Ще при народженні кожна людина прогнозована на внутрішнє прагнення до виконання тієї справи, заради якої, власне, душа людська



Скачати 59.07 Kb.
Дата конвертації19.01.2018
Розмір59.07 Kb.


Відділ освіти Артемівської міської ради

Артемівська загальноосвітня школа

І-ІІІ ст. № 11 ім. Артема

з профільним навчанням

Осмислення поглядів

Григорія Сковороди
Виступ на педагогічних читаннях

лабораторії гуманної педагогіки при відділі освіти

учителя української мови та літератури

Харитонової Наталі Віталіївни

У нашій школі 2-й рік успішно діє лабораторія гуманної педагогіки, яка дістала схвалення Ш.О.Амонашвілі – Президента Міжнародного Центру Гуманної Педагогіки На її засіданнях проводимо педагогічні читання, на яких обговорюємо погляди найвизначніших представників педагогіки. Пропонуємо один із таких виступів, присвячений великому українському філософу, просвітителю, педагогу- гуманісту Григорію Савичу Сковороді.



Осмислення вчення Г.С.Сковороди
Ще при народженні кожна людина прогнозована на внутрішнє прагнення до виконання тієї справи, заради якої, власне, душа людська і „надіслана” в цей світ. „Ідея сродної праці” полягає в тому, що, пізнаючи небесну волю стосовно власного життя, людина сприймає все навколишнє як щось глибоко усвідомлене. Якщо ж людина не відчуває Богом дарованої „сродності” зі своїм заняттям, то сприймає все навкруги як щось непотрібне.
Дитина із самого початку пробудження свідомості, як правило, оточена Любов’ю, перш

за все батьківською. Саме тому немає потреби пояснювати їй значення самого слова „любов”. Дитина повинна розвивати в собі цю рису особистості.

Щастя досягається щиро, природньо, просто („нужное не трудно”).Справжнє щастя – „внутрішнє блаженство”, адже ніщо зовні (багатство, слава) не в змозі дати спокій і радість нашому серцю. Лише зрозумівши та усвідомивши істинне бажання власного серця, природний нахил та здібність до того чи іншого виду діяльності, постійно задовольняючи це бажання, – людина стає не лише сама щасливою, а й приносить це щастя оточуючим.
Порада вчителям і наставникам – зробити „науку про щастя” головною і нею навчати підростаюче покоління („хочеш бути щасливим – будь ним”).

Величезна кількість молодих людей вважає, що досягнення будь-якої бажаної мети, як правило, матеріального характеру, рівноцінне отриманню щастя. Важливо попередити молодь, що таке чекання ілюзорне. Інакше, досягнувши бажаного і переконавшись, що щасливими від цього вони не стали, молоді люди можуть розчаруватися в житті.

Істинну радість може принести людині лише Дух, але при умові, що людина в житті керується своїм призначенням.
Молоді люди в житті часто зустрічаються з відвертим лицемірством, коли ті, хто мусить бути мудрим, (старші, керівники) виголошують нібито дійсно мудрі настанови, але самі зовсім не керується ними. Виникає ситуація, яку можна назвати „віра без справ мертва”.

І молодь розчаровується в самих основах мудрості, бо вона не підкріплена доброчинністю.

На жаль, і в наш час у суспільстві вважається, що є певні групи „неповноцінного” населення (інваліди, душевно хворі). Сковорода запевняв, що кожна людина внутрішньо наділена щастям, і якби оточуючі вважали так само, то ці „обділені” люди швидше знайшли б шлях до внутрішньої гармонії.
Слугування „Мамоні” замість Бога збагачує матеріально, але спустошує душу, оскільки людям для досягнення матеріального благополуччя треба жертвувати нормальними людськими стосунками.

Людині необхідно змінити свою егоїстичну природу на альтруїстську – тоді вона матиме здатність любити. Нерідко можна почути, що люди жаліються: от якби я народився в іншу епоху, в іншій країні, при інших обставинах. Але ж умови життя тієї чи іншої людини (місце, час народження) не є причинами, які стають на перешкоді до отримання внутрішнього щастя. Шлях до щастя відкритий, але є люди, які „глухі до поклику серця свого.” Людина ніколи не отримає щастя із зовнішнього оточення, доки не „прорубає” вікно у власному внутрішньому домі, щоб Світло Неба могло осяяти її душу. Як важливо сказати це дітям вчасно.

Як же відкрити щастю ”вхід у душу?” Вигнати з душі егоїзм і звільнити місце для доброти, радості, співпереживання.

Сьогоднішній учень, озброївшись величезною кількістю інформації, губиться в ній і знаходиться у становищі Афанасія, персонажа одного із трактатів („Я давно б сказав своє бажання, але не приходить на ум, що для мене краще у світі”).

Істинність тієї чи іншої філософії визначається не „правильністю” її догматичних положень, а мудрістю та щирістю, які є змістом її.

Велика кількість співвітчизників шукає забуття в алкоголі, наркотиках. Чому? Бо не знаємо: „що для нас є кращим?”

Радість серця – життя людини, радування людини – довге життя. З дитинства вчителі різних предметів націлюють учнів на тривогу як фон досягнення основ будь-якої науки. Як наслідок – звернення до медиків, психологів. А все тому, що забуваємо вчасно радіти серцем.
Чому руйнуються людські спілки – розпадаються шлюби, потерпають крах партнерські стосунки.? Адже у всіх вищеназваних випадках люди об’єднані загальною справою, спільною метою? Чого ж не вистачає для зміцнення людських взаємин? Волі, спільної волі, адже воля кожного направлена на здійснення власних егоїстичних прагнень і тому не завжди співпадає з волею іншої людини – навіть найближчої. Справжня єдність волі – це любов, обмеження себе заради здійснення волі іншого. Ніхто не спричинить людині більше зла, ніж вона сама собі злими намірами.

Для пошуку свого внутрішнього світу, тобто примирення із самим собою, з ближнім, людина повинна зрозуміти закони власного життя. Внутрішні суперечності, терзання стосовно беззмістовності свого життя, як і зовнішні невдачі, відбуваються тому, що людина присвятила себе „несродной” праці.


Як важливо навчити дитину робити добрі справи, надавати послуги від повноти серця! Як важливо дати зрозуміти їй, що не від „громадья” здійснених справ залежить істинний їх результат, який є радістю і щастям тих, для кого ці справи й робляться. Найнезначніша послуга може стати місточком від серця до серця, а якщо вже серця зустрілися і зблизилися, то виникає прагнення співробітничати, робити взаємну допомогу радісною.

Як важливо навчитися правильно оцінювати себе! Лише розвиваючи та використовуючи на благо ще на початку життєвого шляху власні здібності, людина реально приносить у світ щось добре; інакше вона тільки використовує благо, яке створюється іншими. Більше того, те добро, для примноження якого й була народжена людина, але не зробила його, змушені створити інші, а значить займатися „несродною працею”. Отож, небажання однієї людини обрати „сродну” справу призводить до змушеної „несродности” заняття інших.


Г.С.Сковорода ставив перед кожною людиною 4 вимоги:

1. Іти в ногу зі своїм життєвим призначенням, в ім’я якого людина й народжена;

2. Бути справедливим, тобто вважати, що не лише ти, а й інші заслуговують щастя ;

3. Бути миролюбним;

4. Бути громадянином, включатися у вселюдські радощі та смутки.

Лише при дотриманні всіх чотирьох вимог кожен із нас здатен вважати себе Людиною.

Саме так, з великої літери. Як просто! І як складно!

Найперший обов’язок учителя – наставляти своїх підопічних бути вдячними, помічати навіть незначне благо в житті та відчувати вдячність за нього.

Ще давньовавілонські писці називали свої літературні твори „дітьми”. Це й не дивно: художній твір – пряме „продовження душі” автора, а інколи і його безсмертя. Знайомити учнів із цією думкою, розвивати в них подібне гуманне ставлення і до самих книг, і до їх змісту – дуже важливо.

Одне із найважливіших завдань педагогіки – навчити учнів адекватно та повно висловлювати думки. Чому? Коли ми говоримо про освіченість людини, то в першу чергу маємо на увазі її мову. Брутальна, засмічена вульгаризмами, мова багатьох жителів Землі XXI століття повинна примушувати мучитися душу, совість людини.

Оскільки в наші дні величезна кількість батьків нібито уступили прерогативу „благо научить” своїх дітей учителям, то останні повинні вважати себе духовними батьками учнів. Яка ж це величезна відповідальність! Воістину, тут не може навіть бути думки про байдужість та черствість.

Сковорода вустами Єродія підкреслює неспіввідносність двох способів виховання: ” Я размышляю не о богатом, но о спасительном воспитании”. Людина не цінує того, що має, і постійно прагне до того, чого в неї немає. Знайшовши те, чого хоче, знову стає незадоволеною.. Отож, живе в постійній суєті, даремно витрачаючи дорогоцінні дні життя на пошуки незначного, вторинного.

„Обрати окаянное сердце, и взгляни на себя самое – и вдруг оживотворишься. Почему ты забыло себя?”

Треба кожному частіше заглядати „в себе”, переживати моменти покаяння. Бо це очищення душі від темноти і готовність прийняти Світло Доброти.


Учитель української мови та літератури Харитонова Наталя Віталіївна





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка