Шифр моє майбутнє “Формування життєвої компетентності молодших школярів” зміс т вступ



Сторінка1/3
Дата конвертації10.01.2018
Розмір0.57 Mb.
  1   2   3





ШИФР Моє майбутнє
Формування життєвої компетентності молодших школярів”

З М І С Т
Вступ…………………………………………………………..……………3

РОЗДІЛ 1. Формування життєвої компетентності молодших школярів як соціально-педагогічна проблема…...…………………………5

1.1. Сутність, характерні ознаки та складові життєвої компетентності ………………………………………………………………….5

1.2. Основні чинники формування життєвої компетентності молодших школярів учнів……………………………………………………12

Розділ ІІ. Умови ефективного формування життєвої компетентності учнів початкової школи……………………………..…….16

2.1. Загальноосвітня школа як середовище формування життєвої компетентності молодших школярів ……………………………………….16



2.2. Сучасний стан сформованості життєвої компетентності молодших школярів ………….……………………………………………….23

Висновки………………………………………………………………….30

Список використаної літератури……………………………...………34

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлена загостренням протиріч між об’єктивною необхідністю формування життєвої компетентності молодших школярів і можливостями сучасної освітньої системи, між процесами саморозвитку особистості і системою традиційного виховання, спрямованого на єдині стандарти її формування, а також недостатньою розробленістю теоретичних основ означеної проблеми.

На сучасному етапі цивілізаційного розвитку особливої актуальності набуває проблема створення умов для формування особистості, яка здатна до самоактуалізації, творчого сприйняття світу та соціально значущої діяльності, спрямованої на розвиток суспільства. У зв’язку з цим соціальні та педагогічні проблеми формування життєвої компетентності особистості виходять сьогодні на рівень пріоритетних в українському суспільстві.

Дослідження означеної проблеми здійснювалось на межі наук про суспільство і освіту. У зв’язку з цим аналіз філософсько-соціологічної літератури дозволяє констатувати часткову розробку загальнотеоретичних аспектів дослідження проблеми формування життєвої компетентності особистості. Це праці В.Афанасьєва, І.Блауберг, Р.Гурова, Л.Когана, М.Нугаєва, В.Садовського та ін. Психологічне підґрунтя досліджуваної проблеми складають роботи з психології особистості (Б.Ананьєв, Л.Виготський, О.Запорожець, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, Д.Ельконін). Теоретичні основи використання системного підходу до цілісного формування особистості в дослідженні педагогічних проблем освіти та виховання розроблені І.Бехом, В.Болгаріною, В.Бутенком, І.Болдирєвим, М.Боришевським, Л.Воловичем, Г.Габдуліним, В.Караковським, А.Куракіним, Л.Новіковою, Г.Філоновим.

Педагогічне осмислення мікросередовища як фактора формування особистостіі підготовки соціальних педагогів здійснювалось В.Бочаровою, С.Гончаренком, І.Зязюном, Л.Коваль, О.Кононко, І.Костюком, В.Кузем, М.Лукашуком, В.Масленніковою, В.Москаленко, Н.Ничкало, В.Постовим, Г.Пустовітом, В.Радулом, О.Савченко, А.Сиротенком, К.Чорною та іншими.

Значна актуальність окресленої проблеми, необхідність переосмислення і подальшого дослідження процесу формування життєвої компетентності особистості й визначило вибір проблеми дослідження “Формування життєвої компетентності молодших школярів”.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні сутності формування життєвої компетентності учнів початкової школи та визначенні педагогічних умов ефективності цього процесу.

Відповідно до мети дослідження визначені такі завдання дослідження:

1. Визначити сутність та структуру життєвої компетентності.

2. Обгрунтувати зміст та методи формування життєвої компетентності особистості учнів початкової школи.

3. Визначити роль школи як мікросередовища формування життєвої компетентності молодших школярів.

4. Виявити педагогічні умови ефективності процесу формування життєвої компетентності молодших школярів.



Об’єкт дослідження – процес формування життєвої компетентності.

Предмет дослідження - формування життєвої компетентності учнів початкової школи.

Методи дослідження. теоретичні: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження, моделювання, аналіз і синтез результатів експерименту з формування життєвої компетентності особистості. Емпіричні: педагогічне спостереження; бесіда, тестування, анкетування; педагогічний експеримент.

Практичне значення одержаних результатів роботи становлять науково-обгрунтовані педагогічних умов, які сприяютимуть підвищенню ефективності формування життєвої компетентності молодших школярів.

Структура роботи. Наукова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний текст роботи викладений на 30 сторінах.


РОЗДІЛ 1.

Формування життєвої компетентності

молодших школярів як соціально-педагогічна проблема

1.1. Сутність, характерні ознаки та складові життєвої компетентності

Сучасний стан розвитку українського суспільства характеризується посиленням уваги до проблем формування особистості, здатної повноцінно сприймати, розуміти та примножувати матеріальні і духовні цінності. Як зазначено у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного навчатися впродовж життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства [66, с.1].

Поняття життєвої компетентності особистості є одним із тих, що засвідчує складне і багатоаспектне явище у системі соціалізації людини, її освіти, навчання та виховання. Життєва компетентність охоплює у собі такі надбання особистості, як знання, вміння, навички, способи діяльності, розвинені можливості сприймання, розуміння та творчого використання матеріальних та духовних цінностей суспільства. Поняття “життєва компетентність ” є інтегрованим від понять “компетентність” і “ життя”. Детальніше зупинимося на аналізі поняття “ компетентність”.

Великий тлумачний словник сучасної української мови за редакцією В.Бусела визначає поняття "компетентний" як знаючий, усвідомлений, авторитетний у будь-якій галузі [12]. Сучасні тлумачні словники розглядають компетентність, перш за все, як певну суму знань особистості. Проте, жоден словник не визначає поняття компетентності як певного рівня розвитку особистості не тільки за ознакою обсягу знань, але і за ознакою уміння використовувати ці знання на практиці. Як вважає Д. Равен, основними складовими компетентності є: внутрішньо вмотивовані характеристики, пов’язані зі системою особистісних цінностей: ініціативність, лідерство, безпосередній інтерес до механізмів роботи організації і суспільства загалом, а також до роздумів про їх можливий вплив на неї саму; уявлення й очікування, пов’язані з механізмами функціонування суспільства та роллю людини у суспільстві. Тут важливі уявлення людей про самих себе і про ту роль, яку вони самі відіграють у діяльності організації. (Образ себе та світу, суспільства) [66].

Компетентність у житті розкриває міру включеності особистості в активну діяльність, здатність ефективно розв’язувати проблемну ситуацію життя, мобілізувати при цьому знання, досвід, цінності, уміння. В. Ляшенко зазначає, що поняття "життєва компетентність" значно ширше, об’ємніше, бо передбачає спроможність особистості набувати знання, перетворювати їх на уміння та адекватно діяти [42].


Основні підходи до визначення сутності життєвої компетентності
На основі проведеного аналізу наукових джерел нами виділено декілька основних підходів щодо визначення сутності життєвої компетентності (рис. 1.1).


Педагогічний підхід визначає життєву компетентність особистості як духовно-практичний досвід, який може бути успішно освоєний ними у процесі ранньої соціальної адаптації

Психологічний підхід визначає життєву компетентність людини як розвинену здатність до самореалізації найважливіших фізичних, психічних та духовних якостей

Соціальний підхід визначає життєву компетентність особистості

як умову, необхідну для дотримання ними існуючих у суспільстві

норм, прав та цінностей


Рис. 1.1. Основні підходи до визначення сутності життєвої компетентності

Отже, досліджуючи проблему формування життєвої компетентності дітей та учнівської молоді, вчені (І.Ящук та ін.) наголошують на тому, що життєва компетентність являє собою знання, вміння, життєвий досвід, необхідний для розв’язання життєвих завдань і продуктивного здійснення власного життя [66, с. 24]. О.Кононко констатує той факт, що життєва компетентність має розглядатися як нова стратегія,що змінює мету навчально-виховного процесу, спрямовує зусилля педагогів на забезпечення кожній дитині сприятливих умов для оволодіння важливою наукою і мистецтвом життя [34, с. 7]. На її думку, бути компетентним – означає вміти збалансовувати біологічні ритми (свою активність, сон, апетит, стан, настрій, працездатність) із соціальними ритмами (почуттям відповідальності, усвідомленням необхідності чогось, звичним розкладом, обов’язками і правами); не бути заручником власного тіла, негативних або тривожних думок і почуттів, руйнівних намірів; віддавати перевагу конструктивній, творчій активності перед споживацькою, деструктивною, виконавською, руйнівною [34, с.8]. У контексті педагогіки життєтворчості життєва компетентність розглядається як складне утворення, що охоплює “уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях; здатність обирати адекватні та ефективні способи розв’язання життєвих проблем; знання своїх особистих якостей, своїх достоїнств і недоліків; здатність до самовдосконалення та самозмін; здатність розуміти й оцінювати інших людей, встановлювати з ними адекватні способи спілкування, проявляти толерантність у стосунках; уміння керувати собою й обставинами свого життя” [31, с. 145]. Л. Сохань життєву компетентність як комплекс певних особистісних якостей, що забезпечують продуктивне життєздійснення особистості, тобто здійснення життя як способу людського існування, а її формування розглядає як розвиток і збагачення всіх основних життєзабезпечувальних особистісних структур. Т. Єрмаков означає життєву компетентність як інтеграцію різних видів компетентностей, які розкривають загальні здатності людини в тих чи інших сферах життєдіяльності; І. Єрмаков – як компетентність у мистецтві життєтворчості.

Ми підтримуємо думку В.Зарицької, яка наголошує, що життєва компетентність є цілісним утворенням, яке становить системну властивість усієї особистості, що характеризує її здатність зберігати та оптимально відтворювати, розвивати себе, своє життя, успішно діяти в різних життєвих ситуаціях, вирішувати складні життєві проблеми [54, с. 89].

Досліджуючи соціально-психологічні та педагогічні параметри зазначеної проблеми, В.Циба вказують на необхідність її системного вирішення шляхом формування свідомості дітей, оволодіння конкретними вміннями і навичками, розвитку відповідних здібностей тощо. Так, дослідник вважає, що зміст життєвої компетентності людини повинен поєднувати усвідомлення свого призначення, долі, життєвих цінностей та практичну їх реалізацію в умовах практики [66]. В.Ляшенко наголошує, що життєва компетентність школярів є особливим психолого-педагогічним явищем, яке має характерні ознаки, особливості та відмінності [42, с. 21]. На основі проведеного аналізу наукових джерел, автор виділив характерні ознаки їх життєвої компетентності особистості (рис. 1.2).




Характерні ознаки життєвої компетентності

особистості


Трансформативний характер

Послідовний

та ступеневий характер



Різнорівневий

та індивідуальний характер






Залежність від внутрішніх та зовнішніх чинників впливу

Можливості вікової видозміни

Рис. 1.2. Характерні ознаки життєвої компетентності особистості

Зазначимо, що життєва компетентність як сукупність певного досвіду особистості не може бути сталою. Це динамічне трансформативне явище, яке розвивається, видозмінюється ускладнюється. Усі складові життєвої компетентності перебувають у постійному русі, якісно та кількісно змінюються, свідчать про її удосконалення, збагачення, прогрес або ж руйнування, деградацію та регрес. Отже, життєва компетентність змінюється, набуваючи позитивних або негативних рис. Її формування залежить від зовнішніх і внутрішніх чинників впливу, а реалізація потенційних можливостей може відбуватися у певному часі і просторі. Суттєвою ознакою життєвої компетентності школярів є те, що вона має різнорівневий та індивідуальний характер. У представників відносно однакових вікових груп можна спостерігати різні рівні сформованості життєвої компетентності: від вкрай обмеженого до високого рівня оволодіння необхідним життєвим досвідом. Усвідомлення цієї ознаки вимагає виявлення для кожної дитини індивідуального підходу під час визначення перспективної програми її соціалізації, набуття необхідних знань, умінь і навичок.

Життєва компетентність школярів має безпосередню залежність від тих педагогічних дій, які спрямовуються з метою надання необхідної освітньої допомоги, створення належних умов для їх життя, навчання, праці, гри тощо. При цьому слід зауважити, що педагогічні дії не можуть носити спонтанний характер, а навпаки – забезпечувати послідовне і ступеневе сходження дитини до необхідного життєвого досвіду. Звідси потрібно ураховувати ту ознаку життєвої компетентності дітей, яка свідчить про складний процес поступового і багатоступеневого розгортання дій пізнавального, комунікативного, креативного, емоційно-чуттєвого змісту.

Життєва компетентність школярів формується з урахуванням її складових та відповідно до періоду синзетивності, фізіологічно виправданого часом. Адже неможливо дитину вчити говорити у довербальний період, а вчити ходити – під час повзання. І хоча випереджувальне навчання має високий потенціал, все ж порушувати послідовність розвитку, або намагатись догнати своїх однолітків, перескакуючи через декілька ступенів, є незворотною помилкою [54, с.125].

Важливою ознакою життєвої компетентності школярів є їх залежність вікового розвитку. Кожний вік дитини впливає на її життєвий досвід та способи його використання. Адже життєвий досвід, який не під силу трирічній дитині, може бути успішно освоєний нею у п’ятирічному віці. Показники нормального розвитку дитини у різні вікові відрізки є своєрідним свідченням стану сформованості окремих складових життєтворчості, які дозволяють побачити відхилення, відставання і внести відповідну своєчасну корекцію.

Безперечно, життєва компетентність є тим духовно-практичним здобутком, який формується під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх процесів. Саме тому важливим є глибоке і постійне вивчення внутрішнього стану дитини не лише через діагностування за допомогою тестів, але й через зворотній зв'язок та спілкування. Оптимізація зовнішнього впливу може бути забезпечена шляхом створення педагогічно доцільного середовища (наприклад, середовища загальноосвітньої школи), в якому будуть враховані складності процесу формування життєвого досвіду дитини.

Від народження школярі вже є життєво компетентні в вузькому розумінні цього поняття. Особливість та своєрідність життєвої компетентності школярів полягає у тому, що вона охоплює у собі наступні складові (рис. 1.3).


Життєва компетентність молодших школярів



Фізичний розвиток

Когнітивний розвиток

Мовленнєвий розвиток

Психологічний розвиток

Соціальний розвиток

Сенсорно-моторний розвиток

Інтелектуальний розвиток


Рис. 1.3. Складові розвитку молодшого школяра, які впливають на формування їх життєвої компетентності

Саме фізичний, когнітивний, мовленнєвий, психологічний, соціальний сенсорний та інтелектуальний розвиток спрямовані на формування в учнів початкової школи основних аспектів життєвої компетентності, а саме: досвіду, знань, умінь, навичок, почуттів, творчих якостей. Кожен вид розвитку має тісний зв'язок з іншим і зумовлюють розвиток кожного окремо. Успіхи або невдачі однієї зі складових розвитку неодмінно впливають на зміст та характер реалізації інших.

Отже, життєва компетентність є цілісним утворенням, яке становить системну властивість особистості, що характеризує її здатність зберігати та оптимально відтворювати, розвивати себе, своє життя, успішно діяти в різних життєвих ситуаціях, вирішувати складні життєві проблеми.

Вагомим у нашому дослідженні є визначення структурних компоненті життєвої компетентності. Так, Л. Сохань подає таку структуру життєвої компетентності: 1) знання; 2)уміння й навички (теоретичні знання включають наукові (знання про світ, законів життя, про себе) та життєву мудрість, яка разом з нормами поведінки складає також і практичні знання та вміння й навички); 3) життєтворчі здібності (аналітичні, поведінкові, прогностичні); 4) життєвий досвід (складається з усвідомленого та неусвідомленого індивідуального досвіду й творчого використання й наслідування досвіду інших осіб); 5) життєві досягнення (особисте щастя, соціальний статус, самореалізація) (рис.1.4.).



Життєва компетентність молодшого школяра

Знання

Уміння й навички, життєва мудрість

Життєтворчі здібності

Життєвий досвід

Життєві досягнення
Рис.1.4. Структура життєвої компетентності за Л.Сохань

Іншими словами, життєва компетентність не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації. Вона органічно пов’язує одночасну мобілізацію знань, умінь і способів поведінки, спрямованих на умови конкретної діяльності. Це специфічна здатність, яка дає змогу ефективно розв’язувати проблеми.

Отже, життєва компетентність особистості є багатоаспектним явищем, у якому знаходять певне відображення соціальні вимоги та норми, механізми психофізіологічної саморегуляції, можливості освоєння та активного використання життєво важливого досвіду. Саме тому завдання суспільства, а особливо загальноосвітньої школи, полягає у забезпеченні процесу формування життєвої компетентності школярів, підготовки їх до активної і творчої життєдіяльності.

1.2. Основні чинники формування життєвої компетентності молодших школярів учнів

Відомо, що особистість може успішно розвиватися і набувати необхідний їй життєвий досвід завдяки суспільному середовищу. На цьому наголошують дослідники (І.Ящук та ін.), підкреслюючи, що середовище являє собою сукупність природних та соціальних умов, у яких протікає розвиток і діяльність людського суспільства. Воно, стосовно особистості, є необхідною умовою її становлення і розвитку. Саме на основі взаємодії свідомості, духовного світу, укладу життя особистості, соціального середовища, які діють сукупно з цілеспрямованими виховними впливами навчального закладу, відбувається ефективне формування життєвої компетентності дітей та молоді66.

Умовами розвитку дитини є її біологічні фактори, вроджені властивості організму, джерелом розвитку, його рушійною силою, подразником – соціальні фактори: від середовища, в якому перебуває дитина, і до активної взаємодії дитини з цим середовищем. Значущим для розуміння сутності дитини є положення про те, що вищі психічні функції є соціальними за своїм походженням.

Кваліфікованим, систематизованим і цілеспрямованим впливом суспільства на дитину, а отже в чинником формування життєвої компетентності є навчання, яке формує необхідні для життя в соціумі знання, уміння та навички, її життєву компетентність. Обсяг знань дитини про себе і про довколишній світ формується у двох напрямах: в результаті некерованої взаємодії дитини з довколишнім предметним світом і людьми та в результаті цілеспрямованого впливу людини, який і є навчанням.

Формування соціального "я" дитини визначається характером її взаємовідносин з навколишнім середовищем. Взаємовідносини з людьми - це своєрідна форма існування дитини. На думку М.Лісіної, спілкування є особливою умовою існування людини, де предметом діяльності є не інший предмет або група предметів, а інша людина. Отже наступним чинником формування життєвої компетентності є спілкування. Для успішного життя дитини в суспільстві потрібним є не лише зміцнення її фізичного та інтелектуального здоров’я, а також передача певних знань, умінь і навичок, досвіду спілкування з іншими людьми. Адже, особистість дитини – це єдине ціле. І її фізичний стан, психічний розвиток, соціальний досвід – необхідні умови соціалізації, бо сама соціалізація – це можливість дитини об'єднатись з суспільством, жити в ньому, мати певний рівень життєвої компетентності. Якщо вилучити хоча б одну із цих складових, то особистість залишиться поза суспільством. Соціалізація – це не тільки уміння спілкуватись, це, перш за все, можливість жити, мати певний рівень соціального статусу, це значить бути життєспроможним. Отже, інтеграція дітей у реальний світ, розширення можливостей для їхнього спілкування та оточення – один із шляхів формування життєвої компетентності.

Вагомими є ідеї видатного педагога А.Макаренка, який своїм життям, теоретичною та літературною спадщиною довів неперехідну роль впливу оточуючого середовища, суспільства, колективу на формування особистості, на розвиток її моральних якостей, на формування її життєвої компетентності. А.Макаренко все життя присвятив роботі з дітьми, які в силу соціальних потрясінь потребували саме соціальної реабілітації. Цілеспрямований та кваліфікований вплив на дітей з травмованою психікою, зі зруйнованою мораллю дає яскравий приклад соціалізації декласованих елементів, перетворення їх на достатньо життєвоспроможних громадян. Таким чином, оточуюче середовище є також вагомим у формуванні життєвої компетентності молодшого школяра.

У становленні особистості В.Сухомлинський значне місце відводить колективу, підкреслюючи його важливу і необхідну роль у формуванні майбутнього громадянина. Але колектив за В.О.Сухомлинським, повинен мати високий потенціал позитивного впливу на особистість, бо він і складається із окремих особистостей. "Я прагнув того, щоб джерелом радості було спілкування з товаришами" [59].Велике значення В.Сухомлинський надавав створенню позитивного емоційного настрою під час навчання. Він вважав, що необхідно в кожній дитині пробудити бажання до знань, до навчання "Не можна відгороджувати дітей від оточуючого кам'яною стіною. Не можна лишати учня радощів духовного життя... Джерело бажання вчитись - в самому характері дитячої розумової праці, в емоційному забарвленні думки, в інтелектуальних переживаннях" [59].

Важливим і необхідним фактором формування життєвої компетентності дитини І.Єрмаков вважає її здатність до самореалізації. Саме тому "ключовими поняттями педагогіки є особистісно зорієнтоване навчання та виховання дитини як суб'єкта життєтворчості" [28]. Знання сензитивних періодів у розвитку дитини використовується вітчизняними та зарубіжними психологами. Наприклад, в системі заходів з формування її життєвої компетентності важливу роль відіграє виховання почуття власного обов'язку до навколишнього сімейно-суспільного та предметно-просторового оточення. Е.Еріксон вважає, що у віці до п'яти років у дітей формується почуття автономності та особистої цінності.

Компетентність тісно пов'язана з поняттями “зрілість”, “готовність” до виявлення соціальної активності, „індивідуальний стиль життєдіяльності”, системою ціннісних орієнтацій особистості. Системоутворюючою складовою життєвої компетентності учені називають відповідальність особистості за свою долю, за свої вчинки і дії, за їх соціальні наслідки. Саме вчитель має взяти на себе основну роль у вихованні такої важливої якості дитини як відповідальність. Особистісні риси компетентної людини є близькими до рис самоактуалізованої особистості.

Не заперечуючи проти вище викладених підходів до формування життєвої компетентності, слід зауважити, що кожен сенситивний етап має особливості і специфіка формування певної риси в певному періоді потребує значної корекції або повної трансформації в іншому. Змінюються вікові та соціальні умови, змінюється суб'єкт та об'єкт впливу, змінюється оточення. Ці зміни неодмінно треба враховувати при організації цілеспрямованого, довготривалого, різнорівневого та індивідуального впливу на дитину. Вибудовуючи програму формування життєвої компетентності, потрібно враховувати: узгодженість дій між психологічним підходом до розвитку дитини, педагогічним інструментарієм досягнення розвиваючих завдань, що вирішуються на наступних етапах онтогенезу, та стану самого суб’єкта, ступеня його уроджень та характеру його оточення.

Отже, формування життєвої компетентності особистості визначається нами як складний процес, у результаті якого молодший школяр здобуває якості, необхідні йому для життєдіяльності в суспільстві, оволодіває соціальною діяльністю, комунікативними вміннями.
РОЗДІЛ ІІ.

Умови ефективного формування життєвої компетентності учнів початкової школи

2.1. Загальноосвітня школа як середовище формування життєвої компетентності молодших школярів

Динамічні зміни, які відбуваються в світі визначили основні напрямки розвитку освіти, що спрямовані на реалізацію дитиноцентриської розвивальної парадигми. Нова парадигма має забезпечувати формування в учнів готовності й здатності активно творити нові реалії життя, гідно репрезентувати свою націю, безперервно оновлювати власний досвід, проектувати подальший освітній та життєвий шлях.

У кожної дитини повинні бути сформовані чіткі уявлення про способи перетворюючої діяльності людини, її еволюцію й тенденції розвитку, результати і наслідки впливу виробничої діяльності на особистість, суспільство і природу. Необхідною умовою усвідомлення проблем і процесів техногенного розвитку суспільства слід вважати наявність знань і вмінь виконувати різні перетворюючі процедури, прогнозувати і проектувати власну діяльність у мінливому середовищі, що безперервно змінюється і удосконалюється. У „Великому тлумачному словнику сучасної української мови” поняття „середовище” трактується як сукупність природних умов, у яких відбувається життєдіяльність якого-небудь організму [12, с. 891]; „оточення” – те, що оточує кого-небудь; середовище, довкілля; люди, які оточують кого-небудь [12, 780]. Вплив середовища на формування життєвої компетентності особистості досліджувала І.П.Ящук, С.А.Козлова, М.М.Фіцула визначали його як фактор розвитку та виховання дитини.

Саме загальноосвітня школа – школа життєвої компетентності (компоненти: знання, уміння та навички, життєтворчі здібності, життєвий досвід, життєві досягнення особистості, які об’єктивізують міру її життєвої компетентності). Школа нами розглядається як складна інтегрована система, яка включає усі компоненти взаємодії педагогів, школярів і їх батьків, має соціально-педагогічну спрямованість та здійснює такі функції: діагностичну, прогностичну, консультативну, профілактичну, опікунську, функцію соціального захисту.

Проблема формування життєвої компетентності молодших школярів сьогодні визначається провідною у процесі виховання підростаючого покоління та підготовці школярів до життя і діяльності в суспільстві.

У Базовому компоненті загальноосвітньої школи головним завданням першої ланки освіти є не стільки дати дитині систему галузевих знань, скільки у доступній формі розкрити перед нею науку життя – сформувати практичні й життєво необхідні вміння, навчити орієнтуватись у нових умовах життя, знаходити своє місце серед інших, відчувати межу припустимої поведінки, ініціювати доброчинність [22, с. 8]. Йдеться про орієнтацію на інтегрований, цілісний погляд на особистість дитини, на використання можливостей розвитку всіх сфер життєдіяльності школярів для забезпечення їх належної соціалізації та самореалізації, формування життєвої компетентності.

О.Кононко констатує той факт, що життєва компетентність молодшого школяра має розглядатися як нова стратегія, що змінює мету навчально-виховного процесу, спрямовує зусилля педагогів на забезпечення кожній дитині сприятливих умов для оволодіння важливою наукою і мистецтвом життя [22]. Учена, вивчаючи життєву компетентність особистості визначає три види середовища впливу на дитину: міжособистісну взаємодію; спеціально створене середовище переконування; засоби масової інформації.

У системі загальної середньої освіти основними групами компетентностей, яких потребує сучасне життя, є: соціальні; полікультурні; комунікативні; інформаційні; саморозвитку та самоосвіти; компетентності, що реалізуються у прагненні і здатності до раціональної, продуктивної творчої діяльності.



Формування життєвої компетентності у початковій школі визначається нами як складний процес, у результаті якого молодший школяр здобуває якості, необхідні йому для життєдіяльності в суспільстві, оволодіває соціальною діяльністю, комунікативними вміннями.

З огляду на висловлене вище, В. Зарицька розглядає формування життєвої компетентності як формування сукупності компетенцій, які розвиваються в особистості у процесі навчання. Тому важливим у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи є формування компетенцій особистості, що є складовими її компетентності.



Механізмом формування життєвої компетентності в школі І.Єрмаков вважає самоактуалізацію, розвиток якої можливий лише у процесі навчання. На його думку, основою життєвої компетентності є ціннісна система особистості, що формується у процесі самоактуалізації [28]. Іншою важливою умовою формування життєвої компетентності автор вважає інтегрованість та конструктивність стилю життя процес самоактуалізації, сприяючи формуванню конструктивного стилю життя, дозволяє реалізовувати більше життєвих цілей з меншими витратами часу та енергії, зберігаючи як внутрішню рівновагу, так і відносну відповідність вимогам соціального середовища [28].

Отже, узагальнивши підходи вчених ми можемо резюмувати, що життєва компетентність молодшого школяра є цілісним утворенням, яке становить складну системну властивість особистості, яка характеризує її здатність зберігати та оптимально відтворювати, розвивати себе, своє життя, успішно діяти в різних життєвих ситуаціях, у майбутньому вирішувати складні життєві завдання та проблеми; здатність особистості вирішувати проблеми в усіх сферах життєдіяльності, виконувати життєві і соціальні ролі, які ґрунтуються на життєтворчих знаннях, уміннях і навичках, життєвих досягненнях.

Спираючись на наукові погляди вчених ( І.Єрмаков, В.Зарицька, Д.Пузіков та ін.) Л. Доні визначає наступні складові життєвої компетенції учнів початкової школи: життєтворчі компетенції – полягають у здатності самостійно, свідомо і творчо визначати, проектувати і здійснювати особисте життя; життєздатні компетенції – це сукупність здібностей особистості які пов‘язані з їх спроможністю розвивати та відтворювати на якісно новому рівні свій життєвий потенціал, застосовувати його для успішного. свідомого й творчого вирішення життєвих завдань, творення свого життя; компетенції навчатися впродовж життя – це здатність і готовність ефективно використовувати і швидко поповнювати, розширювати інтегрувати особистий досвід ( зокрема знання, уміння і навички) для вирішення нестандартних життєвих завдань; соціальні компетенції – здатність і готовність особистості до соціальної взаємодії, соціальної активності і мобільності, набуття й виконання пов‘язаних з ними соціальних ролей; комунікативні компетенції передбачають сукупність здібностей. пов‘язаних з ефективним спілкуванням, оволодінням рідною та іноземною мовами, знання, уміння й навички, пов‘язані з застосуванням засобів комунікації; інформаційні компетенції – це сукупність здібностей, які визначають успішність участі особистості в різноманітних елементарних інформаційних процесах, що відбуваються у суспільстві, визначають спроможність особистості шукати, опрацьовувати, використовувати й зберігати різноманітну інформацію; компетенції здорового способу життя: раціональна організація дозвілля; виконання заходів особистої гігієни; підтримання активного рухового режиму; підтримання раціонального харчування; опір шкідливим звичкам та соціальним явищам [43].

У вступі до «Програми для середньої загальноосвітньої школи.


(1-4 класи) зазначено, що до складу життєвих навичок молодших школярів входять: організаційні навички (опанування школярами раціональних способів організації власного навчання); загальнопізнавальні навички (уміння спостерігати, розмірковувати, запам’ятовувати й відтворювати матеріал); загальномовленнєві навички (основні елементи культури слухання і мовлення); контрольно- оцінні навички (засвоєння учнями способів перевірки та самоперевірки, оцінювання одержаних результатів).

Можна також відмітити, що формування життєвої компетентності виступає як спеціально організований,систематичний і свідомо здійснюваний вплив на свідомість дитини, з метою забезпечення її нормального психічного, статевого розвитку, передачі наукових знань про суспільство, свою життєву позицію, активність, взаємини між людьми. Процес формування життєвих компетентностей особистості в загальноосвітній школі доцільно було би розподілити на три основні періоди, які відповідають трьом ступеням школи: початковій, основній та старшій школі.

У початковій школі має завершитися формування життєвих навичок з усіх майбутніх життєтворчих компетенцій особистості. Для реалізації цієї мети, початкова школа має вирішити наступні завдання:

– сформувати в учня інтелектуальні вміння (читати, писати, висловлювати власну думку усно та письмово, активно слухати, коректно формулювати, задавати питання, отримувати та аналізувати інформацію з друкованих (книги, журнали, газети) та, за допомогою комп'ютерних навичок, з електронних джерел (Інтернет); 

– формувати навички прогнозування власної життєдіяльності (діяльності) на найближчий період життя (день, місяць);

– актуалізувати потребу та створити реальні умови, необхідні для самостійного прийняття учнем рішень;

– сформувати найпростіші необхідні навички обґрунтування (оцінки), деталізації та планування реалізації власного рішення в реальних життєвих умовах;

– створювати умови та дієво підтримувати (педагогічними засобами) формування елементарних життєвих та соціальних навичок учня (щодо пізнання, спілкування, практичної діяльності), необхідних для реалізації його власних рішень, успішного вирішення актуальних життєвих завдань;

– заохочувати учня до самостійного контролю та організації власного життєвого часу, посильного самовиховання [49, с. 80].

Змістом формування життєвих навичок у навчально-виховному процесі початкової школи має стати створення відповідних умов та ситуацій (водночас як життєвих (для дитини), так і дидактичних (для вихователів), які актуалізують потребу в оволодінні та практичному закріплені учнем оптимальних засобів вирішення специфічних життєвих завдань, зміст яких відповідає можливостям молодшого школяра. Ці життєві завдання мають пройти відповідне дидактичне опрацювання, органічно вписуватися у навчально-виховний процес початкової школи. Водночас, вони мають сприяти актуалізації та розвитку життєтворчого потенціалу маленької особистості, ґрунтуватися на методичних досягненнях психології та педагогіки життєтворчості.

Головним механізмом формування життєвих навичок дитини у початковій школі має бути ігрова діяльність. Це зумовлено тим, що гра, ігрова діяльність є важливою складовою життєдіяльності молодших школярів. Вона не заперечує та не заважає навчально пізнавальній діяльності.

Таким чином, нами виділено три етапи формування життєвої компетентності особистості у процесі взаємодії “особистість – школа”.

У межах першого етапу формування життєвої компетентності особистості ( початкова школа) відбувається у процесі засвоєння нею діючих у суспільстві норм і правил поведінки та оволодіння відповідними формами і засобами діяльності. Цей етап визначається як етап адаптації.

Другий етап ( базова школа) полягає у загостренні протиріч між досягнутим рівнем адаптації і потребою індивіда у її посиленні. Цей етап характеризується пошуком нових засобів і способів задоволення потреб індивіда, його розвитку та саморозвитку.

У межах третього етапу ( старша школа) відбувається детермінація протиріч між сформованими на попередньому етапі прагненням суб’єкта бути максимально визнаним у суспільстві і потребами особистості, що йому імпонують, відповідають його системі цінностей, сприяють успіху особистої і соціально значущої спільної діяльності, визначається як етап інтеграції.

Усі перераховані етапи є етапами формування життєвої компетентності індивіда в його найважливіших проявах і якостях. Розвиток життєвої компетентності та зростання особистості до рівня третього етапу – інтеграції відбувається під впливом визначених факторів. До них віднесено такі: “соціокультурний фактор”, ”люди”, “я сам”.

Отже, головною метою загальноосвітньої школи, в тому числі і початкової ланки,щодо становлення та розвитку життєвих компетентностей є створення необхідних умов та стимулювання навчально-пізнавальної, практичної та комунікативної діяльності учнів, необхідної для формування, застосування та здобуття досвіду успішної реалізації життєвих цих навичок. Життєві навички, не можна сформувати, розвинути та удосконалити поза щоденною пізнавальною, практично-перетворювальною та комунікативною діяльністю учня.

Під час формування життєвої компетентності молодших школярівкласоводами, вчителями, а також батьками використовується ряд форм та методів. Серед найпоширеніших є: індивідуальні форми ( етична бесіда, консультація, інформування, листування); групові ( тренінг, конкурси, вікторини та ін); масові( тематичні дні, тижні, акціїта ін) [44, с. 87].

Розвиток життєвих компетентностей молодшого школяра передбачає застосування, в першу чергу, індивідуальних форм роботи. Водночас, це не виключає застосування групових форм: для аналізу та оцінювання результатів, стимулювання до оптимізації процесу життєвого проектування, оволодіння його інноваційними техніками.

Якщо аналізувати методи формування життєвої компетентності молодшого школяра, то найбільш доцільними у є словесні методи: метод етичної бесіди, розповідь, пояснення, дискусії. Як ефективний метод формування життєвої компетентності, пізнання морально-психологічних засад побудови людських взаємин є метод сюжетно-рольової гри. Під час таких ігор молодші школярі прагнуть застосовувати свій життєвий досвід у побудові сюжетної лінії, а значить замислюватись над проблемою; сам процес гри викликає особливу емоційну атмосферу, коли у невимушеній обстановці учасники дискутують на тему кожного варіанту сюжету, типовим чи нетиповим він є у реальному житті, якими можуть бути наслідки запропонованого розв’язку проблеми; програвання ролей вимагає від учасників певної ідентифікації з дійовими особами, що розширює межі образів „Я” і „не Я”. Доцільно використовувати сюжетно-рольову гру і творення на її основі авторами гри – школярами – оповідання для вивчення типових моделей суспільної поведінки.


2.2. Сучасний стан сформованості життєвої компетентності молодших школярів

Для визначення сучасного стану сформованості життєвої компетентності молодших школярів ми провели експериментальне дослідження, яким охопили 40 учнів 4-х класів Луцької загальноосвітньої школи І –ІІІ с.№ 25. Учням було запропоновано дати відповіді на різні запитання відповідних анкет.Оскільки, життєва компетентність– стале інтегроване ставлення людини до навколишнього світу і до інших людей, яке проявляється у різних формах людської життєдіяльності, то для її характеристики нами були виділені наступні ознаки: а) активність, рівень якої є найголовнішою характеристикою життєвої компетентності особистості (додаток А); б) відповідальність (додаток Б); в) оцінне ставлення до світу і самих себе (додаток В), г) мотивація (додаток Г), з’ясовуємо, чим пояснюють учніпочаткової школи те, що відбувається у природі, суспільстві, у світі в цілому, чим вони мотивують власне життя; д) ціннісні орієнтації школярів (додаток Д);

Дослідження показують, що переважна більшість всіх опитаних учнів початкової школи (75%) налаштовані на активне ставлення до світу і вважають, що людина повинна обов’язково прагнути змінити на краще оточуючу дійсність, суспільство, саму себе. Вони орієнтовані на такі види діяльності: людина – інші люди, людина – суспільство, людина – природа, людина – власне “Я” ( див. табл.2.1.).

Таблиця 2.1.



      1. Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка