Розучування української народної пісні «Ой у лузі червона калина»



Скачати 126.44 Kb.
Дата конвертації05.01.2018
Розмір126.44 Kb.
ТипПовідомлення

Музичне мистецтво, 6 клас.

Урок 9.

Тема: Розучування української народної пісні «Ой у лузі червона калина».

Людвіг ван Бетховен. Пята симфонія.

Мета: ознайомити учнів з нелегкою долею геніального німецького композитора Л. ван Бетховена. Розвивати вміння сприймати, логічно осмислювати та виконувати музичні твори. Виховувати інтерес до творчості Л.ван Бетховена, до героїчних образів, а також кращі моральні якості творчої особистості.

Хід уроку.



  1. Музичне вітання.

Технологія «допуск»

  • Як називається людина, яка пише музику?

  • Згадай з молодших класів 3 типи музики

  • Кого із композиторів в ранньому віці називали «чудо-хлопчиком»?

  • Хто ця легендарна піснярка, яка є вихідцем із козацької сім’ї, автор пісні «За світ встали козаченьки»?

  • Поясніть термін «вокальна музика»?

  • Що таке «інструментальна» музика?

  • Хто являється основоположником української класичної музики?

  • Які ви знаєте засоби музичної виразності? (метр, розмір, ритм, темп, динаміка)

  • Який із композиторів заповів, щоб його серце перевезли після смерті на Батьківщину? (Шопен)

  • Назвіть відомих українських композиторів

  • Яку пісню використав М. Лисенко у увертюрі до опери «Т. Бульба»?

  • Відомий норвезький композитор

  • Як називається гімн України?

  • Можливо ви знаєте авторів гімну «Ще не вмерла Україна»

  • Хто із російських композиторів написав балет «Лускунчик»?

  • Які пісні вважаються народними, а які авторськими?



  1. Повідомлення теми уроку.

  2. Розспівування.

  • Вправа на вироблення округлого звучання:



  • Вправа на вироблення штриха legato та staccato:



  • Вправа на зміцнення та розширення діапазону голосу:



  1. Вивчення нової пісні:

На сьогоднішньому уроці ми розпочнем вивчення пісні «Ой у лузі червона калина». Ця пісня стрілецька за змістом і духом, проте народилася вона поза стрілецьким військом.

Слова й мелодія пісні належать Степану Миколайовичу Чарнецькому – відомому українському поету і театральному діячу, режисерові і художньому керівнику Руського народного театру у Львові.

Саме з театральної сцени , у виставі «Сонце руїни» вперше пролунала пісня «Ой у лузі червона калина». Сталося це в 1913 році, і відтоді пісня ніколи не змовкала, хоча й була понад півсторіччя під забороною.

Пісню «Ой у лузі червона калина» інколи вважають другим гімном вільної України.



Слухання пісні.

  • Який характер цієї пісні?

  • Які настрої та почуття розкриті в ній?

Розучування пісні.

Ой у лузі червона калина.

Стрілецька пісня.




  1. Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну , гей, гей, розвеселимо!


  1. Марширують наші добровольці у кривавий тан

Визволяти братів-українців з ворожих кайдан.

А ми тії ворожі кайдани розірвемо,

А ми нашу славну Україну , гей, гей, розвеселимо!


  1. Гей, у полі ярої пшенички золотистий лан,

Розпочали стрільці січовії з ворогами тан.

А ми тую ярую пшеничку ізберемо,

А ми нашу славну Україну , гей, гей, розвеселимо!


  1. Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,

То прославить по всій Україні січових стрільців.

А ми тую стрілецькую славу збережемо,

А ми нашу славну Україну , гей, гей, розвеселимо!


  1. Фізкультхвилинка.

Ой, мамо, люблю Гриця,

Гриць на конику вертиться,

В Гриця шапка до лиця, -

Люблю Гриця молодця.

  1. Слухання музики.

Музична Європа ще була повна чуток про геніального чудо-хлопчика Вольфганга Моцарта, коли в Бонні, в сім’ї тенора Придворної капели, 17 грудня 1770р. народився Людвіг ван Бетховен – майбутній великий німецький композитор, диригент і піаніст, один із трьох «віденських класиків» (Моцарт, Гайдн, Бетховен).c:\users\pmv251012\desktop\фото бетховен\супер фото бетховена.jpg

Роки дитинства можна назвати найбільш важкими в житті майбутнього композитора. Його батько, який був досить жорстоким і деспотичним, замітивши музичний талант сина, вирішив використати його в корисливих цілях. Заставляючи маленького Людвіга з ранку до ночі сидіти за клавесином, він і не думав, що сину так необхідне дитинство. Уже в 4 роки неможливо було не замітити здібностей хлопчика. Дитині потрібно було розвиватись, практикуватись із здібним викладачем, але у батька були одні методи – заставляння і побої. Один учитель замінювався іншим, рідко коли з них попадався дійсно хороший музикант, ніхто із них так і не вплинув хоча б в деякій мірі на талановиту дитину.

Не раз маленького Людвіга можна було застати плачучим гіркими сльозами над непокірним інструментом. Проте, скоро в місті почали появлятись об’яви такого змісту: «СЬОГОДНІ В ЗАЛІ МУЗИЧНИХ АКАДЕМІЙ НА ШТЕРНГАССІ , ПРИДВОРНИЙ ТЕНОР БЕТХОВЕН БУДЕ МАТИ ЧЕСТЬ ПРЕДСТАВИТИ СВОЇХ ДВОХ УЧНІВ, А ВЛАСНЕ, МАДЕМУАЗЕЛЬ АВЕРДОНК, ПРИДВОРНУ АЛЬТИСТКУ ТА СВОГО ШЕСТИРІЧНОГО СИНА». Батько спеціально занижував вік дитини на 2 роки. Через це малий Людвіг говорив, що він не знає точно скільки йому років.

Коли хлопчику виповнилось 12 років, в його житті сталася дуже важлива подія – напевно, сама доля надіслала в Бонн Хрістіана Нефе, придворного органіста, композитора, диригента. Ця незаурядна людина була однією із найбільш передових і освічених людей того часу. Він зразу ж запримітив в хлопчику геніального музиканта і став безплатно його навчати. Він познайомив Людвіга із творчістю великих: Баха, Генделя, Гайдна, Моцарта. Він називав себе «ворогом церемоніалу» і «ненависником підлещувачів». Ці риси потім виразно проявились і в характері Бетховена. Під час частих прогулянок хлопчик жадібно вловлював слова вчителя, який декламував Гете і Шиллера, розказував про Вольтера, Руссо, про ідеї волі, рівності, братерства, якими в той час жила Франція. Ідеї і думки свого вчителя Бетховен проніс через все своє життя: «Талант – це ще не все, він може загинути, якщо людина не володіє диявольською наполегливістю. Зазнаєш невдачу – почни спочатку. Сто раз зазнаєш невдачу – сто раз почни спочатку. Людина може подолати любі перешкоди. Таланту і щіпочку достатньо, а наполегливості потрібно океан. А крім таланту і наполегливості потрібна ще впевненість в себе, але не гординя. Хай береже тебе Бог від неї».c:\users\pmv251012\desktop\фото бетховен\бетховену 13 років.jpg

Пройде багато років і Людвіг в листі подякує Нефе за розумні поради, які допомогли йому в вивченні музики. На це Нефе скромно відповість: «Учителем Людвіга Бетховена був сам Людвіг Бетховен».

Людвіг мріяв поїхати в Відень, щоб познайомитись із Моцартом, музику якого він обожнював. В 16 років його мрія здійснилась. Проте , Моцарт віднісся до юнака з недовірою, вирішивши , що той виконав п’єсу, добре заучену. Тоді Людвіг попросив дати йому тему для вільної фантазії . Так натхненно він ще ніколи не імпровізував. Моцарт був вражений. Він вигукнув, повернувшись до друзів: «Зверніть увагу на цього юнака, він заставить заговорити про нього весь світ». На жаль, більше вони не зустрілись. Людвіг змушений був повернутися в Бонн до важкохворої любимої мами, а коли пізніше повернувся, Моцарта вже не було в живих.е. никутовски. юный людвиг за роялем

Скоро тато Моцарта зовсім спився, і на плечі 17 річного Людвіга лягла турбота про двох братів. На щастя, доля простягнула йому руку допомоги : Олена фон Брейнінг стала йому, як друга мама, а сестра і брат Елеонора і Стефан стали його першими друзями. Тільки тут він відчував себе спокійно. Власне тут Бетховен навчився цінувати людей і поважати людську гідність. Тут він зустрівся з Вегелером - майбутнім чоловіком Елеонори, який став його найкращим другом на все життя.

Накінець молодий музикант діждався свого часу. В 1792 році на зворотньому шляху із Лондона в Відень в Бонні зупинився Йозеф Гайдн. Людвіга познайомили з ним . Твори молодої людини вразили Гайдна і він пообіцяв всяку підтримку Бетховену і порекомендував йому поїхати в Відень. Гайдн дав йому рекомендовані листи до впливових людей в музичній столиці Європи. Бетховен назавжди залишив рідне місто.

Скоро молодий Людвіг стає одним із перших віртуозів Відня. Його вважають одним із найбільш перспективних музикантів. Перші кілька років, прожитих в Відні, були найщасливішими роками його життя. Він з успіхом виступав перед знатною публікою, привернув увагу професіоналів і меценатів.

Але знову нова біда . В 28 років розпочала свою страшну руйнівну роботу страшна хвороба – глухота. В 1801 році, коли Бетховену виповнився 31 рік, він написав своєму другу Вегелеру: «я веду, можна сказати, жалке існування. Уже 2 роки я уникаю всякого товариства, так як у мене не стає духу сказати людям: я глухий! Що будуть говорити по цьому поводу мої вороги, а їх у мене достатньо! Я часто уже проклинав і Себе, і Творця за моє існування».

Не дивлячись на такий відчай, Бетховен зберіг ясність розуму і ясно уявляв собі всю ситуацію, яка склалася.

Але , жах від прогресуючої глухоти змінило щастя від зустрічі з юною аристократкою, італійкою за походженням, Джульєттою Гвіччарді. В той час їй і не було і 17, але життєрадісний характер молодої дівчини полонив 30 літнього композитора. Через кілька місяців після зустрічі Бетховен запропонував Джульєтті взяти в нього кілька безплатних уроків на фортепіано. Та з радістю прийняла його пропозицію і взамін подарувала йому кілька вишитих нею сорочок. http://www.lovesto.ru/pic/gvinchardi.jpg

Бетховен був строгим вчителем. Коли йому гра не подобалась, він кидав ноти на підлогу, демонстративно відвертався від дівчини. Через 6 місяців, на вершині почуттів, Бетховен приступає до створення нової сонати, яку після його смерті назвуть «Місячною». Вона присвячена графині Джульєтті Гвіччарді. Дописував свій шедевр композитор в гніві, ярості і сильній образі: вітряна кокетка завела роман із примітивним 18 літнім музикантом графом Галленбергом. Цим вона одразу ж поділилась із своїм учителем. Людвіг розгніваний попросив її більше до нього не приходити.

«Я зненавидів її. Адже, якщо б я хотів віддати цій любові своє життя, щоб залишилось для благородного, найвищого?»

А учениця-аристократка , ставши графинею Галленберг, покинула Відень і поїхала в Італію.

Вона стала тією соломинкою, за яку він всіма силами старався втриматись. Але для сім’ї Джульєтти музикант був людиною другого сорту, всього лиш артистом, рівним прислузі. Та і сама дівчина була легковажною.

Існує думка, що страждання людини сприяє його творчому розкріпаченню. В цей складний період він пише 3-й фортепіанний концерт, сонату з похоронним маршем, «Місячну сонату» та інші знамениті твори. Всі вони написані в цей складний період.

Тим часом, глухота стала очевидною. Невдачі в особистому житті стали для 32 річного композитора тупиком. Що робити? Як жити дальше?

Глухоту почали помічати оточуючі люди. Першим виявився його друг Фердінанд Ріс. В 1802році він гуляв з композитором в околицях села Гейлігенштадта, недалеко від Відня. Ріс звернув увагу на чарівну музику , яку десь награвав пастух на сопілці. Півгодини Бетховен напружував слух і нічого не почув. Ріс згадував: « він зробився надзвичайно тихим і сумним, не дивлячись на те, що я його запевняв , ніби теж нічого не чую (чого направду не було)».

В жовтні, 1802 року Бетховен покинув Відень і поїхав в Гейлігенштадт, де написав свій знаменитий Гейлігенштадський заповіт. Відчай композитора здавалося б досягнув межі. Тоді й з’явилася думка про самогубство. Прощаючись із життям, він пише заповіт, адресований братам «Прочитати після моєї смерті». Кожен рядок його – крик відчаю і болю.

«О люди! Ви , що вважаєте мене озлобленим, божевільним або людиноненависником. О , які ви несправедливі! Вам не відома таємна причина, чому я здаюся Вам таким! Моє серце і мій розум ще з дитинства були схильні до ніжного почуття доброзичливості, я завжди прагнув здійснювати великі діла. Але подумайте-но – вже 6 років, як мене вразила невиліковна хвороба, а нетямущі лікарі її тільки погіршують, обманюючи мене з року в рік надією на покращення… Народжений запальним і діяльним , схильним до товариських розваг, я ще майже юнаком змушений був відмовитись від людського товариства… Коли часом я старався забути про це, яким жорстоким випробуванням для мене було щоразу нове підтвердження мого каліцтва. Немає сил сказати людям: « Говоріть зі мною голосніше, кричіть, адже я глухий!» … Вибачте мені за те, що я змушений цуратися всіх, тим часом, як мені хотілося б бути серед Вас… Мені не судилося знаходити натхнення у товаристві людей, у тонкій бесіді, у взаємній відвертості. Один. Зовсім один. Випробування доводили мене ледь не до відчаю; я був ладен накласти на себе руки. Мистецтво! Тільки воно й утримало мене. Мені здавалося немислимим покинути цей світ раніше, ніж я виконаю те, до чого я вважав себе покликаним. О люди! Якщо Ви коли-небудь прочитаєте це, подумайте, які ви були несправедливі до мене – і нехай страдник утішиться, бачачи такого ж страдника, як він сам, котрий усупереч усім перепонам, зведеним самою природою, зробив усе, що було в його силах, щоб бути удостоєним звання художника…»c:\users\pmv251012\desktop\фото бетховен\portrait_anonyme_1801.jpg

Бетховен не може, не хоче жити. Але він здійснив чудо. З усією пристрастю і силою він накинувся на самого себе, на свою слабкість. Як він міг схилитися під ударами долі? Ні , він не дасть зігнути себе! Він боротиметься з долею і переможе її.

І Бетховен не здався. Він боровся з глухотою, з усіма іншими незгодами тим, що творив музику. І яку! Його нелюдський біль і його героїчна стійкість виливалася в мелодії, з яких він сам черпав мужність. Він житиме не для себе, він житиме для інших!

Так мужність і любов до людей допомогли Бетховену створити музику, яка стала безсмертною. Одним із таких творів є п’ята симфонія , в якій Бетховен надзвичайно яскраво виразив девіз свого життя «Через боротьбу – до перемоги!»

Учні слухають 1 частину пятої симфонії.

АНАЛІЗ ТВОРУ.

Ви на початку твору почули мотив, який складається із 4звуків. «Так доля стукає у двері» - сказав про цю тему сам Бетховен.

Серед музикантів , з якими спілкувалась в Росії імператриця Єлизавета Олексіївна, були видатні музиканти, але не генії. З генієм вона зустрілась лише в 1814-1815 роках на Віденському конгресі, і це був Людвіг Бетховен. Але розмову про це потрібно розпочати дещо здалека. http://img-fotki.yandex.ru/get/5802/tomyris.145/0_44b8d_bb75bfa0_l.jpg

Як відомо, Бетховен був в добрих відносинах з російським послом в Відні графом Андрієм Кириловичем Разумовським, який під час правління Павла І був відкликаний із Австрії і відправлений на заслання в свій український маєток, а після царювання Олександра І повернений на попередній пост.

Можливо, що власне Разумовський подав Бетховену ідею присвятити три сонати для скрипки і фортепіано (6, 7, 8) молодому імператору, який в ранні роки захоплювався грою на скрипці і був здатний оцінити дар.

Сонати були написані в 1801-1802 роках і за правилами того часу посвяти високопоставленій особі (і особливо монарху) вимагало певних узгоджень, постільки воно вело за собою і меценатські обов’язки. Такі посвяти оплачувалися і після цього твір поступав в розпорядження того, кому він був присвячений, терміном на один – півтора року. І лише після закінчення терміну композитор мав право дальше розпоряджатися своїм твором. Через невідомі причини, Бетховен гонорару не одержав і в 1803 році ці сонати були видані.

Проте, хоч із з великим запізненням, але нагорода знайшла свого господаря, під час тривалого візиту Олександра і Єлизавети в 1814-1815 році в Відні. З російською імператорською сім’єю Бетховен особисто познайомився під час Віденського конгресу.

Одним із центрів спілкування монархів і князів став розкішний палац Разумовського на березі Дунайського каналу. Там Разумовський і представив свого давнього протеже Бетховена російському імператору та його дружині. Через деякий час Єлизавета зустрілась з Бетховеном у іншого його мецената – ерцгерцога Рудольфа.

А 29 листопада вона разом із іншими членами імператорської фамілії, була присутня на великому концерті ,який організував Бетховен. Імператриця з великим задоволенням слухала твори Бетховена і на наступний день подарувала йому в знак своєї пошани 200 червоних. Для Бетховена це були досить великі гроші. Він зміг віддати свої борги.

Певна річ, композитор не захотів бути невдячним і присвятив їй 2 фортепіанні твори (полонез та перекладену для фортепіано 7 симфонію). Він знав, що імператриця непогано грала на фортепіано. Ці посвяти він зробив з ремаркою, що гонорару за це йому не потрібно. Ці твори він написав в 1816 році. Певна річ, що вручити їх особисто імператриці в руки він не міг, поскільки її вже в 1816 році в Відні не було.

В 20-і роки мода на Бетховена росте. Його запрошують на світські прийоми.

7 травня 1824 року , ціною неймовірних зусиль його близьких друзів, була виконана Дев’ята симфонія. Оркестром диригував Умлауф. Сам же Людвіг стояв у рампи, давав темпи для кожної частини, хоча до того часу він зовсім втратив слух. Публіка була в захваті, грім аплодисментів. Музиканти і співаки були вражені успіхом симфонії. І тільки одна людина стояла не реагуючи на захоплюючі вигуки. В його голові все ще грала симфонія. Молода співачка підбігла до композитора, взяла його за руку і повернула обличчям до публіки. Тільки в цей момент він зміг переконатися в успіху свого твору. http://1.bp.blogspot.com/-8ltuhmik5lm/t37git_e43i/aaaaaaaacyo/wzqzkzplikq/s200/1303041382_bethoven-2.jpg

Пройшло кілька років… Джульєтта повернулася в Австрію і приїхала на квартиру до Бетховена. Плачучи, вона згадувала ті щасливі хвилини, коли вона була його ученицею. Розказувала про бідність її сім’ї, просила простити її і допомогти грошима. Будучи людиною дуже доброю і благородною маестро дав їй значну суму грошей і попросив більше ніколи до нього додому не приходити. Один Бог знає , що творилось в його душі та серці.

Восени, 1926 року Бетховен захворів. Три складні операції не змогли його поставити на ноги. Всю зиму він, не встаючи з постелі, абсолютно глухий, мучився від того, що не міг продовжувати працювати.

26 березня 1827 року годинник в вигляді піраміди, який стояв на робочому столі Бетховена, раптом зупинився. Це завжди віщувало грозу. І дійсно, скоро почалася страшна гроза з ливнями і градом і все було закінчено…

Весняним ранком 29 березня 1827 року проводжати маестро прийшло 20 тисяч людей. Як шкода, що люди часто забувають про тих хто рядом, поки вони живі, а згадують і захоплюються ними тільки після їх смерті.c:\users\pmv251012\desktop\фото бетховен\могилка бетховена в вене.jpg



Все проходить. Сонця теж помирають. Але тисячоліттями продовжують нести своє світло серед темряви.

  1. Підсумок уроку.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка