Складнопідрядні речення з підрядними означальними Складнопідрядним означальним реченням



Скачати 165.6 Kb.
Дата конвертації06.01.2018
Розмір165.6 Kb.


Складнопідрядні речення з підрядними означальними


Складнопідрядним означальним реченням називається така синтаксична одиниця, в якій підрядна частина, виконуючи атрибутивну функцію, виражає ознаку предмета, що названий чи вказаний у головній частині, і доповнює її змістову та структурну неповноту. Напр.: «Благословен той день і час, коли послалась килимами земля, яку сходив Тарас малими босими ногами» (М. Рильський).

Складнопідрядні речення з підрядними означальними, як і речення з підрядними з'ясувальними, належать до нерозчленованих структур. В основу побудови речень цього типу покладений принцип прислівності: підрядна частина є тим обов'язковим синтаксичним компонентом, який пояснює, поширює чи навіть замінює в головній певне слово або ж словосполучення (як лексико-морфологічну одиницю), сприяючи інформаційній повноті, структурній та смисловій завершеності всього складного речення. В реченнях нерозчленованої структури підрядна частина приєднується, таким чином, до головної не безпосередньо, а через співвідношення з окремим словом і тому буває подібна формально до залежного компонента словосполучення в складі простого речення.

Між предикативними частинами складнопідрядних речень з підрядними означальними виявляються відповідно означальні відношення, а саме: залежна предикативна частина характеризує ознаку предмета, що названий чи зазначений у головній частині, та відповідає на питання який? Напр.: «А він забув про весло, що лежало під ногами, і боявся поворухнутися, щоб не сполохнути її голосу — тихого, як паводок, і чистого, як подих землі на пагорбах посеред заплав» (Г. Тютюнник). Отже, складнопідрядні означальні речення, зокрема їхні підрядні частини, виконують важливу синтаксичну функцію: зберігаючи всі ознаки підрядного речення, вони в сучасній українській мові є одним із важливих мовно-граматичних засобів для вираження атрибутивних відношень.

Опорним компонентом в означальних реченнях виступає іменник, субстантивований прикметник чи дієприкметник, вказівні та означальні займенники, а підрядне означальне речення відіграє роль означення до означуваного слова головного речення і поводить себе в певному розумінні як залежний компонент словосполучення або координована словоформа, зберігаючи при цьому ознаки речення — перш за все предикативність та значення дії або стану при характеристиці відповідної ознаки опорного компонента головного речення. Пор.: «Перед очима слалися поля, які буйно поросли бур'янами» — Перед очима слалися поля, буйно порослі бур'янами; З-під землі, розмитої дощем, підіймався ледь відчутний, гіркуватий дух мокрої сажі й старої обпаленої цегли» (Г. Тютюнник); — З-під землі, яку розмило дощем, підіймався дух... Природою означуваного слова визначається семантична та граматична характеристика підрядної частини, її різновид, місце в реченні, вибір варіанта сполучного зв'язку з головною частиною, синтаксична позиція тощо.

Головна частина складнопідрядних означальних речень може бути різного ступеня закінченості, змістової завершеності щодо підрядної частини, і в залежності від цього підрядна частина несе неоднакове синтаксичне навантаження. В одних випадках, де головна частина не виражає відносно закінченої думки, підрядна означальна частина доповнює її, розширює відомості про предмет дії, названий опорним словом, визначає та уточнює ознаку його і завершує структуру речення як самостійної синтаксичної одиниці. В інших випадках, коли в головній частині передається відносно закінчена думка, підрядна частина потрібна лише як засіб для передачі додаткових відомостей про предмет, названий опорним словом у головній частині, уточнення та конкретизації їх тощо. Пор.: «Тому такий в твоїй печалі зміст, який лиш людство зрозуміти може» (М.Рильський); «Андрій підвівся з пенька, на якому відпочивав після ходи по крутій багнюці, розшукав між кущами свого човна» (Г.Тютюнник). Зв'язок між головною і предикативною частинами в цих реченнях не однаковий. Він значно слабший у другому реченні, порівняно з першим, де більш чітко виявляється виразна незавершеність думки головної предикативної частини.

У зв'язку з цим розрізняються два типи підрядних означальних речень, зокрема, залежно від граматичної характеристики опорного (контактного) слова: а) присубстантивно-означальні, якщо в ролі опорного слова, пояснюваного підрядним означальним реченням, виступає іменник, субстантивований прикметник чи дієприкметник, наприклад: «Жінка, правда, й не плакала зараз, але все-таки їй чогось було сумно, як і завше матері, що схилилась над сином, котрий став на порі» (О. Ільченко); б) призайменниково-означальні — коли опорним словом є вказівний чи означальний займенник, наприклад: «Вогонь був таким, що в повітрі снаряди стрічалися з снарядами, міни з мінами, гранати з гранатами» (М. Стельмах).



Присубстантивно-означальні підрядні речення, в свою чергу, не однорідні за своїми якостями та відношеннями між головною і підрядною частинами. Залежно від цього, виявляються атрибутивно-видільні та атрибутивно-приєднувальні структури. Перші з них характеризуються тим, що їхня підрядна частина пояснює опорне слово головного речення, вказуючи на таку ознаку предмета, яка виділяє його з ряду подібних. Опорне слово-іменник цього типу речень має при собі як засіб зв'язку предикативних частин займенник-означення той, такий, виражений матеріально, тобто словесно, чи такий, що розуміється, мається на увазі та при потребі легко вводиться в речення як обов'язковий структурний елемент. Опорне слово-іменник у такому разі вимагає, як правило, характеристики підрядним означальним реченням тієї ознаки, на яку вказує означення-займенник. Напр.: «Це той чаклун, якого й досі згадують у них в селі з любов'ю й страхом» (В.Шевчук); «За якихось пару годин Марко, хвилюючись, вбирав очима обриси полів (тих полів. — М.Ф.), що ввижались йому і в сні, і перед боями, і в усіх шпиталях» (М. Стельмах).

У реченнях з атрибутивно-приєднувальними відношеннями вказівний займенник-означення при опорному слові-іменникові відсутній. У ньому немає потреби, він не може бути введений у речення без порушення змістових стосунків між предикативними частинами та структури і семантики всього речення в цілому. Підрядна означальна частина доповнює чи розширює зміст головної, зокрема опорного компонента (контактного слова), називає одну з характерних ознак предмета дії, але не є засобом виділення його серед ряду однорідних, наприклад: «Тепер вона іншими очима подивилась на сторожа, на школу, на дзвона, що нарешті знайшов своє місце, і навіть на соняшники, які розкішними золотими решетами пересівали сонячне проміння» (М. Стельмах); «Він обернувся, блиснувши проти сонця, що світило вздовж коридори, окулярами й лисиною, і подивився на мене з докором» (Г. Тютюнник).

Присубстантивно-означальні підрядні речення завжди займають або пост-, або інтерпозицію щодо головного речення і завжди стоять після опорного компонента, наприклад: «Свідомості дуже важко погодитись з тою абсурдною ситуацією, коли смертельна небезпека не має навіть смаку, кольору й запаху, а вимірюється лише спеціальними приладами, яких під час аварії, до речі, не виявилося в наявності або ж вони не були готові до роботи» (Ю.Щербак); «Стрілянина, якою прорвало враз береги, шматувала повітря» (О. Гончар).

Призайменниково-означальні підрядні речення суттєво відрізняються від присубстантивно-означальних. Вони наповнюють реальним змістом займенник головного речення, який є опорним словом, називають його ознаки та є обов'язковою складовою частиною складнопідрядного речення. Стосовно головного складнопідрядні означальні займають пре-, пост- чи інтерпозицію в залежності від змістового навантаження кожної предикативної частини, стилістичних потреб, інтонації чи ритмомелодики фрази (особливо, коли це стосується поетичних творів, суб'єктивного мовленнєвого почерку й уподобань автора тощо, наприклад: «Я той, що греблі рвав» (П. Воронько); «Допоки кожне плем'я було окремо, всякий, хто дужчий або нахабніший, міг збиткуватися з нього» (В. Шевчук).



Синтаксична функція займенників той, такий, весь, кожний та інших у складнопідрядних реченнях з призайменниково-означальними суттєва і важлива. Вони є конструктивним елементом головної частини, без якого не може існувати речення. Крім того, вони служать опорним словом для підрядного речення, уточнюють синтаксичну позицію його, причетні до формування та вираження мовними засобами значення складної предикативної структури, разом із підрядним сполучником чи сполучним словом здійснюють граматичний зв'язок між головною і підрядною частинами тощо. Займенник той виконує ще одну важливу стилістичну функцію: він використовується замість означуваного іменника, якщо треба уникнути повтору, наприклад: «Зустрілися в будинку, що нагадував той, у якому наша сім'я жила до війни» (журн.).

Означальна підрядна частина приєднується до головної різноманітними сполучними засобами. Це багатий набір сполучників і сполучних слів, які диференціюються за значенням та граматичними функціями. Вони є носіями різних семантичних відтінків підрядної частини, а сполучні слова, крім того, є членами речення останньої.

Найбільш нейтральним і широко вживаним для приєднання підрядної частини до головної є сполучне слово який, що найвиразніше виконує зв'язкову функцію з вказівкою на якість. Воно має чисто означальне значення, без будь-яких додаткових смислових нашарувань і відзначається двобічним граматичним зв'язком, а саме: узгоджується в роді й числі з опорним компонентом, що міститься в головному реченні, а відмінок цього сполучного слова залежить від того, яким членом речення воно є в підрядному, та від структурно-смислових особливостей всього речення в цілому. Сполучне слово який виступає в ролі різних членів підрядного речення, але синтаксичні функції опорного компонента головного речення і сполучного слова не завжди збігаються, чим і пояснюється неузгодженість їх у відмінках чи принаймні необов'язковість узгодження, наприклад: «Цепок, яким він (човен) був прикований до вільхи, натягло: видно, повінь, покидаючи цю місцину, хотіла забрати з собою й човна, та не подужала прив'язі» (Г.Тютюнник). Іноді спостерігається різнобій відмінків навіть в однорідних підрядних реченнях, які відповідають на те саме питання і відносяться до того самого слова, наприклад: «Людина сягнула своєю уявою в реальний і в той же час фантастичний світ, у якому живе, який витворює і з якого відійде» (В. Качкан).



Є тип речень, де сполучне слово який завжди вживається у формі родового відмінка і стоїть не після означуваного слова (чи словосполучення), а всередині підрядної частини, зокрема після слова, з яким воно утворює словосполучення. Підрядна частина в такому випадку є означальною до означуваного слова не безпосередньо, а через інше слово (як правило, хоч не завжди, іменник у називному відмінку), яке називає частину чи елемент, чи деталь, чи властивість, чи опредмечену дію, чи особу, що невіддільні від предмета, названого означуваним словом. Маємо в таких випадках одну й ту ж модель конструкції за зразком: ...батько, діти якого.., ...гора, контури якої.., ...ріка, дно якої..,...для станції, створення якої.., ...будинком, частина якого... тощо, наприклад: «Привітно посміхнувся боєць, рука якого була недбало вмотана у верхню солдатську сорочку» (М.Стельмах); «Ось він торкається ногою невеличких одинарних дверей, крізь щілини яких висотується тепло» (М. Стельмах).

Найближчим синонімом сполучного слова який є займенник котрий. Первинне значення його — виділення серед ряду можливих явищ одного за певними ознаками — може частково втрачатися, якщо йдеться про вживання його як сполучного слова в складнопідрядних реченнях, де ці два займенники іноді функціонують паралельно без наявності суттєвої різниці в їх значенні, наприклад: «Та пісня морозом пішла у мене по спині, зашкреблася у горлі, бо співала її не мати, а якась чужа красива жінка, котру я чомусь називаю матір'ю» (Г.Тютюнник); «Мені примарилася повінь, котру я запам'ятав ще змалечку» (Г.Тютюнник); «І пан полковий обозний на шляху вже й сам видів ранніх чумаченьків, котрі, рушивши до великодня, вже повертались додому» (О.Ільченко).

Зв'язковим елементом підрядних частин може бути слово що, яке у присубстантивно-означальних реченнях використовується широко, нарівні зі словом який, напр.: «Спинився біля струмка, що біг Хрещатим яром» (В. Шевчук); «Кортіло пробігти зором аркуші, які таїли в собі літа минулі, давні, загублені в пітьмі віків» (В. Шевчук).
 

Виділяється також тип присубстантивно-означальних речень, де слово що вживається у парі з займенником — еквівалентом означуваного іменника головного речення. Синонімом до сполучення що + займенник також може бути сполучне слово який. Напр.: «Та є й такі дороги, що їх самі ми вибираємо собі на щастя або на лихо» (В.Шевчук)дороги, які самі ми вибираємо..; «Важко переоцінити вплив, що його (який. — М. Ф.) справив на перебіг української історії Богдан Хмельницький» (О.Субтельний). Синонімічна паралель слів який — що не використовується у присубстантивно-означальних реченнях з відтінком значення міри, ступеня чи інтенсивності дії. Тут єдино можливим матеріально вираженим засобом граматичного та змістового зв'язку головної і підрядної частини може бути лише слово що, наприклад: «Тоді був серпень, спека була така крута, що йдеш і млієш» (Г. Тютюнник); «Туман тоді стояв такий густий, що крайма вкрив і землю, і Дніпро» (Г. Тютюнник).

Семантично близькі синонімічні варіанти що — який властиві українській мові, зокрема присубстантивно-означальним реченням, тому вони постійно трапляються в різних стилях — у науковому, публіцистичному, в мові художньої літератури тощо, наприклад: «У свідомості величезної більшості українців Хмельницький залишається великим визволителем, героїчною постаттю, яка (що. — М. Ф.) силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх із багатовікового паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного і соціально-економічного звільнення» (О.Субтельний); «Не кажу вже про бильш давню літературу, яка (що. — М. Ф.) була і за формою, і за змістом глибоко релігійною» (газ.); «Ігоря взяли в полон і Всеволода, що (який. — М. Ф.) відчайдушно бився біля води» (В. Шевчук).

У займенниково-означальних реченнях, де замість означуваного іменника головної предикативної частини використовуються субстантивовані займенники той, такий, всякий, кожний і подібні, формальним виразником граматичного зв'язку між головною і підрядною частинами служать здебільшого слова хто, що, які вживаються в корелятивній єдності з названими субстантивованими займенниками і, як правило, без можливих синонімічних варіантів, без можливої заміни слів хто, що іншими сполучниками чи сполучними словами, наприклад: «Наш князь, Велесичу, той, що творить добро Русі» (В.Шевчук); «Не кожному з тих, хто пише, вдається здобути визнання сучасників» (Б.Олійник); «Сталось таке, що збурить його всього, примусить жити й мислити не так, як досі» (В.Шевчук); «По половців біжать усі, кому потрібна поміч у міжусобицях» (В.Шевчук). Лише зрідка можна натрапити на займенниково-означальні конструкції зі сполучним словом який, переважно в художній літературі чи як народно-пісенний, народнопоетичний варіант, наприклад: «Я не з таких, які всліпу промишляють» (М. Стельмах).



Деяка обмеженість уживання сполучного слова хто, порівняно зі словом що, пов'язана з тим, що означуваний іменник чи субстантивований займенник, який виконує в головній частині функцію означуваного слова, вказує на особу чи принаймні на живу істоту. Напр.: «Але ж він чортом дихав проти кривди, проти горя людського, проти всіх зухвальців, хто тільки важився на Україну зазіхати, та й мусив Козак воювати з ними» (О. Ільченко); «Перемагає не той, у кого меч гостріший і більший полк, а той, хто дужче вірить у перемогу» (В.Шевчук).

Сполучне слово чий, передаючи значення належності, присвійності та відтінок уточнення, приєднує підрядні означальні речення переважно до іменника з особовим значенням, який впливає на характер ознаки і специфіку семантики підрядного речення в цілому і обмежує його функціональні можливості та місце в реченні — постпозиція чи інтерпозиція по відношенню до головної частини й обов'язково після означуваного слова, наприклад: «І в Марка нема жінки, нема доньки, але є стара мати, чиї руки завжди так добре пахнуть то весняним зіллям, то соняшником, то чорнобривцями, то осінніми грибами, то свіжим хлібом» (М.Стельмах).

Специфіка значення підрядних означальних зі сполучним словом чий обмежує його синонімічні можливості, та все ж вони є. Як синонімічний варіант до слова чий може бути використана конструкція — іменник + слово який у родовому відмінку, пор.: ...мати, чиї руки... — ...мати, руки якої...
 
Граматична форма сполучного слова чий, на відміну від слів який, котрий, повністю визначається його синтаксичною функцією в підрядному реченні. Це пояснюється тим, що слово чий і граматично, і за змістом пов'язане з іменником, що є членом підрядного речення, хоч усе підрядне речення в цілому пояснює іменник чи його еквівалент у реченні головному, порівняймо: поет, чиї вірші.., поет, чиїми віршами.., поет, у чиїх віршах...

Підрядні структури, що приєднуються до головної частини сполучними словами прислівникового походження де, куди, звідки, крім основної атрибутивної функції, несуть ще відтінок просторовості (ознака за місцем чи напрямом дії), який має бути наявним і в означуваного іменника, наприклад: «Андрій повернув човен в той бік, де чорним валком ріка закочувалася у ліс» (Г. Тютюнник); «Мав ще одне пристанище, куди тікав щоразу, як набридала йому юрба, що крутиться довкола князя» (В. Шевчук).

Синтаксичним синонімом до слів де, куди, звідки може бути використане сполучне слово який у різних відмінках, з прийменником чи без нього. Можливість чи неможливість такої заміни, доцільність чи недоцільність її в кожному конкретному випадку залежить від контексту, мовностилістичних можливостей і потреб, семантичного акценту тощо, наприклад: «Безмежне царство техніки, суцільна кузня, де працьовиті робочі руки творять усе — від голки до найпотужнииих машин» (В.Шевчук); «Між бузковими валами, округлими, пишними, стояв солдат у зрошеній туманом плащ-палатці, з опущеним у руці автоматом і дивився на Дніпро, біля якого востаннє в житті потрудився тяжко й до кінця» (Г.Тютюнник). Іноді сполучні слова де, який створюють однорідний ряд, приєднуючи до головного речення підрядні од-норідні частини, наприклад: «Повертався до своєї головної господи, на той бік Дніпра, в не дуже й далеке місто, яке звалось тоді Мирослав і де він посідав значну та високу посаду полкового обозного лейстрових козаків» (О.Ільченко).

Показником синтаксичного зв'язку між головною та підрядною частинами виступають слова коли, відколи — ознака за часом дії. В таких випадках підрядна частина відноситься переважно до іменника, що передає часове поняття (рік, місяць, момент, вік, епоха, період тощо), чи до слів типу: випадок, стан, явище, настрій, подія і подібних, а відносні слова коли, відколи в підрядному реченні є обставиною часу, наприклад: «Це одразу нагадувало дитинство, коли мати всю зиму пряла і людям, і собі, і завжди вона крутича колесо тільки босою ногою» (М.Стельмах); «Так було з прадавніх часів, відколи людина сягнула своєю уявою в реальний і в той же час фантастичний світ» (В.Качкан). При деякому послабленні часового відтінку підрядного означального речення сполучне слово коли може замінюватися більш нейтральним і ширшим щодо можливостей сполучуваності спеціалізовано-означальним словом який. Слова коли, який створюють у цьому випадку синонімічний ряд, наприклад: «У нас тільки в березні після хуртовини бувають оті несподівано дивовижні дні, коли, широко прокидаючись од сну, природа якимсь одним пристрасно-чародійним завершенням так поєднає землю і небо, як навіть бог не міг поєднати душу й тіло» (М. Стельмах); «Благословенна будь та віща мить, коли йому на думку спала така ідея» (В. Шевчук).



Підрядна означальна частина має часовий відтінок і тоді, коли засобом синтаксичного зв'язку її з головною вживається слово як. Воно використовується зокрема тоді, коли співвідносними словами в головному є словосполучення типу: в той час, в ту годину, в той момент, в той день, в ті хвилини тощо, наприклад: «З того дня, як він назавжди відстебнув од шитого офіцерського пояса кортик і пішов на трактор, теща зненавиділа його, почала звати на "ви" і хата, немов зрозумівши свою господиню, спохмурнію й заклякла в нічому презирстві» (Г.Тютюнник).
 
Порівняльним відтінком супроводжується атрибутивне значення підрядних речень, що з'єднуються з головним синонімічними сполучниками: мов, немов, немовби, наче, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито. Відтінок порівняння має гіпотетичний характер, що розглядається як можлива, бажана, уявна ознака предмета, яка реально не існує, наприклад: «Устим і справді був гарний, неначе з якоїсь картини зійшов» (М. Стельмах).

Ці підрядні означальні речення з відтінком порівняння не слід плутати з підрядними обставинними способу дії та порівняльними. Для підрядних означальних, як правило, характерна наявність чи можливість вставки співвідносного слова такий, що невластиво підрядним способу дії та порівняльним, наприклад: «Бабуся була така згорблена, мовби нахилилась колись до грядки цибулину висмикнути та й уже не випросталася» (Г. Тюхюнник); «Терешко знав дерево, знав кожну його жилу й прожилок, на вагу і пахощ, як кореня до вершечка, мовби сам пішов з погона, а пішовши з нього, породичався з усіма, що росли колись і ще зосталися в цьому краї, деревами» (Г.Тютюнник). Перше з цитованих речень — означальне з відтінком порівняння, друге — обставинне.

Засобом граматичного з'єднання підрядної частини з головною служить також сполучник щоб, який у підрядну частину до загальної атрибутивної ознаки додає відтінок мети, умови чи наслідку. В головній частині як елемент підсилення й виділення ознаки вживається часто вказівний займенник такий, той, наприклад: «І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила» (І.Франко); «Шукаю служника такого, не вельми ціною дорогого, щоб вмів і шить, і варить, і коня доглядать» (Б.Грінченко). Синонімічним варіантом сполучника щоб може бути слово який. Для підрядної частини в таких випадках характерний присудок, виражений дієсловом умовного способу, наприклад: ...шукаю служника такого, який би вмів і шить, і варить, і коня доглядать... У ролі сполучної синтаксичної одиниці в підрядних означальних реченнях зрідка вживається частка аж, виконуючи функції засобу граматичного зв'язку предикативних частин та надаючи підрядній частині відтінку експресії, емоційності, певної гіперболізації, підсилення ознаки тощо, наприклад: «Коник-стрибунець під самісіньким вухом щось таке ловке сюрчав, аж парубок забув про все на світі і теж сюрчати взявся» (О.Ільченко).



Атрибутивні відношення в системі української мови мають різний характер і рівень вираження: найпростіший — слово, що виступає в ролі узгодженого чи неузгодженого означення, більш складний — прийменникове чи безприйменникове словосполучення, практично майже з тими ж функціями, що і слово, і нарешті — предикативна одиниця, підрядне речення як найскладніша форма передачі атрибутивних відношень. Воно може бути синонімічним варіантом слова чи словосполучення, але підрядне означальне речення, маючи свої структурні відмінності, несе й більш широке семантичне навантаження — конкретизує ознаку предмета в поєднанні з інформацією про дію чи стан його і проявляє себе як найефективніший, а іноді і єдино можливий мовний засіб вираження атрибутивних відношень.

Синтаксична синонімія в такому випадку може функціонувати лише на рівні: речення — дієприкметниковий зворот, в якому дієприкметник, маючи ряд властивостей дієслова, передає ознаку предмета за дією подібно до речення, наприклад: «Серед темного малювання його колись дивувала свята Варвара, яка була схожа на святково прибрану сільську дівчину, в намисті, вишитій сорочці, вінку» (М. Стельмах) — ...дивувала свята Варвара, схожа на святково прибрану сільську дівчину..; «Доброта материнська струміла з усіх зморщок, її чистого та виразного лиця, як те й належить матері, неньці, мадонні, яку Господь-бог сотворив задля добра, задля миру» (О. Ільченко) — ... матері, неньці, мадонні, створеній Господом-богом задля добра, задля миру..; «Тільки часом шелесне по гіллі вальок снігу, струшений вітром з верховіття» (Г.Тютюнник) — ...вальок снігу, який струсив вітер з верховіття...; «У кущах, заплетених осокою, шарудів вітер» (Г.Тютюнник)кущах, які заплела осока, шарудів вітер...



Але взаємозаміна підрядного речення дієприкметниковим зворотом і навпаки далеко не завжди можлива. Це зумовлюється насамперед специфікою самого дієприкметника в сучасній українській мові, якій, зокрема, мало властиві форми активних дієприкметників теперішнього часу, чим накладається обмеження й на можливості синонімічної взаємозаміни, наприклад: «І вже ближчими ставали і хати, і вулиці, і завулки цього села, що купалось у теплих пахощах снопів, соняшників та яблук» (М.Стельмах); «А сягала тінь від Андріївської церкви аж на дальні, вкриті молоденькою зеленню приподільські кручі, на яких зранку до вечора гасала дітвора» (Г.Тютюнник). Трансформувати підрядні частини цих речень у дієприкметникові звороти не можна у зв'язку з тим, що від дієслів-присудків не утворюються відповідні дієприкметники як синонімічні еквіваленти дієслова.

Не замінюється підрядне означальне речення дієприкметниковим зворотом і тоді, коли першому властива умовна ійодальність, наприклад: «За шістнадцять років мого перебування в університеті мені не довелося зустріти студента, який не прочитав би знаменитий роман ще в гімназії» (підручник). Вірогідність перетворення складнопідрядного речення з підрядним означальним на просте, ускладнене дієприкметниковим зворотом, пов'язана також з формою відмінка сполучного слова (який, котрий). Називний і знахідний відмінки не перешкоджають синонімічній заміні, тоді як інші відмінки таку можливість виключають, наприклад: «Він показав невелику, на два класи школу, перед якою школярками в зелених платтячках стояли дві молоді топольки» (М.Стельмах); «Співав про степ, про битву, в якій мечі разили, мов блискавиці, про воду з Дону, якої він жадав напитися в свою останню печальну мить» (В.Шевчук); «На обидва боки від дороги, скільки скинеш оком, розстелиюсь поле, яке вкрив сніг, мов білою скатертиною» (М.Коцюбинський) розстеліаось поле, вкрите снігом, мов білою скатертиною...



Не замінюється підрядне означальне речення дієприкметниковим зворотом і у випадках, коли засобом граматичного зв'язку використані слова де, куди, звідки, коли, які є носіями просторового чи часового відтінку підрядної означальної частини, наприклад: «Біля осокорів, де він зустрів свою долю, над ним загримів гарматний грім» (М.Стельмах); «Ранками, — а вони схожі в мене один на одного, як близнюки в солдатській формі, — зарядка, чай, дорога на роботу, куди я приходжу за хвилину-дві до дев'ятої» (Г.Тютюнник); «Як сьогодні пам'ятаю той день в інституті, коли нам, новоспеченим учителям історії, давали призначення» (Г.Тютюнник). Отже, при потребі заміни підрядної означальної частини дієприкметниковим зворотом слід ураховувати весь комплекс умов для позитивного розв'язання проблеми, але передусім звертати увагу на форму дієслова, його вид, спосіб, час, стан, від чого залежить можливість чи неможливість утворення відповідного дієприкметника, а відтак і дієприкметникового звороту.

Багатоплановість значень та відтінків підрядних означальних речень, їхня структурна різноманітність, чисельність, багатозначність та синонімічні можливості засобів граматичного зв'язку предикативних частин дають підставу вважати цей тип речень одним із найпоширеніших і перспективних для активного використання в різних стилях сучасної української мови.


Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів,
В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -

4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка