Слово до читача



Сторінка1/87
Дата конвертації10.01.2018
Розмір4.94 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   87


Слово до читача


Проповідь завжди повинна нести в собі відбиток свого часу, нести характерні ознаки того часу, в якому живе суспільство. Її актуальність у тому, щоби давати відповіді на болючі питання сьогодення. В цьому свіжість проповіді, новизна проповіді й зацікавлення нею.

У Тайні Священства кожен священик отримує харизму проповідництва, щоб голосити Добру Новину. Це Бог дає йому слово (як молимось у Св. Літургії перед читанням Євангелії) “благовістити силою великою для сповнення Євангелії возлюбленого Сина Свого Господа і Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа”. Слово Боже, пережите священиком, переосмислене ним, трансформоване молитвою й зацікавленням проповідника, приносить у людські душі відповіді на запитання немовби з іншого світу в наш світ і націлює ,на майбутнє, вказуючи перспективи.

Занурений у релігійне життя проповідник повинен знайти не тільки відповідні слова, але й доцільну форму голошення проповіді, щоби нею вразити, але не зразити людину. Те, до чого людина хоча і привикла, але що турбує, тривожить її внутрішній світ, висвітлене у мистецькій формі“майстра слова”, перебудує її життя, змінить її мораль. Людина завжди вразлива на слово, тому будувати мораль нового суспільст­ва, мораль людини тре­тього тисячоліття потрі­бно не на інтелекті людини XIX століття, а на базі сучас­них досягнень науки та філософії, тому що сформована новизною подачі Божого Слова інтелігенція буде закваскою майбутнього, нового світу.

Як відійде в небуття гужовий транспорт, який замінили автомобілі з комп’ютерами, так буде і з формами проповідництва. Коли віджило старе, то пошук нового – вимога часу.

Йдучи шляхом наших славних попередників, не байдужих до ситуації, яка склалася в релігійній на­уці, подаю до уваги чи­тачів цю книгу. Бажаю, щоби священики, кате­хити, вчителі християнсь­кої етики та всі небайдужі до інтерпретації Божого Слова змогли для себе почерпнути хоча б дещо з того, що підкаже їм нову думку, розвине нове твердження, сформує новий підхід до тієї чи іншої проблеми.

Молю нашого Господа, щоби слова ці були сприйняті читачами з чистим і відкритим серцем та щоб принесли плід.

Складаю подяку Господу Богу за світло розуму, яке просвітлює, навчає, утверджує і оновлює.

Вівтар Господній – головний осередок християнського богослужіння. В історії спасіння вівтарі Господні завжди були осередком Об’явлення. Тож світ зазнає перемін зі світла, що йде від вівтарів Господніх.

Висловлюю вдячність особам, які допомогли моїм творчим задумам втілитись у даній книзі, а саме їмость п. Марії, п. Галині Крисько, п. Ігорю Шосі та світовій героїні п. Ірині Сеник за написані для цієї книги вірші.

Автор

СВІТЛЕ ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ


Нещодавно вийшов американський фільм “Година темряви”. У фільмі показано, як один археолог, взявши свого приятеля на допомогу, почав розкопки у Святій Землі. Розкопки мали дати відповідь на питання: “Чи місце, так шановане християнами всього світу, є правдивим (істинним) гробом Ісуса Христа?” Археолог знімав пласт за пластом. Аж ось в одному місці він знайшов гробницю! За євангельським описом ця гробниця мала б бути гробом Ісуса Христа. Але коли археолог відкрив гріб, то побачив там останки тіла. Усі побачили, що це було поховання чоловіка середнього віку. Згодом науково обґрунтували, що це поховання відбулося 2000 років тому назад. Але що ще доказали? Були всі рани, які мав Христос, – на руках і ногах. Більше того – знак пробитого ребра. Як тільки було проведено повне обстеження цих останків тіла, то відразу цю інформацію отримали журналісти.

Весь світ облетіла ця звістка як найбільша сенсація. Весь світ дізнався про те, що 2000 років назад знайшли не той гріб! Отже, тоді це була фатальна помилка. І все християнство є помилкою! Адже ось тепер знайдено правдивий гріб Месії, а в ньому останки мертвої людини, при чому тортурованої, розп’ятої, із пробитим ребром.

Висновок напросився сам по собі.

Режисер фільму показав, як гаснуть Вічні Лампади у Вівтарях перед Святими Тайнами, як Святі Тайни зневажливо викидають, як із храмів роблять гаражі, як монахині покидають монастирі і розходяться, як священики покидають парафії, як із далеких країн повертаються місіонері. Більше того, розпач охоплює недужих, невиліковно хворих, бо монахині більше їх не доглядають, адже хворих на проказу чи інші інфекційні хвороби ніхто не бажає доглядати. Трагедія! Розпач! І все тому, що колись була ця фатальна помилка.

Раптом на екрані появляється режисер фільму і говорить: “Шановні глядачі! Цей фільм – вигадка. Я з моїм приятелем археологом лише хотів показати, що було б, якби гріб Ісуса Христа не був пустий. Ми живемо у світі повному ненависті, помсти. Скільки є війн, революцій! Скільки є зла! А що було б, якби не звіщалася Добра Новина? А що було б, якби не виконувалися Божі Заповіді? А що було б, якби той гріб дійсно не був пустим? Але він пустий”.

І нині пустий гріб промовляє до всіх нас, що Христос воскрес!

Марія Магдалина першою на світанку прибігла до гробу, і коли побачила, що він пустий, то притьмом пустилася назад і сповістила про це Петра й іншого учня, якого любив Ісус, Івана. Ті мчали без духу. Вони мчали без духу, бо не могли повірити, що гріб був пустий. Неможливо було допустити профанацію гробу.

Профанація поховання, профанація гробівця – це блюзнірство… Декілька років тому, коли сатаністи плюндрували цвинтарі в містах і селах України, ми обурювалися. Ми обурювалися внутрішньо, тому що зруйновано найсвятіші для нас речі: батьківські та родинні пам’ятники.

Подібно, і Марія Магдалина, коли поба-чила пустий гріб, то її серце стрепенулося, і вона внутрішньо перемінилася. “Як це сталося? Хто міг це зробити? Хто дозволив?” – усі ці питання бурлили в її голові. У той час ніхто не міг дозволити собі руйнувати гробниці померлих, хіба що ворог у часі війни. Петро й Іван були перейняті тією ж думкою: “Як так? Хіба можна знищити гробницю? Гробниця пуста, а де ж тіло? Що з ним? Хто посмів забрати тіло? Як посмів таке зробити?”

Прибігли! Іван був молодший і прибіг швидше, але не ввійшов до гробу, а тільки заглянув. Він побачив пелени, тобто побачив Плащаницю та побачив хустку, якою оповили голову Ісуса. Євангелія говорить: “Побачив і повірив” (Ів. 20, 8). У що ж повірив Іван? У воскресіння Ісуса!

Петро, захеканий, прибігши після Івана, зайшов до гробу, бо хотів дізнатися і пізнати. Це було не лише здивування. Петро хотів дослідити: чому лежить Плащаниця, чому лежать пелени. Усе лежало, немов би оповиваючи чоловіка. Але Ісуса там не було, Він немов виплив, вислизнув, не порушивши всі ті пелени, якими був оповитий. Що сталося? Де Він подівся? Петро хотів дізнатися, дослідити.

Так, пустий гріб є і для нас сьогодні великою наукою.

Насамперед, він навчає нас, що ми повинні мати віру, віру у воскресіння Ісуса Христа. Але ця віра подається, найперше, через подив. Адже подив мали Петро, Іван та Марія Магдалина.

Також пустий гріб навчає, що віра подається через пізнання, бо і Петро пішов дізнатися, що тут трапилося.

Пізнання є дуже важливим. Пізнання існує в часі. Але як пізнати Христа? Пізнати вірою воскреслого Христа необхідно не в простому часі, а в часі серця. Час звичайний і час серця – це різні речі.

Подивімося, що таке час серця. Ірод часто любив слухати Ісуса. Коли вже йшов процес над Ісусом, і Каяфа прислав Ісуса до Ірода, той слухав Його і боявся Його, але не хотів повірити в те, що Він Месія і відіслав Його. Пилат чув Його, бачив Його, чув, що Він Син Божий, але обмив від Нього руки.

Подивімося на час Марії Магдалини, коли вона ходить по саду біля гробу Ісуса і шукає тіло.

“Можливо десь тут воно є, можливо його десь тут поставили чи винесли”, – міркує вона. Заплакана і згорьована, вона, зауваживши чоловіка, подумала, що це, мабуть, садівник.

Підійшовши до нього, каже: “Пане, як ти взяв його, скажи мені, де ти його поклав, і я його візьму” (Ів. 20, 15). І чує у відповідь лише одне слово – “Маріє!” Вона піднесла очі, очі серця, і скликнула до нього: “Раввуні!”, що у перекладі означає: “себто Вчителю” (Ів. 20, 16) і впала Йому до ніг. Однієї миті треба було, щоб пізнала Його воскресіння. Це був час серця.

Подібне відбувається із закоханими: достатньо одного погляду – і все стає зрозумілим. Так і тут – пізнати Христа можна миттєво, в часі серця.

Якщо людина не має бажання пізнати Христа, то навіть важкий і довгий час пізнання не допоможе їй. Хіба Пилат не був здивований, що Ісус воскрес? Хіба первосвященики Анна і Каяфа не були здивовані, що Ісус воскрес? Хіба сторожа не свідчила, що Ісус воскрес? Але вони відкинули це.

Отож, пустий гріб Ісуса – це повчання для нас про Його воскресіння. Але одні його приймають, а інші відкидають. Одні починають жити тією вірою, а інші її відкидають. Ця віра у воскреслого Господа повернула хід історії світу.

Для прикладу проаналізуймо історію св. Ігнатія з Антіохії – учня апостолів [згідно передання саме на нього Ісус положив руки і сказав: “Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне.” (Мт. 19, 14)].

Коли св. Ігнатія, вісімдесятилітнього старця, везли у Рим на тортури і страту, то він говорив до християн: “Не забороняйте їм! Бо я хочу бути, мов пшениця змелена в жорнах і мов та мука для хліба, що згодом стає Тілом Христовим. Подібно і я хочу, щоб моє тіло було перемелене на аренах цирків зубами диких тварин. Але щоб я воскрес, воскрес і жив потім із моїм Господом, воскреслим Ісусом у вічному житті.”

Утверджений і вірі воскресінням Ісуса Христа св. Ігнатій все своє життя жертвує, щоби чим швидше бути з воскреслим Господом.

Святійший отець Іван Павло II беатифікував, тобто возвів у ранг блаженних, трьох наших Дрогобицьких мучеників о. Віталія, о. Якима, о. Сиверіана. Ці троє блаженних священомучеників могли зберегти своє життя втечею. Але тоді б загинуло багато інших невинних людей від рук енкаведистів. Тому-то вони добровільно вирішили віддати себе в руки каральної системи. Віра у воскреслого Господа утвердила їх в тому, що земне життя марне і швидкоплинне, а вони повинні стати перед воскреслим Господом. Вони бажали бути з Ним, з воскреслим Господом. І в тій спасительній вірі вони пішли на страждання, на муки, на смерть.

Віра у воскреслого Господа перемінила весь світ. І сьогодні пустий гріб утверджує нас у воскресінні Ісуса Христа. Пустий гріб Ісуса Христа навчає нас віри у воскресіння. Пустий гріб Ісуса Христа навчає нас утримуванню себе в чеснотах і правдах. Пустий гріб Ісуса Христа увійшов в історію також нашого народу. Наш народ, визнаючи верховенство Божого небесного Закону, став жити по-іншому. Пустий гріб Ісуса Христа кличе нас складати тверді постанови зречення від гріха, зречення від пристрастей. Пустий гріб Ісуса Христа кличе нас іти шляхом чеснот, справедливості, правди, а найбільше любові, тієї любові, яка виявляється через самопожертву.

Сьогодні свято Христового Воскресіння кличе кожного з нас: “Утвердіться у вірі в Його воскресіння! Будьте впевнені: якщо Він воскрес, то і ви воскреснете.” Він бо пройшов через замкнені двері і явився 10 ученикам, що зібралися того самого дня ввечері, між якими не було Томи. Потім з’явився всім одинадцятьом із Томою.

Христос по дорозі в Емаус являється двом учням (Луці і Клеопі). Потім являється майже 500 Своїм послідовникам біля Тиверіадського моря. І навіть після Свого Воскресіння споживає з ними їжу. Апостоли доторкувалися до ран воскреслого Христа, щоби впевнитися, що це не дух, бо дух не має тіла і костей. Вони впевнилися через пустий гріб у тому, що Христос воскрес, а отже, і вони воскреснуть, бо Він, воскреслий Христос, обіцяв це. І Його слово – це слово Істини, слово Правди, слово, яке ніколи не залишиться невиконаним.

Сьогодні пустий гріб промовляє. Він промовляє про воскресіння Ісуса Христа. І ми разом з Марією воскликнімо: “Равву-ні”, себто Вчителю”, і разом з Томою закличмо: “Господь мій і Бог мій!” (Ів. 20, 28).

Нехай віра у Воскресіння Христа укріплює, утверджує і настановляє нас у всяких чеснотах, і також запевняє у нашому воскресінні. Амінь.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   87


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка