С. Т. Шацький стверджував : Найкращий засіб у справі виховання це дати виявитися в душі дитини якому-небудь доброму почуттю, І, зважаючи на силу цього прояву, у душі тоді залишиться більш-менш глибокий слід, пам



Скачати 390.24 Kb.
Дата конвертації29.12.2017
Розмір390.24 Kb.
ТипДиплом

Дніпропетровський обласний інститут післядипломної

педагогічної освіти

відділ освіти Широківської райдержадміністрації

КЗО «Широківський дошкільний навчальний заклад №6 загального розвитку»



Соціально – моральне виховання

дошкільників у процесі

театрально-ігрової діяльності

Вихователь

середньої групи

Гура І.В.

с.м.т. Широке -2014 р.

С.Т.Шацький стверджував : «Найкращий засіб у справі виховання – це дати виявитися в душі дитини якому-небудь доброму почуттю, і, зважаючи на силу цього прояву, у душі тоді залишиться більш-менш глибокий слід, пам'ять про пережите, яка спрямовує волю. Нехай дізнаються діти про себе, якими вони можуть бути чесними, щирими, благородними, простими, добрими, діяльними… Нехай вони запам’ятають хороше спрямування своєї натури і віритимуть собі. Це дуже важливо.»

В.О.Сухомлинський любив повторювати “Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна скоїти поганого”. Завдання театру, мистецтва вкласти таку скрипку в душу дитини і допомогти заграти їй на ній.

Я працюю над проблемою: «Соціально-моральне виховання дошкільників у процесі театрально-ігрової діяльності». Чому я вирішила взяти цю проблему? Тому, що умови сьогодення ставлять перед особистістю багато завдань та вимог. Особливо вимогливим є навколишнє соціальне середовище, адже для успішної життєдіяльності потребується різнобічна сумісність із навколишнім. Дитина з самого народження попадає в соціум. Вона з перших днів вчиться пристосовуватися до нього, адже від цього залежить її подальший розвиток. Маля спостерігає за людьми, які її оточують (спочатку, це найближчі їй люди – її родина, потім це – друзі, однокласники, вчителі, сусіди, просто знайомі, засоби масової інформації і т.д.), вчиться у них певним еталонам поведінки, здобуває певний соціальний досвід. Але той досвід, який дитина здобуває самостійно, є хаотичним і не завжди корисним для неї самої. Тому дуже важливим тут є втручання педагога. Наше завдання допомогти дитині розібратися у цій великій кількості життєвих ситуацій, сформувати в дитини моральну культуру, еталони «правильної» соціально-моральної поведінки. Варто зазначити, що внаслідок зміни суспільних орієнтирів та відносин усталена система вартостей і способу життя людей сьогодні об’єктивно потребує певного переоцінювання й усвідомленого переосмислення. Тому для педагогів та психологів одним із завдань є пошук нових підходів до розв’язання проблеми введення дитини у соціальне середовище, тобто до світу людей. Стандартні заняття у межах дитячого закладу, групової кімнати позбавляють можливість відчути себе частиною соціального середовища, творцем прекрасного. Саме тому, темою своєї роботи я обрала соціально- моральне виховання дошкільників у процесі театрально-ігрової діяльності. Я вважаю, що використання різних видів театрально-ігрової діяльності та інтегрованого підходу до організації навчально-виховного процесу сприяють кращому засвоєнню дошкільниками соціальних еталонів, моральних норм та знань про прекрасне в житті, соціальному середовищі, вчинках людей.

Багато педагогів і психологів займалися й досі займаються проблемою соціально-морального розвитку дітей дошкільного віку. Це питання досить широко розкрито у працях вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів: А.С.Макаренко, В.А.Сухомлинського, В.Н.Шацької, Є.Фльоріної, А.Богуш, Т.Поніманської, Л.Б.Фесюкової, С.Курінної, І.Д.Бех, О.Л.Кононко, М.В.Гончарова-Горянської, В.В.Давидової, Т.І.Прищепи, К.Ушинського, та інших.

Під час взаємодії з оточуючим відбувається соціалізація дитини, засвоєння нею норм моралі - відповідної системи цінностей, норм національної та загальнолюдської культури, принципи поведінки людей у суспільстві. Крім цього спілкування виконує важливу роль у виникненні та розвитку самопізнання і самооцінки. Самооцінка дошкільника відображає взаємини, що не тільки безпосередньо адресовані дитині, але й загальну атмосферу взаємин між усіма членами дитячого колективу.

Якщо раніше батьки і педагоги сприймали дошкільний заклад як інституцію, відповідальну тільки за здоров'я та підготовку дитини до школи, то сьогодні поряд з цими аспектами діяльності дедалі більшої значущості набувають й інші функції дитячого садка, зокрема одна з основних — соціалізація дитини.

Соціалізувати дошкільника — означає збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями від спільної з іншими життєдіяльності, розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та навички, виховати "відчуття іншого", сформувати готовність та здатність брати іншого до уваги, працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію, в разі потреби поступатися власними інтересами на користь соціальної групи, діставати насолоду від допомоги та підтримки іншої людини у складній ситуації, тобто жити обличчям до людей, з відкритим серцем, умінням гармонійно "вписуватися" в дитяче угруповання, знаходити в ньому своє місце, визначати свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати. Соціальність — інтегрована характеристика дошкільника. Соціальність — похідна від "соціальний".Означає єдність соціальних потреб (у любові рідних, близьких, авторитетних людей; у підтримці, допомозі, захисті, схваленні тощо); умінь

(орієнтуватися, пристосовуватися, позитивно впливати на соціальне довкілля); почуттів (довіри, прихильності, вдячності, відповідальності тощо); якостей (справедливості, чуйності, доброзичливості, товариськості, обов'язковості тощо) дошкільника. У широкому сенсі "соціальність" є інтегрованою характеристикою, яка фіксує відкритість дитини соціальному довкіллю, її спрямованість на гармонійні та конструктивні взаємини з людьми, що оточують. Бути соціальним у певній життєвій ситуації означає проявляти готовність та здатність контактувати з різними за віком, статтю, спорідненістю, родом діяльності, характерологічними особливостями людьми. Дошкільника з розвиненою соціальністю можна кваліфікувати як соціально компетентну особистість.

Зазвичай, ознайомлення дітей зі світом людей розглядалося як складова розумового і морального розвитку та виховання дітей. Зазначимо традиційні аспекти морального виховання: це, зокрема, формування у дітей початкових уявлень про суспільні норми моралі, що регулюють ставлення до інших людей, їх діяльності та до самого себе, а також перетворення цих норм на засоби самостійної регуляції поведінки та побудови взаємин з оточуючими. Актуальними питаннями є питання формування гуманного ставлення до довкілля, виховання колективістської спрямованості поведінки, працьовитості, морально-вольових якостей (чесності, відповідальності тощо).

Про розвиток особистості дитини свідчать зміни її активності в соціальній ситуації розвитку. Л.Виготський розглядав цей розвиток як своєрідні, специфічні для дошкільного віку, виняткові, єдині та неповторні взаємини з навколишньою дійсністю, насамперед соціальною. Складовими цього процесу є вплив середовища та ставлення дитини до нього. За визначенням Л.Виготського, соціальна ситуація розвитку – це система стосунків, у яку дитина входить; це те, як вона орієнтується у суспільних взаєминах і до яких галузей суспільного життя долучається. Соціально компетентна дитина здатна відчувати своє місце в системі людських стосунків, а отже, й адекватно поводитись. Відкритість дитини до світу людей – це особистісна потреба, вона володіє навичками соціальної поведінки, свідомого ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обов’язків, що визначаються зв’язками з іншими людьми; готовністю сприймати соціальну інформацію; вмінням співчувати й спів радіти, співпереживати, бажанням пізнавати людей, робити добрі вчинки.

Середній дошкільний вік є тим періодом, коли вперше достатньо яскраво відображаються основні тенденції морального розвитку. Процес засвоєння моральної норми складається з 2-х етапів. Спочатку моральна норма є формою «про соціальної» поведінки як наслідування поведінки дорослого, що орієнтоване на виконання вимог суспільства, під впливом авторитету і контролю дорослого, а потім відбувається формування моральної поведінки, як поведінки, що орієнтована на іншу людину, її цінність і значущість, на основі актуальної орієнтації та практики співпраці, спільної діяльності з оцінюванням.

Дошкільник відчуває сильну потребу встановити контакти з дорослими й однолітками, знайомими і незнайомими, представниками різної статі тощо. Все це передбачає ставлення в нього здатності розрізняти людей за різними ознаками – спорідненість (рідний – знайомий – чужий), емоційною привабливістю й важливістю (приємні – байдужі – неприємні; необхідні –непотрібні), віком (дитина – дорослий – стара дитина), статевою належністю (чоловік – жінки, хлопчик – дівчатка). Так поступово розширюється соціальний досвід дошкільняти, який допомагає йому зорієнтуватися в людському довкіллі, визначити в ньому своє місце, почуватися задоволеним людському довкіллю, почуватися задоволеним життям.

Я взяла собі до уваги, що формуванню в дошкільника відчуття благополуччя в соціальному довкіллі сприятиме збалансованість в його життєдіяльності трьох основних прагнень:


  • до самореалізації (прояв його природних можливостей, сутнісних сил, здібностей; прагнення досягнути успіху, домогтися визнання іншими його чеснот, добрих вчинків; намагання самоствердитися, заявити про своє «Я»);

  • до саморозвитку (функціонування час від часу як саморегульованої, незалежної від розпоряджень та вказівок дорослих особи; наявність у дитини права на вільний вибір і прийняття власних рішень; існування права на помилку; можливість розпоряджатися на власний розсуд на своїй території);

  • до самозбереження (намагання уникнути тиску з боку неприємних людей, протистояти руйнівним впливам соціального довкілля; підтримати себе у стресових ситуаціях; ставитися з довірою до своїх можливостей, не погоджуватися з негативною думкою про себе інших).

Отже, пізнання дошкільником себе поряд із пізнанням навколишнього світу – важлива умова ефективного соціального розвитку. Я використовую реальні життєві ситуації та спеціально для цього створюю ситуації, які б навчали малюка аналізувати свої бажання і дії, формулювати й практично реалізувати мету, розмірковувати з приводу ставлень до нього різних дітей та дорослих, обґрунтовувати свої думки, підтверджувати їх прикладами з реального життя. З’ясовую мотиви дій та вчинків конкретних дошкільників, визначаю, які з них є ситуативними, а які – домінуючими. З метою отримання відповіді на ці запитання можна спробувати по-різному мотивувати близькі за змістом та складністю завдання.

П’яти – шестирічний малюк розмірковує над тим, як вплинути на маму, щоб довше поніжитися у ліжку; що сказати татові, щоб не підганяв його, коли вони збираються до дитячого садка; як підлеститися до бабусі, щоб вона нагодувала чимось смачненьким на сніданок. Це означає, що в старшому дошкільному віці дитина вже добре усвідомлює, що на інших людей можна впливати в різні способи, домагаючись бажаного. Водночас вона розуміє, що може отримати у відповідь на свої дії не ту реакцію, якої очікувала , і тоді доведеться відчути вже на собі вплив інших – словесний чи дієвий, не завжди приємний.

Процес соціального впливу передбачає таку поведінку людини, яка має своїм наслідком або й метою зміни вчинків, думок, переживань інших людей. Стимулом соціального впливу можуть бути будь яка соціально значуща проблема, продукт, дія. Наприклад, батьки переконують малюка в доцільності певного вибору (одягу, їжі, вчинку); одноліток підбиває його до виконання забороненої дорослими дії; намагаючись досягти бажаного; вона підбадьорює товариша, підтримує його, коли він відчуває невпевненість у своїх силах…У всіх випадках дошкільник виступає учасником соціального впливу – інші люди впливають на нього або він сам впливає на них. У житті старшого дошкільника нерідко трапляється так, що він є водночас суб’єктом та об’єктом соціального впливу – нагадує сам собі про необхідність виконати обіцянку, яку він дав собі раніше (наприклад, подолати страх перед темрявою, водою).

Дитина дошкільного віку навчається соціально прийнятної та схвалюваної соціально-моральної поведінки не лише через аналіз наслідків власних вчинків, а й спостерігаючи за тим, що роблять інші люди, і що з ними відбувається внаслідок цих дій. Якщо дитина спостерігала за агресивними діями іншого, а тим більше, якщо «агресора» не покарали, вона, ймовірніше за все, і сама поводиться агресивно. Навчання того, як, коли і що можна роботи, відбувається через аналіз різноманітних життєвих ситуацій. На жаль, більшість малюків щодня бачать по телевізору агресивні моделі для наслідування, що сприяє зростанню їхньої власної агресивності, орієнтує на побачене, як таке, що не заперечується соціумом, підкреслює значущість сили. Цікаво, що зразки для наслідування сильно впливають на дитину, якщо вона сприймає їх як добрі, здатні допомогти та підтримати.

Отже, відтворюючи «жорсткі» моделі поведінки, дошкільник розраховує на позитивні результати наслідування. Нагородою для маленької дитини є схвалення дорослих (передусім батьків і вихователів дитячого садка) і товаришів. Якщо дитина чутлива, для неї «мати поганий вигляд в очах інших» - неприємність, якої слід всіляко уникати. Для більшості дошкільників те, що про них думають інші, і як вони поводяться з ними, є одним з могутніх джерел впливу на поведінку. Не бути визнаним (прийнятим) у своєму середовищі – справжнє горе для хлопчика: він почувається позбавленим можливості задовольнити одну з базових людських потреб – потребу в соціальному прийнятті, приєднанні та заохоченні. Невизнання оточення дуже позначається на психологічному розвиткові особистості. Навпаки, соціальне прийняття з ранніх років асоціюється з утіхою, захищеністю, комфортом.

Варто зазначити: соціальний-моральний досвід накопичується не в будь-якій діяльності! Добре відомо, що дитина може бути присутньою на певному занятті, маніпулювати предметами та матеріалами, проте залишатися байдужою і зовсім не нарощувати свій соціальний досвід. Успішно соціалізує лише діяльність, яка відповідає таким педагогічним умовам:



  • відтворює життєві ситуації, сприяє на дитячі враження від реального повсякденного життя;

  • викликає особливу зацікавленість дитини, розуміння нею соціальної значущості результатів своєї діяльності;

  • спонукає дитину до активних дій, пов’язаних з плануванням діяльності, обговорення різних варіантів участі, розподілом ролей, відповідальністю, самоконтролем та самооцінкою;

  • передбачає необхідність взаємодопомоги, підтримки, викликає потребу в співпраці.

Становлення соціального досвіду дитини прямо залежить від того, наскільки свідомо вона ставиться до соціальної ролі особистості. В науковій літературі розрізняють поняття «прийняття ролі» та «виконання ролі». Якщо дошкільник може поставити себе на місце іншої людини, уявляє, як він виглядає з її точки зору, можна вважати, що він прийняв соціальну роль особистості. Важливо, щоб у п’ять-шість років дитина була здатна організовувати свою поведінку відповідно до норм тієї чи іншої соціальної групи ( тобто правильно виконувала як особистість свою соціальну функцію). Виникнення частих конфліктів і суперечностей у взаєминах з однолітками свідчить про нерозуміння дітьми ролей одне одного. Щоб дійти згоди, вони мають навчитися взаємного прийняття ролей.

Це важливо, оскільки малюк від народження є носієм соціальних ролей, навчається їх правильно виконувати. Процес освоєння соціальної ролі проходить три стадії:



  • імітації ролі (дитина імітує поведінку дорослих – годує ляльку, «читає» газету, розмовляє по іграшковому телефоні);

  • гри у ролі (дошкільник приймає рольову дію як сценарій гри – гра ролі мами, лікаря, шофера…);

  • рольового наповнення поведінки (малюк уже уявляє соціальне очікування, реакції людей, що навколо, на свої дії, може подивитися на себе збоку, проявити рефлексію, керувати своєю рольовою поведінкою).

Слід узяти до уваги той факт, що будь-яка поведінка дошкільника на людях – це завжди виконання ролі. Щоденне перебування малюка в групі дошкільного закладу вимагає від нього більш-менш тривалої та стійкої рольової дії. Щоб добре виконувати свою поведінкову роль, дитина має:

  • знати зовнішні рольові символи (певна зачіска, характерний одяг, реквізити рольової дії – предмети, іграшки, матеріали);

  • володіти стандартним «репертуаром» ролі (певним набором звернень, виразів, правил, обсягом загальнокультурної інформації);

  • набути певних соціальних очікувань (уявлень про значущість освоєння даної соціальної ролі, імовірних реакцій людей, що навколо, на її виконання ролі).

Отже, соціальний досвід дошкільника складається з уявлень про різноманітні сторони життя людей. Основними джерелами інформації, постачальниками життєвих установок є насамперед батьки і педагоги. У своїй родині малюк з перших років життя потрапляє під вплив неписаних законів: устрою життя, традицій, різноманітних табу, незаперечних взірців. Сімейні цінності й установки транслюються дітям у вигляді батьківських побажань, простих житейських ситуацій: «Не слід хвалитися – будуть заздрити», «Якщо, поділитися з іншими – поділяться з тобою».

Ми разом з батьками усіляко сприяємо формуванню в дошкільника оптимістичного «образу себе» в майбутньому. А це передбачає, по-перше, одержання інформації про те, як бачать себе в майбутньому всі вихованці, по-друге, визначення причини, що зумовили саме такий стан речей і, по-третє, вибір адекватних засобів впливу на формування оптимістичного ставлення дитини до життя і себе самої.

У соціальному досвіді малюка, окрім «образу світу» як зовнішньої проекції всього, що його оточує, існує і своєрідна внутрішня проекція – «образ себе». Щоб цінувати все навколо себе і себе самого, слід для початку орієнтуватися в ньому, мати елементарний досвід зіткнення з ним у реальному житті, володіти мінімально достатньою для повноцінної життєдіяльності інформацією про світ природи, культури, людей, власного «Я».

Ігрова діяльність – категорія соціальна. У основі ігрової діяльності лежить система спілкування, рухів і предметних дій. Гра – один з тих видів дитячої діяльності, яку я використовую в цілях виховання дошкільнят, навчання їх різним діям з предметами, способами і засобами спілкування. Саме в процесі гри як провідній діяльності виникають основні психічні новоутворення цього віку. Гра є особливою, соціальною за походженням, змісту і структурі діяльністю. Розвиток гри відбувається не спонтанно, а залежить від умов виховання дитини, тобто соціальних явищ. Істотними для розуміння розвиваючого значення гри видаються міркування, висловлені Л.А.Венгером, що підкреслив необхідність чіткого визначення специфічного впливу гри на розвиток дитини. Венгер виходить з того, що кожна конкретна діяльність вимагає певних специфічних для неї здібностей і створює умови для їх розвитку. У роботах педагогів – психологів аналізується значення гри для соціально – морального розвитку дитини, передусім роль самого змісту гри, за допомогою якого відбувається оволодіння дитиною нормами і правилами взаємин між людьми. Адже перший етап розвитку гри пов'язаний оволодінням дитиною специфічними функціями предметів, недоступних йому в його практичній діяльності, - практична гра, а другий етап розвитку гри пов'язаний з оволодінням стосунками між людьми, що опосередковують відношення до предмета – рольова гра. Третій етап – виділення прихованих в цих стосунках завдань і правил людських дій і стосунків – ігри з правилами – і зрушенням мотиву з процесу діяльності на її результат – гра – драматизація і гра – фантазування.

Серед творчих ігор особливою любов’ю дітей користуються ігри в «театр», драматизація, сюжетами яких служать добре відомі казки, оповідання, театральні вистави. Як хочеться в дитинстві перенестися в казковий незвичайний світ: перетворитися з Попелюшки в Принцесу, допомогти Червоній Шапочці, застерегти маленьких козенят не слухати хижого вовка. І все це можливо в театрі. Ось чому театральне мистецтво таке близьке й зрозуміле дітям. Адже в його основі лежить гра – найголовніша річ для малюка. Що ж таке театр в житті дитини?

По–перше, це свято: яскраві вогні, оплески, вітання, посмішки, побажання, яскраві квіти.

По–друге, театр – це розвиток пізнавальних інтересів дітей, удосконалення їхніх психічних процесів ( пам’яті, уяви, мислення), розширення світогляду та мовленнєвого спілкування.

По–третє, театр – це усвідомлення власного «Я» та можливість самовираження особистості. Тут формуються моральні якості, долаються недоліки: сором’язливим, невпевненим у собі дітям театр допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили, неорганізованим – навчитись витримки.

По–четверте, театр – це високий рівень естетичного виховання. Адже він поєднує в собі впливи музики, танцю, пластики, мовлення та зображувального мистецтва. Театр позитивно впливає на емоційну сферу дитини, він акумулює життєву мудрість, оптимізм, енергію народу.

А розпочинати залучення до театру та театралізованої діяльності необхідно ще з дошкільного віку – з дитинства. Адже світ дитинства поруч з нами, він всередині нашого дорослого світу. Він дивиться на нас очима дитини, говорить її голосом.

Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л.С.Виготським, акторська праця є «своєрідною творчістю психофізіологічних станів» людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л.З.Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв.

Сучасні педагоги О.Л.Кононко, Н.А.Реуцька, Н.Гавриш, А.О.Павленко, М.Кулик, В.Овчинникова, О.Лопатіна, М.Скребкова, Л.Л.Шалімова стверджують, що соціально-моральне виховання дошкільника у цих двох напрямках буде ефективним за умови використання театрально-ігрової діяльності.

Ми, дорослі, знаємо з підручників психології, з життя, що «накопичення позитивних емоцій», «придбання позитивного емоційного досвіду» в дитинстві, тобто в час найбільшої духовної відкритості людини, в час найвищої її здатності до співчуття – річ воістину безцінна. Адже і «кохати чужим коханням і страждати чужими стражданнями» (В.Белінський) потрібно вчитися. І в цьому велика заслуга саме театру.

Занурення в світ театру в дитячому віці створює у свідомості людини визначені ідеали, які згодом несуть тільки позитивну енергетику, бо закладаються не примусово, як це іноді здається. Мистецтво несе людям насолоду, а це далеко не рівнозначно навчанню будь-чому. Виховання мистецтвом – це менш за все голе моралізування, наставляння, піднесення зразків, що варті наслідуванню. Виховний механізм його більш тонкий і не завжди так просто вловимий, однак, дуже «смачний» для сприйняття дитячим духовним світом, бо виховує дітей гра і саме життя, її умови, форми, моральна атмосфера, створені магічним «начебто».

Театралізована гра є одним з найефективніших засобів розвитку дитини. Зміст театралізованої гри має переслідувати багато завдань. Основне з них це те, що зацікавлює, збуджує інтерес, є зрозумілим, несе в собі якусь конфліктну ситуацію, що викликає рішення.

Театралізовані ігри завжди ваблять, часто смішать дітей, користуються у них любов’ю. Тематика і зміст театралізованих ігор повинна мати моральну направленість, яка є в кожній казці та літературному творі і повинна знаходити місце в імпровізаційних постановах. Це дружба, доброта, чесність і сміливість. Улюблені герої стають зразками для уподобання. Але більшість тем, сюжетів висвітлюють боротьбу, протиставлення добра і зла шляхом емоційної характеристики позитивних та негативних героїв.

Театр – один з найяскравіших емоційних засобів, що формують смак дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збідніється.часть в театралізованих іграх, діти знайомляться з навколишнім світом через образи, фрази, звуки. Театрально – ігрова діяльність збагачує дітей новими враженнями, знаннями, уміннями, розвиває інтерес до літератури, активізує словник, сприяє соціально – моральному вихованню кожної дитини. Різноманітні види театралізованих ігор Н.А.Реуцька розділила залежно від художнього оздоблення на театралізовані ігри, ігри з настільним театром, фланелеграф, тіньовий театр, театр Петрушки, ігри з маріонетками.

Гра – драматизація дозволяє вирішувати багато завдань програми дитячого саду: від ознайомлення з громадськими явищами, формування елементарних математичних знань, фізичної досконалості. Художня виразність образів, іноді комічність персонажів посилюють враження від їх висловлювань, вчинків, подій, в яких вони беруть участь. У створенні ігрового образу особливо велика роль слова. Воно допомагає дитині передати свої думки і почуття, зрозуміти переживання партнерів, погоджувати з ними свої дії. Діти бачать навколишній світ через образи, фарби, звуки. Малюки сміються, коли сміються персонажі, сумують, засмучуються разом з ними, можуть плакати над невдачами улюбленого героя, завжди готові прийти до нього на допомогу. Тематика і зміст що театралізується, як правило, мають моральну спрямованість, яка знаходиться в кожній казці, літературному творі і повинна знайти місце в імпровізованих постановах. Це дружба, чуйність, доброта, чесність, сміливість. Дитина починає ототожнювати себе з вподобаним чином. Здатність до такої ідентифікації дозволяє через образи гри-драматизації робити вплив на дітей.

Самостійне розігрування ролі дітьми дозволяє формувати досвід соціально-моральної поведінки, уміння поступати відповідно до моральних норм. Такий вплив на дошкільнят як позитивних, так і негативних образів. Оскільки позитивні якості заохочують, а негативні засуджуються, то діти у більшості випадків хочуть наслідувати добрих, чесних персонажів. А схвалення дорослими гідних вчинків створює у них задоволення, яке служить стимулом до подальшого контролю за своєю поведінкою.

Великий і різноманітний вплив театралізованих ігор на особу дитини дозволяє використовувати їх як сильний, але ненав’язливий педагогічний засіб, оскільки сама дитина відчуває при цьому задоволення, радість. Виховні можливості гри, що театралізується, посилюються тим, що їх тематика практично не обмежена. Вона може задовольняти різнобічні інтереси дітей. Шацький стверджував : «Найкращий засіб у справі виховання – це дати виявитися в душі дитини якому-небудь доброму почуттю, і, зважаючи на силу цього прояву, у душі тоді залишиться більш-менш глибокий слід, пам'ять про пережите, яка спрямовує волю. Нехай дізнаються діти про себе, якими вони можуть бути чесними, щирими, благородними, простими, добрими, діяльними… Нехай вони запам’ятають хороше спрямування своєї натури і віритимуть собі. Це дуже важливо.»

У психолого-педагогічних дослідженнях театралізовані ігри трактуються у двох значеннях: як вид діяльності і засіб розвитку. За Л.С.Виготським, театралізована гра визначається як драматизація, за Є.Л.Трусовою – як «театралізована ігрова творчість», Д.Б.Ельконін вважає театралізовані ігри близькими до мистецтва. Враховуючи різні точки зору науковців Д.Б.Ельконіна, Й.Хейзинга на гру загалом і театралізовану гру зокрема, можна дати таке визначення (за І.Г.Вєчкановою): «Театралізована гра – це діяльність, що моделює, біосоціальні стосунки, зовні підлеглі сюжету сценарію у визначених часових і просторових характеристиках; у цій діяльності прийняття образу предметне (переодяганням або лялькою) і виражається різноманітними символічними засобами (мімікою, пантомімою, графікою, мовленням, співами тощо).

Театралізовані ігри дуже близькі до сюжетно-рольових ігор а тому необхідно здійснювати комплексний підхід до їх формування і використання. Діти дошкільного віку дуже люблять театралізовані ігри: вони із задоволенням приєднуються до гри, сміються, коли сміються персонажі, або сумують разом з ними, плачуть над невдачами улюблених героїв, приходять їм на допомогу, відповідають на запитання ляльок, дають їм поради і виконують їх прохання, перевтілюють у різноманітні образи. Під час театралізованих ігор малюк почуває себе вільно, розкуто, що дозволяє використовувати такі ігри як дієвий педагогічний засіб, який впливає на розвиток особистості дитини.

З огляду на засоби зображення, якими користуються учасники театралізованих ігор, у практичній діяльності виділяються дві основні групи театралізованих ігор: режисерські та ігри-драматизації. До режисерських ігор належать настільний театр, тіньовий театр, театр на фланелеграфі. До ігор-драматизацій – ігри-драматизації з пальчиками, ігри-драматизації з ляльками бі-ба-бо, ігри-імпровізації.

Театралізовані ігри завжди радують, іноді смішать дітей, тому що діти сприймають навколишній світ за допомогою образів, звуків, фарб. Тематика та зміст театралізованих ігор мають моральну спрямованість, яка містить у будь-якому літературному творі, казці і повинна знайти місце в імпровізованих виставах. Улюблені герої стають для дошкільників зразком для наслідування: діти із задоволенням перевтілюються в улюблений образ і привласнюють собі його характерні риси. Самостійне розігрування дітьми ролей дозволяє формувати досвід моральної поведінки, уміння чинити відповідно до певних моральних норм. При цьому діти поряд з позитивними героями можуть наслідувати і негативних героїв. Вихователям необхідно вчити дітей об’єктивно оцінювати свої вчинки і не тільки наслідувати позитивних чи негативних героїв, а й уміти контролювати свою поведінку.

Метою виховання є надання допомоги дітям в пізнанні та засвоєнні моральних цінностей, які забезпечують гармонію взаємин людини з соціальним та природнім середовищем.

Ознайомимось із Кодексом абсолютно, вічних цінностей сучасного українського виховання (за О.Вишневським): віра, надія, доброта, любов, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, прощення, досконалість, краса, свобода, нетерпимість до зла, великодушність, оберігання життя, мудрість, благородство.

Отже, через казкових героїв, їх вчинки, поведінку, діти пізнають про межі між «поганим» і «хорошим», «злим» і «добрим» тощо, вони вчаться уникати негативних вчинків, аналізувати свою поведінку та поведінку оточуючих, співставляючи її з поведінкою казкових героїв, з легкістю засвоюють моральні норми, знайомляться з народними традиціями. Казки вчать дитину берегти здоров’я, робити наголос на загальнолюдських цінностях, дозволяють коригувати її поведінку. Так деякі педагоги (Е.Фромм, Берн, О.Петрова, Т.Зінкевіч- Євстігнєєва) для розвитку у дітей навичок соціально-моральної поведінки, засвоєння ними соціальних та моральних еталонів, культури спілкування, рекомендують використовувати казки. Адже казки люблять всі діти, вони інтуїтивно тягнуться до казки з перших років. Казки лікують душу, а через душу – зцілюють тіло. Казкотерапія – метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку її творчих здібностей, розширення свідомості, удосконалення взаємодії з оточуючим світом. Діти, як і дорослі, - різні, кожний має свій характер та неповторну індивідуальність. До кожної окремої дитини необхідно підібрати свій власний «ключик».



Особливості роботи з казкою:

  • необхідність підбирати для роботи за методикою такі казки, які створять для дитини, підлітка «банк життєвих ситуацій»;

  • якщо не аналізувати казку, то її сенс і уроки залишаться неусвідомленими;

  • грамотно вибудуваний аналіз дасть можливість вплинути на процес формування ціннісних орієнтирів, які дозволяють подолати ряд складних життєвих ситуацій у майбутньому;

  • процес групового обговорення казкових подій дасть можливість збагатити життєвий досвід дитини: чим більший буде у неї варіантів від реагування, тим більшою буде її адаптивність;

  • велику роль відіграє професіоналізм ведучого, від якого залежить;наскільки висновки, які зробить дитина в ході казкотерапевтичного заняття, будуть відповідати загально-людським цінностям та допоможуть дитині змінити свої установки щодо оточуючого світу та певні стереотипи поведінки; наскільки казка допоможе дитині набути того неповторного позитивного життєвого досвіду; наскільки у майбутньому дитина зможе використати цей досвід.

Під час роботи з казкою я використовую безліч допоміжних методів та форм:

  1. Використання казки як метафори;

  2. Обговорення поведінки і мотивів дії персонажів;

  3. Постановка казок за допомогою ляльок;

  4. Програвання епізодів казки;

  5. Малювання (ліплення) за мотивами казки;

  6. Творча робота за мотивами казки (дописування, переписування);

  7. Вигадування казки тощо.

Казка – це незмінний супутник дитинства. Вона впливає на духовний світ дитини, заохочує її до набуття нових знань і умінь. Створює певні зразки поведінки, сприяючи формуванню високих моральних цінностей та позитивного світогляду дитини.

Гармонійно розвинена дитина здатна відчувати своє місце в системі взаємин між людьми та адекватно поводиться, тобто йдеться про необхідність сформувати у дитини основи соціальної компетентності.

Соціальну компетентність дошкільників можна охарактеризувати за такими компонентами:


  • пізнавальний – рівень і зміст знань про людину. Уміння орієнтуватися в світі людей;

  • ціннісний – ставлення до людини як до найвищої цінності, повага до життя та діяльність, гідності кожної людини;

  • емоційний – інтерес до людей, бажання спілкуватися з ними, пізнавати їх, прагнення бути схваленими іншими людьми, уміння співчувати, співпрацювати, розуміти емоції та почуття інших і володіти своїми почуттями у процесі спілкування;

  • оцінний – уміння об’єктивно оцінювати вчинки людей та їх взаємини, бути толерантними, справедливо ставитися до людей;

  • поведінковий – опановувати етичних еталонів поведінки та спільної з іншими діяльності, уміння пропонувати, надавати та приймати допомогу, здійснювати моральні вчинки з власного бажання, уміння спілкуватися.

Найперспективнішим напрямом формування основи соціальної компетентності дитини є інтегрована робота з казкою. Вправи з казкою – це те, що природно необхідне дошкільнятам. Казка – це форма спілкування та передачі досвіду. У казках можна знайти повний перелік людських почуттів, проблем і образні способи їх розв’язання.

Отже, казка містить значний запас творчого потенціалу для роботи з дошкільниками, необхідно лише добре продумати форми та методи роботи з нею, вивчати її зміст, визначати програмові завдання, що відповідають певній віковій групі.



З усього сказаного можна зробити висновок: в театрально-виховній діяльності діти навчаються загальнолюдських цінностей. Саме в казці сконцентровано основні моралі: добро і зло, правда й кривда, щастя та біда. Які кожна людина повинна зрозуміти з перших кроків життя. Завжди цінується людина не за соціальне чи матеріальне становище, а за вдачу, вроду, характер, за те що вона приносить людям своїм існуванням. Використання основних розвивальних завдань під час театралізованої діяльності дає змогу дитині впоратися із дуже складними проблемами; розвиває вміння дитини бачити навколишній світ у взаємозв’язку моральних та етичних норм суспільства; формує вміння знайти у кожній окремій ситуації резерв - тобто розвиватися. Набуті знання у дітей дошкільного віку загальнолюдських моральних якостей за допомогою засобів театралізовано-ігрової діяльністі, краще усвідомлюються та засвоюються для подальшого життя та існування в людському суспільстві.

Література досвіду інших педагогів

  1. Агафанова И.Н. Социально-педагогическое обучение детей 6-10 лет. Программа «Я и Мы». – СПБ, 2001.

  2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К.: ред. журн. «Вихователь-методист дошкільного закладу», 2012.

  3. Базова програма Розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля»/ О.І.Білан, Л.М.Возна, О.Л.Максименко та інш. – Тернопіль: Мандрівець, 2013.

  4. Бех І. Учинок у морально-духовному розвитку особистості//Дошкільне виховання. – 2005. - №4.- с.3-5

  5. Вачкова И.В. Сказкотерапия: Развитие самопознания через психологическую сказку. – М.: Ось – 89, 2001. – с.134-145.

  6. Водолага Н.В. Театральна абетка. – Донецьк, 2000. – с.9-11

  7. Гавриш Н., Курінна С. Гумор виховує, навчає//Дошкільне виховання. – 1999. - №10.

  8. Г.В.Генов Театр для малышей. – М.: Просвещение, 1968. – с.41-48

  9. Гончарова-Горянсюка М.В. Розвиток соціальної компетентності дошкільнят// Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді:Збірник наукових праць. – К., 2002. – Ч.1.

  10. Гавриш Н. Казки живуть усюди//Джміль. – 2000.-№1.

  11. Караманенко Т.Н. Ляльковий театр – дітям. К.:Рад.школа, 1986.

  12. Козлова С.А. Теория к методике ознакомлении дошкольников с социальной действительностью. М., 1998.

  13. Кулик М. Азбука діалектики в нетрадиційній роботі з казкою//БВДС.-2004. -№21.

  14. Овчинникова В. Рухливі ігри за мотивами казок//Палітра педагога.-2002. - №4.

  15. Лопатіна О., Скребкова М. 600 творчих ігор для дошкільнят і школярів. – Х.:Вид. група «Основа»,2009.

  16. Павленко А.О. Гармонійний розвиток дитини через казку. – Х.:Вид. група «Основа», 2010.

  17. Развитие социальных эмоций у детей дошкольного возраста/Под ред. А.В. Запорожца, Я.З. Неверопич – К.:Педагогика, 1990.

  18. Сапронова М. Культура поведінки – категорія моралі// Дошкільне виховання. – 2003. - №10.. – с.8-9.

  19. Сорокина Н.Ф. Развитие творческих способностей у дошкольников средствами кукольного театра.- М.:Айрис-пресс, 2008, - с. 96.

  20. Соціалізація дошкільників в умовах ДНЗ/Уклад. Т.І.Прищепа. – Х.:Вид. група «Основа», 2010. – с.169.

  21. Сюжетно-рольова творча гра. Старша група/Упор. Жир Н.В. та ін.. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. – с.32.

  22. Тифонов Н.М. Кукольный театр своими руками. – М.6 Рольф, 2001. – с.192

  23. Шаламова Л.Л. Казкотерапія як засіб розвитку дошкільнят. – Х.: Вид. «Ранок», 2013.

  24. Щеткин А.В. Театральная деятельность в детском саду. Для занятий с детьми 5-6 лет/под.ред. Горбуновой О.Ф. – М.:Мозаика – Синтез, 2008– с.128.


ДОДАТКИ

Заняття

«Злість – недобра риса»

Мета: профілактика виявів агресивності у дітей; формування доброзичливого, чемного, морального ставлення до оточуючих; навчання малят елементарного володіння своїми негативними емоціями.

Матеріали та обладнання: лялькове вовченя, по дві-три маски звірят

(лисичок, зайчиків, їжачків), кубики, м’яч, аудіоапаратура, аркуш ватману,

фломастери.

Хід заняття

Вихователь приносить і показує дітям вовченя й розпочинає спілкування віршованими рядками:



До нас в садочок цього дня

Зубасте сіре вовченя

Прийшло, дивіться, діти:

Зле, пакосне й сердите.

Вихователь. Справді, малята: вовченя нікому не всміхається, зате на всіх шкіриться й гарчить.

Давайте одне одному покажемо, як маленьке вовченятко показує свою злість.



Артикуляційна гімнастика «Вовча злість»

Вовченя, де не мандрує –

Скрізь усе його дратує,

Все малого вовка злить –

Вовчик шкіриться й гарчить.

Діти піднімають верхню губу, показуючи верхні зуби, й імітують гарчання вовка (протяжно вимовляють звук [ р] з наступним опусканням нижньої губи).



Бесіда «Про почуття злості»

Вихователь. Мабуть, багато з вас знає, що в казках бувають різні персонажі: і добрі, і…Які? (Злі). Правильно. От, наприклад, Івасик – Телесик- це який герой казки: злий чи добрий? (Добрий). А Баба Яга? (Злий). Звісно, малята. Так само, діти, і в справжньому житті є добро і зло. Подумайте і скажіть: що панує там, де всі чемні та ввічливі, дружні та веселі, привітні та щирі, - добро чи зло? (Добро). А от там, де навпаки: сварки, суперечки, а може, навіть бійки – немає жодної доброти. Які люди сваряться, ображають одне одного? (Злі, нечемні, сердиті.)

Звичайно, злість, гнів нікому не приносить ні щастя, ні радості. Вони можуть викликати тільки погані почуття: сльози, прикрощі, страх та смуток. Що ви відчуваєте, зустрівши злого собаку.(Боїмося.) А злі, галасливі люди вам подобаються? (Ні, з ними неприємно спілкуватися.) А забіякуваті діти? (Із такими дітьми не хочеться гратися, дружити з ними неможливо.) Що ми відчуваємо, коли зла людина ображає нас? (Нам стає сумно і прикро, ми ображаємося.)

Тож як ви думаєте: варто бути злим та сердитим? Чи, може, краще не пускати злість у своє сердечко і старатися в будь-якій ситуації бути чемним? (Вихователь активно допомагає малюкам дійти потрібної думки і правильного висновку.)

Вихователь. Але маленьке вовченя зовсім не розуміло цього. Воно вважало: хто злий, той сильніший, той може всіма командувати і скрізь здобуде повагу. «Хто сердитий – того всі вважають найкращим», - думало вовченя.

Із такими думками й забрело до дитячого садка лісових звіряток. Цікаво вам, що трапилося далі? Тоді давайте разом потрапимо в цю казочку. Правда, для цього вам доведеться перетворитися на маленьких чемних звіряток. Хто хоче взяти участь у казочці?

Малята за бажанням розбирають та одягають на себе маски звірят.



Розігрування казки «Вовченя в дитсадку»

Вихователь просить дітей, які зображують звірят, узяти іграшки і присісти з ними на килимку, граючись. Педагог бере ляльку-вовченя і підносить її по черзі до різних малят, зображуючи те, про що він розповідає у казці. Діти по ходу казки (руховими діями, емоціями тощо) підігрують дорослому.



Вихователь. Побачило вовченя, що лисички будують вежу з кубиків, підбігло й розламало її.

Вовченя. Ось вам, щоб знали! Не подобається мені ваша вежа!

Вихователь. Закрили лисенята обличчя руками й заплакали. А вовченя вже прямувало до їжачків, які гралися в м’яча.

Вовченя. Досить вам бавитися! Ану віддайте мені м’яча, кажу!

Вихователь. І вовченя силоміць відібрало м’яча в їжаченят. Їжачки засмутилися, зітхнули важко.

А сердите вовченя вже запримітило зайченят, які весело стрибали, узявшись за лапки.



Вовченя. Ану, забирайтеся звідси! Малявки! Влаштували тут веселощі! Зараз вам як дам оцим м’ячем!

Вихователь. Злякалися зайченята, затремтіли… Та й пострибали геть від злого вовченяти.

Разом із ними залишили улюблений садок інші звірята – адже з появою сердитого непроханого гостя стало тут незатишно й неприємно. Залишилося вовченя саме.



Вовченя. От який я молодець! Найсильніший, найзліший – усіх попроганяв! Хай знають! (Замислено.) Але ж як стало тихо… І сумно… Ні з ким мені погратися… А я теж гратися люблю в гурті… Може, я щось не так робив, а діти?

Педагог спонукає дітей допомогти вовченяті зрозуміти свої помилки, разом обговорювати казку.



Обговорення казки

Дошкільнятам пропонується поміркувати і дати відповіді на запитання:

Як поводилося вовченя в лісовому дитсадку?

Як ви думаєте, кому-небудь зі звіряток казкового дитсадочка вовченя сподобалося? Чому?

Що відчули звірята після того, як з ними спілкувалося зле вовченя?

Хто з вас хотів би мати друга, схожого на такого вовчиська? Чому вам не хотілося б мати такого товариша?

Малий вовк вважав себе сильним і найкращим. А насправді яке враження він справив на лисичок, зайчиків та їжаченят?

Чому вовчик засумував наприкінці казки? Як ви думаєте, чому вовченя залишилось наодинці зі своєю злістю?



Вихователь. Звичайно, звірята могли б теж відповісти вовченяті злістю та образами: розсердиться на вовченя і разом прогнати його. І пішло б воно в інше місце, знову роблячи свої капості. І залишилося б вовченя таким самим: злим, сердитим, та самотнім.

Справді, діти: така зухвала, груба, негарна поведінка, таке вороже ставлення до всіх не заслуговує на повагу та дружбу. Але все-таки зовсім трішки нам шкода нерозумного вовченя. Правда? (Так.) І, мабуть, усім би хотілося, щоб воно змінилось: стало добрим та чемним, привітним та дружнім. Тоді б ваше вовченя знайшло нових товаришів, а казочка про нього стала доброю і веселою.

Давайте допоможемо вовченяті позбутися своєї злості, виправитися і стати кращим. Хто хоче спробувати це?

Творча переробка казки

Діти по черзі беруть вовченя і за необхідною допомогою вихователя змінюють сюжет казки:



  • вовченя не ламає вежу лисичок, а хвалить звіряток за вмілість(або допомагає лисичкам зробити вежу ще вищою, кращою);

  • не відбирає м’яч в їжачків, а приєднується до їхньої гри, запитавши дозволу на це;

  • не проганяє зайченят, а захоплюється їхньою спритністю і просить зайчиків, щоб вони навчили і його так само гарно стрибати;

  • наприкінці казки вовченя має задоволений та щасливий вигляд, а звірята радіють, що потоваришували з таким чемним та добрим приятелем, з яким стало в садочку ще цікавіше.

Ігрові рухові вправи

Вихователь. І на знак подяки чемному вовчику вирішили звірята поводити навколо нього веселий та дружній хоровод.

Діти стають у коло, вовченя саджають у центрі. Умикається мелодія «Хороводний танок». Малята беруться за руки і пересуваються в ритмі музики, змінюючи рухові дії за зразком дорослого (Рухаються на носочках, імітують ходу лисичок, то дрібним кроком, зображуючи їжаків, то підстрибом, показуючи, як скачуть зайчики).



Вихователь. От як все гарно закінчилося. Від тепла та доброти, які запанували в лісовому дитсадочку, навіть небо прояснилося: розступилися сердиті хмари, і вийшло лагідне сонечко, яке кожному подарувало свій ласкавий промінчик.

А ми, дітки, можемо зробити навпаки: самі подарувати сонечку по промінчику – правда не справжньому сонцю, а намальованому.



Арт-терапевтична робота «Добре сонечко»

Педагог дістає аркуш ватману, малює на ньому круг з усміхненим обличчям, пояснюючи малюкам, що це – сонечко, якому вони зараз можуть подарувати промінчики, домалювавши їх.

Дорослий уточнює, що кольори промінців, безумовно, мають бути «не злими» (наприклад, не чорними, не сірими, не коричневим), а «добрими» - яскравими, барвистими (жовтим, червоним, оранжевим, рожевим тощо).

Ігрове завдання виконується в супроводі звучання спокійної лагідної мелодії (на розсуд педагога).

Заняття закінчено.

Заняття

«На крилах мрій»

Мета: сприяти розвитку творчого мислення, фантазії та уяви; розвивати в дітях моральність, розуміння загальнолюдських цінностей.

Матеріали та обладнання: ляльки (білий зайчик та принцеса), аудіоапаратура, пелюстки квітів з кольорового картону.

Хід заняття

Звучить тиха казкова мелодія (розсуд педагога). Дорослий розпочинає заняття.

Вихователь (дістає зайчика). Малята, погляньте, хто це завітав до вас у гості. (Діти називають іграшку). Так, це зайчик – побігайчик.

Артикуляційна вправа «Зайчик»

Педагог спонукає малят у супроводі читання віршових рядків зобразити зайчика.

Зайчик, зайчик – зубки білі,

Пострибав по заметілі,

Трохи вирішив поїсти,

На пеньочку кору згризти.

Зуби дітей зімкнені. Верхню губу трохи піднімають, відкриваючи верхні різці.

Така вправа відпрацьовує рух верхньої губи вгору та вниз, а також розвиває рухливість м’язів губ та зміцнює їх.

Бесіда «Барвистий світ мрій»

Вихователь. Наш зайчик – великий вигадник і мрійник. Часто він заплющує оченята і думає про те, чого б йому дуже-дуже хотілося. А ви, діти, теж іноді робите так, як зайчик? (Відповіді малят). Наші мрії, малята, бувають різними. Вони можуть бути цілком реальними, які зазвичай здійснюються. Наприклад, хтось мріє про те, як на вихідні він поїде до бабусі чи піде з батьками до цирку, або про те, що йому на день народження подарують бажану іграшку. Розкажіть, у кого з вас є подібні мрії? Про що ви мрієте? (Відповіді)Молодці.

А ще мрії можуть бути казковими, чарівними… Такі мрії роблять нас справжніми фантазерами. Розкажіть, чи є серед вас фантазери? Хто з вас мріє про щось зовсім незвичайне? (Заслуховують відповіді всіх бажаючих дошкільнят.)

Наші мрії – добрі та світлі. Мріючи, ми самі стаємо кращими. Кажуть, що у мрії є крила – і коли людина дуже палко мріє про щось, вона літає на крилах мрій, ніби поринає у казку власної мрії.

А зараз ми разом спробуємо скласти казку про мрії нашого гостя – пухнастого зайчика.

Розповідання казки «Про що мріяв зайчик?»

Дорослий спонукає дітей продовжувати сюжет казки, спираючись на викладений матеріал.

Вихователь. У густому лісі жив зайчик. Одного разу, коли надворі була зима, за вікном віяв пронизливий вітер, тріщав сильний мороз, зайчик тремтів: йому було холодно, він дуже мерз. І зайчик палко мріяв про те, щоб…(скоріше настало літо, пригріло лагідне сонечко, стало тепло-тепло).

Довкола лежав глибокий білий сніг. Ніде не було видно жодної зеленої травинки. Зайчик зголоднів і був змушений гризти кору дерев та гілочок кущів. Жуючи грубу бадилинку, зайчик мріяв про те, щоб…(усюди скоріше виросла шовкова соковита травичка і він міг би нею поласувати).

У зайчика була дуже полохлива вдача. Увесь час він чогось боявся. Зайчик боявся всього: і злих вовків та лисиць, і хижих птахів, і мисливців, і навіть гудіння вітру. «Ох, шкода, що я такий маленький, слабкий та лякливий», - думав звірок. Але впоратися зі своїми страхами зайчикові допомагали мрії. Бо він мріяв проте,…(як стати сильним та сміливим).

Іноді зайчикові дуже хотілося бути схожим на інших мешканців лісу. І він мріяв: «От би стати…(великим, як ведмідь; колючим, як їжачок; крилатим, як пташка)».

Ось таким був зайчик – мрійник.

Обговорення казки

Вихователь пропонує малюкам дати відповіді на запитання:

Розкажіть, про що мріяв зайчик? Чому, на вашу думку, у зайчика були саме такі мрії?

Як ви вважаєте, мрії зайчика були добрими і хорошими?

Які з мрій зайчика були реальними і могли збутися через деякий час?

Які мрії зайчика були казковими, фантастичними?

Як ви думаєте, чи допомагали маленькому зайчику в житті його мрії?

Чи подобається вам зайчик-мрійник?

Чи вважаєте ви, що цей зайчик своїм умінням мріяти та фантазувати трішки схожий на вас?

Вихователь. А зараз, малята, давайте уявімо, що багато мрій зайчика збулися. І розкажемо казочку про нього по-іншому.

Творча переробка казки

Вихованці за активною допомогою педагога виконують ігрове завдання.

Приблизний варіант казки:

У густому лісі жив зайчик. Було тепле літо. Зайчик грівся на сонечку і радів його промінцям. Довкола росла висока зелена травичка, яка дуже смакувала зайчику. Зайчик був сміливим і нікого не боявся. Адже зайчисько знав, що, коли наблизиться хижий звір, він запросто зуміє втекти. Бо наш зайчик надзвичайно бистрий і спритний.

Далі вихователь звертається до дітей від імені зайчика.

Зайчик. Спасибі вам, дівчатка та хлопчики, за таку гарну казочку, у якій здійснилися всі мої заповітні мрії. Щоб якось віддячити вам, я хочу з вами погратися і навчити вас веселих та спритних стрибків.

Ігрові рухові вправи

Діти в супроводі віршованого тексту виконують різні види стрибків. Вихователь у цей час імітує рухові дії, керуючи ляльковим зайчиком.

Вчіться хутесенько, друзі-малята,

Спритно стрибати, як зайченята.

Стриб та скік, малюки,

Враз виконуймо стрибки!

(Підстрибування на двох ногах на місці)

А тепер навчу стрибати

Діточок вперед-назад,

Стриб та скік, стриб та скок –

Дуже жвавенький стрибок.

(Стрибки на двох ногах уперед-назад)

Можна так стрибати вміло –

То на правій, то на лівій

Лапці чи маленькі ніжці

Потихеньку вздовж доріжки.

(Почергові стрибки на правій та лівій ногах із посуванням уперед)

Ми на мить стрибки спинили –

Ніжками по тупотіли.

(Енергійні притупування на місці)

А тепер і я, і ти

Пострибали – хто куди!

Звучить будь-яка ритмічна мелодія. Діти стрибають під музику в довільних напрямках, обираючи техніку стрибків на власний розсуд.

Зайчик. Молодці, друзі! А зараз я хочу розповісти вам історію, яку я дізнався від сороки. Край казкового лісу, виявляється, живе одна принцеса, яка зовсім не вміє мріяти. (Дорослий саджає перед малюками принцесу) Тому, малята, їй живеться дуже нудно та нецікаво. Може,ми спробуємо допомогти принцесі також стати мрійницею й фантазерко?(Діти зупиняються і погоджуються на пропозицію зайчика)

Арт-терапевтична робота «Квітка мрій»

Вихователь. Добру справу запропонував нам зайчик. А щоб зробити її, нам стануть у пригоді пелюстки чарівної «квітки мрій». (Педагог дає дітям картонні пелюстки.) Давайте складемо її і,викладаючи кожну пелюстку, придумаємо для принцеси якусь хорошу та добру мрію.

Малята складають із пелюсток квітку і за необхідною допомогою вихователя виконують ігрове завдання.

Наприклад:

Ось червона пелюстка – хай у ній буде мрія для принцеси про хороших друзів.

Поряд кладемо другу пелюстку – в ній буде мрія про прекрасного принца, якого зустріне принцеса.

Блакитна пелюстка буде мрією про чудесну подорож принцеси в далекий край.

Педагог хвалить малюків за доброту й винахідливість і бажає дітям частіше мріяти та фантазувати.

Заняття закінчено.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ


ОСІННЄ СВЯТО



МИ МАЛЕНЬКІ УКРАЇНЦІ !



ЩОБ НІКОЛИ НЕ ХВОРІТИ





МИРИЛКА



СЮЖЕТНО РОЛЬОВА ГРА «ДОМАШНІ ТВАРИНИ»



РОЗМОВИ ПРО ХАРАКТЕР ГЕРОЇВ





ХОРОВОД ВЕДЕМО – ЛАГІДНИМИ БУДЕМО



ПЕРЕРОБКА КАЗКИ З ДОБРИМ КІНЦЕМ



ІНСЦЕНУВАННЯ ФРАГМЕНТА КАЗКИ У ВІРШОВАНІЙ ФОРМІ



ЛЯЛЬКОВИЙ ТЕАТР


Гра «Як ти сьогодні почуваєшся?»

Дитині пропонуються картки із зображенням різних відтінків настроїв. Вона має обрати ту, яка найбільше схожа на її настрій, на настрій мами, батька, друга, кішки тощо.



Гра «Класифікація почуттів»

Дитина розглядає ті самі картки й розкладає їх за ознаками:



  • які подобаються;

  • які не подобаються.

Потім необхідно назвати емоції, що зображені на картках, поговорити, чому вона їх розклала таким чином.

Гра «Передача почуттів»

Усі стають у шеренгу, перший повертається до другого і передає йому мімікою почуття (радість, гнів, сум, подив), другий має передати наступному це саме почуття. В останнього запитують, яке почуття він отримав, і порівнюють із тим, яке почуття було передано спочатку, і як кожний розумів отримане почуття.



Гра «Мої сильні сторони»

Інструкція. Усі сідають у коло. Кожен член групи повинен розповісти про свої сильні сторони, про те, що він любить, цінує в собі, про те, що дає йому почуття внутрішньої впевненості та довіри про себе. Важливо, щоб він не применшив своїх переваг, не критикував себе, не говорив про свої помилки і недоліки (ця вправа спрямована на уміння позитивно мислити про себе і чітко викладати свої думки).

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка