Ррооллдддд



Сторінка1/4
Дата конвертації19.01.2018
Розмір0.59 Mb.
ТипУрок
  1   2   3   4

4 клас

1 СЕМЕСТР

ПОЧАТКОВИЙ КУРС ІСТОРІЇ ЗАРУБІЖНОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА




РОЗДІЛ 1. ВСТУП

УРОК 1. Вступ

РОЗДІЛ 2. МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ



УРОК 2. Мистецтво первісного суспільства

Вважають, що людина сучасного вигляду зявилася на Землі біля 200 000 років тому. З цього часу починається первісна епоха людської культури.

Витвори первісного (або примітивного) мистецтва знаходять у всіх куточках планети. Особливість цього мистецтва - у його синкретичності. Це означає, що в первісному мистецтві неподільно повязані зображальність, театралізовані дійства, танець, музика, зачатки науки і релігії. Мистецтво мало важливе значення в житті первісного суспільства. Воно дозволяло людям втілювати ті знання, які ще не могла передати мова.

Стародавню історію поділяють на три віки: камяний, бронзовий і залізний. Камяний вік, в свою чергу, ділять на палеоліт, мезоліт і неоліт.

Перші твори первісного мистецтва, що дійшли до нас, були створені у епоху палеоліту (бл. 35-10 тис. р. до н. е.) – це мистецтво печерного періоду. У цей час люди вже вміли готувати і використовувати мінеральні фарби, зазвичай чорну, червону і жовту.

У період палеоліту рисунки мали примітивний характер, вони статичні, схематичні – це:

- контурні зображення голів тварин на вапнякових плитах (печера Ла-Ферасі, Франція);

- відбитки руки людини, обведені по контуру фарбою;

- сплетіння хвилястих ліній, продавлених у сирій глині пальцем – «макарони».

Значно пізніше на стінах печер зявилися зображення тварин того часу: величезні олені, дикі коні, зубри, ведмеді, бізони і мамонти, зображені майже в натуральну величину. Розписи знаходилися у:

- печері Фон де Гом (Франція);


  • печері Ляско (Франція) – найвідоміша (“сікстинська капелла” доісторичного живопису);

  • Каповій печері (Урал).

Скульптура палеоліту:

- статуетки тварин;

-“венери” – масивні статуетки, що зображують огрядних оголених жінок без обличчя (“Вілендорфська венера”).

Особливість мистецтва епохи мезоліту (12-8тис. до н. е.) полягає в тому, що центральне місце в ньому займають вже не тварини, а люди, частіше чоловіки. Це свідчить про настання епохи патріархату. Великі малюнки замінюються мініатюрними, переважають багатофігурні композиції розповідного характеру – сцени полювання, бою, войовничого танцю.

У період неоліту (6-2 тис. р. до. н. е.) зявилися петрогліфи – висічені мисливцями та риболовами під відкритим небом на скелях та гранітних валунах зображення лосів, північних оленів, ведмедів, китів, тюленів, риб. А також твори монументальної скульптури – «камяні баби» - камяні стовпи.

У епоху бронзи (бл. 2 тис. до. н. е.) переважне значення отримала монументальна скульптура (мегалітичні споруди):

- менгіри – поодинокі сигароподібні камяні стовпи (висота 1м. і більше), є носіями рис і архітектури і скульптури. Іноді на них висікалися рельєфи, іноді їх форми наближувалися до людської фігури (південь Росії, Франція), риби (Арменія), звіра (Сибір). Є алеї менгірів (Бретань, Франція;

- дольмени – 2-4 стовпи, перекриті горизонтальною плитою (Західна Європа, Північна Африка);



  • кромлехи – складні споруди, що мають округлу формуі складаються з грубо обтесаних камяних блоків, які підтримують пласкі плити, що їх перекривають (Стоунхендж, Англія).

Питання для самоперевірки

  1. На які періоди поділяється первісне мистецтво?

  2. Розкажіть про мистецтво епохи палеоліту. Які зображення найбільш характерні для цього часу?

  3. Які нові риси зявилися в мистецтві в епоху мезоліту?

  4. Що таке петрогліфи?

  5. Що таке менгір, дольмен, кромлех? Коли зявилися ці споруди?

Папка №

Энциклопедия для детей I (с. 12-19)

УРОК 3. Мистецтво стародавнього Єгипту. Архітектура, скульптура (портрети)

Періодизація:

- Додинастичний період (4 тис.р. до н.е.);

- Стародавнє царство (30-23 ст. до н. е.);

- Середнє царство (21-18 ст. до н. е.);

- Нове царство (16- 11 ст до н. е.);



  • Пізні часи (11ст.-332 р. до н. е.);

Величезну роль у житті Стародавнього Єгипту відігравала релігія. А найважливіше місце в релігії єгиптян займав заупокійний культ. Саме це визначило особливості мистецтва: його твори звернені переважно до царства мертвих, єгиптяни вірили в магічну силу мистецтва. Архітектори, скульптори і живописці цієї країни посідали високе становище у суспільстві.

Провідне місце в період Давнього царства займала архітектура гробниць та храмів, решта видів мистецтва лише доповнювала її.

З 3 тис до н. е. зявилися перші гігантські гробниці – мастаби (східчасті піраміди). Вони складалися з підземного приміщення, куди ставився саркофаг і наземного похилого насипу, укріпленого цеглою або камінням. Піраміда фараона Джосера в Саккара. Зодчій Імхотеп.

Гізехські піраміди:

- піраміда Хеопса (зодчій Хеміун);

- піраміда Хафра;

- піраміда Менкаура.

Піраміди в Гізі становили лише частину грандіозного ансамблю. У цей ансамбль входили заупокійні храми, а також гігантська фігура Сфінкса. Сфінкс – істота з людським обличчям (обличчям фараона) і тілом лева, висічений з масиву скелі.

У період Середнього царства виник тип погребальних споруд, які поєднували у собі скельну гробницю і традиційну піраміду – заупокійний храм Ментухотепа II у Дейр ель Бахарі.

У період Нового царства найбільшого поширення отримав тип храму з чітким прямокутним планом, поділеним на 3 частини: відкритий двір, оточений колонами, колонна зала і святилище: Карнакський і Луксорський храми.

Другий тип становили гробниці царів і заупокійні храми. Заупокійний храм цариці Хатшепсут – вбудований у скелю. Храм Рамзеса II у Абу-Сімбелі – повністю вирубаний у скелі.

Скульптура Стародавнього Єгипту становила невідємну частину храмів і гробниць. Це переважно статуї фараонів, знаті, придворних.

У період Давнього царства люди зображувалися у одноманітних, спокійних, нерухомих позах. Це були:

- статуї стоячих людей (ліва нога виставлена вперед) - деревяна статуя вельможі Каапера (“сільський староста”);

- фігури сидячих людей (симетричні, фронтальні фігури з руками, притиснутими до торсу) – статуя фараона Хефрена;

-сімейні портрети – парні статуї Рахотепа і його дружини Нофрет.

У період Середнього царства портретне моделювання рис обличчя правителів, більше уваги приділялося індивідуалізації, віковим особливостям (портретна голова Сенусерта III).

Найкраще, що було створене у період Нового царства – скульптурні портрети Ехнатона і його дружини Нефертіті.



Питання для самоперевірки

  1. На які періоди поділяється давньоєгипетське мистецтво?

  2. У чому особливість мистецтва Стародавнього Єгипту? Як воно повязане з релігією?

  3. Який вид мистецтва у Стародавньому Єгипті був провідним?

  4. Розкажіть, як відбувалася еволюція давньоєгипетської архітектури.

  5. Який вигляд мала обємна скульптура у період Давнього царства?

Папка №

Энциклопедия для детей I (с.27-51)

УРОК 4. Мистецтво Стародавнього Єгипту. Скульптура (рельєфи), живопис

Єгипетське мистецтво вирізняє прагнення до певного правила, канону. Двовимірну фігуру людини будували на основі геометричної сітки з точно визначеним співвідношенням частин тіла. Голова і ноги зображувались у профіль, око і тулуб – фронтально. Соціальний стан передавали розміром фігури. Колір тіла чоловіків був червонокоричневим, жінок – жовтим.

Рельєфи і живопис Стародавнього Єгипту мали розповідний характер. Їх композиція будувалася горизонтальними смугами (фризами), один епізод над іншим і сприймалася як розповідь, що розгортається у певній послідовності (палетка (плита) фараона Нармера, рельєф “Плакальниці”).

Рельєфи і розписи стін гробниць зображали події повсякденного життя – від сільськогосподарських робіт до бенкетів і розваг, важливими є також сцени поклоніння богам.

Починаючи із Середнього царства майстри поступово відступали від канонів: ускладнювалася композиція, урізноманітнювалися рухи, збагачувався колорит (розписи із Медума, Бені-Хасана).

Маловідомий пласт мистецтва стародавніх єгиптян складають багаточисельні рисунки на уламках вапняка, що відносяться до періду Нового царства - остракони. Зображене на них виходить за межі тогочасних канонів - це начерки голів, рук, профілів, рухів тварин і людей.

У 1922 р. у Долині царів була знайдена гробниця фараона Тутанхамона. Майже все приміщення погребальної камери займав величезний ящик, в якому знаходилося декілька саркофагів. У останньому, зробленому із чистого золота, знаходилася мумія фараона Тутанхамона з золотою маскою на обличчі. Мумія була осипана коштовностями.

У гробниці знаходилося також багато коштовних речей: трон фараона, стільці, крісла, посуд, зброя, розписані скриньки, великі і малі статуї, зображення тварин, моделі суден, двоколісні позолочені інкрустовані колісниці, а також багато іншого.



Питання для самоперевірки

  1. У чому полягає давньоєгипетський канон?

  2. У чому полягає особливість давньоєгипетських рельєфів і розписів?

  3. Що таке остракон?

  4. Розкажіть про гробницю Тутанхамона.

Папка №

Энциклопедия для детей I (с. 26-51)

АРТ-UKRAINE № 1/08 (с.116, гробниця Тутанхамона)



УРОК 5. Мистецтво Стародавньої Греції. Архітектура, вазопис

Періодизація:

- Гомерівська Греція (11-8 ст. до н. е.);

- Архаїка, період утворення рабовласницьких міст-держав (7-6 ст. до н. е.);

- Класика, період розквіту грецьких міст-держав (5-4 ст. до н. е. У цьому періоді прийнято виділяти ранню класику (490-450 рр. до н. е.), високу класику (450-410 рр. до н. е.), пізню класику (5-4 ст.до н. е.);

- Елліністичний період (кін. 4-1 ст. до н. е.)

Архітектурні форми грецького храму склалися не одразу. Греки вважали храм житлом божества, його основою був мегарон – прямокутне приміщення із вогнищем посередині. Храм будувався у центрі міської площі або на акрополі (поселення на крутих скелястих схилах), головним фасадом він був звернений на схід. Грецький храм присвячувався богу – покровителю міста.

Класичним типом грецького храму став периптер (опірений) – він мав прямокутну форму і плані і був оточений колонадою.

У період архаїки склалася система ордеру – образного і конструктивного строю архітектури. У епоху архаїки ордер склався у двох варіантах: доричному і іонічному.

Найважливішою частиною ордеру була колона – основна несуча частина. Колона складалася із стовбура, що звужувався вгору, порізаного канелюрами (жолобками) і капітелі. Капітель складалася з ехіна – круглої камяної подушки і абаки – невисокої плити, яка тримала антаблемент – верхню частину споруди, що лежала на колонах.

Колона іонічного ордеру була вищою і тоншою, ніж дорична. Ехін її капітелі утворював два завитки – волюти.

У епоху класики отримав розвиток ще один вид ордеру – корінфський, близький до іонічного, але більш стрункий, витягнутий, легкий. Він мав пишні, схожі на кошики капітелі із рослинних орнаментів – листя аканфа.

Доричний – храм Зевса в Пергамі, іонічний – храм Афіни в Ефесі.

У період розквіту усіх видів мистецтва (Висока класика) було створено найкращий архітектурний ансамбль епохи – Афінський акрополь. До його складу ввійшли біломармурові споруди: Парфенон, Пропілеї, храм Ніки Аптерос (Безкрилої Перемоги), Ерехтейон.

Тип грецького храму, над яким працювало багато поколінь, найкраще був реалізований саме у Парфеноні. В своїх основних формах це – доричний периптер з 8-ма колонами на коротких і 17-ма на довгих сторонах. Але він органічно включив у себе елементи іонічного ордеру: витягнуті колони, полегшений антаблемент.

Твори давньогрецького живопису до наших днів майже не дійшли. Уявлення про цей вид мистецтва нам дають розписні керамічні вази, що збереглися у великій кількості. У період архаїки найбільш поширеним був чорнофігурний вазопис. Форми орнаменту заливалися чорним лаком і добре виділялися на червонуватому тлі обпаленої глини (“Ваза Франсуа” – оздоблена сценами із міфів про Тесея і Ахіла). Згодом лаком почали покривати тло, а фігури залишалися червонувато-коричневими – це здавалося грекам природнішим. Таку кераміку називали червонофігурною. Майстерні розписи зазвичай зображували сюжети і сцени з повсякденного життя.



Питання для самоперевірки

  1. На які періоди поділяється мистецтво Стародавньої Греції?

  2. Що таке ордерна система? Коли вона зявилася? Які типи ордеру ви знаєте?

  3. З яких елементів складається колона?

  4. Чим відрізняється давньогрецька архітектура від давньоєгипетської?

  5. Розкажіть про давньогрецький живопис.

Папка №

Энциклопедия для детей I (с. 104-135)

УРОК 6. Мистецтво Стародавньої Греції. Скульптура

Як і всюди, грецька скульптура розвивалася у звязку з релігією. Зображення юнаків (куроси) і дівчат (кори) були підношеннями у святилища богів або надгробками.

У період ранньої класики формуються естетичні ідеали митців у зображенні людини. У митців класики центральне місце займає образ людини – атлета і воїна. Пропорції тіла різноманітні форми рухів стають найважливішим засобом характеристики. Але, створюючи типовий образ людини, скульптор не прагнув розкрити її індивідуальний характер.

Мірон із Елефтер. “Дискобол” – статуя прославляє переможця античних змагань. Новаторство Мірона полягає у тому, що він одним із перших майстрів грецького мистецтва зумів передати у скульптурі відчуття руху. У позі “Дискобола” обєднано декілька послідовних рухів: розмах, раптова зупинка перед кидком і натяк на кидок. Фігура “Дискобола” передає велику внутрішню напругу, яка стримується зовнішніми формами скульптури.

Поліктет. “Доріфор” (“Списоносець”) – зображення сильного мускулистого юнака, що несе спис. Поліктету належить теоретична праця “Канон”: система ідеальних пропорцій і законів, за якими повинно будуватися зображення людини (пропорції голови відносно фігури 1:7). У “Дорифорі” суворо дотримано цієї теорії – це призвело до дещо важкуватих пропорцій фігури.

Фідій. Скульптурне оздоблення Парфенону створювалося під керівництвом і за участі Фідія. Йому належить 12-тиметрова статуя Афіни Діви (Афіни Аптерос). Щит Афіни вкривав рельєф, який зображував сцени битви греків з амазонками.

На східному фронтоні Парфенона Фідій зобразив народження Афіни, на західному – суперечку Афіни з Посейдоном. Фідій відмовився від побудови симетричної композицій і вертикально стоячих центральних фігур, як це робили майстри ранньої класики. 92 метопи (елемент антаблементу) храму прикрашені горельєфами, серед яких виділяються зображення битви лапифів з кентаврами. Це двофігурні композиції, які послідовно розгортають перед глядачем сцени боротьби. Вражає різноманітність рухів.

У період пізньої класики найбільш відомими скульпторами були Скопас і Леохар.

Скопас. “Вакханка” (“Менада”) – невелика статуетка служниці культу Діоніса – зразок нових пластичних рішень.

Леохар. “Аполлон Бельведерський” – одне з найкращих творінь еллінів.

Після смерті Олександра Македонського у 323 р. до н. е. колосальна монархія розпалася на декілька областей. До їх складу ввійшли Сірія, Єгипет, Пергамське царство. Греція поступово перетворювалася у провінцію. Мистецтво епохи, що настала після Олександра Македонського назвали елліністичним тому, що школи у кожній країні наслідували елліністичний стиль.

Основна із характерних рис цієї епохи – прагнення вийти за рамки людського і наблизитися до богів. Найвідоміші твори цього періоду:

- “Ніка Самофракійська” – богиня перемоги, що злітає з корми корабля;

- “Венера Мілоська” – еталон жіночої краси;



  • скульптурна група “Лаокоон” – жрець, що намагається визволити себе і своїх дітей від зміїних пут. Дітей зображено як зменшених дорослих.

Питання для самоперевірки

  1. Яким був ідеал людини у давньогрецьких майстрів?

  2. У чому полягає новаторство Мірона?

  3. Кому із давньогрецьких майстрів належить теоретична праця “Канон”? У чому вона полягає?

  4. Розкажіть про скульптурне оздоблення Парфенону.

  5. Які скульптурні шедеври елліністичного періоду вам відомі?

Папка №

Энциклопедия для детей I (с. 104-135)

УРОК 7. Мистецтво Стародавнього Риму

Періодизація:

- 753 р. до н.е. – був заснований;

- з 753р. до н. е. і до 509 р. до н. е. – Рим знаходився під впливом етрусків;

- з IV до н. е. і до II ст. до н. е., коли була завойована Греція, посилився грецький вплив;


  • кін.VI – кін.I ст. до н. е. – Римська республіка;

  • кін.I ст.до н. е. – 476 р. – Римська імперія.

Римляни відзначалися практичністю, тому їх головний внесок в історію архітектури склали досягнення інженерноі техніки. Бетон використовувався ще за часів республіки, коли виявилося, що вапно, змішане з вулканічним піском, застигає при контакті з водою. Завдяки бетону стало легше будувати арки і склепіння, широке використання яких було характерне для римлян. А щоб прикрасити свої нові за конструкцією споруди, римські архітектори пристосували класичні ордерні колони та інші елементи. Римляни будували:

- акведуки – споруди для проведення води у вигляді арочного мосту;


- амфітеатри – споруди театрального типу, овальні, у вигляді арени, оточені широкими сходами для глядачів (Колізей);
- арки – споруди, які встановлювали з нагоди тріумфальної процесії на честь полководця-переможця (Арка Тіта);
- форуми – місця (площа), де збиралися жителі; форум забудовувався пишними спорудами різного призначення: арками, храмами, галереями;
- храми. Пантеон – центральнокупольний храм. Діаметр купола майже дорівнює висоті храму. Купол має форму напівсфери і тримається на циліндричній опорі. На вершині купола є отвір “Око Пантеону” – джерело світла.
Культ предків був у римлян одним із головних. Статуя римського патриція з портретами предків у руках свідчить про давній римський звичай нести на похоронах воскові маски предків. Тому не дивно, що в республіканському Римі зявилася традиція портретів, виконаних з максимальною правдоподібністю. Створені як зображення приватних осіб, ці портрети нерідко передавали всі деталі зовнішнього вигляду і були позбавлені ідеалізації (портрети Августа, кінна статуя Марка Аврелія).

Питання для самоперевірки

  1. На які періоди поділяється давньоримське мистецтво?

  2. Який новий матеріал зявився у давньоримській архітектурі? Які споруди будували римляни?

  3. У чому полягає особливість давньоримського портрету?

Папка №

Энциклопедия для детей I (с. 145-169)
УРОК 8. КОНТРОЛЬНА РОБОТА (теми 1 –7)


РОЗДІЛ 3. МИСТЕЦТВО СЕРЕДНІХ ВІКІВ

УРОК 9. Мистецтво Візантії. Архітектура
Середньовічне мистецтво було релігійним, символічним. Художники творили для церкви. Світське мистецтво існувало, але не воно визначало характер художньої культури цієї епохи. Навіть мислення людей середньовіччя було релігійним.

Християнська релігія проповідувала, що все земне – ніщо у порівнянні із потойбічним життям. Мистецтво не повинно було наслідувати природу – перезирство до земного світу призвело до порушення у мистецтві звичної схожості з натурою. Воно було звернене до символів і алегорїї.

У мистецтві середньовіччя отримали широке поширення ідеал материнства, теми страждань, мужності людини, її прагнення до досконалостті, краси природи і світотворення.

Візантія була одним із найважливіших центрів середньовічного мистецтва. Ця держава утворилася у 395 р. на основі Східної Римської імперії і проіснувала до 1453 р.

Візантія була спадкоємницею античної культури: Константинополь, Олександрія, Антіохія, Ефес залишалися античними містами.

Античні традиції збереглися й у тяжінні до ідеального образу людини. У центрі уваги візантійського художника, як і в античні часи, стояла людина, втілена в образі християнського бога і святих.

Тип античного храму був переосмислений відповідно до нових релігійних потреб. Тепер він слугував не місцем зберігання статуї божества, як це було в античну епоху, а місцем зборів віруючих. Тому основну увагу приділяли організації внутрішнього простору.

Найбільш поширеним став тип хрестово-купольної церкви. Це квадратна у плані споруда, у центральній частині якої знаходилося чотири стовпи, які підтримували купол. Від центру відходили чотири рукави, утворюючи грецький хрест. Рукави були криті циліндричними склепіннями. Храм мав пятинефний або тринефний план. Освітлений підкупольний простір виконував роль олтаря. Групуючись навколо барабана головного купола, нефи підвищувалися уступами до центру, надаючи композиції пірамідального характеру.

Головним храмом всієї Візантійської імперії стала церква святої Софії у Константинополі. Вона була побудована у 532-537 рр. зодчими Амфімієм із Тралл та Ісідором із Мілета.

Купол цього храму (діаметром 31,5 м.) утворений 40-ма арками, вікна і проміжки між ними розраховані так, щоб сонячне світло, проникаючи всередину, якби зрізало купол і здавалося, що купол парує у повітрі.

Візантійці не мали сировини для виготовлення цементу, як римляни. Тому перед ними постала проблема, як зменшити навантаження куполу на стіни. Архітектори вирішили цю проблему наступним чином: до центрального купола приєднуються з обох боків два великих напівкупола, а до них у свою чергу – менші напівкуполи. Навантаження розтікається, подрібнюється доти, доки його не приймають на себе спеціальні колонні пілони.



Питання для самоперевірки

  1. Який характер носило середньовічне мистецтво?

  2. Які давньогрецькі традиції успадкувала Візантія?

  3. Як візантійці переосмислили тип давньогрецького храму?

  4. Опишіть будову хрестово-купольної церкви.

  5. Розкажіть про храм Софії у Константинополі.

Папка №

Энциклопедия для детей I (с. 172-209)
УРОК 10. Мистецтво Візантії. Живопис

З посиленням церковного інтерєру у візантійському храмі сформувалися нові принципи синтезу мистецтв.

Поступово склалася іконографія Священого письма – сюжети, композиція, типи фігур, облич, атрибути християнських святих. З часом іконографічні типи і композиції перетворилися на затверджені церквою канони.

Найулюбленішою технікою живопису Візантії була мозаїка. Живописний принцип античної мозаїки, розрахований на злиття окремих колірних плям при зоровому сприйнятті, отримав подальший розвиток. Поряд з кольоровими камінцями майстри мозаїки використовували смальту (кубики із забарвлених скляних сплавів), що відрізнялася глибиною і яскравістю тону. Найвідомішими є мозаїки Равенни, зокрема дві великі мозаїки з бічних стін апсиди церкви Сан-Вітале. На одній з мозаїк зображено імператора Юстиніана із почтом, на другій - імператрицю Феодору із придворними.

Місцезнаходження мозаїк і розписів визначалося архітектурною конструкцією храмів і тематикою релігійних композицій. У куполі, що втілював небо, зображувався Христос Вседержитель (Пантократор), по чотири боки від нього – ангели-хранителі чотирьох сторін світу і т. д.

Основною формою станкового живопису у Візантії був іконопис. Ікони виконувалися у техніці енкаустіки (воскового живопису) і темпери. У іконографії людина зображувалася як свята істота, що втратила земну оболонку. Індивідуальні риси замінювалися канонізованим ликом святого. Іконописці відмовилися від напівтонів, колірних переходів. Площини зафарбовувалися локально. При цьому основні кольори набули символічного значення. Наприклад, білий колір символізував чистоту, червоний – кров Христову, жовтий – святість. Одним із найкращих зразків церковного живопису XII ст. є “Володимирська Богоматір”.

Візантійці були чудовими ювелірами. Іх улюбленим видом декоративного мистецтва були перегородчасті емалі, які нагадували мозаїку. У техніці емалі вони виготовляли ікони, скриньки для священих реліквій, жіночі прикраси, царські корони.



Питання для самоперевірки

  1. Розкажіть про найулюбленішу техніку візантійського живопису.

  2. Чим зумовлюється розташування мозаїк у храмі?

  3. Як вплинув візантійський канон на зображення людини?

  4. Якого значення набули основні кольори?

  5. У якій техніці працювали візантійські ювеліри?

Папка №

Энциклопедия для детей I (с. 172-209)

Підбірка (мозаїки Равенни)

УРОК 11. Романське мистецтво

Термін “романський стиль” застосовується щодо західноєвропейського середньовічного мистецтва XI – XII ст. Він умовний і виник у першій половині XIX ст., коли був помічений звязок середньовічної архітектури з римською.

У проповідях церкви цієї епохи панувала ідея гріховності світу, переповненого злом, спокусами. На цій основі у мистецтві Західної Європи виник новий естетичний ідеал. Перевага духовного над тілесним виражалася у контрасті несамовитої духовної експресії і зовнішнього потворства.

У роздробленій ворогуючій Європі X – XII ст. головними видами архітектурних споруд були: лицарський замок, монастирський ансамбль і храм.

Замок розміщувався на вершині гори або скелі, над річкою або біля моря. Маючи підйомний міст і укріплений портал, він був оточений ровом, монолітними камяними стінами, увінчаними зубцями, баштами, бійницями. Ядро фортеці становила масивна кругла або чотирикутна кількаповерхова башта – донжон – житло феодала. Навколо неї – велике подвіря з жилими і господарськими спорудами.

Досвід будівництва замків був перенесений і на монастирські комплекси, що іноді становили цілі поселення і міста – фортеці. Композиційним центром монастиря був храм.

Храм романського стилю мав ускладнену базилікальну форму. Це – латинський хрест, утворений перетином поздовжніх залів, нефів поперечними – трансептами. Центральний неф завершувався на сході олтарним напівколом.

Головна особливість романського стилю архітектури – це застосування склепінь – напівциркульних перекрить (напівциліндричних) і хрестових.

Зовнішній вигляд романського собору суворий: товсті стіни, вузькі вікна, ступінчато поглиблені портали, башти – він приземкуватий, схожий на фортецю.

Більшість памятників романського стилю знаходиться у Франції: церква Нотр-Дам ла Гранд Пуатьє, церква аббатства Клюні.

Романське образотворче мистецтво було тісно повязане з архітектурою. Храм обєднував усі види мистецтва і був осередком творчої діяльності народу.

Новим явищем стали вітражі (вид живопису із кольорових шматочків скла, поєднаних каркасом із свинцю), котрі заповнювали віконні отвори апсиди і капелл. У вітражах зображували сюжети із священної історії, житій святих.

У світському живописі значне місце посіли шпалери та вишиті килими, котрі відігравали в інтерєрі не лише утилітарну, але й декоративну роль.

Якщо у Візантії скульптура асоціювалася з язичеством і була заперечена церквою, то у романському мистецтві монументальна скульптура (особливо рельєф) отримала велике поширення. Найважливіше завоювання романської пластики – це поширення ролі людської фігури в композиціях на теми біблейських та євангельських легенд.

Скульптура була підпорядкована архітектурним формам. Вона використовувалася в основному у зовнішньому оформленні собору. Рельєфи найчастіше розміщувалися на західному фасаді. А фігури – всередині тимпану (поле всередині напівкруглої арки над порталом).

Питання для самоперевірки


  1. Назвіть головні види архітектурних споруд романського мистецтва.

  2. Перелічіть типові риси романської архітектури.

  3. Назвіть найвідоміші романські храми.

  4. Якою була романська скульптура?

  5. Якої форми набув храм романського стилю?

Папка №

Энциклопедия для детей I (с. 229, 237, 240, 243)

УРОК 12. Готичне мистецтво

Між романським і готичним стилем важко провести чітку хронологічну межу. XII ст. – це час розквіту романського стилю, разом з тим у 1130 р. зявляються нові форми, які поклали початок готиці (рання готика). Готичний стиль досяг найвищого розквіту (висока готика) у XIII ст. Пригасання стилю припадає на XIV – XV ст. (полумяна готика).

Масивність будівель романського стилю була зумовлена значною товщиною камяного мурування – це було необхідним для підтримання склепіння і укріплення стін. З технічної точки зору готика була просто системою, яка дозволяла використовувати набагато менш масивні конструкції для забезпечення стійкості вищих споруд.

Це стало можливо завдяки таким відносно новим прийомам, як стрілчаста арка, ребристе склепіння й потужні зовнішні стовпи (контрфорси) зі звязуючими косими арками (аркбутанами).

Функція склепінь (камяних стель і дахів) змінилася, оскільки навантаження приймали на себе їхні ребра (нервюри), які діагонально перехрещувалися у височині. Це дозволяло заповнювати простір між ребрами порівняно тонким муруванням.

Кожен готичний собор мав своє індивідуальне обличчя. Собор Паризької Богоматері – це пятинефна базиліка із слабо вираженим трансептом. Має три перспективно заглиблені портали стрільчастої форми. Через всю ширину фасаду проходить так звана “галерея королів”. Собор має вікно – розу.

Собори в Шартрі, Реймсі (Франція), Кельнський собор (Німеччина).

Готичний храм втілював ідею прагнення людської душі до Бога. З цим повязані характерні риси готичної архітектури: величезна висота собору, підкреслена вертикальність, враження легкості, невагомості, ажурності.

Чи не найголовнішу роль у декоративному оформленні готичного собору відігравали вітражі. Утворюючи атмосферу забарвленого внутрішнього середовища, виграючи на підлозі, колонах, вітраж сприймався як джерело світла, котре поглиблювало перспективу.

Основним видом образотворчого мистецтва за часів готики була скульптура. Осередком скульптурних композицій стали портали – тут розмістилися великі за розміром статуї апостолів, пророків, святих. Фігури апостолів, святих мали витягнуті пропорції і були рясно задрапійовані. Увага скульптора зосереджувалася на пластичній і духовній виразності облич.

Зявилися скульптурні групи, обєднані сюжетом, різноманітні за композицією. Найулюбленішим у часи готики був образ Мадонни з немовлям.

Тимпани, арки порталів, проміжки між ними, ніші башт прикрашали горельєфами і статуями. Дрібні фігури і окремі сцени розміщувалися у трансептах, цоколях, постаментах, контрфорсах, дахах.

Капітелі і карнизи заповнювалися зображеннями птахів, листя, квітів, різноманітних плодів. По виступам карнизів, ребрам башт, аркбутанам тягнулися камяні напіврозкриті листочки (крабби), шпилі увінчувалися квіткою (хрестоцвітом).

Питання для самоперевірки


  1. На які періоди поділяють готичне мистецтво?

  2. Перелічіть типові риси готичного собору.

  3. Які нові архітектурні елементи зявилися у епоху готики?

  4. Назвіть найвідоміші готичні собори в Європі.

  5. Розкажіть про скульптуру готичних соборів, її розміщення.

Папка №

Энциклопедия для детей I (с. 246-247, 249-251, 254)

Підбірка (Нотр-Дам)

УРОК 13. КОНТРОЛЬНА РОБОТА (теми 9 – 12)
РОЗДІЛ 4. МИСТЕЦТВО ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ
УРОК 14. Італійське Відродження

Мистецтво Відродження (Ренесансу) виникло на основі гуманізму. Гуманізм проголосив найвищою цінністю людину та її благо. Гуманісти вважали, що кожна людина має право вільно розвиватися як особистість, реалізуючи свої здібності. Ідеал гуманістів – прекрасна, гармонійна людина з необмеженими духовними і творчими можливостями.

Гуманістів надихала античність, яка слугувала їм джерелом знань і зразком художньої творчості. Термін “відродження”, що виник у XVI ст. означав появу нового мистецтва, яке відроджувало класичну античну культуру.

В архітектурі утвердилися творчо переопрацьовані принципи античної ордерної системи, склалися нові типи суспільних споруд. Живопис збагатився лінійною і повітряною перспективою, знаннями анатомії і пропорцій людського тіла. У традиційну релігійну тематику творів мистецтва проник земний зміст. Посилився інтерес до античної міфології, історії, побутових сцен, пейзажу, портрету. Поряд із монументальними настінними розписами, що прикрашали архітектурні споруди, зявилася картина, виник живопис олійними фарбами.

У добі італійського Відродження прийнято виділяти декілька періодів:

- Проторенесанс - II половина XIII - XIV ст.;

- Відродження – XV ст.;

- Високе Відродження – кін. XV – перше десятиліття XVI ст.;

- Пізнє Відродження – останні дві третини XVI ст.

Основоположником ренесансної архітектури був Філіппо Брунелескі, один із авторів наукової теорії перспективи (будував споруди на основі точних математичних розрахунків). Його рання споруда – купол собору Санта Марія дель Фьоре у Флоренції – це зразок блискучого пластичного (просторового) та інженерного вирішення. Архітектор винайшов надзвичайно складну для свого часу конструкцію: легкий купол мав подвійну оболонку і каркас із 8- ми ребер, на які кріпилися кільця. Сам купол був критий червоною черепицею.

Призначена для людей, будівля епохи Відродження за масштабами була пристосована до реального зросту людини. Новим типом міської споруди став палаццо (палац) – житловий будинок для знаті. Архітектура палаццо передбачала його включення до міського ансамблю з урахуванням планування міста.

Перші проблиски нового в італійському мистецтві зявилися у скульптурі. Саме в цій галузі обємного образотворчого мистецтва особливо високими були в свій час досягнення античних майстрів. У XV ст. італійська скульптура переживала розквіт. Вона отримала самостійне, незалежне від архітектури значення, у ній зявилися нові жанри.

Реформатором італійської скульптури був Донателло (бл. 1386-1466). Він першим у скульптурі Відродження у своїй бронзовій статуї Давида (1430) зобразив оголене тіло. Він є також автором першого кінного памятника Відродження. У період роботи у Падуї в 1440-х рр. Донателло створив памятник кондотьєру Еразмо ді Нарні на прізвисько Гатамелата (“строката кішка”). Донателло – автор скульптурного бюсту одного із політичних діячів Флоренції – Нікколо Удзано – це перший скульптурний портрет Відродження, в якому відтворено образ кмітливої, енергійної, розумної людини. Відомий Донателло і як майстер монументально-декоративної скульптури – у 1433 р. він завершив мармурову кафедру флорентійського собору, що зображує путті (янголів), що танцюють – найулюбленіший мотив скульптури італійського Відродження.

Питання для самоперевірки


  1. У яких умовах розвивалося мистецтво Ренесансу?

  2. На які періоди поділяється епоха Відродження?

  3. У чому полягає особливість собору Санта Марія дель Фьоре? Хто є її автором?

  4. У якому виді мистецтва зявилися перші проблиски нового?

  5. Хто був реформатором скульптури? Що ви про нього знаєте?

Папка №

Энциклопедия для детей I (с. 416, 418, 421-423)

УРОК 15. Творчість Леонардо да Вінчі

Леонардо да Вінчі (1452 – 1519) – зразок універсальної людини епохи Відродження, мислитель, художник, вчений. Те, до чого більшість італійських майстрів доходила інтуїтивно, в силу свого таланту, професіональної майстерності, було поставлено Леонардо да Вінчі на міцну основу знань, теоретичних обгрунтувань.

Становлення його як художника і вченого проходило в сфері флорентійських впливів – він народився недалеко від Флоренції, і селищі Анкіано біля маленького міста Вінчі. З кінця 60-х рр. XV ст. до 1482 р. Леонардо жив у Флоренції. Це був період художньої освіти і початку самостійної творчості. Учився він у відомого живописця і скульптора Андреа Верроккйо.

Ознайомлення з творчістю Леонардо зазвичай починають з його ранньої роботи, виконаної ще в період навчання – фігури янгола на колінах на першому плані в картині Верроккйо “Хрещення Христа”. У період виконання цієї роботи Леонардо вже сформувався як художник. У 1472 р. він залишає майстерню Верроккйо і вступає в гільдію живописців Флоренції.

Перший флорентійський період самостійної творчості Леонардо охоплює 1472-1482 рр. У цей час він створив невелику картину “Мадонна з квіткою” (“Мадонна Бенуа”, 1478). У трактуванні теми Леонардо порушує іконописний канон, створює картину світського характеру: молода мати сидить у кімнаті біля вікна і бавиться із своїм сином. Але разом з тим художник дає нове, більш узагальнене вирішення, позбавлене деталей і побутових подробиць.

У 1482 р. художник переїжджає до Мілана і стає придворним художником герцога Моро. Міланський період 1482-1499 рр. – це час його творчої зрілості, найбільш плідний етап як у галузі художньої, так і наукової діяльності. Кожен з його творів міланського періоду був відкриттям і новим досягненням у мистецтві.

У міланський період Леонардо написав “Мадонну в гроті”, створивши новий тип монументального вівтарного образу. У цьому творі застосовано прийом “сфумато” (серпанок) – фігури обволікає освітлене мерехтливе повітря, що позбавляє контури чітких обрисів.

Ще одним твором цього періоду є “Мадонна Літта”. В цій картині остаточно формується узагальнений ідеал жіночої краси художника, що поєднує в собі лагідність і ніжність із загадковістю.

Серед визначних памяток Мілану особливо виділяється монастир святої Марії. На стіні трапезної Леонардо написав фреску “Тайна вечеря” (1495-1497). Він відтворив той момент, коли Христос сказав своїм учням: “Один з вас зрадить мене”.

У1499 р. Леонардо да Вінчі повертається до Флоренції, але не може знайти собі місця, умови якого були б придатними для завершення його великих наукових і художніх планів. Він живе то у Флоренції, то у Римі, то в Мілані.

Найвизначнішим твором Леонардо до Вінчі є “Джоконда” – портрет Мони Лізи Джоконди, дружини флорентійського купця – цією картиною ознаменувався початок психологічного портрету нового часу.

Питання для самоперевірки


  1. Чому Леонардо да Вінчі називають зразком універсальної людини?

  2. Який проміжок часу охоплює перший міланський період творчості художника? Які твори він створив у цей час?

  3. У якій картині Леонардо да Вінчі було застосовано прийом “сфумато”? Що означає цей термін?

  4. Який твір художник виконав для трапезної монастиря святої Марії?

  5. Як називається найвідоміший твір художника?

Великие художники № 37

Папка №

Энциклопедия для детей I (с. 447-450)

УРОК 16. СЕМЕСТРОВА КОНТРОЛЬНА РОБОТА (теми 2-15)
2 СЕМЕСТР



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка