Сценарій святкового заходу, присвяченого Т. Г. Шевченку



Скачати 188.52 Kb.
Дата конвертації14.01.2019
Розмір188.52 Kb.
ТипСценарій

Сценарій святкового заходу, присвяченого Т.Г. Шевченку

Мета:

- виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.

- вшанування памяті видатного художника слова,

патріота України - Т.Г.Шевченка.

- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

- пропагування творчості обдарування рідного краю.

І частина

Дитина (звертається до батьків)

Любий тату, милий тату!

Ти скажи, навіщо хату

Рушниками ми прибрали,

Ніби в свято великоднє?

День який у нас сьогодні,

Що квіток отак багато?

Батько Так, у нас сьогодні свято!

Дитина (до матері)Мамо, що ж за свято нині?

Мати Та Тарасове, дитино!

Знай, колись, моє серденько,

Був у нас Тарас Шевченко.

Дитина Хто ж він був нам, люба ненько?

Мати Наймиліша всім людина

І найкращая перлина,

Яку має Україна,

Наша рідна країна.


(Далі під музичний супровід)

Ведучий 1.Щороку приходить до нас весна, а з нею – Шевченківські свята. І  хоч минуло досить багато часу, народ пам´ятає, знає і шанує свого генія. Тож запрошуємо Вас на наше свято.

Ведучий 2. Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

Запалює свічку.



Ведучий 1. Хай палає свічка.

Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

Ведучий 2. Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.
То була дивовижна зоря.

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.


Хліб і сіль тобі, Тарасе,

Сьогодні підносимо…

(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.
Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.


Твій голос – повнить пшеничний колос,

Бо те, за що ми жили й боролись,

Твій сон щасливий, зоря твоя,

Велика, вольна, нова сім’я…


Ведучий. По всій нашій милій Україні, зараз проходять Шевченкові дні. І ми сьогодні зробимо уявну подорож Шевченківськими дорогами.

(Демонстрація І частини презентації «Обличчя української історії: Тарас Шевченко» - 00:12 – 00:52 - до слів «народився… в родині кріпаків»)
У старій хатині кріпака колись

В тихий день весняний

Хлопчик народивсь.

Не на шовкових пелюшках,

Не у вишневому палаці –

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці.

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась.

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

Ведучий. Батько його – Григорій Іванович – був з роду вільних козаків.  Прадід його та далекі предки були вільними : жили і працювали тільки для себе і своєї сім'ї. Григорій Іванович був людиною письменною,  грамотною. Мати – Катерина Бойко – була з бідного кріпацького роду, ніжна, добра, роботяща жінка.

Ім’я хлопчикові дала мати – Тарас, що означає «бунтар». Хлопчик ріс лагідною, чуйною та щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку.


Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю»

Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку,ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. до неї підходить хлопчик.



Хлопчик - Матусю,а правда що небо на залізних стовпах стоїть?

Мати - Так синочку правда (Жінка сідає на лаву,хлопчик сідає біля неї).

Хлопчик - А чому так багато зірок на небі?

Мати – Це коли людина на світ приходить,Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик – Бачив,матусю,бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,великі,а інші ледь видно?

Мати – Бо коли людина зла,заздрісна,скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей,робить їм добро,тоді свічка такої людини світить ясно,і світло це далеко видно.

Хлопчик – Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати – Старайся, мій хлопчику.
1 ведуча.  Тепло материнського серця передалося і Тарасові. Але тяжким і безрадісним було Тарасове дитинство. Перше горе, що отруїло хлопцеві серце – злидні та тяжка праця – поклали матір у домовину. Їй було лиш 40 років, а хлопчикові 9 з половиною.  Тараса взяли од школи дивитися за меншими в хаті. Батько одружився вдруге, взявши вдову теж із дітьми. В хаті почалися бійки, сварки, докори, плач – пекло, що завжди буває в хаті, де повно зведенят. Мати захищає своє.

2 ведуча.  Так – сяк жилося, доки живий був батько. А як помер слідом за матір’ю – Коли Тарасові виповнилося 11 років, помер і батько від злиднів і важкої роботи, до того ж застудився у дорозі.

1 ведуча.  Помираючи, батько говорив: «Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба – він не буде звичайною людиною: з нього вийде або щось гарне, або велике ледащо, для нього моя спадщина або нічого не буде варта, або нічим йому не допоможе».

2 ведуча.  І почалося страшне сирітське життя біля мачухи, яка мала своїх рідних дітей. Чужа недобра жінка дуже погано ставилася до Тараса. Її дратували його мрійність, гаряча вдача. Залишився хлопчик сиротою. Сиротам не стало життя у своїй хаті. Найбільше перепадало Тарасові, як найстаршому, до того ж упертому, правдивому і гарячому.

... Не називаю її раєм,


Тії хатиночки у гаї,
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя.
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають...
Тяжко, важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитися –

Хоч з гори та в воду…

В того доля ходить полем,

Колоски збирає,

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.


Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя-дяка,

Гарненько вкраду п’ятака –

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге – та купляю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду.



(Демонстрація ІІ частини презентації «Обличчя української історії: Тарас Шевченко» - 00:53-00:2:11 від «В 12 років залишився сиротою…» до слів «став улюбленим учнем Брюллова»)

Ведучий. Усміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йому було 24 роки. Є гарне прислів’я “Світ не без добрих людей”. Земляки – художники побачили в ньому талановиту людину і викупили з неволі, допомагали з навчанням в Академії художеств. Там він здобув освіту і став відомим художником. Багато своїх живописних творів залишив нам у спадок.

                      Мистецька спадщина Шевченка - художника:
210 акварелей, передусім пейзажів;

150 портретів, з яких 43 автопортрети;

27 офортів, з яких - 6 серій "Живописна Україна";
понад 230 олівцевих рисунків ландшафтів України;
ескізи, етюди, начерки - на 360 сторінках рукописів та альбомів

Він написав понад 1000 картин.

За свої малюнки Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про життя народу.

Демонстрація ІІІ частини презентації «Обличчя української історії: Тарас Шевченко» - 2:12-2:30 від «До цих часів належ. і перші літ. спроби…» до слів «Кобзарем стали називать самого Шевченка»)
Шевченко дуже любив рідну природу. Часто сидів під деревом, чи на березі річки, рано-вранці чи увечері, і дивився: як ростуть верби та берізки, чи слухав, як пташки співають в гаю, бачив, як сонечко увечері сідає. А потім складав вірші, сповнені любові до рідного краю, свого народу.

«Зацвіла в долині» у записі

Ведучий 1: “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. Літературна спадщина Шевченка:

це 240 поезій, з них - понад 20 поем; драма "Назар Стодоля"; 20 повістей (до нас дійшло 9); щоденник; автобіографії; фрагменти двох незакінчених драм.


В своїх віршах та поемах Т .Г.Шевченко описував життя свого народу, радості і страждання, його думки і сподівання, мрії і почуття… Писав про те, що було йому близьким, про те, що не обійшло і його самого.
Ведучий 2. Будучи емоційною і чутливою натурою, Тарас Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалось би, був приреченим на успіх у жінок. Однак лиха недоля переслідувала його все життя, не даючи йому щастя жити у шлюбі, у любові з дружиною, про яку мріяв...

Коли читаєш його вірші,то ніби чуєш ніжну, сумну пісню.


Літературно-музична композиція «Тополя"




По діброві вітер виє, 
Гуляє по полю, 
Край дороги гне тополю 
До самого долу. 

Хто ж викохав тонку, гнучку 
В степу погибати? 
Постривайте, все розкажу, 
Слухайте ж, дівчата. 
Полюбила чорнобрива 
Козака дівчина. 
Полюбила - не спинила, 
Пішов та й загинув...


Якби знала, що покине, - 
Була б не любила; 
Якби знала, що загине, - 
Була б не пустила; 
Якби знала, не ходила б 
Пізно за водою, 
Не стояла б до півночі 
З милим під вербою; 
Якби знала!.. 

Минув і рік, минув другий 
Козака немає; 
Сохне вона, як квіточка, - 
Ніхто не питає. 
"Чого в'янеш, моя доню?" - 
Мати не спитала, 
За старого, багатого 
Нищечком єднала. 
"Іди, доню, - каже мати, - 
Не вік дівовати. 
Він багатий, одинокий - 
Будеш пановати". 

"Не хочу я пановати, 
Не піду я, мамо! 
Рушниками, що придбала, 
Спусти мене в яму. 
Нехай попи заспівають, 
А дружки поплачуть: 
Легше мені в труні лежать, 
Ніж його побачить". 

Не слухала стара мати, 
Робила, що знала; 
Все бачила чорнобрива, 
Сохла і мовчала. 
Пішла вночі до ворожки, 
Щоб поворожити: 
Чи довго їй на сім світі 
Без милого жити? 


"Бабусенько, голубонько, 
Серце моє, ненько! 
Скажи мені щиру правду, 
Де милий-серденько? 
Бабусенько, голубонько, 
Скажи, коли знаєш! 
Бо видає мене мати 
За старого заміж. 
Коли нежив чорнобривий, 
Зроби, моя пташко, 
Щоб додому не вернулась... 
Тяжко мені, тяжко! 


Твою долю, моя доню, 
Позаторік знала, 
Позаторік і зіллячка 
Для того придбала". 
Ось на тобі сього дива! 
Піди до криниці; 
Поки півні не співали, 
Умийся водою, 
Випий трошки сего зілля - 
Все лихо загоїть. 
Вип'єш - біжи якомога; 
Що б там ні кричало, 
Не оглянься, поки станеш 
Аж там, де прощалась 
Ти йди вже, моя доню, 
Не питай, що буде. 
Та ще, чуєш, не хрестися, 
Бо все піде в воду.  Ха…ха….ха…

Взяла зілля, поклонилась: 
"Спасибі, бабусю!" 
Вийшла з хати: "Чи йти, чи ні? 
Ні, вже не вернуся!" 


Пішла, вмилась, напилася, 
Мов не своя стала, 
Вдруге, втретє, та, мов сонна, 
В степу заспівала: 

"Плавай, плавай, лебедонько, 
По синьому морю, 
Рости, рости, тополенько, 
Все вгору та вгору! 
Рости тонка та висока 
До самої хмари, 
Спитай бога, чи діжду я, 
Чи не діжду пари? 

Скажи милому, моє серце,

Що сміються люди;

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде…

Таку пісню чорнобрива 
В степу заспівала. 
Зілля дива наробило - 
Тополею стала. 
Не вернулася додому, 
Не діждала пари; 
Тонка-тонка та висока - 
До самої хмари. 


По діброві вітер виє, 
Гуляє по полю, 
Край дороги гне тополю 
До самого долу. 



Ведучий 1. Тарас в дитинстві любив слухати, як співала його сестра Катря. Слухав, завчав слова і сам співав. Дуже любив слухати пісні і думи старих кобзарів.

Не дивно, що своєю простотою, прозорістю поезія Шевченка привернула увагу багатьох композиторів (К.Стеценка, С.Людкевича, Я.Степового та ін.). Лише М.Лисенко присвятив творчості поета понад 80 композицій, а пісні на слова Шевченка «Садок вишневий коло хати», «Реве та стогне Дніпро широкий», «Думи мої ,думи», «Зоре моя вечірня», «Тече вода з-під явора» та інші стали воістину народними (72 вірша Кобзаря стали піснями). Навіть ваші ровесники співають їх.



Звучить пісня

Демонстрація 4 частини презентації «Обличчя української історії: Тарас Шевченко» - 2:30-3:53 від «Навесні 1843 року він відвідує Київ……» до слів «…малює автопортрет, пробує себе у скульптурі»)

Ведучий. Заборонили все! Але думати хто може заборонити? Девізом свого життя проголосив такі слова: «Караюсь, мучуся…але не каюсь…». Понад 10 років томився Шевченко в неволі. У неймовірно важких умовах крадькома він писав поезії, що увійшли до «захалявних книжечок», створив понад 400 малюнків. Усе для своєї України і свого народу…
Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люди, що одпочинуть,

А я дивлюся…і серцем лину

В темний садочок на Україну.
Не гріє сонце на чужині,

А дома надто вже пекло.

Мені невесело було

Й на нашій славній Україні.

Ніхто любив мене, вітав,

І я хилився ні до кого,

Блукав собі, молився Богу

Та люте панство проклинав.

…Не одцурайтесь своєї мови

Ні в тихі дні, ні в дні громові,

Ні в дні підступно мовчазні,

Коли стоїш на крутизні

Один, чолом сягнувши птаха,

Й холодний вітер попід пахви

Бере і забиває дих,

Щоб ти скорився і притих.

Не одцурайсь, мій сину,

Мови. У тебе іншої нема.

Ти плоть і дух – одне-єдине

Зі словом батьківським – Людина,

Без нього – просто плоть німа.

Без мови в світі нас – нема!


Схаменіться,…

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Не жди сподіваної волі


Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Химерну волю. Треба миром,
Громадою обух стелить;
Та добре вигострить сокиру -
Та й заходиться вже будить.

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.


Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!


І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пам’янути

Незлим тихим словом.



Демонстрація 5 частини презентації «Обличчя української історії: Тарас Шевченко» - 3:53- 4:38

від «Тільки 1857р.після клопотання…» до слів «…і повертають до російс. столиці»)
Доля готувала Тарасові все нові і нові випробування. Із хлопчика – кріпака виростає талановитий художник, великий український поет – борець за волю України. Ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану, не зломили його, не перемогли його віри в Україну в народ! Де він не був, завжди тужив за Україною.

Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучить пісня на його вірші.


Пісня «Зоре моя вечірняя»
Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.

Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя. Вірш Тараса Шевченка «Доля» - своєрідний підсумок життя поета.


Ти не лукавила зо мною, 
Ти другом, братом і сестрою 
Сіромі стала. Ти взяла 
Мене, маленького, за руку 
І в школу хлопця одвела 
До п’яного дяка в науку. 
«Учися, серденько, колись 
З нас будуть люде»,— ти сказала. 
А я й послухав, і учивсь, 
І вивчився. А ти збрехала. 
Які з нас люде? Та дарма! 
Ми не лукавили з тобою, 
Ми просто йшли; у нас нема 
Зерна неправди за собою. 
Ходімо ж, доленько моя! 
Мій друже вбогий, нелукавий! 
Ходімо дальше, дальше слава, 
А слава — заповідь моя.

…………………………………………………………………………………………..



IV. Ми тебе не забудем, Тарасе!

Демонстрація 5 частини презентації «Обличчя української історії: Тарас Шевченко» - 4:38- 5:18

від «З осені 1860 року…» до слів «…по всій Україні і за кордоном»)
Він був поетом волі в час неволі,
Поетом доброти в засиллі зла.
Була у нього надзвичайна доля,
Та доля Україною була.

Ведуча. Віримо, немає в Україні такої людини, яка б не знала й не любила творів Шевченка.
Шевченків « Кобзар» - це біблія народу, це велика книга мудрості, книга любові до України. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як « Кобзар», - безсмертний.

Ведуча: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведуча: Увібравши в себе душу українського народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.

Твори Шевченка перекладені приблизно 100 мовами світу. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

Залишим у спадок новим поколінням

Свої ідеали й свої устремління,

Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

І геній Шевченка як нації крила.


Залишим і те, що душею народу

Зовуть недаремно від роду до роду,

Як вищу красу і життєву основу,

Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.


 Кобзарем його ми звемо,

                      Так від роду і до роду

                      Кожний вірш свій і поему

                       Він присвячував народу.


         Тарасе, наш Кобзарю, всюди

                      Всюди приходиш нині ти, як свій.

                      Тебе вітають щиро люди

                      На всій Україні моїй.


Іде весна, іде ясна, 
Мов квітка розвилася, 
І спогад нам несе вона 
Про віщого Тараса. 

Що більше сотні тому літ 
Умер в чужій країні, 
Та славний він на цілий світ, 
Його всі знають нині. 

Багато зла перетерпів, 
Назнав лихої долі, 
Милий остався без батьків 
І вівці пас у полі. 

Дідусь розказував не раз 
Про козаків завзяття, 
І слухав залюбки Тарас, 
Блищали оченята. 

Та пан Тараса в слуги взяв: 
Картав, карав щоднини. 
Тарас же нишком малював 
Із панських стін картини. 

Застав при малюванні раз 
В саду його Сошенко. 
Поміг, що вільним став Тарас, 
Що вчитись став Шевченко. 

Його пізнали малярі, 
Хвалили вдале діло. 
Але злякалися царі: 
— Він вірші пише сміло! 

Бо в віршах пригадав Тарас, 
Як нарід жив на волі, 
Як козаки в воєнний час 
Перемагали в полі. 

Бо в віршах тих розповідав, 
Як добре вільним бути, 
Яка невольникам біда, 
Як гнобить ворог лютий. 

Які степи, який Дніпро 
І українські люди, 
Як переможе ще добро 
І весело всім буде. 

Злякавсь, що пісня голосна, 
Московський цар поганий, 
Тараса в чужину прогнав, 
Закув його в кайдани. 

Та ще й писати заказав 
Московський цар лукавий. 
А все ж таки Тарас писав, 
Ховав вірші в халяві. 

І так в пустелі, в чужині 
У самоті томився, 
Писав про Рідний Край пісні 
І Богу все молився. 

Як проминуло десять літ, 
Вернувся він на волю, 
Та невеселий був той світ, 
Ридало серце з болю. 

Замовкло серце Кобзаря 
У чужині холодній, 
Та слово, ясне, мов зоря, 
Нам світить досьогодні. 

І кожен раз в весняний час 
Всі українські діти 
Згадають: нас любив Тарас! 
Йому дарують квіти. 

Сповнить Тараса Заповіт 
Ніхто з нас не забуде! 
І хоч минула сотня літ, 
Він завжди з нами буде! 
Я, маленька українка,

Дев’ять років маю,

Про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він – дитя з-під стріхи,

Він – в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре,та не загине.

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України.



(презентація «Бандуристе, орле сизий»)
Ведучий 1: Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і дружні обличчя.
Дай вам, Боже, дай із неба,

Дай, чого вам більше треба, -

Дай вам миру і спокою

Під могутньою рукою…


Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.

«Пісня на добро»





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка