Розділ теоретичні концепції особистісного «Я» І проблематика особистісно -орієнтованої психотерапії у сучасній медичній психології



Сторінка11/25
Дата конвертації11.05.2018
Розмір5.22 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25

Висновки до третього розділу
Емпіричне дослідження емоційних корелятів соматичних захворювань з тенденцією до хроніфікації з використанням цілого ряду проективних і психометричних методик показали, що можливі психологічні прояви соматичної клініки навіть при широкому діапазоні соматичної нозології (серцево-судинні, ендокринні, респіраторні, гастроентерологічні, онкологічні захворювання, а також хребетно-спинномозкові травми, ампутації, ектомії, трансплантації та ін..) мають цілу низку спільних психологічних реакцій.

Це тривожно-депресивні стани, реакції уникання, ендоморфні гіпоманіакальні нозогенні реакції, тривога, що переходить у паніку, почуття безпорадності, широкий спектр депресивних станів і, безумовно, розвиток іпохондрії. Все більш зростаюча увага до вказаної клініки і, зокрема, до соматичних станів при захворювання, здатних викликати хроніфікацію та інвалідність, свідчить про розуміння дослідниками того факту, що психічний стан пацієнта має самостійний як саногенний, так і патогенний потенціал. На особливу увагу заслуговує логіка аграваційних процесів, оскільки саме ці патогенні переживання зумовлюють багатоманітний патогенний вплив на організм пацієнта, узагальнений у загальновизнаному терміні «nocebo». При цьому підкреслюється, що будь-який справжній особистісний копінг передбачає, як відомо, саме скерованість на майбутнє, відкритість перспективи руху. Зміни ескізу майбутнього – одна з найбільш суттєвих характеристик нової соціальної ситуації розвитку, яка складається в умовах хвороби. Усі минулі життєві цілі, прагнення, очікування знецінюються, а невизначеність прогнозу порушує можливість планування життєвих цілей. Активність, цілеспрямованість, установка на самореалізацію та досягнення, що скеровані у майбутнє, втрачають свій смисл у ситуації тяжкого соматичного захворювання, що фруструє основні людські потреби соціального та фізичного існування. На основі цього формується нова соціальна позиція – соціальної неповноцінності. Нова соціальна ситуація розвитку соматичне хворої людини стає предметом її активної внутрішньої роботи, внаслідок якої формується нова внутрішня позиція людини, зміст та динаміка якої відображає основні смислові зміни в структурі особистості.

Наші експериментальні дослідження показують, що показник емоційного ставлення пацієнтів до хвороби та її наслідків, до процедур лікування і самоконтролю, а також до значущих сфер життєдіяльності на тлі хронічних захворювань, що відносяться до кардіологічної і гастроентерологічної нозології, підпорядковується деякій умовній пропорції, в якій саме хворобливий стан та його прояви незмінно займають провідне місце. При цьому об’єкти, пов’язані з хворобою, здебільшого асоціюються з чорним кольором, тоді як об’єкти зі сфер життєдіяльності найчастіше асоціюються з яскравими кольорами. Характерно, що основним кольором, з яким асоціювалася більша частина понять у хворих з хронічним холециститом, був жовтий, а у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю – коричневий. В жодному разі не претендуючи на вдосконалення традиційної інтерпретації відомого тесту Люшера, разом з тим зауважимо, що друге свідчить про відчуття своєї слабкості і дефіцит енергетичного потенціалу, тоді як перше – про більшу довіру до життя і віру в позитивну перспективу, в майбутнє. Варто також зазначити, що пацієнти з серцевою недостатністю виявили тенденцію до переоцінки тяжкості своєї хвороби, в той час як хворі на хронічний холецистит більш адекватно ставилися до власного захворювання.

На нашу думку, це свідчить про розбалансування емоційних складових у структурі внутрішньої картини хвороби, за якого знання хвороби і розуміння правил самоконтролю втрачають функцію регулювання реальної діяльності пацієнтів зі збереження здоров’я. Певно, вказане розбалансування виступає специфічним механізмом порушення смислової саморегуляції.

За допомогою методики «Локус суб’єктивного контролю» (ЛСК) встановлено, що в цілому хворі ХХ відзначаються помірно інфернальним локусом контролю, хворі СН – помірно екстернальним локусом контролю. Статистично значущі відмінності між хворими ХХ і СН були отримані за такими шкалами: «невдачі» (р < 0,01), загальної інтернальності, «виробничі відносини» ( p < 0,05).

Дослідження за допомогою методики Келлермана – Плутчека спільно з рисунком неіснуючої тварини (РНП) з урахуванням того, що в останньому підставою для діагностики захисних механізмів виступали графічні аспекти та проективні історії пацієнтів, дало такі результати. Статистично значущі відмінності між групою норми і пацієнтами з ХХ були виявлені за параметрами прояву захисних механізмів раціоналізації (p < 0,01), заперечення і компенсації (р < 0,05); між групою норми і групою хворих СН – за параметром раціоналізації (р < 0,05), а між групами хворих ХХ і СН – за параметрами регресії, заперечення, проекції, компенсації та раціоналізації (р < 0,05). Таким чином, провідними захисними механізмами хворих ХХ і СН виступають заперечення і раціоналізація.

Отримані на першому етапі дослідження дані забезпечили нам попереднє орієнтування у фактичній симптоматиці і феноменології психічних станів пацієнтів соматичного стаціонару, що дало можливість більш усвідомлено підійти до поглиблення і розширення нашого дослідження. Крім того, нам важливо було зрозуміти, як наші емпіричні дані узгоджуються із загальною картиною, що стосується сома тики в цілому в інших дослідників.
Результати дослідження, викладені у третьому розділі, відображені в наступних публікаціях автора


  1. Максименко К.С. Личностно-ориентированная терапия эмоциональных расстройств при соматогениях / К.С. Максименко. – К. : Издательский Дом “Слово”, 2015 – 352 с.



РОЗДІЛ 4

ПРОБЛЕМА МЕХАНІЗМІВ І ВПЛИВУ ПСИХОТЕРАПІЇ В КЛІНІЦІ НЕПСИХОТИЧНИХ ОСОБИСТІСНИХ РОЗЛАДІВ
Зібраний та проаналізований нами теоретичний і емпіричний матеріал створив можливість для постановки ледве не головної проблеми нашого дослідження: які реальні можливості особистісно орієнтованої психотерапії стосовно соматогеній досліджуваного кола захворювань? Та ще важливіше – наслідки доцільного й аргументовано можна вирішувати питання не просто про симптоматичну, а й про патогенетичну психотерапію в клініці соматичних захворювань, якщо дослідження вказують на наявність певних зв’язків між специфікою особистісного «Я» і хворобою.

Спочатку розглянемо загальну характеристику особистісних акцентуацій відповідно до їх класифікацій на сьогоднішній день.



4.1. Загальна характеристика психологічної специфіки непсихотичних особистісних розладів (за МКХ-10)
Можна по-різному йменувати особистісні особливості, про які йтиметься: своєрідність характеру, характерологічний радикал, особистісна акцентуація і т.п. Ми дотримуватимемося гранично чіткого, можливо дещо ригористичного, але зате цілком певного терміна, який, на нашу думку, робить наше завдання більш рельєфним і визначеним – «особистісний розлад».

В сучасній психіатрії і медичній психології склалася традиція диференціювати психічні розлади за принципом «психотичний - непсихотичний», що визначає рівень цих розладів, своєрідну глибину і вираженість психопатологічної картини захворювання. Психотичний рівень розладу психічної діяльності у всіх випадках оцінюється як стан більш «тяжкий», ніж непсихотичний [158].

Психотичний рівень розладів характеризується порушенням психічних фукцій, порушенням психологічного контакту з реальною дійсністю, дезорганізацією діяльності, поведінкою, загрозливою для хворого й оточуючих, відсутністю критики стосовно свого стану. Психотичні розлади стосуються таких сфер психічної діяльності, як сприймання, пам’ять, мислення, емоції, свідомість, і виражаються в таких симптомах та синдромах, як галюцинації, марення, розірваність і незв’язність мислення, шперунг, аутизм, амбівалентність, розлади свідомості, виражене збудження і гіперактивність, психомоторна загальмованість і кататонічна поведінка.

У свою чергу непсихотичний рівень розладів характеризується передусім наявністю критики щодо свого стану й адекватною оцінкою навколишньої дійсності, що проявляються у диференціації хворобливих суб’єктивних відчуттів (симптомів) і об’єктивної реальності. Поведінка хворого, хоча й може порушуватися, найчастіше не становить небезпеки для самого хворого або оточуючих і перебуває в межах соціально прийнятих норм. До непсихотичних розладів прийнято відносити психогенні порушення (неврози, патологічні реакції на стрес, соматизовані і соматоформні розлади), розлади особистості, а також неврозоподібні прояви при органічних захворюваннях головного мозку, соматичних захворюваннях [122, с. 28].

Однак у Міжнародній класифікації хвороб ВОЗ десятої версії (МКХ-10) відсутній традиційний поділ на неврози (непсихотичні розлади) і психози (психотичні розлади), чого ще не має в дев’ятій версії. В МКХ-9 виділяли групи «органічні психози» й «інші психози», а також групу «неврози, розлади особистості (психопатії) та інші непсихотичні розлади» [24]. Укладачі МКХ-10 пояснюють такий стан наявністю теоретичних і концептуальних проблем у визначенні змісту понять «невроз» та «психоз» і практичній диференціації симптоматики: «кожний раз виникали питання про уведення таких надзвичайно складних понять, як «інсайт» (критичне ставлення до свого психічного стану) і «контакт з реальністю», а також про залучення гіпотетичних механізмів психологічного захисту, які зовсім не належать до загальновизнаних концепцій навіть в умовах того культурного середовища, з якого беруть початок» [84, с. 364]. У зв’язку з цим лишається відкритим питання про те, який розлад з останньої версії Міжнародного класифікатора хвороб можна віднести до непсихотичних.

За даними більшості вітчизняних авторів, непсихотичними вважаються дві групи розладів, які до недавнього часу йменувалися «неврози» і «психопатії», а в сучасній термінології «невротичні розлади» і «розлади особистості». У вітчизняній психіатрії досить тривалий час була поширена точка зору, згідно з якою неврози виникають зазвичай у психопатичних особистостей як самостійний психічний розлад, як гостра реакція на психотравмуючу подію. Пізніше закріпилося уявлення про те, що неврози неспецифічні особистостям, котрі страждають психопатіями або мають виражені психопатичні риси характеру. Таким чином, принциповим вважався поділ неврозів і психопатій [83]. Ці групи розладів справді істотно відрізняються за глобальністю особистісних змін, внеском психогенних і конституціональних факторів, ступенем критичності до власного стану. Так, при невротичних розладах спостерігаються парціальні особистісні порушення зі збереженим критичним ставленням до хвороби і здатністю адаптуватися до навколишнього середовища. У свою чергу, при розладах особистості мають місце глобальні порушення характерологічної конституції і поведінкових тенденцій індивіда, порушення соціальної адаптації, часткове усвідомлення власного хворобливого стану, критика деяких аспектів може бути взагалі відсутня.

Водночас загальним для неврозів і психопатій є виникнення декомпенсації у відповідь на різні психотравматичні впливи, внаслідок чого мають місце яскраво виражені порушення емоційно-вольової сфери, соціальної взаємодії при відсутності патопсихологічних порушень передусім мислення і свідомості. Неврозом і психопатіям не властиве виникнення особистісного дефекту. Таким чином, виходячи з традиційного уявлення вітчизняної психіатрії, розлади непсихотичного рівня в МКХ-10 можуть бути представлені більшістю розладів з рубрики «Невротичні, пов’язані зі стресом і соматоформні розлади» (F40-48), а також деякими групами розладів рубрики «Розлади зрілої особистості і поведінки у дорослих» (F60-69), передусім «специфічними розладами особистості» (F60).

Невротичні, пов’язані зі стресом, і соматоформні розлади в МКХ-10 визначаються як пов’язані з психологічним стресом, що відповідає уявленням про психогенну природу невротичних порушень, яка визначається існуванням зв’язку між клінічною картиною неврозу, особливостями системи відносин і патогенною конфліктною ситуацією. Вітчизняними авторами невроз розуміється як психогенний конфліктогенний нервово-психічний розлад, що виникає в результаті порушення особливо значущих життєвих відносин людини і проявляється в специфічних клінічних феноменах при відсутності психотичних явищ (Бурно [38]; Макаров [139]; Карвасарський, [83]; Свядощ [221] й ін.). Для невротичних розладів властиве домінування в клінічній картині емоційно-афективних і соматовегетативних порушень, а також оборотність цих порушень незалежно від їх тривалості. Таким чином, розлади, що традиційно йменувалися «невроз», у МКХ-10 подані в таких нозологічних формах: неврастенія (F48.0), дисоціативні (конверсійні) розлади (F44), обсесивно-компульсивні розлади (F42), тривожно-фобічні розлади (F40), інші тривожні розлади (F41). Як не психогенні психотичні порушення можна розглядати також реакції на тяжкий стрес й адаптаційні розлади (F43) та соматофорні розлади (F45).

Специфічні розлади особистості (F60) визначаються в МКХ-10 як «тяжкі порушення характерологічної конституції і поведінкових тенденцій індивіда», що «охоплюють кілька сфер структури особистості» і «майже завжди супроводжуються значним дистресом, що суб’єктивно переживається, і соціальною дезадаптацією». Автори МКХ-10 виокремлюють такі діагностичні критерії специфічних розладів особистості. «Патерни внутрішніх переживань і поведінки в цілому істотно відхиляються від очікуваних у відповідному культурному середовищі і виходять за рамки прийнятного діапазону (або «норми»)». Таке відхилення, по-перше, має «загальний, все проймаючий характер, проявляючись як негнучка, дезадаптивна поведінка в широкому діапазоні різноманітних особистісних і соціальних ситуацій»; по-друге, «є стабільним і спостерігається протягом тривалого часу, починаючи з підліткового віку»; по-третє, «справляє несприятливий вплив на соціальне оточення» індивіда [84, с. 230-231]. Ці критерії повністю відповідають діагностичним критеріям психопатії, які були виділені П.Г. Ганнушкіним [56] і О.В. Кербіковим [87], – тотальності (одні й ті самі риси виявляються в різних сферах життя) й стійкості, тобто властивості патопсихологічних рис проявлятися протягом усього життя, піддаючи постійним зривам процеси соціальної адаптації. Розлади особистості в МКХ-10 представлені такими нозологічними формами: параноїдний (F 60.0), шизоїдний (F 60.1), дисоціальний (F60.2), емоційно нестійкий (F 60.3), демонстративний (F 60.4), ананкастичний (F 60.5), тривожний (уникаючий) (F 60.6), залежний (F 60.7).

Окресливши коло розладів, що підлягають аналізу, розпочнемо характеристику їх психологічної специфіки. Передусім варто визначити значення психічної травми для появи невротичних й особистісних розладів. Під психічною травмою розуміють, як правило, життєву подію, що зачіпає значущі сторони існування людини і призводять до глибоких психологічних переживань. Як психотравми розглядають окремі стимули (об’єкти або дії), епізоди (значущі події), ситуації, оточення і середовище (сукупність фізичних і соціальних змінних зовнішнього світу). Існують різні точки зору стосовно зв’язку змісту психічної травми з невротичною симптоматикою. Так, К. Ясперс вважав, що між психотравмою і симптомами неврозу існують психологічно зрозумілі зв’язки. У свою чергу, Е. Кречмер наполягав на тому, що психогенне захворювання виникає у відповідь не на будь-яку психічну травму, а лише на ту, яка зачіпає особливо значущі сторони відносин хворого, залежні від особливостей його характеру.

Тим часом В.М. М’ясищев поділяв психотравми на об’єктивно-значущі (значущість яких можна вважати високою для більшості людей) й умовно-патогенні (викликають переживання внаслідок особливостей ієрархії цінностей людини), підкреслюючи тим самим семантичну роль події й визначальне значення ставлення особистості до психотравмуючої ситуації як патогенної. На думку вченого ситуація стає патогенною за умови неможливості її раціональної переробки, подолання або відмови від нездійснених потягів. В.М. М’ясищев підкреслював також наявність змістового зв’язку між характером психотравми, клінічними проявами неврозу і патологічною фіксацією на фрустрації і пов’язаних з нею переживаннях.

Психотравмуючі події істотно позначаються і на динаміці розладів особистості. Так, Ю.А. Александровський [10] виділяє два типи динаміки розладів особистості, один з яких відповідає віковим кризам, а другий зумовлений стресовими, здебільшого психотравмуючими, впливами. Найбільш загальний механізм «психотравмуючої» динаміки він описує як компенсацію і декомпенсацію особистісних особливостей, що змінюють одна одну. Декомпенсація, на думку Ю.А. Александровського, проявляється в помітному загостренні всіх притаманних особистості рис. Компенсація є більш чи менш адекватним пристосувальним механізмом до мікросоціального середовища, що забезпечує можливість адаптації. Отже, дія психотравми не викликає розладу особистості, а істотно загостює психопатичні риси. З вищесказаного випливає що психотравма в більшості випадків має суто суб’єктивне значення і справляє психогенний вплив за умови «низької чутливості» особистості до подібних стресорів.

Реакція на травматичну подію залежить, з одного боку, від характеристики психотравми, раптовості її виникнення й інтенсивності впливу, а з другого, - від індивідуальних особливостей сприймання, оцінки, інтерпретації цієї події (змістовний бік). Специфічними є реакції на стресові життєві події, які виникають незалежно від індивідуально-психологічних особливостей особистості. Стрес може мати універсальні характеристики, що нівелюють потребу враховувати індивідуальну вразливість для пояснення його сильного впливу на особистість.

У МКХ-10 виділяють окремі нозологічні форми розладів, що мають чіткий часовий та причинний зв’язок з об’єктивно значущою психотравмуючою подією. Такі розлади розвиваються в осіб, котрі не страждають будь-якими іншими психічними патологіями. Відсутні раніше розлади особистості і навіть акцентуації особистісних рис виникають як дезадаптивні реакції на гострий тяжкий стрес або пролонговану психотравму, призводячи до порушення соціального функціонування. Тривалість і характер реакції на психотравмуючий вплив визначають нозологічну форму розладу. Гостра реакція на стрес (F43.0) триває від кількох годин до кількох днів і проявляється в швидко змінюваній симптоматиці, що ключає стан «оглушення» з певним звуженням поля свідомості і обсягу уваги, дезорієнтацію, неспроможність адекватного реагування; можливі також періоди ажітації та гіперактивності, панічної тривоги з вегетативними проявами гніву та вербальної агресії, іноді розвивається часткова або повна амнезія на час тривання епізоду.

Розгляд адаптації (F43.2) виникає в період пристосування до значної зміни в житті або до стресової життєвої події, проявляється у вигляді станів суб’єктивного дистресу і емоційних порушень, які з’являються протягом місяця після дії психосоціального стресора і тривають не більш як півроку, що призводить до порушення соціального функціонування і зниження продуктивності. При цьому типі розладів емоційні порушення представлені зазвичай депресивним (горе, зниження настрою, схильність до усамітнення) або тривожним (хвилювання, непосидючість, тривога і страх щодо майбутнього, очікування нещастя) варіантами, можливе також агресивне реагування.

Посттравматичний стресовий розлад (F43.1) виникає як відкладена або затяжна реакція на стресову подію винятково загрожуючого або катастрофічного характеру, що виходить за межі буденних життєвих ситуацій і здатна викликати дистрес практично у кожної людини (приміром, бойові дії, терористичні атаки, природні і штучні катастрофи, насилля і тортури). Типовими ознаками цього розладу є епізоди повторного переживання психічної травми у вигляді нав’язливих спогадів, жахливих сновидінь, відчуження від інших людей, втрата інтересу до життя й емоційне притуплення, роздратованість або вибухи гніву, підвищена боязливість, уникання діяльності та ситуацій, що нагадують стресову ситуацію або пов’язані з нею. Внаслідок тривалого посттравматичного стресового розладу може розвинутися «стійка зміна особистості після перенесеного катастрофічного переживання» (F62.0), що проявляється через значні зміни в патерні поведінки, сприймання і мислення, ставлення до оточення і до самої себе і зберігається протягом не менше двох років після перенесеного катастрофічного сильного або надмірно тривалого стресу. Цей розлад характеризується ворожим або недовірливим ставленням до всього зовнішнього світу, соціальною відгородженістю, тотальним почуттям спустошення або безпорадності, тривалим депресивним настроєм, внутрішнім напруженням і хронічним відчуттям навислої загрози, відчуженістю, тенденцією відмежуватися від реальності за допомогою наркотичних речовин або алкоголю.

Таким чином, дія стресових життєвих подій позначається насамперед на особливостях емоційного реагування – викликає депресивні і тривожні переживання або агресивні реакції, обов’язковим компонентом чого є і соматовегетативні функціональні порушення. Порушуються також деякі пізнавальні функції: мають місце звуження уваги, дезорієнтація, амнезія при гострій реакції на стрес; нав’язливі спогади, порушення здатності до інтеграції травматичного досвіду з іншими подіями життя. Це призводить у цілому до загальної і соціальної дезадаптації, соціальної відгородженості і відчуження, зміни ставлення до інших людей та само ставлення. Однак такий тип реагування на психотравму мало відображає її змістовий аспект і не є «особистісно специфічним».

На думку В.М. М’ясищева, саме суб’єктивне ставлення особистості до психотравмуючої ситуації, а також особливості функціонування механізмів психологічного захисту визначають тип і характер психогенного розладу. Попри те, що психотравмуюча подія має різне значення в ґенезі та динаміці невротичних розладів і розладів особистості, реакція на психотравму в обох випадках подібна, оскільки включає особливі компенсаційні механізми. Психотравмуюча подія, взаємодіючи з особливостями особистості у хворих на неврози, формує інтрапсихічний невротичний конфлікт (психологічний, мотиваційний конфлікт), який за певного рівня стійкості або сили призводить до продукування хворобливих симптомів. На пом’якшення психічного дискомфорту, пов’язаного з інтрапсихічним конфліктом, спрямована дія системи психологічного захисту – захисних механізмів особистості, процесів компенсації, копінг-механізмів. Однак при неврозі дія психологічного захисту часто-густо буває неадекватною і неефективною, що призводить до їх адаптаційної неспроможності. Динаміка невротичних розладів характеризується появою вторинних захисних механізмів, що закріплюють невротичну поведінку – це такі механізми, як, приміром, раціоналізація з метою виправдання хворобою своєї неспроможності, занурення в хворобу, що звільняє від відповідальності за розв’язання складних ситуацій, і т.п. [83].

При розладах особистості психотравма так само «включає» особливі захисні функції – щоправда, дещо відмінні від «невротичних». Сам розлад особистості вже передбачає наявність сформованих компенсацій – адаптацій до середовища. Психологічна травма при психопатії провокує виникнення декомпенсацій – порушень особистості, що виникають при нездатності пристосувальних захисних механізмів протистояти психогенним факторам, ще більше загострюючи таким чином патологічні риси. Отже, і при неврозі, і при психопатії реакція на психотравму характеризується неадекватністю особистісного реагування.

Більшість дослідників поділяють ту точку зору, що будь-який невроз є характерологічним. Ще більш точно сформував це положення Д. Шапиро: «...Невротик не просто страждає від неврозу (як можна страждати від туберкульозу або холоду), а й бере активну в ньому участь, поводиться відповідно до правил неврозу, тим самим підкреслюючи характерне сприймання» [277, с. 23].

При неврозах задіяний по суті той самий «компенсаторний» механізм, що і при психопатіях, оскільки психотравмуюча ситуація при неврозах справляє патогенний вплив лише при наявності певних особливостей особистості, що надають значущості та гіперактуалізації несприятливому впливові. Спостерігається залежність інтенсивності та гостроти невротичного реагування на психотравму від особистісних особливостей індивіда, що склалися протягом життя і визначають різні ступені свободи реагування на виниклу ситуацію. На думку Г.К. Ушакова, клінічній картині неврозів, як правило, не тільки зберігаються, а й гротескно посилюються властивості характеру, типові для хворих у преморбідному періоді [252]. Інакше кажучи, є всі підстави говорити про певні зв’язки психогеній з особистістю хворого.

У зв’язку з цим В.М. М’ясищев, розуміючи невроз як хворобу особистості, писав: «…Сприятливим до невротичної декомпенсації в характері є те, що загострює чутливість, створює протиріччя – і передусім конфлікти на «особистому» підґрунті – і що утруднює продуктивне подолання їх» [171, с. 59]. Таке «особисте» підґрунтя багато авторів вбачають в історії формування і становлення цієї особистості, в наявності несприятливих впливів зовнішнього соціального середовища, «дитячих психотравм» – таких, як неповна сім’я, конфліктні відносини в сім’ї, аморальна поведінка батьків, спостереження драматичних подій і т.п. Існує також думка про зв’язок невротичних симптомів з відхиленнями в характері на зразок посилення окремих його рис (акцентуації). На важливості ролі акцентуації характеру наголошує багато авторів. Певним типам акцентуації характеру властиві певні форми невротичних розладів, тобто визначені особливості клінічної картини неврозу, вибіркова чутливість до певних психогенних факторів і т.п. Акцентуація характеру зумовлює «місце найменшого опору» в невротичному реагуванні. Таким чином, характерологічна конституція визначає схильність до виникнення невротичних розладів та їх змістовий бік. При розладах особистості патологічні риси характеру визначають все обличчя людини і спостерігаються протягом усього життя.

Вроджено-конституціональні особливості в обох патологіях визначають наперед тип і характер невротичних або особистісних порушень. Однак багато авторів підкреслюють значення соціальних умов розвитку і виховання у виникненні і неврозів, і психопатій. Зокрема, як причини розладів особистості, поряд з конституціально-спадковими і вродженими факторами, розглядають несприятливі соціально-психологічні фактори й недоліки виховання: такі, як погані умови життя в дитинстві, сирітство, батьківська холодність або гіперопікування, антисоціальні настановлення мікросоціального оточення, наркоманія, алкоголізм батьків, втрата одного з батьків, розпад батьківської сім’ї та інші стресові події. О.В. Кербіков назвав такий процес терміном «патохарактерологічний розвиток», який розумів як форму становлення психопатичної особистості.

У МКХ-10 вказується ,що «перші прояви розладу особистості виявляються зазвичай у старшому дитячому або підлітковому віці; в подальшому вони зберігаються у дорослої людини протягом усього життя» [84, с. 230]. Відтак, психопатичні патерни поведінки формуються на ранніх етапах у процесі індивідуального розвитку: це результат спільного впливу конституціональних факторів і соціального досвіду.

У разі невротичних розладів соціально-психологічні фактори справляють вплив не на виникнення психічної патології, а на формування таких особистісних особливостей, які стають «місцем найменшого опору» при дії психотравми. На думку А.І. Захарова, Е.Г. Ейдемиллера й інших дослідників, як патогенні можуть виступати чинники сімейного виховання, конфліктні відносини в сім’ї, емоційна холодність батьків, батьківська депривація, завищені або суперечливі вимоги, категоричність і владність батьків стосовно дитини, недовіра до можливостей і власного досвіду дитини, драматичний колишній досвід міжособистісних взаємин (у сім’ї, з ровесниками, з «авторитетними» фігурами) і т.п. [74; 284]. Таким чином, формуються неадекватні самооцінка і самоставлення, неадекватні патерни реагування в «складних» ситуаціях, неадекватні способи взаємодії з оточенням. Принципова відмінність між неврозом і психопатією полягає в тому, що соціальний вплив спільно з характерологічними особливостями формують при розладах особистості безпосередньо симптоматику – патологічну поведінку, а при невротичних розладах – «преморбідні особливості» особистості.

В основі клінічних проявів і невротичних розладів, і розладів особистості лежать схожі психологічні феномени – передусім це стосується порушень емоційної сфери. На думку більшості авторів, у клінічній картині неврозів домінують емоційно-афективні порушення – такі, як фобії, патологічна тривога і депресія. Клінічна картина психопатій характеризується вираженими ознаками розладів емоційно-вольової сфери: приміром, такими, як лабільність емоцій, імпульсивність, вибухи гніву, не контрольованість емоційних реакцій, тривожність і невпевненість у собі. Домінування емоційної нестійкості і вираженої тривоги є визначальним для невротичних розладів і деяких форм психопатій.

Можна вважати усталеною думку про те, що тривога є найбільш поширеним і типовим для невротичних розладів психопатологічним симптомам. Тривога виступає центральним компонентом тривожних і тривожно-фобічних розладів. Феномен тривоги, яку розуміють як почуття внутрішнього напруження, пов’язане з очікуванням загрозливих подій, об’єднав в одну групу панічний розлад (F41.0), генералізований тривожний розлад (F41.1), змішаний тривожно депресивний розлад (F41.2). Інтенсивність емоційного переживання тут може змінюватися від тривоги, що вільно поширюється, паніки. Тривога обов’язково супроводжується вегетативними компонентами – такими, як посилене або прискорене серцебиття, пітливість, тремтіння і тремор, сухість у роті, утруднене дихання, почуття задухи, нудота або неприємні відчуття у животі.

В підґрунті тривожно-фобічних розладів (F40) лежить феномен страху який на відміну від тривоги – має конкретну предметну спрямованість, найчастіше проектується на зовнішню реальність. У МКХ-10 до тривожно-фобічних розладів відносять агорафобію (F40.0), соціальні (F40.1) й ізольовані (F40.2) фобії. В цілому налічується понад 300 фобій. Найвідомішими є соціальні фобії, які полягають у нав’язливому страху відчувати стосовно себе увагу оточуючих або здійснити щось таке, яке може викликати їхнє несхвалення – приміром, страх почервоніти на людях (ерейтофобія), страх здатися смішним (скопофобія), страх розсміятися на похороні або страх вилаятися. Особливими різновидами фобій є агорафобія (страх перебування на відкритому просторі: на вулиці, в натовпі) і клаустрофобія (страх закритих приміщень: ліфтів, громадського транспорту), характерною особливістю яких є побоювання лишитися без допомоги. Ізольовані фобії обмежені вузько специфічними ситуаціями – такими, як перебування в безпосередній близькості від певного виду тварин, перебування в темноті, гроза, польоти в літаках, вживання в їжі деяких продуктів, вигляд крові або ран і т.п. Страх у людини може викликати не сам об’єкт, а наслідки контактування з ним: приміром, як при мезофобіях (страх забруднення) і нозофобіях (страх захворювань). Стан такого хворого характеризується постійним очікуванням психотравмуючого фактору, вираженим тривожним напруженням при безпосередньому контакті з об’єктом страху, яке може за певних умов досягати рівня панічної атаки з ажітацією. Інтенсивність страху може досягати рівня паніки при безпосередньому контакті з об’єктом боязні. Тривога і страх часто призводять до ухильної поведінки або її загальної дезорганізації.

Подібні особливості емоційного реагування спостерігаються і при тривожному (уникаючому) розладі особистості (F 60.6). Цей розлад особистості характеризується відчуттям напруження і поганими передчуттями, постійною тривогою стосовно своєї безпеки, соціальної меншовартості, прийняття іншими, а також страхом критики, несхвалення або знехтування. Застрягання на афекті відбувається внаслідок того, що негативні переживання не витискаютьяс назовні й не проявляються зовні. Такий емоційний стан позначається і на поведінці, що звужує можливості адекватного реагування на ситуацію: наприклад, введення певних обмежень, що лишає свій відбиток на всьому способі життя; уникання соціальної активності та професійної діяльності, пов’язаної з такою активністю; встановлення нових міжособистісних контактів.

Дещо інші порушення емоційного реагування спостерігаються при емоційно не стійкому розладі особистості (F 60.3), а саме: яскраво виражена схильність діяти імпульсивно, нестійкість настрою, неконтрольовані емоційні спалахи, бурхливі прояви роздратування,гніву, незадоволення, схильність вступати у конфлікти в емоційно значущих ситуаціях – особливо у разі перешкоджання оточуючими імпульсивним діям або вираження ними осуду. Характерною особливістю цього виду розладів є невідповідність рівня реактивної агресивності силі ситуативного стресу, що виявляється у втраті контролю над своїми агресивними спонуками, які виражаються у нападі на оточуючих і пошкодженні майна. В умовах емоційно незначущих для хворого обставин афективні реакції можуть бути досить адекватними. Таким чином, при непсихотичних розладах спостерігається занадто інтенсивне, неадекватне, невідповідне силі стимуляції емоційне реагування, внаслідок чого виникають поведінкові порушення, що виражаються в невротичних і психопатичних симптомах.

Розлади когнітивної сфери не є специфічними ні для невротичних розладів, ні для розладів особистості. Однак існує ряд особливостей функціонування когнітивної сфери, які вказують на наявність невротичних або психопатичних рис. Більшість авторів як такі особливості розглядають ригідність мисленнєвих процесів, нездатність йти на компроміси, догматичність мислення й відсутність прогностичності, а також спотворений характер сприймання та інтерпретації різних явищ, людей і подій. У зв’язку з цим Е. Bleuler вказує на практичну безпорадність невротиків і психопатів при формальній відсутності у них розладів мислення та інтелекту, що її він позначив як «відносне недоумство». Е. Bleuler наголошує на разючому протиріччі між формально високим інтелектом і безпорадністю невротиків і психопатів у розв’язанні практичних життєвих завдань, пов’язаною з неможливістю всебічної оцінки буденних явищ [158].

Для більшості невротичних розладів характерні порушення концентрації і стійкості уваги, швидка виснажуваність і сповільненість уваги; порушення мнемічних функцій – таких, як краще запам’ятовування невротизуючої реальності («фіксація на перешкоді»). В.Д. Менделевич вказує на те, що якісні розлади мислення не є специфічними для невротичних розладів і що асоціативний процес лишається в цілому логічно вирішеним. Невротичний депресивний стан може супроводжуватися певним сповільненням мислення. Фіксація на певних образах, думках, спогадах може спостерігатися при тривожно-фобічних і обсесивно-компульсивних розладах. Як відомо,пізнавальні процеси невротиків характеризуються низкою особливостей, до яких можна віднести загальну низьку здатність до научіння та засвоєння нового.

Виниклі внаслідок спотвореного сприймання дійсності й ставлення до самого себе й інших людей неспецифічні порушення когнітивної сфери є визначальними для параноїчного і шизоїдного розладів особистості. Так, крайня підозріливість і недовірливість, тенденція спотворено сприймати реальність, викривлене тлумачення дій інших людей як ворожих, властиві хворим з параноїчним розладом особистості (F 60.3), стосуються «смислового» рівня мислення, але є такими, що не доходять до маячні – це переконання, які не впливають на кількісні та якісні характеристики мислення. Однак ці когнітивні спотворення зумовлюють і порушення взаємин з оточуючими: надзвичайну чутливість до перешкод і відмов, неадекватну реальній ситуації войовничу, уперти готовність відстоювати свої права, заспокоєність думкою інших стосовно себе та іхнім ставленням, схильність співвідносити будь-які факти і явища дійсності з власною персоною, нездатність прощати образи. Шизоїдний розлад особистості (F 60.3) характеризується відсутністю порушень мислення або сприймання, але зануренням у свої думки, схильністю до абстрактного теоретизування, всілякого фантазування, захопленістю інтроспекцією, поданою у вигляді абстрактного аналізу і т.п. При цьому здатність виражати почуття і відчувати задоволення у шизоїдних психопатів значною мірою обмежена. Через надзвичайну зосередженість на інтелектуальній активності такі люди проявляють емоційну холодність і відчуженість, вони байдужі зовні і до похвали, і до критики, не зацікавлені в установленні довірливих взаємин з іншими людьми. В цілому вони проявляють тенденцію до відгородження від емоційних, соціальних та інших контактів, віддаючи перевагу індивідуальній діяльності, що потребує усамітнення. Відтак, когнітивні порушення при непсихотичних розладах не досягають рівня патології, однак справляють істотний вплив на поведінку, адаптивні можливості особистості і характер взаємодії та взаємин з оточуючими.

Багато авторів вважають визначальною характеристикою непсихотичних розладів порушення ставлення до самого себе і до інших, характер і манеру встановлення взаємин з оточуючими, а також способи регулювання міжособистісних ситуацій. Для більшості невротичних розладів характерне амбівалентне емоційно-ціннісне ставлення до самого себе і занижена самооцінка, внаслідок чого відбувається порушення міжособистісного спілкування і взаємодії з оточуючими [74; 88; 101; 132]. При неврозах часто спостерігаються суперечливі поєднання – такі, як ускладнення взаємин з оточуючими при надмірній орієнтації на їхню думку, зацікавленості у підтриманні відносин. Подібні порушення характерні і для деяких форм психопатій. Наприклад, індивіди із залежним розладом особистості (F 60.7) надто орієнтовані на підтримання відносин з іншими людьми, часто на шкоду власним потребам й інтересам. Для них характерними є пасивне поступання бажанням інших людей, покладання на інших у прийнятті як важливих, так і незначних рішень у своєму житті, відсутність навіть мінімальних вимог до інших, які супроводжуються загальним відчуттям безпорадності і страхом бути покинутим. При взаємодії з оточуючими вони намагаються обирати підлеглі ролі, виконувати допоміжні функції, внаслідок чого перспектива професійного зростання у них вельми обмежена. Втрата значущих відносин з домінуючою особою може потягти за собою депресивний стан «залежного».

Протилежні тенденції взаємодії з оточуючими демонструють індивіди з дисоціальним розладом особистості (F 60.2). Вони абсолютно не зацікавлені в інших людях, хоча й не відчувають труднощів у встановленні зв’язків, демонструють нечуле, бездушне ставлення до почуттів інших, всіляко нехтують соціальними зобов’язаннями. Нездатність відповідати прийнятим соціальним нормам, схильність до агресивних, антисоціальних дій, а також відсутність страху покарання значно ускладнюють їх соціальну взаємодію. Вони мають досить високий інтелект, розвинену логіку, вміють правильно оцінити обстановку, можуть носити «сприятливу» соціальну маску, однак низька толерантність до фрустрації, низький поріг вивільнення агресивних імпульсів, тенденція до звинувачення оточуючих, нездатність відчувати почуття провини і діставати урок з негативного досвіду призводять до конфлікту з суспільством. Таким чином, відмітною рисою більшості непсихотичних розладів є порушення системи ставлення особистості: до самої себе, до інших людей і до світу в цілому.

Теорія відносин В.М. М’ясищева пояснює (до речі, досить переконливо) психологічні механізми виникнення, формування і розвитку внутрішньо особистісного конфлікту, переживання якого стає джерелом неврозу: істеричного, обсесивнопсихастенічного або неврастенічного. Базові параметри особистості, моральні та соціально-психологічні характеристики, що склалися у процесі розвитку особистості як складові системи її відносин, є визначальними у проявах емоційного і поведінкового реагування передусім на психотравмуючі події.



Істеричний конфлікт (між «хочу» і «маю») виражається в украй завищених очікуваннях і претензіях особистості на фоні недооцінки або повного ігнорування об’єктивних умов реальності та вимог оточуючих. При цьому вимогливість до самого себе або критика власної поведінки зовсім відсутні. Невротичним вираженням істеричного конфлікту є дисоціативні (конверсійні) розлади (F44), які характеризуються різними функціональними психічними порушеннями, що імітують органічну патологію: моторними, сенсорними та вегетовісцеральними. Оскільки виниклі симптоми не мають органічної основи, досить чітко простежується їх психотравмуюча зумовленість на зразок «втечі у хворобу» з привертанням таким чином уваги оточуючих. Відбувається конверсія душевного конфлікту в соматичну симптоматику. Витиснений конфлікт проявляється в символічному характері симптомів: наприклад, параліч як вимога турботи від оточуючих і зняття з себе відповідальності. Така симптоматика «умовно приємна», вигідна хворому, оскільки допомагає вирішити проблеми, звільнитися від небажаних взаємин або дістати бажане. У зв’язку з цим В.М. Менделевич відзначає, що преморбідними особливостями хворих цієї нозологічної групи є завищена самооцінка, егоїстичність й егоцентричність, бажання бути в центрі уваги, висока активність у поєднанні з низьким ступенем рішучості, та цілеспрямованості, схильність до сугестії, виражені сенситивність і тривожність спільно з імпульсивністю та лабільністю, претензії на лідерство в поєднанні з середнім рівнем поступливості та відповідальності [145]. Ці самі особливості характерні і для демонстративного розладу особистості (F60.4). Серед них визначальними є егоцентризм і прагнення здаватися більш значною особистістю у власних очах та очах оточуючих, постійне бажання бути оціненим. «Демонстративна» симптоматика дає змогу розв’язати конфлікт між «хочу» і «маю», що виражається у прагненні привертати до себе увагу будь-якими засобами, претензійності, бажанні викликати захоплення, схильності до само драматизації, театральності, перебільшено інтенсивного вираження почуттів, в ексцентричності, вередливості, образливості, схильності маніпулювати іншими, потуранні своїм бажанням і слабостям і при цьому неуважності до інших людей.

Обсесивно-психастенічний конфлікт (між «хочу» і «потрібно») зумовлений суперечливістю амбівалентних внутрішніх тенденцій або потреб, боротьбою між бажанням і обов’язком. Нездатність здійснити вибір на користь однієї з тенденцій зберігає психічне напруження, що проявляється у стані нерішучості, роздвоєності, сумнівах, страхах і ваганнях. При обсесивно-компульсивних розладах (F 42) внутрішній конфлікт фіктивно-символічно розв’язується у формі нав’язливих думок, уявлень, спогадів, сумнівів, рухів і ритуальних дій. Ці симптоми характеризуються усвідомленням їх марності і критичним ставленням до них, але неможливістю звільнитися від них завдяки вольовому зусиллю. Обмеження, створені хворим «захисна» ритуальна поведінка, що потребує великої витрати часу, знижують рівень соціального пристосування. Таким чином створюються «умови», що не дають змоги робити вибір. В.М. Менделевич виділяє як преморбідні особливості хворих на нав’язливості низький ступінь активності, впевненості в собі, рішучості, цілеспрямованості, що поєднуються з вираженою тривожністю і недовірливістю [158]. Психастенічні риси яскраво виражені у хворих ананкастним розладом особистості (F 60.5). Характерними особливостями таких особистостей є постійне почуття невпевненості, надмірна схильність до сумнівів і обережності, прагнення до досконалості в будь-якій діяльності (перфекціонізм), надмірна сумлінність і скрупульозність, потреба у проведенні численних перевірок, занепокоєння через деталі, обережність, упертість і ригідність. Типовими є схильність до аналізу та самоконтролю, недовірливість, превалювання розумної діяльності, вимогливість до інших, надмірна відданість соціальним умовностям. Все це спрямовано на запобігання можливим неприємностям, проте значно знижує гнучкість пристосування до навколишнього світу. Компенсаторні механізми в подібних випадках можуть виявитися перебільшеними: нерішучість при вже прийнятому рішенні обертається на нетерплячість, сором’язливість – неочікуваною і непотрібною безапеляційністю [122; 132].

Неврастенічний конфлікт (між «хочу» і «можу»)виражається в суперечності між можливостями людини та її прагненнями, завищеними вимогами до самої себе, у намаганні досягти мети, успіху без врахування реальних сил і можливостей. Це призводить, зрештою, до виснаження нервової системи і хронічної перевтоми – неврастенії (F 48.0). Типовими характеристиками гіперстенічного варіанта неврастенії є емоційні порушення – такі, як підвищена дратівливість, нестриманість емоцій, нетерплячість, підвищена чутливість до незначних подразників; зниження когнітивної продуктивності, що виявляється в порушенні уваги і зниженні розумової продуктивності після незначних розумових зусиль; безладна активність. При гіпостенічній формі домінує астенічний синдром: підвищена втомлюваність,зниження працездатності, погіршення пам’яті й уваги, млявість, сонливість вдень і безсоння вночі; виникають відтяжні асоціації та спогади, знижується інтерес до навколишнього світу. Таким чином, відбувається розв’язання цього конфлікту – описані симптоми служать об’єктивним виправданням власної неспроможності досягти поставлених цілей. Крім того обов’язковим атрибутом і додатковим «виправданням» є вегетосоматичні порушення: головний або м’язовий біль, невизначені або неприємні шкіряні, пропріоцептивні й вісцеральні відчуття, лабільність пульсу, розлад сексуальних функцій, апетиту, порушення сну. Компесаторний характер невротичної симптоматики підтверджується тим, що ці прояви не зникають після періоду «відпочинку»: заспокоєння, розслаблення або абстрагування. Описуючи преморбідні характеристики неврастеніків, В.М. Менделевич вказує на поєднання протилежних тенденцій, що слугують підґрунтям невротичної симптоматики. Так, підвищена відповідальність і добросовісність поєднані з високою чутливістю до критики, високі працездатність й активність пов’язані з досить вираженою тривожністю, низька поступливість сполучається з середнім рівнем рішучості; адаптивності та фрустраційної толерантності [158]. У вітчизняній психіатрії виділяли відповідну неврастенії, схожу за симптоматикою й особистісними характеристиками форму – астенічну психопатію. Однак в МКХ-10 така нозологічна форма розладу особистості відсутня.

Слід відзначити, що поглиблення невротичної психопатологічної симптоматики може переходити на якісно інший, більш виражений рівень – тоді кажуть про формування невротичного розвитку особистості. На думку Н.Д. Лакосіної і М.М. Трунової, у структуру невротичного розвитку особистості входять ті самі синдроми, що й у структуру неврозу [122]. Та якщо при неврозах провідне місце займають вегетативні, сенсомоторні й афективні розлади, то при невротичному розвитку особистості вони втрачають свою вираженість і з’являються психопатичні риси. Виникла надмірна ефективність порушує адаптацію, призводить до міжособистісних конфліктів, позбавляє особистість раніше все роблених форм поведінки.

Відтак, простежується чіткий зв’язок між змістом внутрішньо особистісного конфлікту, особливостями характеру і способом реагування при дії психотравми. До того ці патологічні способи реагування завжди мають компенсаторний характер.

Реакція на психотравмуючу подію може виражатися в домінуванні вегетативних і соматичних симптомів при відсуванні на другий план власне психопатологічних. До того такі соматичні скарги виникають на фоні відсутності морфологічної зміни відповідних тканин (на відміну від психосоматичних розладів). А коли й виявляються якісь соматичні порушення, то вони не пояснюють характеру та ступеня вираження симптоматики або важкості стану хворого та його занепокоєння. В МКХ-10 цей різновид порушень поданий у рубриці «соматоформні розлади» (F 45). Головною відмітною рисою цих розладів є «маскування» психічної і психологічної проблематики соматичними порушеннями. Індивід реагує на дистрес соматичними скаргами і пошуком медичної допомоги або її альтернативних варіантів: наприклад, звернення до знахарів і цілителів.

Нозологічні форми соматоформних розладів розрізняються за характером і змістом соматичних скарг. Так, для соматизованого (F 45.0) і недиференційованого соматоформного (F45.1) розладу типовими є численні скарги з постійно змінюваною думкою хворого стосовно локалізації джерела симптомів і причини страждань, які спостерігаються протягом кількох років, але їх не можна пояснити жодними соматичними розладами, що піддаються виявленню. Флуктуїруючі соматичні симптоми (не менш як шість) при цих формах розладів відносяться як мінімум до двох різних систем: шлунково-кишкові, серцево-судинні, урогенітальні, шкіряні та больові симптоми. Соматоформна вегетативна дисфункція (F 45.3) характеризується висуванням скарг до функціонування системи або органів, що регулюються вегетативною нервовою системою: таких, як серцево-судинна система, шлунково-кишковий тракт, дихальна система, сечостатева система. Скарги ґрунтуються на об’єктивних ознаках вегетативного збудження, а саме: пітливість, тремор, серцебиття й ін. – або спотвореній чутливості (короткочасний біль, відчуття печії, важкості, напруження, розпирання або розтягнення), що приписується конкретному органу або системі, і супроводжуються вираженими тривогою і страхом. Будь-які інші скарги стосовно розладу відчуттів, тісно пов’язані за часом з подіями, що викликають стрес, не опосередковані вегетативною нервовою системою і обмежені окремими системами організму або частинами тіла (наприклад, шкірою) класифікуються як «інші соматоформні розлади» (F 45.8). Скарги на жорстокий, нестерпний біль, що постійно перебуває в центрі уваги й який не можна пояснити якимось фізіологічним процесом або соматичним розладом, – відмітна ознака хронічного соматоформного больового розладу (F 45.4). Виникнення болю зазвичай пов’язане з емоційними конфліктами або психосоціальними проблемами, а також з отриманням підтримки й уваги з боку оточення. Головною відмітною ознакою іпохондричного розладу (F45.2) є надмірна стійка занепокоєність можливістю наявності серйозного соматичного захворювання (одного чи більше), що супроводжується вираженими тривогою або депресією, причому увага зазвичай фокусується на одному-двох органах або системах організму. Впевненість «іпохондрика» набуває характеру надцінних ідей (немаячнева іпохондрія), зміст і сила яких час від часу можуть змінюватися.

Соматоформні розлади, на думку Z. Lipovski [340], включають розлади трьох рівнів: сенсорного (відчуттів), когнітивного (осмислення того, що сприймається) і поведінкового (зумовленого особливостями особистості). Соматоформні симптоми перешкоджають нормальному функціонуванню в повсякденному житті. У багатьох хворих часто мають місце порушення поведінки у сфері соціального міжособистісного і сімейного функціонування.

Л.М. Юрьєва вказує на єдність соматопсихічної («тілесне Я») й ауто психічної («особистісне Я») симптоматики у структурі соматоформних розладів. Симптоматика соматопсихічного рівня представлена патологічними відчуттями і функціональними розладами органів та систем (алгії, психовегетативні, псевдо соматичні та псевдо неврологічні прояви) без об’єктивно підтвердженої соматичної патології. Порушення ауто психічного рівня містять симптоми, що стосуються рефлексивних (фобічні та обсесивні), експресивних (істеричні) феноменів, а також феноменів з кола образних уявлень (Юрьєва, 2005).

Загальний психологічний механізм усіх соматоформних розладів полягає в тому, що на фоні афективних симптомів, викликаних психотравмуючою ситуацією, з’являються соматичні порушення, на яких концентрується увага хворого, бо саме вони завдають страждань. Ці соматичні порушення посилюють тривогу і страх з приводу стану свого здоров’я, що ще більше зосереджує увагу на тілесних відчуттях. Підозри або переконаність у серйозності соматичного захворювання можуть викликати депресивний або субдепресивний стан.

Для більшості соматоформних розладів типовими є постійні звертання за медичною допомогою, вимоги провести діагностичні обстеження, всупереч багаторазовому отриманню негативних результатів і запевненням лікарів про відсутність фізичної основи для симптоматики. Багаторазова діагностика все більше переконує хворого в наявності у нього важкого захворювання, яке складно виявити та лікувати, що є додатковим ятрогенним підкріпленням. Така «демонстративна» поведінка спрямована на привертання уваги і пошук підтримки з боку оточення або медичних служб.

Так ось соматизація, що є більш привабливою для індивіда порівняно з наявністю емоційно-поведінкових розладів, оскільки оточуючі з більшим співчуттям ставляться до соматичних симптомів, ніж до психологічних проблем, займає зовсім інакше місце у разі саме соматичного захворювання. При цьому вона нерідко виступає тим самим психологічним механізмом його агравації, що посилює перебіг хвороби, а соматичне захворювання, у свою чергу, породжує психогенний вплив на особистість пацієнта. Саме цей конкретний феномен складної взаємозумовленої взаємодії і заслуговує на пильну увагу. Але перш ніж розглянути цю феноменологію в деталях, спочатку розглянемо особливості особистісних переживань з огляду на сучасний стан подій, окільки неможливо абстрагуватися від реальності, заховавшись за стінами клініки.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка