Розділ теоретичні концепції особистісного «Я» І проблематика особистісно -орієнтованої психотерапії у сучасній медичній психології



Сторінка16/25
Дата конвертації11.05.2018
Розмір5.22 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   25

Групові дані про колірні переваги у здорових і соматично хворих


 

Здорові

Хворі



Колір



Колір



1

Зелений

111

Сірий

118

2

Синій

114

Зелений

128

3

Жовтий

127

Синій

131

4

Червоний

142

Фіолетовий

134

5

Сірий

143

Коричневий

135

6

Фіолетовий

163

Жовтий

147

7

Коричневий

171

Чорний

148

8

Чорний

200

Червоний

149

9

W- 0.19

 

W = 0,27

 

Зауважимо, що низький коефіцієнт конкордації і незначні коливання суми рангових показників свідчать про досить широкий спектр змістових нюансів переживання психічних станів як здоровими, так і людьми з соматичними захворюваннями.

Слід також зазначити, що ми не отримали плеяд з високою кореляцією за такими параметрами, як «вид захворювання», «вид психічного стану», «стать», «вік». Це, зокрема, означає, що проблема преференцій кольору лишається відкритою і потребує подальших уточнень із врахуванням соціокультурних її аспектів.
5.3. Експериментальне дослідження можливостей особистісно- орієнтованої психотерапії у клініці захворювань гастроентерологічної групи.
Викладені вище міркування зумовили специфіку побудови і розгортання експериментальної ситуації з встановлення патогенетичних можливостей особистісно орієнтованої психотерапії. Програма і процедура експериментального дослідження передбачала, по-перше, цілеспрямований відбір досліджуваних; по-друге, підготовку спеціальної команди психологів-психотерапевтів досить високого рівня професійної компетентності; по-третє, запрошення для участі в експерименті групи експертів, яка мала включати лікарів-психіатрів і терапевтів. У якості досліджуваних виступали пацієнти в стадії загострення таких хронічних захворювань гастроентерологічного спектра: різні типи хронічного гастриту з нормальною або підвищеною секрецією, а також з секреторною недостатністю, включаючи простий, катаральний, геморагічний; хронічний холецистит і ангіохоліт (холангіт), з урахуванням пацієнтів після холецистектомії; виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки; гостроезофагіальна рефлюксна хвороба, хронічний виразковий коліт, у тому числі хронічний коліт різної локалізації (сигліоїдит, проктит, проктосігмоїдит), а також синдром подразненого кишечника.

Дослідницький проект проводився на базі таких лікувальних установ: Центральний клінічний госпіталь державної прикордонної служби України (завідувачка клініки гастроентерології В.В. Поплавська, лікар С.О. Войтенко); міська клінічна лікарня №12 м. Києва (завідувачка гастроентерологічного відділення Н.С. Голуб, лікарі Т.Т. Кулаківська і І.О. Меркулова); медичне науково-практичне об’єднання «Медбуд» холдингової компанії «Київміськбуд» (завідувачка гастроентерологічного відділення і лікар Ю.М. Малеєва).

Загальні кількість досліджуваних становила 144 особи. З них – 85 (59,09%) жінок і 59 (40,01%) – чоловіків у віковому діапазоні від 24 до 59 років. Усі пацієнти проходили поглиблене клінічне, лабораторне і патопсихологічне обстеження із застосуванням діагностичних методик із загального репертуару вказаних вище. При цьому із загального числа пацієнтів у результаті диференціальної діагностики були виокремлені як таргетні групи хворих залежно від типу реагування на захворювання і відповідного йому типу особистісного розладу. В результаті в групі пацієнтів з діапазоном від іпохондричного типу реагування на захворювання до іпохондричного розладу виявилося 12 чоловік (6 чоловіків і 6 жінок); у діапазоні від тривожного типу реагування до тривожного розладу – 16 чоловік (2 чоловіки і 14 жінок); у діапазоні від егоцентричного типу реагування до істеричного (конверсійного) розладу – 5 чоловік (1 жінка і 4 чоловіки). Крім того, стосовно 15-ти пацієнтів було зроблено висновки, що вписувалися в симптоматику сомато-вегетативного розладу або, що точніше, відповідає патопсихологічному опису «загальний стрес» (традиційна абревіатура – ВСД). У процесі роботи четверо пацієнтів з таргетної групи вибуло внаслідок незалежних від дослідників причин. Таким чином, з 144 пацієнтів соматичних стаціонарів було відібрано 59 пацієнтів з непсихотичними особистісними розладами.

Потім всі досліджувані в довільному порядку було розподілено на 4 психотерапевтичні групи, стосовно яких реалізовувалася особлива психотерапевтична програма, що передбачала певну стратегію психотерапевтичної роботи.

Керівником проекту і відповідальним виконавцем була кандидат психологічних наук, доцент К.С. Максименко, котра контролювала виконання програми, хід самого дослідження, а також вела психотерапевтичну роботу.3
5.3.1. Стратегії, процедури і методи психотерапії в експериментальних групах.

Психотерапевтичні сесії проводилися щоденно з 16:00 до 17:30 такими парами психологів: професор О.Ф. Бондаренко і психолог Т.А. Подольська, доцент К.С. Максименко і психолог С.Л. Федько, кандидат психологічних наук Б.С. Божук і психолог І.В. Ананова, доцент Н.А. Кучеровська і психолог Т.Б. Першина.

При цьому професор О.Ф. Бондаренко спільно з доцентом К.С. Максименко і психологом Т.А. Подольською вели індивідуальну психотерапевтичну роботу.

Доцент К.С. Максименко і психолог С.Л. Федько здійснювали групову психотерапію здебільшого арт-терапевтичної спрямованості з широким застосуванням проективних рисунків, ліплення, експресивної психомоторики і т.п.

Доцент Н.А. Кучеровська і психолог Т.Б. Першина вели групу переважно когнітивно-поведінкової спрямованості з використанням психотехнік з арсеналу нейрокорекції, функціонального тренінгу поведінки, ситуаційно-рольових ігор, систематичної десенсибілізації і т.п.

Кандидат психологічних наук Б.С. Божук і психолог І.В. Ананова вели групу переважно екзистенціально-феменологічної спрямованості з використанням технік гештальт-терапії, емпатійного слухання, самоексплорації з опертям на вирішення проблеми гармонізації «Я-ідеального» і «Я-реального» і т.п.4

Тут слід спеціально зробити застереження щодо до двох принципових моментів. Перший зі всією очевидністю випливає з трьох вище перелічених стратегій: серед них не вказаний психодинамічний підхід. Це свідомо запроектоване упущення. По-перше, на сьогодні, як вже зазначалося, психоаналіз не розглядається як лікувальний метод. По-друге, є об’єктивні складнощі його застосування – це вельми довгі часові рамки і потрібна специфічна кваліфікація спеціаліста. І, по-третє, психодинамічний підхід передбачає все-таки орієнтацію на специфічну ранню психогенію, що стосується сексуальної травматизації. І перше, і друге вельми далекі від проблематики досліджуваної нами таргетної когорти пацієнтів. Стосовно останньої із згаданих позицій, то, як відомо, в наш час серед дослідників дедалі більш стійкі позиції займає уявлення про те, що ця, ніби рання сексуальна, травматизація має фантазійну природу.

Другий момент набагато більш важливий і має принциповий характер. Його сутність полягає, на перший погляд, у певному вихідному протиріччі між задумом дослідження і способами його реалізації. І справді, якщо ми ставимо завдання з’ясувати, чи можлива патогенетична психотерапія в клініці непсихотичних розладів особистості у пацієнтів з хронічними соматичними захворюваннями, то який сенс пропонувати напрямки психотерапії, що явно зарекомендували себе як симптоматичні, а потім як можна говорити про патогенетичну психотерапію, коли мовиться не про психіатричне, а про соматичне захворювання?

Спробуємо обґрунтувати нашу позицію

Почнемо з першого аргументу. Справді, всі три напрямки психотерапевтичної групової роботи зарекомендували себе переважно як симптоматична психотерапія. Вони залишатимуться в межах такої психотерапії доти, доки ігноруватимуться феномен патології і поняття діагнозу, доки підриватимуться і розхитуватимуться критерії здоров’я і норми, доки не враховуватимуться реальні підстави, а не ідеологічні міркування про те, що таке здорова особистість.

У своїй роботі ми виходили і виходимо з класичного визначення поняття «здоров’я», що увійшло у статут ВОЗ: «Здоров’я – це стан повного фізичного, психологічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів». Безумовно, це визначення з 1946 року, коли воно було прийняте і затверджене, багато разів доповнювалося, уточнювалося – зокрема, робився акцент на процесах збереження і розвитку біо-фізіо-психо-соціальних функцій людини при максимальній тривалості життя і т.п. Але головне тут у тому, що чітко встановлюється відмінність між нормою і патологією, здоров’ям і хворобою. Отже, завдання, які ми ставили у своєму дослідницькому проекті, від початку були націлені на лікування, до того на лікування особистості в цілому – в єдності когнітивних, афективних, поведінкових її аспектів, а також аспекту відносин. На нашу думку, вже саме введення поняття «норма» (цілком природного і прийнятого в соматичному стаціонарі) полегшувало наше завдання і вказувало правильний напрямок як роботи (психологам), так і лікування (пацієнтам). А особлива увага до проявів «не норми» слугувала допоміжним орієнтиром для тих і для інших. Відтак, якщо не проблематизувати спеціально поняття «норма», а ставитися до нього так, як ставиться лікар-клініцист або особистісно цілісний пацієнт, не виникнуть і проблеми.

Тепер перейдемо до патогенетичної психотерапії стосовно соматичних пацієнтів з особистісними розладами. Вище (розділ І) вже відзначався той факт, що і «біологічна», і «соціальна» психотерапія нині вважаються методологічно не обґрунтованими, а монокаузалізм по суті механістичний.

Тому завдання патогенетичної психотерапії ми вбачали не у вузько психотехнічному аспекті, а у напрямку розкриття тих особистісних механізмів, які могли призвести до цієї патології; в пошуку, на підставі симптомокомплексу поведінки пацієнта, дефіцитарності ЦНС і вироблення спільно з пацієнтом і психіатром відповідно супутнього лікування; розпізнавання соматизованих форм депресивних розладів і на підставі цього внесення змін у хід лікувального процесу і т.п. Не слід забувати і про те, що, крім групової, проводилася індивідуальна психотерапія, яка створювала можливості для більш тонкого і диференційованого впливу на пацієнта.

Таким чином, наша позиція полягає (і полягала) в тому, що застосовуючи класичні напрямки психотерапії, ми в їх руслі, націлюючись на особистісно орієнтовану психотерапію, намагаємося не просто, як це часто відбувається, займатися по суті анімацією, а навпаки, робимо все можливе, щоб знайти додаткові й істотні сутнісні джерела психотерапевтичного впливу.

При цьому ми не відстоюємо винятковість тієї чи іншої форми психотерапії. Ми, повторюємо, досліджуємо можливості забезпечення лікувального процесу патогенетичною психотерапією.
5.3.2. Послідовність і хід психодіагностичної роботи

Всі пацієнти із загальної вибірки – 144 особи – спочатку проходили психодіагностичне тестування за допомогою скороченої версії методики ММРІ у поєднанні з МКВ Люшера. Офіційно процедура іменувалася як «діагностика актуального стану». Після завершення обстеження психолог стисло обговорював з пацієнтом отримані результати, з’ясовуючи при цьому, чи виявляє останній інтерес до роботи по «зняттю стресу»: в індивідуальній або груповій формі. Наукове управляння процедурою діагностики здійснювала доцент К.С. Максименко.

Ті пацієнти, психограма яких викликала дослідницький інтерес і котрі виявляли бажання попрацювати з психологом-психотерапевтом, проходили додаткову співбесіду з психологом і «неврологом» (так офіційно іменувався лікар-психіатр). Після цього на окремій закритій нараді керівника проекту, консультанта-експерта і лікаря-психіатра ухвалювалося остаточне рішення про те, чи включати цього пацієнта в таргетну когорту або просто надати можливість постійної участі в психотерапевтичній роботі. Решта учасників дослідницької команди з цими тонкощами не ознайомлювалася.

Далі кожний з пацієнтів, хто виявив бажання і прийняв рекомендацію до участі в психотерапевтичній роботі, проходив діагностику за методом Л. Сонді (варіант Л.М. Собчик). Ця діагностика здійснювалася під керівництвом доцента Н.А. Кучеровської. До того кожний пацієнт після завершення роботи одержував на руки роздруківку першого етапу діагностичного висновку, що створювало природний привід для початку особистісно орієнтованої роботи.

Крім того, перед початком кожної індивідуальної або групової сесії і після її завершення кожний учасник психотерапевтичної роботи заповнював бланк експрес-діагностики за принципом методики САН (самооцінка, активність, настрій), але у варіанті особистісного семантичного диференціала (див.: Додаток). За допомогою вказаних процедур дослідницька команда здійснювала постійний поточний моніторинг актуального комплексного стану пацієнтів, що підвищувало інтерес учасників психотерапії до роботи й одночасно надавало певну інформаційну підтримку лікареві, що лікує.

Після завершення своєї участі в психотерапевтичних заняттях пацієнт повторно виконував діагностичні програми за методикою СМОЛ (є скороченим варіантом СМДО) і «вибору портретів» Л. Сонді, внаслідок чого керівник проекту і консультант-експерт мали можливість спільно з лікарем-психіатром і, у разі зацікавленості з лікарем, що лікує, глибоко та всебічно проаналізувати особистісну динаміку пацієнта і психотерапевтичний ефект.

Як уже зазначалося, психотерапевтична сесія проводилася щоденно з 16:00 до 17:30 шість разів на тиждень за винятком неділі. Середня тривалість психотерапії для пацієнтів варіювалося у відрізку часу від 15 до 20 годин. Дев’ять чоловік виявили бажання продовжити індивідуальні зустрічі після виписування із стаціонару і дістали додатково від 6 до 10 годин психотерапії. Певні складнощі зумовлювалися нормативами ліжко-годин, які фактично виділяються в сучасних лікарнях на пацієнта – в тому числі на більше 14 ліжко-днів на одного пацієнта гастроентерологічного відділення. У продовження нашого проекту фактичне перебування пацієнта в стаціонарі рідко досягало трьох робочих тижнів. Можна вважати, що отримане в умовах соматичної клініки психотерапевтичне лікування в дійсності відповідає можливостям мешканця сучасного мегаполіса, а за загальноприйнятими стандартами вписується у канони короткотермінової психотерапії. Нагадаємо також, що наші таргетні досліджувані – пацієнти соматичного, а не психіатричного стаціонару, й у них, природно, інакше ставлення до психотерапії, так само як і у психотерапевтів – стосовно цих пацієнтів.

Окремої уваги заслуговує та частина когорти таргетних пацієнтів (15 чоловік), яка приймала спеціальні препарати, призначені лікарями-психіатрами відповідно до психопатологічного висновку і за погодженням з лікарем, що лікує, з урахуванням основного діагнозу. В цілому аркуш призначень включав протитривожні препарати (афобазол, стрезам, ксанакс та ін.); седативні препарати (гліцин, гліцисед, седавіт та ін.); ноотропні препарати (ноофен, пантогам, ноотропіл, гліцин та ін.), а також групу антидепресантів як рослинного походження (лайф-900, геларіум-гіперикум, деприм), так і з групи СІЗЗС (ципролекс, циталопрам, флуоксетин) і групи СІЗЗСН (венлафоксин, дулоксетин); у разі ж вторинної інсомнії – сонован (зопіклон), віта-мелатонін або, за показаннями, агомелатин (мелітор).

Головним дослідницьким моментом виступав при цьому той факт, що ця частина когорти пацієнтів, у свою чергу, сама ділилася на дві групи. Одна з них (7 чоловік) обмежувалася прийомом вищевказаних препаратів, а друга група (8 чоловік) на доповнення до призначених ліків ще й брала участь у психотерапії. Складнощі ж полягали в тому, що зазвичай вказані препарати, за невеличким винятком, призначаються на термін, який набагато перевищує терміни самої психотерапії. Крім того, для багатьох з них – приміром, тих самих антидепресантів – починає виявлятися не раніше 10-12 днів, тому об’єктивне неузгодження психотерапевтичних заходів і фармакодинаміки з урахуванням критерію «респондент-нон-респондент» становило ще один немаловажний нюанс цього дослідницького проекту.

З метою забезпечення повноцінного лікування особлива увага приділялася питанням зворотного зв’язку, в тому числі відстроченого зворотного зв’язку з використанням електронної пошти і можливості, у разі необхідності, звернутися до керівника проекту, а через нього – до лікарів-психіатрів за рецептом і т.п.


5.3.3. Аналіз результатів дослідження

Діагностичний матеріал дослідження представлений даними, отриманими в результаті тестування за допомогою скороченого варіанта ММРІ (СМІЛ) – опитувальника. Міні-мульт, який займає провідне місце серед диференціально-психодіагностичних методів експрес-діагностики в психологічних дослідженнях; методу портретних виборів (МПВ), що ґрунтується на відомому тесті потягів Л. Сонді (комп’ютеризований варіант, модифікація Л.М. Собчик); методу колірних виборів – МКВ (адаптований восьмиколірний тест Люшера).

В дослідженні брали участь 5 експериментальних груп, кожна з яких налічувала 11 пацієнтів із захворюваннями гастроентерологічного спектра, куди увійшли коліт, гастрит, панкреатит, холецистит, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, а також жовчнокам’яна хвороба. Перша група проходила курс когнітивно-біхевіоральної психотерапії; друга група – екзистенціально-гуманістичної психотерапії; третя група опрацьовувала арт-терапевтичний курс, досліджувані четвертої групи проходили курс індивідуальної психотерапії і, нарешті, пацієнти п’ятої групи приймали фармакологічні препарати і проходили курс групової психотерапії. Склад кожної з груп визначався на етапі пілотажного дослідження. Пацієнтам із захворюваннями шлунково-кишкового тракту було запропоновано дві методики: СМОЛ для діагностування особистісних характеристик та визначення ступеня близькості пацієнта до певного типу особистості і модифікований варіант семантичного диференціала для з’ясування суб’єктивної оцінки фізичного стану і душевної рівноваги.

Аппроксимувавши типологію особистості кожного досліджуваного, ми сформували чотири однакових за кількісно-якісним складом групи, кожна з яких (за винятком п’ятої групи) включала 11 пацієнтів: трьох – з іпохондричним профілем, чотирьох – з тривожно-агресивним радикалом, одного – з істероїдним радикалом і трьох – з недиференційованим діагнозом. П’ята група налічувала 15 пацієнтів: сім чоловік обмежувалися прийомом психотропних препаратів, вісім пацієнтів – на доповнення до призначених ліків – брали участь і в психотерапії.

Для реєстрації можливої динаміки фізичного стану і душевного самопочуття пацієнтів в експериментальних групах ми використали класичний варіант методу семантичного диференціала Ч. Осгуда. На етапі пілотажного дослідження ми з’ясували, що деякі шкали в цій методиці, а саме: «повний-порожній», «повільний-швидкий» – неоднозначно характеризують стан пацієнтів. У зв’язку з отриманими даними ми знехтували вказаними шкалами, залишивши в подальшому дослідженні для діагностики 8 шкал методики (див.: Додаток 1).
5.3.3.1. Аналіз динаміки психоемоційного стану і фізичного самопочуття пацієнтів, котрі пройшли курс екзистенціально-гуманістичної психотерапії.

На першому етапі оцінювання динаміки психоемоційного стану в групі пацієнтів, котрі проходили курс екзистенціально-гуманістичної психотерапії, ми з’ясували наявність і проаналізували характер змін у суб’єктивній оцінці власної душевної рівноваги й емоційного стану цих пацієнтів, який вони оцінювали за допомогою методики семантичного диференціала. Оскільки значення у групі пацієнтів по шкалах модифікованого варіанта семантичного диференціала, який ми використали в діагностиці, виявилися достатньою мірою однорідними, то в подальшому ми аналізували середні значення для цієї групи по кожній шкалі.

Як демонструє графік зміни середніх значень на рис. 5.1, динаміка показників по кожній із шкал є досить вираженою. Найбільш явне поліпшення самопочуття спостерігається за шкалою «Поганий-Хороший»: після курсу групової терапії пацієнти почуваються більш спокійно, врівноважено і «приємно».


Рис. 5.1. Динаміка суб’єктивної оцінки душевної рівноваги пацієнтів (середні значення по шкалах у групі) до і після проходження курсу групової психотерапії в екзистенціально-гуманістичній парадигмі (за результатами семантичного диференціала)
Варто зазначити, що показники по всіх шкалах при діагностиці після психотерапевтичного курсу варіюються в межах, що не перевищують середнього рівня вираження (1,5 бала за шкалами СД). Високі показники, які відображають позитивну суб’єктивну оцінку стану пацієнтів, відсутні, що дає нам первинні підстави для припущення про недостатню роль винятково психотерапевтичних заходів, спрямованих на поліпшення психоемоційного стану пацієнтів.

Динаміка суб’єктивної оцінки пацієнтами власного фізичного стану так само є позитивною і достатньою мірою вираженою (див.: Рис. 5.2). показники по всіх шкалах схиляються до позитивного полюса, але так само в рамках середнього рівня.




Рис. 5.2. Динаміка суб’єктивної оцінки фізичного стану пацієнтів (середні значення по шкалах у групі) до і після проходження курсу групової психотерапії в екзистенціально-гуманістичній парадигмі і за результатами модифікованого варіанта семантичного диференціала.
Навіть після проходження курсу групової екзистенціально-гуманістичної психотерапії пацієнти продовжували скаржитися на головний біль, різку зміну настрою, млявість, відсутність мотивації до професійної діяльності.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   25


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка