Розвиток читацьких інтересів засобами аналізу художнього твору


Тема: Кавабата Ясунарі. Відображення національної традиції чайної церемонії в романі «Тисяча журавлів» (11 кл.)



Сторінка4/4
Дата конвертації29.12.2017
Розмір0.72 Mb.
ТипУрок
1   2   3   4

Тема: Кавабата Ясунарі. Відображення національної традиції чайної церемонії в романі «Тисяча журавлів» (11 кл.)


Мета уроку: ознайомити учнів із представником японської культури та літератури; сприяти входженню у світ, що оточує героїв роману; допомогти зрозуміти поведінку героїв; розвивати вміння аналізувати художній твір; виховувати естетичне сприйняття специфіки японської культури та художнього слова.

Тип уроку: ознайомлення з біографією письменника; вивчення художнього твору.

Епіграф: Цветы – весной,

Кукушка – летом,

Осенью – луна,

Чистый и холодный снег – зимой.

Догена (1200-1253)
Зміст уроку

І. Вступне слово вчителя

Ясунарі Кавабата був першим з японських письменників, хто здобув у 1968 р. Нобелівську премію «за майстерність, яка пристрасно виражає суть японського способу мислення», втілює дух національної культури.

У чому ж виявляється творча самобутність митця? Традиційний тип мислення японців передбачає цілісне сприйняття світу, тобто погляд на речі «зовні» і «зсередини» одночасно. Згідно з вченням школи «дзен», до якої належав і Кавабата, кінцева мета «споглядання» – відчуття єдності зі світом, подолання свого маленького «я», що повинно «розчинитися в атмосфері дійсності». Велике значення тут мають інтуїція, внутрішнє пробудження, відмова від традиційної логіки. Тому у поетиці японського мистецтва центральне місце посідає прийом натяку (йодзю), який допомагає відчути те, що не можна побачити зором і осягнути розумом, а лише «зрозуміти серцем».

У всіх своїх творах («Снігова країна», «Тисяча журавлів», «Стогін гори», «Стара столиця» та ін.) Кавабата кожного разу здійснює нове відкриття світу, звертаючись при цьому до витоків японського мистецтва, до першоджерел національної культури, поєднуючи її самобутні риси із власними шуканнями та творчими прагненнями. Талант Ясунарі Кавабата відображає і традиційне, і нове у житті японського народу одночасно, знаходячи для відтворення цього синтезу найбільш природні й виразні форми. У художнім досвіді письменника простежується вплив естетичних поглядів дзен – споглядання, відчуття, думка. За японським словником, дзен – оволодіння усіма своїми духовними силами, входження в світ «не-я», тобто вміння зануритися у споглядання, сконцентрувати увагу на пошуках вічних людських цінностей. У такий спосіб створюється емоційне враження – відтворення почуття. Саме тут прихований сенс людського існування з усіма його радощами і печалями.


II. Виступи учнів з повідомленнями про життєвий та творчий шлях письменника.

1. Життєвий шлях та особистість письменника.

Японський письменник Ясунарі Кавабата народився 11 червня 1899 р. в м. Осака в освіченій і багатій сім’ї. Його батько, лікар, помер, коли Ясунарі було усього 2 року. Після смерті матері, що пішла через рік після смерті батька, хлопчик був взятий на виховання дідом і бабусею по материнській лінії. Через декілька років померли його бабуся і сестра, і хлопчик залишився зі своїм дідом, якого дуже любив. Хоч в дитинстві Ясунарі мріяв бути художником, у віці 12 років він ухвалює рішення стати письменником, і в 1914 р., незадовго до смерті діда, починає писати автобіографічну розповідь, яка публікується в 1925 р. під назвою «Щоденник шістнадцятирічного».

Продовжуючи жити у родичів, Ясунарі вступив у токійську середню школу і почав вивчати європейську культуру, захопився скандінавською літературою. У шкільні роки майбутній письменник захопився живописом, познайомився з творами таких художників, як Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рембрандт і Поль Сезанн.

У 1920 році Кавабата вступив у Токійський університет на факультет англійської літератури, однак на другому курсі взявся за вивчення японської літератури. Його стаття в студентському журналі «Синіть» («Новий напрям») привернула увагу письменника Кан Кикуті, що запропонував Кавабаті, який в цей час (1923) вчився на останньому курсі, стати членом редакції літературного журналу «Бунгей сюнджю» («Література епохи»). У ці роки він з групою молодих письменників заснував журнал «Бунгей дзидай» («Сучасна література»), рупор модерністського напряму в японській літературі, відомого під назвою «синканкакуха», яка перебувала під сильним впливом модерністських письменників Заходу, особливо таких, як Джеймс Джойс і Гертруда Стайн. Кавабата Ясунарі читав також Чехова, Толстого, Пруста, Фрейда.

У 1931 г. Кавабата одружився з Хидеко і поселився разом з дружиною в древній самурайскій столиці Японії – м. Камакура, на півночі від Токіо, де у них народилася дочка. Неподалік від Дзуси у Ясунарі Кавабата була квартира, де він працював в традиційному японському кімоно і дерев’яних сандалях.

У 1960 р. при підтримці держдепартаменту США Кавабата здійснив турне по декількох американських університетах, де провів семінари з японської літератури. У своїх лекціях він вказував на безперервність розвитку японської літератури з XI по XIX в., а також на глибокі зміни, що відбулися в кінці минулого сторіччя, коли японські письменники випробували сильний вплив своїх західних побратимів по перу.

Ймовірно, внаслідок впливу друга Місими (письменника, кіноактора і політичного діяча правої орієнтації) Кавабата в кінці 60-х рр. відійшов від політичного нейтралітету і разом з Місимою та двома іншими письменниками підписав петицію проти «культурної революції» в комуністичному Китаї.

У 1968 г. Кавабата отримав Нобелівську премію з літератури «за письменницьку майстерність, яка передає сутність японської свідомості». Будучи першим японським письменником, що отримав Нобелівську премію, Кавабата в своїй промові сказав: «Все своє життя я прагнув до прекрасного і буду прагнути до самої смерті». З типово японською скромністю він помітив, що не розуміє, чому вибір випав саме на нього; проте він висловив глибоку вдячність, сказавши, що для письменника «слава стає тягарем».

У 1970 р., після невдалої спроби організувати повстання на одній з японських військових баз, Місима здійснив характері (ритуальне самогубство), а через два роки – 16 квітня 1972 р. – тяжкохворий Ясунарі Кавабата, який щойно вийшов з лікарні, де він обстежувався через наркотики, також покінчив життя самогубством, отруївшись газом у себе вдома в Дзуси. Цей вчинок приголомшив всю Японію, весь літературний світ. Оскільки письменник не залишив посмертної записки, мотиви самогубства залишилися неясними. За іронією долі, в своїй Нобелівській промові Ясунарі Кавабата говорив: «Яка б не була міра відчуженості людини від світу, самогубство не може бути формою протесту. Якою б ідеальною не була людина, якщо вона здійснює самогубство, їй далеко до святості».
2.Творчий шлях Ясунарі Кавабата

Кавабата Ясунарі – це майстер, який зумів вловити ледь чутні миттєвості швидкоплинного життя, зупинити людину в її повсякденному побуті і звернути увагу на щастя, неповторність і цінність буття.

Перший літературний успіх молодому письменнику принесла повість «Танцівниця з Ідзу» (1925), де розповідається про студента, що закохався в молоденькую танцівницу. Два головних персонажі – автобіографічний герой і невинна дівчина-героїня – проходять через всю творчість Кавабата. Пізніше письменник Місима, відгукувався про характерний для творчості Ясунарі «культ діви» як про «джерело його чистого ліризму, що створює разом з тим настрій похмурий, безвихідь». «Адже позбавлення невинності може бути уподібнене позбавленню життя...»

У книзі «Птаха і звірі» (1933) розповідається про холостяка, який відмовляється від спілкування з людьми і знаходить мир серед тварин, пестячи спогади про дівчину, яку любив в молодості. У 30-е рр. творчість Ясунарі стає більш традиційною, він відмовляється від ранніх літературних експериментів. У 1934 р. письменник починає роботу над «Сніжною країною», повістю про відносини токійського гульвіси середніх років і дорослої сільської гейші. Написана з підтекстом, в еліптичному стилі «Сніжна країна» не має зв’язного, продуманого сюжету, складається з серії епізодів. Кавабата довго працював над романом: перший варіант з’явився друком в 1937 р., і останній, остаточний, тільки через десять років.

Під час Другої світової війни і в післявоєнний період письменник старався бути осторонь від політики, ніяк не реагуючи на те, що відбувалося в країні. Він довго подорожував по Маньчжурії і багато часу приділив вивченню «Саги про Гендзі», класичному японському роману XI століття. У загадковій повісті Кавабата «Тисяча журавлів» (різні джерела дають різні роки видання – 1948,1949,1951,1952р.р.), в основі якої лежить традиційна японська чайна церемонія, простежуються елементи «Саги про Гендзі». Саме повість «Тисяча журавлів» найкраще відома на Заході, хоча багато критиків вважають, що «Стогін гори» (1954), сімейна криза в шістнадцяти епізодах, є твором більш довершеним. Повість Ясунарі Кавабата «Озеро» (1954), де описується еротична мана і використовується прийом «потоку свідомості», американський письменник і есеїст Едмунд Уайт назвав «такою ж стислою і насиченою, скільки ж природною і продуманою, як ідеальний чайний сад».

У «Будинку сплячих красунь» (1961) розповідається про старого, який в пориві крайнього відчаю відправляється в будинок розпусти, де дівчата знаходяться під таким сильним наркотичним сп’янінням, що навіть не помічають його присутності. Тут він намагається знайти значення буття, позбутися самотності.

У повістях «Тисяча журавлів», «Голос гір» (1954), «Давня столиця» (1962), що розвивають давні традиції класичної японської словесності, Ясунарі Кавабата порушив проблеми моралі і краси, намагаючись врятувати суспільство XX століття від бездуховності. Тривоги й хвилювання цілих поколінь, їх моральні та естетичні ідеали дали поштовх для творчих шукань письменника, для якого завжди були дорогими і духовні традиції світової літератури, і цінності японського народу. Думка про те, що минуле знищити неможливо, що воно продовжує існувати, що в «давно покинутих місцях ми зустрічаємо втрачений час», надає особливого забарвлення художній творчості Кавабата. Митець упевнений, що зв’язок часів не розпався, що минуле існує у теперішньому, пронизуючи його невидимими променями. Кавабата володіє здатністю відтворювати цей ланцюг часів, відчуваючи світ у всіх трьох часових вимірах: у минулому, теперішньому і майбутньому. Ця тривимірність нерідко виступає як єдність спогадів, вчинків і марень його літературних героїв. Найбільш відчутно це виявилося у повісті «Тисяча журавлів».

Окрім Нобелівської премії, Кавабата здобув також премію «За розвиток літератури» (1937), Літературну премію Академії мистецтв (1952). У 1954 році він був прийнятий в Японську академію мистецтв, а в 1959 році нагороджений Франкфуртської медаллю імені Гете. Крім того, в 1960 році письменник отримав французький орден Мистецтва і літератури, премію Франції «За кращу іноземну книгу» і орден Культури від японського уряду в 1961 р.


ІІІ. Робота з текстом

1. Бесіда з учнями:

- Яке враження справив на вас твір Ясунарі Кавабата?

- Що лежить в основі композиції повісті?

(Композиційна побудова повісті «Тисяча журавлів» пов’язана із традицією чайної церемонії. Саме з цього ритуалу в храмі древнього міста Камакура (де сам Кавабата жив тривалий час) і починається знайомство читачів з головними героями: Кікудзі і Юкіко, долі яких і становлять основу сюжету. Чайна церемонія – загальний фон, а точніше, художня тканина, переплетіння «ниток» якої з’єднує минуле і теперішнє всіх персонажів.)



- В чому полягає сутність обряу чаювання на Сході?

(Сутність чайного обряду – старовинної традиції, доведеної японською естетикою до рівня високого мистецтва, – полягає в тому, щоб дати можливість людині поміркувати над своїм життям, очистити душу від повсякденних турбот і суєти, нагадати про гармонійну єдність людини з природою та іншими людьми.)


2. Слово вчителя:

Існують правила чайної церемонії:



1 - гармонія. Це умова існування, основа основ; постійність можлива лише тоді, коли є рівновага. Наслідуючи красу, людина вдосконалює себе та свої стосунки зі світом. Пошуки гармонії – призначення традиційного мистецтва японців;

2 - чемність. Вона передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сердець, «зустріч почуттів» не за правилами поведінки, а через те, що душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихильна до добра. Чайний дім – це обитель миру та спокою, сюди немає доступу людям з поганими думками;

3 - чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні;

4 - спокій. Головне у чайному домі – тиша та спокій, які необхідні для рівноваги духу, для бесіди «серцями».

Як неодноразово підкреслював сам Кавабата, його метою був не докладний опис чайної церемонії, а застереження від вульгаризації її сучасністю. Небезпека духовного знецінення давньої традиції у повісті йде від Тікако Курімото, яка «здобула собі неабияку славу вчительки чайної церемонії». Із нею пов’язані всі життєві труднощі головних героїв повісті. Колись Тікако була коханкою батька Кікудзі, котрий вже по-дорослому осмислює свої дитячі спогади про неї. Пізніше ця жінка змогла увійти в довіру до його матері, ставши незамінною помічницею в родині Кікудзі, допомагаючи влаштовувати чайні церемонії і навіть прислуговуючи на кухні, коли збиралися гості. Тікако опікає і вже дорослого Кікудзі, котрий втратив батьків. Вона впливає на розвиток його стосунків з нареченою Юкіко Інамурі і чинить перешкоди його контактам з пані Оота та її дочкою Фуміко. Тікако пересуває людей та їхні долі, як чашки: спочатку вона підсуває Кікудзі Юкіко і відсуває пані Оота, потім відсуває її дочку Фуміко, врешті-решт відсторонює і Юкіко, кажучи, що обидві дівчини вийшли заміж.


3. Бесіда за змістом повісті:

Чому саме Тікако Курімото то проводить чайну церемонію? Як описує її автор?

З яким образом асоціюються журавлі?

(Огорнений романтичним серпанком образ Юкіко, котра тримає в руках рожеву крепдешинову хустку (фуросікі) із зображенням літаючих журавлів – символом чистоти У японській символіці журавлі – символ надії, благополуччя і щастя. Малюнок із зображенням білосніжних птахів на рожевому фоні має глибокий смисл: героїня повісті повинна мати щасливу долю. Мрія про щастя взагалі є провідною ідеєю твору, але вона лишається недосяжною.)

Яке значення має посуд у творі?

(Слід зазначити, що на сторінках повісті самий чайний посуд і взагалі вся кераміка – вази, чашки і чайники – живуть немовби власним особливим життям, що пов’язане з минулим. Старовинні речі, яким по кілька сот років, відтіняють швидкоплинність людського існування, втілюють віковічну мудрість, нагадують про неминущі цінності.)

Що можна сказати про сюжет повісті?

(Образ Юкіко заполонив уяву Кікудзі із самого початку повісті. Він закохується в Юкіко, шукаючи в ній втілення своїх мрій. Іншу сюжетну лінію повісті складають досить складні стосунки (у тому числі й любовні) Кікудзі з пані Оота та її дочкою Фуміко. Із пані Оота його пов’язують спогади про батька (котрий зближується з нею після Тікако). Оота-сан шукає у синові риси батька, люблячи його і шануючи пам’ять про нього. Зближення з Кікудзі викликає в неї почуття провини, а сам Кікудзі відкриває в Оота невідомі раніше її привабливі риси і краще розуміє тепер почуття свого батька. Оота не чинить перешкод запланованому шлюбу Кікудзі з Юкіко. Однак піклування і співчуття самого Кікудзі до дочки Оота – Фуміко (після раптової смерті її матері від паралічу серця) і зближення з нею, а також наполеглива «турбота» Тікако про Кікудзі роблять дівчину з літаючими журавлями на фуросікі недосяжною мрією для хлопця.)

Яку роль відіграють дерева, квіти, предмети ?

В естетиці японського мистецтва уявлення про речі, а точніше, про «сумну принадність речей», відіграє дуже велике значення. Дерева, квіти, каміння, кераміка сприймаються японцями як одухотворені образи, просякнуті настроями туги, співчуття, світлої печалі. У літературній творчості, особливо в поезії, як і в мистецтві складання букетів (ікебана), як і в традиційному японському саду, немає нічого зайвого, але завжди є місце для уяви, натяк, певна незавершеність і несподіваність, що змушують працювати думку й почуття. Спираючись на традиційну японську естетику, Кавабата через «сумну принадність речей» передає своє ставлення до героїв: симпатії і співчуття, милосердя і ніжність, гіркоту і біль. Розкривати внутрішній світ героїв, робити їх живими й близькими для читачів людьми допомагають письменникові також і суто японська споглядальність, тонке розуміння природи та її впливу на душу людини.

Як автор зображає природу?

(Природа у творі Кавабата посідає особливе місце. Життя природи і людини, на думку письменника, поєднані невидимими ланцюгами. Усвідомлення цього первісного невід’ємного зв’язку надзвичайно важливе для митця. З ним пов’язане і відчуття ритму цілісного світу, що дозволяє проникати у закони природи, жити з нею одним життям, не відступаючи від природного єства, не створюючи дисгармонії, дисонансу, розладу з нею, а значить, і з самим собою. Рядки про природу створюють своєрідний фон, на якому розгортається життя героїв, проте нерідко природа набуває і самостійного значення, стаючи одним із образів твору. Кавабата закликає вчитися у природи, проникати в її нерозгадані таємниці, він бачить у спілкуванні з природою шлях до морального та естетичного вдосконалення людини.

Природа немовби співчуває героям. Наприклад, через опис природи передається тривога Кікудзі перед невідомістю. Коли Кікудзі виглянув у сад, «по небу прокотився грім. Далекий і могутній, він наближався все ближче й ближче. На мить дерева у саду освітив спалах блискавки». Блискавка як думка і думка як блискавка – нерозривність цих понять допомагають авторові краще висвітлити образ Кікудзі, який переживає осяяння, знайшов потрібне рішення, певний вихід для себе. «І одразу зашумів дощ, – пише Кавабата. – Поступово грім відкотився далі». Дощ неначе змиває тривожні передчуття героя, очищує його душу, відкриває шлях до нового, чистого начала. «Кікудзі підвівся і зателефонував Фуміко». Розмовляючи з нею по телефону про дрібниці, Кікудзі ледь її слухав, перевівши розмову на головне:

«– У нас тут справжня злива. А у вас?..

– Ллє, як з відра. Тільки-но так гримнуло, що я ледь не вмерла.

– Зате після дощу буде такитак свіжо...»

Слово «свіжий», «свіжість» означає не тільки стан у природі після дощу, а й зміну у внутрішньому світі героя.)

Яку роль відіграє природа в стосунках Кікудзі з Фуміко та Юкіко?

(В описі зустрічі персонажів використовується така ж символіка.

«– Напевне, ви чули по телефону, як тут зранку шумів дощ? – спитав Кікудзі.

– Хіба по телефону почуєш? Я не звернула уваги. Дивно, невже можна почути, як шумить дощ у вашому саду?»

В останній фразі даного діалогу застосовується прийом іносказання. Це речення слід розуміти так: «Хіба можна знати, що відбувається у вашій душі?»

У фіналі повісті символіка речей і природи зливається воєдино. Уранці, після ночі з Фуміко, Кікудзі у саду перед чайним павільйоном піднімає друзки чашки, розбитої дівчиною напередодні. З цією чашкою пов’язані стосунки чотирьох людей: батька Кікудзі з пані Оота і самого Кікудзі з Фуміко. «Кікудзі склав разом чотири великих друзки, і в його долоні з’явилась чашка. Тільки на її краю не вистачало шматочка. Кікудзі узявся його відшукати, та згодом полишив цю спробу».

Піднявши очі вгору, він побачив, що на сході поміж деревами сяяла одна велика зірка. «Скільки я вже не бачив ранкової зорі!» – подумав Кікудзі, дивлячись у небо, що потроху затягували хмари. Зірка виблискувала серед хмар і від того здавалася ще більшою, ніж була насправді... «Нема сенсу збирати черепки, коли на небі сяє зірка таким свіжим блиском», – промайнуло у голові Кікудзі. І він кинув уламки на землю».

Фуміко, рішуче розбиваючи ввечері чашку, немовби обривала всі пута минулого, які безнадійно заплутали ті, хто пив чай із цієї чашки до неї, пута, що не відпускали від спогадів тих, хто живе нині. Водночас дівчина переживає з приводу того, що Кікудзі може порівняти її чашку з іншою, кращою (тобто з Юкіко): «У вас є краще «сіно», – прошепотіла вона». («Сіно» – чашка у стилі Сіно Сосіна, відомого майстра чайної церемонії. Однак після незабутнього вечора Кікудзі й не думав порівнювати Фуміко з кимсь іще.)

Чому автор порівнює Юкіко з зіркою, а Фуміко з хмаркою?

(Фуміко стала для нього незрівнянною, стала самою долею, що пронеслась хмаринкою. Проте, кинувши черепки на землю, Кікудзі, знову піднявши очі угору, ледь не скрикнув: «Зірки вже не було. Поки він збирав друзки, ранкова зірка сховалася за хмарою». Він знову підняв черепки. «Шкода було кидати чашку. Та й тут її могла побачити Тікако» (через яку все минуло виглядає гріховним і брутальним). Втративши зірку (Юкіко), Кікудзі все ж таки відчуває, що звільнився від «гидкої чорної пелени, що застила йому світ», символом якої у повісті є потворна родима пляма на грудях (тобто на душі) Тікако.

Невже його врятувало гріхопадіння чистої Фуміко? – розмірковує сам-на-сам герой, згадуючи, як не опиралася Фуміко – «опиралася тільки її чистота». Кікудзі боявся, що цього разу прокляття торкнеться його душі, а вийшло навпаки: його душа неначе очистилася. Чиста хмарка Фуміко, що закрила зірку Юкіко і очистила душу самого Кікудзі, безслідно розтанула. Кікудзі ніде не може знайти дівчину, яка так раптово зникла. Згадавши її слова «Смерть йде за мною слідом», він відчуває, як дерев’яніють його ноги від жахливої думки: «Не можу повірити, що вона померла!». «Як же Фуміко могла померти, коли мене самого вона повернула до життя?» – із цим та з багатьма іншими питаннями залишає свого героя Кавабата у фіналі повісті. І у скорботній тональності немовби відповідає на почуття Кікудзі вся природа, що також сумує разом із людиною.)


IV. Закріплення матеріалу.

Розкрийте зміст назви твору Ясунарі Кавабати «Тисяча журавлів»?

(Митець упевнений, що зв’язок часів не розпався, що минуле існує у теперішньому, пронизуючи його невидимими променями. Кавабата володіє здатністю відтворювати цей ланцюг часів, відчуваючи світ у всіх трьох часових вимірах: у минулому, теперішньому і майбутньому. Ця тривимірність нерідко виступає як єдність спогадів, вчинків і марень його літературних героїв. Найбільш відчутно це виявилося у повісті «Тисяча журавлів». Лірична повість «Тисяча журавлів» написана на основі давнього естетичного принципу японського мистецтва – міябі (яскрава краса). Краса у творі показана всебічно: і як чуттєва, земна краса, втілена в образі пані Оота, і як вишукана, вічна краса, уособлена в образі дівчини Юкіко, і як прихована, внутрішня краса, що знайшла втілення в образі Фуміко. Автор передає відчуття краси з допомогою особливого прийому – натяку (йодзю), який створює настрій, викликає «надпочуття», змушуючи працювати думку і уяву читача. Повість «Тисяча журавлів» має глибокий гуманістичний зміст. Назва твору промовиста: тисяча журавлів – це символ чистоти та щастя, яких шукає кожна людина.)

З якою метою використав Ясунарі Кавабата чайну церемонію у композиційній побудові повісті «Тисяча журавлів»?

( У зображеному сюжеті твору порушена гармонія, чистота,чемність і спокій, що мають бути в чайній церемонії. Тікало – хазяйка чайного павільйону, берегиня чайної церемонії. Ця жінка була коханкою пана Мітані, батька Кікудзі. Вона мала не лише жахливу пляму на грудях, а й брутальність, черству душу. «З Тікако відбувалися певні зміни. Вже роки два-три після того, як він побачив її вроджену пляму, вона ніби стала більш схожа на чоловіка, а не на жінку, а останнім часом зовсім перетворилася в істоту невизначеного роду». Не один раз вона ще буде відвідувати будинок його батька – тепер вона слідкує за паном Мітані, оскільки той опікується панною Оотою, допомагаючи їй після смерті чоловіка спродати чайний посуд. Тікако принижує гідність Ооти, навіть мати Кікудзі просить її тримати свої емоції при собі і не пускати в хід свій отруйний язик. Тепер вона намагається бути корисною хоча б Кікудзі: знайомить його з донькою Інамура Юкіко. Вона нахабно, жахливо, цинічно переслідує Ооту, і коли та накладає на себе руки, не може стриматися й тут від перемивання кісток. Здивований її словами Кікудзі запитує: «Виходить, це ви її убили?» І дістає відповідь:«Вважайте, що я. Я звикла грати роль шахрайки. Ваш батько й цінував у мені саме те, що я вміла завжди прекрасно виконувати цю роль...»

Поступово герой звільнився від її впливу на своє життя. «Тільки згадки про пані Ооту та Фуміко... забирали в нього сили. Вони спливали в його голові й починали порхати, ніби мерехтливий метелик. Здавалось, він бачить, ніби з темних глибин підсвідомості піднімається тінь із легкими крилами метелика. Певне, ці спогади були не привидом пані Ооти, а привидом його власної совісті». Остаточно ж допомагає йому відродитися Юкіко, яка, незважаючи ні на що, плекає їхні почуття).


V. Підсумки уроку.

VI. Домашнє завдання.

Застосування прийому контрасту у зображенні Тікако та Фусіко і Юкіко в повісті «Тисяча журавлів». Підібрати цитати до образів.




Тема: Олександр Купрін. «Гранатовий браслет». Концепція кохання у повісті.


Мета: зробити повідомлення про російського письменника О.Купріна; розвивати навички уважного читача в учнях; розвивати навички аналізу художнього тексту; виховувати естетичні смаки та творчий потенціал учня через сприйняття художнього слова та класичної музики.

Обладнання: портрети О.Купріна; тексти повісті «Гранатовий браслет» запис сонати Л.Бетховена «Largo Appassionato»; інтерактивна дошка; ілюстрації до повісті художників П.Пинкисевича та В.Якубича, фрагменти художнього фільму «Гранатовий браслет»(1964).

Тип уроку: засвоєння нових знань
Епіграф: «Кохання – це вічна краса і безсмертя людське. Ми перетворюємось у жменю попелу, а кохання залишається вічно»

В.О.Сухомлинський



Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ.Вивчення нового матеріалу.

  1. Вступне слово вчителя.

Письменник Олександр Іванович Купрін був людиною дивної долі. Натура сильна, кипуча, душа широка, добра. Купріну була властива величезна спрага життя, прагнення усе знати, усе вміти, усе випробувати самому.

Великий життєлюб, він вірив, що життя стане кращим, і мріяв, що прийде час, коли всі люди будуть щасливі. Мрія про щастя, про прекрасне кохання – ці теми вічні у творчості письменників, поетів, художників, композиторів. Не обійшов їх і Купрін. Із властивим йому високим художнім смаком, тонким розумінням психології своїх героїв, він писав про кохання. Мабуть, самою поетичним твором Купріна став «Гранатовий браслет» – прекрасна розповідь про нерозділене велике кохання, кохання «яке повторюється тільки один раз у тисячу років».
2.Повідомлення про О.І.Купріна

Народився Олександр Іванович Купрін 7 вересня 1870 року в м. Наровчаті Пензенської губернії в Росії. Нелегкими були дитинство та юність майбутнього письменника. Творчість почалась в середині 90-х років. Улюблений герой письменника – «маленька людина», представник низьких соціальних верств населення («Молох» (1896), «В цирку» (1902), «Болото» (1902), «Білий пудель» (1904) А пізніше Купрін побачив у своєму героєві почуттям власної гідності, внутрішнього благородства («Поединок» (1905), «Гамбрінус» (1907), «Гранатовий браслет» (1911).

У 1919 році О.Купрін емігрував до Парижа, де прожив до 1937 року. Повернувся, щоб померти на Батьківщині. 25 серпня 1938 року письменник помер у Ленінграді. ( презентації учнів)
3. Бесіда:

Яке враження у вас від прочитання повісті «Гранатовий браслет» О.Купріна?

Як ви гадаєте, чому автор розпочав свою розповідь з опису природи?

Що можна сказати про княгиню Віру? Як про неї сказано в творі?

( – «Княгиня Віра Миколаївна Шеїна, дружина предводителя дворянства, не змогла покинути дачі, бо в її міському будинку ще не скінчився ремонт. Тепер вона дуже раділа чудовим дням, тиші, самотності, чистому повітрю, щебету ластівок, які готувалися відлітати, ласкавому солоному вітерцю з моря.»;

– «Сьогодні був день її іменин – 17 вересня. У цей день вона завжди чекала чогось чудесного. Чоловік, який поїхав у місто, поклав їй на столик футляр з чудовими сережками з грушоподібних перлів. Цей дарунок дуже звеселив її.»;

– « Віра була у матір, красуню англійку, з високою гнучкою фігурою, ніжним, але холодним і гордовитим обличчям, прекрасними, але задовгими руками, з тією чарівністю похилих плеч, яку побачиш тільки на старовинних міні.»

Віра Миколаївна не була від природи романтиком. І, побачивши щось незвичайне, якусь особливість, прагнула (хай мимоволі) приземлити її, зіставити з навколишнім світом. Її життя текло повільно, розмірено, тихо.

Випадково дізнавшись із газети про смерть Желткова, княгиня вирішує побачити його вперше, щоб попрощатися з ним, і попереджає про це чоловіка. Вражає відповідь князя Шеїна, що він і сам би пішов із нею, якби не його вчорашній візит. І ця навмисно взята нею із саду червона троянда – перший і останній дарунок нерозділеного кохання небіжчику, й поцілунок подяки – все це свідчить про велику, по-справжньому добру й шляхетну душу, що гідна була такого великого почуття.)

Яким ми бачимо Желткова? Знайдіть цитати.

(– «Хазяїн кімнати стояв спиною до світла. Він був високий на зріст, худорлявий, з довгим пухнастим і м’яким волоссям, блідий, з ніжним дівочим обличчям, голубими очима, з дитячим підборіддям з ямкою посередині. Йому було десь близько тридцяти-тридцяти п’яти років.»;

– «Говорив він одними щелепами, губи його побіліли і не рухалися, як в мерця. Кілька секунд він ротом хапав повітря...»;

– «Важко говорити... я кохаю вашу дружину. Але сім років безнадійної та ввічливої любові дають мені право на це. Спочатку, коли Віра Миколаївна була ще панночкою, я писав їй досить безглузді листи і не чекав на них відповіді. Погоджуюся, мій останній вчинок із браслетом був ще більшою дурницею... Та, думаю, ви мене зрозумієте. Я знаю, що не маю сили її розлюбити, ніколи... Ви не зможете це припинити, навіть виславши мене. Все одно я кохатиму Віру Миколаївну і навіть у тюрмі я знайду змогу дати їй знати про моє існування. Лишається тільки одне – смерть... Я прийму її у будь-якій формі...»).

Життя Желткова не прикрашене нічим, окрім почуттів до княгині Віри. При цьому сама княгиня живе абсолютно іншим життям, в якому немає місця закоханому Желткову. І вона не бажає, щоб потік цих листів продовжувався. Княгиня не зацікавлена в своєму невідомому залицяльнику, їй добре і без нього).


Чи можна назвати Желткова страждальником, що марно прожив своє життя, віддаючи себе в жертву якоїсь дивної бездушної любові?

(З одного боку, він є саме таким. Він готовий був віддати життя своїй коханій. Герой твору – дрібний чиновник, самотній і боязкий мрійник – закохався в молоду пані, представницю вищого світу. Вісім років тривала нерозділена і безнадійна любов. Листи закоханого служили предметом глузувань і знущань членів сімейного кола князів Шеїних і Булат-Тугановських. Не сприймала їх всерйоз і княгиня Віра Миколаївна, якій вони були адресовані. Взагалі, близькі до княгині люди вважали бідного телеграфіста маніяком, особливо після того, коли він окрім листів надіслав ще й подарунок – чудовий гранатовий браслет. Лише старий генерал Аносов зумів зрозуміти справжні мотиви такої поведінки закоханого: «А хто знає? Можливо, на твоєму життєвому шляху, Вірунько, зустрілося саме таке кохання, про яке марять жінки і на яке здебільшого нездатні чоловіки» ій, але така жертва нікому не була потрібна.)



­– Чи можна назвати почуття Желткова до Віри Миколаївни божевіллям?

(На це питання в творі відповідає князь Шєїн: «Я відчуваю, що знаходжусь при якійсь величезній трагедії душі, і я не можу тут блазнювати. Я скажу, що він любив тебе, а зовсім не був божевільним.»

Любов висушила його, забрала все краще, що було в його натурі. Але нічого не дала на заміну. Тому нещасній людині нічого іншого не залишається. Очевидно, смертю героя Купрін хотів виразити своє відношення до його любові. Желтков, безумовно, людина унікальна, абсолютно особлива. Тому йому дуже важко жити серед звичайних людей. Виходить, що немає йому місця на цій землі. І в цьому його трагедія, а зовсім не провина.

Проте, не дивлячись на трагічну розв’язку, герой Купріна щасливий.)


Що можна сказати про сам гранатовий браслет?

(«Під кришечкою, підбитою голубим шовком, вона побачила втиснутий у чорний оксамит золотий браслет, а всередині нього записку. Вона розгорнула її: почерк був якийсь дуже знайомий, але як справжня жінка, вона відклала записку і стала розглядати браслет.

Він був золотий, низької проби, дуже товстий, весь вкритий старовинними, погано відшліфованими гранатами. В середині був якийсь маленький зелений камінець, п’ять чудових гранатів-кабашонів, кожний завбільшки з горошину. Коли Віра повернула браслет, у ньому загорілися приємні густо-червоні живі вогники. «Наче кров!» – думала Віра. Вона чомусь занепокоїлася і знову взяла листа. Рядки були написані дрібно, каліграфічним почерком: «Ваша ясновельможність, вельмишановна княгине Віро Миколаївно! Поздоровляючи Вас із світлим днем Вашого Янгола, я насмілююсь надіслати Вам свій скромний подарунок... Я ніколи б не дозволив собі подарувати Вам щось, вибравши особисто: для цього в мене немає ані смаку, ані коштів. Та й у всьому світі не знайдеться прикраси, яка була б достойною Вас. Цей браслет належав моїй прабабці, останньою його носила моя матуся. Посередині, між великих камінців, Ви побачите один зелений. Це дуже рідкісний сорт – зелений гранат. За сімейними легендами, він має особливість надавати дар передбачення жінкам, що його носять, і відганяти важкі думки, чоловіків же оберігає від наглої смерті. Усі камені перенесені сюди зі старого срібного браслета і ви можете бути певною: ніхто цього браслета ще не вдягав. Ви можете миттю викинути цю іграшку або подарувати комусь, але я буду щасливий вже тим, що до нього торкалися Ваші руки.

Молю Вас, не гнівайтеся на мене. Я червонію, згадуючи про свою зухвалість сім років тому, коли Вам, панні, я насмілювався писати безглузді і дикі листи і навіть очікувати відповіді. Тепер у мене залишилося тільки благоговіння, вічне поклоніння та відданість. Я щохвилинно бажаю Вам щастя і радію, коли Ви щаслива. Я подумки вклоняюся до землі меблям, на яких ви сидите, паркету, по якому ви ходите, деревам, до яких ви торкаєтеся... Та я не заздрю ані людям, ані речам.

Іще раз вибачаюся, що занепокоїв Вас довгим непотрібним листом. Ваш до смерті і після смерті покірний слуга

Г.С.Ж.»


Сам гранатовий браслет є деталлю, що ще яскравіше підкреслює всю трагедію цієї людини. Желтков готовий розлучитися з родинною реліквією, прикрасою, що передається у спадок жінкам його роду. Він віддав єдину коштовність сторонній жінці, причому цей дарунок був їй абсолютно не потрібний.)
ІІІ. Закріплення виченого матеріалу.
1. Прослуховування запису сонати Л.Бетховена «Largo Appassionato»

2. Бесіда:

Яке враження у вас від музики?

Чому саме ця соната Бетховена була улюбленим музичним твором княгині Віри?

Чому любив її слухати Желтков?

Як музика допомагає зрозуміти характер і почуття головних героїв повісті?

(«Вона пізнала з перших акордів цей єдиний за глибиною твір. Віра думала про те, що велике кохання, яке повторюється тільки раз на тисячу років, проминуло її. Її думки росли і збігалися з музикою: «У цих ніжних звуках я покажу життя, яке прирекло себе на муку, страждання і смерть. Ані жалю, ані докору, ані долі самолюбства я не знав... Хвала тобі, велике кохання. Згадую кожний твій крок, твою посмішку, погляд... Я йду, я не спричиню тобі болю... Да святиться ім’я твоє...»

Княгиня обійняла стовбур акації і плакала. Легкий вітерець зашелестів листям, гостріше запахли зірки тютюну... А музика продовжувала: «Заспокойся, кохана, заспокойся... Ти мене пам’ятаєш? Ти моя єдина і остання любов. Я з тобою. Думай про мене, ми з тобою кохали одне одного лише одну мить, але навіки. Я відчуваю твої сльози. Мені так солодко спати...»)
IV. Підсумкове слово вчителя.

Не випадково епіграф до повісті Купріна написано латинською мовою. Латинська мова вважається мовою музики, зрозумілої не для всіх, а лише для обраних, для людей мистецтва. Така і повість. Вона написана перш за все для тих, хто зможе і захоче її зрозуміти. Прізвище Бетховена звучить як трагічний акорд для тих, хто знав його долю, знав, що композитор втрачає слух. Тема трагедії кохання підкреслена звучанням другої сонати Бетховена: людина жила, творила, відкривала душу людям, а його при житті не почули…Так і герой Купріна – при житті не був помічений, а коли помер, його провідала княгиня Віра. Мабуть, кожна людина, яка читала повість О. Купріна «Гранатовий браслет», не залишилася до неї байдужою і, звичайно, відповість на питання теми твору, що ця книга про кохання. Велике кохання. Трагічне кохання. «Сильне, як смерть, кохання».



V. Домашнє завдання. Написати твір-мініатюру на тему: «Моє враження про повість О.Купріна «Гранатовий браслет»

Тема: Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький принц» - філософська алегорична казка-притча (6 кл.)


Мета: познайомити учнів з особистістю видатного французького письменника А. де Сент-Екзюпері; з’ясувати композицію та тематику твору «Маленький принц»; розглянути поняття «притча», «алегорія», «мораль»; розвивати навички аналізу художнього твору; виховувати вдумливого читача.

Тип уроку: засвоєння нових знань

Обладнання: інтерактивні засоби навчання, портрети Антуана де Сент-Екзюпері, малюнки письменника до твору, тексти казки-притчі «Маленький принц».

Епіграф: «Я родом з мого Дитинства»

А. де Сент-Екзюпері



Хід уроку.

І. Організаційний момент.

ІІ. Оголошення теми, мети уроку.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Вступне слово вчителя

Антуан де Сент-Екзюпері – видатний французький письменник та льотчик. Це справжній романтик, який мав велике серце і дитяче щире сприйняття світу. Всі, хто прочитав казку-притчу «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері, знають, як відповідає творчості епіграф до нашого уроку.


2. Повідомлення про письменника

Аристократ за походженням, син графа Антуан народився 29 червня 1900 року. Після смерті батька хлопчик з мамою переїхав до родового замку її родини на березі Середземного моря. Навчався в єзуїтському коледжі, потім продовжив навчання в Парижі. Спочатку вступав до військово-морського училища, але хоч як це парадоксально, майбутній письменник не зміг написати екзаменаційний твір. Його не змогла надихнути надумана патріотична тема, подана для розкриття. Антуан навчався на архітектурному відділенні Школи мистецтв, куди вступив 1919 року. У цей період сформувався культурний світогляд майбутнього письменника, він читав Достоєвського, Ніцше, Платона. Але вже в 1921 році Сент-Екзюпері кинув навчання і вступив до армії. Тут збулася його дитяча мрія – він став льотчиком. Та за два роки він потрапив у аварію й отримав серйозну травму, після чого його демобілізують із армії. Пробував писати, хоч не зовсім вдало, а при нагоді знову повернувся до літака, служив на поштово-повітряній лінії, що з’єднувала Францію з Північною Африкою. Ремесло льотчика стало й джерелом його поетичного натхнення. 1926 року в журналі «Срібний корабель» було опубліковане перше оповідання Сент-Екзюпері – «Льотчик», а 1929 р. вийшов його роман «Пошта – на Південь».

З 1927 р. Сент-Екзюпері знову став пілотом поштової авіалінії Тулуза – Дакар, а пізніше його призначили начальником аеродрому в Африці. Якийсь час він жив у Буенос-Айресі в Аргентині, де написав повість «Нічний, політ», опубліковану у Франції в 1931 р., за яку він отримав літературну премію і яку відразу ж було екранізовано. Повернувшись на батьківщину, письменник далі працював у авіації. Він подорожував по всьому світу спершу у справах авіакомпанії, пізніше – як журналіст. Із цією метою він побував у Москві та Іспанії. Неодноразово він підкорював повітряні простори і при цьому не раз зазнавав аварій. Подорожі надихали матеріалом для творчості Сент-Екзюпері. Так, у 1935-1936 pp. він на власному літаку вирушив у політ Париж – Сайгон, аби здолати рекорд швидкості на цьому маршруті й отримати призначену за це премію, проте зазнав аварії в Лівійській пустелі. Цей епізод став основою роману «Планета людей» (опублікований у 1939 р.). А в 1938 році спроба перельоту за маршрутом Нью-Йорк – Вогняна земля завершився аварією в Гватемалі, після якої письменник тиждень був у комі. Перебуваючи на лікуванні після аварії, він і розпочав згаданий вище твір. У 1939 р. Французька Академія присудила йому Велику премію роману за цю книгу. Під час Другої світової війни Сент-Екзюпері знову став військовим льотчиком. Після капітуляції Франції він залишив батьківщину й жив в Нью-Йорку, де 1941 року написав «Військового льотчика» й проводив агітацію за вступ США у війну а Німеччиною.
У 1942 «Військовий льотчик» було опубліковано у Франції. Автор працює над казкою-притчею «Маленький принц». У 1943 р. написано й опубліковано «Лист до заручника», також вийшов у світ «Маленький принц». З червня Сент-Екзюпері перебував у Алжирі й Тунісі, де здійснив кілька розвідувальних польотів. 31 червня 1944 року відбувся останній політ Антуана де Сент-Екзюпері. Вилетівши з бази Борго на Корсиці, його літак зник.
3. Створення казки-притчі «Маленький принц»

Казка «Маленький принц» сворена у найтяжчий для письменника час, коли він перебував у вимушеній еміграції в США, але дуже рвався на фронт. Під кінець 1942 року видавництво замовляє Сент-Екзюпері різдвяну історію для дітей. Сент-Екзюпері написав дуже відмінну від попередніх книжку під назвою «Маленький принц», яку сам ілюстрував.

Цю книжку він присвятив своєму другові Леону Верту. Перекладач російською мовою Нора Галь писала: «Сумна і насмішкувата казка ця, звичайно, більше для дорослих, ніж для дітей… Над нею і посміхнешся, і посумуєш, а головне – неодмінно замислишся… Казка ця – мудра, і людина, і автор її не тільки поет, а й філософ». За жанром це філософська алегорична казка-притча, вона порушує найважливіші людські проблеми – сенсу буття, дружби, кохання, відповідальності. Елементами казки у творі є незвичний сюжет, персоніфікація рослин, тварин (Лис, Троянда, Змія). А численні алегорії, морально-філософські роздуми письменника наближують твір до притчі.
4. Бесіда:

- Хто вже прочитав казку-притчу «Маленький принц»?

- Яке ва ваше перше враження від твору «Маленький принц»?

- Чому складно сприймається текст для вашого віку?

- Як твір перегукується з епіграфом до уроку?

- Чим близькі льотчик і Маленький принц?


ІV. Закріплення вивченого матеріалу
1. Слово вчителя.

«Маленький принц» – це художній підсумок морально-естетичних шукань творця в період найбільшої біди для людства – в роки другої світової війни. Твір має циклічну композицію: це подорож від дому і додому головних героїв твору –  Маленького принца і льотчика, який зазнав аварії в центрі Сахари, де й  перетнулися їхні шляхи. Маленький принц – шляхетний самотній герой, який шукає відповідей на свої внутрішні питання, подорожуючи Всесвітом.

На маленькій планеті встановлені певні принципи життя: щоденне піклування про планету та її єдину мешканку – прекрасну і трошки вередливу троянду. Саме через непорозуміння з коханою квіткою вирушає в подорож Маленький принц. Подорожуючи Всесвітом, маленький герой на кожному з сусідніх астероїдів зустрічається з алегоричними вадамисвіту дорослих, яких не може збагнути, прийняти до душі. Це Король, Честолюбець, Пияк, Бізнесмен, Ліхтарник, Географ. Разом з ними Маленький принц  відкидає такі  пороки, як владність, честолюбство, безвілля, скнарість, рутинність, прагматизм. «Дорослі таки справді дивні люди», – пересвідчився мандрівник після цих відвідин.

У пошуках істини герой потрапляє на планету Земля. Він дивується з незрозумілого життя людей на планеті. Довгоочікуваним другом, який пояснив прості, проте давно забуті на землі істини, став Лис. У словах Лиса – символ віри письменника: «Ми відповідальні за тих, кого приручили».


2. Читання і коментування твору «Маленький принц».

- Хто зустрівся хлопчикові в пустелі?( льотчик)

- Кого попросив намалювати хлопчик?(баранця)

- Чому Маленькому принцу найбільше сподобався останній малюнок? ( у дітей добре розвинена уява, тому хлопчик легко уявив баранця в ящику)

- Які афоризми ви помітили на початку твору?

(Якщо йти прямо перед собою, куди очі дивляться, то далеко не зайдеш.

Прибрався сам уранці – ретельно прибери і свою планету)

- Поясніть, як ви розумієте ці вислови.

(У прямому розумінні цей вислів означає, що планета Маленького принца дуже маленька, тому баранцеві немає де заблудитись. А в переносному значенні перша фраза означає, що якщо йти весь час, куди очі дивляться, ніде не зупинятись, то можна безцільно прожити своє життя, не мати друзів, свого дому, духовних цінностей.

Друга фраза у прямому значенні має такий зміст: необхідно бути охайним, дбайливим, піклуватись про порядок навколишнього середовища. У переносному значенні – мова йде не тільки про зовнішній порядок, але й про чистоту думок, вчинків, вимогливість до себе та оточуючих, щоб зберегти планету для нащадків.)
3. Словникова робота

За жанром це філософська алегорична казка-притча, вона порушує найважливіші людські проблеми – сенсу буття, дружби, кохання, відповідальності.

Твір має циклічну композицію: це подорож від дому і додому  головних героїв твору – Маленького принца і льотчика, який зазнав аварії в центрі Сахари, де й  перетнулися їхні шляхи

Елементом казки у творі є незвичний сюжет. А численні алегорії, морально-філософські роздуми письменника наближують твір до притчі.



При́тча – повчальна алегорична оповідь, в якій хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі підпорядковане моралізаційній частині твору.

Морáль – система поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві.

Алего́рія – зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу. Зв’язок між значенням і образом встановлюється за подібністю.
V. Підведення підсумків

Отже, світи дорослих і дітей часто бувають дуже різними, тому вони не завжди розуміють один одного. Іноді дорослі руйнують у дітей віру в себе, в свої сили. Дорослі забувають, що вони були колись дітьми, втрачають свою уяву, фантазію.


VI. Домашнє завдання. Прочитати казку-притчу «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері. Виписати в зошити цитати з тексту, що стали афоризмами.

Тема: Йоганн Крістоф Фрідріх Шіллер. «Рукавичка». Утвердження самоцінності людського життя в баладі. (7 кл.)


Мета: оглядове ознайомлення з видатним поетом та його творчим доробком; коментоване читання змісту балади, обговорення проблеми людської гідності, цінності життя й справжніх почуттів; вдосконалення навичок аналізу художнього тексту; робота над перекладами різних перекладачів; робота над виразним читанням; виховання культури аргументованої відповіді.

Тип уроку: засвоєння нових знань

Обладнання: інтерактивна дошка з презентацієї до теми, портрети Й.К.Ф.Шіллера, тексти балади у перекладі М.Ореста, В.Жуковського, М.Лермонтова.

Епіграф: «Проти людської слави безсилі навіть боги»

Й.К.Ф.Шіллер



Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань і навичок учнів
1. Фронтальне опитування:

– Що вам відомо про баладу як літературний жанр?

– Які бувають балади за темою?

– Які ви можете назвати художні особливості балади?

– Наведіть приклади постійних епітетів, символіки чисел, зачину в баладі.

– Чим літературна балада відрізняється від фольклорної?



2. Повідомлення учнів про Ф. Шіллера
ІІ. Формування нових знань, умінь та навичок
1. Коментоване читання балади українською мовою (переклад Михайла Ореста):

1) Читання фрагменту балади з початку твору до слів «Люті лягли по короткім бою»



- Які описи є в цьому фрагменті? (Опис короля і придворних дам та опис хижаків)

- Чому хижаків описано так яскраво і детально?

- Яку картину створює автор, які почуття вона викликає?

- Що можна сказати про поведінку хижаків?
2) Читання фрагменту балади від слів «І раптом упала з балкона»

до слів «Принести рукавичку прошу вас»



- Які слова характеризують суть звернення красуні до свого лицаря? («глузлива красуня»)

- Які неадекватні поняття містяться в рядку: «Щодня, щогодини, лицарю мій, присягаєтесь ви в любові своїй»? (В даному випадку маємо несумірне протиставлення – безмежне кохання і маленька рукавичка.) Слова красуні – це прохання, наказ чи заклик до випробування?

- Чи міг би лицар відмовитися підняти рукавичку?Чому?

3) Читання фрагменту балади від слів «І лицар Делорж поспішає» до «Кунігунда героя очима вітає»



- Що підкреслює Шіллер у діях лицаря? («збігає вниз безстрашно», «кроком твердим ступає між звіром тим», «бере рукавичку відважно», «спокійний, назад іде»)

- Чому Делорж так поводить себе? (Орієнтовні відповіді: через відчуття власної приреченості; чи презирство до дами; чи вміння добре володіти власними емоціями)
- Що означає кинути рукавичку? А кинути будь-що людині в обличчя? А повестись так із дамою на людях?..
ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу.

– Що ми можемо сказати про головних героїв балади?

– Оцініть вчинок лицаря Делоржа.

– Чому його дама посміла так вчинити з ним? Що, на вашу думку, зумовило її вчинок і відповідь лицаря?

– Знайдіть кульмінаційний момент балади «Рукавичка».

– Визначте засоби, які посилюють динамізм подій у баладі.

– Поясніть, чому автор зображує коло короля та вельмож і коло зі звірів.

– На чиєму боці, як ви вважаєте, автор балади?

– Що послужило мотивом для написання цієї балади?

– Сформулюйте головну проблему балади «Рукавичка». Чому автор назвав її повістю?


IV. Робота над порівнянням перекладів балади
1. Слово вчителя. Ми з вами, на жаль, не можемо прочитати баладу Шіллера мовою оригіналу. Проте ми можемо познайомитися з чудовими перекладами цієї балади українських та російських поетів.

Отже, перед нами тексти двох великих майстрів перекладу, знавців німецької мови і літератури, російських поетів В.Жуковського та М.Лермонтова.

До речі, В.Жуковському належать слова: «Перекладач прозою – раб. Перекладач віршами – суперник».
– Слухаємо обидва переклади (див. додаток) та висловлюємо свої враження.
2. Питання до порівняння перекладів М. Лермонтова і В. Жуковського балади Й. Ф. Шіллера «Рукавичка»
1. Балада починається зі вступу-опису короля і придворних. Хто з авторів приділяє цьому більше уваги? (У Лермонтова це другорядне, бо навіть поруч вживаються «король» і «царь»)

2. Чи однакова кількість звірів у баладі? Опис звірів на арені? (Лермонтов, на відміну від Жуковського, скорочує цей фрагмент.)

3. Порівняйте звернення до лицаря. (У Лермонтова – це не просто примха красуні, це спосіб життя: «Пытать я сердца люблю»; звернення на «ви» у Лермонтова, на «ти» – у Жуковського; у Жуковського – «с лицемерной и колкой улыбкой», у Лермонтова «лукаво смеясь»; тобто красуня легковажно сприймає цю витівку).

4. Як лицар повертає рукавичку? (У Жуковського: «холодно приняв привет ее очей», у Лермонтова з поясненням: «Но, досады жестокой пылая в огне…»)

5. Які слова сказав лицар на прощання? (У Жуковського: «Не требую награды», тобто чогось зверху; у Лермонтова: «Благодарности вашей не надобно мне», тобто того, що винна, не зобов’язана)

6. Якого висновку ми дійшли? (Лермонтов звертає більше уваги саме на психологізм взаємин лицаря і красуні, показує, що красуня, не замислюючись, звикла наказувати заради примхи, ставить під загрозу людське життя.)


V. Робота над виразним читанням балади
VI. Підведення підсумків уроку

Які загальнолюдські цінності відображено у баладі Ф.  Шиллера «Рукавичка»?

Що нового ми дізналися на уроці, аналізуючи літературну баладу Ф.Шіллера «Рукавичка»?

(Автор висловлює власну позицію через опис учинків своїх героїв. Балада маже мати велике виховне значення, впливати на погляди читача, формування його особистості.)


VII. Домашнє завдання

Написати твір-мініатюру «Відображення загальнолюдських цінностей у баладі Й.К.Ф.Шіллера «Рукавичка».

Підготувати повідомлення про Й. В. Ґете.
Додатки до уроку
Василий Жуковський «Перчатка»

Перед своим зверинцем,

С баронами, с наследным принцем,

Король Франциск сидел;

С высокого балкона он глядел

На поприще, сраженья ожидая;

За королем, обворожая

Цветущей прелестию взгляд,

Придворных дам являлся пышный ряд.

Король дал знак рукою –

Со стуком растворилась дверь,

И грозный зверь

С огромной головою,

Косматый лев

Выходит;

Кругом глаза угрюмо водит;

И вот, все оглядев,

Наморщил лоб с осанкой горделивой,

Пошевелил густою гривой,

И потянулся, и зевнул,

И лег. Король опять рукой махнул –

Затвор железной двери грянул,

И смелый тигр из-за решетки прянул;

Но видит льва, робеет и ревет,

Себя хвостом по ребрам бьет,

И крадется, косяся взглядом,

И лижет морду языком,

И, обошедши льва кругом,

Рычит и с ним ложится рядом.

И в третий раз король махнул рукой –

Два барса дружною четой

В один прыжок над тигром очутились;

Но он удар им тяжкой лапой дал,

А лев с рыканьем встал...

Они смирились,

Оскалив зубы, отошли,

И зарычали, и легли.

И гости ждут, чтоб битва началася.

Вдруг женская с балкона сорвалася

Перчатка... все глядят за ней...

Она упала меж зверей.

Тогда на рыцаря Делоржа с лицемерной

И колкою улыбкою глядит

Его красавица и говорит:

«Когда меня, мой рыцарь верный,

Ты любишь так, как говоришь,

Ты мне перчатку возвратишь».

Делорж, не отвечав ни слова,

К зверям идет,

Перчатку смело он берет

И возвращается к собранью снова.

У рыцарей и дам при дерзости такой

От страха сердце помутилось;

А витязь молодой,

Как будто ничего с ним не случилось,

Спокойно всходит на балкон;

Рукоплесканьем встречен он;

Его приветствуют красавицыны взгляды...

Но, холодно приняв привет ее очей,

В лицо перчатку ей

Он бросил и сказал: «Не требую награды».

2.3. Використані джерела

1.М.М.Бахтин. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике.// Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература.,1975.

2.Библер В.С. Михаил Михайлович Бахтин, или Поэтика и культура.– М., Прогресс,1991.

3. Гетман Л.І. Художній текст як об’єкт лінгвостилістичного дослідження: Матеріали для спеціального та факультативного курсів. – Ніжин: НДПІ, 1993.

4. Гуковский Г.А. Изучение литературного произведения в школе: Методологические очерки о методике. - М. -Л.: Просвещение, 1966.

5.Ісаєва О.О. Чи потрібна теорія літератури на уроці зарубіжної? (Про її роль у розвитку читацької культури школярів та практику формування // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2000. – № 5. – С. 9–12.

6.Левидов А.М. Автор – образ – читатель. – Л.: ЛГУ, 1977.

7.Молдавская Н.Д. Литературное развитие школьников в процессе обучения. М.: Педагогика, 1976.

8. Новиков Л.А. Художественный текст и его анализ. – М.: Рус. яз., 1988.

9. Ситченко А.Л. Ще раз про технології літературного аналізу // Дивослово. – 2003. – № 2. – С. 56–59.

10. Худаш Л.С. Підвищення ефективності уроку з літератури. – К. ,1974

11. htt://mmbakhtin.narod.ru/smysl.html

12. www.coountries.ru/library/rusidea/ribbhtm


  1. Висновки

Проблема «Розвиток читацьких інтересів засобами аналізу художнього тексту» вивчається. Узагальнюється вчителем-методистом уже протягом кількох років. Під час вивчення творів світової літератури учні вчиться робити аналіз художнього тексту, роблять зіставлення етапів, фактів, явищ, особливостей художніх творів світової літератури, розкривають загальні закономірності літературного процесу й водночас неповторну своєрідність творів різних народів; навчаються вести діалог на рівні «читач-автор», «читач-герой», «читач-автор-перекладач».Вчитель сприяє формуванню читацьких компетенцій, умінь та навичок культурного читача, який не тільки оволодіває змістом художніх творів, а вміє висловити власну думку щодо прочитаного, обгрунтувати свою позицію, дати оцінку персонажам і подіям твору, передати словами свої емоції та почуття під впливом читання; одночасно пам’ятати, що літературний твір – твір цілісний, так само, як є цілісними твори інших видів мистецтв, який дає можливість отримати цілісне естетичне та емоційне враження, спонукати роботу думки й уяви, виховати культурного та вдумливого читача.

На уроках використовуються інноваційні засоби навчання, серед яких використання інтерактивної дошки, аудіокасети, відеокасети, диски з записом літературних текстів та фільмів за мотивами творів художньої літератури. У своїй роботі вчитель широко використовує зв’язки між предметами гуманітарного циклу, що безпосередньо забезпечують літературну освіту, а саме: історія, музика, образотворче мистецтво, українська мова та література, англійська та німецька мови, які створюють відповідні суспільно-історичний, мовний та культурний контекст для засвоєння здобутків художньої літератури.

Учні отримують творчі завдання з метою кращого засвоєння іноземної та рідної мови перекласти уривок з твору або вірш німецького чи англійського письменника. Пишуть твори-роздуми,есе, науково-дослідницькі роботи. Працюючи над темами науково-дослідницьких робіт зі світової літератури, учні мають високі – призові місця в науковому товаристві «Дивосвіт» та Малій академії наук. Це такі учні:

Вернигора Анна «Лірика Ф.Тютчева» – диплом третього ступеня в обласному конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН у 2008 році;

Мурована Катерина «Місце роману «Євгеній Онєгін» в творчості О.С.Пушкіна» – Диплом другого ступеня в обласному конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН у 2009 році;

Екштейн Юлія «Ідея незламності людського духу в повісті-притчі «Старий і море» – Диплом першого ступеня в обласному конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН у 2009 році;

Мурована Катерина «Кавказ у творчості Т.Шевченка та М.Лермонтова» – Диплом другого ступеня в обласному конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН у 2010 році;

Слізкая Валерія «Життя і творчість Льва Миколайовича Толстого» – Диплом першого ступеня в обласному конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт «Дивосвіт» у 2011 році.

У міжатестаційний період у періодичних фахових виданнях були надруковані такі матеріали з мого досвіду роботи:

– А. Якимчук. «Большая любовь, которая повторяется только один раз в тысячу лет» Концепция любви в «Гранатовом браслете» А.Куприна. // Зарубіжна література. – 2007. – № 32 (528);

– Ганна Якимчук. «Погляд на освіту майбутнього. А Азімов «Фах».// Зарубіжна література. – 2009. – № 12 (604);

– Анна Якимчук. «Тема свободі и любви. П.Мериме. «Кармен». Материалі к уроку внеклассного чтения.// Зарубіжна література. – 2009. – № 13-14 (605-606);

– Якимчук Г.В. «Розвиток читацьких інтересів засобами аналізу художнього твору» – Кіровоград, 2012 – 80 с.

ДЛЯ НОТАТКІВ

Якимчук Ганна Валентинівна

Аналіз художнього твору як засіб розвитку читацьких інтересів на уроках світової літератури



Методичні розробки

Надруковано в науково-методичному центрі

Кіровоградського обласного комплексу

(гімназія-інтернат – школа мистецтв)

25006, м.Кіровоград, вул.Дворцова, 7

Тел.: (0522) 22-17-52

Факс: (0522) 24-96-95

E-mail: prolisok_ua@kw.ukrtel.net




Каталог: files


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка