Стиль романтизм у музиці, театрі й моді



Скачати 296.9 Kb.
Дата конвертації11.05.2018
Розмір296.9 Kb.
ТипУрок

Мистецтво, 8 клас

Урок 29

Тема: Стиль романтизм у музиці, театрі й моді.

Мета: Ознайомити учнів із новітніми жанрами романтизму в музиці, розглянути особливості музичного і театрального мистецтва романтизму, ознайомитися із творчістю композиторів романтизму на прикладі їхніх творів. Ознайомити із творчими досягненнями англійського театру, модними тенденціями того часу.

Розвивати вміння учнів надавати характеристику музичному образу твору, створювати ілюстрації до музичного твору, розрізняти на слух розвиток музичного образу, добирати відповідні малюнки до музики, надавати характеристику театральному твору.

Виховувати інтерес до музичного і театрального мистецтва романтизму та модних тенденцій цього часу.

Тип уроку: комбінований, урок поглиблення в тему, урок з елементами інтеграції

Обладнання: баян, комп’ютер, мультимедійна дошка, проектор, презентація до уроку.

Хід уроку.


  1. Організаційний момент. Мотивація до навчання.

  2. Актуалізація опорних знань.

  3. Музичне мистецтво романтизму.

Музичний романтизм, як художній напрямок, постав на початку XIX століття під впливом раннього німецького літературно-філософського романтизму (Ф. В. Шеллінг, Жан Поль та ін.); надалі розвивався в тісному зв'язку з різними течіями літератури, живопису і театру (Дж. Г. Байрон, Делакруа, Г. Гейне, А. Міцкевич та ін.).

Музичний романтизм умовно поділяють на три етапи:



  • Ранній, пов'язаний із творчістю Ф. Шуберта, Н. Паганіні, Дж. Россіні та інших.

  • Зрілий (1830 — 1850-ті рр.), пов'язаний з творчістю Ф. Шопена, Р. Шумана, Г. Берліоза, Ф. Ліста.

  • Пізній етап продовжувався до кінця XIX століття і представлений творчістю Й. Брамса, А. Брукнера, Р. Вагнера та інших.

У порівнянні з попередніми епохами, музичний романтизм вирізняється глибшим розкриттям індивідуального світу особистості, висуванням психологічно складного, відзначеними рисами роздвоєності ліричного героя. При цьому ставлення романтиків до традицій класицизму було неоднозначним: у творчості Шуберта, Шопена, Мендельсона, Брамса ці традиції органічно перепліталися з романтичними, у творчості Шумана, Ліста, Вагнера, Берліоза вони радикально переосмислювалися.

Провідною стала тема особистої драми самотнього, незрозумілого художника, тема безмовної любові й соціальної нерівності. У творчості ряду композиторів ця тематика набуває рис автобіографічності (Шуберт, Шуман, Берліоз, Ліст, Вагнер).

Важливим моментом естетики музичного романтизму стала ідея синтезу мистецтв, що знайшла найяскравіше вираження в оперній творчості Вагнера й у програмній музиці (Ліст, Шуман, Берліоз), котра відзначається більшою розмаїтістю джерел програми (література, живопис, скульптура й ін.). Виразні прийоми, що постали в рамках програмної музики, проникнули в непрограмні твори, що сприяло посиленню їхньої образної конкретності, індивідуалізації драматургії.

Різноманітно трактується романтиками сфера фантастики — від витонченої скерцозності, народної казковості («Сон у літню ніч» Мендельсона, «Вільний стрілець» Вебера) до гротеску («Фантастична симфонія» Берліоза, «Фауст-симфонія» Ліста).

По-новому, з небаченою до того конкретністю, мальовничістю й натхненністю, відтворять романтики образи природи. Із цією образною сферою тісно зв'язаний розвиток жанрового й лірико-епічного симфонізму (одне з перших творів — «Велика симфонія» C-dur Шуберта).

Інтерес до народної творчості у його національно-самобутніх формах значною мірою стимулював виникнення в руслі романтизму нових композиторських шкіл. У середині XIX століття постають національні школи:



  • польської (Ф. Шопен, С. Монюшко),

  • чеської (Б. Сметана, А. Дворжак),

  • угорської (Ф. Ліст), пізніше, до кінця XIX століття у руслі романтизму постали:

  • норвезька (Е. Гріг),

  • іспанська (Альбеніс),

  • фінська (Б. Г. Крусель, Я. Сібеліус)

Від середини XIX століття у романтичному ключі проходить становлення і українська композиторська школа, зокрема, у 1863 році С. Гулак-Артемовський написав першу українську оперу, а з 1870-х до українського фольклору і поезії звертаються Микола Лисенко, Остап Нижанківський, Анатоль Вахнянин та інші. Представником романтичного напряму в українській музиці був Тимофій Безуглий, який створив жалібний марш на смерть Тараса Шевченка(опубліковано в Петербурзі 1861) — один із перших фортепіанних творів на шевченківську тематику. В українському мистецтві найбільш бурхливо і плідно розвивався пізній напрямок романтизму.

Що стосується російської музики, то російські музикознавці вказують на переважання естетики реалізму, проте відмічають стикання з романтизмом у творчості П. І. Чайковського, О. М. Скрябіна, С. В. Рахманінова, М. К. Метнера.

Розвиток музичного романтизму мав свою специфіку в інших європейських країнах. У Німеччині й Австрії музичний романтизм був нерозривно пов'язаний з німецькою ліричною поезією (що визначила в цих країнах розквіт вокальної лірики), у Франції — з досягненнями драматичного театру.

Увага до образної характерності, портретності, психологічної деталізації обумовила розквіт у романтиків жанру вокальної і фортепіанної мініатюри (пісня й романс, музичний момент, експромт, пісня без слів, ноктюрн й ін.). Нескінченна мінливість і контрастність життєвих вражень втілюється у вокальних і фортепіанних циклах Шуберта, Шумана, Ліста, Брамса й ін. Психологічне і лірико-драматичне трактування властиве в епоху романтизму і великим жанрам — симфонії, сонаті, квартету, опері. Тяга до вільного самовираження, поступової трансформації образів, наскрізного драматургічного розвитку породила вільні й змішані форми, властиві романтичним творам у таких жанрах, як балада, фантазія, рапсодія, симфонічна поема тощо.

Представники романтичного стилю (XIX ст.) найпочесніше місце серед усіх видів мистецтва відводили музиці. Справді, музика, немов голос серця, здатна передати життя людської душі, відкрити в звуках усі нюанси безмежного світу почуттів, настроїв, задумів. Саме емоційну виразність, першість почуття над раціо нальним мисленням романтики ставили за найвищу мету.

Романтизм - це, з одного боку, стійкі ознаки людської свідомості, а з іншого - доба, в яку ці якості стають головними в культурі. Романтизм походить від декількох понять: романський мовний світ початку ХІХ ст. з його народною мовою та романська архітектура того часу. У музиці напрям романтизму склався в 1820-ті роки, розвиток його зайняв XIX ст. Композитори романтики старалися за допомогою музичних засобів виразити глибину і багатство внутрішнього світу людини. Музика стає більш рольової, індивідуальної. Одержують розвиток пісенні жанри, зокрема балада.

Представники романтизму в музиці

Представниками романтизму в музиці є: у Австрії Франц Шуберт; у Німеччині - Э. Т. А. Гофман, Карл Вебер, Фелікс Мендельсон, Роберт Шуман, Ріхард Вагнер; у Італії - Нікколо Паганіні, Вінченцо Белліні, ранній Джузепе Верді; у Франції - Р. Берліоз, Д. Ф. Обер, Дж. Мейєрбер; у Польщі Фредерік Шопен; в Угорщині - Ференц Ліст. У Росії в руслі романтизму працювали А. А. Аляб’єв, М. І. Глінка, Н. А. Римський-Корсаков,  А. Н. Скрябін і А. Н. Скрябін.

Характерні риси романтизму в музиці:


  • Протиставлення ідеального світу та повсякденності

  • Відображення проблем людини, її самотності та конфлікту із зовнішнім світом

  • Звернення до народної творчості, національної культури, історичного минулого

  • Переважання національно патріотичних і демократичних тем, теми любові до природи.

  1. Музика Франца Шуберта

в.а. рідер. портрет франца шубертаschubert2.jpg

Франц Пе́тер Шу́берт (нім. Franz Peter Schubert; 31 січня 1797, Ліхтенталь — 19 листопада 1828, Відень) — австрійський композитор, один із основоположників романтизму в музиці, автор понад тисячі музичних творів, серед яких понад 600 пісень, дев'ять симфоній, велика кількість творів камерної та літургійної музики.

Зацікавлення публіки музикою Шуберта за його життя було помірним, але значно зросло після смерті композитора й витримало випробування часом — твори Шуберта досі не втратили популярність і належать до найвідоміших зразків класичної музики.



Франц Петер Шуберт народився в сім'ї шкільного вчителя в Ліхтенталі — передмісті Відня. Його першими музичними наставниками були батько (скрипка), старший брат Ігнац (фортепіано) та регент приходської церкви Міхаель Гольцер (спів). У 1808 році Шуберта прийняли «півчим хлопчиком» у придворну капелу та Конвікт — авторитетну у Відні школу з пансіоном; з ним займалися Венцель Ружичка (генерал-бас), а потім (до 1816 року) Антоніо Сальєрі(контрапункт і композиція). Протягом 18101813 років він написав велику кількість різноманітних творів: оперу, симфонію, фортепіанні п'єси й пісні, зокрема «Скаргу Агари» (Hagars Klage, 1811).

У 1813 році Шуберт вступив у вчительську семінарію і через рік почав викладати в школі, де служив його батько. У вільний від роботи час він написав свою першу месу і поклав на музику вірш Ґете «Гретхен за прядкою» (Gretchen am Spinnrade, 19 жовтня 1813 року) — це був перший шедевр Шуберта.

Кілька років Шуберт давав уроки музики, неодноразово намагався отримати постійну музичну посаду, але безуспішно. Попри це, 1815—1816 роки відзначились феноменальною продуктивністю. 1815 року він написав дві симфонії, дві меси, чотири оперети, кілька струнних квартетів і близько 150 пісень. У 1816 році з'явилися ще дві симфонії — Четверта («Трагічна», до мінор) та П'ята (сі-бемоль мажор), а також меса і понад 100 пісень. Серед пісень цих років — «Блукач» (Der Wanderer) і знаменитий «Лісовий цар» (Erlkönig); обидві пісні незабаром отримали загальне визнання.

У цей час навколо Шуберта склався гурток друзів — поціновувачів його творчості, які надавали йому посильну матеріальну допомогу (чиновник Йозеф фон Шпаун, поет-любитель Франц фон Шобер, поет Йоганн Майргофер, художник М. Швінд, поет і комедіограф Е. Бауернфельд, композитор Ансельм Гюттенбреннер та інші). У колі друзів і знайомих часто власними силами виконувалися твори Шуберта; такі вечори називалися «шубертіадами».

Важливою у творчому житті Франца Шуберта стала його зустріч із відомим баритоном Йоганом Міхаелем Фоґлем, яку влаштував Франц фон Шобер. Завдяки натхненному виконанню пісень Шуберта Фоґлем, вони завоювали популярність у віденських салонах. Сам композитор продовжував працювати в школі, але зрештою — в липні 1818 року залишив службу і виїхав у Желіз, літню резиденцію графа Йоганна Естергазі, де виконував обов'язки вчителя музики для двох доньок аристократа. Навесні була закінчена Шоста симфонія, а в Желізі Шуберт написав Варіації на французьку пісню, ор. 10 для двох фортепіано, присвячені Бетховену.

Після повернення до Відня Шуберт одержав замовлення на оперету (зінгшпіль) під назвою «Брати-близнюки» (Die Zwillingsbrüder). Вона була закінчена до січня 1819 року і виконана в «Кертнертортеатрі» у червні 1820 року. Літні канікули в 1819 році Шуберт провів разом з Фоглем у Верхній Австрії, де й створив широко відомий фортепіанний квінтет «Форель» (ля мажор).

Вузьке коло друзів, яким Шуберт оточив себе, зазнало серйозного удару на початку 1820 року. Шуберт і ще четверо його товаришів були заарештовані австрійською таємною поліцією, яка з підозрою ставилася до будь-яких студентських гуртків. Одного з друзів Шуберта, поета Йоганна Зенна, віддали під суд, ув'язнили на рік, а потім назавжди заборонили з'являтися у Відні. Чотирьом іншим, включно з Шубертом, винесли серйозне попередження, ставлячи їм у провину, зокрема, «супротив [владі] з використанням образливої і негідної лексики». Шуберт ніколи більше не бачився із Зенном, але поклав на музику дві його поезії «Selige Welt» та «Schwanengesang». Можливо, що цей інцидент призвів до розриву із Майргофером, з яким Шуберт тоді мешкав.

Навесні 1824 року Шуберт написав октет фа мажор , а влітку знову виїхав у Желіз. Там він потрапив під чари угорської народної музики і написав «Угорський дивертисмент» для двох фортепіано й струнний квартет ля мінор.

Друзі стверджували, що Шуберт мав сильне почуття до своєї учениці, графині Кароліни Естергазі, хоча він присвятив їй тільки один твір «Фантазію фа мінор» для двох фортепіано.

Попри те, що робота над музикою для сцени, а пізніше офіційні обов'язки, відбирали багато часу, Шуберт в ці роки написав значну кількість творів. Він завершив Месу ля-бемоль мінор , працював над «Незавершеною симфонією», а в 1824 написав Варіації для флейти й фортепіано на тему «Trockne Blumen» з циклу «Прекрасна млинарка» й кілька струнних квартетів. Крім того, він написав сонату для популярного в ті часи арпеджіоне.



Негаразди попередніх років компенсували успіхи щасливого для Шуберта 1825 року. Кількість публікацій швидко збільшувалася, злидні дещо відступили, і літо Шуберт провів у Верхній Австрії, де його радо вітали. Саме під час цього туру він написав «Пісні на слова Вальтера Скотта». До цього циклу належить «Ellens dritter Gesang» (D. 839), широко відомий під назвою «Ave Maria». Пісня відкривається привітанням Ave Maria, яке потім повторюється в приспіві. Німецький переклад вірша Скотта із «Ламермурської нареченої», виконаний Адамом Шторком, при виконанні часто заміняють латинським текстом молитви Ave Maria. У 1825 році Шуберт написав також сонату для фортепіано ля мінор (Op. 42, D. 845) й розпочав симфонію № 9 до мажор (D. 944), завершену наступного року.

У 1828 році з'явилися тривожні ознаки хвороби; стрімкий темп композиторської діяльності Шуберта можна витлумачити і як симптом недуги, і як причину, що пришвидшила його смерть. Існували припущення, що він хворів на сифіліс і лікувався від цього препаратами ртуті, які через свою токсичність спричинювали серйозні побічні дії на організм людини. Останнього року Шуберт написав такі шедеври як «Симфонія до мажор», вокальний цикл, посмертно виданий під назвою «Лебедина пісня», струнний «квінтет до мажор» і три останні фортепіанні сонати. Як і раніше видавці відмовлялися брати великі твори Шуберта або платили мізерно мало; нездоров'я перешкодило йому поїхати за запрошенням з концертом у Пешт.

Помер Шуберт офіційно від черевного тифу 19 листопада 1828 року.

Шуберта поховали поруч із Бетховеном, який помер роком раніше. 22 січня 1888 року прах Шуберта було перепоховано на Центральному цвинтарі Відня.



Відкриття музики Шуберта після його смерті

Деякі менші за розміром твори були опубліковано одразу ж після смерті композитора, але рукописи більших праць, мало відомих публіці, залишалися в книжкових шафах і шухлядах родичів, друзів та видавців Шуберта. Навіть найближчі до нього люди не знали всього, що він написав, і впродовж тривалих років його визнавали в основному лише як короля пісні. У 1838 Роберт Шуман, відвідуючи Відень, знайшов запорошений рукопис «Великої» симфоноії Шуберта і взяв його з собою в Лейпціг, де її виконав Фелікс Мендельсон. Найбільший внесок у відшукання й відкриття творів Шуберта зробили Джордж Гроувта Артур Салліван, які відвідали Відень восени 1867. Їм вдалося знайти сім симфоній, музику супроводу п'єси «Розамунда», кілька мес та опер, дещо з камерної музики й велику кількість різноманітних фрагментів та пісень. Ці відкриття призвели до значного збільшення інтересу до творчості Шуберта.

Франц Ліст з 1830 по 1870 рік транскрибував і аранжував значну кількість творів Шуберта, особливо пісень. Він говорив, що Шуберт «найпоетичніший із музикантів, які коли-небудь жили на світі». Для Антоніна Дворжака особливо цікавими були симфонії Шуберта, а Гектор Берліоз та Антон Брукнер визнавали вплив «Великої симфонії» на їхню творчість.

У 1897 році видавці Брайткопф та Гертель випустили критичне видання творів композитора, головним редактором якого був Йоганнес Брамс. Такі композитори 20 століття як Бенджамін Бріттен, Ріхард Штраус та Джордж Крам були або завзятими популяризаторами музики Шуберта або робили ілюзії на неї в своїй власній музиці. Бріттен, який був довершеним піаністом, акомпанував виконанню багатьох пісень Шуберта й часто виконував його соло й дуети.



Слухання музики: Ф. Шуберт. Прелюдія до-мінор.

  1. Музика Фредеріка Шопена.

Незавершений портрет Фредерика Шопена був написаний французьким живописцем Еженом Делакруа в 1838 році. Цей портрет займає далеко не найбільш ключову роль в творчості художника, але в той же час дуже цікавий по багатьох причинах. По-перше, цей портрет був створений автором не на замовлення, а виключно із особистих намірів. Вся справа в тому, що польський композитор був близьким другом для Делакруа, а значить, ми можем бачити портрет, створенням якого займався талановитий художник, який дуже добре знав об’єкт і дуже тепло до нього відносився. Крім того, на картині зображена людина, майстерність якої як композитора знаходиться на рівні найбільш великих композиторів всіх часів і народів, що, без сумніву, визиває певний інтерес до його особистості.

Отже, на картині сміливими мазками створений дуже харизматичний образ Шопена. Його глибокі карі очі наповнені ярким і сильним розумом, якому передбачено народити ще багато музичних шедеврів. Мужні скули, ніс з горбинкою і хвилясте волосся створюють єдиний образ людини неординарної, поривистої і експресивної. Герой картини знаходиться ніби в напрузі від довгого позування, адже романтична душа потребує активності, швидкого творіння. ежен делакруа. портрет фредеріка шопена.jpg

В Делакруа до сомої його смерті кипіло життя, бажання створювати полотна, які вразять всіх сучасників. Можливо, в цьому був він подібний на Шопена. І може бути, багато подібних поглядів на світ і творчість були у цих двох великих людей.

Ежен Делакруа підтримував дружні стосунки з письменницею Жорж Санд (Авророю Дюпен) і іскренно восхищався композитором Фредириком Шопеном. Він був частим гостем в їх домі і Ноані і одного разу вирішив написати їх парний портрет. На картині Жорж Санд зацікавлено слухала граючого на фортепіано Шопена. Але після смерті Делакруа портрет був розрізаний пополовині, і тепер ці половини зберігаються в різних музеях світу. Що сприяло такому дивному поступку, і чому письменниця і композитор були розділені?george-sand-chopin-1.jpg

Делакруа познайомився з Жорж Санд в 1833 році. Він дуже дорожив спілкуванням з письменницею, яка на той момент по праву рахувалась однією з найбільш прогресивних і нестандартно мислячих жінок 19 століття. Вона була його любимою співбесідницею, в діалогах з якою він не боявся висказувати найбільш смілі думки. В одному з листів, звернених до Жорж Санд, Делакруа писав: «Я спостерігаю велику різницю між чоловіками і іншими мужчинами: останні з великою насолодою мають жінок, яких перші мають неохоче, не дивлячись на те, що мають». Жорж Санд і Шопен зустрілись в 1836 році, і перша їх зустріч виявила на композитора неприємні враження: «Я познайомився з великою знаменитістю – господою Дюдеван, відомою під ім’ям Жорж Санд, але її обличчя несимпатичне, і вона мені зовсім не сподобалась. В ній є навіть щось відштовхуюче» – написав Шопен рідним в Варшаву. Його лякали її чоловічі наряди, сигари і вільні погляди.

Письменниця проявила рішучість і настойчивість, зазвичай властиву чоловікам. В результаті Шопен здався і переїхав в її поміся в Ноан. Там же часто гостював Делакруа, який поклонявся таланту Шопена і називав його в листах божественним і геніальним. Тим же літом 1838 року і був створений парний портрет. Художник зобразив Шопена беззахисним, сумним, одухотвореним, повністю погруженим в стихію музики та творчості. замок жорж санд в ноані.jpg

Роки, проведені з Жорж Санд, стали для Шопена найбільш плодотворними: саме в цей час він створює сві свої найбільш знамениті шедеври. Але і до цього моменту, коли парний портрет був розрізаний на дві частини, існували обставини, неумолимо їх розділяючи. І в першу чергу – різниця темпераментів та світосприйняття: болючий, схильний до созерцательності, капризний і робкий Шопен не витримав напору енергійної, рішучої, вспильчивої Жорж Санд. В серцях вона часто жалілась, що коханий веде себе, як стара хвора жінка. Він дійсно був хворий туберкульозом, і 9 років письменниця доглядала його. Але в 1847 році вони розстались. Через два роки Шопен помер, і його останніми словами була фраза: «Вона обіцяла мені, що я помру в її обіймах».

Після смерті Делакруа володарі парного портрету в розрахунку отримати більше грошей від продажі двох картин вирішили розрізати її на дві частини. І задум їм вдався. Між іншим, існує версія, що це було зроблено за проханням самої Жорж Санд після розлуки з Шопеном. Але справжня причина була куди прозаїчнішою – алчність володарів, по всій вірогідності, була єдиним поводом кощунства. В результаті портрет Жорж Санд попав в музей Копенгагену, а портрет Шопена зберігається в Луврі.


Фредерік Шопен – польський композитор і піаніст. Музикою почав займатися досить рано. У вісім років уже концертував і мав неабияку популярність у Варшаві. Хлопчик з дитинства звик грати в темряві. Сідаючи за фортепіано , він неодмінно гасив свічки, бо тільки так він міг налаштуватися на потрібний лад. Цю звичку Шопен переніс через ціле життя. Улюбленим інструментом стало фортепіано, з яким він не розлучався ніколи. Більшу частину життя композитор провів у Франції і дуже сумував за Батьківщиною. На запитання, яким словом визначається головний настрій його музичних творів, Шопен відповів, що в його рідній мові є таке слово – жаль, у якому прихована ціла гама почуттів. Такий багатогранний жаль забарвлює всі твори композитора.

Слухання музики: Ф. Шопен. Вальс №10.

  1. Розповідь про творчість Фелікса Мендельсона.mendelssohn_bartholdy.jpg

Фе́лікс Мендельсо́н (нім. Felix Mendelssohn, повне ім'я Jakob Ludwig Felix Mendelssohn Bartholdy  Я́коб Лю́двіг Фе́лікс Ме́ндельсон-Барто́льді; *3 лютого 1809 — †4 листопада 1847) німецький композитор-романтик, дириґент, музично-громадський діяч.

Народився 3 лютого 1809 у Гамбурзі, в сім'ї банкіра Абрагама Мендельсона, який разом з дружиною Лією прийняли християнство, і їхні діти були охрещені під прізвищем Мендельсон - Бартольді. Мав сестру Фанні Мендельсон. Дід Фелікса — Мозес Мендельсон - був відомим у Німеччині філософом. У 1812 родина Мендельсонів переїжджає до Берліна, де у 1817 році Фелікс починає займатися музикою з К. Цельтером. У 1821 він знайомиться з Й.-В. Ґете.

На формування естетичних поглядів Мендельсона значно вплинуло спілкування з видатними представниками наукової й художньої думки (В. Гумбольдт, Г. Гайне, Е. Т. А. Гофман, К. М. Вебер, Н. Паґаніні); велику роль у становленні майбутнього композитора мав багаторічний контакт із Ґете, який прищепив Мендельсонові симпатії до класичного мистецтва, а також курс лекцій Г. Геґеля з естетики, які Мендельсон прослухав у Берлінському університеті.

Створення увертюри до комедії У. Шекспіра «Сон у літню ніч» (1826) — свідчення ранньої творчої зрілості Мендельсона. В 1829 році під батутою Мендельсона було виконано «Страсті за Матвієм» Й.-С. Баха, що стало справжньою подією, оскільки «Страсті» довгий час були забуті і не виконувалися. Одночасно Мендельсон здобував славу композитора, піаніста, скрипаля. В 1829-32 композитор подорожував Європою, враження від мандрівок знайшли відгук в «Італійській», «Шотландській» симфоніях та інших творах.

В 1833 Мендельсон керував Нижньорейнськими музичними фестивалями, в 1833-1835 музик-директор у Дюссельдорфі (під диригуванням Мендельсона вперше виконано багато творів Г.-Ф. Генделя, Й.-С. Баха, В.-А. Моцарта, Л. Бетховена). З 1835 — диригент і керівник оркестру Гевандгаусу в Ляйпціґу, який завдяки Мендельсон і здобув світову популярність. У 1843 з ініціативи Мендельсона відкрилася Ляйпціґська консерваторія.

Ф. Мендельсон — один з найвизначніших представників німецького романтизму, тісно пов'язаний із класичними традиціями (естетична позиція Мендельсона — засновника ляйпціґської школи — вирізнялася орієнтацією на класичні зразки, проте він шукав нові типи виразності. Музика Мендельсона відрізняється прагненням до ясності й урівноваженості, їй властиві елегійність тону, опора на побутові форми музикування й інтонації німецької народної пісні («Пісні без слів» для фортепіано та ін.). Специфічна для Мендельсона образна сфера — витончена фантастична "скерцозність" (увертюра з музики до п'єси «Сон у літню ніч» та ін.). Виконавський стиль Мендельсона-піаніста, противника поверхової віртуозності, вплинув на його інструментальну музику (концерти, ансамблі та ін.). Один із творців романтичного симфонізму, Мендельсон збагатив його жанром програмної концертної увертюри («Морська тиша й щасливе плавання», 1832, і ін.).

Слухання музики: ФМендельсон. Уривок із концертної увертюри до комедії В.Шекспіра «Сон у літню ніч».


  • Спробуйте створити ескіз під назвою «Сон у літню ніч».

  1. Розповідь про творчість Ференца Ліста.ференц ліст.jpg

Геніальний піаніст, видатний композитор і диригент. Славетне ім'я в історії світового музичного мистецтва

Ференц Ліст народився в невиличкому угорському селі, але більшу частину життя прожив за межами батьківщини. Навчався музики у Відні і в Парижі в 1820- 1823 рр. Велику роль в його житті зіграла зустріч з письменницею Марі д' Агу, з якою він одружився 1835 року і виїхав до Швейцарії. Проживав в Німеччині та Італії.

Дуже широкою популярністю користуються Угорські рапсодії Ліста. З гастрольними поїздками він побував майже в усіх країнах Європи. Неодноразово гастролював в Російській імперії. Був знайомий з М. Глінкою.

У 1847 р. Ф. Ліст гастролюючи по Україні, давав концерти у Києві, Житомирі, Немирові, Бердичеві, Кременці, Львові, Одесі,Миколаєві, Єлезаветграді (тепер- Кропивницький).

У Києві Ф. Ліст познайомився з Катериною(Кароліною) Вітгенштейн,з якою прожив невінчаним сорок років і якій присвятив симфонічні поеми. Гостюючи в її маєтку у Воронинцях на Поділлі, композитор створив на теми українських народних пісень п'єси для фортепіано "Українська балада" і "Думка", які увійшли до циклу "Колоски Воронинць" (1847-1848). Написав симфонічну поему "Мазепа".

Творча спадщина Ф. Ліста налічує понад 1200 творів і охоплює майже всі музичні жанри. Ференц Ліст увійшов в історію музики як творець нового романтичного жанру- симфонічної поеми. Сприяв відкриттю в Будапешті (1875) Академії музики. Був її президентом і професором. Його музика звучить у виконанні кращих музикантів кількох поколінь, в тому числі українських митців.



Слухання музики: Ф. Ліст. Кампанелла.

  1. Розповідь про творчість Ріхарда Вагнера.річард вагнер.jpg

Ріхард Вагнер — німецький композитор і теоретик мистецтва. Найбільший реформатор опери Вільгельм Ріхард Вагнер народився 22 травня 1813 в Лейпцигу в сім’ї поліцейського чиновника. Після смерті батька вітчим Людвіг Гейер відправив Ріхарда навчатися музиці. Написання музичних творів почалося у віці 16 років, за рік до цього ним була написана перша п’єса. У 1831 році почав навчання в Лейпцігському університеті, який не закінчив. З 1833 року виступає в якості диригента хору, а потім і оркестру в оперних театрах Вюрцбурга, Магдебурга, Риги та інших міст. У 1833-1842 роках вів неспокійне життя, часто у великій нужді в Вюрцбурзі, де працював театральним хормейстером, в Магдебурзі, потім в Кенігсберзі і Ризі, де він був диригентом музичних театрів, потім в Норвегії, Лондоні і Парижі, де він написав увертюру «Фауст» і оперу «Летючий голландець». У 1842 р тріумфальна прем’єра опери «Риєнці, останній з трибунів» в Дрездені принесла йому популярність. Згодом створює опери «Тангейзер», «Лоенгрін». Після поразки Дрезденського повстання, в якому Вагнер взяв участь, він тікає до Швейцарії. Через оголошення його злочинцем Німеччини, Вагнер не повертається на батьківщину 13 років. У той час були початі опери Ріхарда Вагнера по епосу середньовіччя. У 1853 році закінчено цикл «Кільце Нібелунгів». Іншим знаменитим для Вагнера твором стала драма «Трістан і Ізольда». У 1862 році Вагнер, скориставшись амністією, повертається в Німеччину, але лише через три роки заступництво короля Баварії Леопольда II дає йому можливість зайнятися виключно музикою. Приїхавши в Мюнхен, він зустрічається там з дочкою Ліста — Козімо Бюлов — і незабаром одружується на ній. У 1871 році Вагнер вперше приїжджає в Байрейт. Він виступає з ініціативою спорудження в цьому місті великого оперного театру, на сцені якого могли б йти німецькі опери. З 1874 Вагнер з сім’єю поселяється в Байройті на віллі «Ванфрід». У 1876 році будівництво оперного театру було закінчено. На відкритті театру була виконана оперна тетралогія «Кільце Нібелунгів». У період розквіту своєї слави Вагнер не припиняє гастрольних поїздок по Європі. У 1882 році Вагнер переїхав до Венеції, де помер від серцевого нападу 13 лютого 1883.

Музику Вагнера любили два запеклі ідеологічні противники: Адольф Гітлер і Томас Манн.



Слухання музики: Р. Вагнер «Політ Валькірій» з опери «Валькірія».

  1. Театральне мистецтво романтизму.

Театральне мистецтво романтизму: головним предметом сценічного мистецтва є людина, її душевний світ, правда почуттів, продиктована протестом проти дійсності. Набули поширення жива розмовна мова замість декламації та наспівів, стрімкий емоційний жест акторів, позбавлений навмисної балетної округлості . Театр романтизму відмовився від єдності події, часу й місця. Велике значення мав і потяг до національної самобутності, інтерес до національних традицій, історії.

Романтизм в театрі пов’язаний з іменами поетів Д. Байрона, П. Шеллі, драматургів В. Гюго, А. де Мюссе, Г. Гейне та письменників А. Міцкевича, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова.



Театральне мистецтво романтизму формувалося під впливом визвольного руху (10 - 30-х рр.. IX ст.), тому головним його змістом став протест проти несправедливості існуючого ладу. Театр романтизму народив плеяду видатних акторів: П. Мочалов (Росія), Е. Кін (Англія), Л. Девріснт (Німеччина), Г. Модена, А. Рісторі (Італія), П. Бокаж, М. Дорваль, А. Леметра (Франція), Г. Егрешші (Угорщина).

х творчість принесла в театральне мистецтво героїчний пафос, культ сильної, вільної осооистості, революційно-демократичні, національно-визвольні ідеї. Новий тип героя живе мрією про свободу і справедливість. Людина у мистецтві романтизму завжди трагічна: вона не сприймає дійсність, перебуває у дисгармонії з собою, вона — бунтар і жертва. Герой театру несе мотиви «світової скорботи», меланхолії, гіркої іронії стосовно власних мрій та поривів.

У 20-і роки XIX ст. у Франції розробляють теорію літератури та романтичної драми. Найвідомішим драматургом і теоретиком театру того часу був Віктор Гюго. Основні риси його світогляду: боротьба за справедливість, захист усіх принижених і проповідь гуманізму. Численні його твори (романи, памфлети, драми, п’єси) були насичені новими героями, які живуть в атмосфері боротьби. Передмова до його твору «Кромвель» містить у собі правила нового театру. В ній Гюго прагнув пов’язати розвиток літератури з розвитком історії людства. Він одним із перших зображував у своїх п’єсах нетипового героя, робив акцент на подіях, а місце подій змінював по актах. Авторами багатьох п’єс є Олександр Дюма (батько) та Огюстен Ежен Скріб. Реалістичні тенденції французької драматургії виражені в творчості П. Меріме, А. де Віньї, А. де Мюссе та інших.

Однією із характерних рис театрального життя Франції було існування двох груп театрів: привілейованих, які користувалися підтримкою уряду (серед них — провідний драматичний театр «Комеді Франсез», що був аристократичний за складом свого глядача і консервативний) і бульварних — група театрів на бульварі Тампль («Порт Сеи-Мартен», «Ам-бігю-Комік», «Гете»), не пов’язаних ніякими традиціями, канонами, з орієнтацією на найширшого глядача.

Характерні риси театрального мистецтва романтизму:


  • Головний предмет сценічного мистецтва – людина, її душевний світ, правда почуттів, продиктована протестом проти дійсності

  • Жива розмовна мова замість декламації та наспівів

  • Стрімкі емоційні жести акторів, позбавлені навмисної балетної округлості й благородної величі

  • Відмова від єдності часу, місця і дії та прагнення до національної самобутності, інтерес до національних традицій, історії.

Англійський театр виник наприкінці XVIII ст., коли в країні панували репресії, політичні протести. Романтизм в Англії, як і в інших країнах, складався з двох течій: революційного романтизму (Дж. Байрон, П. Шелл ) та консервативного (поети «Озерної школи»).

Найвидатніший драматург цього часу – Джордж Гордон Байрон, чия творчість наповнена войовничим гуманізмом, спрямована на захист людини та її прав, проти всіх форм гніту і насильства. Він — творець філософсько-романтичної драми. Досягненням театру даної епохи став гуманізм. У той час значну увагу приділяли творчості В. Шекспіра. Романтизм в акторському мистецтві був представлений грою легендарного Едмунда Кіна — бунтаря і безкомпромісного митця.



Німецький театр представляють Август Вільгельм Шлегель (теоретик, творець «шекспірівського культу», автор праці «Читання про драматичне мистецтво і літературу»), Генріх фон Клейст, Ернст Теодор Амадей Гофман та Людвіг Иоганн Тік (автор п’єс, режисер та історик театру, основна риса творчості якого — відхід від прози і повсякденного життя). Талановитим актором часу був Людвіг Деврісит — типовий актор епохи романтизму.

Перегляньте уривок з відео про п’єсу В. Гюго «Знедолені». Ви почуете цікаві факти про життя і творчість поета та побачите гру акторів нашого часу, які спробували відродити епоху романтизму.

  1. Модні тенденції романтизму.

Романтизм, що сколихнув історію, дав моді нове джерело натхнення, а кравці й кравчині поглибилися у вивчення історичних альбомів

«...У прикрасах, в одязі воскрес смак середніх століть, настільки діаметрально протилежний позитивному характеру нашої сучасності і її вимог. Рукава жіночого плаття, зачіска чоловіків - усе підпадало під романтичний вплив», - пише Герцен у статті «Дилетанти романтики». Мода дуже тонка у своїх нюансах, і якщо придивитися, то все те, що привніс романтизм у літературу, живопис, театр, одержало відзвук і в костюмі. Уважно вдивитеся в чоловічі портрети цього часу: Кукольника (Брюллова), Байрона, Пушкіна (Тропініна й Кипренского), автопортрет Брюллова. Вам впадуть в око темні одяги, широко розкриті м'які коміри сорочок, волосся, вільно підставлені під вітер, недбало накинутий плащ або картатий плед. Картаті хусточки жінок і пледи чоловіків увійшли в моду як данина поваги до лорда Байронові й всім шотландцям, що борються за незалежність своєї батьківщини.

Невимушеність поз, простота й скромність фраків і сюртуків - такий тон романтичної волі в чоловічому костюмі. Чоловічий одяг одержав точне найменування, певний склад гардероба, якось: чорний фрак, що став з початку століття офіційним і врочистим одягом (у побуті вживаються й кольорові фраки), сюртук (фр., означає «надягнутий на всі або поверх усього»), чорний і кольоровий, довгий, нижче колін і короткий приталенний (редингот), жилети, досить сильно піддані модним змінам у кольорі й малюнку матеріалу. Верхній одяг представлений рединготом, карриком (коротким вільним пальто з декількома комірами). Каррики були приналежністю чепурунів, тому число пелерин могло зростати залежно від смаку й фантазії замовника. «...Службовець головним клерком у паризького нотаріуса носив каррик із тридцятьома шістьома пелеринами, що облягають панталони й гусарські чоботи...» (Андре Моруа. «Три Дюма»).

Особлива увага прихильники моди приділяли жилетам, вибір яких був найрізноманітніші Жилети парадні, білосніжні або кольорові, смугасті, у дрібну клітку, оксамитові, атласні, парчеві з вишивкою ткацьким візерунком і навіть із дешевим набивним малюнком. На ногах туфлі, черевики, чоботи м'які й на каблуках, з гетрами або без них

У формі капелюхів також спостерігалася розмаїтість: з вузькою тулією й високою конічною голівкою, з розбіжною догори тулією, пухової, повстяні, каскетки й двууголки (на початку століття), які зберігаються в чиновників і військових аж до 30-х років. Хоча Росія, як і вся Європа, дотримувалася французької й англійської моди, індивідуальність і психологія людини, національні властивості його душі позначалися в пристрасті до одним або іншим формам костюма, до вільності в обігу з ним або до яких-небудь стародавніх форм його. Москвичі, особливо франти, за свідченням поета Батюшкова (1810 р.), «фланірували по Кузнецькому мосту в лакованих чоботах, у широких англійських фраках, в окулярах (що стало повальною модою) і без окулярів, розпатлані й причесані...». А в журналі «Кабінет Аспазии» від 1815 року про публіку Петербурга пишуть: «Починаючи від літнього купця російського до самого вітряного франта в Петербурзі моди чоловіків постійні, але з усім тим видно надзвичайна розмаїтість: тут бачиш довгі, посередні, короткі фраки, що роблять поступовий перехід від каптана до куртки. Усякий робить по своєму смаку...». Пристрасть до сюртуків, мабуть, можна пояснити тим, що це був найбільш зручний одяг, що не вимагає особливих хитрувань відносно інших частин туалету; фрак, відкриваючи жилет і ноги, вимагав бездоганно виконаних панталон і жилета; при сюртуку ж, якщо він був застебнуть, тулуб щільно прикривався до половини. Сюртук в XIX столітті для чоловіків був тим, чим тепер є піджак - незамінної у всіх випадках життя одягом

«Повсякденний одяг Рабурдена - довгий синій сюртук, біла краватка, картатий жилет а-ля Робеспьер, чорні панталони без штрипок, сірі шовкові панчохи й відкриті черевики» (Бальзак. «Чиновники»).


До речі кажучи, до 20-х років включно талії як у жінок, так і в чоловіків залишалися завищеними, і якщо це було резонним у жінок, то в чоловіків виглядало смішним, особливо у верхніх речах - рединготах, відрізні фалди яких починалися відразу під лопатками. Так чи інакше, до зазначеного періоду фраки й сюртуки були з відповідно завищеною талією

Будь-яка диспропорція костюма, узаконена модою, при бажанні й такті художника може працювати на іронічну або комічну характеристику персонажа. Завищена талія, високі коміри й рукави «окостом» у фраках 20- 30-х років уже самі по собі комічні й з успіхом можуть бути використані в спектаклях «Горе від розуму», «Мертві душі», «Ревізор».

Залишається сказати кілька слів про домашній костюм. Уже з XVIII століття в побут міцно ввійшли в моду шлафроки - халати на ваті й хутрі, покриті бавовняною набивною тканиною, атласом або плюшем. З початку століття в моді смугасті індійські й іранські тканини, з яких робляться халати, що надягаються поверх панталон, жилета й сорочки. Маленька шапочка фескою або ковпак звичайно прикривали голову, але якщо ранком у знатного вельможі або чепуруна був перукар, то шевелюра ретельно оберігалася.


  1. Узагальнення вивченого матеріалу.

• Розкажіть про свої враження від мистецтва стилю романтизму.

• Які особливості музики цього стилю вам запам’яталися?

• Назвіть видатних композиторів та їх заслуги.

• Які нові музичні жанри з’явилися в цю епоху? Назвіть їх.

• Музика якого композитора вразила вас найбільше і чому?

• Що ви знаєте про театр стилю романтизму?

• Розкажіть про нового героя театру.

• Які драматурги заклали основу мистецтва театру того часу? Назвіть їх.



  1. Домашнє завдання.

Поповніть свої електронні портфоліо музичними треками із творів композиторів-романтиків. Знайдіть ілюстрації до твору, який вам найбільше сподобався, та змонтуйте ролик на тему «Музика стилю романтизму».




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка