Розділ теоретичні концепції особистісного «Я» І проблематика особистісно -орієнтованої психотерапії у сучасній медичній психології



Сторінка2/25
Дата конвертації11.05.2018
Розмір5.22 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

уточнено:

- місце української психотерапевтичної школи в реальних процесах надання психотерапевтичної і психологічної допомоги пацієнтам, які страждають на соматогенії;

- характер протиріччя між соціально санкціонованими часовими рамками лікувальних заходів (нормативні строки перебування в соматичному стаціонарі) і хронобіологічною динамікою реактивних соматогеній, що передбачає значно триваліший період, необхідний для відновлення особистісного «Я».

На захист виносяться наступні положення:

1) часто психотерапія забезпечує пацієнту з соматогенією лише паліативну допомогу, що за умови наявності у хворого резистентності до психотерапевтичного впливу, змушує ставити і вирішувати питання щодо переваг поєднування психотерапії і психофармакотерапії;

2) не існує принципових відмінностей в ефективності застосовуваних психотерапевтичних підходів у соматичній клініці різного профілю і, зокрема, при соматогеніях у пацієнтів з гастроентерологічною патологією;

3) негативні психоемоційні стани, що спостерігаються у пацієнтів з хронічними гастроентерологічними захворюваннями, піддаються симптоматично-орієнтованій психотерапії, саногенні можливості особистісно-орієнтованій психотерапії, однак, залишаються дуже обмеженими;

4) класична модель патогенетичної особистісно-орієнтованої психотерапії непсихотичних розладів на фоні соматичного гастроентерологічного захворювання часто не спрацьовує, оскільки існують значні утруднення «стрибка» із психіки в тіло; тому йдеться про ефективність поєднуваної психотерапевтичної та психофармакологічної терапії;

5) часові рамки надання психологічної і психотерапевтичної допомоги при соматогеніях виходять далеко за нормативну кількість ліжко-днів для пацієнтів гастроентерологічного стаціонару, як, очевидно, і для інших пацієнтів з хронічним соматичним захворюванням, що потребує додаткових зусиль для організації психологічного і психотерапевтичного супроводу лікувального процесу.



Теоретичне значення дослідження полягає, насамперед, в тому, що на основі багатостороннього дослідження сформульована і обґрунтована принципова позиція, що проблематизує ідеологічні й міфологічні витоки панпсихологізації, які є похідними ще від класичного психоаналізу і знайшли нові форми виявів у сучасних екзистенційно-феноменологічних напрямках психотерапії. Дослідження доповнює й поглиблює теоретичний аналіз сучасних шкіл вітчизняної психотерапії, обґрунтовуючи різницю в розумінні впливу германської клінічної традиції з її поглибленими дослідженнями мозкової організації та санкт-петербургської школи психотерапії, і у визнанні впливу французької соціологічної і неврологічної традиції на сутнісні підходи московської школи психотерапії. Особливу увагу приділено українській психотерапевтичній школі, значні клінічні і реконструктивні можливості якої дозволяють реально подолати традиційно звичну функцію симптоматичного лікування і психотерапевтичної допомоги. В роботі міститься детальний аналіз взаємодії психотерапевтичних механізмів і їх лікувальних впливів на весь комплекс симптоматики, що супроводжує різні типи й рівні проявів соматогеній. За умов багатостороннього моделюючого експерименту отримано об’єктивне підтвердження теоретичного положення про принципову обмеженість виключно психологічних впливів у лікувальній роботі з соматичними пацієнтами, про необхідність враховувати біопсихосоціальну мультикаузальність соматогеній, про неспівпадання хронобіологічних ритмів лікування соматичних захворювань і вторинних невротичних утворень.

Практичне значення отриманих результатів полягає у визначенні: ефективності консультативної та психотерапевтичної роботи з пацієнтами, що страждають на соматогенію; ефективності психотерапії з урахуванням динаміки психічних станів у пацієнтів, які страждають на соматогенії; темпоральних характеристик ефективності індивідуальної та групової психотерапії при соматогеніях; мішені психотерапії при соматогеніях – порушення ставлення до себе та інших, неадекватні психологічні захисти, а також негативні емоційні стани; у створенні моделі комплексного дослідження ефективності різних форм і методів психотерапії при соматогеніях з урахуванням соматичного і психолого-медичного діагнозів; у окресленні кола компетентностей, що важливі у фахової підготовці як лікарів-психологів і медичних психологів, так і психологів-психотерапевтів – саме теоретичне узагальнення і практичне уточнення обсягу знань і компетенцій, якими мають володіти вказані спеціалісти, надає принципово нових можливостей в структурі й змісті терапії хронічних та інвалідизуючих соматичних захворювань.

Розроблено та обґрунтовано етапність психотерапевтичного втручання при соматогеніях. Повний обсяг такого втручання містить 6 етапів: мотивування, актуалізація віри в одужання; активізація життєвого стилю; емоційна седація; власне коригування; підтримка змін.



Основні результати дослідження впроваджено:

У навчальний процес психолого-педагогічного факультету Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка (акт впровадження № 45 від 26.11.2015); у практичну діяльність Інституту інноваційної та післядипломної освіти Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (акт впровадження № 345-н від 01.10.2015); у навчально-виховний процес Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини при викладанні дисциплін «Вікова та педагогічна психологія», «Соціальна психологія», «Медична психологія» (акт впровадження № 2645/01 від 05.11.2015); в навчальний процес підготовки студентів 4 курсу І медичного факультету ДЗ «ДМА МОЗ України»; у роботу психологічної служби з особовим складом Державної прикордонної служби України (довідка № 49131/0/3 від10.11.2015); у роботу клініки гастроентерології Національного військового медичного клінічного центру «ГВКГ» (акт впровадження № 671/8 від 12.11.2015); у методичне забезпечення та викладання навчальних дисциплін кафедри психології Мукачівського державного університету (акт впровадження № 2426 від 24.11.2015); у навчальний процес кафедри практичної психології та педагогіки гуманітарно-педагогічного факультету Хмельницького національного університету ( акт впровадження № 72 від 20.10.2015); у навчальний процес підготовки студентів спеціальності «Психологія» Донецького національного університету (довідка № 06/01.1.3-38 від 22.10.2015); у навчально-виховний процес Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Сєверодонецьк при (довідка № 1386/44від 17.09.2015); у навчальний процес кафедри практичної психології факультету педагогіки та психології Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка при викладанні дисциплін: «Психологія спілкування», «Диференційна психологія», «Психологічна служба в закладах освіти» для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» спеціальностей: «Соціальна педагогіка», «Практична психологія»(довідка № 689-н від 24.09.2015); у процес викладання дисципліни «Медична психологія» студентам Івано-Франківський національний медичного університету, які навчаються за спеціальністю «Лікувальна справа» та на засіданнях кафедри психіатрії, наркології та медичної психології (довідка № 06.6137 від 07.10.2015); у навчальний процес факультету психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк) у викладанні курсів «Спеціальна психологія та методика педагогічно-корекційного тренінгу», «Вікова психологія та спецпрактикум», «Методи діагностики розвитку особистості в нормі і патології», «Клінічна психологія», «Основи психотерапії та тренінг терапевтичного-консультативної діяльності»(довідка № 03- 29/01/32576137 від 06.10.2015); у процес підготовки слухачів Національного університету оборони України імені Івана Черняховського зі спеціальності «Військово-соціально управління» (довідка № 791/240 від 28.09.2015); направлені до ГУ (У) ДСНС України в областях для використання професійній діяльності психологів служби психологічного забезпечення ДСНС України під час організації та проведення відновлювального періоду фахівців рятувальників (акт № 745 від 07.10.2015); у навчальний процес Української військово-медичної академії з циклу «Психотерапія» на кафедрі військової терапії для слухачів факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації (акт № 1251 від 28.10.2015).

Особистий внесок здобувача. У наукових працях, написаних у співавторстві, здобувачу належить аналіз літературних джерел, загальна проблематизація, добір емпіричного матеріалу, його обробка, формулювання висновків.

Презентація результатів дослідження. Матеріали дослідження доповідалися на засіданнях кафедри клінічної психології та психодіагностики КНУ ім. Тараса Шевченка (2011-2015 рр.), кафедри загальної та педагогічної психології НМУ ім. О.О.Богомольця (2011-2015 рр.), 20 міжнародних, 4 всеукраїнських, 4 регіональних науково-практичних конференціях, 5 науково-методичних семінарах та 2 конгресах. Серед них:

міжнародні зарубіжні науково-практичні конференції: ІV Міжнародна науково-практична конференція «Духовність у становленні та розвитку особистості» (Київ-Севастополь-2010); V Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми психології особистості та міжособистісних взаємин» (Київ-Кам'янець-Подільський-Казань-Жешів-2013); VІ Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми психології особистості та міжособистісних взаємин» (Київ-Кам'янець-Подільський-Жешів-Брест-Варшава-2014); VІІ Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми психології особистості та міжособистісних взаємин» (Кам'янець-Подільський – Київ – Мешів – Брест – Копитовка - 2015); міжнародні конференції в Україні: ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Ґенеза буття особистості» (Київ-2011); Міжнародна науково-практична конференція «Наука і духовність у системі сучасного управління (Львів-2012); VІІ Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми емпіричних досліджень у психології (Київ-2012); І Міжнародна науково-практична конференція «Когнітивні та емоційно-поведінкові фактори повноцінного функціонування людини: культурно-історичний підхід» (Харків-2013); VІІ Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми емпіричних досліджень у психології (Київ-2013); Міжнародна науково-практична конференція «Псі-фактор» (Київ-2013); VІІI Міжнародна науково-практична конференція «Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми» (Київ-2013); ХV Міжнародна конференція молодих науковців «Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи дослідження» (Київ-2013); II Міжнародна науково-практична конференція «Медична психологія: здобутки,розвиток та перспективи» (Київ-2013); Міжнародна науково-практична конференція «Проектування і розвиток професійно успішної особистості в освітньо-виховному середовищі» (Миколаїв-2014); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Медична психологія: здобутки, розвиток та перспективи» (Київ-2014); Міжнародна науково-практична конференція «Моделювання і проектування особистості студента» (Миколаїв-2014); VІІ Міжнародна науково-практична конференція «Проблема особистості у сучасній психології: теорія, методологія, практика» (Одеса-2014); ІХ Міжнародна науково-практична конференція «Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми» (Київ-2014); І Міжнародна науково-практична конференція «Особистість у кризових умовах та критичних ситуаціях життя» (Суми-2015); Х Міжнародна науково-практична конференція «Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми» (Київ-2015);

всеукраїнські науково-практичні конференції: Всеукраїнська науково-практична конференція «Психологія в Україні: єдність минулого і сучасного» (Київ-2011); Всеукраїнська науково-практична конференція «Провідні ідеї в українській психологічній думці: історія та перспективи» (Київ-2012); Всеукраїнська науково-практична конференція «Філософсько-психологічні аспекти духовності: соціально-економічні трансформації та відродження національної гідності» (Львів-2015); Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю «Проблеми діагностики та проектування розвитку обдарованості дошкільників» (Київ-2015);

міжрегіональні і регіональні науково-практичні конференції та семінари: VІІ науково-практична конференція студентів та молодих вчених з міжнародною участю «Актуальні проблеми сучасної медичної психології» (Київ-2013); Міжвузівська науково-практична конференція «Переговори в професійній діяльності: теорія та практика» (Київ-2013); IX науково-практична конференція студентів та молодих вчених з міжнародною участю «Актуальні проблеми сучасної медичної психології» (Київ-2015); Науково-практична інтернет-конференція «Актуальні проблеми сучасної психології: здобутки і перспективи» (Луцьк – 2015); Науково-практичний семінар з міжнародною участю «Афективна психорегуляція особистості з проблемами розвитку: робота з дітьми з розладами спектру аутизму», факультет психології (Луцьк-2013); Х науково-практичний семінар «Теоретичні та методологічні засади практичної психології: динаміка розвитку» (Ялта-2013); Методичний семінар «Компетентнісний підхід в освіті: теоретичні засади і практика реалізації» (Київ-2014); Науково-практичний семінар з міжнародною участю «Феноменологія депривації: психолого-педагогічний і теоретико-прикладний дискурс. Ремедіум 4» (Луцьк-2014); Науково-практичний семінар з міжнародною участю «Феноменологія депривації: психолого-педагогічний і теоретико-прикладний дискурс. Ремедіум 5» (Луцьк-2015);

міжнародні науково-практичні конгреси: V (67) Міжнародний науково-практичний конгрес студентів та молодих вчених «Актуальні проблеми сучасної медичної психології» (Київ-2013); VІ (68) Міжнародний науково-практичний конгрес студентів та молодих вчених «Актуальні проблеми сучасної медичної психології» (Київ-2014).

Публікації. За темою дисертації видано: 2 монографії, 6 посібників та підручників, 34 статті, з них 25 у наукових фахових виданнях з психології включених до переліку, затвердженого МОН України та 9 у наукових періодичних виданнях інших держав і виданнях включених до міжнародних науково метричних баз даних, 9 статей в інших наукових виданнях та матеріали конференцій.

Кандидатська дисертація «Переживання і подолання особистістю негативних психічних станів при хронічних соматичних захворюваннях» за спеціальністю 19.00.04 - медична психологія, була захищена у 2010 році. Захищені положення кандидатської дисертації в докторській дисертації не використовуються.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі: вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 384 найменувань, з них 93 – іноземними мовами, та 5 додатків. Загальний обсяг дисертації – 414 сторінок, з них основна частина – 370 сторінки. Робота містить 15 таблиць на 8 сторінках та 30 малюнків на 11сторінках.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ОСОБИСТІСНОГО «Я»

І ПРОБЛЕМАТИКА ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ В СУЧАСНІЙ МЕДИЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ
В цьому розділі розкривається зміст основних понять і представлена термінологія стосовно концепції особистісного «Я», а також розглядаються основні концепції «Я», що їх автори подають у межах різних напрямків психологічної думки. Такий огляд концепцій створює можливості для розуміння того, на яку модель повноцінного здоров’я «Я» орієнтуютьсяпсихотерапевти того чи того напрямку в роботі з пацієнтами (клієнтами).


    1. Психологічні джерела теорії «Я»

В науковій психології одна з перших суто психологічних концепцій особистісного «Я» належить У. Джеймсу [65; 66]. Задовго до З. Фрейда він виділив в «Я» (self) дві сторони, або дві позиції: «Я», яке пізнають, і «Я», яке пізнає. Таке розрізнення знайшло відображення в термінології і мовних формулах, за допомогою яких У. Джеймс іменував виділені аспекти особистості. Так, «Я», що його пізнають, фіксувалося у нього як дослідне, емпіричне. «Я», яке пізнає, він позначав як «чисте Его».

Пізніше, диференціюючи такі складові self, як матеріальне «Я», соціальне «Я» і духовне «Я», У. Джеймс зазначав, що ці категорії охоплюють не тільки психічні властивості людини або стани свідомості, а й зовнішні щодо неї об’єкти і феномени, що відображаються індивідуальною психікою як її компонувати. До того У Джеймс розглядав так зване «чисте Его» як таку іпостась «Я», яка здатна до постійного самоусвідомлення. Навіть якщо абстрагуватися від американізованого терміну «досвід», який у руслі притаманної У. Джеймсу прагматичної філософії означає не що інше, як сукупність позитивних і негативних переживань людини, нагромаджених нею протягом життя, значущим тут є такий факт: з самого початку наукових спроб аналізу особистого «Я» провідним представникам психологічної думки було очевидно, що воно не є однорідним і цілісним утворенням. Пізніше таке розуміння було розвинене в різних зарубіжних концепціях особистості – від класичного психоаналізу і глибинної психології, до положень психосинтезу, гештальтписхотерапії і т.п.

Та саме У. Джеймса, ще раз наголосимо, особистісне «Я» трактується як таке утворення, якому властива, принаймні, двоаспектна будова: це те, що пізнає, і те, що його пізнають. Ці сторони «Я» не віддільні одна від одної, інтегруючись у цілісне «Я». Крім того, при всій змінюваності емпіричного «Я» деякі його істотні відношення (такі, як ім’я, запас спогадів та ін.) лишаються незмінними. Цілком у руслі прагматизму У. Джеймс стверджував, що саме нагромаджений досвід, що міститься в пам’яті і закріплений у поведінкових актах, становить підґрунтя особистісного «Я» – від минулого до теперішнього. Цей досвід формує стійку структуру «Я», безперервно нагромаджуючись і поступово піддаючи трансформації особистість, забезпечуючи разом з тим її цілісність. За У. Джеймсом, саме «Я», яке пізнає, і забезпечує особистісну ідентичність, що іменується мислителем «функціональним», оскільки завдяки йому весь нагромаджуваний досвід синтезується в психосоціальне підґрунтя «Я». Іншими словами, попри багатоманіття цього самого досвіду, особистість конкретної людини в нормі завжди тотожна самій собі. Щоправда, У. Джеймс вказує, що тотожність особистісного «Я» може бути лише «відносною тотожністю повільних змін, в якій, однак, завжди міститься деякий спільний інградієнт» [65, с. 220]. Та для нас найважливішим моментом аналізу У. Джеймса виступає саме діалектика ідентичності особистісного «Я» та її динаміка, що реалізується через взаємодію колишнього і нового, спогадів і переваг, минулого і теперішнього.

А оскільки У. Джеймс обстоював позиції власне наукових підходів до дослідження психіки, то всі інакші (наявні на той час) спроби опису психіки – скажімо, з позиції філософії чи богослов’я – він вважав або вже вичерпаними або зайвими. Ідеї вченого про двоїсту та багатоаспектну природу «Я», як вже зазначалося, дістали подальший розвиток у межах різних шкіл та напрямків психологічної думки. На жаль, його ідеї використовувалися без доречних і коректних у таких випадках посилань і згадок. Мабуть, лише у працях таких представників символічного інетракціонізму, як Ч. Кулі й Дж. Мід, з’являються подібні згадування. До того ж Дж. Мід, узагальнивши ідеї У. Джеймса і Ч. Кулі, припустив, що пізнаване «Я» являє собою сукупне відображення у свідомості людини того, як її оцінюють інші. На думку Дж. Міда, «Я», як об’єкт (англ. me) утворює засвоєні людиною настановлення (значення і цінності), в той час як «Я» безпосереднє (англ. I) – це те, як людина в якості суб’єкта психічної діяльності спонтанно сприймає себе як об’єкта. Сукупність «I» і «Me» утворює власне особистісне або інтегральне «Я» (Self).

Дж. Мід трактує «I» скоріше як імпульсивну невпорядковану тенденцію психічного життя індивіда. Будь-яка поведінка бере початок як імпульсивно реагуюче «I», але далі розвивається і завершується як «Me», оскільки перебуває під впливом соціокультурних факторів [112; 141].

Тим часом безсумнівною перевагою інтеракціоністського напрямку стало те, що в ньому підкреслюється значення реальної взаємодії особистості, котра розвивається з іншими людьми в практичному житті. Під дією механізму взаємного спілкування відбувається становлення Я-концепції індивіда. Вона набувається в процесі засвоєння дитиною очікувань інших, різних можливостей та обмежень, зумовлених тією чи іншою рольовою позицією цього індивіда в соціокультурному середовищі: статевою належністю, становищем у сім’ї, нормами, обов’язками і т.п.

Відтак, упродовж ХХ століття завдяки численним зусиллям психологів різних напрямків створено досить розгалужену систему уявлень про особистісне «Я». Це, по-перше, уявлення про «Я-концепцію» і «Я-перцепцію»; по-друге, про «Я-ідеальне» і «Я-реальне». Якщо перше співвідносне більшою мірою з з гештальт-психологією і гештальт-терапією, то друге, що бере початок у працях А. Адлера, дістало значне поширення пізніше в гуманістичній психології. Не можна лишити поза увагою і загальновідоме досягнення когнітивної психології – завдяки зусиллям її представників у структурі «образу Я» були виокремлені такі компоненти, як когнітивний, емоційний і власне поведінковий. Крім того, завдяки працям Дж. Келлі було введено в науковий обсяг додатковий параметр особистісного «Я» – його когнітивна простота або складність. Тим часом у теорії соціального порівняння Л. Фестингера підкреслюється, що саме «Я» є своєрідною точкою відліку в процесі структурування власне «Я-концепції».

Стосовно ж послідовників З. Фрейда, так званих неофрейдистів, зазначимо таке: у працях кожного з представників цього напрямку, починаючи з К. Хорні й завершуючи Г. Салліваном і Е. Фроммом, не кажучи вже про Е.Еріксона, так чи так розвивалися і поглиблювалися психологічні уявлення як про ключові моменти формування особистісного «Я», так і про базові стратегії проживання власного життя. У зв’язу з цим досить згадати добре відомі праці неофрейдистів – «Невротична особистість нашого часу», «Самоаналіз» (К. Хорні); «Міжособистісна теорія у психіатрії» (Г. Салліван); «Втеча від свободи», «Мати і бути» (Е. Фромм); «Ідентичність і життєвий цикл», «Проблема нової ідентифікації» (Е. Еріксон) – щоб, не вдаючись у подробиці, віддати належне напруженим пошукам психологічної думки в напрямку осмислення найскладнішого феномена людського «Я» [213; 245; 251; 264].

Особливе місце в аналізі людського «Я» належить двом мислителям зі сфери психології, порівняльний аналіз творчості котрих лишився поза увагою дослідників. Ми маємо на увазі глобальні за своїм масштабом положення К. Ясперса і Л.С. Виготського. В усталених стереотипах опису творчості Л.С. Виготського привертають до себе увагу дві образливі недоладності, яким надається самодостатнього значення в концептуальних положеннях мислителя. Це, по-перше, постулат про інтеріоризацію психічних функцій, який насправді належить П. Жане. По-друге, йдеться про назву «культурно-історична теорія», яка в дійсності належить А.Г. Маркелову. Останній ще в 1912 році видав книжку під назвою «Культурно-історичні типи особистості», в якій простежував у руслі концепції М.Я. Данилевського залежність соціокультурного змісту особистісного «Я» від типу цивілізації, якій це «Я» належить [64]. При цьому ніби поринає в тінь головна ідея Л.С. Виготського про перетворення «натуральних» психічних функцій у «культурні». Водночас сучасна психотерапія зовсім ігнорує положення К. Ясперса, сучасника Л.С. Виготського, про те, що «Я», аспекти «Я», функції «Я», буття «Я» неможливі поза комунікативною ситуацією, справжньою комунікацією і трансцендентуванням особистісного «Я» в об’Єктивність світового буття, що лише і забезпечує самобуття «Я». «…Так «Я» не є «Я-сам» без трансценденції» [290, с. 52]. Зазвичай, виокремлюється якийсь один аспект з методологічного синтезу німецького психіатра. Практично непоміченим лишилося положення К. Ясперса про гідність особистості та її роль у психологічному і соціальному бутті людини. А тим часом К. Ясперс з властивою йому парадоксальністю відводив особливе місце в розумінні особистісного «Я» саме негідності особистісного «Я», яка може виявитися в граничній ситуації або не мати прояву аж до появи такої. Якщо негідність ставить особистісне «Я» у становище двозначності, бо постає в хибному світлі, то гранична ситуація (смерть, страждання, боротьба, провина) виявляє дійсність його існування. Сучасна психологія не готова інкорпорувати в себе ці найвищі досягнення психологічної думки ХХ століття, віддаючи перевагу позитивістські орієнтованим психотехнікам, саме застосування яких стосовно особистісного «Я» навіть не передбачає такої категорії, як «гідність», як «гідність». Все це не тільки може зумовити ставлення до людини як до об’єкта, а й мимоволі замикає можливі психотерапевтичні підходи у звичному колі усталених стереотипів.

У неупередженого читача може виникнути закономірне запитання: чому автор, роблячи спроби наукової рефлексії стосовно проблематики «Я», ніби уникає аналізу психодинамічних підходів, що само собою зрозуміло і навіть напрошується з перших сторінок дослідження. Це не випадково. По-перше, цим підходам приділятиметься не побіжна, а спеціальна увага у відповідному підрозділі цього розділу. По-друге, історична справедливість і наукова об’єктивність вимагають якраз безпристрасного, ненастановного підходу до проблеми. На цьому ми наголошуємо особливо, оскільки в ХХ столітті надмірна ідеологізація тих чи тих способів мислення та об’єктів аналізу, власне настановне, а не об’єктивне ставлення до них, у тому числі у психології, призвело до створення історії розвитку останньої на догоду смаковим та ідеологічним пристрастям. При цьому, що часто трапляється, з водою випліскувалося і немовля. Ігнорування і забуття праць Ч. Причарда, Б. Мореля, П. Жане, У. Джеймса призвело до створення історичної перспективи психологічного дослідження саме особистісного «Я». При цьому найбільшою мірою постраждала якраз медична психологія, оскільки власне наукові дослідження нерідко заміщалися в ній фрейдистськими або марксистськими постулатами.

В нашій роботі ми намагаємося подолати подібну ідеологічну тенденційність. І саме аналіз поглядів У. Джеймса був першим кроком на цьому шляху.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка