Що читати дітям середнього й старшого



Скачати 120.59 Kb.
Дата конвертації11.05.2018
Розмір120.59 Kb.

Що читати дітям
середнього й старшого
дошкільного віку (4-6 років)
Якщо в ранньому дитинстві малюкам не стільки читають, скільки розповідають напам'ять, то приблизно з 3-4 років починається саме читання, до якого всі звикли. У XIX — на початку XX століття в інтелігентних сім'ях була чудова традиція сімейного читання, коли діти слухали дорослі твори в читанні старших. Ще О. С. Пушкін згадував заворожливе враження від такого читання, хоча й було не все зрозуміло, але вплив був дуже сильним і незабутнім. Згодом діти глибше розуміли твори, які із самого дитинства стали їм рідними.

Ми маємо можливість зробити процес знайомства з літературою більш легким для дітей, добираючи твори, які відповідають їхнім віковим особливостям. У читання дітей 4-6-річного віку вводиться література різних епох, починаючи з XIX століття. Звичайно, XIX століття відстоїть від нашого часу досить далеко, тому деякі поняття вже застаріли й вимагають пояснень. Наприклад, у казках О. С. Пушкіна зустрічаються такі слова, як «кічка», «стовбова дворянка», «прясти», «варена полба», «оброк», у Т. Шевченка — «панщина», «лановий», «плугатар», «явір». Без словника не обійтися. Але й позбавляти своїх дітей таких творів не можна. Не варто боятися, що, послухавши ці твори в дошкільному віці, дитина не захоче їх читати в школі. Досвід показує, що знайомий сюжет тільки полегшує розуміння й дає можливість насолоджуватися художнім словом. Ось тоді й звичні слова «геніальний поет» стають більш зрозумілими дитині.


Що читати дошкільникам?
Останнім часом все частіше зустрічаються молоді мами, які мають час, можливості й, найголовніше, бажання займатися зі своїми дітьми, вони хочуть читати їм, а що читати – не знають. Багато в чому це пояснюється перерваними традиціями сімейного читання, які культивувалися в інтелігентних сім’ях з XVIII – XIX століть. У цій статті ми спробуємо розібратися, на які книги варто звернути увагу в першу чергу.

Книг існує величезне розмаїття. Коло дитячого читання також постійно поповнюється й розширюється. Що робити молодим батькам, як вибирати книги? Усі книжки ані перечитати, ані придбати неможливо, однак існує так званий «золотий фонд», що містить найкращі книги, які допоможуть дитині розвиватися всебічно. Маючи досвід знайомства із кращими творами, легше зорієнтуватися в сучасних книгах.

Добираючи книжки для читання дошкільникові, варто звернути увагу на такі моменти. Найцікавішою для будь-якої людини є інформація про неї саму або про подібного до неї. Тому основним принципом вибору книг для дошкільників буде тема «Про дітей». Потім — книги про природу, про тварин, пригоди тощо.

Книга, яку дорослий читає дитині, повинна подобатися йому самому. Якщо вам не подобається — краще не беріть, це буде відчуватися у вашому читанні й не ви кличе належного відгуку в дитини. Тому зробимо висновок: постарайтеся заздалегідь прочитати те, що збираєтеся читати дитині. Згадайте книги, які читали в дитинстві вам, запитайте у своїх батьків, опитайте знайомих, що вони читають своїм дітям.

Кожна дитина, є індивідуальністю. Отже, інтереси дитини можуть відрізнятися від ваших. Не потрібно насильно годувати дитину тим, від чого вона відмовляється. Наприклад, ваша дитина категорично не хоче слухати вашу улюблену книгу М. Носова «Пригоди Незнайка і його друзів». 

Спробувавши кілька разів, відкладіть цю книгу. Шукайте те, що сподобається, пропонуйте різні варіанти, і ви обов'язково знайдете те, що буде до смаку дитині, або чекайте, поки вона «доросте» до запропонованої книги. Так, це буває утомливо, але без цього не обійтися.

Що цікаво одній дитині, може зовсім не подобатися іншій. Не рівняйтеся на інших, обирайте те, що із задоволенням сприймає ваша дитина.

Оберіть правильний час для читання. Не читайте насильно. Якщо дитина хоче погратися, побігати, надайте їй таку можливість, а для читання підійде й вечірній час, і пообідній. Головне, щоб ваше читання не ставало покаранням, насильством, неприємним заняттям.

Читаючи книгу, важливо встигнути зупинитися до того моменту, коли дитина почне нудьгувати. Краще трохи менше, але регулярно (щодня по 10-15 хвилин).

Для дошкільника дуже важливим є перечитування. Не відмовляйтеся перечитати дитині її улюблену книгу в 5-10-й раз. Навіть доросла людина при перечитуванні художнього твору щоразу помічає нові нюанси, особливості, нові змісти. Для дошкільника перечитування створює ситуацію комфортності. Він знає, що буде, заздалегідь радіє поворотам сюжету й звертає увагу на окремі слова й фрази. Можна сказати, що дитина, яка вимагає кількаразового перечитування, з літературознавчої точки зору поводиться як «правильний» читач. Тільки таке поводження дає можливість проникнути в сутність твору.

Немає твердого розмежування в читанні молодшим і старшим дошкільникам. Якщо в досвіді дитини не було книжок для молодших, ви можете зі старшими дітьми спокійно починати знайомство саме з них. Ті, у кого вдома є кілька дітей різного віку, напевно, помічали, що старші із задоволенням слухають твори для молодших, активно їх сприймають, обговорюють, створюючи тим самим дуже сприятливу ситуацію прикладу А повторення, допомагаючи тим самим молодшим краще зрозуміти їхній зміст.

Особливо хотілося б розглянути питання із читанням іншою мовою. Поза всякими сумнівами, таке читання (особливо близькоспорідненою мовою, як наприклад, російською мовою для україномовного населення) буде дуже корисним для дитини. Слухаючи твори іншою мовою, дитина розвиває в першу чергу своє мовне чуття, розширює свої уявлення про навколишній світ. Але при цьому потрібно пам'ятати, що навчання говоріння другою мовою варто починати тоді, коли дитина добре освоїла рідну, тобто приблизно у віці близько трьох років. При цьому бажано, щоб дорослий, який читає твори іншою мовою, вимовляв слова правильно, дотримуючи мовних норм.

При цьому читання рідною мовою має складати основну частку часу.
Що не кажи

Я гадаю, що сперечатися проте, впливають наші слова на дитину чи ні, сьогодні вже немає сенсу. Це знають усі батьки. Жорстке, грубе слово може не тільки образити малюка, але навіть спровокувати його хворобу. І марно потім мама сушить голову над тим, звідки малюк підхопив інфекцію. Хвиля негативу, навіть якщо дорослі звертаються не до дитини, а до якоїсь третьої особи (сваряться, розмовляють по телефону та ін.), обов'язково торкнеться і малюка. І все-таки ситуацій, коли спочатку скажеш і тільки потім думаєш, у нашому повсякденному житті трапляється чимало. Вилетить слово, а назад час не повернути. Іноді спересердя, іноді просто за звичкою говоримо ми нашим дітям дуже багато негативного. Здавалося б, що ж тут такого — тільки сказати. Але іноді наші слова впливають сильніше за будь-який ляпанець. І добре було б нам, дорослим, перш ніж сказати, зупинитися на мить, порахувати до десяти і подумати, що відбуватиметься з дитиною після наших слів, чи будуть вони корисними малюкові.

Пропоную розглянути ситуації, коли ми з вами використовуємо некорисні для дитячого розвитку слова і вирази, і зрозуміти, які наслідки матиме їх використання для дитини.

«Горечко ти моє!»


Цю фразу часто повторюють мами, тати, дідусі й бабусі нібито жартома. Причому інтонації можуть бути як жорсткими, так і досить ласкавими. Варіацій цього виразу існує велика кількість — «Нещастя», «Непорозуміння», а нещодавно я почула ще і такий вираз — «Моя маленька неприємність». Дивно, але такі негативні вирази використовуються батьками значно частіше, ніж «Радість моя!» або «Щастя моє!» Батьки навіть не замислюються, що може відбуватися у дитячій свідомості, коли дитина дуже часто чує ці слова. Що ж вони означають у буквальному розумінні слова? Дитина не сповнює наше життя радістю, щастям і позитивом, а, навпаки, завдає нам тільки клопотів, тривог і неприємностей. «Я нічого такого навіть і не думала, коли говорила», — заявила моя подруга, коли я запитала її, чому ж дитина є її горем. «Просто є такий стійкий вираз, мені моя мама також так говорила, ось і я говорю за традицією». — «Що за програмування?» — здивувався молодий батько. — «Дитина ще нічого не розуміє, не морочте мені голову з вашими лженауковими дурощами». Можливо, дитина і не розуміє сенсу сказаних слів, зате вона чудово сприймає ваші інтонації й той енергетичний настрій, який ви вкладаєте у свої фрази.
«Незграбний, нечепура, роззява»

Малюк ще неспритний. Його пальчики не можуть швидко зав'язувати шнурки і застібати неслухняні ґудзики. Дитина поки що не вміє тримати ложку і розмазує кашу по обличчю, чашка може раптом випасти з її рученяток. Така незграбність інколи дуже дратує батьків. Мамі так хочеться, щоб малюк швидше навчився правильно тримати ложку, не бруднив одяг, не падав і ще багато всяких «не». «От нечепура який!» — вигукуємо ми і сподіваємося, що дитина відразу ж стане охайною. А ефект, зазвичай, маємо зворотний — дитина лякається, вона боїться зробити щось не так, вона чує гнівні окрики батьків і поводиться ще незграбніше. Навішуючи такі ярлики на свою дитину, ви цим виховуєте у ній невпевненість у собі.

Моїй подрузі, яка нещодавно вперше стала мамою, у такій ситуації допомогла її власна бабуся, яка багато часу перебувала з нею в дитинстві. Саме бабуся і розповіла молодій матусі, якою вона сама була в цьому віці. І про розбиті чашки, і про відірвані ґудзики, і про пролитий суп... Після цього моя подруга припинила нарікати на дитячу незграбність.
«Ти взагалі нормальний?»

Хороше питання для дитини, чи не так? Дитина про це навіть не замислюється — чи нормальна вона. Якщо мама або тато про це запитують, то тепер, швидше за все, вона ставитиме собі це питання: «Що ж зі мною не так?» Не повірите, але цей вираз я почула зовсім нещодавно з вуст досить мудрої й досвідченої людини — дідусь запитав у свого внука, чи нормальний він. Причому хлопчик лише грався машинкою, замість того, щоб одягатися на прогулянку. Як ви гадаєте, що відповів дідові малюк? Правильно, нічого не відповів, тому що поки не зрозумів дідового запитання. Але мине час, і малюк почне ставити дорослим запитання — чому він ненормальний, що він робить не так, чому він не відповідає батьківським вимогам. У результаті знову — підвищена тривожність, низька самооцінка.


«Ти не хлопчик, ти дівчинка!»

А ось такі вислови і взагалі належать до тих, які порушують статеворольовую ідентифікацію дитини. Припустімо, ваш синочок розплакався без причини. Але це тільки на вашу думку причина відсутня. Дитячий плач безпричинно не виникає ніколи, просто батьки можуть її помітити не відразу. Скажімо, дитина захворіла, але температури ще немає, або її сьогоднішній настрій — результат учорашнього стресу або порушення у режимі дня. Тому вона і розплакалася. Ми у такій ситуації відразу ж поспішаємо насварити малюка, сказати йому, що він поводиться, як дівчинка, тому що справжні чоловіки не плачуть. І тут виникає та сама небезпека — хлопчик, який постійно чує від дорослих, що він схожий на дівчинку, може насправді почати копіювати дівочу поведінку, ще більше поводитися «не по-чоловічому».

Ми соромимо хлопчиків, якщо вони чогось раптом починають боятися або розплачуться. До речі, з дівчатками відбувається та сама ситуація, тільки навпаки. Фраза «Ти ж дівчинка!» звучить, коли дівчинка раптом вирішує постояти за себе і починає битися, поводиться грубо. Постійне використання аналогічних фраз може призвести і до того, що хлопчики вважатимуть протилежну стать суцільно плаксами і вередулями, боягузками. А дівчатка, у свою чергу, вирішать, що хлопчики — це неохайні, грубі та забіякуваті істоти.

«Копія батька!», або «У кого ти такий вдався?»


Зазвичай ця фраза вимовляється зовсім не в тому розумінні, що мовляв, от як добре, що ти у тата вдався. А зовсім навіть навпаки. Тато твій такий (поганий, капризний, повільний, неохайний, неуважний, недбайливий, мало заробляє, ледачий та ін.), і ти — такий самий або така сама. Тобто дитина чує не тільки те, що вона просто погана, а вона — така сама погана, як і її тато. Тож тато — також поганий. А як же тато може бути поганим, якщо я його люблю? Отже, проводячи такі негативні паралелі між дитиною і батьком або матір'ю, ви одночасно знижуєте дитячу самооцінку й сприяєте появі у дитини практично невротичного стану. Адже ви говорите погано про людину, яку вона любить. Дитина, як правило, образ тата або мами асоціює з чимось дуже позитивним — захистом, теплом, щастям, любов'ю. А ви однією тільки фразою руйнуєте цей образ. І ось уже дитина зазнає сумнівів від подвійності, адже одна близька їй людина говорить негативні речі про іншу, не менш близьку, людину.

 

 

«Не плутайся під ногами!»


Ця фраза використовується найчастіше, коли батьки зайняті, у них бракує часу на дитину. Мама зайнята на кухні, а дочці також дуже хочеться їй допомогти. Але невправні ручки ще мало що можуть зробити. Грізний мамин окрик «Не плутайся у мене під ногами!» надовго, якщо взагалі не назавжди, знеохотить дитину допомагати вам, робити щось разом. Тільки згодом, через багато років батьки дивуються, чому дитина не поривається надати їм допомогу. А витоки такої поведінки варто пошукати в дитинстві та в тих словах, які ви говорили малюкові.

 

«Ти мене замучив!»


«ТИ мене дістав!», «Ти мені набрид!», «Народила тебе на свою голову!» — хіба можна ще більше образити дитину? Адже вона навіть подумки не збиралась вас змушувати страждати. У крамниці я спостерігала таку картинку — мама тягнула за собою дитину, яка учинила істерику. Малюк просто втомився, а мати викрикувала гнівно: «Усе! Дістав ти мене! Відправлю тебе до цілодобового дитячого садка. Ти мене замучив!» Але ж п'ятирічний малюк зовсім не повинен витримувати мамин шопінг. І режим дня ніхто ще не відміняв. Тому він також міг повідомити мамі, що це вона його замучила, але він не вміє ще так говорити. Зате, коли він підросте і стане підлітком, усі батьківські слова, які він запам'ятав у дитинстві, він зможе застосувати вже на адресу своїх батьків. А ті стануть розводити руками і дивуватися, чому їхня дитина, до якої вони докладали значних зусиль — виховували, вживає такі жахливі слова. На жаль, усі наші слова «Ти мене замучив!» або «Я від тебе втомилася!» змушують дитину думати, що саме вона і є причиною всієї батьківської незадоволеності. Постійне переживання відчуття провини може призвести навіть до того, що дитина несвідомо накликає на себе неприємності. Іноді спричиняти постійні травми у дитини можуть саме її взаємини з батьками. Діти, які часто чують від батьків такі фрази, можуть уплутуватися в безпричинні бійки, скоювати вчинки, що є небезпечними для життя. У дорослому житті такі діти можуть бути схильними до вживання алкоголю або наркотиків, оскільки у дитинстві часто чули від батьків наказ до саморуйнування.

 

«Поміняю тебе, на іншого хлопчика (дівчинку)»



Фраза зовсім не така нешкідлива, як здається на перший погляд. Це ви, дорослі, розумієте всю її абсурдність. Ви напевне знаєте, що ніхто нікого не мінятиме, що ваша дитина для вас — найулюбленіша, найкраща. Але це знаєте тільки ви. А дитина — вона постійно чує вашу критику, розуміє, що і справді вона ще не відповідає вашим батьківським вимогам. А тут ще і мама вирішила її поміняти. Як правило, діти вважають ці слова правдою і вірять їм. Причому, навіть переконавшись, що мама або тато не виконають загрозу, вони ще тривалий час вірять цим словам і можуть довго переживати. У моїй практиці трапився випадок, коли у дитини почався сильний енурез після загрози батька віддати дитину до інтернату. Причому тато із захватом розмірковував, щодо інтернату він свою дитину, звісно, віддавати не збирається, але лякати вдається — після такого залякування дитина декілька днів поводиться дуже добре. Ну а якщо такий прийом не допомагатиме, тоді тато відвезе дитину до справжнього інтернату і покаже їй «що на неї чекає». «Я такий поганий, що мене запросто можуть віддати або поміняти на когось іншого», — досить довгий час малюк живе з такою думкою. Батьки охоче використовують цей жорстокий приклад для маніпуляції дитиною.

 

«Якщо не спатимеш...»



 Іноді у малюків трапляються проблеми із засипанням. І ось тоді ми починаємо загрожувати дитині: «Якщо зараз не заснеш, то прийде Бабай!» або: «Не спатимеш — стоятимеш у кутку!» Шкода, що дорослі швидко забувають свої дитячі відчуття. Зазвичай малюкові важко заснути, якщо він був перезбуджений перед сном — грався в рухливі ігри, тривалий час гостював, дивився телевізор. А батьки, замість того, щоб почитати малюкові спокійну казку, прогулятися разом і спокійно поговорити, починають залякувати і без того засмикану дитину. У такій ситуації потрібно не лякати, а заспокоювати дитину — полежати з нею поряд, попестити, поцілувати, заспівати спокійну колисанку, поговорити про те, як минув день, розповісти що-небудь цікаве. Батьків дратує, що діти просять не вимикати світло в кімнаті або не зачиняти двері, часто приходять у батьківське ліжко. Але ж це так зрозуміло — малюки просто дуже бояться темноти і самотності. Отже, не потрібно грубо говорити: «Спи без світла, що це ще за дурощі!» або виганяти малюка зі свого ліжка. Намагайтеся домовитися — придбайте маленький нічник, поставте у дитячій кімнаті двері зі скляними вставками, дозволяйте малюкові раз або двічі на тиждень спати разом із вами. І не залякуйте його ніколи!

 

«Ти вже великий, а поводишся, як маленький!»



ПОЗИТИВНИЙ варіант цієї фрази зовсім не поганий. «Ти вже великий, дорослий!» — говоримо ми дитині. Якщо при цьому ми підкреслюємо, що вона навчилася чогось нового, у неї щось почало краще виходити, тоді можна сказати, що ця фраза добре підтримає дитину і підвищить її самооцінку. Але якщо ми говоримо це принизливим тоном, соромимо дитину, підкреслюємо, що вона доросла, але поводиться по-дитячому, то малюк, швидше за все, почуватиметься незатишно. В одній знайомій сім'ї нещодавно народилася друга дитина. Старший синочок, який раніше отримував усю батьківську увагу, а зараз на нього менше звертають уваги, почав раптово поводитися, як немовля, — розмовляти гаркавлячи, бряжчати брязкальцями, наслідувати поведінку немовляти. Шоковані мама і тато соромили сина й постійно нагадували йому, що він дорослий, а поводиться, як маленький. Природно, що такі повторення не призвели ні до чого хорошого. Малюк замкнувся, почав час-о плакати, прокидатися вночі. Але щойно батьки, після консультації з психологом, розподілили свій батьківський час між дітьми, щойно вони почали приділяти синочкові більше часу, проблема розв'язалася сама собою.

 

«В інших діти як діти, а ти...»



Таке негативне порівняння з іншими дітьми може спричинити вам проблеми в майбутньому. Крім заниженої самооцінки, що формується саме під впливом батьківських оцінок і визначень, незабаром ваша дитина усвідомить, що сусідська дівчинка значно краще навчається, а син вашої близької подруги порівняно з нею — майстер спорту з карате. Оскільки такі порівняння батьки говорять частіше, то дитина це визначення розуміє серйозно і запам'ятовує надовго.

Ми довго говорили про те, чого не слід говорити дітям. А що ж їм необхідно говорити? Що робити для того, щоб дитина виросла впевненою у собі, сильною, самодостатньою, самостійною?

Я в тебе вірю.

У тебе вийде.

Ти молодець!

Я тобою пишаюся!

Я тебе люблю.

Ти обов'язково навчишся.

Вибач мені.

Ти найкращий!

Моє сонечко (зайчик, кошеня, рибка...)!

Давай зробимо це разом.



Я тобі допоможу.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка