Сценарій "Різдвяні зустрічі": На вістрі полум"



Скачати 155.67 Kb.
Дата конвертації16.01.2018
Розмір155.67 Kb.
ТипСценарій


СЦЕНАРІЙ

"Різдвяні зустрічі":

На вістрі полум"я свічі народжується Муза

(на сцені камерний оркестр, столики зі свічками)

Ведучий: Коли вечір народить Зорю, І далеке сяйво її космічного німбу

огорне одне освітлене вікно, коли з темної забутої дзвіниці заструменить мелодія ночі, у твоє безсоння завітає Муза...



Ведучий: Так таємниче, непомітно вливається неймовірне Чуття у наші душі та й підхоплює нас у вирій...У вирій того найвищого злету, того високого натхнення, що зветься Диво-Музою...

"Ти знов прийшла, моя печальна музо..."


Ти  знов  прийшла,  моя  печальна  музо.
Не  бійся,  як  не  покладаю  рук.
Пливе  над  світом  осінь,  як  медуза,
і  мокре  листя  падає  на  брук.
А  ти  прийшла  в  легесеньких  сандаликах,
твій  плащик  ледь  прип'ятий  на  плечі.
О,  як  ти  йшла  в  таку  негоду,  здалеку,
така  одна-однісінька  вночі!
Ти  де  була,  у  Всесвіті  чи  в  Спарті?
Яким  вікам  світилася  вві  млі?
І  по  якій  несповідимій  карті
знаходиш  ти  поетів  на  землі?
Ти  їм  диктуєш  долю,  а  не  вірші.
Твоє  чоло  шляхетне  і  ясне.
Поети  ж  є  і  кращі,  й  щасливіші.
Спасибі,  що  ти  вибрала  мене (Ліна Костенко)

e:\люба\mama\__1_~1.png (лунає мелодія фортепіано, запалюємо свічки)


Зустріч з Музою

Я відчинила двері

Босій Музі.

Вона стояла

Нишком на порозі.

Здалось мені — 

Ми чимось схожі,

Навіть друзі…

Чому ж стоїш ти

Й досі на морозі?

Давно на тебе

Вже чекаю,

Без тебе не живу —

Згораю.


Проходь же,

Музонька, моя.

Без тебе я —

Уже не я.

Я одягну тебе

У гарні шати,

Не прожену тебе

Із хати.


Найкращі страви

Приготую,

У чобітки тебе

узую.


Ти не залишишся — Я знаю,

Бо надто кволі

Я крила маю...

Катерина Приліпко

Читець:

Елегія


Мій давній друже! мушу я з тобою

Розстатися надовго… Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Вповідувать думки веселі і сумні.

То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.

Як сяду при тобі я в час вечірній,

Багато спогадів тоді встає!

Чиясь весела виграва рука.

Коли я смуток свій на струни клала,

З’являлась ціла зграя красних мрій,

Веселкою моя надія грала,

Далеко линув думок легкий рій.

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же, давній, любий друже м


Ведучий: Так з глибини серця оживає Муза, Натхнення...

О музо…





О муза будь зі мною –

Я стану піснею лункою,

Буду тобі, весною,

Тонкою кригою ламкою…
Короткою ніччю п’янкою,

Ще таїною, дивиною…

Буду тобі, слугою,

Застану білою казкою –

Та стану поразкою…

Я буду, новою межею –

Між небом, світлом і землею…

Знову буду, тобі, цілунком,

Ти ж будеш мені – подарунком…  Валерій Кець



Ведучий:. e:\люба\mama\__1_~1.png

І приходить Душа, щоб крізь терни дивитись у небо,

І сама лиш вона розуміє тих мандрів потребу.

Бо лиш тут, на землі, відкриваються Раю ворота.

Бо лиш тут для Душі найсвітліша судилась робота,

Бо лиш тут солов"і сповивають її так дбайливо,-

Бо лиш тут, на землі, відкривається Істини Диво...

Натхнення…Воно, як вітер – невловиме…, воно, як сон, – забувається… Воно тендітне, як перший цвіт яблуні, – замерзає, від неочікуваних морозів – помирає… Воно, як пісня, – лунає звідусіль, але взяти в руки, пригорнути до серця не можеш… Воно, як дощ, – ллється несподівано і в найнеочікуваніший момент -вислизає, щезає... Воно, як веселка, – різнобарвне, але швидкоплинне…

Поезія... Вона покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовність і чути, як шепоче дощ, співає квітка, сміється небо, тому й можемо говорити про прекрасне небуденно

e:\люба\mama\__1_~1.pngВедуча:

О Музо моя - велична й свята...

Чому Ти завжди така осяйна?!

Ти - радість і Пісня! Ти - горе й журба,

Ти наше Натхнення, Ти - наше Життя..

Так щемно на серці: і враз обійма мене Сонце -Хвиля -ця Муза Свята...

Красива, незвична, небесна, мов МріяТак сонцесяйна і вічна завжди...

Прийди, моя Музо, в Любові й Надії...

І вірю: настане добріше Життя...(танцювальна композиція - "Пробудження Музи")

Ведучий:


Перш ніж зрозуміти світ, людей, життя, варто зрозуміти себе, віднайти своє «я». «Пізнай самого себе», — писав філософ Г.С. Сковорода. Лише тоді ти зможеш, бодай хоч трохи, пізнати світ».

e:\люба\mama\__1_~1.png

Чому ми такі?

Чому ми не вічні?

Чому помираєм?

Чому ми про душу 

Так мало ще знаєм?

Не знаєм про себе,

Не знаєм про світ.

І хто нам розкаже,

І дасть нам отвіт?

Чому ми нечесні

І брешем щодня?

І вчинки безчесні — 

Суцільна брехня.

Чому ми жорстокі?

Не маєм сердець.

І мрії високі

Зведем нанівець.

Ми схожі на єгу

Життям і нутром.

Ми нищимо душу

Своїм всім єством.

Катерина Приліпко


e:\люба\mama\__1_~1.pngВедучий: Як нездоланну гору, як незриме дно, -

Шукають Істину люди в житті давно:

А вона така - що й не знать, яка, і де її

У світі шукати?

Яким її іменем тут, на землі, називати?

Називає кожен за власним бажанням:

Правдою, Величчю, Славою чи Коханням,-
А вона нізвідки дивиться іронічно:

То кривди, то глуму, то зради земне явивши обличчя.

Може, вона - лиш дзеркало потаємного, -

Світлого в світлому серці, і в темному - темного?


Ведучий:

Освітимо шлях-дорогу тисячами свічок - і зустрінемось з Музою

e:\люба\mama\__1_~1.png У життях наших величних

Є один простий секрет:

У них горять і гаснуть Свічі, випромінюючи лет...

Три Свічі: Свіча Надії, Віри і Свіча Любові -

Три вогні святих та грішних в серці, рідні нам до болю...

Життя нетлінне і Життя прекрасне,

Та буває часто так: раптом наші свічі гаснуть -

Це недобрий, кажуть, знак...

Навкруги землі не видно - страшно, холодно -і в ній,

В цій темноті дуже легко думать:

Може, Друг -це ворог мій?!

Зраду прийнять за кохання,

Сліпо викинуть квітки

І не вирватись до рання з моторошної темноти.

Не лякайтесь, істерично не кидайтесь згаряча.

Черкніть сірником ви звично -

Знов горітиме Свіча!

Знов Душа буде зігріта, знову сяйво навкруги...

І тонкий промінчик світла вас підхопить догори...

Друже мій, життєві миті треба з полум"ям прожить!

Ким би Ти не був на світі, не гаси Вогонь Душі!
e:\люба\mama\__1_~1.pngМуза:

І Квіти, і зорі, й зеленії віти провадять розмови кохані...Там, де вічна весна і любов, моя колиска. Рожевії мрії зі сну летаргії розбудить стихія Любові й Добра! Вона торкнеться кожного , хто тільки подумає про щось величне і прекрасне. А я живу всюди : у рясному дощі, у ясному сонці, у солов"їній пісні , у чарівній Музиці, у вічному слові, у упрекрасній Жінці-матері, у полум"яному таланті, у запальному Живописі, у доброму серці, яке вміє страждати, любити, відчувати поезію життя... А ще - я в кожній клітинці невидимої матерії усього Всесвіту. Я - у таланті тих, хто відійшов у вічність, я - у крилі весняної зорі живих і ще не народжених...



Доля:

Кожен із нас повинен постійно бути в польоті - крізь долю, над суєтою, у вільному леті вільної людиною. І при цьому однак, не відриватися від землі, пам"ятати святі речі: хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям , з якої криниці п"єш воду живу. Ось так летіти і неодмінно сягнути мети.



(виходить Дівчина-Слово, а потім непомітно підходять Пісня, Музика, Україна-Мати)

Слово:

Кажуть, що поезія - то стан Душі, "це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі"... Дивись , як серце з болю ожива...Для одних поезія - це покликання, для інших - просто гра, а для когось - біль душі.Це стан душі Людини, яка шукає життєву стежину, мріє, бореться, кохає...

Тіні вечірньої тиші, далекої незнаної зірки, білих і вірних лелек, маків, золотого жита, гіркоти розлуки, душевного болю, нерозуміння, замилування красою рідної землі - все це поезії Краса.

(звучить безсмертний вальс)



Муза:

Я - сила неземна!Скликаю сюди Красу людську: і Слово, й Музику, Пісню, Живопис, тих, хто відчув мене, пройнявся мною, оживив мене...



e:\люба\mama\__1_~1.png (Діалог) * * *

-О Музо наша! Чи ти лід студений,Чи запашний, чудовий цвіт весни?

-Чи світло місяця?Вогонь страшний, що нищить все? Чи ти , як тихі сни?

-Чим б"єшся ти? Яка твоя Любов?

- В що віриш? Чим живеш?Чого бажаєш?

-В чім змінна ти, а в чім постійна? Мов!

(звучить класична музика)

Читець:

Є білий світ,а в ньому - ми, над нами - небеса,

А поруч нас і навкруги розсипана Краса

Вона - то сонячна така, то непомітно - скромна,

Така крихка, така ламка, беззахисно- дитинна

То ніжним трепетом бринить і звідусіль іскриться,

Ми ж - спопеляємо її, зціляють - одиниці...

e:\люба\mama\__1_~1.pngЧитець:

Краса - матерія тонка, не кожний відчуває...

О, як ми губимо її. З нас дехто лиш збирає...

По дрібці, краплі, по сльозі з усіх усюд збирає,

Кладе на самий діл душі й симфонію складає

Краси земної і небес - із звуків вітру, весен,

Із віт квітучої лози, із місячного плеса,

Із пердзвону зір, роси, із вранішнього гомону

Творить симфонію Краси збирач її невтомно...

Читець:

Вона із серця джерелом щонайчистішим б"ється,

Із найчистіших струн Душі,

З усього нього ллється...

Голос срібний полонить - з єства молодого -

Пісня неба і землі йде донас від нього.

І заносить у вир Краси музика космічна,

А з тих звуків чарівних виринає Вічне...



e:\люба\mama\__1_~1.pngЧитець:

І тендітна, і хитка у ві к наш Нелюбові,

Мов жива вода, Краса плине в Пісні й Слові...

Уявім без неї сві, спробуймо, це треба:

Світ потвор, химерний світ під химерним небом.

Все потворне, всі і все, звідусюди плине...Ні!

Перед Творцем Краси станьмо на коліна!

Є білий світ, а в ньому - ми, над нами - Небеса,

Хай вічно у світі цім живуть і Музика, й Краса...

Ведуча:

Осінніми вечорами, коли плачуть небеса і зорі падають на похилені трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає Краса-Кохання. Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його

покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться до твого серця, заблукавши десь там, у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, лише гіркі сподівання.
Змінюються часи і влада, змінюється життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття Любові - натхненник Музи Слова -Поезії...
Читець:

А вірші ці, як білий сніг, гамують душу


І білим спокоєм лягають на поріг.
Як тихий сніг – страждати вже не мушу,
Дивлюсь на довгу ковзанку доріг,
І знаю – все на світі проминає.
Лише любов – як іскорка в снігах.
Сніжинка тане – і вода збігає
Весняним спогадом по запашних стежках.
Усе мине – й відродиться, і встане,
І спраглу душу напоїть вода
Тих неповторних спогадів весняних –
Й любов відродиться – прекрасна й молода!


закінчення вірша на сторінці української поезіїВедучий:

Із любов’ю до отчої землі починається все: людяність і чесність, гідність і повага до старших, а відтак — відповідальність за долю України. Любов до рідної землі кожен розуміє по-своєму, по-своєму й виповідає це складне, багатогранне почуття.

Мати — як сонце, добре й ласкаве, що зігріває своїм промінням землю, бо все на світі зростає, зігріте її теплом і увагою.

Мати — найдорожча на землі людина, їй ми несемо свої болі і радощі, сумніви і успіхи. І кому ж як не матері Генії Слова,Музики вперше показують свої твори, бо "Колискову над світом Співала краса. А із хмар вечорових Народилась роса.



Рідній матусі

Мамо, ніжна, добра, мила,

Величавої краси.

Ти зіткала мені крила

З пісні, слова і роси.

 

Темні ночі недоспала,



Лиш моїм життям живеш,

Мої мрії захищала,

Кращу тебе не знайдеш.

 

Завжди спати як лягаю, 



За тебе Господа молю,

Для тебе долі я прохаю, 

Бо більш за все тебе люблю.

Олена Штома


e:\люба\mama\__1_~1.pngВедучий

Щедрою завжди є Муза до поетів, що створюють світлий образ Матері.



Ведучий:

Про кохання написано так багато, надруковано тисячі, десятки тисяч рядків, навіяних сильними справжніми почуттями і глибокими роздумами. Та й не дивно, адже Муза Поезії найприхильніша до тих, чиї серця відкриті найпрекраснішому із почуттів. І не глядить вона на вік: 16 чи 60 — їй байдуже, адже любов — невичерпна, як і саме життя.



e:\люба\mama\__1_~1.pngА Муза - то ще тої Миті плин ,то неозорість вічності Весни-кохання, яка породилаїї ще дуже-дуже давно . Стояла я і слухала Весну,

Вона мені багато говорила, Співала піснюдзвінку, голосну

Та знов таємно-тихо говорила...

(співає Т.Піскарьова)

Ведуча:

Єство Людини прагне Краси,Серце щемить, коли чуємо Музику, гарну пісню, Муза-любов поларувала шлях до Чарівного світу, бо за Любов належить винагорода - Любов.



А Музика Життя -це шелест трав, це Сонця промені, це усміх Дитяти, це сплеск маминих долонь, це поцілунок коханих...Без пісні, музики не можна жити...

e:\люба\mama\__1_~1.pngПісня Так, Муза довкола нас,поміж нами, Вона торкала струни Серця

ще наших предк. Ще від часів ,коли з"явилася людина, Мамина Пісня, Колискова як подарунок Долі Всевишнього, летить у ВІчність. Із покоління в покоління доносять Люди -Легенди своє творіння, на яке надихала Муза - сила неземна!



e:\люба\mama\__1_~1.png (співає В Зінкевич)

Ведуча: А яка сила Музи у національних традиціях, у маминих оберегах...У них воскресає Душа і народжується нове Життя!

Читець:

Без неї у світі не бува нічого



світлого, ніжного, справді Людського!

Та мусить бути сильною вона,

щоб місію свою звершить сповна!

Не кинути при зустрічі зі злом,

а нищити Його своїм єством!

Перед підлотою не відступати,

блаженних сліз не лить!

Боротись стійко і перемгати!

Така лиш Муза повинна жить...

Ведуча:

І живе вона в народних ремеслах, народних звичаях та обрядах - теслярство, ткацтво, плетення, гончарство, землеробство, писанкарство, вишиття - тут початком завжди є Натхнення, Сила Духу, Божа Муза!

Скільки сили, терпіння у кожному хрестику, у кожній квіточці, скільки магії у тих чарівних кольорах рідної вишиванки! Скільки любові у цих

барвах! Муза Всевишнього нагороджує тих, хто творить це прекрасне!

(виходить юнак і тримає в руках вишиванку)

Хлопець: Цю сорочку мені вишивала

Материнська ласкава рука,

Щедро квіти по нвй розсипала,

Мов у лузі весна гомінка

Від"їжджав я . В останній хвилині

Мати шепче крізь сльози:"Прощай!

Пам"ятай, ти родивсь у Вкраїні,

Де б не був ти, а це пам"ятай!"



Муза: Українці мої! Ви талановита нація! Бог наділив вас найкращими людськими

рисами, найбагатшими талантами, найкращими вміннями ...

І я ,Муза, завжди витатиму поміж вами, житиму в душах, щоб воскресли ваші серця, ожила вічна любов, і тоді воскресне ваша земля, і ви побачите СВіт очима нових людей...

Читець


Очі - то дзеркало душі

Від неба - голубі,

зелені - від весни

і чорні - то від матінки-землі...

Ти ж від людей не крий своїх очей!

Хай від очей Твоїх

іде тепло до них!

e:\люба\mama\__1_~1.png

Читець: А очі бачать кольори Землі, кольори України...

Два кольори оті на полотні -

Червоними і чорними нитками,

Світанок той і ті святешні дні,

Зігріті материнськими руками

Лишаються у серці назавжди...

І де б не був Я, де б я не ходив,

Вони для мене неайрідніші у світі,

Вдивляються в прийдешнє, ніби в степ,

А серце заболить - Воно не камінь -,

Бо пісня про рушник враз тихо зацвіте

Червоними і чорними нитками(звучить пісня "Два кольори"; танцювальна композиція)

Ведучий:

Як зрозуміти одвічну загадку Музи?

Чи має в собі сучасна людина щастя - збагнути й відчути в собі нерозгадану таємницю Музи, яка вабить, полонить...

Так, Поезія, Музика, Живопис , Танець допоможуть нам віднайти відповідь на це запитання...



Муза:

Про все, про все хочу сказать,

Про все зізнатись вам в усьому:

Зірки, мов птаство, прошумлять

І змовкнуть за притихлим домом.

Я прагну, прагну до кінця

В найзаповітнішому звіритись:

В Любові, в ніжності, в словах

Всю душу виплеснуть безжально

І залишитись Думою в очах,

І Таємницею відчайною...

Тож нехай у серцях, на вістрі полум"я свічі народжується Муза!

Бо "... ми живі, нам треба поспішати

Зробити щось, лишити по собі (Л.Костенко)



Єдине, що від нас залежить, -

Принаймні вік прожити як належить

ВЕДУЧИЙ:

Зимовими тихими вечорами, коли плачуть небеса і зорі падають на сухі трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає Кохання. Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не

торкнеться до твого серця, заблукавши десь там у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, лише гіркі сподівання.
Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття Любові-Музи...



Уміть любити - це наука

Ії сягнути - треба труду...

Це неповторно ніжна мука,

Яка не терпить крихти бруду...

Любить безмежно тим судилось,

Хто від природи не лукавий...

любов палка - довічна щирість,

і Дар від Бога людям даний...




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка