Розділ теоретичні концепції особистісного «Я» І проблематика особистісно -орієнтованої психотерапії у сучасній медичній психології



Сторінка9/25
Дата конвертації11.05.2018
Розмір5.22 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   25

Тип 3. Цих хворих відрізняє недооцінка симптомів і наслідків захворювання. Вони або лікуються неактивно, або зовсім не бажають звертатися до лікаря і негативно ставляться до лікування.

Тип 4. Хворі, які належать до даного типу, також не бажають лікуватися, але на відміну від попереднього типу, вони не недооцінюють хворобу, а цілком її заперечують, як правило, із страху перед наслідками.

Отже, внутрішня картина хвороби є складним психологічним явищем, Вона дуже мінлива, залежить від значної кількості факторів і виникає у хворих у всіх випадках захворювання, як незначних, так і тяжких хронічних.

Подальший аналіз динаміки переживання психічних станів ми розглянемо на прикладі особливостей особистісних змін тяжких соматичних хворих, зокрема онкологічно хворих. Людина з моменту першого натяку на можливість наявності у неї онкопатології опиняється в тяжкій стресовій ситуації, яка поглиблюється майже на кожному етапі обстеження і лікування. Раптовість виникнення хвороби і психологічна непідготовленість до неї, необхідність виконання складних діагностичних процедур, перспектива застосування променевої та хіміотерапії, важкої операції, а також погана інформованість стосовно можливості одужання, наслідків хвороби тощо, – все це викликає у хворих появу тривоги, депресії, страху, невпевненості у можливість подальшого життя (Бусигіна Н., Волков В.Т., Герасименко В.Н., Гнєздилов А.В., Карпіловська С., Пезешкіан Н., Шевченко Н.Ф. та ін.).

Онкологічне захворювання сприймається як непідвладна контролю загроза життю, замах на цілісність організму, особливо при оперативних втручаннях. Рак – це особливий смисловий простір, особливий образ життя й світосприймання. Негативні відчуття посилюються через почуття страху смерті, самотності, каліцтва, відчуження, безнадійності.

Хвороба радикально змінює особистість онкологічне хворого. Вона накладає глибокий відбиток на його фізичний стан та зовнішність(особливо у хворих на рак підшлункової, щитовидної залози – брудно-жовтий колір шкіри, виснаження, екзофтальм, та пухлинах гіпофіза), призводить до певних змін у структурі особистості та до переструктурування соціальних та особистісних стосунків. Онкологічна хвороба як кризова ситуація, що несе безпосередню загрозу життю людини, зумовлює перебудову мотиваційної, ціннісної та емоційної сфери хворого. На перший план виступає мотив збереження життя, свого соціального та сімейного статусу. Під час тривалої хвороби у людини відбувається своєрідне переосмислення свого життя, життєвих цілей, досягнень. Особистість проводить оцінювання, яке дуже часто зумовлене необхідністю адаптації до умов соматичного захворювання.

Біологічні особливості важкого соматичного захворювання - масивна і тривала інтоксикація, порушення обмінних процесів, виснаження, функціональні розлади – приводять до зміни протікання психічних процесів, до зниження операціонально-технічних можливостей індивіду. Соціальна ситуація змін особистості хворих із важкими соматичними захворюваннями в багатьох відносинах негативна, вона обмежує можливості життєдіяльності людини. Змінюється соціальний статус хворих: вони переводяться на інвалідність, відриваються від звичних колективів і груп; при цьому звужується коло контактів, порушуються особисті й сімейні плани; досягнення визначених цілей (зокрема, професійних) стає неможливим; видозмінюється звичний уклад та стиль життя.

Перше усвідомлення хвороби тягне за собою переживання екзистенціальної фрустрації: руйнуються життєві плани і саме відчуття життя як чогось стабільного. Тепер воно сприймається як «дім, який побудований на піску», що може зруйнуватись у будь-яку мить від найменшого дотику. Життя поділяється на щасливе (до хвороби) і похмуре (тепер). Такі думки спричиняють емоційне навантаження, нездатність керувати ситуацією, відчай. У людини розвивається унікальний стан - переживання самотності перед обличчям незвідності і навіть смерті. Цей особливий екзистенціальний стан, що зумовлений усвідомленням загрози, яка раптово обрушилася, руйнуванням звичного світу, потребує переоцінки всієї життєвої ситуації, необхідності відповісти на виклик долі, збудувати новий життєвий світ [61], [239].

У структурі внутрішньої картини хвороби провідним є емоційний рівень: страх, тривога з приводу сумнівності лікування. Серед емоційних реакцій переважають страх за свій стан, за рольові стосунки, тривожність на особистісному рівні. Хворі прагнуть відтягнути початок лікування, виписатися із стаціонару, повернутися до колишнього способу життя. Хвороба характеризується як перешкода на шляху досягнення колишніх життєвих цілей, і турбота за своє здоров’я в цей період, насамперед, є необхідним засобом продовження звичної діяльності (робота, навчання, виховання дітей).

При переході до хронічного лікування у хворих помітно змінюється емоційний стан, що особливо виражено у хворих із неадекватною (завищеною) моделлю очікуваних результатів лікування. Різко змінюється загальний настрій, поведінка хворих. Звужується сфера їх інтересів, вони часто цілком занурюються у хворобливий стан., стають дратівливими, конфліктними.

Структура особистості людини визначається, перш за все, її актуальними мотивами та їх ієрархією. Центральним психологічним механізмом особистісних змін стає перебудова ієрархії мотивів, їх підпорядкування новому головному смислоутворюючому, стрижневому мотиву («зсунення мети на мотив» – за визначенням О.Ш.Тхостова [248]). Домінуючий мотив «збереження життя» забарвлює психічне життя індивіду, накладає відбиток на особливості сприймання світу, визначає зміни системи життєвих цінностей. Те, що радувало і здавалося важливим, втрачає свою привабливість, позбавляється змісту. Хворі стають байдужими до близьких людей, звужується коло явищ, здатних привернути їх увагу. Разом з тим заявляються інтереси раніше не властиві людині, підвищується егоцентрична фіксація на собі. За даними Н.Ф. Шевченко [279], на початкових етапах захворювання мотив «збереження життя» є ситуативним і актуалізується лише в періоди різкого погіршення стану: хворі починають активно проходити обстеження, обмежувати свою активність, дотримуватись нового режиму життя, стежити за результатами аналізів, шукати нові методи лікування. В силу своєї великої вітальної значимості мотив «збереження життя» досить швидко виділяється серед інших, стабілізується, стає центральним, підпорядковує собі всі інші мотиви. Надалі змінюється вся система відносин хворих: значимими стають тільки ті події, які не суперечать смислоутворюючому мотиву «збереження життя», коло актуальної діяльності онкохворих звужується, він починає визначати особистісний смисл звичних для людини форм діяльності.

Однією з найбільш важливих особистісних особливостей онкологічних хворих є знижений рівень суб’єктивного контролю, що обумовлює суб’єктивну не контрольованість ситуації, в наслідок чого відбувається зняття з себе відповідальності за результати дій, що починаються. З цим пов’язана вкрай низька самооцінка, і як наслідок, – почуття провини, схильність до надання надмірної значимості життєвій ситуації, що склалася, і нездатності з нею впоратися. Не менш важливою є виражена потреба досягти успіху і, разом з тим., висока значимість минулого негативного досвіду, очікування невдачі і негативного прогнозу результатів лікування, що обумовлює відмову від вирішення проблемної ситуації.

На термінальній стадії захворювання онкологічне хворі переживають почуття безпорадності, страху за те, що не зможуть повернутися до нормального активного життя. Вони переживають жах самотності у стражданні й бажання, щоб їх залишили у спокої. Відчувають постійну незахищену тугу, відчай, відчуженість. Найглибша стадія життєвої кризи, викликана хворобою, супроводжується почуттям безнадії, відсутності сенсу існування. Усе, що відбувається навколо, здається хворим нереальним, безглуздим, нікчемним. Здатність планувати своє майбутнє втрачається, життєві перспективи катастрофічне звужуються.

Не дивлячись на безліч індивідуальних особливостей існують загальні типи реагування на звістку про смерть, що наближається. Динаміка переживання цього стану, за спостереженнями Е.Кandel [334, 335], проходить п’ять емоційних стадій, швидкість проходження через які є індивідуальною:

– заперечення та ізоляція. Людина не погоджується, не приймає факт смертельної хвороби. Шок від отриманої інформації примушує людину відкласти цю проблему, щоб повернутися до неї пізніше, коли вона буде емоційно готовою.

– гнів та агресія. Найчастіше гнів є виразом інших, більш глибинних емоцій – страху й розчарування. Не в змозі вилити гнів на членів родини, вони виплескують його на медичних працівників, психолога.

– ведення переговорів. Хворі намагаються «вести переговори» з вищою духовною силою, «укласти угоду», щоб виграти побільше часу. Наприклад, тяжко хворі можуть говорити: «Якщо я тільки доживу до весілля дочки, я буду готова покинути цей світ.» Сама обіцянка і не так вже й важлива, але дає можливість людині використати цей час для завершення розпочатих справ.

– депресія, яка характеризується двома формами: перша – сум з приводу минулих втрат, розчарувань, нереалізованих мрій; друга – підготовка до прийдешніх втрат.

– смиренність. Людина відчуває умиротворення, примиряється з думкою про неминуче, відмовляється від боротьби із смертю.

Н.A. Шевченко, виокремлює ще одну стадію – парадоксальну, в якій ніби утримуються елементи попередніх стадій, але переважає рідкісне явище сходження духу людини («кристалізація духу») [279, с. 160]. Дослідник вважає його новоутворенням, яке з’являється у термінальному періоді життя людини. Для цього стану характерними є, з одного боку, просвітлення, любов до оточуючих, злагода із самим собою, Богом; з іншого, – здатність ушляхетнити простір навколо себе.

Таким чином, хвороба є подією в житті (В.В. Ніколаєва), яка здатна змінити до сих пір його рівний плин, заставити людину по-новому поглянути на власне життя, його смисл, і на саму себе; хвороба може викликати почуття втрати, провини, і, як наслідок, особливу гостроту переживання цінності й суб’єктивної принадності життя. Отже, хвороба є подією і стражданням. Смертельно небезпечне захворювання якісно змінює всю соціальну ситуацію розвитку людини, змінює об’єктивне місце, що займає людина в житті, а також – її внутрішню позицію по відношенню до себе і життя в цілому.

Хворобливе відчуття, переломлюючись у структурі потреб і мотивів людини, набуває особистісного смислу, який відображає життєве значення захворювання для особистості. Психологічний вплив хвороби на особистість виражається в реакції на захворювання, його наслідки, а також зміні особистості в період хвороби. Реакція на цей вплив може мати перебіг із залученням різних захисних механізмів та стратегій долаючої поведінки, особливості прояву котрих розглядаються у медичній та психологічній літературі в рамках уявлень про внутрішню картину хвороби, ставлення до неї, адаптації. При всьому розмаїтті методологічних позицій авторів наведених понять, всі вони відображають, по суті, комплекс переживань та відчуттів хворого, інтелектуальних та емоційних реакцій на хворобу, лікування та взаємодію з тими, хто оточує. З цієї позиції захворювання необхідно розглядати не як натуральний стан, що пасивно відчувається суб’єктом, а як предмет його активного відображення.

Тяжке хронічне соматичне захворювання може стати джерелом формування у людини як психологічно негативних особистісних рис із тенденцією до збіднення та занепаду всього психічного вигляду, звуження зв’язків із світом, так і до психологічно позитивних для розвитку її особистості новоутворень у вигляді, наприклад, компенсаторних проявів, прояві пристосування тощо.

Хвороба може змінити й перспективу людського життя в цілому. Будь-який справжній особистісний копінг передбачає, як відомо, саме скерованість на майбутнє, відкритість перспективи руху. Зміни ескізу майбутнього - одна з найбільш суттєвих характеристик нової соціальної ситуації розвитку, яка складається в умовах хвороби. Усі минулі життєві цілі, прагнення, очікування знецінюються, а невизначеність прогнозу порушує можливість планування життєвих цілей. Активність, цілеспрямованість, установка на самореалізацію та досягнення, що скеровані у майбутнє, втрачають свій смисл у ситуації тяжкого соматичного захворювання, що фруструє основні людські потреби соціального та фізичного існування. На основі цього формується нова соціальна позиція – соціальної неповноцінності. Нова соціальна ситуація розвитку соматичне хворої людини стає предметом її активної внутрішньої роботи, внаслідок якої формується нова внутрішня позиція людини, зміст та динаміка якої відображає основні смислові зміни в структурі особистості.


    1. Психічні стани пацієнтів з хронічними соматичними захворюваннями і проблеми психотерапевтичної допомоги

На підставі вищевказаного ми здійснили експериментальне дослідження, метою якого було встановлення (у разі віднайдення) деяких особливостей переживання психічних станів пацієнтів з соматичним діагнозом. Така мета зумовила певні особливості дослідження.


3.2.1 Методи і досліджувані

В дослідженні використано такий діагностичний інструментарій: колірний тест відносин А. Еткінда і тест колірного вибору М. Люшера, методику «локус суб’єктивного контролю» М.Роттера, методику Коллермана-Плутчека для визначення особистісних захистів, проективний тест «Рисунок неіснуючої тварини» (РНТ), проективну методику візуалізації хвороби і процесу її лікування, а також скорочений варіант особистісного опитувальника СМДО, відомого під назвою СМОЛ (у модифікації А.М. Харченка).

На перший погляд може видатися, що кількість діагностичних методик невелика. Це не так. Небагато не означає недостатньо. Слід врахувати, що наші обстежувані не просто звичайні досліджувані, це пацієнти соматичного стаціонару, котрі страждають від різних алгій, часом з невизначеним діагнозом, нечіткими перспективами лікування і т.п. Спочатку ми взагалі збиралися обійтися лише загальновідомими шкалами тривожності Спілбергера-Ханіна і проективним тестом Люшера. Однак поступово, вступаючи в контакт з пацієнтами стаціонару, формуючи з близьких нам по духу колег робочу групу психотерапевтів, беручи посильну участь у лікувальному процесі. Ми змогли відвоювати простір і, головне, час – між традиційними оглядами, діагностикою, лікувальними процедурами, відвідуваннями родичів, особистим часом пацієнта тощо – для забезпечення спільної доброзичливої психотерапевтичної роботи.

Перший етап дослідження, що охоплював різні періоди упродовж 2009-2010 рр., здійснювався на основі клінічної лікарні №12 м. Києва, а також у стаціонарах, що складають клінічну базу кафедри внутрішніх хвороб і ряду інших кафедр НМУ імені О.О. Богомольця. В дослідженні брали участь 39 пацієнтів (14 чоловіків і 25 жінок) у віці від 23 до 62 років з такими діагнозами: серцева недостатність 2-3 ступеня та хронічний холецистит у стадії загострення. При цьому 9 жінок і 5 чоловіків проходили повторну госпіталізацію. Для порівняння результатів з умовною нормою було набрано контрольну групу з 12 добровольців – студентів факультету медичної психології НМУ імені О.О. Богомольця.


3.2.2. Результати обстеження

Середні значення показників емоційного ставлення хворих ХХ і СН до трьох груп понять (хвороби і проявів, що її супроводжують; процедур лікування і самоконтролю; значущих сфер життєдіяльності) становили 24,3 і 22,3; 17,2 і 15,4; 12,2 і 12,8 балів відповідно. Таким чином, хворі СН у середньому дещо позитив ніше ставляться до хвороби, процедур її лікування та самоконтролю, а хворі ХХ – до значущих сфер життєдіяльності, хоча статистично значущих відмінностей за цими параметрами ХХ і СН не виявлено.

Об’єкти, пов’язані з хворобою, здебільшого асоціюються з чорним кольором. Це, певно, пов’язане з наявністю негативних і фобічних переживань хворих ХХ і СН. Об’єкти, пов’язані з процедурами лікування та самоконтролю, у хворих ХХ найчастіше асоціюються з сірим кольором, у той час як у хворих СН спостерігається великий діапазон комірних асоціацій. Об’єкти, пов’язані зі значущими сферами життєдіяльності, і у хворих ХХ, і у хворих СН найчастіше асоціюються з яскравими кольорами. Найбільша перевага віддається поняттю «самореалізація», яке асоціюється з коричневим кольором у хворих СН, що свідчить про недостатнє задоволення відповідної потреби, відчуття своєї слабкості, дефіцит енергетичного потенціалу.

Варто відзначити той факт, що основним кольором, з яким асоціювалася велика частина понять у хворих ХХ, був жовтий, що свідчить про їх більшу оптимістичність, про потребу у вірі в позитивну перспективу в майбутньому.

Непарний аналіз частот об’єднання різних смислових понять в єдину колірну групу дав змогу дослідити емоційно-смислові комплекси хворих ХХ і СН.

Частотний аналіз дав можливість виділити певні емоційно-смислові групи у пацієнтів з ХХ. Поняття «робота» часто асоціювалося з поняттям «щастя», «здоров’я», «сім’я», «життя», «гастроентеролог». Таким чином, в єдину смислову групу потрапляли поняття, пов’язані зі значущими сферами життєдіяльності. Потрапляння в цю групу поняття «дієтолог», мабуть, можна пояснити, з одного боку, розумінням важливості і необхідності лікування для підвищення якості життя; з другого боку, – перекладанням відповідальності за стан свого здоров’я на лікаря.

Дослідження ступеня усвідомлення ставлення до хвороби показало, що майже у всіх хворих ХХ (у 96%) воно було адекватним на відміну від хворих СН, у котрих адекватне ставлення до хвороби виявлене тільки у 60%. В інших випадках хвороба або переоцінювалася (41%), або недооцінювалася (19%). Відтак, у хворих СН має місце тенденція до переоцінки тяжкості своєї хвороби.

У більшості хворих ХХ спостерігалося адекватне оцінювання хвороби, позитивне ставлення до процедури лікування та самоконтролю і негативне ставлення до хвороби і станів, що її супроводжують, а також емоційне відторгнення захворювання, що свідчить про розбалансованість у його розумінні та про емоційне ставлення до нього. На нашу думку, цей феномен можна інтерпретувати як розбалансування когнітивної та емоційної складових у структурі внутрішньої картини хвороби (ВКХ), за якого знання про хворобу і розуміння правил самоконтролю не виступають регулятором реальної діяльності хворих зі збереження здоров’я. Ми переконані, що вказане вище розбалансування є специфічним механізмом порушення смислового саморегулювання хворих.

Дослідження за допомогою методики «Локус суб’єктивного контролю» (ЛСК) показало, що в цілому хворі ХХ відзначаються помірно інфернальним локусом контролю, а хворі СН – помірно екстернальним локусом контролю. Статистично значущі відмінності між хворими ХХ і СН отримано за шкалою «невдачі» (р≤0,01), загальної інтернальності, «виробничі відносини» (р<0,05).

Нагадаємо, що локус контролю, або атрибуція відповідальності, пов’язаний з ефективністю функціонування смислового саморегулювання. Таким чином, хворі СН, маючи помірно екстернальний локус контролю, приписують відповідальність зовнішнім факторам і характеризуються меншою ефективністю функціонування смислового саморегулювання порівняно з хворими ХХ.

Дослідження за допомогою методики Келлермана-Плутчека спільно з рисунком неіснуючої тварини (РНТ), коли графічні аспекти і проективні історії пацієнтів виступали як підґрунтя діагностики захисних механізмів, дало такі результати. Статистично значущі відмінності між групою норми і пацієнтами з ХХ виявлено за параметром прояву захисних механізмів раціоналізації (р<0,01), заперечення та компенсації (р<0,05); між групою норми і групою хворих СН – за параметром раціоналізації (р<0,05), а між групами хворих ХХ і СН – за параметрами регресії, заперечення, проекції, компенсації та раціоналізації (р<0,05).

Взагалі ж хворі СН відзначалися меншою вираженістю різних механізмів психологічного захисту (мається на увазі їхня кількість) порівняно з хворими ХХ і групи норми. Найбільш вираженими захисними механізмами пацієнтів з ХХ і СН порівняно з групою норми виявилися раціоналізація і заперечення – особливо у групі хворих ХХ. Механізм раціоналізації, певно, вказує на інтелектуальну стратегію оволодіння ситуацією хронічного захворювання. Механізм заперечення ми схильні інтерпретувати скоріше як варіант механізму ізоляції, пов’язаного з високим когнітивним контролем хронічних хворих над ефективною сферою життя.

Схильність хворих ХХ і СН до когнітивного гіперконтролю особливо виявляється при аналізі їх проективних рисунків (методика РНТ). Так, багаторазове обведення контуру тварини, що виступає показником тенденції жо надмірного контролю, мало місце в рисунках, виконаних 44% хворих ХХ і 46% хворих СН.

Аналіз проективних рисунків і створених до них історій так само дав змогу виявити характерні для хворих ХХ і СН механізми психологічного захисту. Так, раціоналізація як провідний захисний механізм хворих ХХ і СН властива 58% рисунків та 67% історій хворих ХХ і 46% рисунків та 58% історій пацієнтів СН. У проективних рисунках цей механізм виявився в характерних назвах тварин, що виражали незвичне поєднання смислових частин (наприклад, рос. – «медяц», «пчелоух», «ежекот» і т.д.); в історіях цей механізм знайшов свій прояв у багатофункціональному призначенні різних частин тварин, в обґрунтуванні їх житлових умов, харчування і способу життя.

Захисний механізм заперечення виявився в 58% проективних історій ХХ і 67% проективних історій хворих СН. У цих історіях намальовані тварини зазвичай описувалися як дружелюбні та миролюбні, позбавлені ворогів та проблем, як загальні улюбленці, що «несуть у світ добро», у них «завжди все добре» і живуть вони «для свого задоволення».

Регресія в рисунках (положення тварини «анфас») відзначалася у 29% пацієнтів з ХХ і 58% хворих СН. Істероїдно-демонстративні риси (наявність у тварин вій, прикрас і т.п.) мали місце у 36% пацієнтів з ХХі 42% пацієнтів з СН. Інфантилізм та істероїдно-демонстративні риси можна розглядати, на нашу думку, як непрямий показник такого захисного механізму, як витіснення.

Зазначимо також, що прояв захисту у вигляді використання гумору спостерігався лише в проективних рисунках та історіях пацієнтів з ХХ. Так, гумористичні історії створили 17% хворих ХХ, а гумористичні назви тварин зафіксовано у 28% пацієнтів з ХХ (наприклад, «дюдюка-п’яточаківна», «телю-люлечка», «сміхотун триокий»).

Таким чином, провідними захисними механізмами і хворих ХХ, і хворих СН, виступають заперечення і раціоналізація. Ще раз наголосимо: пацієнти СН відзначалися меншою вираженістю різних механізмів психологічного захисту порівняно з хворими ХХ і групою норми.

Відповідно до методики візуалізації хвороби та її лікування (див.: Саймонтон К., Саймонтон С., 2002) отримано такі дані за критеріями оцінки різних типів проективних рисунків (див.: табл. 3.1)

Таблиця 3.1

Критерії оцінки різних типів проективних рисунків хворих ХХ і СН (методика «Візуалізація хвороби та її лікування»)




Тип рисунка

Критерії оцінки проективних рисунків

1.

Механічні рисунки

Обмеженість змісту рисунка прямими знаками хвороби та її лікування, відсутність образного простору в рисунках

2.

Образні конкретні рисунки

Конкретність і простота образів хвороби та її лікування, відсутність зв’язку хвороби та її лікування на образному рівні

3.

Образні символічні рисунки

Наявність переносного смислу в рисунках, метафоричність, символічність образів хвороби та її лікування

4.

Образні абстрактно-філософські рисунки

Високий рівень абстрактності рисунків, наявність філософської проблематики в розповідях за рисунками

В механістичних рисунках відсутній образний простір, смислове наповнення хвороби редуковано до уявлення про процедуру хвороби. Так, найчастіше такі рисунки містили зображення печінки і жовчного міхура у хворих ХХ, перекресленого і заштрихованого серця і серцевих препаратів у хворих СН.

Велика кількість механістичних рисунків у пацієнтів з ХХ – на відміну від пацієнтів з СН – пов’язана, на нашу думку, з описаним вище феноменом розбалансування когнітивної та емотивної складових у структурі ЗКХ. Емоційне відторгнення хвороби, її недостатнє усвідомлення призводять до редукції її образного смислового наповнення. Це припущення підтверджується статистично значущими відмінностями, зафіксованими між низкою механістичних рисунків і низкою образних рисунків – за показниками заперечення і раціоналізації (р<0,01), що відображає недооцінку емоційної складової хвороби і тенденцію до її інтелектуального подолання.

Образні рисунки мають метафоричний характер, у них наявний простір переносного смислу. Рисунки хворих СН, на відміну від хворих ХХ, мали здебільшого конкретний характер. Конкретні рисунки зазвичай містили природні ландшафти із зображеннями самих хворих. Ось фрагмент оповіді Д.А., пацієнтки з СН.



«Це ліс, там далі галявинка. Погожа днина, світить сонце. Це я, у мене добрий настрій, я дихаю на повні груди, серце калатає рівно. Моя хвороба – це коли серце калатає дуже сильно і швидко (робить позначку в ділянці серця). Лікування – це коли моє серце калатає рівно».

Як бачимо, тут наявна спроба метафоричного опису хвороби та її лікування, однак, власне образи хвороби та лікування, а також взаємозв’язок між ними відсутні.

В символічних рисунках, яких було вдвоє більше у хворих ХХ (р<0,05), з’являються переносні, метафоричні образи і хвороби, і лікування. Так, хвороба може асоціюватися із зів’ялою квіткою, високою горою, назріванням вулкану, зламаним мотором, а її лікування – з процесом поливання й удобрювання квітки, підйомом в гору, виверженням вулкану, полагодженням двигуна відповідно. Таким чином, в образних символічних рисунках окреслюється простір для смислового, метафоричного наповнення хвороби. Цей простір за своєю функцією є простором для емоційного опрацювання та усвідомлення хвороби, а також шляхів її подолання.

Тим часом у 22% хворих ХХ і 6% хворих СН спостерігалися образні абстрактно-філософські рисунки (р<0,01). Так, Б.Ю., пацієнтка з діагнозом СН подала образ хвороби як замкнуту спіраль, а образ лікування – як розімкнену спіраль, і дала таке пояснення своїм рисункам: «Замкнута спіраль є образом обмежень і внутрішньої несвободи. Розімкнена спіраль символізує можливість внутрішньої свободи, свободи від обмежень, яка досягається завдяки правильному лікуванню».

Заслуговує на увагу і те, що у 30% пацієнтів з ХХ, порівняно з 6% хворих СН, діагностувався хід хвороби, що утруднює або підриває звичний спосіб життя. Так, у рисунках часто звучав мотив «подолання перешкод», а сама хвороба асоціювалася з перешкодами. На нашу думку, подібний хід хвороби, що утруднює звичний спосіб життя, також пов’язаний з феноменом розбалансування когнітивної та емоційної складових у структурі ВКХ.

Інтерес викликає і той факт, що у 35% пацієнтів ХХ, порівняно з 12% хворих СН, у проективних рисунках було наявне сонце. Цей феномен, на нашу думку, узгоджується з переважним вибором хворими ХХ жовтого кольору в методиці ЦТО і пов’язаний з їх підвищеною потребою вірити в позитивне майбутнє.

Аналіз проективних рисунків показав, що хвороба та її лікування були взаємопов’язаними у 52% пацієнтів з ХХ й у 59% пацієнтів з СН. Стосовно представлення образу лікування зауважимо, що він взагалі був відсутній у 26% хворих ХХ і у 35% хворих СН.

За емоційним фоном проективних рисунків та історій до них 57% рисунків пацієнтів з ХХ і 47% рисунків пацієнтів з СН виявилися позитивними, 22% і 18% відповідно – негативними, а 22% і 35% – нейтральними. В позитивних рисунках та історіях були наявні настрій на лікування та впевненість у позитивному його результаті. Негативні рисунки відображали песимістичні емоції – зокрема, страх, фрустрації, безнадійність, які втілювалися в образі могил, домовини або хреста. Таким чином, спостерігалася тенденція до поляризації емоційного забарвлення хвороби та її лікування у хворих ХХ, що виявлялося у зменшенні кількості нейтральних рисунків у хворих ХХ порівняно з хворими СН (р<0,05).

Відтак, у результаті дослідження смислу хвороби були отримані різні варіанти характерної для хворих ХХ і СН смислової редукції, які виражалися і в різних типах проективних рисунків, і у вигаданих історіях. Так, з рисунків «редукціоністського типу» (механістичні та конкретно-образні) видно, що для пацієнтів з ХХ була характерною переважна наявність механістичних рисунків, що можна пояснити дією захисних механізмів заперечення та раціоналізації. Захисне заперечення призводить до ізоляції негативних емоційних переживань і, як наслідок, до відсутності образного простору для емоційного та смислового наповнення хвороби. Захисна раціоналізація редукує усвідомлення хвороби до уявлення про процедури її лікування та самоконтролю. Переважна наявність конкретних образних рисунків у хворих СН є другим варіантом смислової редукції, що пов’язане, на нашу думку, з недорозвиненістю способів знаково-символічного опосередкування хвороби.

Матеріали для дослідження емоційного досвіду хворих ХХ і СН слугувала методика вільної класифікації дескрипторів емоцій. В цілому хворі ХХ краще справлялися з виконанням приписів цієї методики. Найчастіше виділялися такі групи емоцій: «депресія» (78%), «провина» (60%), «радість» (60%), «страх» (52%), «позитивне ставлення до людей» (50%).

У свою чергу, пацієнтами з СН виокремлювалися такі групи емоцій: «страх» (91%), «депресія» (74%), «позитивне ставлення до людей» (64%), «радість» (64%), «агресія» (52%). При цьому пацієнти з СН, на відміну від пацієнтів з ХХ, часто включали в групу емоції, які не мали до них стосунку за експертними оцінками. Щодо змішаних емоційних груп, то найчастіше вони являли собою комплекси «страх-агресія» (64%) і «провина-агресія» (55%).

Заслуговує на увагу і та обставина, що при цьому групи мали назви «страх» і «провина» відповідно, тобто переживання власне агресивних емоцій не усвідомлювалося пацієнтами з СН. З одного боку, відзначений феномен узгоджується з даними літератури про наявність у хворих СН прихованої, неусвідомлюваної, стримуваної агресії, яка може трансформуватися у переживання полі емоційного спектра. З другого боку, цей факт викликає особливий інтерес, якщо врахувати протилежність у системі емоційних координат емоційних комплексів провини та агресії. Певно, тут спрацьовує захисний механізм формування реакції, в результаті якого агресія на рівні суб’єктивного переживання перетворюється на свою протилежність. Тобто на почуття провини. Разом з тим така недиференційованість емоційних комплексів та їх недостатня промовлюваність хворими СН може свідчити про витіснення відповідних переживань або про певну роль рис характеру в розвитку цієї нозології.



За допомогою бланкового варіанта методики класифікації дескрипторів емоцій не було встановлено значущих відмінностей між хворими ХХ і СН за параметрами обсягу загального і частотного словників емоційного досвіду, які становили 76 і 27 дескрипторів відповідно у хворих ХХ і 70 і 25 дескрипторів у хворих СН. Разом з тим процедура частотного аналізу змісту словників частотного емоційного досвіду хворих ХХ і СН та порівняння дескрипторів емоцій, що його утворюють, з виділеними експертними групами дають змогу з’ясувати деякі цікаві відмінності, подані в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   25


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка