Сценарій свята До Року Тараса Шевченка (200 річчя з дня народження) Мета: Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»



Скачати 159.69 Kb.
Дата конвертації08.01.2019
Розмір159.69 Kb.
ТипСценарій


«ІДУ ДО ТАРАСА»

Сценарій свята



До Року Тараса Шевченка (200 річчя з дня народження)

Мета:


Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Ведучі:

1. За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними був колись край веселий, розкішний і багатий, але зневолений двома неволями. Одна неволя панська, а друга – царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю людьми. Світ їм було зав’язано, говорити заказано, ходили німі…

2. Україна… В одному вже тільки слові ціла музика смутку й жалю. Але й жило Добро на цій красивій землі, яке зростило людину-велета, Титана духу, який збудив німих і сонних, указав їм шлях до майбутнього.

Учень. Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

1. 200 років минуло з того часу, коли народився він, мужицький син, кріпак, школяр Моринського дяка, самоук, професор графіки Петербурзької академії мистецтв, геніальний поет, мислитель , інтелігент з душею вселюдського милосердя. І все це він – Тарас Григорович Шевченко.

Голос з мікрофона

Благословен той ден і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

Сценка.

Тарас. Дивись, Степане, як прегарно сонце заходить! Зачервонілось – як пожар. Ех, як хотілося б мені уміти добре малювати, мати фарби і змалювати оту красу…

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє…

Степан. Так. Сонце заходить – то й час нам уже, Тарасе, гонити вівці додому…

Тарас. Гони, Степане, та займи й мої, а я заночую тут у степу.

Степан. Не хочеш іти додому?

Тарас. Не хочу. Там мачуха бити буде…

Степан. А вечеря? Ти хіба не голодний?

Тарас. Ні, я ще не дуже зголоднів, та й маю ще ось Оксані, то вона знову передасть.

Степан. А не будеш боятися? Це ж лячно самому ночувати в степу на могилі?

Тарас. Чого лячно? Тут гарно!

Степан. Ну, то добре! Ночуй, а я займу твої вівці.

Тарас.(спить і плаче крізь сон) «Я не брав… не брав…»

Душа матері схиляється над Тарасом, пестить голову.

Мати. Моя дитино!

Хлопчику мій милий1

Тобі болить?!

Я знаю, як болить…

Колючку терну

В серденько встромили…

Затруєну…

Й зуміли приломить,

Моя крихітко.

Чим безтілесна я допоможу?

Хіба не дам загибіть на болоті… ( зозуля)

Щоб не захворів тяжко.

Розбужу… ( кує зозуля. Тарас радісний прокидається)

Тарас. Матусю! Рідна!

Нене! Де ти? Дети?

Я чув твій голос –

Він мене збудив.

Не покидай! Побудь…

Нема?! Не чує…

…Я ж на могилі

Квіти посадив…



(Плаче. Затихаючий голос зозулі. Входить із вузликом Оксана)

Оксана. Ото… Плаксій.

Чого ти тут, мороко?

Хто на сирій землі

Лягає спати?

Та ще й надвечір? От біда моя.

Була б живою

Катерина-мати,

Порідшала б чупринонька твоя.



Тарас. Та я не плакав.

Це роса вечірня

На спориші й Петрових батогах (ніяково)

… Мене побили,

Не піду додому.

Оксана (з болем) Тарасику, ріднесенький. За віщо?

То клята мачуха? Яка людина зла…



Тарас. Пропали гроші –

В москаля… три злотих…

Вона з Степанком…

На мене звела…



Оксана. Не вмер би батько –

Він би заступився!



Тарас. Три роки хрест

Над ним уже стоїть…



Оксана. Що ж маєш діять?

Тарас. Піду з дому…

Піду в науку…



Вірш «Доля»

1. Доля не шкодувала Тарасові страждань, але не пожаліла втіхи.

2. У Петербурзі в літньому саду він познайомився з Іваном Сошенком,а через нього з Карлом Брюлловим, Григоровичем, Жуковським, Венеціановим. Друзі подбали про визволення Шевченка з кріпацтва. Вони розіграли в лотерею портрет В. Жуковського, написаний Брюлловим і за 2500 карбованців викупили у поміщика молодого художника.

1. 22 квітня 1838 рік. Воля… Жадана Воля… Більшого щастя для талановитого юнака не могло і бути.

2. А потім Академія мистецтв, культурне життя, інші події, та думи про Україну стають на папері сумними рядами.

Пісня «Думи мої»

1. Тарас Шевченко повертається на Україну, часто зустрічається з селянами і скрізь бачить муки свого народу.

Сцена: Селяни з косами і граблями, серед них і Шевченко

Дід. Така наша доля у кріпацькому ярмі, Тарасе!

Селянин. Пани-кати… Латану свитину з каліки знімають. З шкурою знімають. Бо нічим обуть княжат недорослих!

Дівчина. …а он розпинають вдову за подушне.

А сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину

Єдину надію в військо оддають!



Жінка. …а онде під тином

Опухла дитина голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне

Дід. Чи бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?

Дівчина. Чи довго ще на сім світі

Катам панувати?



Шевченко(задумався) Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде,

Розкуються незабаром

Заковані люди.

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори,

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших…

Селянин. Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші.

Шевченко. А що мені буде?

Селянин. У москалі оддадуть…

Шевченко. Нехай!

Входять жандарми і заарештовують Шевченка.

Селяни бідкаються, сумно хитають головами.

З’являється слідчий. Селяни виходять.

Слідчий. У віршах зухвало описується його імператорська величність і господиня імператриця. Ви зневажаєте їх величністю.

1. Заарештували Шевченка, царат завдав найтяжчого удару не лише йому самому, а й українській культурі.

Чути барабанний дріб, під його звук читається наказ.

2. (слова з наказу царя) Государ імператор височайше повеліває: призначити Шевченка в окремий Оренбурзький корпус з правом вислуги під найсуворіший нагляд з забороною писати і малювати.

1. І знову довга розлука з рідним краєм… Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, болюча туга за рідною Україною, хвороба… Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки: «Караюсь, мучуся, але не каюсь…»

2. Сум. Тривога. Туча… Та гріла Тараса єдина, гаряча, вірна й незрадлива любов до своєї знедоленої землі і її народу. Вона в кожному рядку його поезії, в кожному образові. Вони були такі ж нещасливі, як і їх автор.

Композиція «Лілея»

Звучить пісня «По діброві вітер віє»

Учень 1. Полюбила чорноброва

Козака дівчина

Полюбила – не спинила:

Пішов – та й загинув…

Якби знала, що покине –

Була б не любила;

Якби знала, що загине –

Була б не пустила;

Якби знала – не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі

З милим під вербою;

Якби знала!...

Учень 2 . Минув рік, минув другий –

Козака немає;

Сохне вона, як квіточка.

Мати не питає:



Чого в’янеш

Іди, доню, паже мати,

Не вік дівувати!

Він багатий, одинокий

Будеш панувати.

Дочка. Не хочу я панувати,

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала.

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають,

А дружки поплачуть:

Легше мені в труні лежать,

Ніж його побачить.

Учень 2. Не слухала стара мати.

Робила, що знала,–

Все бачила чорнобрива,

Сохла і мовчала.

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити –

Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?..

Ворожка. Добре, доню! Спочинь трошки.

Чини ж мою волю.

Сама колись дівувала

Теє лихо знаю;

Минулося навчилася:

Людям помагаю.

Твою долю, моя доню,

Позаторік знала,

Позаторік і зіллячка

Для того придбала.

Учень 1. Взяла зілля, поклонилась:

Дівчина. – Спасибі, бабусю! –

Учень 1. Прийшла, вмилась, напилася.

Тихо усміхнулась,

Вдруге, втретє напилася

І не оглянулась.

Полетіла, мов на крилах,

Серед степу стала.

Пала, стала, заплакала

І… і заспівала:

Дівчина. «Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю,

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!

Рости тонка та висока,

До самої хмари,–

Спитай бога, чи діжду я.

Чи не діжду пари?»

Учень 2. Отак тая чорнобрива

Плакала, співала...

Під мелодію пісня «По діброві вітер віє…» танцюють ліричний танець.

Закінчуючи, обмотують дівчину стрічками, роблячи символічну тополю.

Учень 2. Плакала, співала,

І на лихо серед поля

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари.

1. О поете, великий пророче!

Скільки сил ти віддав у житті,

Захищаючи долю жіночу

І завжди в самоті, в самоті

2. Реве, стогне хуртовина

Котить, верне полем;

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю…

Утомилась завірюха,

Де-де позіхає.

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.

Входить Катерина з дитиною

Катерина. Ході, ходім, смеркається…

Коли пустять в хату;

А не пустять, то й надворі

Будем ночувати.

Під хатою заночуєм,

Сину мій Іване!



«Наймичка»

1. Катерина, Оксана, Марина,

Божевільна від горя Сова.

І задума, як чорна хмарина,

На високе чоло наплива.



«Думи мої, думи мої»

2. Б’ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив…

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!

Нема Січі, очерети

У Дніпра питають:

«Де то наші діти ділись,

Де вони гуляють?»

Чайка скиглить літаючи,

Мов за дітьми плаче

Сонце гріє, вітер віє

На степу козачім



1. На тім степу крізь могили

Стоять та сумують.

Верніться! Дивіться –

Жита похилились.

Де паслися ваші коні,

Де тирса шуміла:

«Вернітеся!» «Не вернуться»!

Навіки пропало.



«До Основ’яненка»

Шевченко (Голос з мікрофона). І все то те… Душе моя!

Чого ти сумуєш?

Дуще моя убогая,

Чого марно плачеш?

Чого тобі шкода?

2. Це пориви найглибшого страждання за Націю, найсильнішого болю за неправду, за колосальну кривду, заподіяну Україні… Це гнів зневіреного, скривдженого у найсвятішім обуренні…, бо в жертву сваволі принесена Доля народу…

1. …це той щедрий та розкішний,

Що храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить.



Шевченко (Голос з мікрофона). Де ж мені його побачить,

Хіба щоб приснилось?

Так і є

Гляньте, що за диво!



Царський палац. Тихо звучить музика

Шевченко. Пройдуся в палати.

Землячок. Ти куда?

Шевченко. Чого це ви раді?

Землячок. Экой хохол!

Не видит параду.

У нас парад! Сам изволит гуляти!

Шевченко. Та де ж вона тая цяця?

Землячок Вон видишь – палаты»

Де ты здесь узялся?



Шевченко. З України.

Землячок З. Так як же ты

И говорить не вмиеш

По здешнему?»

Шевченко. Ба ні. Говорить умію, та не хочу!

Землячок Экий чудак. Я все входы знаю,

Я тут служу: коли хочешь,

В дворец попытаюсь ввести тебе.

Только знаешь, мы брат просвещенны, -

Не поскупись полтинкою…

Шевченко. Цур тобі, мерзенний каламарю. (штовхає землячка)

Шевченко (Голос з мікрофона). Боже мій єдиний!

Так от де рай!

Золотом облиті блюдолизи.

Аж ось і сам.

Високий, сердитий виступає,

Обок його цариця небога.

Щось на лихо сердешнеє

Хита головою.

Так оце то та богиня.

Лишенько з тобою.

За богами – панства, панства

В серебрі та златі,

Мов кабани годовані –

Пикаті, пузаті.

Аж потіють та товпляться,

Щоб то ближче стати

Коло самих.

Довгенько вдвох походжали,

Мов сичі надуті.

Та щось нишком розмовляли –

Здалека не чути –

Об отечестві, здається

Та нових петлицях.

Та о муштра ще новіших!

Веселися, лютий кате,

Проклятий, проклятий!



1. За ці слова, за цей сон Шевченка було визнано найнебезпечнішим ворогом імперії.

2. А цар Микола І підписав вирок: «Определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под. каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений. Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать».

Шевченко. Хоч доведеться розп’ястись!

А я таки мережать буду

Тихенько білії листи.

1. Збереглися чотири саморобні книжечки, куди крадькома поет записував вірші. Ховав їх за халяву чобота, а звідси і назва «захалявна».

2. І довелося знов йому

На старість з віршами ховатись,

Мережать книжечки, ховатись

І плакати у бур’яні

І тяжко плакать.

1. Єдине, чого просив Шевченко у Бога, як найбільшого блага, це хоч разочок поглянути на добрих друзів своїх, на Дніпро, на Київ, на Україну. Не так неволя давила його в пустелі, як самотність. У цій широкій пустелі йому тісно, а він один.

Пісня «Лелеченьки».

Шевченко пише за столом

Учень. Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає.

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась;

Зоре моя!

Мій друже єдиний!

І хто знає, що діється

В нас на Україні?

А я знаю, і розкажу тобі.

Учениця. Самостійність завжди навівала спогади. Згадував тих, хто кохав, у кому шукав жіночий ідеал.

Далека і гірка була Тарасова любов.

Одвічні протилежності в житті.

Кружляла заметіль навколо доль,

Заплуталось кохання в крижаній імлі.

Але серед снігів, снігів, снігів

Ішла у мрії ти, зоря весни.

Читець. Уперше незбагненні почуття пробудила у хлоп’ячій незахищеній душі сусідська дівчинка Оксана Коваленко.

Звучить музика Баха

Шевченко (виходить до столу, запалює свічку, читає)

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились,

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись.

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі носило всюди.



Читець. Інтимна лірика не буває безіменною. Ганна закревська. Він на засланні чекав її листів… Вона зачарувала його. Він називав її «Ганною вродливою».

Звучить «Місячна соната Бетховена»

Ось вона, Ганна Закревська. Та, на жаль, була дружиною іншого.



Закревська. Ми з ним зустрілись на балу. Для мене це була щаслива і прозора мить. Він так красиво і ніжно виявляв свої почуття, що не міг відчувати на собі мій уважний погляд. А він дивився в мої очі, ніби казав: « У чергуванні світла і тіней краса життя». (Читає вірш)

Оце нагаду. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою свіжо-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі…

Шевченко. Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?



Закревська. Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши «Снилося дурній»

Шевченко. А я зрадів би, має диво!

Моя ти доле чорнобрива!



Закревська. Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихе.

Шевченко. Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що неправдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми водою розійшлось

Колишнєє святеє диво!

Музика стихає

Читець. Доля готувала знову зустріч з жінкою, якій Шевченко адресує такі рядки:

«О добрий ангел! Молюсь і плачу пред тобою!

Ти утвердила в мені віру, що існують святі на землі…»

Княжна Варвара Миколаївна Рєпніна. Їй було 35, коли вона познайомилась з 29-літнім Шевченком. Яготинська красуня, розумниця з широким світоглядом. Нещасливиця в особистому житті, прекрасн і добра душа, овіяна серпанком великої поезії. Вона палко покохала поета.



Звучить вальс.

Входить Рєпніна, підходить до столу,
запалює свічку, пише, замислюється…


Рєпніна. Я чекала його любові, виглядала її, що ось завтра, ось-ось він прийде і скаже все:

Все. Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він… Він інколи відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним – ніколи. (знову бере перо, пише)



Читець. Тарас Шевченко готовий був молитися на цю дивну аристократку, що в її душі відкрив стільки краси. Його почуття не було тим, чим було почуття княжни до нього.

Входять дівчатка.

1 дівчина. У княжім домі панночка бліда

Жар серця нишком в вірші вилива

Листок долоньки свічку затуляє.

Про що вона? Чого їй так болить?

Далекий хтось, хто під руж жом гуляє.

2 дівчина. Їй, панночці, - та суджений панич!

Зітхання соловейка у альтанці…

У княжім домі, в домі Рєпніних,

Невже нікого, вартого в обранці?



3 дівчина. Нащо тобі за стіни кам’яні

По вікнах тюрем лячно заглядати?

До Бога правди криком день при дні

За Україну в’ярмлену волати?!

Молилася при свічці! При серця світлі!

Рєпніна. (піднімається) Я дуже прив’язана до нього й не перечу, що коли б я бачила його з боку кохання, я б відповіла йому пристрастю. (складає листка, вкладає у конверт)

Грає музика

Вернути б час, і я – Варвара,

Сумна, задумана княжна

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де наче хмара

Пісок відводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму

Як вірна подруга прийшла.

Твоєю б стала я сестрою,

І в Придністровський рідний край

Листи б од тебе одсилала.

Я б берегла б твої пісні…

Щоб чорний вітер Кос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.(виходить)



1. Він і справді збирався одружитися. Шлюб не відбувся.

Його нареченою була Ликера Полусмакова. Шевченко ідеалізував її образ, сподіваючись знайти в ній вірну дружину й створити з нею родину. Та сталося інакше. Молода, кокетлива дівчина відмовила поету. Гірке розчарування спричинило розставання.



2. В описі майна Тараса Шевченка зробленому поліцейськими чиновниками в кімнаті при Академії мистецтв, де жив після заслання і помер поет, зафіксовано, зокрема, таке: «…два кольца обручальных золотых».

Ці дві обручки сяють як любов,

Присуджена до вічної розлуки.

Читець. Десять років неволі-солдатчини перетерпів поет, але переконань не змінив.

Лічу в неволі дні і ночі

І лік забуваю

О, Господи, як то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть за ними,

Пливуть собі стиха,

Забирають за собою

І добро, і лихо.

Забирають, не вертають

Ніколи нічого.

«Минають дні…»

«Доле, де ти»

1. Серпень. 1857 рік. Офіційний наказ про звільнення. Потроху відставала, оживала душа після лютої зими каторги – і знову повернулася муза.

2. Святая правдедная мати

Святого сина на землі

Молю, ридаючи, пошли.

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило

І на Украйні понеслось.

І на украйні освітилось

Те слово, Божеє кадило –

Кадило істини. Амінь.

«Мені однаково»

1. Це був урочистий час його генія. Поет вірив у величне чудо преображення світу:

Радуйся, ниво неполитая!

Радуйся, земле, не повитая

Звітчастим злаком! Розпустись

Рожевим крином процвіти…

І процвітеш, позеленієш

І люди темнії, незрячі

Дива господнії побачать



«Заповіт»

2. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

І голос твій нам душі окриля

Встає в новій красі, забувши лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля.



1. У росяні вінка заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

Тебе своїм сучасником звемо.

Учениця. Він зорею сяє в прийдешнім віку.

Сходить хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височіє над світом великий Тарас.



Пісня «Іду до Тараса»

Всі учасники піднімаються на сцену

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка