачів Інтернету. В теперішній час пам’ятка знаходиться під юрисдикцією Національного заповідника, Державних музеїв і Української Православної церкви Московського патріархату.

Києво-Печерська лавра має біля себе багато різних приютів, вона збудована у стилі бароко, має, складні побудови і складний архітектурний ансамбль. Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври склався протягом дев’яти століть та відобразив розвиток культури і духовності, довжину реалістичних напрямків у мистецтві, процес удосконалення інженерних конструкцій. Він органічно пов'язаний з унікальним наддніпрянськім ландшафтом і формує силует Києва з боку Дніпра. Він поділяється на: Верхню лавру, баштані печери, Дальні печери, гостинний збір, і займає площу в 2210.

Наразі Києво-Печерська лавра – це також і багато відвідуваний об’єкт, оскільки туди щодня навідуються безліч туристів і простих громадян за для того щоб помилуватися красою і неосяжністю прекрасної Києво-Печерської лаври.

Ця пам’ятка архітектури і історії України є надзвичайно важливою і вагомою, тому її слід берегти, охороняти, шанувати, висловлювати радість і захоплення, поважати тяжку працю архітекторів і інших людей і як істинний громадянин своєї країни, дбати про культурний освітній розвиток всієї держави і всього суспільства.



1. У чому, на думку Б. Шоу, міститься головна особливість "нової драми" І. Ібсена?

2. Назвіть п'єси драматурга. Яка головна проблема була покладена в їх основу?

3. Поясніть походження псевдоніма Гамсуна?

4. Чому за своє життя письменник змушений був перепробувати безліч професій?

5. За який твір Кнут Гамсун був удостоєний Нобелівської премії?

6. Чому свій роман "Пан" він назвав ім'ям давньогрецького божества? Як ця назва пов'язана з головним героєм? 7.Яка основна тема, ідея та проблематика роману "Пан"?

8. Що спільного між романом К Гамсуна та повістю М. Коцюбинського "Тіні забутих предків"?

9. У чому полягає новаторство Кнута Гамсуна? Чому його назвали "співцем кохання"?

10.Який український поет народився 23 лютого 1909 року?

Матеріали підготували: викладач світової літератури Баранська Н.М.,

учениця групи 16-1 Бех А.,

учні групи 20-1: Кузьменчук О., Корень Є., Тишкевич С.





4

5

6



7

8

8



11

14


14

14


Цей день в історії(23 лютого) 33

1944 рік - Олег Янковський, російський актор (фільми :"Служили два товариші", "Той самий Мюнхгаузен", "Закоханий за власним бажанням"). 34



35

Кожна країна має свою неповторну історію, яка невідривно пов’язана зі створенням рідних святинь, архітектурних будівель-споруд, скульптур, живописних картин і іншого. Кожна країна славиться своїм культурним надбанням, пам’яткою історії, яка вирізняє її поміж інших країн. 35




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка