Стислий виклад твору



Скачати 40.83 Kb.
Дата конвертації28.02.2019
Розмір40.83 Kb.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 10-х РОКІВ XX СТ.

БОРИС ГРІНЧЕНКО

Каторжна

Її тільки й звали — каторжна. Мачуха примушувала виконувати всю хатню роботу, кричав п'яний батько, знущалися мачушині діти й хлопці та дівчата на вулиці.

Мала Докія тільки мовчала, дивилася спідлоба вовчим поглядом. Ніколи не плакала й не просилася, як не били, чим ще більше (гнівала мачуху. Одного разу підгледіла мачуха, як Докія гралася з її маленьким сином, просила поцілувати її, бо ніхто тут до неї добре не ставиться, не любить і не жаліє. Вона її висміяла й звеліла півторарічній дитині вдарити дівчинку. Та вдарила. Більше каторжна не підходила до дітей. На вулиці на образи відповідала кулаками. Ховалася од людей у гущавині садка, біля калини, виповідала тій своє горе. Мачушині діти підслухали й розповіли своїй матері. Та (побігла із сокирою й зрубала кущ — щоб мовляв, од роботи тут не ховалася, хоч Докія просила та молила її, не робити цього. Потім потягла дівчинку за волосся до хати.

Минули роки, стала Докія дівчиною, але життя її не змінилося. Як і раніше, била її мачуха, пригнічувала, зневажав п'яний батько. (Подруг не мала — соромно вийти в дранті на вулицю. Так зачерствіла, що відіпхнула Христю, котра хотіла з нею потоваришувати. Почала замислюватися над тим, навіщо живе, за що їй така кара. Мучилася, журилася й захотіла помститися.

Одного разу мачуха послала її до тітки Одарки глечика попрохати. А там у хаті вечорниці були. Парубки-шахтарі в червоних сорочках, у гарних чоботах, одержавши на шахті гроші, пригощають дівчат. Співають пісень шахтарських, один на гармонії грає. Докія зайшла, парубок, що грав, кинувся до неї, обняв. А вона його відпихнула та й утекла.

Але його чорні брови запали в душу, ніч не спала. Потім усе у вікно його видивлялася. Якось зустрів дівчину той парубок на лева,11 увечері. Схопив за руку, не дав утекти. Потім обійняв, поцілував.

І Докія покохала Семена всім серцем. Виходила до нього в садок обнімалися-милувалися. Пройшла весна, літо, минулося й щастя Якось Семен попрощався — і зник зовсім. А зустріла на вулиці вилаяв каторжною, відвернувся. Дівчата побачили — регочуть. Сказали, що він уже давно до Пріськи ходить.

Серце Докії запалало жагою помсти. На вечорницях Семен знову від неї відвернувся. І вона вирішила спалити хату з усіма, хто над нею сміявся. Побігла додому по сірники, зайшла з боку повітки, знайшла ні хоть сухої соломи й, не тямлячи себе, запалила. Потім згадала, що в хаті дочка господині вечорниць, Санька, яка так прихильно до неї ставила ся. То це й вона згорить? Не думаючи, Докія кинулася на вогонь і стала тілом своїм гасити. На крик вибігли дівчата й хлопці, врятували і і

Але вона, обгоріла, довго не прожила. Поховали її, ніхто й не по жалкував за нею, не поплакав, хіба що дівчина Санька.

Коментар

Оповідання «Каторжна» Б. Грінченка — про трагічну долю дів чини Докії, яка росла без материнської ласки, зазнала знущань і від мачухи, і від батька, і від усіх інших. Вона прагнула любові, добре, а бачила й відчувала навколо себе лише ненависть, зраду, знущання Замкнулася в собі, бажала лише помсти.

Але добре начало, закладене природою в її душу, перемогло, не до пустило зробити іншим зло. Своїм життям заплатила дівчина за вчинений гріх, урятувала інших. Залишається лише жаль за змарнованим життям і розуміння, що зло дає гіркі плоди.

ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

БОРИС ГРІНЧЕНКО

Світ дитинства в оповіданні Бориса Грінченка «Каторжна»
Перу Бориса Грінченка належить чимало творів для дітей і про дітей. Орієнтуючись, насамперед, на творчість Л. Толстого та І. Франка, знавець дитячої психології написав ряд оповідань, серед яких і «Каторжна», в яких відображено духовний світ селянської дитини.

Тема природного, нічим не скутого розвитку особистості належить до тих, якими постійно цікавився Борис Грінченко. У своєму оповіданні «Каторжна» письменник розкриває беззахистність та вразливість людської душі: напівсирота Докія після того, як у дім увійшла мачуха, ураз і до кінця свого короткого життя замкнулася у собі, перетворилася на «каторжну». Це була реакція на відсутність ласки, доброти, причому сама Докія могла б наділити цими якостями багатьох.

Дівчинка не знаходить подруг і серед селянських дівчат. Улюбленою її подругою стає червона калина, з якою вона розмовляє, розповідаючи про свої біди та нещастя. Тільки їй вона довіряє свої дитячі таємниці. І тут Грінченко вирішує показати підлу жорстокість мачухи. Не залишає вона дитині навіть цього маленького щастя. Епізод рубання мачухою червоної калини, взятий Грінченком з усної народної творчості, став у творі символом ненависті.

Докія, зовсім позбавлена дитинства і єдиної «приятельки» в образі калини, стала здаватися гнівною, жорстокою і замкненою дівчинкою. Селянські діти тільки розпалювали її ненависть до людей. Але душа маленької героїні таїла у собі стільки любові, співчуття і доброзичливості, що при найменшому натяку на спасіння людського життя, Докія не замислюючись, з радістю віддає своє. Такого вчинку ніхто не сподівався, але героїчна модель поведінки закладена була у Докії ще з дитинства.

Зовнішня краса і розум перетворюють з роками маленьку дівчинку у прекрасну молоду дівчину, яка, як і всі дівчата, чекає свого нареченого. І ось він з'являється. Шахтар Семен заполонив усі її думки, пробудив почуття кохання, що дрімало в її душі, змусив захвилюватися її юне серденько. Докія за кілька тижнів настільки змінилася, що пізнати її було неможливо. Але не судилося їй щасливого подружнього життя, бо людська злість і заздрість ніколи не переведуться на землі. Зневажена Семеном, вона леститься відступникові і гине. Гине тільки тому, що у фатальну мить свого життя пройнялася уболіванням за людей, які виявили до неї таку черствість. «...Палахкотів у мареннях дівчини вогонь, а вона кричала: «Санька, голубонька згорить!..»

За що?» — таке останнє запитання, з яким помирає Докія і яке рефреном повторює також автор, спонукаючи читачів замислитися над тим, чому стільки муки, горя та сліз додають інколи люди та чому душа не завжди відкрита щирому співчуттю.



Оповідання «Каторжна» недарма називають літературознавці психологічним. У ньому головне — не події, а психологія вчинків людини. Зважаючи на вчинки літературних героїв, маленькі читачі повинні замислитися над своєю поведінкою, бо головна мета Грінченкових оповідань для дітей — виховання почуттів добра, любові та гуманізму.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка