Скоромовки Оксана Кротюк



Скачати 404.24 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації17.01.2018
Розмір404.24 Kb.
  1   2   3

Х Р Е С Т О М А Т І Я
з літературного читання
для 2
класу
(До підручника О.Я.Савченко)




Скоромовки


Оксана Кротюк
Чемна ворона зайшла до вагона, 
Ґречно усіх привітала поклоном.
Всім усміхнулась чемна ворона
І полетіла геть із вагона.
Киця й котик коло хати 
Узялися підмітати.
Курява стоїть така,
Що не видно й квітника.



Загадки
Ігор Січовик
Живе довго птаха ця, 
Має дзьоб і два крильця. 
Птаха горда, мов панич, 
В неї чорний фрак, мов ніч. 
З висоти гукає: “Кар! 
Я вже вивчила буквар!” 
(анороВ) 

Птах відомий як співак, 
Дуже здібний, та дивак. 
Безупину цілі дні 
Він співа чужі пісні. 
(капШ) 
Т.Коломієць
Загадка.
Крикля-зникля за горою забавляється зі мною. Я кричу:
—    Як звать тебе? — А вона ягнятком:
—    Бе! — Я лякаю:
—    Перейму! — А вона телятком:
—    Му! -Серджусь я:
—    Агей, лиха! — А вона сміється:
—    Ха!
Поезія

Любов Відута
УТІКАЧКА КОВБАСА
Є у світі чудеса - налякалась ковбаса.
Як почала утікати - заблищали тільки п'яти.

Я - за нею навздогін, перестрибнув через тин,


А за мною батько й мати почали наздоганяти,

А за ними наш собака. Зголоднів він, неборака.


По полях, гаях блукали, утікачку все шукали.

А вона, немов навмисне, то під лісом боком блисне,


То запахне так під гаєм, що аж слинку всі ковтаєм.

Йдем додому. Чудеса - утікачка ковбаса


Майже одночасно з нами теж припленталась до брами.

Ми стомились, зголодніли. Словом, ковбасу ми з'їли.


Пахла лісом і полями, пахла річкою й грибами.


У ПІСОЧНИЦІ
Світи, ясне сонечко,
У пісок!
Спечи ти нам пасочку
Для діток!

Усміхнулось сонечко


Угорі
І дало промінчик свій
Дітворі.

У малій пісочниці -


Дзвінкий сміх.
Була просто пасочка -
Став пиріг!
Ігор Січовик

Бурундучок
Узявши двері на гачок 
Від холоду і диму, 
В норі проспав бурундучок 
З батьками цілу зиму. 
Збудила мама навесні 
Синочка, і голубить:
- Ну що ти бачив уві сні? 
Розповідай, мій любий!
- Мені, - сказав бурундучок, -
Наснилося багато 
Веселих, добрих казочок 
І ви, матусю з татом!

 Як зимують бурундуки?


 Як характеризують бурундучка останні рядки вірша?
Сергій Пантюк
Білий гриб, боровик

На галяві між дубів


Білий Гриб велично сів.
На півлісу забілів
Отаман усіх грибів.

Так і каже: я значний!


Так і каже: я смачний!
І ляга тепло, як пух,
На брунатний капелюх.

І радіє наш грибник,


Адже знає,
Що самотнім Боровик
Не зростає…

Наталка Поклад
Сонячний зайчик
Сонячний зайчик
стриб-стриб по кімнаті, —
весело Галі
і весело Наті,
зайчика того
ловили-ловили –
і лиш однесеньку
чашку розбили.

Гарбузи
Гарбузи-гарбузики,
жовті карапузики,
полягали на боки –
пишуть соняхам  казки;
а як стануть більші,
то напишуть вірші.
Золоте літо
Достигає жито, 
соняшник цвіте. 
Кобзарює літо, 
літо золоте.

Всі пісні у нього


на веселий лад, 
бо у літа того
тисячі принад.

Віктор Терен
В котика й мишки
Вітер з пожовклим листком 
Грається в котика й мишки: 
То поженеться біжком, 
То підкрадається нишком. 
Ну, а коли спійма, – 
Буде, дітки, зима.
 З ким автор порівнює вітер та листок? Як ви гадаєте, чому?
 Уявіть себе художниками. Яку ілюстрацію ви намалювали б до вірша?

Оксана Лущевська

Вірші – заклички

Іди, іди, снігу

Щука-риба у Дніпрі


Визира з-за криги.
Щука-риба із Дніпра:
“Іди, іди, снігу”.

Щука-риба у Дніпрі —


Срібний хвіст-хвостище.
Щука-риба визира
Вище, вище, вище.

Щука-риба у Дніпрі


Хлюп-і-хлюп з-під криги:
“Іди, іди, снігу,
іди, іди, снігу!”

► Чим цей вірш схожий на народну закличку?

► Які слова в ньому часто повторюються?

► Які слова у вірші допомагають почути шум снігопаду?



Проза

Ніна Найдич

Про кота Василя Тимофійовича та його друга Емілія
(уривок)

Василь Тимофійович побачив, що Петрик починає грати, стрибнув з підвіконня і облаштувався на своєму килимку. Кіт дуже любив музику.


Коли його друг грав гами і вправи, Василь Тимофійович завжди сидів спокійно. Хтось міг би подумати, що він спить. А тільки-но Петрик починав грати його улюблену музику, він чекав, коли розлетяться усі короткі ноти, і підспівував довгим звуком:
―Няв, няв, няв.
Так було на початку і в кінці твору. А в середній частині, коли в басах звучала одна тривожна нота, його наче накривало хвилею суму, і на очах його з’являлися сльози.
― Няв, няв, няв.
Василь Тимофійович любив дивитись на вулицю. Він стрибав на підвіконня, потім – на балкон, звідти по гілці перебирався на дерево ,високе, з розлогими гілками, зручно влаштовувався на своє улюблене місце і дивився вниз.
Особливо його цікавили тролейбуси ― такі дивні створіння з вусами, що росли догори. Вони були різних кольорів: червоний , зелений, жовтий і навіть один довгий синій. Вони зупинялись якраз навпроти цього будинку. Коли тролейбус від’їжджав, на зупинці нікого не залишалось. Люди зникали.
Василь Тимофійович знав, якщо довго сидіти, можна побачити, що тролейбуси повертаються. Він впізнавав їх. Спочатку з’являвся червоний, за ним ― зелений , жовтий і, нарешті, довгий синій. Він бачив спочатку вуса, потім і весь тролейбус. Проводжав його очима, коли той, рушивши з місця, набирав швидкість і невдовзі повертав за ріг. Але , куди прямують, звідки з’являються ці дивні створіння і куди зникають люди – Василь Тимофійович не знав. Це його турбувало.
Одного разу кіт спустився з дерева, перейшов через вулицю і попрямував до зупинки. Дорогою він думав, що вуса усіх його знайомих котів і, навіть, у деяких чоловіків, яких він бачив у дворі, ростуть в різні боки. Це нормально і , навіть, красиво.
Цієї миті підійшов черговий тролейбус. Василь Тимофійович разом з людьми східцями піднявся в салон і сів на вільне місце біля вікна. Він з цікавістю роздивлявся навкруги.
Нарешті тролейбус зупинився. Мабуть, втомився. Всі люди вийшли. І навіть водій покинув свою кабіну. Але Василь Тимофійович залишився на своєму місці. Кіт знав, що тролейбус повертається, і чекав, коли він знову поїде.
Так воно і сталося. В салон почали заходити люди. В кабіну піднявся водій і, рушивши з місця, поїхав тим же ж шляхом у зворотньому напрямі.
Нарешті Василь Тимофійович побачив знайомі місця. На зупинці він хотів чемно подякувати водієві за прекрасну подорож. Підійшов до кабіни і раптом… Несподівано для себе сказав:
― Няв, няв, няв, няв.
І не просто сказав, а наче заспівав. Музикант, що їхав у цьому тролейбусі, почув:
― До, мі, соль, мі, до.
Але вирішив, від втоми казна-що ввижається.
А це були саме ті ноти, бо Василь Тимофійович не такий собі пересічний кіт,а дуже розумний і музично обдарований .
Він повернувся в кімнату і влігся на своєму килимку під роялем.
Петрик готував свій музичний урок і зараз грав саме ту п’єсу, яка найбільше полюбилась котові.
Але Василь Тимофійович цього разу йому не допомагав. Він згадував свою подорож і думав, як це приємно мандрувати .

 Що любив кіт?


 За чим завжди спостерігав Василь Тимофійович?
 Що турбувало кота?
 Прочитайте опис тролейбусів. Що думав про них кіт?
 Які почуття викликала у Василя Тимофійовича подорож?


Олександр Дерманський

Володар Макуци, або Пригоди Ониська
(уривок)

Онисько ― затятий фантазер і мрійник. Особливо він полюбляє мріяти, вилізши з-під гілля на город і ніжачись на сонечку.


Одного дня Онисько виліз з-під гілля помріяти і заснув. Прокинувшись, вуж побачив жахливу картину: з неба прямо на нього падало сонце! Воно було велике – на півнеба, з країв у нього тріпотіли жовті язики вогню.
― Рятуйте!!! Сонце падає ! ― зарепетував Онисько й вужем прослизнув між гілляки.
Миттю позбігалися сусіди.
― І що з того , що сонце? ― запитала Евридіка.
― Прямо на повітку!.. Велике!..
― Що на повітку? ― не розуміли сусіди.
― Сонце падає на нашу повітку, ― трохи оговтавшись, вимовив Онисько.
― Що ж робити? ― стривожилася Евридіка.
― Треба тікати до Америки, ― рішуче сказав Джек. ― Треба проколупати в Землі дірочку і …
Цілу ніч розмірковували, що ж їм робити. Під ранок жабка Одарочка мовила:
― А може воно вже впало? Піду-но подивлюсь.
Одарочка вилізла з-під гілля, роззирнулася, звела очі вгору … і побачила, що ніяке сонце на повітку не падає, а висить там, де має висіти ― у небі. А прямо над їхньою купою гілля розквітнув великий гарний сонях.
От Онисько, от фантазер! ― довго сміялися товариші, коли жабка все їм розповіла.
― Так то ж спросоння, ― виправдовувався вуж.
Відтоді Онисько ще більше полюбляє лежати під соняхом , вважає красеня своїм і дуже пишається, що першим побачив його у всій красі.
― Тепер я володар цього соняшника, ― каже друзям вуж.
Коли на золоту голову рослини злітаються горобці, Онисько оьов’язково їх розганяє:
― Ану , киш, сіроокі! Розліталися тут – мріяти заважаєте!
_____________________________
Сусіди Ониська:
Одарочка – жабка.
Евридіка ― мишка.
Кузя ― хробачок.
Джек ― жук.

 Яким був Онисько?


 Чого злякався вужик?
 Що запропонував Джек?
 Хто вивів Ониська на чисту воду?
Чому Онисько вважав соняшник своїм?
 Щоб дізнатись про цікаві пригоди вужа Ониська , прочитай книгу О.Дерманського «Володар Макуци, або Пригоди вужа Ониська».




Марина Павленко

Хатка для Мурки

У нашої Мурки смугаста шубка, мелодійний голос і абсолютний слух. До неї тільки озвись, як вона тобі «Мур-р-р!»(«Я слухаю!» ― по-нашому). А яка лагідна, яка розумна!


Одного разу дядько Гриць дорікнув:
― Якби ж вона ще й мишей ловила…
Мурка з гідністю одвернулася й пішла собі. А згодом приносить отакенного щура ! ― і під ноги йому ― плюх : «Мур-няв?» (Себто: «А тепер що скажеш?»)
Дядько аж рота роззявив:
― Оце - то кицька! І собі вловить , і хазяйці принесе!
Тож як таку Мурку не любити?
До неї навіть Домовичок небайдужий, хоч звичайні домовички з котами не миряться.
Але чому він сьогодні якийсь наче заклопотаний ? Пензлик – за вухом, у руці ― олівець та аркуш.
― Що це буде? ― питаємо.
― Що буде, що буде, ― проворкотів. ― Мурка ваша де ночує? Надворі?
― А як мама не дозволяє?...
― Була б у неї хатка, ― перебив Домовичок,― обійшлошь би беж дозволяння! Швоя штріха ― швоя втіха. Та й гошті мали б куди ходити…
Домовичок гордо розгорнув перед нами план Мурчиної оселі:
―Оце парадний вхід. Для гоштей. На другому поверші ― шпальня ж перинкою. Шхідців не треба: Мурка й беж них вишкочить. А тут ― городчик з котячою м’ятою і валер’яною. Шуцільні вигоди.
Сумніву не було – кращого не придумаєш!

 Прочитайте опис Мурки.


Що здивувала дядька Грцька?
Що вирішив зробити Домовичок?
Прочитайте опис плану Мурчиної оселі. Спробуйте намалювати її.
Леся Воронина



Прибулець з Країни нямликів
Розділ перший,

в якому ми дізнаємося, що дівчинка Олянка терпіти не може манну кашу, а просто зі стіни її кімнати з'являється...

«Я дуже, дуже, дуже не хочу іти в садочок, — думала Олянка, повільно натягаючи тісні смугасті колготки. — Надворі дощ, у садочку противна манна каша на сніданок, і вреднющий Сашко Ґудзик знову дражнитиметься й смикатиме за кіски".

— Тю, ну то й що? Хіба можна боятися Сашка? Він же боягуз, — раптом почувся тоненький пронизливий голосок. Олянка здригнулася і вражено втупилася у стіну, бо там відбулося щось дивне й незрозуміле. Шпалера, розмальована дрібними блакитними квіточками, заворушилася, потім повільно розсунулася, і зі стіни вистрибнув крихітний чоловічок.
Про гномів Олянка чула багато; вони разом із мамою навіть прочитали цілу товстелезну книжку про родину гномів, що жили у підземеллі. Але ті маленькі чоловічки мали довгі бороди, червоні ковпачки на головах і ніколи не усміхалися. Адже вони стерегли підземні скарби і кожного, хто з'являвся у їхніх печерах, вважали злодієм чи грабіжником.

А чоловічок, що вистрибнув зі стіни, виглядав зовсім інакше. Вдягнений він був у кумедну курточку й штанці, які точно повторювали квітковий візерунок шпалер. Хвилиночку, та він же страшенно нагадував... Сашка Ґудзика. Такий самий худющий, витрішкуватий, із розкудланим рудим чубом. Тільки разів у сто менший за Сашка!



  • Ну то що, ти врешті закриєш рота? — досить нечемно озвався чоловічок і усміхнувся.

Олянка й справді відчула, що завмерла із роззявленим від подиву ротом. Але те, що ця малеча вирішила з неї поглузувати, вмить привело дівчинку до тями. Нічого собі! Якийсь нахабний коротун завбільшки з коника-стрибунця знущатиметься з неї? Олянка ображено засопіла й заходилася натягати колготки, навіть не дивлячись на загадкового незнайомця.

  • Гаразд, не ображайся. Просто я страшенно поспішаю і не маю часу чекати, поки ти пересердишся. Я — Буцик із Країни нямликів. І мені дуже потрібна твоя допомога — проказавши це, чоловічок у кілька стрибків наблизився до Олянчиного червоного рюкзака. Потім спритно вхопився за шлейку, підтягнувся і заскочив до найменшої кишеньки.

  • Гей, ти куди поліз?! — скрикнула Олянка, але цієї миті двері Одчинилися, і до кімнати забіг тато.

  • Скоріше-скоріще-скоріше! — він швидко підхопив Олянчиного рюкзака, посадив дочку на плечі, вискочив із квартири й побіг низ, перестрибуючи через три сходинки.

  • Ой-ой-ой, — запищав нямлик, але так тихо, що його почула тільки Олянка.

  • З якої країни прибув Буцик?

  • Знайдіть та прочитайте рядки, які описують нямлика.

  • Що вмів робити Буцик?

  • Як ви гадаєте, хто населяв Країну нямликів?

  • Якщо хочете дізнатися чим закінчилася зустріч Олянки з нямликом, прочитайте книжку Лесі Ворониної «Прибулець з Країни нямликів».

Галина Малик

Пригода в зачарованому місті
(уривок)

Перша оповідка  про Клюбика 
Жив-був на світі КЛЮБИК. 
Маленький, кругленький і дуже веселий. 
Ще б пак! Адже він жив на горищі старого-престарого, але теж дуже веселого клубу. Чого веселого? Бо в ньому кожного дня збиралися діти. 
А для чого збираються діти? 
А для того, щоб погратися у яку-небудь гру! 
А хто вигадував для них ігри? 
Звичайно, ви правильно здогадалися! Ігри для дітей вигадував Клюбик! 
Так, так, це він вигадав усі ігри на світі: \"класики\", \"резинку\", \"кицьки-мишки\", \"зіпсований телефон\", \"Я садівником родився\"! 
Це він придумав усі лічилки, дражнилки,і загадки. Мало того, він придумав скакалки, повітряні кульки, м’ячі, пасочки, свистульки, пищики, гойдалки, каруселі і таке інше. Найкраще йому придумувалося, коли біля нього бігали, галасували, вовтузилися, сопіли і бримчали Катрусі, Васильки, Наталки, Марічки, Сашки, Оленки, Оксанки та Миколки. І навпаки, коли він був сам, то скільки б не прикладав пальця до лоба, не заплющував очі, не морщив чоло і нічогісінько не міг придумати. 
Ви спитаєте, а як же він розповідав дітям придумані ігри? А отак: придумає, складе собі на долоньку, а тоді чекає, коли повз нього котрийсь з дітей пробіжить. Як тільки до нього хтось наблизиться, Клюбик її пф-ф-фу! І здмухне гру з долоньки просто йому під ніс. А Сашко чи Оксанка аа-а-апчхи! І чхне і одразу ж кричить: 
Ой, слухайте, що я придумав! 
Друга оповідка про Бібла-Бабла 
Поруч з клубом, у старій бібліотеці, на одній з полиць книжкових жив давній приятель Клюбика і знаменитий мандрівник БІБЛ-БАБЛ. 
Він носив величезні круглі окуляри і був страшенно розумний. Ще б пак! Мало того, що він об’їздив усенький світ, він ще й перечитав геть усі книжки на світі. Бо Бібл-Бабл знав УСІ МОВИ, ЯКІ Є НА ЗЕМНІЙ КУЛІ! 
Гадаєте, всі знати не можна? Ще й як можна! Варто тільки захотіти. 
Клубик і Бібл-Бабл часто ходили один до одного в гості. Можна навіть сказати, що ходили вони в гості один до одного кожен день. Приміром, вранці Клюбик прийде в гості до Бібла-Бабла, а ввечері Бібл-Бабл до Клюбика. Або навпаки. Вранці Бібл-Бабл, а ввечері Клюбик. 
А бачилися вони так часто тому, що дуже звикли один до одного і просто не могли один без одного жити. Адже дружили вони вже 777 років, 7 місяців і 7 днів. Уявляєте? За такий час можна так міцно звикнути, так міцно, що й не розвикнешся ніколи. 
Правда, Клюбик був трохи старший від Бібла, всього на якихось там дві тисячі років. І через ті якісь пару тисяч років він називав Бібла не інакше, як \"юначе\". Як тільки щось, так одразу: \"Ви, юначе...\" 

Лариса Ніцой

БДЖІЛКА

Жила собі бджілка. Вона літала між квіточками і збирала мед.


-  Жу-жу-жу! Де літала розкажу-жу-жу! – розмовляла бджілка.
-        Шу-шу-шу-! – шелестіли квіточки своїми листочками, радо слухаючи бджілчині розповіді.
Так вони і дружили. Бджілка перелітала з квіточки на квіточку і розказувала де бувала, що бачила, а квіточки з радістю протягували до бджілки свої жовті серединки, повні меду.
Одного ранку сонечко заховалося за хмарами. Прилетіла бджілка збирати мед, аж меду нема. Квіточки без сонечка міцно-міцно постуляли свої пелюсточки, посхиляли голівоньки, поховали жовтенькі серединки з медом. Політала-політала бджілка, сіла та й зажурилася.
Аж чує, хтось їй крильця лоскоче. Озирнулася, а це вітерець-жартівник на билинці  гойдається.
-        Чому, бджілонько,  зажурилася? – вітерець у бджілки питає.
-        Жу-жу-жу! Я з квіточками друж-жу-жу-! Мед у них беру. А сьогодні меду немає, бо хмарки на небі заховали сонечко! – пожалілася бджілка.
-        Не журись, - засміявся вітерець, - зараз ми всі хмарки розженемо, буде тобі сонечко!
Сказав так і полинув у небо. Став там на всі боки дмухати. Туди подув, сюди подув – хмарки й розлетілися. Визирнуло сонечко. Засяяло. Лагідно промінчиками по квіточках пройшлося. Зраділи квіточки. Голівоньки підняли. Пелюсточки розтулили. До сонечка заусміхалися.
Зраділа бджілка. До квіточок полетіла, вітерцеві дякує. І квіточки вітерцеві дякують, бо без бджілки та без сонечка їм теж сумно було. Полоскотав їх вітерець, та й полетів  далі. А бджілка майнула мед збирати. З квіточки на квіточку перелітає:
-        Жу-жу-жу! Де літала, розкажу-жу-жу!
-        Шу-у-у! – шелестять у відповідь квіточки та радісно слухають бджілку.
 З ким дружила бджілка? Прочитайте.
 Чому зажурилась бджілка?
 Хто допоміг їй?

Гумористичні твори

Ігор Січовик


Не хвалися, як гарбуз
Похваливсь гарбуз м'ячу:
- Як захочу - полечу!
І захекав‚ наче міх‚
Та піднятися не зміг.
- Я літати ще навчусь‚
А от зараз - покочусь! -
Весь надувся він і - трісь! -
На шматочки розлетівсь.
Намотай собі на вус:
Не хвалися‚ як гарбуз!
 Чому гарбуз не зміг летіти, як м’ячик?
 Прочитайте слова, які є головною думкою вірша.
 Як ви розумієте вислів «намотай собі на вус»?

Страшний вовк
Малювала я картину,
На картині - вовка:
Лапи, хвостик, шию, спину,
Двоє вух, два ока.
Прибігає вовчик з лісу,
Припинив роботу.
- Намалюй, прохає слізно,
Два носи й два роти…
- А навіщо? - я спитала
Й почала сміятись.
- Бо нас в лісі перестали
Вже й зайці боятись.
 З яким проханням звернувся вовк до дівчинки? Навіщо?

Науково-художня література

Катерина Міхаліцина


Хто росте у парку?


У великому місці був маленький парк із озерцем. У парку росло одинадцять великих дерев і один маленький паросток. Він мав тоненьке стебельце і два листочки.
У парку гуляли великі і маленькі люди. Доріжками чалапали голуби й ворони. У траві повзали мурашки, сонечка й пурхали метелики. Вони були були схожі одні на одних. Маленькі люди – на великих, голуби – на голубів, ворони – на ворон, мурашки – на мурашок, сонечка – на сонечок, а метелики…
Ну а метелики були різні, але всі мали по чотири крильця, по два вусики і по шість лапок.
«Цікаво, а хто з мене виросте?На кого я схожий?» ― подумав паросток і взявся розглядати дерева навколо.
― Може , я схожий на тебе? ― запитав у берези. Але у берези кора біла, гладенька, а на ній – темні шерехаві плями. Навесні одягає сережки. І дає сік. Його збирають просто зі стовбура. Сік прозорий і дуже корисний. Листяко береза має дрібне, а гілля, як тоненькі батіжки.
― Ні, - хитнулася береза, ― ти на мене не схожий.
― То, може, на тебе? ― паросток задивився на дуба.
Та дуд ― кремезний та розлогий. І кора у нього шорстка темно-сіра. І листочки такі , хвилькою ― раз, два, три, чотири, п
ять, і знову ― раз, два, три, чотири, пять. А восени на дубі виростають жолуді.
Їх полюбляють білки ― ховають собі на зиму у дуплах. І дикі кабани полюбляють теж ― ну але вони у парках не водяться.
― Ні, - зашумів дуб, ― ми з тобою ду-же різні.
― Ну то, може , на тебе? ― паросток зиркнув на горобину.
Але горобина тонка-тоненька. Весною на її гіллі з
являються білі кетяги цвіту. Гарні, та от біда: пахнуть не дуже смачно― фу-у-у! Проте бджолам, здається, вони все одно подобаються. А восени на горобині гойдаються червоні кетяги ягід. Точніше – руді. Терпкі, якщо їх розкусити. Зате пташки ласують ними цілу зиму. І дякують, якщо чемні.
― Ні, ні, ні, ― усміхнулася горобина. ― Ти не мій паросток, точно знаю.
Що ви дізналися про березу, дуб, горобину. Приготуйте розповідь про ці дерева.
 Якщо хочете дізнатись, що це за паросток, прочитайте книгу
Катерини Міхаліциної
«Хто росте у парку?»



ВІРШІ ПРО МАМУ

Оксана ЛУЩЕВСЬКА
У МАТУСЕНЬКИ

„У матусеньки, матусі 
Руки золоті”, —
Мов підспівує з каструлі
Супчик на плиті.
Щось розказує і з пари
Пісеньку плете:
“У матусеньки, матусі
Серце золоте!

 



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка